Єдиний унікальний номер справи № 201/4568/21

Номер провадження № 1-кп/201/263/2023

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2023 року м. Дніпро

вул. Гусенка, 13

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі:

Головуючого - судді ОСОБА_1 ,

при секретарі судового засідання - ОСОБА_2 ,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора - ОСОБА_3 ,

потерпілого - ОСОБА_4 ,

представника потерпілого - адвоката ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),

захисника обвинуваченої - адвоката ОСОБА_6 ,

обвинуваченої - ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі кримінальне провадження, відомості про яке внесені 21 березня 2021 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021041030000115 за обвинуваченням:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Луганська Луганської області, громадянки України, вдови, яка має на утриманні сина інваліда ІІ групи з дитинства - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з вищою освітою, працюючої на посаді «дизайнера рекламіста» в КПК «Дніпропетровський академічний обласний український молодіжний театр» ДОР», зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

20.03.2021 року близько 18:30 годин водій ОСОБА_7 , керуючи власним технічно справним автомобілем «Mercedes-Benz 180С» НОМЕР_1 , рухалась в Соборному районі м. Дніпра по вул. Набережній Перемоги з боку вул. Добровольців в напрямку Бульвару Слави.

Під час руху водій ОСОБА_7 грубо порушуючи правила безпеки дорожнього руху, проявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки та її змінам, при наближенні до нерегульованого пішохідного переходу, позначеного дорожнім знаком 5.35.1 («пішохідний перехід»), який розташований в районі е/о №437, перед яким зупинився транспортний засіб в сусідній смузі праворуч, не переконалася у відсутності на пішохідному переході пішоходів, а саме пішохода ОСОБА_4 , який перетинав проїзну частину дороги справа наліво за напрямком руху автомобіля, заходів до зменшення швидкості, а у разі потреби - зупинки, для надання йому дороги, не прийняла, продовжила рух та виїхала на нерегульований пішохідний перехід, де скоїла наїзд на пішохода ОСОБА_4 .

В результаті дорожньо-транспортної пригоди пішоходу ОСОБА_4 спричинені тілесні ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, саден обличчя, закритого перелому хірургічної шийки лівої плечової кісти зі зміщенням, синця - по задньо-внутрішній поверхні лівого плеча на всьому протязі з переходом на внутрішню поверхню відповідно та на проекцію, лівого ліктьового суглобу та далі на передню поверхню лівого плеча у нижню третину, відкритого уламкового перелому кісток лівої гомілки: великогомілкової кістки у середній третині, малогомілкової кістки - на межі середньої та верхньої третині зі зміщенням уламків, рани - по передньо-внутрішній поверхні лівої гомілки у середній третині, двох синців - по передньо-зовнішній поверхні лівої гомілки у верхній та середній третинах, по задньо-внутрішній поверхні лівої гомілки на всьому протязі, двох саден - по задній поверхні правого променево- п`ясного суглобу, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя.

Порушення правил безпеки дорожнього руху виразилося у тому, що водій ОСОБА_7 , керуючи власним транспортним засобом - автомобілем маки «Mercedes-Benz 180С» НОМЕР_1 , порушила вимоги п. 18.1 та п.18.4 Правил дорожнього руху України, який свідчить:

п. 18.1 «Водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека»,

п. 18.4. Якщо перед нерегульованим пішохідним переходом зменшує швидкість чи зупинився транспортний засіб, водії інших транспортних засобів, що рухаються по сусідніх смугах, повинні зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися і можуть продовжити (відновити) рух лише переконавшись, що на пішохідному переході немає пішоходів, для яких може бути створена перешкода чи небезпека, знаходяться в причинному зв`язку з настанням дорожньо-транспортної події.

Дії ОСОБА_7 , які виразилися порушенні Правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло потерпілому ОСОБА_4 тяжкі тілесні ушкодження, кваліфікуються за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

В судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_7 вину в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України визнала частково та суду показала, що потерпілого ОСОБА_4 до дорожньо-транспортної пригоди не знала.

20 березня 2021 року приблизно о 18.38 годині або 19.38 годині, точно час не пам`ятає, вона рухалася на своєму технічному справному автомобілі «Mercedes-Benz 180С», з державним реєстраційним номером НОМЕР_1 по вул. Набережній Перемоги в м. Дніпрі зі сторони Південного мосту. Вуличне освітлення було включене, погодні умови - дрібний дощ, рух автомобілів був повільний, дорога була достатньо навантажена. Вона зупинилася на світлофорі на перехресті вул. Добровольців та вул. Набережної перемоги, почавши рух, повільно об`їхала яму та рухалася далі. Попереду неї праворуч рухався автомобіль на невеликій дистанції, який почав гальмувати. Стверджувала, що не бачила потерпілого, оскільки на тротуарі був розташований паркан та купа землі. Їй здалося, що потерпілий вдарився в бік її автомобіля, тому гальмувати вона почала в останню мить, вже після зіткнення. Вона одразу вийшла з автомобіля, підійшла до потерпілого перевірити його стан та надати допомогу. Після чого, вона самостійно викликала поліцію та швидку допомогу, яка забрала потерпілого в лікарню. Вона лишилася на місці події, де працівники поліції провели огляд та склали схему ДТП.

Додала, що рухалась з невеликою швидкістю, ще і через те, що зустрічний потік автомобілів засліплював їй очі. Зазначила, що потерпілий був одягнутий у темні речі - темна куртка, темні штани, темна кепка, а тому вона не могла його бачити. На її автомобілі після наїзду на потерпілого пошкоджене лише лобове скло, де був слід одягу потерпілого.

Наступного дня за допомогою знайомого лікаря їй вдалося знайти потерпілого у лікарні, куди вона приїхала та спілкувалася із дружиною останнього. При цьому, пропонувала грошову допомогу на лікування - 8 000 гривень, однак, потерпілий відмовився, повідомивши, що в нього через пів години буде адвокат. Коли вона повернулася через пів години в палату потерпілого, з нею вже ніхто не хотів говорити, адвокат потерпілого їй повідомив, що на даний час допомога не потрібна, в подальшому вони все порахують та оголосять їй остаточну суму збитків, яку вона має відшкодовувати на підставі рішення суду.

Під час судового розгляду вона також намагалася відшкодувати потерпілому заподіяну внаслідок ДТП шкоду та пропонувала грошові кошти у сумі 1500-2000 доларів США, однак ОСОБА_4 відмовився, мотивуючи, що це замало і не покриває навіть оплату послуг адвоката, посилаючись на те, що це питання принципове.

Зазначила, що в ході досудового розслідування з нею за участі її захисника проводився слідчий експеримент, однак, зважаючи на те, що вона не бачила потерпілого, не змогла відтворити обставини та механізм дорожньо-транспортної пригоди. Вважає себе формально винною у наїзді на потерпілого з огляду на те, що погодні умови та темний одяг потерпілого не давали їй змоги вчасно побачити останнього та уникнути даної ДТП.

Тож, на її думку, у даній ДТП її вина становить 30%, вина потерпілого теж 30%, а інші 30% - це погодні умови та обставини, які склалися на той момент.

Додала, що знайомилася з матеріалами досудового розслідування, в тому числі і з висновком судової автотехнічної експертизи, з яким вона погоджується та вважає, що її вина все ж таки встановлена, і вона формально є винною. Також погодилася з тим, що порушила Правила дорожнього руху, не врахувала наявність дорожнього знаку «Пішохідний перехід».

На даний час вона працює дизайнером рекламістом в КПК «Дніпропетровський академічний обласний український молодіжний театр» ДОР», проживає разом із сином, який є інвалідом ІІ групи з дитинства, її чоловік помер.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_4 визнала частково, зокрема, матеріальну шкоду визнає частково в тому розмірі, який документально підтверджений, моральну шкоду визнає частково, в меншому розмірі, ніж заявлений потерпілим.

Зазначила, що морально визнає свою вину у здійсненні наїзду на потерпілого та, як наслідок, спричинення йому тілесних ушкоджень, однак, просила суд врахувати обставини, за якої сталася ДТП, зокрема, погодні умови, темну пору добу, наявність перешкоди у вигляді автомобілю, який рухався праворуч та закрив їй огляд дороги тощо. Принесла свої вибачення потерпілому за шкоду, спричинену його здоров`ю та просила суворо не карати.

Отже, виходячи з наданих обвинуваченою ОСОБА_7 показів, встановлено, що остання фактично не заперечує факт наїзду на потерпілого ОСОБА_4 за викладених у вироку обставин, погоджується із висновком судової автотехнічної експертизи щодо порушення нею правил Дорожнього руху України, проте, вважає себе винною у дорожньо-транспортній пригоді не на 100 відсотків через погодні умови у той день, темний одяг потерпілого та автомобіль, який закрив огляд дороги, які перешкоджали їй побачити вчасно пішохода ОСОБА_4 .

Покази обвинуваченої в частині підтвердження факту наїзду на пішохода узгоджуються із показами потерпілого ОСОБА_4 та дослідженими під час судового розгляду доказами, тому у цій частині суд приймає їх до уваги.

Допитаний у судовому засіданні потерпілий ОСОБА_4 суду показав, що обвинувачену ОСОБА_7 до настання дорожньо-транспортної події не знав.

20.03.2021 року приблизно о 18.30 годині він повертався з яхт-клубу «Січ» в напрямку свого дому. На дворі були сутінки, мряка, світло вуличних ліхтарів вже було включено. Він зупинився біля нерегульованого пішохідного переходу та чекав поки автомобілі, що рухаються в смузі ближчий до нього в крайньому правому ряду, зупиняться та дадуть йому дорогу. Коли автомобіль, який рухався в крайній правій смузі зупинився, він почав переходити по пішохідному переходу та після того, як пройшов праву частину дороги, автомобіль, який рухався в лівій смузі, здійснив на нього наїзд. Зазначив, що він не бачив автомобіль, який здійснив на нього наїзд, через той автомобіль, що зупинився в правій смузі та надав йому перевагу на дорозі.

Згодом приїхала швидка медична допомога, йому надали першу медичну допомогу та відвезли у 16 лікарню. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди йому були спричинені тяжкі тілесні ушкодження - черепно-мозкова травма, струс головного мозку, перелому лівої плечової кістки та відкритий перелом лівої гомілки, проведено оперативне втручання та тривале лікування, після чого деякий час пересувався на інвалідній колясці.

Додав, що в той день був одягнений у темний одяг кольору хакі.

Підтвердив той факт, що обвинувачена ОСОБА_7 приходила до нього в лікарню та пропонувала грошову допомогу на лікування, однак, він відмовився, оскільки на той час ще не було призначено лікування, а також у нього були власні грошові кошти. В подальшому під час судового розгляду обвинувачена знову намагалася відшкодувати завдані збитки та пропонувала 1500 доларів США, однак він відмовився, адже ця сума не покриває його витрати на лікування. Тим більше, вважає, що обвинувачена ОСОБА_7 повинна відшкодувати йому шкоду в тому розмірі, який зазначений в його цивільному позові.

Поданий ним цивільний позов підтримав в повному обсязі та просив його задовольнити.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що працював інженером з керування й обслуговування систем відділу розробки програмного забезпечення Регіонального представництва «Дніпро-індустріальний» в Дочірньому підприємстві з 100%-ою іноземною інвестицією «Сіменс Україна», однак внаслідок отриманих травм в результаті ДТП упродовж 9 місяців був непрацездатним та перебував на лікарняному, не отримуючи заробітну плату, проходив лікування та поніс певні витрати приблизно 60 000 гривень, пересувався на інвалідній колясці, витратив значну суму на оплату послуг адвоката у розмірі 90 000 гривень.

Водночас, підтвердив, що в листопаді 2021 року отримав виплату за місцем роботи за час перебування на лікарняному в тому ж розмірі (80 500 гривень), який він просить стягнути з обвинуваченої.

Не зважаючи на виплату суми заробітної плати за час перебування на лікарняному у розмірі 80 500 гривень, вказав, що не вважає необхідним відмовлятися від позовних вимог в цій частині, жодним чином не мотивуючи таку позицію.

В обґрунтування розміру моральної шкоди посилався на те, що він пів року не міг самостійно пересуватися, у нього погіршився зір. Додав, що в суму моральної шкоди ним була включена ще сума тих витрат, які він не може підтвердити документально, зокрема, послуги лікаря-реабілітолога, придбання інвалідної коляски, одягу, милиць тощо. Водночас додав, що за допомогою до лікарів психіатра або психолога не звертався.

Вважав за необхідне призначити ОСОБА_7 суворе покарання у вигляді реального позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортним засобом на максимальний строк.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 суду показала, що обвинувачену ОСОБА_7 та потерпілого ОСОБА_4 раніше не знала.

Дату та час вона не пам`ятає, оскільки події відбувалися давно. Вона на своєму автомобілі «Mitsubishi Lancer» їхала по вул. Набережній Перемоги в м. Дніпрі в сторону південного мосту Самарського району м. Дніпра, на вулиці йшов дощ. На протилежній стороні дороги вона побачила ДТП, розвернулася та під`їхала до місця події для надання допомоги потерпілому. На місці ДТП вона побачила чоловіка, який лежав на асфальті на проїжджій частині та автомобіль, у якого було розбите лобове скло. На місці ДТП також знаходилася жінка, як вона зрозуміла, водій транспортного засобу, який причетний до ДТП - ОСОБА_7 , та хлопець, який надавав допомогу, а також поруч стояв ще один автомобіль, водій якого в подальшому кудись зник. Зазначила, що чоловіка, який лежав на асфальті вона не запам`ятала, лише пам`ятає, що він був одягнутий в одяг темного кольору, у нього була кепка чорного кольору. Бачила, що у вказаного чоловіка була травмована нога, самостійно пересуватися він не міг. Коли приїхала швидка допомога, потерпілого поклали на носилки та відвезли у лікарню.

Додала, що вона рухалася повільно, оскільки погода йшов дрібний дощ. Момент ДТП, яка сталася за участю обвинуваченої та потерпілого, вона не бачила.

Додала, обвинувачена ОСОБА_7 була дуже схвильована, вона не могла зібратися, у неї тряслися руки, вона майже завжди знаходилася біля потерпілого, самостійно викликала працівників поліції та швидкої допомоги.

Отже, окрім показань обвинуваченого ОСОБА_7 , потерпілого ОСОБА_4 , свідка ОСОБА_9 , вина обвинуваченої у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, підтверджується дослідженими під час судового розгляду наступними доказами.

Із витягу з кримінального провадження № 12021041030000115 встановлено, що 21.03.2021 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про вчинене кримінальне правопорушення, із попередньою правовою кваліфікацією за ч. 1 ст. 286 КК України.

З протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 20.03.2021 року та додатками до нього у вигляді схеми та фототаблиці встановлено, що слідчим СВ ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_10 за участю понятих, в присутності ОСОБА_7 було проведено огляд ділянки місцевості, яка розташована на вул. Набережній Перемоги в м. Дніпро, поблизу електроопори № 438, де виявлено транспортний засіб «Mercedes-Benz», д.н.з. НОМЕР_1 , на якому зафіксовано пошкодження лобового скла. Вказаний транспортний засіб вилучено на майданчик ГУНП в Дніпропетровській області за адресою: м. Дніпро, пр. Богдана Хмельницького, 105.

За наслідками огляду місця дорожньо-транспортної пригоди складено схему до протоколу огляду місця події від 20.03.2021 року, на якій зафіксоване місце розташування транспортного засобу «Mercedes-Benz», д.н.з. НОМЕР_1 , після наїзду на пішохода, напрямок руху транспортних засобів, розташування пішохідного переходу на проїзній частині дороги.

Відповідно до висновку щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції № 1250 від 25.03.2021 року встановлено, що станом на 22.50 годину 20.03.2021 року у ОСОБА_7 ознак сп`яніння не виявлено.

З протоколу проведення слідчого експерименту від 13.04.2021 року встановлено, що слідчим відділення розслідування злочинів у сфері транспорту СВ ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_10 , в присутності понятих, за участю потерпілого ОСОБА_4 та його представника - адвоката ОСОБА_5 проведений слідчий експеримент, в ході якого потерпілий відтворив обставини та механізм дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 20.03.2021 року на вул. Набережній Перемоги в м. Дніпро, за його участю та участю водія ОСОБА_7 , в результаті якої остання здійснила на нього наїзд на нерегульованому пішохідному переході.

З висновку експерта № 836е від 15.04.2021 року, складеного за результатами проведення судово-медичної експертизи потерпілого ОСОБА_4 , встановлено, що за даними наданої медичної документації та при огляді потерпілого у останнього виявлені тілесні ушкодження у вигляді: закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, саден обличчя, закритого перелому хірургічної шийки лівої плечової кісти зі зміщенням, синця - по задньо-внутрішній поверхні лівого плеча на всьому протязі з переходом на внутрішню поверхню відповідно та на проекцію, лівого ліктьового суглобу та далі на передню поверхню лівого плеча у нижню третину, відкритого уламкового перелому кісток лівої гомілки: великогомілкової кістки у середній третині, малогомілкової кістки - на межі середньої та верхньої третині зі зміщенням уламків, рани - по передньо-внутрішній поверхні лівої гомілки у середній третині, двох синців - по передньо-зовнішній поверхні лівої гомілки у верхній та середній третинах, по задньо-внутрішній поверхні лівої гомілки на всьому протязі, двох саден - по задній поверхні правого променево- п`ясного суглобу.

Враховуючи характер та локалізацію виявлених тілесних ушкоджень, вони могли утворитися від дії тупого твердого предмету (предметів), або при ударі об такий (такі), якими могли бути виступаючі частини автомобіля, за умов дорожньо-транспортної пригоди.

Враховуючи характер, локалізацію та ступінь ознак загоєння виявлених у потерпілого тілесних ушкоджень, дані медичної документації, можливо вказати, що ушкодження утворилися незадовго до надходження потерпілого на стаціонарне лікування у КНП «МКЛ №16» ДМР», тобто, можливо і в термін на який вказує потерпілий та слідчий в постанові - 20.03.2021 року.

За своїм характером виявлені ушкодження відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя.

З висновку експерта № СЕ-19/104-21/12442-ІТ від 20.04.2021 року, складеного за результатами проведення судової автотехнічної експертизи встановлено, що в даній дорожній обстановці водій автомобіля «Mercedes-Benz 180С» ОСОБА_7 повинна була діяти відповідно до вимог п.п. 18.1 та 18.4 Правил дорожнього руху.

При заданому механізмі події, дії водія автомобіля «Mercedes-Benz 180С» ОСОБА_7 не відповідали вимогам п.п. 18.1 та 18.4 Правил дорожнього руху, що, з технічної точки зору, знаходилось в причинному зв`язку з даною ДТП.

Технічна можливість уникнути наїзду на пішохода для водія автомобіля Mercedes-Benz 180С» ОСОБА_7 при заданому механізмі події, визначалася виконанням нею вимог п.п. 18.1 та 18.4 Правил дорожнього руху та для неї не було будь-яких перешкод технічного характеру, які не дозволили б їх виконати їх.

Таким чином, проаналізувавши безпосередньо отримані у судовому засіданні показання обвинуваченої ОСОБА_7 , потерпілого ОСОБА_4 , свідка ОСОБА_9 , а також досліджені під час судового розгляду письмові докази, суд приходить до висновку, що підстав для їх неврахування, а також визнання неналежними чи недопустимими сторонами не наведено, а судом встановлено, що вони є переконливими, послідовними, такими, що узгоджуються між собою і у своїй сукупності є достатніми для встановлення судом усіх обставин кримінального проступку, які підлягають встановленню відповідно до вимог, передбачених ст. 91 КПК України, та жодним чином не спростовуються будь-якими іншими обставинами.

Разом із тим, аналізуючи надані стороною обвинувачення докази та надаючи їм правову оцінку, суд приходить до висновку, що протокол слідчого експерименту від 12.04.2021 року, проведеного за участю ОСОБА_7 у процесуальному статусі свідка є недопустимим доказом, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Статтею 86 КПК України передбачено, що доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Пунктом 1 частини 3 статті 87 КПК України передбачено, що недопустимими є також докази, що були отримані з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні.

Судом встановлено, що під час досудового розслідування 12.04.2021 року слідчим був проведений слідчий експеримент за участю ОСОБА_7 у процесуальному статусі свідка у присутності захисника ОСОБА_6 , під час якого були отримані свідчення ОСОБА_7 щодо обставин дорожньо-транспортної пригоди 20.03.2021 року.

В подальшому 29.04.2021 року ОСОБА_7 в межах цього кримінального провадження повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, 30.04.2021 року складено обвинувальний акт відносно останньої та направлено до суду.

Отже, з огляду на наведені вище вимоги кримінального процесуального закону, суд визнає протокол проведення слідчого експерименту від 12.04.2021 року недопустимим доказом, який не враховується при ухваленні цього вироку.

Тож, в цій частині суд погоджується із позицією сторони захисту та вважає доводи стосовно недопустимості цього доказу слушними та такими, що ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону.

Водночас, суд не може погодитись із позицією сторони захисту щодо визнання недопустимим доказом висновку експерта СЕ-19/104-21/12442-ІТ від 20.04.2021 року з тих підстав, що судова автотехнічна експертиза проводилася з урахуванням тих пояснень ОСОБА_7 , які остання надала в ході проведення слідчого експерименту 12.04.2021 року у процесуальному статусі свідка, з огляду на наступне.

Так, у висновку експерта СЕ-19/104-21/12442-ІТ від 20.04.2021 року вказано, що на дослідження експерту надані копія постанови слідчого про призначення експертизи та матеріали кримінального провадження № 12021041030000115.

Виходячи із змісту означеного висновку, зокрема, з його вступної та дослідницької частини, експерт дійшов наведених висновків на підставі дослідження обставин пригоди та вихідних даних, відомих йому з постанови про призначення судової експертизи, а також матеріалів кримінального провадження № 12021041030000115 у їх сукупності.

Отже, пояснення ОСОБА_7 у процесуальному статусі свідка, отримані слідчим під час проведення за її участі слідчого експерименту, не були покладені в основу висновків експерта, тим більше, у висновку відсутні будь-які посилання на такі свідчення ОСОБА_7 .

Оцінюючи покази обвинуваченої ОСОБА_7 в частині того, що вона не бачила і не могла бачити потерпілого на пішохідному переході через погодні умови, автомобіль, що рухався в сусідній смузі і зупинився перед переходом, темний одяг, в який був одягнений ОСОБА_4 , суд відноситься до них критично та вважає їх хибними, виходячи з наступного.

Пунктом 18.1 Правил дорожнього руху передбачено, що водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.

Відповідно до п. 18.4 Правил дорожнього руху, якщо перед нерегульованим пішохідним переходом зменшує швидкість чи зупинився транспортний засіб, водії інших транспортних засобів, що рухаються по сусідніх смугах, повинні зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися і можуть продовжити (відновити) рух лише переконавшись, що на пішохідному переході немає пішоходів, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.

Отже, наявність перед пішохідним переходом транспортного засобу, що зменшує швидкість та зупинився, є попередженням для водія, що із-за цього автомобілю можуть вийти пішоходи, яким необхідно надати перевагу на дорозі, проїжджати за таких умов через перехід водій ОСОБА_7 мала лише після того, як вона переконається в тому, що це буде безпечно.

Проте, обвинувачена ОСОБА_7 , наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, перед яким знаходились інші автомобілі в нерухомому стані, не переконалась у відсутності на ньому пішоходів та продовжила рух, внаслідок чого здійснила наїзд на потерпілого ОСОБА_4 , який переходив дорогу по пішохідному переходу, тобто допустила порушення вимог п. п. 18.1 та 18.4 ПДР України.

Наведене повністю узгоджується із висновком експерта № СЕ-19/104-21/12442-ІТ від 20.04.2021 року, відповідно до якого для водія ОСОБА_7 не було будь-яких перешкод технічного характеру, які не дозволили б їй уникнути наїзду на пішохода, невідповідність її дій вимогам п. п. 18.1 та 18.4 ПДР України, з технічної точки зору, перебувало в причинному зв`язку із настанням дорожньо-транспортної пригоди.

Оцінюючи доводи захисника обвинуваченої ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 про визнання недопустимими всіх доказів отриманих під час досудового розслідування, суд приходить до наступних висновків.

Так, сторона захисту посилається на те, що в матеріалах кримінального провадження відсутня постанова про призначення слідчого для здійснення досудового розслідування, що обумовлює недопустимість зібраних під час досудового розслідування доказів, як таких, що зібрані особою, яка не мала на те законних повноважень.

В обґрунтування своїх доводів захисник ОСОБА_6 стверджував, що під час досудового розслідування в порядку виконання вимог ст. 290 КПК України, слідчий не надавав для ознайомлення постанову про призначення групи слідчих у даному кримінальному провадженні, передбачену ст. 40 КПК України. Тим більше, прокурор у своєму клопотанні про долучення письмових доказів під час судового розгляду також не зазначає вказану постанову.

А, відтак, відсутність такого процесуального рішення у формі постанови, на думку, захисника зумовлює визнання всіх зібраних під час досудового розслідування доказів - недопустимими.

На спростування доводів сторони захисту під час судового розгляду прокурором ОСОБА_11 надано постанову про призначення слідчого у кримінальному провадженні № 12021041030000115 від 21.03.2021 року за підписом заступника начальника відділу поліції - начальником СВ Дніпровського ВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_12 .

Проте, в судовому засіданні 18.04.2023 року захисник ОСОБА_6 відмовився ознайомлюватися із постановою про призначення слідчого від 21.03.2021 року, мотивуючи свою позицію тим, що вказана постанова не була відкрита стороні захисту під час досудового розслідування в порядку ст. 290 КПК України, а, тому, з огляду на вимоги закону, суд не має права допустити цей документ, як доказ.

Аналізуючи доводи сторони захисту, суд виходить з наступного.

Так, дослідженням наданих стороною обвинувачення доказів встановлено, що відомості про вчинене кримінальне правопорушення на підставі усної заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення, яка надійшла 20.03.2021 року, внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 21.03.2021 року о 10 годині 16 хвилин, із попередньою правовою кваліфікацією за ч. 1 ст. 286 КК України, номер кримінального провадження 12021041030000115.

У витязі з кримінального провадження № 12021041030000115 слідчим, який здійснює досудове розслідування зазначений ОСОБА_10 .

Як встановлено з протоколу огляду від 20.03.2021 року (з 20.00 по 21.20 год.) огляд ділянки місцевості, яка розташована на вул. Набережній Перемоги в м. Дніпро, поблизу електроопори № 438 проведений слідчим СВ ДРУП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_10 до внесення відомостей про вчинене кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, тобто черговим слідчим, що входив до слідчо-оперативної групи, яка була викликана на місце події.

А отже, з огляду на вимоги ст. 214 КПК України, слідчий ОСОБА_10 мав повноваження на проведення цієї слідчої (розшукової) дії.

Виходячи з дослідженої під час судового розгляду постанови від 21.03.2021 року про призначення слідчого, наданої прокурором на спростування доводів сторони захисту, встановлено, що здійснення досудового розслідування у даному кримінальному провадженні доручено слідчому ДВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_10 , контроль за проведенням досудового розслідування покладено на начальника відділення розслідування злочинів у сфері транспорту СВ Дніпровського ВП ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_13 .

Отже, проаналізувавши наданий стороною обвинувачення процесуальний документ на підтвердження наявності повноважень слідчого та дослідивши письмові докази, судом встановлено, що у даному кримінальному провадженні, як процесуальні рішення та дії, так і слідчі (розшукові) дії, приймалися та проводилися уповноваженим на те слідчим, який був призначений в порядку ст. 39 КПК України - ОСОБА_10 .

Водночас, доводи захисника ОСОБА_6 про те, що всі докази, отримані під час досудового розслідування, є недопустимими лише з тих підстав, що в матеріалах кримінального провадження під час відкриття слідчим матеріалів досудового розслідування в порядку ст. 290 КПК України відповідна постанова про призначення слідчого від 21.03.2021 року була відсутня, а надання її стороною обвинувачення під час судового розгляду та прийняття судом до уваги, з огляду на вимоги ч. 12 ст. 290 КПК України, є неприпустимим, видаються хибними і такими, що не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону, виходячи з наступного.

Так, визначення керівником органу досудового розслідування групи слідчих, які мають здійснювати досудове розслідування у кримінальному провадженні є кримінально-процесуальним рішенням, яке утворює, змінює чи припиняє права та обов`язки і приймається у формі постанови.

Такі постанови не є самостійним доказом у кримінальному провадженні у розумінні ст. 84 КПК України.

Відповідно до статті 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК України порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню, а процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Процесуальні ж документи, які стали підставою для здійснення досудового розслідування уповноваженими особами, не є документами у розумінні частини другої статті 99 КПК України, оскільки не містять зафіксованих та зібраних відповідними суб`єктами фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб або групи осіб.

Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків (ч. ч. 1, 2, 6 вказаної статті). Під час судового розгляду учасники судового провадження мають право заявляти клопотання у відповідності до вимог ст. 350 КПК України.

Таким чином, виходячи з системного аналізу норм КПК України, суд вважає, що у випадку, якщо під час дослідження доказів в учасників провадження виникне питання щодо перевірки доказів з огляду на їх належність та допустимість, суд має перевірити ці обставини, в тому числі, шляхом витребування та приєднання до справи відповідних процесуальних документів з подальшим наданням їм оцінки.

Разом з тим, згідно з ч. 2 ст. 290 КПК України прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, у тому числі будь-які докази, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом`якшенню покарання.

За правилами ч. 12 ст. 290 КПК України, якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, постанова від 21.03.2021 року про призначення слідчого у кримінальному провадженні № 12021041030000115 від 21.03.2021 року була надана під час судового розгляду та відкрита стороні захисту.

Однак, захисник ОСОБА_6 категорично відмовився ознайомлюватися з наданою прокурором постановою, а, відтак, є таким, що реалізував у такий спосіб своє право на ознайомлення.

Тим більше, під час відкриття стороною обвинувачення стороні захисту матеріалів досудового розслідування в порядку, передбаченому ст. 290 КПК України, будь-яких зауважень щодо не відкриття цієї постанови сторона захисту не висловлювала та клопотань про ознайомлення з нею не заявляла.

До того ж, захисник не зазначив, який вплив має не відкриття вищевказаної постанови у порядку ст. 290 КПК України на допустимість доказів, з огляду на те, що цей процесуальний документ був наданий стороною обвинувачення на стадії судового розгляду та сторона захисту мала можливість реалізувати принцип змагальності та висловити свою позицію щодо доведеності порушень, якщо вони мали місце.

А отже, на переконання суду, не відкриття цієї постанови стороні захисту на стадії виконання ст. 290 КПК України не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та автоматично не зумовлює визнання доказів недопустимими, як таких, що зібрані особою, яка не мала на те законних повноважень.

Відтак, з огляду на вищевикладене, підстави для визнання отриманих під час досудового розслідування доказів недопустимими з наведених стороною захисту доводів, відсутні.

Такі висновки суду повністю узгоджуються із висновками, викладеними у постановах колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 14.02.2022 року у справі № 477/426/17 (провадження № 51-4963 кмо 20), колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного суду від 24.01.2022 року у справі № 426/22634/18 (провадження № 51-4102 км 21).

Отже, з урахуванням наведеного, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення дійшов до впевненого висновку, що діяння, яке вчинене обвинуваченою ОСОБА_7 дійсно мало місце, в її діях наявний склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, оскільки вона своїми діями вчинила порушення Правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло потерпілому ОСОБА_4 тяжкі тілесні ушкодження, а тому підлягає покаранню за вчинення таких кримінальних правопорушень.

Вирішуючи питання щодо призначення покарання обвинуваченій ОСОБА_7 суд виходить з наступного.

З огляду на приписи ст. 65 КК України суд при призначенні покарання має врахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Саме ж призначене покарання має бути необхідним й достатнім для виправлення особи та попередження нових кримінальних правопорушень.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винуватого, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду під час призначення покарання є: кримінально-правові, відносно визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважувальні норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК тощо; індивідуалізація покарання, конкретизація виду й розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, котра вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину та його суб`єкта.

Статтями 50 і 65 КК України передбачено, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

За змістом ст. 75 КК України рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані в сукупності спонукають до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання. Питання призначення покарання та звільнення від його відбування визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання тощо.

Отже, насамперед, суд враховує, що обвинувачена ОСОБА_7 вчинила кримінальне правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, який вчинено з необережності.

Дослідивши дані про особу обвинуваченої, судом встановлено, що ОСОБА_7 має вищу освіту, раніше не судима і вперше притягається до кримінальної відповідальності, вдова, має на утриманні сина - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який є інвалідом ІІ групи з дитинства, працює на посаді дизайнера рекламіста в КПК «Дніпропетровський академічний обласний український молодіжний театр» ДОР», за місцем роботи характеризується з позитивної сторони, на обліку в психоневрологічному та наркологічному диспансерах не перебуває.

Передбачених ст. 67 КК України обтяжуючих покарання обвинуваченої ОСОБА_7 обставин, не встановлено.

Зважаючи на позицію обвинуваченої щодо часткового визнання своєї вини у вчиненні необережного злочину, суд приходить до висновку про відсутність такої пом`якшуючої покарання обставини, як щире каяття ОСОБА_7 у скоєному.

Інших передбачених ч. 1 ст. 66 КК України пом`якшуючих обставин не встановлено.

Водночас, суд враховує посткримінальну поведінку обвинуваченої ОСОБА_7 , яка залишилася на місці дорожньо-транспортної події, самостійно викликала швидку медичну допомогу та поліцію, через декілька днів відвідала потерпілого ОСОБА_4 у лікарні та намагалася відшкодувати спричинену внаслідок її дій шкоду, пропонуючи грошові кошти на лікування, від отримання яких потерпілий відмовився, а також під час розгляду справи в суді повторно намагалася відшкодувати шкоду, пропонуючи потерпілому 1500 доларів США, від яких останній відмовився, спираючись на недостатність цієї суми та категорично наполягав на тому, що погодиться отримати грошові кошти від обвинуваченої виключно у заявленому ним у позові розмірі.

Наведені обставини свідчать про бажання обвинуваченої у такий спосіб виправити наслідки вчиненого.

Отже, визнаючи розмір покарання, суд зважає на конкретні обставини кримінального правопорушення та його наслідки, зокрема, грубе порушення ОСОБА_7 Правил дорожнього руху та здійснення наїзду на потерпілого саме на пішохідному переході, що призвело до отримання ОСОБА_4 тяжких тілесних ушкоджень, враховує позицію потерпілого, який наполягав на призначенні обвинуваченій суворого покарання, та вважає за необхідне призначити обвинуваченій покарання у вигляді позбавлення волі строком 4 роки, оскільки саме таке покарання, на думку суду, буде найбільш необхідним і достатнім для її виправлення та попередження скоєння нею нових злочинів.

В той же час, зважаючи на те, що вчинений ОСОБА_7 злочин є необережним, враховуючи посткримінальну поведінку обвинуваченої, її щирі намагання відшкодувати шкоду потерпілому, а також особисті обставини у її житті, зокрема те, що вона є вдовою та утримує сина інваліда 2 групи з дитинства, працевлаштована та позитивно характеризується за місцем роботи, раніше не судима і не притягалася до кримінальної відповідальності, суд приходить до переконання, що наведені обставини у своїй сукупності дають достатні підстави для висновку про можливість виправлення обвинуваченої без ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення за нею постійного та обов`язкового контролю, тобто із застосуванням положень ст. ст. 75, 76 КК України, звільнивши ОСОБА_7 від відбування основного покарання у вигляді позбавлення волі із випробуванням та поклавши на неї відповідні обов`язки.

Вирішуючи питання про застосування до обвинуваченої додаткового покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами суд приходить до наступних висновків.

Норми закону України про кримінальну відповідальність наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.

Санкція ч. 2 ст. 286 КК України надає можливість суду як призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, так і не застосовувати такого покарання до особи. Указане положення закону України про кримінальну відповідальність має альтернативний характер застосування і це питання, як визначив законодавець, суд вирішує на власний розсуд залежно від конкретних обставин кримінального провадження, характеру допущених особою порушень вимог Правил дорожнього руху, їх наслідків тощо.

Отже, вирішуючи питання про призначення обвинуваченій додаткового покарання, суд насамперед виходить з конкретних обставин справи, характеру допущених особою порушень вимог Правил дорожнього руху та їх наслідків, зокрема, грубе порушення ОСОБА_7 Правил дорожнього руху та здійснення наїзду на потерпілого саме на пішохідному переході, що призвело до отримання ОСОБА_14 тяжких тілесних ушкоджень, суд приходить до переконання, що, справедливим та доцільним у даному випадку, буде призначення обвинуваченій додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на максимальний строк, передбачений санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, що, у свою чергу, сприятиме підвищенню рівня безпеки інших осіб учасників дорожнього руху та буде відповідною протиправному діянню реакцією держави.

Підсумовуючи наведене, на переконання суду, призначене ОСОБА_7 покарання відповідає загальним засадам його призначення, встановленим КК України, і відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості, не виходить за межі дискреційних повноважень суду щодо призначення покарання та прийняття рішення про звільнення від його відбування. Таке покарання ґрунтується на вимогах статей 50 і 65 КК України, згаданих вище принципах, є необхідним для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів.

Окремо, суд не може залишити поза увагою і виступ прокурора у судових дебатах, який орієнтував суд на призначення обвинуваченій ОСОБА_7 мінімального покарання, передбаченого санкцією частини 2 статті 286 КК України у вигляді 3 років позбавлення волі, із застосуванням положень ст. 75 КК України з випробуванням на мінімальний строк - 1 рік, мотивуючи свою позицію наявністю пом`якшуючою покарання обставини - щирого каяття обвинуваченої у вчиненому злочині.

Тим більше, незважаючи на конкретні обставини дорожньо-транспортної події, характер допущених обвинуваченою порушень ПДР України та позицію потерпілого, сторона обвинувачення у судових дебатах не обтяжила відповідним обґрунтуванням свою позицію стосовно не призначення обвинуваченій додаткового покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортним засобом.

З такою позицією сторони обвинувачення суд не може погодитися, адже, з огляду на часткове визнання ОСОБА_7 своєї провини, суд не може визнати наявність щирого каяття обвинуваченої у розумінні положень ст. 66 КК України.

Окрім того, суд також не може погодитися і з позицією прокурора про не призначення обвинуваченій додаткового покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортним засобом, по-перше, з підстав відсутності будь-якого обґрунтування, а, по-друге, з підстав, наведених у цьому рішенні.

В межах даного кримінального провадження потерпілим ОСОБА_4 поданий цивільний позов про стягнення з ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на його користь матеріальної шкоди в розмірі 45 574,51 гривень (витрати на лікування), та з обвинуваченої ОСОБА_7 на його користь матеріальної шкоди в розмірі 173 443 гривні (витрати на правничу допомогу - 90 000 гривень, користування послугами таксі - 2 943 гривні, матеріальні збитки у зв`язку із неотриманням ним заробітної плати за місцем роботи - 80 500 гривень), а також моральної шкоди у розмірі 300 000 гривень.

На вказаний цивільний позов ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» подано відзив в якому цивільний відповідач просить цивільний позов ОСОБА_4 залишити без розгляду.

Представником потерпілого ОСОБА_4 - адвокатом ОСОБА_5 подано відповідь на відзив ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія».

Окрім того, представником потерпілого ОСОБА_4 - адвокатом ОСОБА_5 подано уточнений цивільний позов про стягнення з ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_4 матеріальної шкоди в розмірі 45 574,51 гривень (витрати на лікування), та з обвинуваченої ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 матеріальної шкоди в розмірі 173 443 гривні (витрати на правничу допомогу - 90 000 гривень, користування послугами таксі - 2 943 гривні, матеріальні збитки у зв`язку із неотриманням ним заробітної плати за місцем роботи - 80 500 гривень), а також моральної шкоди у розмірі 300 000 гривень.

Втім, вказаний уточнений цивільний позов за своїм змістом та вимогами повністю ідентичний первісному цивільному позову, поданому потерпілим ОСОБА_4 та як пояснив адвокат ОСОБА_5 ним було уточнено лише прізвище обвинуваченої, у написанні якого він при підготовці позову допустив помилку.

Під час судового розгляду і в судових дебатах потерпілий ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_5 поданий цивільний позов підтримали у повному обсязі та просили його задовольнити.

При цьому, представник потерпілого - адвокат ОСОБА_5 повідомив, що докази на підтвердження призначення лікарями певних лікарських препаратів ОСОБА_4 надати не може. Вказав, що в обґрунтування позовних вимог ними подані всі докази, які вони вважали за необхідне подати.

При вирішенні даного цивільного позову суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Згідно із ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Частинами 1, 2 статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим майновим права фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Аналіз наведеної норми дає підстави для висновку про те, що законом не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди, він лише повинен довести факт заподіяння такої шкоди відповідачем та її розмір.

Під час вирішення цивільного позову суд зобов`язаний об`єктивно дослідити обставини справи, з`ясувати учасників та характер правовідносин, що склалися між ними, встановити розмір шкоди, заподіяної внаслідок вчинення злочину, а також визначити порядок її відшкодування.

Вирішуючи цивільний позов ОСОБА_4 в частині стягнення з ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на його користь матеріальної шкоди в розмірі 45 574,51 гривень (витрати на лікування), суд приходить до наступних висновків.

Під час судового розгляду кримінального провадження встановлено, що внаслідок вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, ОСОБА_4 отримав тяжкі тілесні ушкодження, в результаті чого останньому заподіяно матеріальну шкоду, пов`язану із його лікуванням.

Наявність відповідних правовідносин між ОСОБА_7 та ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» підтверджена полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АР/9025302.

Згідно з полісом про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності у разі настання страхового випадку страхова компанія зобов`язується здійснити виплату страхового відшкодування, зокрема, за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю потерпілого на суму 260 000 гривень, за шкоду, заподіяну майну - 130 000 гривень (забезпечений транспортний засіб - «Mercedes-Benz 180С», номерний знак НОМЕР_1 ).

На підставі ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Статтею 23 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є, зокрема, шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого.

Відповідно до абз. 1, 3 п. 24.1 ст. 24 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов`язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров`я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів. Зазначені в цьому пункті витрати та необхідність їх здійснення мають бути підтверджені документально відповідним закладом охорони здоров`я.

Так, на придбання лікарських засобів ОСОБА_4 витрачено 4 167 гривень 14 копійок, що підтверджується доданими до цивільного позову копіями фіскальних чеків, необхідність у придбанні яких повністю узгоджується із призначеним потерпілому лікуванням відповідно до виписки із медичної карти стаціонарного хворого № 1854/239, виданою КНП «МКЛ №16» ДМР», зокрема, витрати на придбання лікарських засобів на суму 2 288 гривень 33 копійки, а також медичних засобів для перев`язок на суму 1 878 гривень 81 копійка.

Окрім того, ОСОБА_4 понесені витрати на придбання та встановлення цвяху внутрішньокісткового блокуючого до стегнової кістки з комплектом гвинтів та комплекту для остеосинтезу плечової кістки пластиною на загальну суму 26 600 гривень, що підтверджується квитанцією № 0.0.2062434799.1 від 22.03.2021 року та квитанцією № 0.0.2066501150.1 від 25.03.2021 року.

Наведені вище витрати підтверджені відповідними доказами та підлягають стягненню з ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на користь потерпілого.

Водночас, інші витрати на придбання лікарських засобів на загальну суму 14 807,37 гривень, на які посилається потерпілий у позові, не підлягають стягненню з ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія», оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження призначення саме таких ліків відповідним закладом охорони здоров`я у зв`язку із отриманими травмами.

Отже, потерпілим ОСОБА_4 доведено розмір матеріальної шкоди, яка підлягає стягненню з ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» у загальному розмірі 30 767 гривень 14 копійок.

Тож, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення цивільного позову потерпілого ОСОБА_4 в частині стягнення з ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на його користь матеріальної шкоди в сумі 45 574,51 гривень, та вважає за необхідне стягнути з ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_4 документально підтверджену матеріальну шкоду на загальну суму 30 767 гривень 14 копійок.

Вирішуючи цивільний позов ОСОБА_4 в частині стягнення з ОСОБА_7 на його користь матеріальної шкоди в розмірі 173 443 гривні, яка складається з витрат на правничу допомогу - 90 000 гривень, користування послугами таксі - 2 943 гривні, матеріальні збитки у зв`язку із неотриманням ним заробітної плати за місцем роботи - 80 500 гривень), суд приходить до наступних висновків.

Стосовно витрат за користування послуг таксі у сумі 2 943 гривні.

Так, в обґрунтування вказаних позовних вимог потерпілим ОСОБА_4 до цивільного позову додано лише роздруківку зі служби «Opti-Taxi», з якої неможливо встановити замовника послуг вказаної служби таксі, маршрут пересування тощо.

Тим більше, позивачем не доведено той факт, що користування послугами служби «Opti-Taxi» пов`язано виключно із необхідністю пересування у такий спосіб через отримані травми в результаті дорожньо-транспортної пригоди.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги потерпілого ОСОБА_4 в частині стягнення з ОСОБА_7 на його користь матеріальної шкоди за користування послугами таксі у сумі 2 943 гривні не підтверджені достатніми доказами і є такими, що не підлягають задоволенню.

Стосовно матеріальних збитків у зв`язку із неотриманням ним заробітної плати за місцем роботи у сумі 80 500 гривень.

Під час судового розгляду встановлено, що ОСОБА_4 з 01.11.1999 року працює інженером з керування й обслуговування систем відділу розробки програмного забезпечення Регіонального представництва «Дніпро-індустріальний» в Дочірньому підприємстві з 100%-ою іноземною інвестицією «Сіменс Україна», що підтверджується доданою останнім до цивільного позову довідкою № 11 від 12.05.2021 року, його посадовий оклад складає 40250 гривень на місяць після утримання податків.

В позові потерпілий ОСОБА_4 посилався на неотримання ним заробітної плати у загальному розмірі 80 500 гривень за періоду перебування на лікарняному у зв`язку із тимчасовою втратою ним працездатності внаслідок ДТП.

Пунктом 1 частини 1 статті 12 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачено, що право на страхові виплати за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані особи - громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їхніх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 15 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі страхових виплат, які повністю або частково компенсують втрату заробітної плати (доходу), у разі настання одного з таких страхових випадків, зокрема, тимчасова непрацездатність внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, а також тимчасова непрацездатність на період реабілітації внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві.

З огляду на положення п. 1 та п. 2 ч. 2 ст. 15 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» допомога по тимчасовій непрацездатності у випадках, зазначених у пунктах 1 і 7 частини першої цієї статті, виплачується уповноваженим органом управління застрахованим особам з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК) інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності), незалежно від звільнення, припинення підприємницької або іншої діяльності застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, встановлених законодавством.

Оплата перших п`яти днів тимчасової непрацездатності у випадках, зазначених у пунктах 1 і 7 частини першої цієї статті, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Як встановлено під час судового розгляду потерпілий ОСОБА_4 отримав оплату за період перебування на лікарняному у зв`язку із тимчасовою втратою ним працездатності внаслідок ДТП, як від роботодавця, так і від уповноваженого органу управління соціального страхування осіб у загальному розмірі 80 500 гривень, що було підтверджено позивачем у судовому засіданні.

Тому, суд приходить до висновку, що позовні вимоги потерпілого ОСОБА_4 в цій частині не підлягають задоволенню.

Стосовно витрат на правничу допомогу у сумі 90 000 гривень.

Судом встановлено, що 22 березня 2021 року між Адвокатським об`єднанням «РЕВЕЛІН ІНФОРМЕЙШН ГРУП» в особі керуючого партнера ОСОБА_15 , в інтересах ОСОБА_4 та адвокатом ОСОБА_5 укладений договір про надання правової (правничої) допомоги.

В акті надання послуг № 168 від 02 серпня 2023 року зазначений конкретний перелік наданих клієнту послуг на загальну суму 90 000 гривень, зокрема, консультація потерпілого ОСОБА_4 - 2 000 гривень, участь у допиті потерпілого ОСОБА_4 - 2 000 гривень, участь адвоката у слідчому експерименті за участю потерпілого - 3 000 гривень, підготовка та спрямування до слідчого клопотання про проведення слідчих дій - на загальну суму 7 500 гривень, ознайомлення з матеріалами кримінального провадження після закінчення досудового розслідування - 5 000 гривень, підготовка цивільного позову в порядку ст. 128 КПК України про відшкодування майнової та моральної шкоди - 8 000 гривень, уточнення до цивільного позову в ході підготовчого судового засідання - 2 000 гривень, підготовка та направлення цивільним відповідачам відповіді на відзив до цивільного позову - 4 500 гривень, участь у підготовчих судових засіданнях - на загальну суму 14 000 гривень, участь у судових засіданнях - на загальну суму - 42000 гривень.

ОСОБА_4 було сплачено вказану суму адвокатському об`єднанню «РЕВЕЛІН ІНФОРМЕЙШН ГРУП», що підтверджується платіжною інструкцією № 220844925 на суму 69 500 гривень, а також платіжною інструкцією № @2PL358210 на суму 20 500 гривень.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Частиною першою статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, розрахунок витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Велика Палата Верховного Суду також вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Отже, надаючи оцінку наданим позивачем доказам на підтвердження розміру понесених витрат на правничу допомогу, суд приходить до висновку, заявлений у позові розмір таких витрат є необґрунтованим та таким, що не відповідає обсягу наданих адвокатом ОСОБА_5 послуг, зазначених в акті надання послуг № 168 від 02.08.2023 року, виходячи з наступного.

Так, представник потерпілого - адвокат ОСОБА_5 безпосередньо приймав участь на стадії підготовчого провадження - у 4 (чотирьох) судових засіданнях з 7 (семи) зазначених в акті, під час судового розгляду - у 10 (десяти) судових засіданнях з 21 (двадцяти одного) зазначеного.

Окрім того, ані позивачем, ані його представником не підтверджено жодними доказами надання адвокатом ОСОБА_5 таких послуг, як підготовка та спрямування слідчому клопотань про проведення слідчих дій під час проведення досудового розслідування, участь адвоката ОСОБА_5 під час допиту потерпілого, при ознайомленні з матеріалами досудового розслідування, тим більше, і в реєстрі матеріалів досудового розслідування відсутні такі відомості.

Витрати, понесені потерпілим за надання послуги з підготовки та подання уточненого цивільного позову, вочевидь є неспівмірними наданій послуги та підміною понять з боку захисту, оскільки подання уточненого позову є ні чим іншим, як виправлення адвокатом ОСОБА_5 помилки у написанні прізвища відповідача - обвинуваченої ОСОБА_7 у первісному позові («Маковій» виправлено на «Маковєй»). В іншому зміст позову та вимоги є ідентичними первісному позову.

З огляду на наведені положення закону, зважаючи на складність справи, тривалість її розгляду, обсяг наданих адвокатом послуг та доказів на підтвердження надання таких послуг, значення справи для сторін, суд вважає, що заявлений у позові розмір правничої допомоги є неспівмірним з тим обсягом наданих адвокатом послуг цивільному позивачу.

За таких обставин, розмір витрат на професійну правничу допомогу, який підлягає стягненню з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 у співмірності до наданих послуг, складає 45 500 гривень.

Вирішуючи цивільний позов ОСОБА_4 в частині стягнення з ОСОБА_7 на його користь моральної шкоди, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до положень ст. ст. 23, 1167 ЦК України, позивач має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення його прав. При цьому, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини душевних страждань, ступеня вини відповідача, який завдав моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Як роз`яснено судам в п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у принижені честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

В п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Вирішуючи заявлений потерпілим ОСОБА_4 цивільний позов про стягнення з ОСОБА_7 на його користь моральної шкоди у розмірі 300 000 гривень, суд приходить до висновку, що позов в цій частині підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Під час судового розгляду встановлено, що внаслідок порушення ОСОБА_7 Правил безпеки дорожнього руху, потерпілому ОСОБА_4 спричинені тяжкі тілесні ушкодження, що підтверджується як показами обвинуваченої та потерпілого, так і сукупністю досліджених судом доказів, а вина обвинуваченої у скоєнні інкримінованого йому кримінального правопорушення є цілком доведеною.

Визначаючи розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню потерпілому, суд враховує характер та обсяг фізичних, душевних та психічних страждань останнього, завданих внаслідок отримання тяжких тілесних ушкоджень у зв`язку із ДТП, які виразились у фізичному болю потерпілого в результаті отриманого ушкодження здоров`я, його негативних емоціях, часткової втрати нормального сну та перенесеного стресу, який йому довелося пережити, довгий термін відновлення та повернення до звичайного способу життя.

Окремо, суд зауважує на тому, що потерпілий ОСОБА_4 неодноразово стверджував, що у розмір заявленої ним моральної шкоди, також входять саме ті його витрати, понесені внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, які він не може підтвердити документально.

З огляду на наведене, суд виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, враховуючи саме таке обґрунтування моральної шкоди ОСОБА_4 , оцінює моральну шкоду спричинену потерпілому в сумі 70 000 гривень.

В межах даного кримінального провадження застосовані заходи забезпечення кримінального провадження.

Так, відповідно до ухвали слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 березня 2021 року на транспортний засіб - «Mercedes-Benz 180С», номерний знак НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_7 , накладений арешт з позбавленням права на відчуження та розпорядження вказаним транспортним засобом.

Отже, вирішуючи питання щодо скасування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України, суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

Отже, з огляду на наведені вимоги кримінального процесуального закону, зважаючи на те, що майно, на яке накладено арешт, не підлягає спеціальній конфіскації, санкція ч. 2 ст. 286 КК України не передбачає призначення додаткового покарання у вигляді конфіскації майна, оцінка вартості зазначеного транспортного засобу з метою забезпечення цивільного позову ані потерпілим, ані його представником не проводилася та останні не наполягали на накладенні арешту на вказане майно з метою забезпечення цивільного позову потерпілого ОСОБА_4 , суд приходить до висновку про необхідність скасування накладеного ухвалою слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 березня 2021 року арешту на транспортний засіб - «Mercedes-Benz 180С», номерний знак НОМЕР_1 .

Долю речових доказів в порядку п. 9 ст. 100 КПК України слід вирішити наступним чином:

- автомобіль «Mercedes-Benz 180С», номерний знак НОМЕР_1 , який відповідно до розписки переданий на зберігання ОСОБА_7 , як власнику вказаного транспортного засобу - необхідно вважати повернутим.

Відповідно до вимог ст. ст. 118, 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Тому з огляду на це, суд приходить до висновку про стягнення з ОСОБА_7 витрат по проведенню судової автотехнічної експертизи у розмірі 1307 (одна тисяча триста сім) гривень 60 копійок.

З урахуванням викладеного, керуючись ст. ст. 349, 368, 370- 374, 394, 395 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_7 визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України і призначити їй покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 (три) роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного йому основного покарання з випробуванням строком на 3 (роки) роки, якщо вона протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на неї відповідно до положень ст. 76 КК України обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.

Скасувати накладений ухвалою слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 березня 2021 року арешт на транспортний засіб - «Mercedes-Benz 180С», номерний знак НОМЕР_1 .

Речові докази у кримінальному провадженні:

- автомобіль «Mercedes-Benz 180С», номерний знак НОМЕР_1 , який відповідно до розписки переданий на зберігання ОСОБА_7 , як власнику вказаного транспортного засобу - необхідно вважати повернутим.

Стягнути з ОСОБА_7 витрати по проведенню судової автотехнічної експертизи у розмірі 1307 (одна тисяча триста сім) гривень 60 копійок, на користь держави.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_4 про стягнення з ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на його користь матеріальної шкоди в розмірі 45 574,51 гривень (витрати на лікування), та з обвинуваченої ОСОБА_7 на його користь матеріальної шкоди в розмірі 173 443 гривні (витрати на правничу допомогу - 90 000 гривень, користування послугами таксі - 2 943 гривні, матеріальні збитки у зв`язку із неотриманням ним заробітної плати за місцем роботи - 80 500 гривень), а також моральної шкоди у розмірі 300 000 гривень - задовольнити частково.

Стягнути з ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_4 матеріальну шкоду в розмірі 30 767 (тридцять тисяч сімсот шістдесят сім) гривень 14 копійок.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 матеріальну шкоду в розмірі 45 500 (сорок п`ять тисяч п`ятсот) гривень.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 моральну шкоду в розмірі 70 000 (сімдесят тисяч) гривень.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_4 - відмовити.

Вирок суду набирає законної сили після спливу тридцятиденного строку, встановленого ст. 395 КПК України для його оскарження. Подання апеляційної скарги на вирок суду зупиняє набрання ним законної сили та його виконання.

Вирок може бути оскаржений в порядку ст. 395 КПК України.

Апеляційну скаргу на вирок може бути подано до Дніпровського апеляційного суду через Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Копія вироку в порядку ст. 376 КПК України негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору і не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Суддя ОСОБА_1