ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" листопада 2023 р. м. УжгородСправа № 907/607/23

Суддя Господарського суду Закарпатської області Ремецькі О.Ф.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

№907/607/23

за позовом Свалявської міської Ради Закарпатської області, м. Свалява

до Товариства з обмеженою відповідальністю «КАРПАТСЬКІ ЗОРІ», м. Свалява

про стягнення 463 637,83 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до відповідача про стягнення суми 463 637,83 грн. безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки (кадастровий номер: 2124010100:01:018:0070, площею 3,9255 га) за адресою, м.Свалява, вул. Старолюбовнянська, 21 без правовстановлюючих документів.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Згідно з ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно з ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

З огляду на наведене, оскільки справа №907/607/23, не є складною в розумінні норми ч. 4 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України, суд здійснює розгляд даної справи у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі (з огляду на заявлені предмет та підстави позову) не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд дійшов висновку про розгляд справи без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 03.07.2023 р. суд ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив; попереджено відповідача, що у разі ненадання відзиву у встановлений строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України); встановлено строк для подання позивачем відповіді на відзив - протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Ухвала суду від 03.07.2023 р., була надіслана відповідачу 03.05.2023 р. рекомендованим листом, що підтверджується відтиском печатки про відправлення на зворотному боці ухвали, на адресу місцезнаходження відповідача, вказану у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та як вбачається з відстеження поштового відправлення №8850101820800 отримана відповідачем 11.07.2023 р.

Згідно з пунктом 3 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

На електронну адресу суду надійшло клопотання представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «КАРПАТСЬКІ ЗОРІ», м. Свалява від 24.07.2023 р. про продовження процесуальних строків.

Ухвалою суду від 15.08.2023 р. задоволено клопотання представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «КАРПАТСЬКІ ЗОРІ», м. Свалява від 24.07.2023 р. про продовження процесуальних строків та продовжено процесуальний строк для подання відзиву на позовну заяву на 10 днів з дня вручення даної ухвали.

Відповідачем Товариством з обмеженою відповідальністю «КАРПАТСЬКІ ЗОРІ», м. Свалява, на виконання вимог ухвали від 03.07.2023 р. подано до суду відзив на позовну заяву позивача, разом з клопотання про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву у справі №907/607/23.

Ухвалою суду від 06.11.2023 р. відмовлено у задоволенні клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю «КАРПАТСЬКІ ЗОРІ», м. Свалява про поновлення строку на подання відзиву.

В поданому відзиві відповідач вказує на не згоду з позовними вимогами та просить суд відмовити у задоволенні позову в частині стягнення суми 40 141,08 грн.

В обґрунтування своєї позиції відповідач, зокрема, вказує на те, що Позивач пропустив строк позовної давності щодо вимог про стягнення плати за землю за березень та квітень 2020 року, оскільки звернувся з позовом лише 23 червня 2023 року.

Крім того, відповідач звертає увагу на те, що відповідно до п. 52-4 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ не нараховується та не сплачується за період з 01 березня по 31 березня 2020 року плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, та використовуються ними в господарській діяльності.

Що на думку відповідача, також є додатковою підставою для відмови у задоволені позовних вимог в частині стягнення коштів (плати за землю) за березень 2020 року.

3 огляду на викладене, відповідач вважає підставним до стягнення 423 496,03 грн., в іншій же частині просить суд відмовити в задоволені позовних вимог. Крім того, у зв`язку з частковим визнанням позовних вимог, просить постановити ухвалу про повернення Позивачу 50% сплаченого ним судового збору за подання позовної заяви до суду.

У поданій позивачем відповіді на відзив, представник позивача не погоджується з доводами представника відповідача та вказує на те, що у відповідності до положень ч.1 ст. 264 ЦК України що у відповідача немає підстав уважати строк позовної давності таким, що сплинув.

Крім того, представник позивача звертає увагу на те, що відповідач мав достатньо часу для написання своїх заперечень, але не скористався ними, а тому просить суд залишити відзив на позов наданий з порушенням строків без розгляду.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та письмові пояснення, викладені сторонами, суд-

ВСТАНОВИВ:

Виконавчий комітет Свалявської міської ради прийняв рішення від 15.06.2022 року № 132 «Про створення комісії з визначення розміру збитків заподіяних власникам землі та землекористувачам».

За результатами роботи комісії відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 року № 284 «Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам» (дaлі Постанова КМУ №284) складено Акт №2 від 21.02.2023 року Комісії з визначення розмірів збитків заподіяних власникам землі та землекористувачів та 21 лютого 2023 року затверджено Акт №2 рішенням виконавчого комітету Свалявської міської ради №49 «Про затвердження акту №2 Комісії з визначення розмірів збитків заподіяних власникам землі та землекористувачам».

Комісією встановлено, що нерухоме майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Карпатські зорі» (далі - «Відповідач») код ЄДРПОУ 33202333, розміщене на земельній ділянці Свалявської міської ради, комунальної форми власності (кадастровий номер: 2124010100:01:018:0070, загальна площа, що використовується 3,9255 га за цільовим призначенням: для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості ( код.11.02)).

Також комісією встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Карпатські зорі» з березня 2020 року використовує земельну ділянку без правовстановлюючих документів (дата державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером кадастровий номер: - 2124010100:01:018:0070 - 25.02.2020 року. Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 31.08.2021 р. номер витягу НВ 02104183642021 по січень 2022 року (включно).

Відповідно до Акту №2 від 03.02.2023 року Комісії з визначення розмірів збитків заподіяних власникам землі та землекористувачам за період з березня 2020 року по січень (включно) 2022 року сплату коштів за користування вказаною земельною ділянкою Відповідач не здійснював, внаслідок чого без достатніх правових підстав зберіг у себе грошові кошти.

У зв`язку з чим йому були нараховані збитки за період з березня 2020 року по січень (включно) 2022 року за використання земельної ділянки (кадастровий номер: 2124010100:01:018:0070, площею 3,9255 в м. Свaлява, вул. Старолюбовнянська, 21). Згідно Акту №2 комісії з визначення розмірів збитків заподіяних власникам землі та землекористувачам встановлено, що неодержаний дохід у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою (кадастровий номер: 2124010100:01:018:0070) загальною площею, що використовується 3,9255 га Товариством з обмеженою відповідальністю «Карпатські зорі», що знаходиться за адресою: м. Свaлява, вул. Старолюбовнянська, 21 складає 463 637,83 грн. (чотириста шістдесят три тисячі шістсот тридцять сім гривень 83 копійок).

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки (витяг із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 11.02.2022 р №0447/221-22) складає 8 831 197,35 грн. Згідно листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 12.01.2023 р №6-28-0.222-323/2-23 коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки за 2019 - 2020 рік становить 1,0; 2021 рік становить 1,1. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки за 2019-2021 роки підлягає діленню на вказаний коефіцієнт індексації 1,1 і становить: 2022 рік: 8 831 197,35 грн. (згідно витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки від 11.02.2022 р №0447/221-22). Для визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки за 2021 рік: Нормативна грошова оцінка земельної ділянки за 2022 рік підлягає діленню на коефіцієнт індексації 1,1 і становить 8 831 197,35: 1,1 = 8 028 361,23 грн. Для визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки за 2020 рік: Нормативна грошова оцінка земельної ділянки за 2022 рік підлягає діленню на коефіцієнт індексації 1,1 і 1,0 і становить 8 831 197,35: 1,1: 1,0 = 8 028 361,23 грн. Таким чином нормативна грошова оцінка становить: 2022 рік: 8 831 197,35 грн. 2021 рік: 8 028 361,23 грн. 2020 рік: 8 028 361,23 грн.

Рішенням 10 сесії 6-го скликання Свалявської міської ради від 13.12.2013 року №809 затверджено розмір орендної плати за земельні ділянки по Свaлявській міській раді - 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки в рік (пункт 28. Інші землі промисловості).

Розмір безпідставно збережених коштів розраховано як розмір плати за земельні ділянки комунальної власності у вигляді орендної плати за землю, який нараховується та сплачується за регульованою ціною, встановленою органом місцевого самоврядування.

Позивачем здійснено розрахунок розміру збитків, завданих Свалявській міській раді.

За зазначеним розрахунком розмір недоотриманих доходів склав: за 2020 рік (10 місяців) : розмір орендної плати 3 % від нормативної грошової оцінки (НГО - 8 028 361,23 грн.) становить 240 850,84 грн.: 12 = 20 070,90 грн. щомісячно, за 10 місяців 20 709,00 * 10 = 200 709,00; 2021 рік (12 місяців): розмір орендної плати 3 % від нормативної грошової оцінки (НГО - 8 028 361.23 грн.) становить 240 850,84 грн. 2022 рік (1 місяць ): розмір орендної плати 3 % від нормативної грошової оцінки (НГО - 8 831 197,35 грн.) становить 22 077,99 грн. * 1= 22 077,99 грн.

Таким чином, загальний розмір недоотриманих доходів становить 463 637,83 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст.14 Конституції України).

Використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону (ст. 206 Земельного кодексу України, далі ЗК України).

Оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (ст. 1 ЗУ «Про оренду землі»).

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п.п.14.1.136 п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України, далі ПК України).

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

Оскільки відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Аналогічна правова позиція викладене в постанові Верховного Суду від 07.07.2020 у справі №922/3208/19

З огляду на вищевказані законодавчі приписи, предметом доказування у даному спорі є, зокрема, обставини щодо земельної ділянки, площі, меж та кадастрового номеру земельної ділянки, право на яку перейшло до набувача будівлі.

Визначення земельної ділянки наведено в ч.1 ст. 79 ЗК України, відповідно до положень якої земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Як встановлено приписами ч.ч.1, 3, 4, 9 ст.79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Зазначені обставини, з урахуванням вимог ст.77 Господарського процесуального кодексу України, повинні бути підтверджені певними засобами доказування відповідно до земельного законодавства і не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оренду землі" об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди (ч. 1 ст. 21 названого Закону).

Отже, позивач у даній справі має надати докази існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки як об`єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, а також обґрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів).

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №922/392/18, від 07.02.2019 у справі №922/3639/17, від 06.02.2018 у справі №923/921/17.

Майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (ч.1 ст.190 ЦК України).

Нормами ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України встановлено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків).

Згідно із частиною 1 статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Приписами ч.ч. 1, 3, 4, 9 ст. 79-1 ЗК України встановлено формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. (ч.ч. 1-2 ст. 1212 ЦК України).

Набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна (ст. 1213 ЦК України).

З приписів статті 79-1 Земельного кодексу України вбачається, що земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Матеріалами справи встановлено що, спірна земельна ділянка є сформованою, їй присвоєно кадастровий номер 2124010100:01:018:0070.

Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об`єкту нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщений.

За змістом глави 15 Земельного кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.

Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

За змістом статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).

Отже, за змістом указаних приписів закону виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Судом встановлено, що відповідач є власником нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці комунальної власності, якій присвоєно кадастровий номер, тож вона вважається сформованою.

У свою чергу, матеріали справи не містять доказів належного оформлення відповідачем права користування спірною земельною ділянкою площею кадастровий номер 2124010100:01:018:0070, у спірний період користування, зокрема укладення договорів оренди з Свалявською міською радою та державної реєстрації такого права.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач користувався спірною земельною ділянкою без достатньої правової підстави.

У п. 65 постанови від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Аналогічну правову позицію наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, від 04.12.2019 у справі №917/1739/17.

Згідно з п. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Згідно із статтею 21 Закону України Про оренду землі орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Згідно з абзацом 3 частини першої статті 13 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності. Крім того, згідно з абзацом 1 пункту 289.1 Податкового кодексу України для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (частина друга статті 20 Закону України "Про оцінку земель").

Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 по справі №920/739/17).

У матеріалах справи наявні витяги про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки.

За доводами позивача з урахуванням нормативної грошової оцінки та категорії землі, виходячи зі встановлених ставок розмір недоотриманих доходів склав за 2020 рік (10 місяців) : розмір орендної плати 3 % від нормативної грошової оцінки (НГО - 8 028 361,23 грн.) становить 240 850,84 грн.: 12 = 20 070,90 грн. щомісячно, за 10 місяців 20 709,00 * 10 = 200 709,00; 2021 рік (12 місяців): розмір орендної плати 3 % від нормативної грошової оцінки (НГО - 8 028 361.23 грн.) становить 240 850,84 грн. 2022 рік (1 місяць ): розмір орендної плати 3 % від нормативної грошової оцінки (НГО - 8 831 197,35 грн.) становить 22 077,99 грн. * 1= 22 077,99 грн.

Законом України від 02.04.2020 № 540 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» пункт 52-4 Підрозділу 10 розділу Перехідні положення Податкового кодексу України викладено у новій редакції: не нараховується та не сплачується за період з 1 березня по 31 березня 2020 року плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, та використовуються ними в господарській діяльності.

Проведені позивачем розрахунки безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати містять всі необхідні складові для такого розрахунку.

Разом з тим, суд перевіривши поданий розрахунок безпідставно збережених коштів, встановив, що він виконаний без урахування положень ст. 52-4 підрозділу 10 Інші перехідні положення розділу Перехідні положення Податкового Кодексу України. Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум, суд дійшов висновку, що підставними є нарахування в розмірі 443 566, 93 грн безпідставно збережених коштів.

З аналізу змісту норм ст. ст. 1212-1214 ЦК України, абз. 4 ч. 1 ст. 144, абз. 5 ч. 1 ст.174 Господарського кодексу України випливає, що зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондикційне зобов`язання) виникає за одночасної наявності трьох умов: 1) відбувається набуття чи збереження майна; 2) правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні; 3) набуття чи збереження здійснюється за рахунок іншої особи.

З матеріалів справи вбачається, що в даному разі наявні усі три названі ознаки.

Судом встановлено, що відповідач дійсно зберіг (заощадив) у себе майно - кошти, котрі у вигляді орендної плати, що нараховується за володіння і користування спірними земельними ділянками.

Відсутність договору оренди земельної ділянки має фактичним наслідком набуття відповідачами володіння і користування чужою земельною ділянкою без відповідної грошової компенсації. В результаті відбулося збереження (заощадження) відповідачем належних до сплати за таке володіння і користування коштів у вигляді орендної плати.

По-друге, правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні. Передача прав володіння і користування земельною ділянкою згідно 206 ЗК України, п. п. 14.1.136 п. 14.1. ст. 14 ПК України здійснюється за плату, що має вноситися на користь позивача на підставі договору оренди земельної ділянки. Правові підстави для одержання відповідачем прав володіння і користування земельними ділянками безоплатно відсутні. Відсутні правові підстави для звільнення від сплати орендної плати за землю.

По-третє, відповідач зберіг майно саме за рахунок позивача. Власником відповідної земельної ділянки є територіальна громада міста Свалява. Згідно ст. 206 ЗК України, п.п. 14.1.136 п. 14.1. ст. 14 ПК України власником майна фактично збереженого відповідачем (коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою) також є територіальна громада міста Свалява в особі позивача. Таким чином, збереження (заощадження) відповідачем коштів у вигляді орендної плати за користування земельною ділянкою призвело до збільшення (накопичення) цих коштів у відповідача за рахунок їх неодержання позивачем.

Незалежно від наявності вини в поведінці відповідачів, сам факт несплати відповідачем за користування земельною ділянкою, свідчить про втрату позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під категорію "виправдане очікування", що є загальновизнаною в т. ч. в практиці визначення Європейського суду з прав людини.

Кваліфікація спірних правовідносин як зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави означає необхідність застосування у даній справі передбачених ст. ст. 1212-1214 ЦК України правових наслідків дій/бездіяльності відповідача у в вигляді збереження (заощадження) у себе відповідних сум орендної плати.

Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Великої палати Верховного Суду, викладеної в постановах від 23.05.2018 по справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 по справі № 922/3412/17 та від 04.12.2019 у справі №917/1739/17.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги про стягнення безпідставно збережених коштів у частині суми 443 566,93 грн. за використання земельної ділянки комунальної власності без укладення договорів оренди суд визнає такими, що ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Разом з тим, відповідач вважає підставним до стягнення 423 496,03 грн. В частині стягнення суми 40 141,08 грн. відповідачем заявлено про застосування позовної давності до правовідносин щодо стягнення безпідставно збережених коштів за період з березень- квітень 2020 року.

У відповідності до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільним кодексом України визначено два види строків позовної давності: а) загальний; б) спеціальні.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Загальні строки позовної давності є абстрактними, поширюються на всі цивільні правовідносини, за винятком тих, щодо яких законом встановлений інший строк або які взагалі виведені з-під дії строків позовної давності.

Загальний строк позовної давності складає три роки і не залежить від суб`єктного складу правовідносин (стаття 257 ЦК України).

Отже, строк позовної давності в цій частині правовідносин за загальними правилами становить, зокрема, з 01.04.2020 по 01.04.2023.

Водночас, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.

Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України Про торгово-промислові палати).

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) розділ Прикінцеві та перехідні положення ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відтак, у пункті 12 розділ Прикінцеві та перехідні положення ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Інститут позовної давності має на меті, зокрема, гарантувати правову визначеність, забезпечення захисту порушених прав, притягнення до відповідальності. Також він стимулює уповноважену особу до активних дій щодо реалізації належного їй права під загрозою його втрати, запобігає несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.

Рівність і недискримінація є одними із основних принципів реалізації прав людини.

З огляду на зазначене, строк позовної давності щодо правовідносин в цій частині позивачем пропущено не було.

За таких обставин, заявлені у справі позовні вимоги Свалявської міської Ради Закарпатської області, м. Свалява до Товариства з обмеженою відповідальністю «КАРПАТСЬКІ ЗОРІ», м. Свалява про стягнення 463 637,83 грн. підлягають задоволенню частково у розмір 443 566,93 грн. У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Стаття 74 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В той же час, статтею 130 Господарського процесуального кодексу України передбачено особливий порядок розподілу судових витрат, зокрема, у випадку визнання відповідачем позову.

Так, у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Аналогічну норму містить і частина 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

За таких обставин, суд покладає судові витрати на відповідача в розмірі 50% сплаченого позивачем судового збору.

Інша ж частина судового збору підлягає поверненню за клопотанням особи, яка його сплатила, тобто позивача, за ухвалою суду (ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір»).

У зв`язку з наведеним витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача в розмірі 3 778,34 грн.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76, 77, 86, 191, 195, ч. 1 ст. 202, ст.ст.231, 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповід альністю «КАРПАТСЬКІ ЗОРІ» (89300, Закарпатська область, Мукачівський район, місто Свалява, вулиця Старолюбовнянська, будинок №21, код ЄДРПОУ 33202333) на користь Свалявської міської ради Закарпатської області, (89300, Закарпатська область, Мукачівський район, місто Свалява, площа Головна, будинок 1, код ЄДРПОУ 04053884) суму 443 566,93 грн. (чотириста сорок три тисячі п`ятсот шістдесят шість гривень 93 коп.) безпідставно збережених коштів, а також суму 3 778,34 грн. (три тисячі сімсот сімдесят вісім гривень 34 коп.) у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ для примусового виконання рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 14.11.2023

Суддя О.Ф. Ремецькі