ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.11.2023м. ДніпроСправа № 904/4107/23

за позовом Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону, м. Краматорськ, Донецька область в особі Військової частини НОМЕР_1 , м. Дніпро

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг", м. Дніпро

про визнання недійсним договору № 0628 від 21.03.2022 та стягнення

Суддя Ярошенко В.І.

Секретар судового засідання Бублич А.В.

Представники:

прокурор Ковальчук О.І., службове посвідчення № 077571;

від позивача Дубінін Д., довіреність № 1 від 18.11.2021;

від відповідача: не з`явився.

ПРОЦЕДУРА

Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Східного регіону в особі Військової частини НОМЕР_1 звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" про визнання недійсним пункту 3.2 Договору № 0579 від 11.03.2022 щодо включення до ціни договору суми ПДВ та стягнення з відповідача 9 419, 84 грн, з яких: сплачений ПДВ у розмірі 8 301, 67 грн, 3% річних у розмірі 224, 49 грн, інфляційні втрати у розмірі 893, 78 грн.

Ухвалою суду від 07.08.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 04.09.2023.

Ухвалою суду від 04.09.2023 відкладено підготовче засідання на 09.10.2023.

06.10.2023 від Військової частини НОМЕР_1 надійшла заява про підтримку позовних вимог прокуратури у сфері оборони Східного регіону.

Ухвалою суду від 09.10.2023 закрито підготовче провадження. Справу призначено до розгляду в засіданні на 06.11.2023.

Військова частина НОМЕР_1 подала клопотання про призупинення (відкладення) розгляду справи № 904/4107/23 у Господарському суді Дніпропетровської області до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку адміністративного судочинства, а саме до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 320/20717/23 за позовом Міністерства оборони України до Державної аудиторської служби України.

Клопотання обґрунтоване тим, що 10.10.2023 на адресу військової частини НОМЕР_1 з вищестоящого штабу надійшла телеграма (звичайна) HP 518/11/9-140 від 09.10.2023 з вимогою подати клопотання до суду про зупинення проваджень у зазначеній категорії справ, у зв`язку з неможливістю розгляду цих справ до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку адміністративного судочинства, а саме до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 320/20717/23 за позовом Міністерства оборони України до Державної аудиторської служби України.

20.10.2023 від Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону надійшли заперечення на клопотання про зупинення справи.

В судове засідання 06.11.2023 представник відповідача не з`явився, причини неявки суду не повідомив.

Розглянувши подане раніше клопотання позивачем суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Відповідно до наведених положень процесуального закону суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи.

Розглянувши подане клопотання суд зазначає, що з поданих позивачем доказів неможливо встановити пов`язаність даної справи зі справою № 320/20717/23.

Тому суд не знаходить підстав для його задоволення.

Крім того, в матеріалах справи № 904/4107/23 міститься достатньо доказів, що дозволяють встановити та оцінити обставини, які є предметом розгляду даної справи.

В ході судового засідання 06.11.2023 розглянуто справу по суті, встановлено обставини справи та досліджено наявні у матеріалах справи докази.

В судовому засіданні 06.11.2023 у нарадчій кімнаті ухвалено судове рішення в порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України з оформленням вступної та резолютивної частин.

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позиція прокурора викладена у позовній заяві

Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі укладеного сторонами Договору поставки № 0579 від 11.03.2022, позивач зайво сплатив на користь відповідача у складі вартості придбаного пального, податок на додану вартість в розмірі 8 301, 67 грн, що суперечить положенням норми підпункту г підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 розділу V Податкового кодексу України та порушує постанову Кабінету Міністрів України від 2 березня 2022 року №178 Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період військового стану в частині застосування 20% ставки податку (ПДВ), в той час як постачання товарів для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави мали обкладатися податком на додану вартість за нульовою ставкою.

Прокурор зазначає, що зміст оспорюваного правочину в частині суперечить положенням Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, що в силу вимог частини 1 статті 2023, частини 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання договору недійсним у цій частині;

Щодо представництва прокурор зазначає, що забезпечення національної безпеки українського суспільства є однією з найважливіших функцій держави, основні завдання із захисту суверенітету і територіальної цілісності якої покладаються на Збройні Сили України та інші військові формування.

Водночас, успішні дії останніх безпосередньо залежать від рівня їх матеріального-технічного забезпечення. За таких обставин, протиправне отримання відповідачем бюджетних коштів, тривале їх неповернення, беззаперечно вказує на наявність порушень державних інтересів, що зобов`язує прокурора вчинити дії для їх захисту у судовому порядку. Адже указані кошти можна було б додатково виростати для матеріально-технічного забезпечення, бойової готовності та боєздатності військових підрозділів Державної спеціальної служби транспорту, які виконують бойові завдання, та, як наслідок, для забезпечення національної безпеки України. Державна спеціальна служба транспорту є спеціалізованим військовим формуванням і має визначену законом загальну структуру, у систему якої входить і Військова частина НОМЕР_1 .

Відповідно до пункту 24 Указу Президента України про "Питання Державної і спеціальної служби транспорту" Військова частина НОМЕР_1 є юридичною особою публічного права. Таким чином, саме Військова частина НОМЕР_1 , як сторона оспорюваного правочину та вигодонабувач, є органами державної влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження у спірних правовідносинах.

Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Східного регіону, у порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру", 16.06.2023 за № 07-73вих-23 та 07.07.2023 за № 07-96вих-23 скеровано до Військової частини НОМЕР_1 повідомлення про виявлені порушення та необхідність вжиття заходів до захисту інтересів держави шляхом повернення зайво сплачених коштів, стягнення і відповідних втрат за користування ними відповідачем. При цьому, прокурором надано розумний строк для вжиття таких заходів та інформування його про результати розгляду повідомлення.

У відповідях від 23.06.2023 № 983/1.2.3-39/91 та від 11.07.2023 № 207 Військова частина НОМЕР_1 повідомила, що за вказаними договорами податок на додану вартість ТОВ "Ліван Торг" не повернуло, претензії Військової частини залишено без відповіді, а позовні вимоги прокурора про необхідність повернення зайво сплачених коштів підтримує в повному обсязі.

Надалі Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Східного регіону зі спливом місячного терміну (етапом на час подачі позову) здійснено моніторинг загальнодоступних інформаційних джерел та встановлено, що в судовому порядку відповідний спір не вирішується, провадження у такій справі судами не відкривалось. Прокурором розцінена така поведінка позивача як нездійснення уповноваженими органами, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, захисту інтересів держави, причиною чого є воєнний стан та покладені у зв`язку з цим завдання щодо надання відсічі ворогу.

А тому, така усвідомлена пасивна поведінка позивача є достатньою підставою для звернення прокурора до суду для захисту інтересів держави.

Позиція позивача

Позивач повністю підтримує вимоги прокурора.

Позиція відповідача

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на позов.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ

11.03.2022 між Військовою частиною НОМЕР_1 (далі покупець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІВАЙН ТОРГ» (далі відповідач, постачальник) було укладено договір про поставку № 0579.

Відповідно до пункту 1.1 договору Постачальник приймає на себе зобов`язання передати Покупцю у власність Товари, а Покупець зобов`язується сплатити і прийняти вказаний товар, ДК 021:201509130000-9 «Нафта і дистиляти».

Найменування товару: Бензин А-92 Energy (пункт 1.2 договору).

Одиниця вимірювання: літр (пункт 1.3 договору).

Кількість: згідно накладних на товар (пункт 1.4 договору).

Ціна 1 літра Товару: згідно накладних на товар (пункт 3.1 договору).

Згідно з пунктом 3.2 договору загальна сума Договору: 49 810, 00 грн (Сорок дев`ять тисяч вісімсот десять грн 00 коп), у тому числі ПДВ 8 301, 67 грн.

Пунктом 4.1 сторони встановили умови оплати, відповідно до яких, оплата Товару здійснюється Покупцем в національній валюті України в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на рахунок Постачальника в день виписки рахунку-фактури та накладної на Товар. Ціна одного літру товару вказується у рахунку-фактурі та накладної і дійсна протягом дня їх виписки.

Відповідно до пункту 4.2 договору оплата Товару здійснюється Покупцем в національній валюті України в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на вказані в рахунку-фактурі реквізити Постачальника.

Строк поставки товарів - до закінчення терміну дії довірчого документу (скретч-картки). Місце поставки (передачі) товарів: передача Покупцю товару за цим Договором здійснюється на АЗС Постачальника шляхом заправки автомобілів Покупця при пред`явленої довіреними особами Покупця скретч-картки. Скретч-картка є підставою для видачі (заправки) з АЗС вказаного у карті об`єму і марки товару, після чого всі обов`язки сторін по погашених скретч-картках вважаються виконаними, при цьому Постачальник не може передати Покупцю товар іншої марки чи в кількості меншій, ніж зазначено в скретч-картці. Умови постачання Товару - самовивезення, Покупець зобов`язується отримати Товар на ЛЗС до закінчення терміну дії довірчого документу, який зазначений на довірчому документі (пункти 5.1 5.3 договору).

Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання Сторонами та його скріплення печатками Сторін. Даний договір діє до 31 грудня 2022 року (пункти 10.1 10.2 договору).

На виконання умов договору ТОВ «ЛІВАЙН ТОРГ» поставила товар на суму 49 810 грн, а військова частина НОМЕР_1 сплатили вказані кошти в повному обсязі, включаючи ПДВ, що підтверджується видатковою накладною від 11.03.2022 № 0032/0001679 на суму 49 810 грн, у т.ч. ПДВ 8 301,67 грн та платіжним доручення № 98 від 12.03.2022.

Таким чином, військова частина НОМЕР_1 за вищезазначеним договором в березні 2022 року після повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України сплатила ТОВ «ЛІВАЙН ТОРГ» 49 810 грн, в тому числі ПДВ на суму 8 301,67 грн.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану» (далі - постанова КМУ № 178) установлено, що до припинення чи скасування воєнного стану, операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби України тощо, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Постанова КМУ № 178 набрала чинності з дня її опублікування і застосовується з 24.02.2022.

Постанова Кабінету Міністрів України № 178 від 02.03.2022 містить посилання на норми підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

Таким чином фактичне постачання товару за договорами поставки № 0579 від 11.03.2023 здійснене відповідачем після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 178 від 02.03.2022.

Отже, включення до вартості закуповуваного пального згідно з договором поставки № 0579 від 11.03.2023 податку на додану вартість у розмірі 8 301, 67 грн та подальша його сплата постачальнику не відповідає вимогам підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України та постанові Кабінету Міністрів України № 178 від 02.03.2022, а сплачені кошти у сумі 8 301, 67 грн є безпідставно набутим майном.

Позивач з огляду на вимоги вищезазначених нормативних актів звертався до відповідача з вимогами від 30.08.2022 № 398, від 05.12.2022 № 476/3, від 24.05.2023 № 142, в яких просив повернути сплачені кошти у виді податку на додану вартість за вказаним договором № 0579 від 11.03.2022 (ПДВ у розмірі 8 301, 67 грн).

Однак, як зазначає позивач, відповідач відповідь на вимогу не надав, заборгованість не сплатив, що і стало причиною звернення до суду.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ

Щодо правовідносин сторін

Частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

З огляду на наявний в матеріалах справи договір та обставини справи, між позивачем та відповідачем виникли правовідносини з поставки товару.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Щодо представництва прокурора

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Такі випадки встановлено частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Вказаною нормою передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

З зазначеної норми вбачається, що підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді складаються з чотирьох елементів:

1) наявність інтересів держави у спірних відносинах;

2) порушення/загроза порушення зазначених інтересів;

3) наявність/відсутність компетентного суб`єкта владних повноважень, який має захищати зазначені інтереси держави;

4) нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави компетентним суб`єктом владних повноважень (у разі його наявності).

Статтею 53 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Крім того, Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, пункт 27).

Водночас, Європейський Суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012)11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам "Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції", прийнятій 19.09.2012 на 1151-му засіданні заступників міністрів ( далі у тексті Рекомендації), якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

У пункті 7 Рекомендацій передбачено, що ілюстрацією повноважень публічних обвинувачів у системі загального права є визнання або анулювання шлюбів, захист дітей або недієздатних осіб і реєстрацію або припинення діяльності асоціацій та фондів. Іншою групою повноважень публічних обвинувачів є правовий контроль публічної адміністрації та інших юридичних осіб під кутом зору відповідності їх діяльності закону. В цілому, ці повноваження покладені на публічного обвинувача з міркувань публічного інтересу та захисту прав людини і, як правило, здійснюється в суді.

З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Пунктами 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 3-рп/99 визначено, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, а отже прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах і може здійснювати представництво в порядку, передбаченому процесуальним законом.

"Інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).

Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади, і який має передбачені законодавчим актом, тобто законом, повноваження на подання відповідного позову до суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у справі № 810/2763/17 дійшла висновку відповідно до якого, за загальним визначенням "публічним інтересом" є важливі для значної кількості фізичних і юридичних осіб потреби, які відповідно до законодавчо встановленої компетенції забезпечуються суб`єктами публічної адміністрації.

Слід зазначити про те, що "правильне застосування законодавства" незаперечно становить "суспільний інтерес" та в даному випадку зверненням до суду дотримано "справедливої рівноваги", висловлені також у рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Раймондо проти Італії" від 22.07.1994, "Філліпс проти Сполученого Королівства" від 05.07.2001, "Аркурі та інші проти Італії" від 05.07.2001, "Ріела та інші проти Італії" від 04.09.2001, "Ісмаїлов проти Російської Федерації" від 06.11.2008, "Спорронг і Льоннрот проти Швеціїї" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Серков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Тригубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014.

Аналіз частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17.

Верховний Суд звернув увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Відтак, представництво прокурором інтересів держави у суді: по-перше, може бути реалізовано у виключних випадках, зокрема у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; по-друге, прокурор у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, зазначає орган, уповноважений державною здійснити відповідні функції у спірних правовідносинах; по-третє, прокурор повинен пересвідчитися, що відповідний державний орган не здійснює захисту інтересів держави (тобто, він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається), приміром, повідомити такий державний орган про виявлені порушення, а у разі не вчинення цим органом дій спрямованих на захист інтересів держави, представляти інтереси держави в суді відповідно до статті 23 Закону України "Про прокуратуру", навівши відповідне обґрунтування цього.

До інтересів держави безпосередньо належить дотримання вимог законодавства, що регулює питання управління та використання бюджетних коштів, а протиправне витрачання з бюджету коштів підриває матеріальну основу органів влади, а також держави в цілому.

Крім того, повномасштабне вторгнення Російської Федерації та введення в Україні правового режиму воєнного стану об`єктивно зумовило виникнення складної економічної ситуації, необхідності додаткового фінансування Збройних Сил України та інших військових формувань, що виконують завдання з безпосередньої відсічі ворогу.

У зв`язку з цим, захист інтересів держави у бюджетних правовідносинах, у тому числі при зайвому витрачанні чи заволодінні бюджетними коштами, є основним пріоритетом роботи усіх органів, у тому числі прокуратури, а порушення у цій сфері є неприпустимим в умовах сьогодення.

Забезпечення національної безпеки українського суспільства є однією з найважливіших функцій держави, основні завдання із захисту суверенітету і територіальної цілісності якої покладаються на Збройні Сили України та інші військові формування. Водночас, успішні дії останніх безпосередньо залежать від рівня їх матеріального-технічного забезпечення.

За таких обставин, протиправне отримання відповідачем бюджетних коштів, тривале їх неповернення, беззаперечно вказує на наявність порушень державних інтересів, що зобов`язує прокурора вчинити дії для їх захисту у судовому порядку. Адже указані кошти можна було б виростати для матеріально-технічного забезпечення, бойової готовності та боєздатності військових підрозділів Державної спеціальної служби транспорту, які виконують бойові завдання, та, як наслідок, для забезпечення національної безпеки України.

Як зазначено вище, Державна спеціальна служба транспорту є спеціалізованим військовим формуванням і має визначену законом загальну структуру, у систему якої входить і Військова частина НОМЕР_1 .

Відповідно до статті 2 Закону України "Про Державну спеціальну службу транспорту" основними функціями Державної спеціальної служби транспорту в особливий період є:

- забезпечення постійної готовності підрозділів Державної спеціальної служби транспорту до виконання покладених на них завдань;

- технічне прикриття, відновлення та встановлення загороджень на найважливіших об`єктах національної транспортної системи України;

- розмінування вибухонебезпечних предметів на об`єктах національної транспортної системи України із залученням у разі необхідності підрозділів Збройних Сил України та забезпечення експлуатації головних ділянок відновлюваних залізничних напрямків;

- наведення, будівництво, експлуатація і ремонт (реконструкція) наплавних залізничних мостів та естакад;

- підвищення пропускної спроможності діючих та будівництво нових доріг, залізничних колій, обходів, вузлів, тунелів та мостів;

- виконання заходів територіальної оборони, а також заходів, спрямованих на додержання правового режиму воєнного та надзвичайного стану.

Згідно зі статтею 17 статті 2 Закону України "Про Державну спеціальну службу транспорту" фінансування Державної спеціальної служби транспорту здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України в межах обсягів бюджетних призначень, визначених головному розпоряднику - Міністерству оборони України і передбачених окремим рядком у Державному бюджеті України, а також з інших джерел, передбачених законом.

Відповідно до статті 18 вказаного Закону забезпечення Державної спеціальної служби транспорту матеріально-технічними засобами, фінансове та інше забезпечення здійснюються за нормами та в порядку, що встановлені законодавством України.

Пунктом 1 Положення про Державну спеціальну службу транспорту, що затверджене Указом Президента України № 873/2004 від 06.08.2004, передбачено, що Державна спеціальна служба транспорту є спеціалізованим військовим формуванням, що входить до системи Міністерства оборони України, призначеним для забезпечення стійкого функціонування транспорту, що використовується в інтересах оборони держави, в мирний час та в особливий період.

Із введенням воєнного стану Держспецтрансслужба приводиться в готовність до виконання завдань за призначенням в умовах дії правового режиму воєнного стану і підпорядковується Генеральному штабу Збройних Сил України.

Пунктом 3 вищезазначеного Положення передбачено, що основними завданнями Держспецтрансслужби є, зокрема, технічне прикриття, відбудова, встановлення загороджень на визначених об`єктах національної транспортної системи України (далі - транспортні об`єкти) з метою забезпечення діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі - інші військові формування), охорона та оборона визначених транспортних об`єктів у мирний час і в особливий період, виконання інших завдань, пов`язаних з обороною держави і забезпеченням ефективного функціонування національної транспортної системи України з метою забезпечення діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань.

Згідно з підпунктом 2 пункту 4 вказаного Положення в особливий період Держспецтрансслужба має такі основні функції як забезпечення постійної готовності сил та засобів до виконання покладених на них завдань, охорона та оборона визначених транспортних об`єктів, виконання визначених Генеральним штабом Збройних Сил України заходів територіальної оборони, а також заходів, спрямованих на додержання правового режиму воєнного та надзвичайного стану.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про державну спеціальну службу транспорту" орган управління Державною спеціальною службою транспорту, бригади, полки, окремі батальйони, підрозділи охорони, органи забезпечення, навчальний центр, заклади, підприємства та установи, що входять до складу Державної спеціальної служби транспорту, є юридичними особами, мають печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, інші печатки і штампи, рахунки в банках, у тому числі в іноземній валюті.

Відповідно до пункту 24 Указу Президента України про "Питання Державної спеціальної служби транспорту" Військова частина НОМЕР_1 є юридичною особою публічного права.

Таким чином, саме Військова частина НОМЕР_1 , як сторона оспорюваного правочину та вигодонабувач, є органами державної влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження у спірних правовідносинах. А тому, саме вона визначена позивачем у цій справі та саме вона мала б захищати інтереси держави у спірних правовідносинах.

З огляду на викладене, Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Східного регіону, у порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру", 16.06.2023 за № 07-73вих-23 та 07.07.2023 за № 07-96вих-23 скеровано до Військової частини НОМЕР_1 повідомлення про виявлені порушення та необхідність вжиття заходів до захисту інтересів держави шляхом повернення зайво сплачених коштів, стягнення відповідних втрат за користування ними відповідачем. При цьому, прокурором надано розумний строк для вжиття таких заходів та інформування його про результати розгляду повідомлення.

У відповідях від 23.06.2023 № 983/1.2.3-39/91 та від 11.07.2023 № 207 Військова частина НОМЕР_1 повідомила, що за вказаними договорами податок на додану вартість ТОВ "Ліван Торг" не повернуло, претензії Військової частини залишено без відповіді а позовні вимоги прокурора про необхідність повернення зайво сплачених коштів підтримує в повному обсязі.

Надалі, Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Східного регіону зі спливом місячного терміну здійснено моніторинг загальнодоступних інформаційних джерел ("Судова влада. Стан розгляду справ" https://court.gov.ua/fair), яким встановлено, що в судовому порядку відповідний спір не вирішується, провадження у такій справі судами не відкривалось.

Докази вчинення будь-яких дій на захист порушених інтересів держави вказаною особою відсутні; доказів іншого матеріали справи не містять.

Вказане свідчить про нездійснення суб`єктами владних повноважень заходів щодо захисту економічних інтересів держави, що проявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень. Вказане підтверджує наявність "виключного випадку" для звернення прокурора з даним позовом до суду з урахуванням положень статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

У зв`язку із вищезазначеним, в даному випадку представництво інтересів держави в суді здійснюється прокурором, який виконує субсидіарну роль, щоб ці інтереси не залишились незахищеними.

Зазначене повністю відповідає практиці Європейського суду з прав людини та узгоджується із правовими позиціями Верховного суду.

Зокрема, як вбачається з Огляду судової практики Європейського суду з прав людини, який опубліковано на сайті ЄСПЛ: "Роль прокурора при розгляді справ, що не відносяться до сфери кримінального права" - ЄСПЛ "никає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у провадженні по звичайних цивільних справах. Розглядаючи кожен випадок індивідуально, Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципам статті 6 Конвенції про право на справедливий розгляд справи незалежним та неупередженим судом, дотримання змагальності процесу, рівноправності сторін, права на доступ до суду, принципу правової певності, внаслідок чого в окремих випадках, зокрема у справі "Менчинська проти Російської Федерації" 15.01.2009, Суд дійшов висновку, що за певних обставин (для захисту прав безпомічних груп населення (дітей, інвалідів), у випадках, коли таке порушення стосується інтересів великої кількості громадян або коли вимагається захистити інтереси держави, виступ прокурора на боці однієї з сторін може бути виправданим.

Позовні вимоги прокурора в інтересах держави у даній справ не порушують статтю 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод з огляду на наступне.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки "пропорційності", як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання раціонального витрачання коштів державного бюджету на військові потреби, а отже порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод у даному спорі відсутнє.

Таким чином, господарський суд приходить до висновку, що прокурор при зверненні з даним позовом з дотриманням норм статті 53 Господарського процесуального кодексу України та статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначив уповноважений орган державної влади та належним чином обґрунтував необхідність захисту інтересів держави у спірних правовідносинах внаслідок у тому числі бездіяльності позивача.

Щодо визнання пункту 3.2 договору № 0579 від 11.03.2022 недійсним

У частині 1 статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами частин першої і третьої статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становить умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними (частина п`ята статті 180 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Отже, сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.

У підпункті 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що ПДВ - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

За змістом підпунктів а і б пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів / послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 Податкового кодексу України.

За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем (замовником послуг).

Відповідно до частини 1 статті 1 Податкового кодексу України податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно із підпунктом "г" підпункту 195.1.2 статті 195 Розділу V Податкового кодексу України за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про оборону України" у разі збройної агресії проти України органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії.

З початком відкритої збройної агресії Російської Федерації, підрозділи Державної спеціальної служби транспорту зустріли ворога та активно виконують завдання щодо захисту суверенітету України й наразі.

Саме тому, маючи на меті спростити порядок та сприяти оперативному матеріальному забезпеченню військових формувань, 02.03.2022 прийнято постанову Кабінету Міністрів України "Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану" № 178.

Відповідно до пунктів 1, 2 вищевказаної постанови, до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з`єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24.02.2022.

Згідно з пунктом 1 положенням про Військову частину НОМЕР_2 , Військова частина НОМЕР_1 є структурним підрозділом Державної спеціальної служби транспорту, призначена для забезпечення стійкого функціонування транспорту, що використовується в інтересах оборони держави, в мирний час та в особливий період, підпорядковується Голові Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту.

Відповідно до пункту 8 Положення про Державну службу спеціальну службу транспорту, затвердженого Указом Президента України "Питання Державної спеціальної служби транспорту" № 873/2004 від 06.08.2004, Адміністрація Держспецтрансслужби є органом управління, який здійснює безпосереднє керівництво Держспецтрансслужбою в мирний час та в особливий період; згідно підпунктом 7 пункту 9 вище зазначеного Указу - здійснює спрямування бюджетних асигнувань структурним підрозділам Держспецтрансслужби та контролює цільове використання бюджетних коштів.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про Державну спеціальну службу транспорту" Державна спеціальна служба транспорту є спеціалізованим військовим формуванням, що входить до системи Міністерства оборони України, призначеним для забезпечення стійкого функціонування транспорту в мирний час та в особливий період.

Згідно із статтею 2 вищевказаного Закону основними функціями Державної спеціальної служби транспорту в особливий період є забезпечення постійної готовності підрозділів Державної спеціальної служби транспорту до виконання покладених на них завдань.

Згідно пунктом 4 статті 5 постанови Кабінету міністрів України "Про затвердження положення про Міністерство оборони України" Міноборони з метою організації своєї діяльності: забезпечує ефективне і цільове використання бюджетних коштів і матеріальних ресурсів, в тому числі тих, що передбачені для реалізації проектів, виконання програм, зокрема міжнародних; здійснення в межах повноважень, передбачених законом, контролю за їх використанням та усунення недоліків і порушень, виявлених органами державного фінансового контролю та правоохоронними органами.

Системний аналіз вказаних норм права засвідчує, що приписи підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Розділу V Податкового кодексу України та приписи постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 № 178 поширюються на діяльність органів Державної спеціальної служби транспорту, яким є позивач.

На підставі викладеного, операції з постачання Військовій частині НОМЕР_1 пального за Договором № 0579 від 11.03.2022 оподатковуються за нульовою ставкою, що свідчить про безпідставне включення в ціну вказаних договорів, зазначену в пункті 3.2. кожного договору, суми податку на додану вартість.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 217 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Разом з цим, у застосуванні наведених положень статей Цивільного кодексу України слід враховувати, що умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною, не може бути істотною умовою договору, оскільки в такому випадку правочин має бути визнаний недійсним в цілому (правовий висновок Верховного Суду викладено у постанові від 12.03.2018 зі справи № 910/22319/16).

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, приписи статті 217 Цивільного кодексу України регулюють питання щодо правової долі правочину, що має дефекти окремих його частин.

При цьому закону може суперечити лише певна частина умов правочину, а інша - йому відповідати. Отже, за таких обставин не завжди доцільно визнавати правочин недійсним у цілому. Не призводить недійсність окремої частини правочину до недійсності інших його частин. Тому законодавець не встановлює недійсності правочину через недійсність окремої його частини, але лише за умови, якщо є підстави вважати, що правочин міг би бути вчинений без включення до нього цієї недійсної частини.

Зокрема, у випадку, що розглядається, можна припустити наявність (існування) Договору № 0579 від 11.03.2022 і без включення до нього умови щодо необхідності сплати ПДВ.

Хоча ПДВ й включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися (погоджуватися чи змінюватися) сторонами за домовленістю, тобто у договірному порядку. Вказаний правовий висновок викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20.

Так, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20 відступив від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 08.04.2021 у справи № 922/2439/20 щодо неможливості визнання недійсним частини договору стосовно визначення ПДВ (з посиланням на те, що включення в оплату ПДВ містить ціну розрахункової одиниці вартості товару, тобто є істотною умовою договору).

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20, договір може бути визнаний недійсним в частині включення суми ПДВ до вартості товару.

Зокрема, зміст оспорюваного правочину в цій частині суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, що в силу вимог частини 1 статті 203, частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання договору недійсним у цій частині.

Оскільки пунктом 3.2 Договору № 0579 від 11.03.2022 до ціни договору всупереч вимогам Податкового кодексу України та постанови КМУ № 178 включено суму ПДВ (8 301, 67 грн), суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання недійсними положень такого договору в частині включення до ціни правочину ПДВ.

Щодо стягнення безпідставно набутих коштів

Згідно з правовим висновком Верховного Суду, що викладений у пункті 37 постанови від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20, якщо сторона зобов`язання набула кошти (суму ПДВ) за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов`язання, що виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов`язального права, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок їх перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, то такі кошти набуто на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Загальна умова частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених нормами статті 11 Цивільного кодексу України.

Зокрема, набуття відповідачем як однією зі сторін зобов`язання коштів за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов`язання, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок перерахування на рахунок відповідача понад вартість товару, який було поставлено, виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов`язального права, а є підставою для застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України.

Як було зазначено вище, Постанова КМУ № 178 набрала чинності з дня її опублікування і застосовувалась з 24.02.2022.

Так, однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України). Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Принцип добросовісності - це загально правовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

Водночас, відповідач не повернув та не вжив жодних дій до повернення безпідставно набутих коштів і після звернення військової частини НОМЕР_1 із листами від 30.08.2022 № 398, від 05.12.2022 № 476/3, від 24.05.2023 № 142 про повернення сплачених коштів у виді податку на додану вартість за вказаними договорами № 0579 від 11.03.2022 розмірі 8 301, 67 грн.

Таким чином, наведені відомості та докази свідчать про те, що ПДВ до ціни вказаних договорів включено в порушення вимог діючого законодавства, що вказує на недобросовісність останнього, як учасника господарських відносин.

Фактично відповідач порушив основоположні засади цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України).

Таким чином, відповідач отримав від позивача суму ПДВ, попри те, що відповідний товар оподатковувався за нульовою ставкою, та наявні правові підстави для стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів в сумі 8 301, 67 грн, оскільки неповернення відповідачем Військовій частині зазначеної суми, перерахованої поза межами договірних платежів, має наслідком збагачення відповідача за рахунок позивача поза підставою, передбаченою законом. Аналогічної правової позиції (за змістом) дотримується Верховний Суд у постанові від 10.02.2022 у справі № 916/707/21.

Враховуючи вказане, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача 8 301, 67 грн безпідставно набутих грошових коштів є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Верховний Суд у постанові від 25.02.2020 у справі № 922/748/19 зазначив, що актами цивільного законодавства не визначений обов`язок боржника виконати кондикційні зобов`язання тільки після пред`явлення вимоги кредитором, а тому Суд відхиляє доводи про відсутність вимоги позивача про сплату коштів, а також неправильне застосування судом апеляційної інстанції приписів статті 530 Цивільного кодексу України. Відтак, обґрунтованим є нарахування 3% річних та інфляційних втрат за прострочення повернення відповідачем вказаної суми грошових коштів за весь час безпідставного користування вказаними коштами.

На підставі статті 625 Цивільного кодексу України прокурор нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з вересня 2022 року по липень 2023 року у сумі 893, 78 грн, а також 3% річних за період прострочення з 31.08.2022 по 25.07.2023 у сумі 224, 49 грн.

З приводу вказаних вимог прокурора суд зазначає наступне.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).

За змістом статей 625, 1212 Цивільного кодексу України положення статті 625 Цивільного кодексу України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, а тому в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються 3% річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Такий правий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, якою Верховний Суд підтвердив аналогічний висновок Верховного Суду України, викладений у постановах від 15.04.2015 у справі № 910/2899/14 та від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15.

Таким чином, суд приходить до висновку, що у відповідача виникло грошове зобов`язання перед позивачем, розмір якого підтверджується матеріалами справи.

Слід також зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги п`ятої Цивільного кодексу України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Приписи розділу І книги п`ятої Цивільного кодексу України поширюють свою дію на всі види грошових зобов`язань, у тому числі як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги п`ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги п`ятої цього Кодексу).

При цьому у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін, як грошових зобов`язань, на них поширюється дія положень частини 2 статі 625 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 26.05.2022 у справі № 902/186/21.

Аналогічної позиції щодо недобросовісної поведінки суб`єкта господарювання у зв`язку із неповерненням безпідставно одержаних коштів та необхідності стягнення 3% річних та інфляційних втрат дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 02.06.2022 у справі № 916/3626/20.

Господарським судом також враховано таке.

Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн. - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.

Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.

Крім того, об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 надала роз`яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого прокурором, та встановлено, що під час його проведення прокурором було вірно визначено період нарахування інфляційних втрат, суму, на яку слід здійснювати таке нарахування, арифметично розрахунок проведений також вірно.

Таким чином, розрахунок інфляційних втрат, здійснений прокурором визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.

Враховуючи викладене, вимоги прокурора в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі 893, 78 грн.

Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України прокурор нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних за період прострочення з 31.08.2022 по 25.07.2023 у сумі 224, 49 грн.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого прокурором, та встановлено, що під час його проведення прокурором було вірно визначено період нарахування 3% річних, суму заборгованості, арифметично розрахунок проведений також вірно.

Таким чином, розрахунок 3% річних, здійснений прокурором, визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.

Враховуючи викладене, вимоги прокурора в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню в сумі 224, 49 грн.

СУДОВІ ВИТРАТИ

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору в розмірі 5 368 грн покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 231, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

Відмовити в клопотанні Військової частини НОМЕР_1 Державної спеціальної служби транспорту про зупинення провадження у справі № 904/4107/23.

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним пункт 3.2 договору № 0579 від 11.03.2022 з відповідними змінами в частині включення до ціни договору суми ПДВ у розмірі 8 301, 67 грн, що укладений між Військовою частиною НОМЕР_1 Державної спеціальної служби транспорту (ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" (ідентифікаційний код 41449359).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" (49000, м. Дніпро, вул. Мандриківська, буд. 47, офіс 503; ідентифікаційний код 41449359) на користь Військової частини НОМЕР_1 Державної спеціальної служби транспорту (49035, м. Дніпро, шоссе Криворізьке, 2; ідентифікаційний код 33248509) 8 301, 67 грн безпідставно набутих грошових коштів, 893, 78 грн інфляційних втрат та 224, 49 грн 3% річних.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лівайн Торг" (49000, м. Дніпро, вул. Мандриківська, буд. 47, офіс 503; ідентифікаційний код 41449359) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону (84333, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Маяковського, буд. 21; ідентифікаційний код 39969443; банківські реквізити: рахунок НОМЕР_4 , МФО 820172 в ДКСУ м. Київ) 5 368 грн витрат по сплаті судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 09.11.2023

Суддя В.І. Ярошенко