Справа № 947/22722/23

Провадження № 1-кс/947/14684/23

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.11.2023 року м.Одеса

Слідчий суддяКиївського районногосуду містаОдеси ОСОБА_1 ,за участюсекретаря судовогозасідання ОСОБА_2 ,прокурора ОСОБА_3 ,підозрюваного ОСОБА_4 ,захисника підозрюваного адвоката ОСОБА_5 ,розглянувши увідкритому судовомузасіданні клопотанняслідчого СУГУНП вОдеській області ОСОБА_6 ,погоджене з прокуроромвідділу Одеськоїобласної прокуратури ОСОБА_7 про застосуваннязапобіжного заходуу виглядітримання підвартою врамках кримінальногопровадження №12023160000000021від 10.01.2023 відносно

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Одеси, громадянина України, з вищою освітою, розлученого, має доньку 2014 року народження, є військослужбовцем ІНФОРМАЦІЯ_2 , посада інструктор, військове звання молодший сержант, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , зі слів проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,

вироком Приморського районного суду м.Одеси від 04.10.2021 у кримінальному провадженні №12020160000000847 від 23.07.2020 визнаний винним у вчиненні злочину передбаченого ч.3 ст.362КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки, на підставі ст.75КК України звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням строком на 1 рік,

підозрюваного у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.362 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з клопотання, 13.07.2018 о 16год.45хв. ОСОБА_4 , займаючи посаду державного реєстратора прав на нерухоме майно комунального підприємства «Агенція державної реєстрації» (код ЄДРПОУ №42107749), перебуваючи у приміщенні вказаного комунального підприємства за адресою: м. Одеса, пр-т Шевченка, 4Д, в порушення вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженому постановою КМУ №1127 від 25.12.2015 в редакції від 22.06.2018, за допомогою особистого пароля, логіну та електронного цифрового підпису для доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, здійснив вхід до нього та здійснив дії пов`язані зі зміною та внесенням інформації, яка оброблюється в автоматизованій системі державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а саме: прийняв рішення №42054281 за результатами розгляду заяви ОСОБА_8 №29157530 про реєстрацію змін технічних характеристик об`єкту нерухомого майна №243100351101 та вчинив протиправну реєстраційну дію, виконавши у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис, а саме вніс зміни у записі про право власності спеціального розділу №17909858 Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером №243100351101, шляхом внесення інформації про загальну площу нежитлового приміщення першого поверху №507, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 за наступних обставин.

Договором купівлі продажу від 05.12.2016, укладеного між Територіальною громадою міста Одеси, в особі Одеської міської ради та ГО «Добрі справи», громадська організація набула право власності на нежитлове приміщення першого поверху АДРЕСА_4 .

Так, 13.07.2018 на адресу КП «Агенція державної реєстрації», яке розташоване за адресою: м. Одеса, пр-т Шевченка, 4Д, від ОСОБА_8 надійшла заява №29157530 про реєстрацію змін технічних характеристик об`єкту нерухомого майна №243100351101 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - нежитлового приміщення №507, розташованого на першому поверсі за адресою: АДРЕСА_3 .

Заяву №29157530 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав

на нерухоме майно 13.07.2018 о 16:45:00 та державним реєстратором ОСОБА_4 сформовано друковану форму заяви.

Державним реєстратором ОСОБА_4 13.07.2018 на підставі заяви керівника ГО «Добрі справи» ОСОБА_8 , технічного паспорту №б/н від 19.06.2018 та довідки №336258 від 19.06.2018, виданих ТОВ «Профпроект», прийнято рішення №4205428 від 13.07.2018, на підставі якого зареєстровано зміни у розділі (номер запису 243100351101) щодо загальної площі нежитлового приміщення першого поверху, у результаті яких було збільшено площу приміщення на 462,8 кв. м.

У технічному паспорті №б/н від 19.06.2018 зазначено, що загальна площа приміщення 497,6 кв. м. та складається вже з двох приміщень, які розташовані на різних поверхах (нежитлове приміщення першого поверху №507, загальною площею 34,8 кв. м. та окремо нежитлове приміщення мансарди триповерхового будинку (фактично четвертий поверх) №508, загальною площею 462, 8 кв. м.).

Разом із заявою №29157530 надано висновок ТОВ «Профпроект» №116779 від 12.07.2018 щодо надання технічної можливості поділу об`єкту нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_5 (відповідно до якого склад новоутворених об`єктів: нежитлове приміщення першого поверху №507, загальною площею 34,8 кв. м. та нежитлове приміщення мансарди триповерхового будинку (фактично четвертий поверх) №508, загальною площею 462, 8 кв. м.).

Незважаючи на вказані обставини, 13.07.2018 о 17 год. 04 хв. 05 сек. державний реєстратор КП «Агенція державної реєстрації» ОСОБА_4 , перебуваючи за адресою: АДРЕСА_6 , в порушення:

- п. 1, 2 ч. 3 ст. 10 Закону (встановлення відповідності заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема - відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; перевірки документів на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень),

-п.4,5ч.1ст.18Закону (перевіркадокументів та/абовідомостей Державногореєстру прав,відомостей реєстрів(кадастрів),автоматизованих інформаційнихсистем нанаявність підставдля зупиненнярозгляду заяви,зупинення державноїреєстрації прав,відмови упроведенні державноїреєстрації правта прийняттявідповідних рішень; прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав);

- п. 5, 6, 8, 12, 25, 29-32, 36, 37, 40 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №1141, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011,

не зупинив розгляд заяви ОСОБА_8 та будучи достовірно обізнаним про порядок здійснення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків та бажаючи їх настання, із порушенням вищевказаних норм законодавства про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, за відсутності правових підстав та за наявності очевидних суперечностей між характеристиками фактично зареєстрованого об`єкту нерухомого майна із характеристиками на об`єкт нерухомого майна, зазначеними у наданих на реєстрацію документах, а саме у технічному паспорті б/н і довідці № 336258 від 19.06.2018, виготовлених ТОВ «Профпроект» (код ЄДРПОУ №41682599), якими площу нежитлового приміщення першого поверху №507 за адресою: АДРЕСА_3 , протиправно збільшено до 497,6 кв. м., прийняв рішення №42054281 щодо розгляду заяви №29157530 про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та вчинив протиправну реєстраційну дію, виконавши у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис за №17909858 про зміну до запису про право власності за №17909858 розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером №243100351101 спеціального розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, чим змінив загальну площу приміщення першого поверху №507, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , з 30,5 кв. м. на 497,6 кв. м. за рахунок мансарди (триповерхового будинку).

Таким чином, 13.07.2018 о 17 год. 04 хв. 05 сек. державний реєстратор

КП «Агенція державної реєстрації» ОСОБА_4 , перебуваючи в офісі за адресою: АДРЕСА_6 , маючи доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, розглянув документи та заяву ОСОБА_8 про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13.07.2018 та розуміючи, що відсутні правові підстави для реєстрації змін до запису, в частині зміни площі нежитлового приміщення першого поверху №507 за рахунок мансарди, (триповерхового будинку) за адресою: АДРЕСА_3 , діючи в порушення Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженому постановою КМУ №1127 від 25.12.2015 в редакції від 22.06.2018, прийняв рішення про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №42054271, на підставі якого несанкціоновано змінив інформацію, яка обробляється в автоматизованій системі Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а саме без належних правових підстав зареєстрував зміни щодо загальної площі нежитлового приміщення першого поверху №507 на 462,8 кв. м. за рахунок мансарди у триповерховому будинку за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна №243100351101, вартістю 4 976 488 грн, спричинивши своїми умисними діями територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради збитки у вказаному розмірі.

13.11.2023 повідомлено ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про те, що він підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.362 КК України, за кваліфікуючими ознаками: несанкціонована зміна інформації, яка оброблюється в автоматизованих системах, вчинене особою, яка має право доступу до неї, що заподіяло значну шкоду.

Цього ж дня, ОСОБА_4 затримано в порядку ст.208 КПК України.

Слідча звертається з клопотанням, в якому зазначає, що під час досудового слідства встановлено наявність ризиків, передбачених п.п.1-4, ч.1 ст.177 КПК України, у зв`язку з чим просить обрати відного підозрюваного запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Прокурор в судовому засіданні підтримав клопотання посилаючись на викладені в ньому доводи.

Захисник підозрюваного заперечував проти задоволення клопотання в яких звернув увагу на те, що підозра необгрунтована, ризики недоведені, просив застосувати відносно його підзахисного запобіжний захід у вигляді домашнього арешту за місцем його постійного мешкання або заставу в розмірі, що передбачена законом. В той же час, звернув увагу, що підозрюваний має статус адвоката, а тому йому безпідставно повідомлено про підозру неналежним суб`єктом. Підозрюваний є військовослужбовцем, має міцні соціальні зв`язки, постійне місце проживання, позитивно характеризується. Крім того, захисник зазначив, що з огляду на майновий стан підозрюваного, заявлений стороною обвинувачення розмір застави є непомірним для підзахисного, а також стороною обвинувачення у клопотанні не обґрунтовано винятковості обставин, які б могли зумовити перевищення розміру застави, передбаченого п.2 ч.5 ст.182 КК України.

Підозрюваний з пред`явленою йому підозрою не погодився, щодо запобіжного заходу - підтримав думку захисника.

Вивчивши клопотання та матеріали які обґрунтовують доводи клопотання, вислухавши думку учасників судового засідання, слідчий суддя приходить до наступного.

Відповідно до ч.1 ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Згідно ч.4 ст.194 КПК України, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м`який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов`язки, передбачені частиною п`ятою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.

Згідно ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

При розгляді клопотання слідчого, виконуючи вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», слідчий суддя застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.

Відповідно до практики ЄСПЛ, «обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватись арешт, складає суттєву частину гарантії від безпідставного арешту і затримання, закріпленої у статті 5 § 1 (с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин» (K.F. проти Німеччини, 27.11.1997 р., § 57).

Згідно п.32 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фокс, Кембелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990 року, та відповідно до п.219 рішення у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» («NechiporukandYonkalo v. Ukraine») від 21 квітня 2011 року, заява №42310/04 суд повторює, що термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.

Згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема п. 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» №35615/06 від 13.11.07 року - Європейський Суд з прав людини зазначив «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов`язана мати докази, достатні для пред`явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов`язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред`явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».

Крім того, слідчий суддя враховує правову позицію ЄСПЛ, викладену у рішенні за скаргою «Ферарі-Браво проти Італії», відповідно до якої затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.

Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в п.84 рішення ЄСПЛ від 10.02.2011 року в справі «Харченко проти України», п.4 ст.5 Конвенції передбачає право заарештованих або затриманих осіб на судовий контроль щодо матеріально-правових і процесуальних підстав позбавлення їх волі, що, з погляду Конвенції, є найважливішими умовами забезпечення «законності». Це означає, що суд відповідної юрисдикції має перевірити не тільки питання дотримання процесуальних вимог національного законодавства, але й обґрунтованість підозри, яка послужила підставою для затримання, і законність мети, з якою застосовувались затримання та подальше тримання під вартою (див. справу «Буткевічус проти Литви» (Butkeviciusv. Lithuania) № 48297/99, п. 43, ЄКПЛ 2002-ІІ).

Крім того, Європейський суд з прав людини у п.п. 68-69 Рішення від 17.10.2013 року у справі «Таран проти України» зазначив, що пункт 1 статті 5 Конвенції вимагає, що для того, щоб позбавлення свободи не вважалося свавільним, не достатньо того, щоб цей захід здійснювався відповідно до національного законодавства; він також має бути необхідним за конкретних обставин (див. рішення від 27 лютого 2007 року у справі «Нештяк проти Словаччини» (Neљќбk v. Slovakia), заява № 65559/01, п. 74). На думку Суду, тримання під вартою відповідно до підпункту «с» пункту 1 статті 5 Конвенції має втілювати вимогу пропорційності, яка обумовлює існування обґрунтованого рішення, яким здійснюється оцінка відповідних аргументів «за» і «проти» звільнення (див. рішення у справі «Ладент проти Польщі» (Ladent v. Poland), заява № 11036/03, п. 55, ECHR 2008-... (витяги), і від 14 жовтня 2010 року у справі «Хайредінов проти України» (Khayredinov v. Ukraine), заява № 38717/04, п. 86).

Суд також постановив, що пункт 3 статті 5 Конвенції вимагає, що обґрунтування будь-якого строку тримання під вартою, незалежно від того, наскільки коротким він є, має бути переконливо продемонстроване владою. Аргументи «за» і «проти» звільнення, включаючи ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному провадженню у справі, не повинні оцінюватись абстрактно (in abstracto), але мають підтверджуватися фактичними даними. Ризик того, що обвинувачений може переховуватися, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання. Він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування можливості переховування обвинуваченим, або доведуть, що така можливість є настільки невеликою, що вона не може обґрунтовувати досудове ув`язнення (див. рішення від 4 жовтня 2005 року у справі «Бекчєв проти Молдови» (Becciev v. Moldova), заява № 9190/03, пункти 56 і 59, з подальшими посиланнями).

Разом з тим, згідно п.99 рішення ЄСПЛ у справі «Геращенко проти України», визначаючи доцільність звільнення або подальшого тримання особи під вартою, відповідні органі державної влади зобов`язані розглянути також альтернативні заходи забезпечення її явки до суду.

Як встановлено в судовому засіданні 13.11.2023 року ОСОБА_4 повідомлено про підозру у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.362 КК України.

Що стосується посилання захисника на необґрунтованість підозри, слідчий суддя зазначає наступне.

Згідно ч.5 ст.9 КПК кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ).

Відповідно до практики ЄСПЛ «обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватися арешт, складає суттєву частину гарантії від безпідставного арешту і затримання, закріпленої у статті 5 §1(с) Конвенції». За визначенням ЄСПЛ «обґрунтована підозра у вчиненні кримінального злочину, про яку йдеться у статті 5 §1(с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин» («K.-F. проти Німеччини», 27 листопада 1997, §57).

У пункті 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21.04.2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» зазначено, що «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок. Аналогічна правова позиція ЄСПЛ відображена усправі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, в якому також зазначено, що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно пов`язують підозрюваного з певним злочином, вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.

У п. 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» № 35615/06 від 13.11.07 року ЄСПЛ зазначив: «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов`язана мати докази, достатні для пред`явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов`язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред`явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».

В рішенні ЄСПЛ «Ферарі-Браво проти Італії», Суд зазначив, що затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.

У справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 23.10.1994 року ЄСПЛ зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».

При цьому, обставини здійснення підозрюваною конкретних дій та доведеність її винуватості, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.

Таким чином, відповідно до практики ЄСПЛ, для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри, оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності, доведення чи не доведення винуватості особи, що здійснюється судом при ухваленні вироку, а з метою визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.

Зважаючи на дані, які містяться в наданих слідчому судді матеріалах, а також приймаючи до уваги п.175 рішення ЄСПЛ у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.07.2011 року, згідно якого термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення, слідчий суддя вважає доведеним у судовому засіданні прокурором наявність обґрунтованої підозри за фактом вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.362 КК України.

Слідчий суддя зазначає, що на даній стадії кримінального провадження, не встановлюється винуватість чи не винуватість ОСОБА_4 у скоєнні злочину, а лише вирішується питання про обґрунтованість підозри та наявність ризиків для обрання відповідного запобіжного заходу, а тому слідчий суддя не може давати остаточну оцінку допустимості та належності доказів, а також їх сукупності для висновку про винуватість особи, або її невинуватість, оскільки справа не розглядається судом по суті пред`явленого обвинувачення.

Щодо позиції захисту про наявність у ОСОБА_4 статусу адвоката, і внаслідок цього вручення повідомлення про підозру не уповноваженою особою, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.481 КПК письмове повідомлення про підозру здійснюється адвокату, депутату місцевої ради, депутату Верховної Ради Автономної Республіки Крим, сільському, селищному, міському голові - Генеральним прокурором, його заступником, керівником обласної прокуратури в межах його повноважень Разом з цим, згідно п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатом є фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом. Статтею 23 цього Закону встановлені гарантії адвокатської діяльності. Із самої назви зазначеної статті та з її змісту вбачається, що зазначені гарантії надаються адвокату для забезпечення можливості безперешкодного здійснення професійної діяльності, тобто представництва, захисту, надання професійної правничої допомоги фізичним чи юридичним особам, підприємствам, установам та організаціям незалежно від форм власності. Таким чином, за змістом п.1 ч.1 ст.481 КПК, вручення підозри у вчиненні злочину здійснюється до особи, яка на момент вчинення злочину фактично була адвокатом, тобто здійснювала адвокатську діяльність. Відповідно до ч.5 ст.31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», протягом строку зупинення права на заняття адвокатською діяльністю адвокат не має права її здійснювати. Згідно інформації, яка розміщена в Єдиному реєстрі адвокатів України, право підозрюваного на заняття адвокатською діяльністю зупинено, у відповідності до вимог п.1 ч.1 ст.31 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» з 04.04.2016 року на підставі заяви адвоката та відомостей про поновлення в апеляційного суду відсутні та захисником не надано.

Таким чином, на момент вчинення діяння, в якому підозрюється ОСОБА_4 , він не здійснював адвокатську діяльність, тобто не був адвокатом в розумінні п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а був державним службовцем, а тому на нього передбачені вищевказаним Законом гарантії адвокатської діяльності не розповсюджувались. На підставі викладеного слідчий суддя приходить до висновку про необґрунтованість тверджень захисника стосовно вручення повідомлення про підозру ОСОБА_4 неуповноваженою особою, і як наслідок недотримання визначеної процесуальним законом процедури набуття останнім статусу підозрюваного.

В той же час, зазначені висновки слідчого судді не є преюдиційними для подальших судових розглядів та будуть предметом дослідження з врахуванням оцінки усіх доказів у їх сукупності.

Крім того, відповідно до положень ч.2 ст.94 КПК, жоден доказ не має наперед встановленої сили, та всі докази в даному кримінальному провадженні підлягають ретельній перевірці з наступною їх оцінкою згідно положень ч.1 ст.94 КПК.

Відповідно до ст.ст.89, 94 КПК, оцінка допустимості та належності доказів буде надана судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження по суті.

Докази, які містяться в матеріалах кримінального провадження вказують на те, що на даній стадії досудового розслідування існує обґрунтована підозра можливої причетності ОСОБА_4 до вчинення інкримінованого йому злочину.

Дослідивши долучені до клопотання матеріали, слідчий суддя приходить до переконання про обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_4 кримінального правопорушення ч.3 ст.362 КК України.

Обґрунтованість підозри ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення підтверджується наступними доказами: матеріалами тимчасового доступу до речей і документів Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради; матеріалами тимчасового доступу до речей і документів з ДП «НАІС»; матеріалами тимчасового доступу до речей і документів з Департаменту комунальної власності ОМР; висновком експерта судової оціночно-будівельної експертизи від 10.10.2023 № 23-2991; протоколом допиту представника потерпілого ОМР ОСОБА_9 ; протоколом допиту свідка ОСОБА_10 .

Відповідно до п.4 ч.2 ст.183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосовано, окрім як, зокрема, до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років.

Таким чином, з врахуванням презумції невинуватості, вагомомості наявних доказів підозри у вчиненні підозрюваним ОСОБА_4 умисного тяжкого злочину, тяжкість покарання, яке загрожує підозрюваному у разі визнання його винним у вчиненні кримінального правопорушення, санкція статті якого передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до шести років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, слідчий суддя приходить до переконання про доведеність в судовому засіданні наявності ризику передбаченого п.1 ч.1 ст.177 КПК України. При цьому слідчий суддя враховує, що підозрюваний наразі притягується до кримінальної відповідальності за іншими кримінальними провадженнями, є розлученим, проживає за місцем здійснення здійснення військової служби.

Крім того, із врахуванням того, що досудове розслідування триває, вживаються заходи щодо встановлення місця знаходження та вилучення всіх документів щодо неправомірних дій державного реєстратора ОСОБА_4 та інших невстановлених осіб, які приймали участь у вчиненні кримінальних правопорушень, а тому підозрюваний може безперешкодно знищити, сховати речі і документи, які мають значення для кримінального провадження, тому ризик передбачений п.2 ч.1 ст.177 КПК України доведений. Слідчий суддя при цьому враховує специфіку розслідування інкримінованого кримінального правопорушення, яке пов`язане із несанкціонованими діями з інформацією, яка обробляється в автоматизованих системах.

В частині існування ризику впливу підозрюваного на свідків в рамках кримінального провадження, слідчий суддя враховує те, що відповідно до передбаченої КПК процедури показання свідків отримуються спочатку на стадії досудового розслідування шляхом їх допиту слідчим чи прокурором, а згодом після направлення обвинувального акта до суду такі показання отримуються та перевіряються на стадії судового розгляду шляхом безпосереднього допиту особи в судовому засіданні (статті 23,224,352 КПК України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК), оскільки жоден доказ не має наперед встановленої сили, слідчий суддя приходить до переконання про доведеність існування ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК України, а саме ризику ймовірного впливу підозрюваного на свідків. При цьому слідчий суддя враховує, шо підозрюваний є військослужбовцем ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Що стосується посилання сторони обвинувачення на наявність в рамках даного кримінального провадження ризику, передбаченого п.4 ч.1 ст.177 КПК України, у вигляді можливого перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, слідчий суддя приходить до переконання, що вказані доводи сторони обвинувачення не знайшли свого підтвердження. Будь-які відомості, які б могли свідчити про існування вищенаведеного ризику у слідчого судді на теперішній час відсутні. За таких обставин, на думку слідчого судді, стороною обвинувачення не доведено існування в рамках даного кримінального провадження означеного ризику, а відповідні посилання сторони обвинувачення є безпідставними.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його не можливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі « Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26.07.2001р. ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суду з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Враховуючи встановлені обставини, існування ризиків в їх сукупності та взаємозв`язку, на переконання слідчого судді запобіжний захід не пов`язаний з позбавленням волі у подальшому може вплинути на проведення повного та неупередженого розслідування кримінального провадження та не забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього обов`язків.

З урахуванням встановлених в судовому засіданні ризиків та обставин кримінального правопорушення, а також обґрунтованості клопотання сторони обвинувачення, підстав для застосування більш м`яких запобіжних заходів відносно підозрюваного в судовому засіданні встановлено не було.

Відповідно до п.1 ч.4 ст.183 КПК України, слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зобов`язаний визначити розмір застави достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбаченим цим кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. В ухвалі слідчого судді обґрунтовується розмір застави.

Слідчий суддя приходить до висновку про необхідність визначення розміру застави у більш великому розмірі ніж визначено для особи підозрюваної у скоєнні тяжкого злочину, відповідно вимог ст.183 ч.3 КПК України.

Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Гафа проти Мальти», було встановлено що гарантія, передбачена статтею 5 §3 Конвенції покликана забезпечити явку обвинуваченого у судовому засіданні. Тому розмір застави повинен бути встановлений з огляду на особу підозрюваного, належну йому власність, його стосунки з поручителями, іншими словами, з огляду на впевненість у тому, що перспектива втрати застави або заходів проти його поручителів у випадку його неявки до суду буде достатньою для того, щоб стримати його від втечі. Оскільки питання, яке розглядається, є основним правом на свободу, гарантованим статтею 5, органи влади повинні докладати максимум зусиль як для встановлення належного розміру застави, так під час вирішення питання про необхідність продовження тримання під вартою. Крім того, розмір застави, має бути належним чином обґрунтовано у рішенні про визначення застави і повинна враховувати майновий стан обвинуваченого. Нездатність національних судів оцінити здатність заявника сплатити необхідну суму може викликати виявлення Судом порушення. Проте обвинувачений, якого судові органи готові звільнити під заставу, повинні вірно подати достатню інформацію, яку можливо перевірити, якщо це буде необхідно, щодо суми застави, яку необхідно встановити.

Також, щоб розмір застави можна було вважати таким, який здатен забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного, слідчий суддя повинен, врахувавши положення ст. 177, 178 КПК України, та раціонально співставити його з доведеними у справі ризиками, даними про особу підозрюваного, тяжкістю вчиненого злочину. При цьому судді слід мати на увазі, що, виходячи з практики ЄСПЛ, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.

З урахуванням викладеного, враховуючи обставини можливого вчинення кримінального правопорушення у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп`ютерів), систем та комп`ютерних мереж і мереж електрозв`язку, розміру збитків територіальній громаді м.Одеси в особі Одеської міської ради збитки у розмірі 4 976 488 грн, наявність інших кримінальних проваджень за якими підозрюваний притянується до кримінальної відповідальності, а також високий ступінь встановлених ризиків передбачених ст.177 КПК України, слідчий суддя приходить до переконання, що розмір застави, передбачений п.2 ч.5 ст.182 КПК України не здатний забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього обов`язків, у випадку внесення застави, а тому в даному випадку доцільним є застосування застави у розмірі 900 (дев`ятсот) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, оскільки саме вказаний розмір застави здатний стримувати можливу протиправну поведінку підозрюваного, під загрозою звернення застави в дохід держави, та забезпечити виконання покладених на підозрюваного процесуальних обов`язків.

На підставі встановленого, керуючись ст.ст. 176-178, 183, 184, 193, 194, 196 КПК України, слідчий суддя,-

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання слідчого СУ ГУНП в Одеській області ОСОБА_6 , погоджене з прокурором відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_7 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в рамках кримінального провадження №12023160000000021 від 10.01.2023 відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , задовольнити частково.

Застосувати до ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з утриманням в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» до 10.01.2024 року включно.

Визначити розмір застави, як запобіжного заходу, достатнього для забезпечення виконання підозрюваним ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , передбачених КПК України в розмірі 900 (дев`ятсот) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 2 415 600 (два мільйона чотириста п`ятнадцять тисяч шістсот) гривень.

Роз`яснити підозрюваному, що він або заставодавець мають право у будь який момент внести заставу на розрахунковий рахунок №UA418201720355249001000005435, код отримувача (ЄДРПОУ) - 26302945, банк отримувача ДКСУ м.Київ, отримувач - Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області.

У разі внесення застави підозрюваного звільнити з-під варти негайно та покласти на підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обов`язки строком до 10.01.2024 року включно, передбачені ч.5 ст.194 КПК України: не відлучатися із міста Одеси без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання або місця роботи; утримуватися від спілкування зі свідками у зазначеному кримінальному проваджені, що визначені слідчим; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд

в України.

Роз`яснити підозрюваному ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що відповідно до ч.8, ч.10, ч.11 ст.182 КПК України, у разі невиконання обов`язків заставодавцем, а також, якщо підозрюваний, обвинувачений, будучи належним чином повідомлений не з`явиться за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на неї при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору. У разі звернення застави в дохід держави слідчий суддя, суд вирішує питання про застосування до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень ч.7 ст.194 КПК України. Застава внесена підозрюваним, обвинувачуваним, може бути повністю або частково звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень. Застава внесена заставодавцем, може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень тільки за його згодою.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Подання апеляційної скарги зупиняє набрання ухвалою законної сили, але не зупиняє її виконання.

Слідчий суддя ОСОБА_1