01.11.2023 Єдиний унікальний номер 205/5632/23

Справа № 205/5632/23

Провадження № 2/205/2242/23

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2023 року м. Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Федотової В.М.,

при секретарі Бондар В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального провадження цивільну справу за позовною заявою Першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області до ОСОБА_1 про конфіскацію 1/2 частки земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

В червні 2023 року перший заступник керівника Маріупольської окружної прокуратури звернувся до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська в інтересах ГУ Держгеокадастру у Донецькій області до ОСОБА_1 про конфіскацію частки земельної ділянки сільськогосподарського призначення, як у громадянки російської федерації. В обгрунтування заявлених вимог зазначив наступне. На підставі свідоцтва про право на спадщину від 14 грудня 2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського районного нотаріального округу Донецької області Ковальовою М.В. і зареєстрованого в реєстрі за № 2079, право власності на частку земельної ділянки з кадастровим номером 1423985500:03:000:1476, площею 12,2454 га, із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Мангушської селищної ради Маріупольського району Донецької області (на теперішній час Мангушської селищної територіальної громади Маріупольського району Донецької області) зареєстровано за ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є громадянкою російської федерації. Право власності на частку земельної ділянки зареєстровано за ОСОБА_2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 14.12.2021р. за №45656537 приватним нотаріусом Маріупольського районного нотаріального округу Донецької області Ковальовою М.В. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1993441414239). Станом на дату отримання свідоцтва про право на спадщину за законом відповідач мала громадянство російської федерації та проживала на території України. Згідно повідомлення з ГУ ДМС України у Донецькій області ОСОБА_3 документована посвідкою на постійне проживання в Україні від 19.12.2019року, з питань оформлення паспорта громадянина України, паспорта громадянина України для виїзду за кордон, набуття громадянства України не зверталася. Право власності на спірну земельну ділянку ОСОБА_4 набула у результаті прийняття спадщини. Відповідач в порушення вимог ЗК України про відчуження іноземцями земельних ділянок сільськогосподарського призначення до закінчення річного строку після державної реєстрації права власності на земельну ділянку таке відчуження не здійснила. У зв`язку із вказаним, на теперішній час наявні підстави для конфіскації у ОСОБА_1 частки земельної ділянки з кадастровим номером 1423985500:03:000:1476, площею 12,2454 га шляхом припинення права власності на неї з одночасним визнанням права власності держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області. Просив суд конфіскувати на користь держави частку земельної ділянки сільськогосподарського призначення у громадянки рф, ОСОБА_1 , кадастровий номер 1423985500:03:000:1476, площею 12,2454 га із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Мангушської селищної територіальної громади Маріупольського району Донецької області, шляхом припинення права власності, відомості про яке зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 14.12.2021р. за №45656537 та визнання права власності за державою в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 червня 2023року було задоволено заяву першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури про забезпечення позову- з метою забезпечення позову було накладено арешт на частку земельної ділянки сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 1423985500:03:000:1476, площею 12,2454 га, яка знаходиться на території Мангушської селищної територіальної громади Маріупольського району Донецької області.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 червня 2023року було витребувано у Державної прикордонної служби України відомості про перетин кордону України громадянкою російської федерації ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 червня 2023року було витребувано з Державної міграційної служби України відомості про переоформлення посвідки на постійне проживання на території України громадянкою рф ОСОБА_2 після 24.02.2022року.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 липня 2023 року позов було прийнято до розгляду суду та відкрито загальне позовне провадження.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 вересня 2023 року підготовче провадження було закрито і справу призначено до розгляду по суті.

Прокурор Мангушського відділу Маріупольської окружної прокуратури Дорогань О.В. в своїй заяві на адресу суду наполягав на задоволенні позову у повному обсязі, не заперечував проти ухвалення заочного рішення по справі.

Головне управління Держгеокадастру у Донецької області у судове засідання свого представника не направив, про час та дату судового засідання повідомлене належним чином, у своїй заяві зазначило, що відповідно до чинного земельного законодавства України землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватися у власність іноземним громадянам та особам без громадянства; такі особи можуть отримати такі землі лише у спадок. У разі отримання спадщини у вигляді земельної ділянки сільськогосподарського призначення, протягом року з моменту отримання права на них зазначені особи мають їх відчужити. У випадках не відчуження земельної ділянки, право власності на неї припиняється, тобто, вона підлягає примусовому відчуженню. Позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_4 про час та дату судового розгляду повідомлена в порядку ч. 11 ст. 128 ЦПК України, у судове засідання не з`явилася, відзив на позов не надала.

На підставі ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд вважає можливим розглядати справу за відсутності відповідача. Будь-які заяви чи клопотання від відповідача до суду не надходили.

Відповідно до ч. 7 ст. 147ЗУ «Про судоустрій і статус суддів»,враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, Верховний суд розпорядженнямвід 06 березня 2022 року № 1/0/9-22змінив територіальну підсудність судових справ, підсудних Приморському районному судові м. Маріуполя Донецької області, Орджонікідзевському районному судові м. Маріуполя Донецької області та Першотравневому районному судові Донецької області наЛенінський районний суд м. Дніпропетровська.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Крім того, Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31 березня 2005 року, заява № 61517/00, пункт 27).

Водночас, Європейський Суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятих 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів (далі Рекомендації), якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

У пункті 7 Рекомендацій передбачено, що ілюстрацією повноважень публічних обвинувачів у системі загального права є визнання або анулювання шлюбів, захист дітей або недієздатних осіб і реєстрацію або припинення діяльності асоціацій та фондів. Іншою групою повноважень публічних обвинувачів є правовий контроль публічної адміністрації та інших юридичних осіб під кутом зору відповідності їх діяльності закону. В цілому, ці повноваження покладені на публічного обвинувача з міркувань публічного інтересу та захисту прав людини і, як правило, здійснюється в суді.

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Статтею 324 ЦК України передбачено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Таким чином, з огляду на зазначені законодавчі положення, прокурор може заявити в інтересах держави позов, який виражається в інтересах частини українського народу - членів територіальної громади, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює саме орган місцевого самоврядування, хоча він, цей орган, навпаки, покликаний ці інтереси захищати.

Такий підхід узгоджується з Європейською хартією місцевого самоврядування 1985 року (ратифікована Законом України від 15 липня 1997 року № 452/97-ВР), яка передбачає, що органи місцевого самоврядування при вирішенні відповідної частини публічних (суспільних) справ (public affairs) діють під власну відповідальність в інтересах місцевого населення й у правовій системі держав-учасниць, зокрема у сфері адміністративного контролю за органами самоврядування, має забезпечуватись співмірність (баланс) між заходами контролю та важливістю інтересів, які контролюючий орган має намір захищати (статті 3, 8).

Згідно зі статтею 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Статтею 6 вказаного Закону України визначено, що до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; додержання вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових угод, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок.

Відповідно до частини 4 статті 145 ЗК України позов про конфіскацію земельної ділянки подається до суду органом, що здійснює державний контроль за використанням та охороною земель.

Згідно з Положенням про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 15 (із змінами), Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади. Основним завданням Держгеокадастру є реалізація державної політики у сфері державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності. Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань подає позов про конфіскацію земельної ділянки у випадках, визначених законом. Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Згідно з Положенням про Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, затвердженим наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 23 грудня 2021 року № 603, Головне управління є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, який виконує свої повноваження на території Донецької області. Завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території Донецької області. Головне управління здійснює державний нагляд (контроль) в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, надає адміністративні послуги у сфері земельних відносин, землеустрою, Державного земельного кадастру та національної інфраструктури геопросторових даних. Відповідно до підпункту 4 пункту 36 даного Положення Головне управління подає позов про конфіскацію земельної ділянки у випадках, визначених законом.

Таким чином, саме до повноважень Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області належить звернення до суду із позовом про конфіскацію спірної земельної ділянки, яка розташована на території Мангушської селищної територіальної громади Маріупольського району Донецької області, на користь держави.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Як зазначив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом «суд знає закони» під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (пункт 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19).

Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання примусове відчуження земельної ділянки сільськогосподарського призначення, власником якої є іноземний громадянин, та дотримання конституційного принципу рівності усіх перед Законом, а отже, порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод у даному спорі відсутнє.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані і добуті докази, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню за наступних підстав.

Судом встановлено, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 14грудня 2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського районного нотаріального округу Донецької області Ковальовою М.В. і зареєстрованого в реєстрі за № 2079, ОСОБА_5 на праві приватної власності належить частка земельної ділянки кадастровий номер 1423985500:03:000:1476, площею 12,2454 га, із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Мангушської селищної територіальної громади Маріупольського району Донецької області. Зазначена земельна ділянка була отримана в спадок після смерті матері відповідачки ОСОБА_6 (а.с. 10), право власності на яку у встановленому законом порядку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с. 11-12).

Згідно з листом ГУ ДМС України в Донецькій області № 1401.2.-2038/14.1 від 17 квітня 2023 року - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . документована посвідкою на проживання в Україні від 19 грудня 2019 року.(а.с.15)

З копії свідоцтва про право на спадщину за законом від 14 грудня 2021 року вбачається, що відповідач ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , особу якої було встановлено приватним нотаріусом при вчиненні нотаріальної дії, є громадянкою Російської Федерації (а.с. 10), що також підтверджується листом ГУ ДМС України в Донецькій області (а.с. 15) та листом ГУ Держгеокадастру у Донецькій області (а.с. 19).

Відповідно до статті 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свободкожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду».

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.

Конституція України(стаття 13) визначає, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цієюКонституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Правовий статус та порядок використання, зокрема, земель сільськогосподарського призначення визначеноЗК України.

Частиною п`ятоюстатті 22 ЗК Українивизначено, що землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземцям, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

За змістом частини четвертоїстатті 81 ЗК Україниземлі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Відповідно до вимог підпункту «е» частини першоїстатті 140 ЗК Українипідставами припинення права власності на земельну ділянку є не відчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

За змістом частин 1, 2 та 4статті 145 ЗК України, якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може набуватися нею у власність, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права. У разі якщо відповідно до закону власник земельної ділянки зобов`язаний відчужити її протягом певного строку і земельна ділянка не була відчужена ним протягом такого строку, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду. Такий позов подається до суду органом, що здійснює державний контроль за використанням та охороною земель. Конфіскована земельна ділянка за рішенням суду підлягає продажу на земельних торгах, а ціна проданої земельної ділянки, за вирахуванням витрат, пов`язаних з її продажем, виплачується її колишньому власнику.

Пунктом «е» частини першоїстатті 140 Земельного кодексу Українипередбачається, що не відчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом, є однією з підстав примусового припинення права власності на земельну ділянку.

Частиною першоїстатті 348 ЦК Українивстановлено, що якщо з підстав, що не були заборонені законом, особа набула право власності на майно, яке за законом, який був прийнятий пізніше, не може їй належати, це майно має бути відчужене власником протягом строку, встановленого законом. Якщо майно не відчужене власником у встановлені законом строки, це майно з урахуванням його характеру і призначення за рішенням суду на підставі заяви відповідного органу державної влади підлягає примусовому продажу. У разі примусового продажу майна його колишньому власникові передається сума виторгу з вирахуванням витрат, пов`язаних з відчуженням майна. Якщо майно не було продане, воно за рішенням суду передається у власність держави. У цьому разі колишньому власникові майна виплачується сума, визначена за рішенням суду.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року (далі - Конвенція) закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий і навпаки встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Так, право держави примусово припиняти право власності земельної ділянки, яка мала бути відчужена її власником, передбачене у чинному законодавстві України.

ОСОБА_4 згідно з посвідкою на постійне проживання від 19 грудня 2019 року, відноситься до осіб, які постійно проживають на території України на законних підставах, вона мала можливість звернутись до нотаріуса для вчинення відповідних дій з метою відчуження частки земельної ділянки з кадастровим номером1423985500:03:000:1476, площею 12,2454 га, яка розташована на території Мангушської селищної територіальної громади Маріупольського району Донецької області, однак, цього не зробила.

За таких обставин, оскільки ОСОБА_4 протягом року з часу переходу права власності на частку земельної ділянки з кадастровим номером 1423985500:03:000:1476, площею 12,2454 га, яка розташована на території Мангушської селищної територіальної громади Маріупольського району Донецької області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, таку не відчужила, тому право власності на зазначену земельну ділянку слід примусово припинити, шляхом конфіскації.

З приводу заявлених першим заступником керівника Маріупольської окружної прокуратури в інтересах Головного управління Держгеокадастру у Донецької області позовних вимог про визнання права власності за державою в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, суд приходить до наступного висновку.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 1 статті 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Частинами 1 та 2 ст. 78 ЗК України встановлено, що право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставіКонституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Приписами ст. 354 ЦК України визначено, що до особи може бути застосовано позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) у випадках, встановлених законом. Конфісковане майно переходить у власність держави безоплатно, крім випадків, визначених законом. Обсяг та порядок конфіскації майна встановлюються законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем було сплачено судовий збір у загальному розмірі 4 438 грн. 12 коп., які підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_7 .

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 316,328,348,354 ЦК України, ст.ст. 22,78,81,140,145 ЗК України, ст.ст. 4, 12-13, 48, 141, 258-259, 263-266, 268, 280, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Першого заступника керівника Маріупольської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області до ОСОБА_1 про конфіскацію 1/2 частки земельної ділянки задовольнити у повному обсязі.

Конфіскувати на користь держави 1/2 частки земельної ділянки сільськогосподарського призначення громадянки російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , з кадастровим номером 1423985500:03:000:1476, площею 12,2454 га, із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Мангушської селищної територіальної громади Маріупольського району Донецької області, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1993441414239, шляхом припинення права власності, відомості про яке зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухому майно та їх обтяжень 14.12.2021 року за № 45656537, та визнання права власності за державою в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області (місцезнаходження: м. Полтава, вул. Уютна, буд. 23, ЄДРПОУ: 39767332).

Стягнути із відповідача ОСОБА_1 на користь Донецької обласної прокуратури (р/р UA918201720343180002000016251, МФО 820172, отримувач Донецька обласна прокуратура) судові витрати по справі у розмірі 4 438 (чотири тисячі чотириста тридцять вісім) гривень 12 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивачем може бути подана апеляційна скарга на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Сторони по справі:

позивач Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, ЄДРПОУ: 39767332, місцезнаходження: м. Полтава, вул. Уютна, буд. 23.

відповідач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1

Повний текст рішення складено 13 листопада 2023 року.

Суддя: Федотова В.М.