13.11.23

22-ц/812/1164/23

Провадження № 22-ц/812/1164/23

П О С Т А Н О В А

іменем України

08 листопада 2023 року м. Миколаїв

справа № 483/1082/22

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Тищук Н.О.,

суддів: Крамаренко Т.В., Темнікової В.І.,

із секретарем Колосовою О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

ОСОБА_1

на рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області, ухвалене 23 серпня 2023 року суддею Шевиріною Т.Д. в приміщенні цього ж суду, (дата складання повного рішення не зазначена), у цивільній справі за позовом

ОСОБА_1 до

Очаківської загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІІ ступенів Миколаївської обласної ради

про стягнення середньої заробітної плати, середнього заробітку за невикористані дні відпустки та зобов`язання в подальшому сплачувати середню заробітну плату,

у с т а н о в и в:

1.Описова частина

Короткий зміст вимог позовної заяви

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Очаківської загальноосвітньої школи-інтернату про стягнення середньої заробітної плати, середнього заробітку за невикористані дні відпустки та зобов`язання у подальшому виплачувати середню заробітну плату.

Позивач зазначав, що з 15 вересня 2014 року по теперішній час працював в школі-інтернаті на посаді вчителя фізичної культури. З 07 березня 2022 року призваний на військову службу. У період з 24 лютого по 19 липня 2022 року відповідач нараховував та виплачував йому середній заробіток, проте пізніше - з 19 липня 2022 року, пославшись на зміни у трудовому законодавстві, припинив виплату заробітної плати.

Посилаючись на помилкове застосування відповідачем законодавства, яке не поширюється на педагогічних працівників, ОСОБА_1 просив про задоволення позовних вимог.

Відповідач до суду свого представника не направив, правом подання відзиву на позов не скористався.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 серпня 2023 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:

-згідно з частиною другою статті 39 Закону № 2232-ХІІ громадяни

України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами 3, 4 статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною другою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту»;

-частиною третьою статті 119 КЗпП (у редакції, що діяла до 19 липня 2022

року) передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову служб; військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову;

-Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів

України щодо оптимізації трудових відносин» внесено зміни та у частині третій статті 119: слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада». Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» прийнятий Верховною Радою України 01 липня 2022 року, набрав чинності 19 липня 2022 року, отже з 19 липня 2022 року частина 3 статті 119 КЗпП України діє в наступній редакції: за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;

-твердження позивача, що за працівниками, призваними на військову

службу до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», слід зберігати середній заробіток та місце роботи суд вважав помилковим з тих підстав, що Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 3252 не визначено особливостей застосування норм частини 3 статті 119 КЗпП, то з дня набрання чинності Законом № 3252 за працівниками, призваними (прийнятими) на військову службу до дня набрання чинності Законом № 2352 слід зберігати лише місце роботи і посаду. Відтак, із моменту набрання чинності Законом №2352 не вбачається правових підстав для продовження виплати роботодавцем середньої заробітної плати працівникам, які були призвані на військову службу до дня набрання чинності Законом. Оскільки закон не має зворотної дії в часі, обов`язок роботодавця щодо збереження за такими категоріями працівників середнього заробітку зберігається включно до дня, що передує дню набранням чинності цим Законом.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , посилаючись на незаконність, необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати в частині відмови у стягненні з відповідача середньої заробітної плати за період з 19 липня 2023 року по 23 липня 2023 року та ухвалити в цій частині нове рішення, яким ці позовні вимоги задовольнити.

Узагальнені доводи апеляційної скарги

Апеляційна скарга мотивована зокрема тим, що за приписами частини другої статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці,оголошення рішення про проведення мобілізаціїта (або) введення воєнного стану,користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 ічастиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту».

Статтею 57 Закону України «Про освіту» визначено, що у разі захворювання педагогічного чи науково-педагогічного працівника, яке тимчасово унеможливлює виконання ним посадових обов`язків і обмежує можливість перебування у колективі осіб, які навчаються, або тимчасового переведення за цих чи інших обставин на іншу роботу чипроходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий періодза таким працівником зберігається попередній середній заробіток. У разі хвороби або каліцтва попередній середній заробіток виплачується до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

Узагальнені доводи інших учасників

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача адвокат Михайленко Н.М. просила рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на правильність висновків суду першої інстанції про те що, у зв`язку з прийняттям Закону України від 01 липня 2022 року № 2325-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», відповідач правомірно припинив нарахування та виплату ОСОБА_1 середнього заробітку.

2.Мотивувальна частина

Учасники справи в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

При цьому апеляційний суд враховує, що явка учасників справи не була визнана обов`язковою, а учасники справи мали можливість реалізувати свої права на участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщання суду відповідно до положеньстатті 212 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Встановлені судом першої інстанції обставини справи

Судом встановлено, що з 15 вересня 2014 року до призову на військову службу за мобілізацією ОСОБА_1 працював вчителя фізичної культури в Очаківській загальноосвітній санаторній школі-інтернаті І-ІІІ ступенів Миколаївської обласної ради.

07 березня 2022 року призваний на військову службу згідно наказу № 57 від 07 березня 2022 року та зарахований до списків особового складу військової частини, на підставі Мобілізаційної директиви Головнокомандувача ЗСУ.

У період з 24 лютого по 19 липня 2022 року Очаківська загальноосвітня санаторна школа-інтернат нараховувала та виплачувала ОСОБА_1 середній заробіток. З 20 липня 2022 року таку виплату припинила, пославшись на зміни у трудовому законодавстві, а саме на внесення змін до статті 119 КЗпП України Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ.

Позиція апеляційного суду

Відповідно до вимогстатті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вище вимогам закону з огляд на наступне.

Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (стаття 4 КЗпП України).

Положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства (частина перша статті 9 ЦК України).

Положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2023 року в справі № 593/1156/21 (провадження № 61-11963св23).

Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці,оголошення рішення про проведення мобілізаціїта (або) введення воєнного стану,користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 ічастиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту» (частина друга статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Указом Президента України № 69/2022 від 24 лютого 2022 року «Про загальну мобілізацію», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 03 березня 2022 року, у зв`язку із введенням воєнного стану на території України, відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» оголошено та проводиться загальна мобілізація.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, внесено зміни та у частині третій статті 119 КЗпП слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».

У разі захворювання педагогічного чи науково-педагогічного працівника, яке тимчасово унеможливлює виконання ним посадових обов`язків і обмежує можливість перебування у колективі осіб, які навчаються, або тимчасового переведення за цих чи інших обставин на іншу роботу чипроходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий періодза таким працівником зберігається попередній середній заробіток. У разі хвороби або каліцтва попередній середній заробіток виплачується до відновлення працездатності або встановлення інвалідності (частина друга статті 57 Закону України «Про освіту»).

На підставі викладеного апеляційний суд враховує, що:

на рівні КЗпП України не передбачено правила про пріоритетність його норм над нормами інших законів. Правила в статті 4 ЦК України, про пріоритетність його норм над приватно-правовими нормами інших законів, до вирішення колізій між КЗпП України та іншими законами не застосовується;

у частині другій статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачені гарантії для громадян України призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, зокрема, шляхом відсилання як до частини третьої статті 119 КЗпП України, так і до норм інших законів (зокрема, частина друга статті 57 Закону України «Про освіту»);

Законом № 2352-IX не внесено зміни до інших законів, які передбачаютьгарантії для громадян України призваних на військову службу за призовом під час мобілізаціїі встановлені нормами інших законів (зокрема, дляпедагогічних чи науково-педагогічних працівників). Тобто, для окремих категорій суб`єктів (зокрема, для педагогічних чи науково-педагогічних працівників) призваних на військову службу за призовом під час мобілізаціїзбережено таку гарантію як попередній середній заробіток;

в частині другій статті 57 Закону України «Про освіту» міститься спеціальна норма щодо положень частини третьої статті 119 КЗпП України, оскільки поширюється на педагогічних чи науково-педагогічних працівників;

спеціальна норма (частина друга статті 57 Закону України «Про освіту») має перевагу над загальною (частина третя статті 199 КЗпП) нормою(lex specialis derogat generali). Прийнята пізніше в часі загальна норма (частина третя статті 199 КЗпП) не скасовує спеціальної норми (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Тому за педагогічними чи науково-педагогічними працівниками призваними на військову службу за призовом під час мобілізаціїзберігається попередній середній заробіток.

За таких обставин, оскільки ОСОБА_1 до призову на військову службу за мобілізацією працював вчителем фізичної культури Очаківської загальноосвітньої санаторної школи-інтернату І-ІІ ступенів Миколаївської обласної ради, отже був педагогічним працівником, з урахуванням положеньчастини другої статті 39 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу», частини другої статті 57 Закону України «Про освіту», дія Закону № 2352-IX на нього не поширювалася та він не позбавлявся права на отримання середнього заробітку під час проходження військової служби.

Отже відповідач безпідставно припинив нарахування та виплату середнього заробітку.

До такого висновку прийшов Верховний Суд у своїй постанові від 16 жовтня 2023 року у справі № 718/209/23 (провадження 61-11879св23), а згідно з частиною 4 статті 263ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд повинен враховувати висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

На підставі викладених вище обставин апеляційний суд вважає за необхідне стягнути з Очаківської загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІІ ступенів Миколаївської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 20 липня 2022 року по 23 липня 2023 року (як просив позивач у своїх позовних вимогах), 215215, 19 грн. При цьому апеляційний суд виходить з розміру середнього заробітку ОСОБА_1 , визначеному відповідачем під час його призову на військову службу 17707, 58 грн., який сам ОСОБА_1 не оспорював.

Щодо вимог позивача про зобов`язання відповідача в подальшому сплачувати йому середній заробіток на період дії воєнного стану, апеляційний суд враховує наступне.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 2 липня 2019 року у справі № 48/340, від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципу верховенства права.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зоруКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод(даліКонвенція). У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom) (заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (даліЄСПЛ) зазначив, що згадана норма (стаття 13 Конвенції) гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.

У цій справі порушенням права, на яке посилається позивач, є невиплата середнього заробітку особі, яка проходить військову службу за призовом під час мобілізації, тож ефективним способом захисту порушеного права є зобов`язання відповідача відновити нарахування і виплату попереднього середнього заробітку позивача.

Отже, позовна вимога в частині зобов`язання відповідача сплачувати ОСОБА_1 середній заробіток під час проходження військової служби підлягає задоволенню.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, яку Верховний Суд виклав у постанові від 11 січня 2022 року у справі № 904/1448/20.

За викладених вище обставин апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах" № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки при пред`явленні позову та при зверненні з апеляційною скаргою ОСОБА_1 був звільнений від сплати судового збору, то судові витрати за розгляд справи мають бути відшкодовані відповідачем на користь держави.

Виходячи з того, що позов був пред`явлений у 2022 році та містив дві вимог майнового та немайнового характеру, то з відповідача на користь держави підлягає стягненню 7 443 ((2481 + 2481) х 2)).

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 серпня 2023 року в оскаржуваній частині скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Очаківської загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІІ ступенів Миколаївської обласної ради про стягнення середньої заробітної плати, та зобов`язання у подальшому сплачувати середню заробітну плату задовольнити частково.

Стягнути з Очаківської загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІІ ступенів Миколаївської обласної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 19 липня 2022 року по 23 липня 2023 року у розмірі 215215 (двісті п`ятнадцять тисяч двісті п`ятнадцять) грн., 19 коп.

Зобов`язати Очаківську загальноосвітню школу-інтернат І-ІІІ ступенів Миколаївської обласної ради сплачувати ОСОБА_1 середню заробітну плату на період воєнного стану з моменту припинення такої виплати.

Стягнути з Очаківської загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІІ ступенів Миколаївської обласної ради на користь держави судовий збір у розмірі 7 443 (сім тисяч чотириста сорок три) грн.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий Н.О.Тищук

Судді: Т.В.Крамаренко

В.І.Темнікова