УХВАЛА
17 листопада 2023 року
м. Київ
справа №380/16480/22
адміністративне провадження № К/990/36422/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2023 року у справі №380/16480/22 за позовом ОСОБА_1 до Новокалинівської міської ради Самбірського району Львівської області, Новокалинівського міського голови Юзвяка Богдана Осиповича про визнання протиправним та скасування рішення,
УСТАНОВИВ:
У листопаді 2022 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Новокалинівської міської ради Самбірського району Львівської області (далі - відповідач 1), Новокалинівського міського голови Юзвяка Богдана Осиповича (далі - відповідач 2), у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Новокалинівської міської ради VIII скликання №3496 від 23 вересня 2022 року "Про забезпечення виплати середньої заробітної плати увільненим працівникам", а також визнати протиправними дії міського голови ради Б.Юзвяка в частині підписання та оголошення прийнятим вказаного рішення.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 28.04.2023 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2023 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Не погодившись із оскаржуваними судовими рішеннями, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з наступного.
Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондують приписи статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і статті 13 КАС України.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Положення вказаної правової норми процесуального закону узгоджуються з приписами частини четвертої статті 257 КАС України, яка відносить справи в аналогічних спорах до переліку справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Частиною другою статті 257 КАС України передбачено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
У цій справі, суд першої інстанції, врахувавши вимоги процесуального закону, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження.
Предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження.
Водночас, пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Підставами касаційного оскарження скаржник зазначає пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Обґрунтовуючи наявність підстави на касаційне оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій не було враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 11 серпня 2020 року у справі № 187/687/16-а.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Колегія суддів зауважує, що висновки, викладені у постанові Верховного Суду, перебувають у нерозривному зв`язку із обсягом встановлених обставин у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки, викладені у постанові Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи, а також з іншим змістом позовних вимог.
Так, у справі № 187/687/16-а предметом оскарження було рішення Кіровської селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області "Про схвалення проекту рішення сільської ради "Про добровільне об`єднання територіальних громад", де судом касаційної інстанції було встановлено, що позивачі були членами територіальної громади смт. Миколаївка Петриківського району Дніпропетровської області, а тому були носіями прав членів відповідної територіальної громади та належними позивача у справі.
Натомість у цій справі, що розглядається, предметом оскарження є рішення Новокалинівської міської ради "Про забезпечення виплати середньої заробітної плати увільненим працівникам", де судами попередніх інстанцій встановлено, що депутат місцевої ради не уповноважений представляти в судах інтереси такої ради, а також оспорюваним рішенням не порушені його права, свободи та інтереси.
Отже, необґрунтованими є доводи скаржника про застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеній у постанові Верховного Суду від 11 серпня 2020 року у справі № 187/687/16-а, позаяк зміст спірних правовідносин у порівнювальних справах є різними.
При цьому, Верховним Судом сформований правовий висновок щодо особливостей розгляду адміністративними судами справ, позивачами в яких є депутати місцевих рад, які викладено у постановах від 20 березня 2020 року у справі №454/1522/16-а, від 26 лютого 2022 року у справі №320/740/16.
Правова позиція щодо доведення позивачем порушення саме його прав та/або охоронюваних законом інтересів з боку суб`єкта владних повноважень неодноразово викладалася Верховним Судом, зокрема у постановах 30 жовтня 2019 року у справі №316/2721/15-а (2-а/316/90/15), від 11 листопада 2020 року у справі № 640/19903/19, від 26 липня 2021 року у справі № 420/2068/19, від 28 листопада 2022 року у справі № 826/11325/17.
Висновки судів першої та апеляційної інстанції не суперечать висновками Верховного Суду у вищенаведених справах.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання визначення більшості (12 чи 13 депутатів) від загального складу ради для прийняття рішення місцевою радою, коли загальний склад ради разом із міським головою складає 23 особи (є непарним числом), що регламентовано частиною другою статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" №280/97-ВР від 21 травня 1997 року (далі - Закон №280/97), де вказано що рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення, більшістю депутатів від загального складу ради.
Суд касаційної інстанції зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права.
Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову, але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.
Як слідує з оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, виходили з відсутності порушеного права позивача, у зв`язку з чим оскаржуваному рішенню відповідача оцінку не надавали, норми права, на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування яких, посилається скаржник при обґрунтуванні підстав касаційного оскарження за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, суди попередніх інстанцій не застосовували.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово наголошував на тому, що встановлення відсутності порушеного права (інтересу) позивача є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позову. З`ясування матеріально-правової заінтересованості позивача передує розгляду питання щодо правомірності рішень, дій чи бездіяльності, котрі оскаржується. Відсутність матеріально-правової заінтересованості позивача є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності спірних рішень, дій чи бездіяльності.
Висновки судів першої та апеляційної інстанції не суперечать вищенаведеним висновкам Верховного Суду.
З огляду на викладене, доводи скаржника про необхідність формування Верховним Судом висновку щодо застосування норм частини другої статті 59 Закону №280/97-ВР у межах цієї справи є необґрунтованими.
Суд звертає увагу, що зазначення норми права, яку, на думку скаржника, застосовано судом неправильно, безвідносно обставин справи не є належним обґрунтуванням пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви, зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції.
Головним завданням Верховного Суду як найвищого суду в системі судоустрою України є забезпечення єдності та сталості судової практики, а не перегляду будь-якої справи.
Відтак, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у справі, розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, а аналіз доводів касаційної скарги, які зводяться до незгоди з висновками судів щодо результатів розгляду цієї справи, в сукупності з відображеними в судових рішеннях суду першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України виняткових обставин справи, то у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2023 року у справі №380/16480/22 за позовом ОСОБА_1 до Новокалинівської міської ради Самбірського району Львівської області, Новокалинівського міського голови Юзвяка Богдана Осиповича про визнання протиправним та скасування рішення.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіЛ.О. Єресько В.М. Соколов А.Г.Загороднюк
