open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" листопада 2023 р. Справа№ 927/808/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Гончарова С.А.

Шаптали Є.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи

матеріали апеляційної скарги Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «ОБЕРІГ»

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 17.08.2023, повний текст якого складений 17.08.2023,

у справі № 927/808/23 (суддя Белов С.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Страхова група «ОБЕРІГ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернігівська чайна компанія»

про стягнення 11 752,08 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної шкоди в порядку регресу (суброгації) в сумі 11 684,22 грн., яка становить частину з виплаченого позивачем, як страховою організацією, за укладеним з ОСОБА_1 електронним сертифікатом до договору «комплексний договір автострахування «Євроцивілка» # 43-002074 «Ремонт ТЗ страхувальника при ДТП незалежно від вини» від 01.03.2021, страхового відшкодування в зв`язку з пошкодженням автомобіля BMW 528, державний номер НОМЕР_1 , внаслідок ДПТ, що сталася з вини ОСОБА_2 , який є працівником відповідача та керував належним відповідачу автомобілем Foton BJ1043, державний номерний знак НОМЕР_2 .

При розрахунку заявленої до стягнення суми позивач виходить з того, що:

- ним за наслідками спірної ДТП ОСОБА_1 виплачено 57 227,00 грн. (позивач у позові зазначає про те, що ним було сплачено 57 277,90 грн., тобто на 0,90 грн. більше - примітка суду);

- так як станом на дату спірної ДТП цивільно-правова відповідальність осіб, які на законних підставах керують автомобілем Foton BJ1043, державний номерний знак НОМЕР_2 , була застрахована в ПАТ «СК «Українська страхова група» згідно з полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ЕР № 202064003, позивач звернувся до ПАТ «СК «Українська страхова група» за виплатою страхового відшкодування (справа № 910/10644/22);

- під час розгляду справи № 910/10644/22 ПАТ «СК «Українська страхова група» позивачу було виплачено страхове відшкодування в сумі 45 592,78 грн. Вказана сума є вартістю відновлювального ремонту автомобіля BMW 528, державний номер НОМЕР_1 з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу (48 192,78 грн.) за мінусом встановленої полісом франшизи (2 600,00 грн.);

- за таких обставин стягненню з відповідача підлягає залишок шкоди а саме 11 684,22 грн. (колегія суддів зазначає про те, що при проведенні арифметичної дії віднімання від суми виплаченого позивачем страхового відшкодування (57 227,00) суми отриманої від ПАТ «СК «Українська страхова група» (45 592,78) отримана сума дорівнює 11 634,22 грн., що на 50,00 грн. менше за суму, яка заявлена позивачем до стягнення - примітка суду).

Крім того позивач, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить стягнути з відповідача інфляційні втрати в сумі 93,47 грн., пеню в сумі 720,26 грн. та 3 % річних в сумі 43,22 грн., які розраховані за період з 03.06.2023 по 17.07.2023, а також витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн.

В суді першої інстанції відповідач правом на подання відзиву на позов не скористався.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 17.08.2023 у справі № 927/808/23 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що:

- відповідно до положень чинного законодавства обов`язок з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування покладається на страховика;

- відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе лише за умови, що згідно із цим договором або Законом № 1961-IV у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 760/15471/15-ц, провадження № 14-316цс18);

- отже, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов`язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність;

- враховуючи, що згідно з електронним сертифікатом до договору «комплексний договір автострахування «Євроцивілка» # 43-002074 «Ремонт ТЗ страхувальника при ДТП незалежно від вини» від 01.03.2021, загальна страхова сума за договором становить 100 000,00 грн., розмір страхового відшкодування, сплаченого позивачем, як страховиком, на користь ОСОБА_1 , як страхувальника, в розмірі 57 277,90 грн. не перевищує ліміт відповідальності страховика, визначеного електронним сертифікатом до договору «комплексний договір автострахування «Євроцивілка» # 43-002074 «Ремонт ТЗ страхувальника при ДТП незалежно від вини» від 01.03.2021, що свідчить про те, що вимоги позивача щодо стягнення частки страхового відшкодування в розмірі 11 684,22 грн. є необґрунтованими та не підлягають задоволенню;

- вимоги щодо стягнення інфляційних нарахувань, пені та відсотків річних також не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від вищезазначеної вимоги про стягнення частки страхового відшкодування в розмірі 11 684,22 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова група «ОБЕРІГ» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Чернігівської області від 17.08.2023 у справі № 927/808/23 та стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти в розмірі 12 541,17 грн., з яких 11 684,22 грн. - частка невиплаченого страхового відшкодування, 93,47 грн. - інфляційні втрати, 720,26 грн. - пеня, 43,22 грн. - 3% річних, а також витрати на професійну правничу допомогу в сумі 9 000,00 грн.

Крім того, скаржником заявлене клопотання про проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржуване рішення є необґрунтованим, не доведеним у повній мірі, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що відповідно до положень чинного законодавства різниця між виплаченою апелянту страховиком винної особи сумою страхового відшкодування та вартістю відновлювального ремонту автомобіля, пошкодженого у ДТП викликана, в тому числі законодавчими обмеженнями щодо відшкодування шкоди страховиком, а саме франшизою та коефіцієнтом фізичного зносу, має бути відшкодована позивачу саме відповідачем.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.09.2023, справу № 927/808/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Гончаров С.А., Шаптала Є.Ю..

З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2023 витребувано у Господарського суду Чернігівської області матеріали справи № 927/808/23, а також відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 927/808/23.

22.09.2023 від Господарського суду Чернігівської області до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.07.2023 справу № 910/14586/22 передано на розгляд колегії суддів: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Тищенко А.І., Гончаров С.А..

Частиною 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 684*100=268 400 грн.) крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої за 268 400,00 грн., справа підлягає розгляду без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2023 клопотання Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «ОБЕРІГ» про проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін залишено без розгляду, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «ОБЕРІГ» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 17.08.2023 у справі № 927/808/23, постановлено здійснювати розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв (відзивів) та клопотань в письмовій формі протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.

23.10.2023 до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач, з посиланням на те, що:

- з огляду на зміст спірних правовідносин, які безпосередньо досліджувались Великою Палатою Верховного Суду у справі № 755/18006/15-ц, та які є аналогічними тим правовідносинам, які були предметом розгляду у цій справі № 927/808/23 про стягнення частки невиплаченого страхового відшкодування, було чітко сформульовано висновок про те, що страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування реалізує право вимоги, передбачене статтями 993ЦК України та ст. 27 Закону України від 09.02.2012 № 4391-IV «Про страхування» шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність;

- Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 04.07.2018 чітко вказала, що у правовідносинах між ТДВ «СГ «ОБЕРІГ» та ТОВ «Чернігівська Чайна Компанія» обов`язок з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування покладається на страховика, а саме ПрАТ «СК «УСГ»;

- під час розгляду справи №910/10644/22 судом було встановлено як те, що за наслідками спірної ДТП позивач має право на отримання страхового відшкодування саме в розмірі 45 592,78 грн., так і те, що вказану суму позивачем було отримано, проте ініціюючи позов до ТОВ «Чернігівська Чайна Компанія» фактично апелянт намагається повторно спробувати отримати частку невиплаченого страхового відшкодування з відповідача, оскільки, як випливає з рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2023, зробити це позивачу з ПрАТ «СК «УСГ» не вдалось і суд позивачу відмовив у стягненні цієї частки невиплаченого страхового відшкодування саме через недоведеність вказаної суми страхового відшкодування,

просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити та залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Станом на 14.11.2023 інших відзивів, пояснень та клопотань до суду не надходило.

Враховуючи обставини, пов`язані зі запровадженням воєнного стану в Україні з 24.02.2022 Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, та його продовження Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022 від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 01.05.2023 № № 254/2023, від 26.07.2023 № № 451/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», справа розглядається у розумний строк.

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з наступних підстав.

01.03.2021 позивач, як страховик, та ОСОБА_1 , як страхувальник, уклали електронний сертифікат до договору «комплексний договір автострахування «Євроцивілка» # 43-002074 «Ремонт ТЗ страхувальника при ДТП незалежно від вини» (далі Договір), предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону і пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням наземним транспортним засобом - автомобілем BMW 528, державний номер НОМЕР_1 (далі Автомобіль).

Згідно з пунктом 4 Договору строк дії Договору з 02.03.2021 по 01.03.2023.

12.10.2021 о 10 год. 00 хв. М. Чернігові по вул. Стрилецька,102 сталася дорожньо-транспортна пригода (ДТП) за участю Автомобіля та автомобіля Foton BJ1043, державний номерний знак НОМЕР_2 (далі Автомобіль 1) під керуванням ОСОБА_2 .

Винуватцем дорожньо-транспортної пригоди визнано ОСОБА_2 , що підтверджується постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 04.11.2021 у справі № 750/11703/21.

У результаті ДТП пошкоджено застрахований позивачем Автомобіль.

Згідно з ч. 1 ст. 25 Закону України «Про страхування» (тут і далі в редакції, чинній на дату спірної ДТП) здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

У поданій позивачу Заяві на виплату страхового відшкодування від 12.11.2021 страхувальник просить страхове відшкодування перерахувати йому за вказаними у заяві реквізитами.

Позивач на виконання умов Договору, на підставі Страхового акта №34145/1 від 22.11.2021 визнав вказану подію страховим випадком та здійснив виплату страхового відшкодування на рахунок страхувальника в розмірі 57 277,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення №1833 від 22.11.2021.

З відмітки банку на вказаному платіжному дорученні слідує, що воно банком проведено, а отже, страхове відшкодування позивачем виплачене в повному обсязі.

Статтею 993 ЦК України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ст. 27 ЗУ «Про страхування», до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Стаття 1 Закону встановлює, що володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.

Згідно з ч. 3 ст. 397 ЦК України фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

Враховуючи, що матеріли справи не містять жодних доказів того, що ОСОБА_2 неправомірно володів Автомобілем 1 під час скоєння спірної ДТП, його володіння забезпеченим транспортним засобом (Автомобіль 1) під час спірної ДТП вважається правомірним.

Пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов`язків.

За правилами ст. 22 Закону, обов`язок відшкодувати шкоду при настанні страхового випадку покладено на страховика, яким застраховано цивільно-правову відповідальність особи, винної у настанні такого випадку.

З матеріалів справи слідує, що станом на дату спірної ДТП цивільно-правова відповідальність щодо Автомобіля 1 була застрахована Приватним акціонерним товариством «СК «Українська страхова група» згідно з полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ЕР № 202064003 (далі Поліс).

Зазначений факт відповідачем не заперечується.

Згідно з ч. 4 ст. 36 Закону виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов`язані з відшкодуванням збитків.

Відповідно, вказані особи мають право на звернення до страховика з відповідними вимогами.

Враховуючи, що матеріалами справи не підтверджується неправомірне володіння ОСОБА_2 Автомобілем 1 під час спірної ДТП, в даному випадку саме Приватне акціонерне товариство «СК «Українська страхова група», як страховик цивільно-правової відповідальності осіб, які правомірно володіють Автомобілем 1, тобто і ОСОБА_2 (особа, яка визнана винною у спірній ДТП), має відшкодовувати збитки, що були завдані внаслідок спірної ДТП, а позивач як особа, яка виплатила страхове відшкодування особі, якій завдано збитків внаслідок спірної ДТП, набув право вимоги, яке ця особа, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Щодо розміру страхового відшкодування, яке Приватне акціонерне товариство «СК «Українська страхова група» мало виплатити за наслідками спірної ДТП, колегія суддів зазначає таке.

Пунктом 22.1 ст. 22 Закону передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону встановлено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

За правилами абз. 2 п. 12.1 ст. 12 Закону, сума спірного страхового відшкодування має бути зменшена на суму франшизи.

Отже, Приватне акціонерне товариство «СК «Українська страхова група», як страховик за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до приписів Закону має обов`язок в межах своєї відповідальності відшкодувати завдану його страхувальником шкоду, обраховану відповідно до приписів Закону, тобто з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (вартість відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством), за мінусом франшизи.

Полісом встановлено, що ліміт відповідальності відповідача, як страховика, за шкоду, завдану майну, становить 130 000,00 грн., а франшиза - 2 600,00 грн.

З матеріалів справи слідує, що у жовтні 2022 року позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства СК «Українська страхова група» (справі № 910/10644/22), у якому просив стягнути з останнього, серед іншого, суму виплаченого страхового відшкодування.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.01.2023 у справі № 910/10644/22:

- провадження у справі №910/10644/22 в частині позовних вимог про стягнення суми страхового відшкодування в розмірі 45 592,78 грн. закрито;

- позов задоволено частково;

- до стягнення з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» присуджено пеню у розмірі 687,01 грн. та 3% річних у розмірі 41,22 грн., а також витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 011,31 грн.;

- в іншій частині позову відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги у справі № 910/10644/22 суд виходив з того, що:

- особою, відповідальною за завдані власнику Автомобіля збитки у межах передбачених договором обов`язкового страхування цивільної відповідальності в даному випадку є ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група»;

- статтею 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством;

- як вбачається з наданого ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» висновку експерта №257.22ЕД, а вартість відновлювального ремонту із врахування коефіцієнту фізичного зносу Автомобіля станом на момент ДТП становить 48192,78 грн.;

- сума страхового відшкодування з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу Автомобіля та франшизи у розмірі 2 600,00 грн становить 45 592,78 грн., і вказана сума ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» позивачу була сплачена;

- за таких обставин предмет спору в частині стягнення суми страхового відшкодування в розмірі 45 592,78 грн. відсутній, а провадженні у справі в цій частині підлягає закриттю, а в частині решти заявленої суми основної заборгованість у розмірі 9 084,22 грн. слід відмовити у зв`язку з недоведеністю вказаного розміру заборгованості.

З огляду на вказані обставини позивач звернувся до суду з цим позовом у якому, серед іншого, просив стягнути з відповідача різницю між виплаченою позивачем своєму страхувальнику сумою та сумою, яка позивачем була отримана від ПАТ «Страхова компанія «Українська страхова група», яку позивач визначає в сумі 11 684,22 грн.

Колегія суддів зазначає про те, що позивачем при розрахунку позовних вимог допущено арифметичні помилки, а саме:

- позивач у позові зазначає про те, що ним за наслідками спірної ДТП ОСОБА_1 виплачено 57 277,90 грн., проте з платіжного доручення №1833 від 22.11.2021 вбачається, що позивачем сплачено 57 227,00 грн., тобто на 0,90 грн. менше;

- при проведенні арифметичної дії віднімання від суми виплаченого позивачем страхового відшкодування (57 227,00) суми отриманої від ПАТ «СК «Українська страхова група» (45 592,78) отримана сума дорівнює 11 634,22 грн., що на 50,00 грн. менше за суму, яка заявлена позивачем до стягнення .

Суд першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовив, з чим колегія суддів погодитись не може, з огляду на наступне.

Як слідує з матеріалів справи, укладений позивачем із своїм страхувальником ( ОСОБА_1 ) Договір за своєю правовою природою є договором добровільного страхування наземного транспорту, тобто правовідносини між вказаними особами регулюються Законом України «Про страхування» та, відповідно, не регулюються Законом.

Водночас укладений відповідачем із своїм страхувальником (Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Українська страхова група») Поліс за своєю правовою природою є договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, правовідносини сторін якого не є тотожними правовідносинам сторін за договором добровільного страхування наземного транспорту.

Пунктом 2.1 ст. 2 Закону передбачено, що якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Вказана норма кореспондується з ч. 2 ст. 999 ЦК України, якою встановлено, що до відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

Отже, у спорах, пов`язаних з відшкодуванням шкоди за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, норми Закону є спеціальними, а Закон, відповідно, є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Як встановлено вище Законом передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Таким чином, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Українська страхова група», як страховик за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до приписів Закону, має обов`язок в межах своєї відповідальності відшкодувати завдану його страхувальником шкоду, обраховану відповідно до приписів Закону, тобто з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством (вартість відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством), за мінусом франшизи.

Водночас відповідно до ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Отже, враховуючи приписи Закону та положення ст. 1194 ЦК України, різницю між реальними збитками, на стягнення яких має право страховик згідно з Законом України «Про страхування», і вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу, який відшкодовує страховик згідно з Законом, має відшкодувати особа, яка завдала збитків.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

За змістом положень ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

З матеріалів справи слідує та сторонами не заперечується, що станом на дату спірної ДТП Автомобіль 1 перебував у власності відповідача, а ОСОБА_2 є його працівником.

Факт перебування ОСОБА_2 у трудових відносинах з відповідачем підтверджується наданим останнім відповіддю на адвокатський запит № 3 від 13.03.2023 та копією наказу № 411-К АТ від 24.09.2020.

За таких обставин, позивач має право на стягнення решти з суми виплаченого страхового відшкодування, яка не була йому сплачена Приватним акціонерним товариством Страхова компанія «Українська страхова група», а саме 11 634,22 грн. (57 227,00-45 592,78) з відповідачаяк юридичної особи, яка має відшкодувати шкоду, завдану своїм працівником.

Вказана правова позиція не суперечить правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 760/15471/15-ц, провадження № 14-316цс18.

Колегія суддів вважає помилковими твердження відповідача про те, що під час розгляду справи №910/10644/22 судом було встановлено як те, що за наслідками спірної ДТП позивач має право на отримання страхового відшкодування саме в розмірі 45 592,78 грн., так і те, що вказану суму позивачем було отримано, проте ініціюючи позов до ТОВ «Чернігівська Чайна Компанія» фактично позивач намагається повторно спробувати отримати частку невиплаченого страхового відшкодування з відповідача, оскільки, як випливає з рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2023, зробити це позивачу з ПрАТ «СК «УСГ» не вдалось і суд позивачу відмовив у стягненні цієї частки невиплаченого страхового відшкодування саме через недоведеність вказаної суми страхового відшкодування, та зауважує відповідачу на тому, що під час розгляду справи №910/10644/22 досліджувались та встановлювались обставини стягнення на користь позивача страхового відшкодування саме з ПрАТ «СК «УСГ», що не виключає можливість стягнення частини такого відшкодування з інших учасників спірних правовідносин.

За таких обставин наявні правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача матеріальної шкоди в сумі 11 634,22 грн.

Рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, яким такі позовні вимоги задовольняються частково.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені в сумі 720,26 грн., слід зазначити наступне.

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Відповідно до положень ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 ст. 547 ЦК України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним (ч. 2 ст. 547 ЦК України).

З огляду на відсутність письмового правочину щодо стягнення з відповідача пені за порушення спірного зобов`язання, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 720,26 грн. задоволенню не підлягають, як такі, що не ґрунтуються на вимогах закону.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 93,47 грн. та 3 % річних в сумі 43,22 грн., які розраховані за період з 03.06.2023 по 17.07.2023, слід зазначити наступне.

За змістом ст.ст. 524 та 533 ЦК України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Так як обов`язок щодо виплати страхового відшкодування виражений в грошових одиницях України та передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку, вказане зобов`язання є грошовим.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

За змістом положень ч.ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Таким чином, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін, як грошових зобов`язань, на них поширюється дія ч. ст. 625 ЦК України - як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.

Така правова позиція узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 06.06.2012 у справі № 303/2147/14-ц (провадження № 6-49цс12), а також Верховного Суду, викладеними у постановах від 30.01.2018 у справі № 910/17993/15, від 28.02.2018 у справі № 149/344/15-ц, від 06.06.2019 у справі № 758/8819/16-ц, від 26.06.2019 у справі № 760/2905/16-ц, від 04.09.2019 у справі № 280/2625/13-к, від 16.10.2019 у справі № 452/3519/15.

Крім того, у постанові Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 ЦК України поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань, з яким погодилась Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18).

Щодо періоду нарахування слід зазначити наступне

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

За правилами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

В свою чергу, згідно із ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи, що між сторонами відсутній письмовий правочин щодо строку сплати відповідачем спірної суми, при визначені такого строку слід керуватись положеннями ч. 2 ст. 530 ЦК України, а відтак відповідач зобов`язаний сплатити спірну суму у семиденний строк від дня пред`явлення позивачем відповідної вимоги.

З матеріалів справи слідує, що відповідну вимогу вих..№ 2205-03 від 22.05.2023 позивачем відповідачу було направлено на електронну адресу teatop@ukr.net, яка відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу зазначена як власна адреса.

Враховуючи, що відповідач проти отримання вказаної вимоги не заперечив, колегія суддів визнає доведеним, що таку вимогу відповідач отримав 22.05.2023, а відтак обов`язок по сплаті коштів мав бути виконаний до 29.05.2023, а прострочення почалось з 30.05.2023.

При перевірці розрахунку позивача колегією суддів встановлено що вказаний розрахунок є арифметично невірним, а відтак, позовні вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню за уточненими розрахунками суду в сумі 43,03 грн. та 22,71 грн. відповідно.

Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в сумі 4 000,00 грн., слід зазначити таке.

Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу, а також витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. (п. 1 та п. 4 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частина 1 ст. 124 ГПК України встановлює, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Водночас за приписами ч. 2 ст. 124 ГПК України, у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

При цьому ч. 8 ст. 129 ГПК України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Отже, за приписами ГПК України попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат сторона має подати до суду разом з першою заявою по суті спору, якою відповідно до приписів ч. 2 ст. 161 ГПК України є позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву, а докази понесення таких витрат - до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

З матеріалів справи слідує, що у позові позивач визначив розмір витрат, пов`язаних із оплатою професійної правової допомоги, просив стягнути їх з відповідача та надав докази понесення таких витрат.

Отже, матеріалами справи підтверджується дотримання позивачем як строків подання попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, так і строків подання доказів понесення таких витрат.

Частини 1 та 2 ст. 126 ГПК України встановлює, що:

- витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави;

- за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

На підтвердження надання правової допомоги позивачем до матеріалів справи долучені належним чином засвідчені копії укладеного між позивачем та адвокатом Стецюрою Ольгою Вікторівною договору про надання професійної правничої допомоги № 34212 від 29.05.2023, а у позові наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат.

Відповідно до п.4.2. вказаного Договору за результатами надання правової допомоги, після набрання судовим рішенням на користь клієнта законної сили, складається акт прийому-передачі наданих послуг, що підписується представниками кожної із сторін. В акті прийому-передачі наданих послуг вказується обсяг наданої адвокатом правової допомоги та її вартість.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

З огляду на те, що позивачем подано лише попередній розрахунок суми судових витрат, без підтвердження їх належними доказами (акт приймання-передачі виконаних робіт) і детальним описом наданих послуг, а також не було заявлено про подання доказів понесення таких витрат після ухвалення судом рішення, матеріалами справи не підтверджується факт надання позивачу адвокатом Стецюрою Ольгою Вікторівною послуг на заявлену до стягнення суму.

За таких обставин підстави для стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в сумі 4 000,00 грн. відсутні.

Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції слід зазначити наступне.

У апеляційній скарзі позивач повідомив про те, що ним понесено витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4 000,00 грн., навів їх попередній розрахунок та просив їх стягнути з відповідача. До апеляційної скарги позивачем на підтвердження факту понесення судових витрат додані належним чином засвідчені копії додаткової угоди від 04.09.2023 до укладеного між позивачем та адвокатом Стецюрою Ольгою Вікторівною договору про надання професійної правничої допомоги № 34212 від 29.05.2023, а також акт виконаних робіт від 05.09.2023.

Отже, матеріалами справи підтверджується дотримання позивачем в суді апеляційної інстанції як строків подання попереднього (орієнтовного) розрахунок суми судових витрат, так і строків подання доказів понесення таких витрат.

У додатковій угоді від 04.09.2023 до укладеного між позивачем та адвокатом Стецюрою Ольгою Вікторівною договору про надання професійної правничої допомоги № 34212 від 29.05.2023 сторонами погоджено, що:

-у зв`язку з бажанням позивача оскаржити рішення суду першої інстанції, та у зв`язку з необхідністю подання до Північного апеляційного господарського суду апеляційної скарги, позивач доручає, а адвокат приймає на себе зобов`язання подати до Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу у справі №927/808/23 (п. 1.1);

- вартість правової допомоги, що надається адвокатом у зв`язку з поданням апеляційної скарги, складає 4 000,00 грн. (п. 2.1);

- за результатами надання правової допомоги згідно даної додаткової угоди, складається акт прийому-передачі наданих послуг, що підписується сторонами. В акті прийому-передачі наданих послуг вказується обсяг наданої адвокатом правової допомоги та її вартість (п. 2.2);

- оплата за даною додатковою угодою здійснюється не пізніше 15 днів з дня отримання позивачем інформації про набрання судовим рішенням на користь позивача законної сили (п. 2.4).

05.09.2023 сторонами підписано акт виконаних робіт, в якому погоджено факт надання послуг на суму 4 000,00 грн.

Отже, матеріалами справи підтверджується факт надання позивачу адвокатом Стецюрою Ольгою Вікторівною в суді апеляційної інстанції послуг на заявлену до стягнення суму.

Щодо обставин, пов`язаних з визначенням розміру витрат на правничу допомогу при розгляді справи судом першої інстанції, слід зазначити таке.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Частина 4 ст. 126 ГПК України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 ст. 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Так, за змістом ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч. 4 ст. 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 ст. 129 ГПК України.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст. 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7,9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7,9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідачем в суді апеляційної інстанції заперечень проти розміру судових витрат не заявлено.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що надані позивачем документи в їх сукупності є достатніми доказами на підтвердження наявності підстав для відшкодування за рахунок апелянта витрат на професійну правничу допомогу в заявленому розмірі, оскільки цей розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат та є співмірним з ціною позову.

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог судом апеляційної інстанції витрати позивача на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 3 731,70 грн.

Щодо інших аргументів сторін, колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мале місце невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права, тому рішення Господарського суду Чернігівської області від 17.08.2023 у справі № 927/808/23 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, яким позов задовольняється частково, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають матеріальна шкода в сумі 11 634,22 грн., 3 % річних в сумі 43,03 грн., інфляційні втрати в сумі 22,71 грн., у задоволенні решти позовних вимог відмовляється.

Враховуючи вимоги, викладені в апеляційній скарзі, апеляційна скарга Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «ОБЕРІГ» задовольняється частково.

Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з позовом та з апеляційною покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «ОБЕРІГ» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 17.08.2023 у справі № 927/808/23 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 17.08.2023 у справі № 927/808/23 скасувати та прийняти нове рішення.

3. Позов задовольнити частково.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Чернігівська чайна компанія» (14021, м. Чернігів, вул. Ріпкинська, 3-В, ідентифікаційний код 30977194) на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «ОБЕРІГ» (03040, м. Київ, вул.. Васильківська, 14, ідентифікаційний код 39433769) матеріальну шкоду в сумі 11 634 (одинадцять тисяч шістсот тридцять чотири) грн. 22 коп., 3 % річних в сумі 43 (сорок три) грн. 03 коп., інфляційні втрати в сумі 22 (двадцять дві) грн. 71 коп., витрати по витрати по сплаті судового збору за подачу позову в сумі 2 503 (дві тисячі п`ятсот три) грн. 97 коп., витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в сумі 3 755 (три тисячі сімсот п`ятдесят п`ять) грн. 95 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 3 731 (три тисячі сімсот тридцять одна) грн. 70 коп.

5. В задоволенні решти вимог за позовом відмовити.

6. Видачу наказу на виконання цієї постанови доручити Господарському суду Чернігівської області.

7. Матеріали справи № 927/808/23 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді С.А. Гончаров

Є.Ю. Шаптала

Джерело: ЄДРСР 114952774
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку