Постанова

Іменем України

13 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 529/830/22

провадження № 61-8034св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Грушицького А. І., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Центр надання соціальних послуг Золочівської селищної ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , на рішення Диканського районного суду Полтавської області від 23 грудня 2022 року у складі судді Петренко Л. Є. та постанову Полтавського апеляційного суду від 02 травня 2023 року у складі колегії суддів Одринської Т. В., Панченка О. О., Пікуля В. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Центру надання соціальних послуг Золочівської селищної ради про визнання незаконною бездіяльності щодо непоновлення дії трудового договору, поновлення на посаді, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що вона з 03 серпня 1998 року працювала на посаді завідувача господарством стаціонарного відділення Золочівського територіального центру. Назва цього закладу неодноразово змінювалась. Наразі перейменовано в Центр надання соціальних послуг Золочівської селищної ради.

Станом на 11 квітня 2022 року у цьому закладі вона виконувала обов`язки завідувача господарством (0,5 посадового окладу) та сестри-господині (0,5 посадового окладу). У зв`язку із загостренням бойових дій у смт Золочеві Богодухівського району Харківської області, через існування реальної небезпеки для життя вона прийняла рішення евакуюватися разом із родиною до іншого населеного пункту.

Згідно з рекомендаціями Державної служби з питань праці 11 квітня 2022 року вона підготувала заяву про надання їй оплачуваної відпустки строком 14 календарних днів, починаючи з 12 квітня 2022 року, яку направила директорові Центру надання соціальних послуг Золочівської селищної ради ОСОБА_3 за допомогою додатку-мессенджера Viber. Направлення такої заяви було попередньо погоджено в телефонному режимі з директором.

На ранок 12 квітня 2022 року директор ОСОБА_3 в телефонному режимі надала їй усну вказівку повернутися на робоче місце.

Позивач вказувала, що вона повідомила керівникові Центру надання соціальних послуг Золочівської селищної ради про неможливість її виходу на роботу через перебування у іншому населеному пункті та відсутність рейсових автобусів, а також у зв`язку із веденням бойових дій на території смт Золочева. Також вона нагадала керівникові про погодження їй відпустки строком 14 календарних днів.

26 квітня 2022 року у зв`язку із продовженням обстрілів Золочівської селищної ради вона написала заяву про надання додаткової відпустки без збереження заробітної плати з 26 квітня 2022 року. В той же день вказану заяву разом із заявою про надання щорічної відпустки вона особисто передала керівникові Центру надання соціальних послуг Золочівської селищної ради ОСОБА_3 .

Проте 26 квітня 2022 року вона отримала копію наказу директора від 13 квітня 2022 про те, що з 13 квітня 2022 року і до відновлення можливості виконувати роботу за посадою завідувача господарством, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану, з нею призупиняється дія трудового контракту. Також вона отримала наказ директора від 13 квітня 2022 року «Про звільнення ОСОБА_1 від обов`язків сестри-господині».

Позивач зазначала, що 01 червня 2022 року вона виявила бажання приступити до виконання своїх функціональних обов`язків за посадою, але директор ОСОБА_3 безпідставно не допустила її до роботи, та зі слів директора їй стало відомо, що на її посаду сестри-господині призначено іншу людину.

Також позивач вказувала, що на час подання позову директором не розглянуто подані заяви про надання відпусток, не видано наказів про їх надання або ж вмотивованих рішень про відмову.

Позивач вважала видані накази директора незаконними, оскільки з 01 червня 2022 року вона вийшла на роботу з метою приступити до своїх обов`язків і директор мала забезпечити її роботою та не мала права ухилятися від видання відповідного наказу про поновлення дії трудового договору. Крім того, в наказах зазначено, що підставою для їх видання є порушення трудової дисципліни, але частина перша статті 147 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) не містить такого стягнення, як призупинення дії трудового договору.

Водночас ОСОБА_1 у позові наголошувала на тому, що вона не вийшла 12 квітня 2022 року на роботу, оскільки вважала, що перебуває у відпустці, яку погодила напередодні з директором у телефонному режимі. Крім того, в цей день були активні бойові дії в смт Золочеві, а вона перебувала в іншому населеному пункті.

Зважаючи на викладені обставини, позивач, з урахуванням заяви про зміну предмета позову просила:

поновити процесуальний строк на звернення до суду в частині вимог про визнання незаконним та скасування наказу директора Центру надання соціальних послуг Золочівської селищної ради Федорової С. А. від 13 квітня 22 року № 17?к «Про звільнення ОСОБА_1 від обов`язків сестри?господині»;

визнати незаконним та скасувати наказ директора Центру надання соціальних послуг Золочівської селищної ради Федорової С. А. від 13 квітня 2022 року № 17-к «Про звільнення ОСОБА_1 від обов`язків сестри?господині»;

поновити ОСОБА_1 на посаді сестри-господині (0,5 посадового окладу) Центру надання соціальних послуг Золочівської селищної ради;

визнати незаконним та скасувати наказ директора Центру надання соціальних послуг Золочівської селищної ради Федорової С. А. від 13 квітня 2022 року № 18-к «Про призупинення дії трудового договору»;

поновити дію трудового договору з ОСОБА_1 на посаді завідувача господарством (0,5 посадового окладу) Центру надання соціальних послуг Золочівської селищної ради з 13 квітня 2022 року;

стягнути з Центру надання соціальних послуг Золочівської селищної ради середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13 квітня 2022 року до дня ухвалення судового рішення;

визнати незаконною бездіяльність директора Федорової С. А. щодо неналежного розгляду заяв ОСОБА_1 про надання основної щорічної оплачуваної відпустки від 11 квітня 2022 року та відпустки без збереження заробітної плати від 26 квітня 2022 року.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Верховний Суд розпорядженням від 14 березня 2022 року № 7/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» змінив територіальну підсудність судових справ Золочівського районного суду Харківської області - Диканському районному суду Полтавської області.

Диканський районний суд Полтавської області рішенням від 23 грудня 2022 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково.

Поновив ОСОБА_1 строк на звернення до суду в частині вимог про визнання незаконним та скасування наказу директора Центру надання соціальних послуг Золочівської селищної ради Федорової С. А. від 13 квітня 2022 року № 17-к «Про звільнення ОСОБА_1 від обов`язків сестри-господині».

Визнав незаконною бездіяльність директора Центру надання соціальних послуг Золочівської селищної ради Федорової С. А. щодо неналежного розгляду заяв ОСОБА_1 про надання основної щорічної оплачуваної відпустки від 11 квітня 2022 року та відпустки без збереження заробітної плати від 26 квітня 2022 року.

Поновив дію трудового договору Центру надання соціальних послуг Золочівської селищної ради з ОСОБА_1 на посаді завідувача господарством (0,5 посадового окладу) Центру надання соціальних послуг Золочівської селищної ради з дати винесення рішення суду та допустив до негайного виконання рішення суду в цій частині.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про поновлення позивачеві строку на звернення до суду з позовом щодо визнання незаконним та скасування наказу директора Центру надання соціальних послуг Золочівської селищної ради Федорової С. А. від 13 квітня 2022 року № 17-к «Про звільнення ОСОБА_1 від обов`язків сестри-господині» мотивоване тим, що наведені позивачем причини є поважними, а тому пропущений строк на звернення до суду в цій частині позовних вимог підлягає поновленню.

У частині вирішення позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про призупинення дії трудового договору з позивачем на посаді завідувача господарством та поновлення дії трудового договору суд першої інстанції виходив з того, що цей наказ є законним, а тому підстави для визнання його протиправним та скасування відсутні. Також і відсутні підстави для поновлення дії трудового договору з 13 квітня 2022 року.

Водночас суд першої інстанції вважав за необхідне поновити дію трудового договору з позивачем на посаді завідувача господарством (0,5 ставки) з дня ухвалення рішення суду, врахувавши, що призупинення дії трудового договору має тимчасовий характер та обумовлене саме неможливістю виконання позивачем своїх посадових обов`язків через необхідність виїзду із смт Золочева, де велися активні бойові дії. Суд першої інстанції, вважаючи вказані позовні вимоги в цій частині частково обґрунтованими, зазначав, що станом на день розгляду справи позивач не мала можливості приступити до роботи, незважаючи на намір виконувати свої основні обов`язки, проте роботодавець мав можливість забезпечити позивача такою роботою.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу директора Центру надання соціальних послуг Золочівської селищної ради Федорової С. А. від 13 квітня 2022 року № 17-к «Про звільнення ОСОБА_1 від обов`язків сестри-господині» та поновлення її на цій посаді, суд першої інстанції, врахувавши необхідність забезпечення роботи цього Центру та відсутність позивача на робочому місці 12 квітня 2022 року, вважав, що оскаржуваний наказ про звільнення позивача від виконання обов`язків сестри-господині, які вона виконувала за суміщенням на підставі відповідного наказу директора від 07 грудня 2020 року, виданий з дотриманням вимог чинного законодавства.

Суд першої інстанції вважав, що позовна вимога позивача про стягнення з Центру надання соціальних послуг Золочівської селищної ради середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 13 квітня 2022 року до дня ухвалення судового рішення також задоволенню не підлягала як похідна від вимоги про скасування наказу та поновлення дії договору з 13 квітня 2022 року.

Також суд першої інстанції виходив з наявності факту бездіяльності відповідача щодо неналежного розгляду заяв ОСОБА_1 про надання основної щорічної оплачуваної відпустки від 11 квітня 2022 року та про надання відпустки без збереження заробітної плати від 26 квітня 2022 року, вважаючи такі вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Полтавський апеляційний суд своєю постановою від 02 травня 2023 року рішення Диканського районного суду Полтавської області від 23 грудня 2022 року залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог є обґрунтованими та такими, що повністю відповідають встановленим обставинам справи.

Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу від 13 квітня 2022 року № 18-к, поновлення дії трудового договору з ОСОБА_1 на посаді завідувача господарством (0,5 посадового окладу) Центру надання соціальних послуг Золочівської селищної ради з 13 квітня 2022 року; визнання незаконним та скасування наказу директора від 13 квітня 2022 року № 17-к; поновлення її на посаді сестри-господині (0,5 посадового окладу) Центру надання соціальних послуг Золочівської селищної ради з 13 квітня 2022 року та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 13 квітня 2022 року до дня ухвалення судового рішення, виходив з того, що призупинення дії трудового договору з позивачем було обумовлене неможливістю виконання нею трудових обов`язків через бойові дії в смт Золочеві, про що повідомила сама позивач.

Апеляційний суд зауважив, що позивач помилково вважала призупинення дії трудового договору дисциплінарним стягненням, оскільки відповідно до положень статті 147 КЗпП України до дисциплінарного стягнення належать: догана та звільнення. Наказ від 13 квітня 2022 року № 18-к виданий на підставі Закону України від 15 березня 2022 року № 2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі - Закон № 2136-ІХ)та пункту 2 розпорядження Золочівського селищного голови від 01 березня 2022 року щодо забезпечення безперебійної роботи закладу до відновлення можливості виконувати роботу, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану.

Видаючи оскаржуваний наказ від 13 квітня 2022 року № 18-к, роботодавець діяв відповідно до вимог закону та правомірно скористався наділеним правом призупиняти дію трудового договору з позивачем.

Водночас вимоги позивача щодо поновлення дії трудового договору з 13 квітня 2022 року апеляційний суд вважав неспроможними, погодившись з висновками суду першої інстанції про поновлення дії трудового договору з дня ухвалення судового рішення, адже позивач не надала належних та допустимих доказів того, що вона зверталася до роботодавця з відповідною заявою про можливість виконання нею трудових обов`язків та бажання поновити дію трудового договору.

Крім того, апеляційний суд зазначив, що оскільки позивач на посаді сестри?господині працювала за сумісництвом, тому з метою забезпечення безперебійної роботи Центру надання соціальних послуг Золочівської селищної ради, роботодавець мав право звільнити її із займаної посади.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка їх подала

У касаційній скарзі, поданій у травні 2023 року, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати частково, в частині позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись нанеправильне застосування судами в цій частині норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає, що суди не врахували висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03 травня 2022 року у справі № 317/183/19 (провадження № 61-19081св21), від 19 жовтня 2022 року у справі № 334/8910/18 (провадження № 61?2338св21), від 28 квітня 2022 року у справі № 761/48981/19 (провадження № 61-16583св21), від 05 грудня 2018 року у справі № 754/16137/15-ц (провадження № 61-10085св18), від 20 жовтня 2022 року у справі № 676/2489/19 (провадження № 61-8930св20), від 18 березня 2021 року у справі № 219/2474/19 (провадження № 61-10005св20), від 29 листопада 2022 року у справі № 910/11768/19 (910/6116/20), від 15 квітня 2020 року у справі № 127/5038/19 (провадження № 61?15977св19), від 29 червня 2022 року у справі № 461/2102/20 (провадження № 61-18794св21).

Касаційна скарга мотивована тим, що вказана справа має також виняткове значення для неї, оскільки право на пенсійне забезпечення за віком виникає з 12 квітня 2024 року за наявності достатнього страхового стажу роботи. Крім того, на розмір призначеної пенсії впливає і розмір заробітної плати працівника. Водночас за кожний повний місяць виконаної роботи на 0,5 ставки завідувача господарством роботодавець за неї не сплачує мінімальний розмір внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування, а тому її пенсійний стаж обчислюється не в повному розмірі.

Заявник у касаційній скарзі, посилаючись на неврахування судами правових висновків Верховного Суду, які вона зазначає як підставу касаційного оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанцій, вказувала на те, що процесуальним обов`язком судів першої та апеляційної інстанцій було здійснення перевірки законності призупинення дії трудового договору з нею згідно з наказом від 13 квітня 2022 року № 18-к, виключно на тих підставах, на яких воно відбулося та з якими роботодавець пов`язував таке призупинення, тобто у цьому випадку у зв`язку з її самовільною відсутністю на робочому місці (прогулом).

Крім того, заявник вказує на те, що суди ані першої, ані апеляційної інстанцій не з`ясували поважності причин її відсутності на робочому місці. Також суди на підставі недопустимих доказів встановили факт її самовільної відсутності на роботі 12 квітня 2022 року, що має суттєве значення для цієї справи.

Також заявник мотивує свою касаційну скаргу порушенням її права як внутрішнього сумісника на захист від незаконного звільнення. Підставою прийняття відповідачем оскаржуваного наказу від 13 квітня 2022 року № 17?к був саме її прогул, а не прийняття працівника, який не є сумісником, чи обмеження сумісництва у зв`язку з особливими умовами та режимом праці. З огляду на ті обставини, що вона виконувала обов`язки сестри-господині за сумісництвом (як внутрішній сумісник), апеляційний суд у цій справі безпідставно не застосував статтю 5-1 КЗпП України та пункт 8 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року № 43 (далі - Положення № 43), зокрема ті правила, що гарантують захист працівника від незаконного звільнення.

Заявник аргументує свою касаційну скаргу доводами, що відповідач грубо порушив вимоги трудового законодавства України в частині порядку притягнення її до дисциплінарної відповідальності, адже відповідач не надав суду належних, достовірних, допустимих та переконливих доказів, які свідчать про: 1) проведення службового розслідування (створення комісії) для з`ясування обставин щодо її невиходу на роботу 12 квітня 2022 року; 2) повідомлення її про початок цього розслідування (перевірки); 3) здійснення комісією заходів, направлених на отримання письмових пояснень від неї з цього приводу; 4) наявність висновку, складеного за результатами службового розслідування (перевірки). На вказані обставини суди першої та апеляційної інстанцій не звернули належної уваги.

Доводів щодо оскарження заявником судових рішень у частині задоволених позовних вимог касаційна скарга не містить.

Доводи інших учасників справи

У липні 2023 року Центр надання соціальних послуг Золочівської селищної ради подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 , вказуючи на те, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для їх скасування в цій частині немає.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 19 червня 2023 року відкрив касаційне провадження і витребував цивільну справу з Диканського районного суду Полтавської області.

У липні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 25 липня 2023 року справу призначив до розгляду.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 наказом Золочівського територіального центру по обслуговуванню пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян від 03 серпня 1998 року № 111 призначена на посаду завідуючого господарством стаціонарного відділення та на неї покладено виконання обов`язків комірника, укладено письмовий договір про повну матеріальну відповідальність (а. с. 69).

Наказом Золочівського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) від 16 вересня 2016 року № 35 ОСОБА_1 переведено на 0,5 посадового окладу завідуючого господарством та 0,5 посадового окладу сестри-господині відділення стаціонарного догляду (а. с. 72).

З 01 листопада 2020 року з ОСОБА_1 знято 0,5 ставки посадового окладу сестри-господині, а наказом директора Золочівського територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) від 07 грудня 2020 року № 50 ОСОБА_1 додатково надано 0,5 ставки посадового окладу сестри?господині (а. с. 73, 74).

Відповідно до акта Центру надання соціальних послуг Золочівської селищної ради від 12 квітня 2022 року про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці та відмову надати письмові пояснення, який підписаний директором Центру надання соціальних послуг Золочівської селищної ради Федоровою С. А. та старшою медичною сестрою ОСОБА_4 , протягом всього робочого дня з 08.00 год. до 17.00 год. ОСОБА_1 була відсутня на робочому місці. У телефонній розмові з керівником вона пояснила, що поїхала до села Івашки, повертатися на робоче місце в найближчий час не планує. Письмові пояснення щодо своєї відсутності надавати відмовилась (а. с. 79).

12 квітня 2022 року на ім`я директора Центру надання соціальних послуг Золочівської селищної ради ОСОБА_3 старша медична сестра ОСОБА_4 подала доповідну записку, в якій зазначила, що ОСОБА_1 12 квітня 2022 року без дозволу та попередження її як безпосереднього керівника не з`явилась на робоче місце. Також вказано, що о 09.30 год. вона телефонувала ОСОБА_1 , яка відповіла, що: «виходити на роботу не збирається», «виїхала із ОСОБА_5 », «рішення нехай приймає керівництво». Відмова ОСОБА_1 від виконання посадових обов`язків призвела до дестабілізації роботи відділення стаціонарного догляду. У цій доповідній записці старша медична сестра ОСОБА_4 просила вжити відповідні заходи (прийняття нового працівника) щодо заміни відсутнього завгоспа та сестри?господині (а. с. 80).

Наказом Центру надання соціальних послуг Золочівської селищної ради від 13 квітня 2022 року № 17-к, у зв`язку з самовільною відсутністю ОСОБА_1 на робочому місці, керуючись пунктом 2 розпорядження Золочівського селищного голови від 01 березня 2022 року щодо забезпечення безперебійної роботи закладу, розглянувши доповідну записку старшої медичної сестри ОСОБА_4 від 12 квітня 2022 року, ОСОБА_1 звільнено від виконання обов`язків сестри-господині з 13 квітня 2022 року (а. с. 76).

Також відповідно до наказу Центру надання соціальних послуг Золочівської селищної ради від 13 квітня 2022 року № 18-к, згідно із Законом № 2136-ІХ, у зв`язку з самовільною відсутністю завідувача господарством ОСОБА_1 на робочому місці та керуючись пунктом 2 розпорядження Золочівського селищного голови від 01 березня 2022 року щодо забезпечення безперебійної роботи закладу, з ОСОБА_1 , завідувачем господарством, призупинено дію трудового договору з 13 квітня 2022 року до відновлення можливості виконувати роботу, але не пізніше дня припинення або скасування воєнного стану (а. с. 77).

Відповідно до акта від 13 квітня 2022 року про повідомлення ОСОБА_1 про звільнення від обов`язків сестри-господині, який підписаний директором Центру надання соціальних послуг Золочівської селищної ради Федоровою С. А. та старшою медичною сестрою ОСОБА_4 про те, що з телефону ОСОБА_4 (телефон ОСОБА_3 не працював, знаходився поза зоною досяжності) відбулося повідомлення ОСОБА_1 про її звільнення від обов`язків сестри-господині та зачитано наказ про її звільнення (а. с. 118).

Як вбачається із заяви, яка додана позивачем до позовної заяви, ОСОБА_1 просила надати їй щорічну тарифну відпустку на 14 днів з 12 квітня 2022 року за сімейними обставинами, заява датована 11 квітня 2022 року та міститься відмітка про її отримання ОСОБА_3 26 квітня 2022 року (а. с. 14).

Також у матеріалах справи міститься заява ОСОБА_1 про надання їй відпустки без збереження заробітної плати з 26 квітня 2022 року, така заява отримана ОСОБА_3 26 квітня 2022 року, про що свідчить запис на заяві (а. с. 15).

Крім того, позивач додала до позову скріншот з додатка-месенджера Telegram, з якого вбачається відправлення заяви про відпустку «Світлані Анатоліївні» 27 квітня 2022 року (а. с. 17).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 19 червня 2023 року вказано, що судові рішення підлягають касаційному оскарженню з підстави, передбаченої підпунктом «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки справа має виняткове значення для заявника, адже незаконне призупинення відповідачем дії трудового договору з нею та незаконне звільнення негативно впливають на її права та законні інтереси щодо пенсійного забезпечення.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суд першої інстанції та постанова апеляційного суду переглядаються лише в частині позовних вимог, у задоволенні яких було відмовлено. В іншій частині судові рішення заявником не оскаржуються.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині повністю відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

24 лютого 2022 року Верховна Рада України затвердила Указ Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 строком на 30 діб.

Згідно з Указом Президента від 14 березня 2022 року № 133/2022 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента від 18 квітня 2022 року № 259/2022 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.

Згідно із вказаними Указами Президента України воєнний стан введено на всій території України.

Згідно з пунктом 3 Указу у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Статтею 1 Закону № 2136-ІХ передбачено, що цей Закон визначає особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Згідно із пунктом 2 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 2136-ІХ главу XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України доповнено пунктом 2 такого змісту: «2. Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

У період дії воєнного стану допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці (крім відпустки у зв`язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки (частина перша статті 5 Закону № 2136-ІХ).

Таким чином, положення Закону № 2136-ІХ мають пріоритетне застосування щодо врегулювання окремих аспектів трудових правовідносин в умовах воєнного стану порівняно з Кодексом законів про працю України. Водночас інші норми законодавства про працю, які не суперечать положенням цього Закону, застосовуються у правовідносинах між працівником та роботодавцем.

При укладенні трудового договору в період дії воєнного стану умова про випробування працівника під час прийняття на роботу може встановлюватися для будь-якої категорії працівників. З метою оперативного залучення до виконання роботи нових працівників, а також усунення кадрового дефіциту та браку робочої сили, у тому числі внаслідок фактичної відсутності працівників, які евакуювалися в іншу місцевість, перебувають у відпустці, простої, тимчасово втратили працездатність або місцезнаходження яких тимчасово невідоме, роботодавці можуть укладати з новими працівниками строкові трудові договори у період дії воєнного стану або на період заміщення тимчасово відсутнього працівника (частина друга статті 2 Закону № 2136-ІХ).

Відповідно до статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Відповідно до частини другої статті 102-1 КЗпП України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій визначаються Кабінетом Міністрів України.

Суди встановили, що основною посадою позивача є завідувач господарством. Наказом директора Центру надання соціальних послуг Золочівської селищної ради від 07 грудня 2020 року позивачеві додатково надано 0,5 ставки посадового окладу сестри-господині, тобто вона є внутрішнім сумісником.

Частина перша статті 3 КЗпП України передбачає, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Особливості регулювання праці осіб, які працюють у районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я, тимчасових і сезонних працівників, а також працівників, які працюють у фізичних осіб за трудовими договорами, додаткові (крім передбачених у статтях 37 і 41 цього Кодексу) підстави для припинення трудового договору деяких категорій працівників за певних умов (порушення встановлених правил прийняття на роботу та ін.) встановлюються законодавством (стаття 7 КЗпП України).

Отже, звільнення сумісників у зв`язку з прийняттям на роботу іншого працівника, який не є сумісником, провадиться відповідно до статті 7 КЗпП України, яка встановлює, що для деяких категорій працівників за певних умов можуть застосовуватися додаткові, крім передбачених у статтях 37 і 41 цього Кодексу, підстави для припинення трудового договору.

Сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом.

Перелік підстав розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, закріплений у статтях 40 та 41 КЗпП України, не є вичерпним.

Звільнення з роботи за сумісництвом провадиться з підстав, передбачених законодавством, чинним на час виникнення спірних правовідносин.

13 квітня 2022 року наказом директора Центру надання соціальних послуг Золочівської селищної ради у зв`язку із самовільною відсутністю ОСОБА_1 на робочому місці, керуючись пунктом 2 розпорядження Золочівського селищного голови від 01 березня 2022 року щодо забезпечення безперебійної роботи закладу, розглянувши доповідну записку старшої медичної сестри ОСОБА_4 від 12 квітня 2022 року, ОСОБА_1 звільнено від виконання обов`язків сестри?господині з 13 квітня 2022 року.

Відповідно до наказу Центру надання соціальних послуг Золочівської селищної ради від 14 квітня 2022 року № 19-к «Про прийняття ОСОБА_6 за сумісництвом» з метою усунення браку робочої сили внаслідок фактичної відсутності ОСОБА_1 , завідувача господарством, що виконує посадові обов`язки сестри-господині (на 0,5 ставки), та оперативного залучення до виконання роботи нового працівника, що є критично важливим для забезпечення функціонування відділення стаціонарного догляду, керуючись пунктом 2 розпорядження Золочівського селищного голови від 01 березня 2022 року № 63-к щодо забезпечення безперебійної роботи закладу, прийнято ОСОБА_6 за сумісництвом з неповним робочим днем (тижнем) (на 0,5 ставки) сестрою-господинею відділення стаціонарного догляду з окладом відповідно до штатного розпису з 14 квітня 2022 року.

Неможливість виконання позивачем своїх обов`язків сестри-господині з 12 квітня 2022 року нею не заперечувалось. Доказів поважності причин відсутності на роботі позивач під час розгляду справи не надала.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи спір по суті позовних вимог у частині визнання незаконним та скасування наказу директора Центру надання соціальних послуг Золочівської селищної ради Федорової С. А. від 13 квітня 2022 року № 17-к «Про звільнення ОСОБА_1 від обов`язків сестри-господині», поновлення її на посаді сестри-господині (0,5 посадового окладу) Центру надання соціальних послуг Золочівської селищної ради з 13 квітня 2022 року та стягнення з Центру надання соціальних послуг Золочівської селищної ради середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 13 квітня 2022 року до дня ухвалення судового рішення, встановивши у повному обсязі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення з урахуванням наданих сторонами доказів у їх сукупності, дійшли обґрунтованих висновків про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.

Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу від 13 квітня 2022 року № 17-к та поновлення позивача на посаді сестри-господині (0,5 посадового окладу) з 13 квітня 2022 року, керувався тим, що вказаний наказ про звільнення ОСОБА_1 від виконання обов`язків сестри-господині, які вона виконувала за сумісництвом, був виданий правомірно, враховуючи необхідність забезпечення роботи Центру надання соціальних послуг Золочівської селищної ради та відсутність ОСОБА_1 на робочому місці 12 квітня 2022 року.

Розпорядженням Золочівського селищного голови від 01 березня 2022 року № 63-к «Про простій в Золочівській селищній раді та її структурних підрозділах, на підприємствах, в організаціях та установах Золочівської селищної ради» в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», керуючись статтею 113 КЗпП України, частиною восьмою статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», забезпечено безперебійну роботу Комунального некомерційного підприємства «Золочівська лікарня» Золочівської селищної ради, Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медичної допомоги Золочівської селищної ради», Комунального підприємства «Житлово-комунальне господарство Золочівської селищної ради», Центру надання соціальних послуг Золочівської селищної ради з дотриманням безпечних умов праці для життя та здоров`я працівників (пункт 2).

Видаючи вказаний наказ, роботодавець виходив з положень Закону № 2136-ІХ, яким, зокрема, передбачено, що з метою оперативного залучення до виконання роботи нових працівників, а також усунення кадрового дефіциту та браку робочої сили, у тому числі внаслідок фактичної відсутності працівників, які евакуювалися в іншу місцевість, перебувають у відпустці, простої, тимчасово втратили працездатність або місцезнаходження яких тимчасово невідоме, роботодавці можуть укладати з новими працівниками строкові трудові договори у період дії воєнного стану або на період заміщення тимчасово відсутнього працівника.

Підставою звільнення позивача з посади сестри-господині не є прогул у розумінні пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, оскільки вказану посаду позивач займала як внутрішній сумісник і звільнено її із цієї посади через брак робочої сили, про що зазначено у доповідній записці старшої медичної сестри ОСОБА_4 , яка, в тому числі, стала підставою для такого звільнення. Водночас дія трудового договору з ОСОБА_1 за основною посадою завідувача господарством була призупинена на підставі наказу відповідача від 13 квітня 2022 року № 18?к, що не заперечувалось сторонами.

Втручання в господарську та іншу діяльність підприємства не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України. Організація виробництва і праці є виключною компетенцією власника підприємства, установи або уповноваженого ними органу та є складовою права на управління діяльністю підприємством чи установою, що ґрунтується на положенні частини третьої статті 64, частини другої статті 65 ГК України.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильних висновків про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з Центру надання соціальних послуг Золочівської селищної ради середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 13 квітня 2022 року на посаді сестри-господині до дня ухвалення судового рішення, оскільки вказана вимога є похідною від вимоги про скасування наказу та поновлення дії договору з 13 квітня 2022 року.

Суд касаційної інстанції відхиляє доводи заявника про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03 травня 2022 року у справі № 317/183/19 (провадження № 61-19081св21), від 19 жовтня 2022 року у справі № 334/8910/18 (провадження № 61-2338св21), від 28 квітня 2022 року у справі № 761/48981/19 (провадження № 61-16583св21), від 05 грудня 2018 року у справі № 754/16137/15-ц (провадження № 61-10085св18), від 20 жовтня 2022 року у справі № 676/2489/19 (провадження № 61-8930св20), від 18 березня 2021 року у справі № 219/2474/19 (провадження № 61?10005св20), від 29 листопада 2022 року у справі № 910/11768/19 (910/6116/20), від 15 квітня 2020 року у справі № 127/5038/19 (провадження № 61-15977св19), від 29 червня 2022 року у справі № 461/2102/20 (провадження № 61-18794св21), оскільки вважає, що висновки щодо застосування норм права, що містяться у вказаних постановах Верховного Суду, на які посилається заявник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається, має місце різне матеріально-правове регулювання правовідносин, а обставини, встановлені судами в цій справі, суттєво відрізняються від обставин, встановлених у зазначених справах.

Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є неврахування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, до правовідносин у справі, яка переглядається.

Отже, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) задля юридичної визначеності в застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Постанова Верховного Суду від 03 травня 2022 року у справі № 317/183/19 (провадження № 61-19081св21), на яку заявник посилається у касаційній скарзі, прийнята у справі, де припинення з позивачем трудового договору відбулось на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України. Суд касаційної інстанції у цій справі керувався тим, що встановлений апеляційним судом при новому розгляді справи факт внесення змін до шатного розпису, відповідно до яких посада молодшого наукового співробітника сектору імунітету та захисту рослин, яку займала позивач, виведена зі штатного розпису з 17 грудня 2018 року, сам по собі виключає можливість звільнення за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України, оскільки відсутні передбачені частиною третьою статті 32 КЗпП України обставини.

Верховний Суд у постановах від 19 жовтня 2022 року у справі № 334/8910/18 (провадження № 61-2338св21), від 28 квітня 2022 року у справі № 761/48981/19 (провадження № 61-16583св21) про визнання незаконним та скасування наказу керувався тим, що позивачів було звільнено з займаних основних посад на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, водночас у справі, що переглядається, позивача було звільнено з посади сумісника з інших підстав.

Верховний Суд у постанові від 28 квітня 2022 року у справі № 761/48981/19 (провадження № 61-16583св21), залишаючи без змін судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, якими у задоволенні позову відмовлено, керувався тим, що звільнення позивача на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України відбулось з дотриманням норм чинного законодавства. Суди першої та апеляційної інстанцій, з висновками яких погодився й Верховний Суд, керувались тим, що позивач, будучи достеменно обізнаною про видання роботодавцем наказу про поновлення її на роботі на виконання судового рішення про її поновлення та фактичного ознайомлення з цим наказом під час перегляду вказаного рішення в апеляційному порядку, за відсутності передбачених законом підстав не вийшла на роботу та не приступила до виконання попередніх посадових обов`язків, чим допустила порушення трудової дисципліни (прогул без поважних причин), у зв`язку з чим була звільнена за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

У справі № 754/16137/15-ц (провадження № 61-10085св18), у якій Верховний Суд, за результатом перегляду судових рішень, прийняв постанову від 05 грудня 2018 року, предметом розгляду було звільнення позивача на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України під час її тимчасової непрацездатності, що було підтверджено належними та допустимими доказами під час розгляду справи та не спростовано відповідачем. Поновлюючи позивача на посаді головного бухгалтера у цій справі, Верховний Суд надав оцінку поважності причин відсутності позивача на роботі.

У справі № 676/2489/19 (провадження № 61-8930св20) особливістю фактичних обставин справи є те, що місце роботи позивача не було прив`язане до офісу роботодавця, мало роз`їзний характер і не виключало відряджень у межах України та поза її межами, що було також підтверджено відповідними положеннями з посадової інструкції. Водночас у справі, що переглядається, позивач працювала на посаді сестри-господині за сумісництвом і її робоче місце є чітко визначеним та вимагає перебування за конкретною адресою.

У справі № 219/2474/19 (провадження № 61?10005св20) предметом позову було оскарження наказу роботодавця про оголошення догани та звільнення позивача з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України.

Отже, предмет позовних вимог та правове регулювання у вказаних справах і у справі, яка переглядається, відрізняються.

Доводи заявника, наведені у касаційній скарзі про ґрунтування висновків судових рішень на недопустимих доказах, не беруться до уваги. Такі доводи були предметом перевірки судом апеляційної інстанції і цим доводам надана належна оцінка.

Зокрема, посилаючись на невідповідність акта від 12 квітня 2022 року «Про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці», акта від 13 квітня 2022 року «Про повідомлення ОСОБА_1 про звільнення від обов`язків сестри-господині» та доповідної записки через те, що такі не відповідають правилам ведення діловодства, не зареєстровані та не містять усіх необхідних реквізитів, апеляційний суд зауважив, що вказані документи відповідають Національному стандарту ДСТУ 4163:2020, мають назву документа, дату, місце складання, заголовок, текст, який містить інформацію, заради фіксування якої його було створено, та відповідні підписи. Отже, зазначені документи є належними та допустимими доказами.

Колегія суддів погоджується з такими висновками апеляційного суду.

Необґрунтованими є аргументи заявника про те, що суди першої та апеляційної інстанцій залишили поза увагою, що відповідач грубо порушив вимоги трудового законодавства України в частині порядку притягнення її до дисциплінарної відповідальності, оскільки не надав суду належних, достовірних, допустимих та переконливих доказів, які свідчать про: 1) проведення службового розслідування (створення комісії) для з`ясування обставин щодо її невиходу на роботу 12 квітня 2022 року; 2) повідомлення її про початок цього розслідування (перевірки); 3) здійснення комісією заходів, направлених на отримання письмових пояснень від неї з цього приводу; 4) наявність висновку, складеного за результатами службового розслідування (перевірки).

Апеляційний суд, перевіряючи належним чином доводи заявника, викладені в апеляційній скарзі, встановив підстави звільнення позивача з посади, яку вона займала як внутрішній сумісник, дійшов висновку про додержання роботодавцем вимог трудового законодавства, чинного на час звільнення позивача з займаної посади.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до власного тлумачення заявником норм законодавства та необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що в силу вимог статті 400 ЦПК України не належать до повноважень суду касаційної інстанції.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

При цьому суд врахував усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Європейський суд з прав людини вказав, що міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Ураховуючи викладене, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення в оскарженій частині підлягають залишенню без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин суд касаційної інстанції доходить висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду в оскарженій частині, оскільки, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, судове рішення прийнято з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 402, 406, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 ,залишити без задоволення.

Рішення Диканського районного суду Полтавської області від 23 грудня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 02 травня 2023 року в частині визнання незаконним та скасування наказу Центру надання соціальних послуг Золочівської селищної ради від 13 квітня 2022 року № 17-к «Про звільнення ОСОБА_1 від обов`язків сестри?господині», поновлення її на посаді сестри-господині (0,5 посадового окладу) Центру надання соціальних послуг Золочівської селищної ради з 13 квітня 2022 року та стягнення з Центру надання соціальних послуг Золочівської селищної ради середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 13 квітня 2022 року до дня ухвалення судового рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: А. І. Грушицький

В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк