ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 204/224/21

провадження № 61-4202сво22

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Грушицького А. І., Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Погрібного С. О., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство «Банк Кредит Дніпро»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» на заочне рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська в складі судді Самсонова В. В. від 25 жовтня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду в складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В. від 14 квітня 2022 року,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2021 року акціонерне товариство «Банк Кредит Дніпро» (далі - АТ КБ «Банк Кредит Дніпро») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 18 вересня 2019 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 22034000169163. Відповідно до пункту 1.1. кредитного договору, за цим договором банк надає клієнту грошові кошти у тимчасове платне користування на споживчі потреби, а клієнт зобов`язується повернути наданий кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісії, що передбачені цим договором, а також здійснити всі інші платежі за кредитом у встановлених даним договором розмірах і строках та виконати свої зобов`язання за даним договором в повному обсязі. Відповідно до пункту 1.2 кредитного договору, сума кредиту складає 114 535,22 грн, строк кредитування складає 60 місяців з кінцевою датою повернення кредиту до 18 вересня 2024 року. Умовами кредитного договору визначено щомісячну комісію за обслуговування кредиту та процентну ставку за користування кредитом, яка є фіксованою та складає: на строкову заборгованість за кредитом - 0,001% річних, на прострочену заборгованість - 56,0% річних.

Банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, надав відповідачці кошти в розмірі 114 535,22 грн. Відповідачка свої зобов`язання належним чином не виконала, унаслідок чого утворилась заборгованість за кредитним договором, яка станом на 01 грудня 2020 року становить 170 127,34 грн, яка складається за наступного: суми залишку простроченого кредиту - 139 753,63 грн; суми прострочених відсотків - 38,19 грн; суми прострочених комісій - 30 335,52 грн. На підставі викладеного АТ «Банк Кредит Дніпро» просило суд стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором № 22034000169163 від 18 вересня 2019 року у розмірі 170 127,34 грн та судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25 жовтня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АБ «Банк Кредит Дніпро» заборгованість за кредитним договором № 22034000169163 від 18 вересня 2019 року в розмірі 139 791,82 грн, яка складається з наступного: 139 753,63 грн - залишок простроченого кредиту; 38,19 грн - залишок прострочених відсотків. Вирішено питання про судовий збір. У задоволенні решти вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором у повній мірі не виконала, на користь банку підлягає стягненню невиплачена сума тіла кредиту та заборгованість по відсотках за користування кредитними коштами. Оскільки комісія банком нараховується відповідачу за дії, які банк здійснює на власну користь, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відсутні підстави для задоволення вимог в частині стягнення заборгованості за простроченими комісіями в розмірі 30 335,52 грн.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 квітня 2022 року апеляційну скаргу АТ «Банк Кредит Дніпро» залишено без задоволення. Заочне рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25 жовтня 2021 року залишено без змін.

Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, зазначив про те, що рішення місцевого суду є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування немає.

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

У травні АТ «Банк Кредит Дніпро» звернулося засобами поштового зв`язку до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25 жовтня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 квітня 2022 року, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду, а рішення місцевого суду змінити, стягнувши з ОСОБА_1 на користь АТ «Банк Кредит Дніпро» загальну заборгованість за кредитним договором в розмірі 170 124,34 грн, яка складається з 139 753,63 грн - залишку простроченого кредиту; 38,19 грн залишку прострочених відсотків; 30 335,52 грн залишку прострочених комісій, та 2 551,91 грн судового збору.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 05 вересня 2019 року в справі № 6378/2304/17, від26 грудня 2019 року в справі № 467/555/19, від 15 вересня 2020 року в справі № 333/3246/15, від 20 травня 2020 року в справі № 361/4562/16-ц, від 16 вересня 2020 року в справі № 617/1552/15-ц, від 18 червня 2021 року в справі № 761/25669/15-ц, від 30 червня 2021 року в справі № 201/10403/19, від 22 липня 2021 року в справі № 405/4719/16, від 10 вересня 2021 року в справі № 283/767/16-ц, від 23 січня 2019 року в справі № 355/385/17, від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 та постановах Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року в справі № 6-1746цс16, від 02 грудня 2015 року в справі № 6-1341цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Судові рішення в частині задоволення позову до суду касаційної інстанції не оскаржено та предметом перегляду не є (стаття 400 ЦПК України).

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 23 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2023 року зазначену справу передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2023 року справу № 204/224/21 прийнято до свого провадження та призначено до розгляду Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Верховного Суду у складіОб`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 31 липня 2023 року справу № 204/224/21 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складіВеликої Палати від 12 вересня 2023 року справу № 204/224/21 повернув на розгляд Верховному Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

У справі, яка переглядається, суд установив, що 18 вересня 2019 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 2203400016963.

Відповідно до пункту 1.1 кредитного договору, за цим договором банк надає клієнту грошові кошти у тимчасове платне користування на споживчі потреби, а клієнт зобов`язується повернути наданий кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісії, що передбачені цим договором, а також здійснити всі інші платежі за кредитом у встановлених даним договором розмірах і строках та виконати свої зобов`язання за даним договором у повному обсязі.

Відповідно до пункту 1.2 кредитного договору, сума кредиту складає 114 535,22 грн, строк кредитування 60 місяців з кінцевою датою повернення до 18 вересня 2024 року.

Умовами кредитного договору визначено щомісячну комісію за обслуговування кредиту та процентну ставку за користування кредитом, яка є фіксованою та складає: на строкову заборгованість за кредитом - 0,001% річних, на прострочену заборгованість - 56%.

Банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, надав відповідачу кошти в розмірі 114 535,22 грн, надавши відповідачці картку, відповідачка у свою чергу належним чином свої зобов`язання не виконала, унаслідок чого утворилась заборгованість.

З наданого банком розрахунку заборгованості вбачається, що ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором, яка станом на 01 грудня 2020 року становить 170 127,34 грн, яка складається з наступного: суми залишку простроченого кредиту - 139 753,63 грн; суми прострочених відсотків - 38,19 грн; суми простроченої комісій - 30 335,52 грн.

2.Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

Ухвала суду касаційної інстанції про передачу справи на розгляд Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду мотивована наявністю застосування судом касаційної інстанції в різних палатах принципово різного підходу щодо правомірності нарахування банком щомісячної комісії за обслуговування кредиту.

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у цій справі вважала правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що оскільки в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, то положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його укладення.

Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року у справі № 755/11636/21 (провадження № 61-7098св22), від 08 лютого 2023 року у справі № 168/349/20 (провадження № 61-2223св21), та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі № 755/9486/21 (провадження № 61-5581св22).

У той же час Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 січня 2023 року у справі № 172/410/21 (провадження № 61-17842св21) дійшов висновку про те, що оскільки Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за розрахунково-касове обслуговування, то умови, передбачені пунктом 1.2 та розділом 4 кредитного договору, в частині нарахування такої комісії не є нікчемними, а отже, розглядаються з точи зору права як такі, що юридично мали місце і створили правові наслідки для сторін правочину. Тому за відсутності рішення суду про визнання правочину чи його окремих частин недійсними діє презумпція правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), тобто всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені зобов`язання, в тому числі і обов`язок позичальника сплачувати комісію - підлягали виконанню.

Передаючи справу на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважала, за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 січня 2023 року у справі № 172/410/21 (провадження № 61-17842св21).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду погоджується з такими висновками колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду з огляду на наступне.

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

У справі, яка переглядається, суд установив, що 18 вересня 2019 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, умовами якого (пункт 1.2 та розділ 4) передбачено обов`язок позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування).

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Необхідність внесення плати за додаткові, супутні послуги банку, пов`язанні з розрахунково-касовим обслуговуванням, передбачена в розділі 4 «Графік платежів/розрахунок загальної вартості кредиту для клієнта та реальної процентної ставки» кредитного договору (колонка 8 графіка). Розмір комісії за розрахунково-касове обслуговування складає 18 вересня 2019 по 18 грудня 2020 року - 4 336,07 грн; з 18 січня 2021 по 18 березня 2022 року - 3 613,39 грн; з 18 квітня 2022 по 18 червня 2023 року - 2 168,03 грн; з 18 липня 2023 по 18 вересня 2024 року - 1 336,95 грн.

При цьому в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування).

Ураховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, то положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його укладення.

Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року у справі № 755/11636/21 (провадження № 61-7098св22), від 08 лютого 2023 року у справі № 168/349/20 (провадження № 61-2223св21), та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі № 755/9486/21 (провадження № 61-5581св22).

З урахуванням викладеного, висновки судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення комісії в розмірі 30 335,52 грн є правильними.

Разом з тим суди не застосували закон, який підлягав застосування до спірних правовідносин, зокрема положення статей 11, 12 Закону України «Про споживче кредитування», а також застосували постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», яка втратила чинність, тобто не підлягала застосуванню.

Частинами першою, третьою статті 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково й ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги, зміну судових рішень шляхом викладення їх мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеного у постанові від 18 січня 2023 року у справі № 172/410/21 (провадження № 61-17842св21), в якій суд за аналогічних обставин дійшов протилежного висновку про те, що за відсутності рішення суду про визнання правочину чи його окремих частин недійсними діє презумпція правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), тобто всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені зобов`язання, в тому числі і обов`язок позичальника сплачувати комісію - підлягали виконанню.

Висновки щодо застосування норми права

Згідно із частиною другою статті 416 ЦПК України у постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати.

Отже, на підставі вказаного Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Керуючись статтями 400, 403 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» задовольнити частково.

Заочне рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 25 жовтня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 квітня 2022 року в оскаржуваних частинах змінити, викласти їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:А. І. Грушицький Б. І. Гулько В. І. Крат Д. Д. Луспеник С. О. Погрібний І. М. Фаловська