ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 листопада 2023 року
м. Київ
справа № 344/4586/23
провадження № 51-5203 км 23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
в режимі відеоконференції:
засудженої ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженої ОСОБА_6 на вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 травня 2023 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 18 липня 2023 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесені до ЄРДР за № 22023090000000049 за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки с. Куртуй Іркутської області російської федерації, жительки АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 436-2, ч. 3 ст. 436-2 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Короткий зміст прийнятих судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 травня 2023 року засуджено ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 436-2, ч. 3 ст. 436-2 КК із застосуванням положень ст. 70 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.
Вказаний вирок ухвалено із застосуванням положень ч. 3 ст. 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), яким у тому числі вирішено питання щодо запобіжного заходу, судових витрат та долі речових доказів.
Відповідно до вироку ОСОБА_6 визнано винуватою у тому, що у 2012 році вона створила у соціальній мережі «Однокласники» обліковий запис, прив`язаний до номеру телефона НОМЕР_1 , з ідентифікатором користувача « ОСОБА_8 », який особисто використовувала для спілкування з іншими користувачами соціальної мережі, залишивши персональний акаунт відкритим для публічного огляду та поширення інформації невизначеному колу осіб.
У подальшому, в травні 2022 року, будучи прихильником встановлення контролю російської федерації над політичними та економічними процесами в Україні, вирішила умисно та послідовно поширювати у соціальній мережі «Однокласники» матеріали, у яких міститься виправдовування та заперечення збройної агресії російської федерації проти України, розпочатої у 2014 році, а також глорифікація осіб, які її здійснювали.
Тобто, знаючи, що публікації в соціально-орієнтованих ресурсах, як частини суспільно-політичної комунікації, сприяють формуванню суспільної думки, активно, послідовно, систематично, розповсюджувала публічну інформацію та надавала вкрай негативну оцінку українській владі, та виправдовувала збройну агресію російської федерації.
Зокрема, перебуваючи у м. Івано-Франківську, діючи умисно та повторно, 03 травня 2022 року, 24 травня 2022 року, 03 липня 2022 року, 04 травня 2022 року, 07 липня 2022 року вподобала та поширила на власній сторінці соціальної мережі «Однокласники» відповідні публікації.
Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 18 липня 2023 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_6 залишено без задоволення, а вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 травня 2023 року - без зміни.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 ставить питання про зміну вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду, просить призначити ОСОБА_6 покарання із застосуванням положень ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки, та на підставі ст. 75 КК звільнити її від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік з покладенням на неї обов`язків, передбачених ст. 76 КК.
На обґрунтування своїх вимог вказує, що, ухвалюючи вирок, місцевий суд належним чином не врахував всіх обставин, які пом`якшують покарання ОСОБА_6 . Зокрема, поза увагою суду залишилось те, що ОСОБА_6 визнала вину та щиро розкаялась, активно сприяла розкриттю злочину, позитивно характеризується, є особою похилого віку, має незадовільний стан здоров`я та важкі захворювання, до адміністративної чи кримінальної відповідальності не притягувалась. Також судом не враховано відсутність заподіяної шкоди від дій ОСОБА_6 , її поведінку після вчинення злочину, яка полягала у зміні своєї позиції, оскільки ОСОБА_6 припинила публікувати у соціальній мережі будь-які матеріали, засудила збройну агресію проти України та перерахувала кошти на потреби Збройних Сил України.
Перевіряючи вирок місцевого суду, суд апеляційної інстанції перебрав на себе фактично функцію обвинувачення, не врахував вказаних вище обставин, та безпідставно залишив без задоволення апеляційну скаргу сторони захисту.
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджена ОСОБА_6 підтримала касаційну скаргу, просила її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_5 заперечувала щодо задоволення касаційної скарги захисника, просила оскаржувані судові рішення залишити без зміни.
Інші учасники були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, у судове засідання не з`явилися, клопотань про відкладення касаційного розгляду до Суду не подавали.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, думку учасників касаційного розгляду, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 436-2, ч. 3 ст. 436-2 КК, й правильність кваліфікації її дій у касаційній скарзі захисником не оспорюються, а томув касаційному порядку не перевіряються.
У касаційній скарзі захисник вказує про те, що, призначаючи покарання, судами не було належним чином враховано даних, що характеризують особу засудженої ОСОБА_6 , а також обставини, які пом`якшують їй покарання.
Таким чином захисник вважає, що призначене ОСОБА_6 покарання є явно несправедливим через його надмірну суворість, у зв`язку з чим просить застосувати до неї положення статей 69, 75 КК.
Однак з такими доводами захисника, що викладені у касаційній скарзі, колегія суддів погодитись не може з огляду на наступне.
Так, відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації таке покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.
Призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме виправленню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.
Разом з тим з огляду на дискреційні повноваження суд також вправі призначити покарання, нижче від мінімальної межі, передбаченої санкцією відповідної статті, або звільнити особу від відбування призначеного покарання з випробуванням за наявності для цього підстав.
Як убачається з вироку суду першої інстанції, обґрунтовуючи висновок щодо виду і розміру покарання засудженій та призначаючи їй покарання у виді позбавлення волі, місцевий суд виходив з того, що ОСОБА_6 вчинила два злочини, один з яких відноситься до категорії тяжких, раніше до кримінальної відповідальності не притягувалася, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, є особою похилого віку, має хронічні захворювання, характеризується позитивно.
Обставинами, які пом`якшують покарання засудженої ОСОБА_6 , судом визнано її щире каяття та активне сприяння розкриттю злочинів. Обставиною, яка обтяжує покарання засудженої, визнано вчинення злочину в умовах воєнного стану.
Проаналізувавши вказані обставини у їх сукупності, місцевий суд дійшов висновку, що виправлення ОСОБА_6 можливе виключно в умовах ізоляції її від суспільства, та з урахуванням положень ст. 70 КК призначив мінімальне покарання, передбачене санкцією ч. 3 ст. 436-2 КК, при цьому не встановив підстав для застосування щодо неї положень статей 69 чи 75 КК.
Не погодившись з вироком місцевого суду в частині призначеного покарання, стороною захисту було оскаржено такий вирок в апеляційному порядку. При цьому захисник у своїй апеляційній скарзі вказував про необхідність призначення ОСОБА_6 більш м`якого покарання із застосуванням ст. 69 КК, а також звільнення останньої від відбування такого покарання на підставі положень ст. 75 КК.
Тобто, не погоджуючись з висновками місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_6 покарання, захисник в апеляційній скарзі фактично порушував питання про недотримання місцевим судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання та пов`язані із суддівським розсудом.
Поняття суддівського (судового) розсуду або судової дискреції у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи з цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції, принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оцінюючі поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (ст. 66, ст. 67 КК), визначенні «інші обставини справи» або ж «інші обставини кримінального провадження», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК, тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.
Як убачається зі змісту ухвали апеляційного суду, перевіряючи вирок місцевого суду за апеляційною скаргою захисника, суд апеляційної інстанції вказав, що місцевий суд належним чином врахував тяжкість вчинених ОСОБА_6 злочинів, зазначив дані, що характеризують її особу, та взяв до уваги пом`якшуючі та обтяжуючі покарання обставини.
Також апеляційний суд у своїй ухвалі вказав, що наявність у ОСОБА_6 захворювань, а також її допомога Збройним Силам України, з огляду на фактичні обставини справи, не є тією обставиною, яка пом`якшує покарання та істотно знижує ступінь небезпеки вчинених нею злочинів, як про це вказував захисник у своїй апеляційній скарзі.
З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що всі обставини, які можуть пом`якшити покарання ОСОБА_6 , були враховані судом першої інстанції під час ухвалення вироку, а тому не встановив підстав для застосування щодо неї положень статей 69, 75 КК.
Колегія суддів погоджується з такими висновками місцевого та апеляційного судів та вважає, що призначене засудженій ОСОБА_6 покарання у даному конкретному випадку відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для її виправлення, справедливим та таким, що не суперечить положенням закону України про кримінальну відповідальність.
При цьому колегія суддів вважає, що захисником не було наведено аргументованих доводів щодо надмірної суворості призначеного засудженій покарання, з огляду на те, що всі обставини, на які посилається захисник, були враховані судами попередніх інстанцій під час призначення ОСОБА_6 покарання.
На переконання колегії суддів, ОСОБА_6 будучи дорослою людиною, яка має відповідний життєвий досвід, не могла не усвідомлювати тих подій, які відбувалися в Україні, зокрема, з початком 24 лютого 2022 року повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України та українського народу в цілому, коли засоби масової інформації, соціальні мережі та мобільні месенджери були переповнені інформацією у тому числі й ілюстраційного характеру щодо численних злочинів країни-терориста, тотального насильства, масових вбивств та руйнувань, які засуджував і засуджує увесь цивілізований світ.
Не дивлячись на це, ОСОБА_6 , всупереч елементарним нормам моралі, не проявляючи жодних сентиментів та емпатії, та навіть банального співчуття через масову загибель як військовослужбовців, які стали на захист своєї Батьківщини, так і мирного населення, протягом п`яти місяців продовжувала розповсюджувати публікації, зміст яких всіляко виправдовував збройну агресію росії, метою якої є намагання знищити Україну як державу, та прославляв осіб, які її здійснювали.
Таким чином, з урахуванням усіх зазначених обставин в їх сукупності, не вбачається підстав вважати призначене засудженій ОСОБА_6 покарання явно несправедливим через його суворість, як і не вбачається підстав для застосування положень статей 69, 75 КК.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчинених злочинів та особі засудженої, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу захисника залишити без задоволення, а вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженої ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 травня 2023 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 18 липня 2023 року - без зміни.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
