ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.11.2023Справа № 910/6520/23

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Лобок К.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом 1. ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

2. ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 )

до Публічного акціонерного товариства "УКPНAФТА" (04053, м. Київ, провулок Несторівський, будинок 3-5)

про стягнення 305 203,54 грн.

Представники учасників справи:

від позивача-1: Кологойда О.В.

від позивача-2: Кологойда О.В.

від відповідача: Михалевич М.М.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (позивач-1) та ОСОБА_2 (позивач-2) звернулися до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "УКPНAФТА" про стягнення на користь ОСОБА_1 138 101,14 грн, з яких: 33 304, 70 грн - заборгованість з виплати дивідендів за 2018 рік, 66 248,95 грн - частина чистого прибутку за 2020 рік, 33 535,73 грн - інфляційні втрати, 5 011,76 грн - 3% річних, та на користь ОСОБА_2 167 102,40 грн, з яких: 40 298,69 грн - заборгованість з виплати дивідендів за 2018 рік, 80 161,24 грн - частина чистого прибутку за 2020 рік, 40 578,24 грн - інфляційні втрати, 6 064,23 грн - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач у порушення норм законодавства не виконав належним чином зобов`язання з виплати позивачам, як акціонерам Публічного акціонерного товариства "Укрнафта", дивідендів за 2018 рік та частини чистого прибутку за 2020 рік.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.04.2023 судову справу № 910/6520/23 передано на розгляд судді Літвіновій М.Є.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.05.2023 позовну заяву залишено без руху.

22.05.2023 через систему «Електронний суд» на виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 19.05.2023 позивачами була подана позовна заява (уточнена). Одночасно у тексті останньої позивачі наводили попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вони понесли та очікують понести у зв`язку з розглядом даної справи, а саме: витрати на оплату судового збору у розмірі 1 657,25 грн та 2 005,19 грн відповідно та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі по 11 500,00 грн.

Разом з тим, суддя Літвінова М.Є. у період з 24.05.2023 по 14.06.2023 перебувала у відпустці.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.07.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи визначено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 07.08.2023.

26.07.2023 через електронну пошту суду від відповідача надійшов відзив.

26.07.2023 через систему "Електронний суд" від позивачів надійшла відповідь на відзив.

У підготовче засідання 07.08.2023 представник відповідача не з`явився, проте 07.08.2023 через електронну пошту суду від останнього надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.

Представник позивачів-1,-2 у підготовчому засіданні 07.08.2023 підтримував клопотання про витребування доказів, яке долучено до матеріалів позовної заяви, та заперечував проти відкладення підготовчого засідання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.08.2023 задоволено клопотання представника позивачів-1,-2 та у порядку ст. 81 ГПК України витребувано у Публічного акціонерного товариства «УКРНАФТА»: - засвідчену копію Витягу з переліку акціонерів, які мають право на отримання дивідендів за акціями/доходу за цінними паперами вих.№1406/1 від 14.06.2021 р. з інформацією про ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) та ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ); - інформацію про суму податку з доходів фізичних осіб та військового збору, нарахованих та сплачених ПАТ «Укрнафта» до державного бюджету України на суми дивідендів за 2018 рік та частину чистого прибутку за 2020 рік, належні до виплати на користь акціонерів ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) та ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ).

Крім того, судом відкладено підготовче засідання на 21.08.2023.

17.08.2023 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів на виконання ухвали суду від 07.08.2023.

Судом у підготовчому засіданні 21.08.2023 без виходу до нарадчої кімнати постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 11.09.2023.

Ухвало Господарського суду міста Києва від 11.09.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/6520/23 до судового розгляду по суті на 04.10.2023.

28.09.2023 через систему "Електронний суд" від позивача-1 надійшло клопотання про долучення доказів понесених судових витрат та їх розподіл між сторонами у справі.

28.09.2023 через систему "Електронний суд" від позивача-2 надійшло клопотання про долучення доказів понесених судових витрат та їх розподіл між сторонами у справі.

У судовому засіданні 04.10.2023 оголошувалася перерва до 30.10.2023.

25.10.2023 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшла заява щодо неспівмірності заявлених до відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу.

У судовому засіданні 30.10.2023 оголошувалася перерва до 01.11.2023.

Представник позивачів 01.11.2023 у судовому засіданні підтримував позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача 01.11.2023 у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Згідно зі ст. 240 ГПК України у судовому засіданні 01.11.2023 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з п.п.1.1 - 1.3 Статуту Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" в чинній редакції, затвердженій рішенням загальних зборів акціонерів від 19.09.2019 (протокол №29 від 19.09.2019), Відкрите акціонерне товариство «Укрнафта» засноване відповідно до наказу Державного Комітету України по нафті і газу від 23.02.1994 року № 57 шляхом перетворення державного підприємства «Виробниче об`єднання «Укрнафта» у відкрите акціонерне товариство відповідно до Указу Президента України «Про корпоратизацію підприємств» від 15 червня 1993 року № 210/93.

Товариство є правонаступником державного підприємства - Виробничого об`єднання «Укрнафта».

Відповідно до рішення загальних зборів акціонерів від 22.03.2011 року змінено тип та назву Товариства з Відкритого акціонерного товариства «Укрнафта» на Публічне акціонерне товариство «Укрнафта», Організаційно-правовою формою Товариства є акціонерне товариство. Товариство за типом є публічним акціонерним товариством.

Згідно з п. 3.1 Статуту акціонерами Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» є юридичні та фізичні особи, що набули право власності на акції відповідно до положень Статуту та вимог чинного законодавства України.

Згідно з п.3.2 Статуту кожною простою акцією товариства її власнику - акціонеру, надається однакова сукупність прав, включаючи право на отримання дивідендів.

У п.6.1 Статуту визначено, що акція товариства посвідчує корпоративні права акціонера щодо цього товариства.

За змістом п.6.16 Статуту документальним підтвердженням наявності на певний момент часу прав на цінні папери та прав за цінними паперами власника цінних паперів є виписка з рахунку в цінних паперах, яка видається депозитарною установою на вимогу власника цінних паперів або в інших випадках, установлених законодавством та договором про обслуговування рахунка в цінних паперах. Виписка з рахунка в цінних паперах не є цінним папером, а її передача від однієї особи до іншої не є вчиненням правочину щодо цінних паперів і не тягне за собою переходу прав на цінні папери та прав за цінними паперами.

Статутний капітал Товариства становить 13 557 127,50 грн і поділений на 54 228 510 шт. простих іменних акцій.

Відповідно до загальнодоступних джерел, що не заперечується відповідачем, Акціонерному товариству «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (частка держави у статутному капіталі якого становить 100%) належить 27 114 256 акцій відповідача - Публічного акціонерного товариства «Укрнафта», тобто 50% плюс 1 акція.

Таким чином, відповідач входить до числа господарських товариств, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких знаходяться у статутних капіталах господарських товариств, частка держави яких становить 100%.

З матеріалів справи вбачається, що позивачі є акціонерами Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» та власниками простих іменних акцій Публічного акціонерного товариства «Укрнафта», що підтверджується обмеженими виписками про стан рахунків в цінних паперах.

18.05.2021 року відбулися загальні збори акціонерів Публічного акціонерного товариства "Укрнафта", рішення яких оформлені протоколом № 31. На порядок денний, окрім інших, було винесено 17-те питання про розподіл прибутку Товариства за підсумками 2018 року.

Так, згідно протоколу № 31 від 18.05.2021 року, зокрема, було прийнято рішення: «Затвердити такий розмір та порядок розподілу прибутку Товариства за 2018 рік: на виконання ч.5 ст. 11 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» направити на виплату дивідендів за простими акціями частину чистого прибутку в сумі 1 931 619 526, 20 грн, що складає 30% чистого прибутку Товариства за 2018 рік за даними річної фінансової звітності, підтвердженої аудиторським висновком. Решту чистого прибутку Товариства за 2018 рік в сумі 4 506 581 473, 80 грн, що скдадає 70% чистого прибутку, направити на покриття накопиченого збитку.

Затвердити загальний розмір дивідендів за простими акціями ПАТ «Укрнафта» за результатами 2018 року в сумі 1 931 619 526, 20 грн.

Нараховані за результатами 2018 року дивіденди, що припадають на 1 (одну) просту акцію, затвердити у розмірі 35,62 грн».

27.05.2021 року відбулось засідання наглядової ради ПАТ «Укрнафта», рішення якої було оформлене протоколом №9/21 від 27.05.2021, згідно з Додатком № 1 до якого визначено дату, розмір, порядок та строк виплати дивідендів, особам, які мають право на отримання дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності ПАТ «Укрнафта» у 2018 році.

Так, визначено дату складення переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів за підсумками 2018 року - 11.06.2021 року.

Розмір нарахованих дивідендів (загальний розмір), що підлягають виплаті відповідно до рішення Загальних зборів акціонерів Товариства від 18.05.2021 року - 1 931 619 526,20 грн (один мільярд дев`ятсот тридцять один мільйон шістсот дев`ятнадцять тисяч п`ятсот двадцять шість гривень 20 копійок).

Нараховані за результатами 2018 року дивіденди, що припадають на 1 (одну) просту акцію - 35,62 грн.

Строк виплати дивідендів за підсумками 2018 року: дата початку строку виплати дивідендів - 15.06.2021; дата закінчення строку виплати дивідендів - 17.11.2021 року.

Спосіб виплати дивідендів - виплата дивідендів здійснюється через депозитарну систему України.

Порядок виплати дивідендів: виплата дивідендів власникам акцій одного типу та класу відбувається пропорційно до кількості належних їм цінних паперів, а умови виплати дивідендів (зокрема щодо строків, способу та суми дивідендів) однакові для всіх власників акцій одного типу та класу; дивіденди виплачуються виключно грошовими коштами; виплата дивідендів здійснюється шляхом виплати всієї суми дивідендів у повному обсязі або кількома частками пропорційно всім особам, які мають право на отримання дивідендів, по мірі надходження коштів на рахунок ПАТ «Укрнафта» у межах встановленого строку виплати дивідендів; витрати, які виникають через необхідність перерахування дивідендів (сплата податків, зборів, тощо), проводяться за рахунок суми нарахованих дивідендів, призначених до виплати відповідній особі, яка має право на їх отримання; для отримання дивідендів кожний акціонер ПАТ «Укрнафта» повинен звернутись до своєї депозитарної установи, де він має рахунок у цінних паперах по акціях ПАТ «Укрнафта» станом на 11.06.2021 та заключити з цією депозитарною установою договір про обслуговування рахунка в цінних паперах (у разі відсутності договору); відповідальність за укладення договорів з депозитарною установою, своєчасність, достовірність та повноту наданих депозитарній установі банківських реквізитів, за вчинення необхідних дій для отримання дивідендів, передбачених відповідним договором та/або внутрішніми документами депозитарної установи, тощо, покладається на акціонера; дивіденди, нараховані на акції AT «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (код 20077720), виплатити в порядку, встановленому Законом України «Про управління об`єктами державної власності».

Судом встановлено, що до переліку осіб, котрі мають право на отримання дивідендів за результатами 2018 року, окрім інших акціонерів, що володіють акціями ПАТ «Укрнафта», включені позивачі: ОСОБА_1 - кількість простих іменних акцій ПАТ «Укрнафта» 1000 шт., ОСОБА_2 - кількість простих іменних акцій ПАТ «Укрнафта» 1210 шт.

Також за результатами загальних зборів 18.05.2021 було вирішено й питання № 13 порядку денного: "Розподіл прибутку і збитків товариства за підсумками 2020 року. Прийняття рішення про виплату дивідендів та затвердження розміру річних дивідендів товариства".

По питанню №13 порядку денного загальними зборами простою більшістю голосів акціонерів, що склала 99,963% від кворуму, прийнято рішення: "Оскільки товариством не прийнято рішення про виплату дивідендів до 01.05.2021, дивіденди не нараховувати, прибуток розподілити відповідно до вимог статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік".

Таким чином, загальні збори акціонерів, до виключної компетенції яких належить розподіл прибутку товариства, вирішили розподілити прибуток товариства у спосіб, запропонований Наглядовою радою - відповідно до вимог статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік".

Як зазначають позивачі, станом на день подання позову граничний строк для виплати дивідендів за 2018 рік (17.11.2021) та частини чистого прибутку за 2020 рік (01.07.2021) минув, але вони не отримали дивіденди за 2018 рік та частину чистого прибутку за 2020 рік.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.03.2023 позивачі зверталися до відповідача із запитами щодо виплати дивідендів за 2018 рік та частини чистого прибутку за 2020 рік і надання документів. Однак, відповіді на вказані запити вони не отримали.

Представник позивачів звернувся до ПАТ «НДУ» з адвокатським запитом вих. № 1 від 21.01.2022 щодо підтвердження/спростування інформації стосовно перерахування ПАТ «Укрнафта» дивідендів за 2018 рік та частини чистого прибутку за 2020 рік на користь акціонерів через депозитарну систему.

У відповідь ПАТ «Національний депозитарій України» повідомив представника позивача листом № 53/09-2 від 28.01.2022, що через депозитарну систему України не здійснювалася виплата акціонерам ПАТ «Укрнафта» дивідендів за 2018 рік та за 2020 рік, як це передбачено п. 5 р. 1 Порядку виплати акціонерним товариством дивідендів, затвердженим рішенням НКЦПФР від 12.04.2016 року № 391.

Депозитарною установою позивачів, з якою останніми укладено договір про обслуговування рахунку в цінних паперах, на якому обліковуються акції ПАТ «Укрнафта», є ПрАТ «Івекс Капітал».

Представник позивачів 21.04.2023 звернувся до ПрАТ «Івекс Капітал» з адвокатськими запитами вих. № 16, № 17 щодо надання інформації про отримання розпоряджень про виплату дивідендів за 2018 рік та частини чистого прибутку за 2020 рік від Центрального депозитарію.

У відповідь ПрАТ «Івекс Капітал» листом за вих. № 25/04/23-1 від 25.04.2023 повідомило, що станом на поточну дату не отримувало від Центрального депозитарію ПАТ «НДУ» розпоряджень про виплату дивідендів особам, які мають право на отримання дивідендів за 2018 рік та частини прибутку за 2020 рік за акціями Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» та грошових коштів для здійснення виплати акціонерам Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» дивідендів за 2018 рік та частини прибутку за 2020 рік на користь позивачів.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивачі послалися на те, що відповідач у порушення норм законодавства не виконав належним чином зобов`язання з виплати їм, як акціонерам Публічного акціонерного товариства «Укрнафта», дивідендів за 2018 рік та частини чистого прибутку за 2020 рік.

Як на підставу відмови в позові в частині стягнення заборгованості з виплати дивідендів за 2018 рік, відповідач посилається винятково на вчинені НДУ протиправні, на переконання Товариства, дії щодо неправомірного відхилення розпоряджень ПАТ «Укрнафта» про виплату доходів/сум погашення за цінними паперами від 22.12.2021 № 01/01/13/05/02-02-213 і від 11.02.2022 № 01/01/13/05/02-02-262 та повернення сум коштів, переказаних на виконання цих розпоряджень, що об`єктивно, попри вчинення відповідачем усіх залежних від нього дій, унеможливило виплату дивідендів за 2018 рік акціонерам Товариства, у тому числі, і позивачам у даній справі.

Заперечуючи проти стягнення на користь позивачів частини чистого прибутку за 2020 рік, відповідач зазначив, серед іншого, що Законом України «Про акціонерні товариства», як спеціальним нормативно-правовим актом у сфері спірних правовідносин, визначено право акціонерів отримувати матеріальне (грошове) благо від діяльності товариства виключно у формі дивідендів. Жодних інших виплат, у тому числі й частини чистого прибутку за результатами розподілу чистого прибутку товариства, названим Законом на користь акціонерів не передбачено. Закріплене абзацом 2 ст. 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» додаткове право акціонерів на отримання частини чистого прибутку товариства є відмінним від прав, передбачених Законом України «Про акціонерні товариства», та з останнім не узгоджуються. При цьому відповідач наголошує, що Закон про Держаний бюджет України є законом, котрий затверджує Державний бюджет України та містить положення щодо забезпечення його виконання протягом бюджетного року (ст.ст. 2, 40 Бюджетного кодексу України). Тобто до предмету регулювання названого Закону питання управління господарським товариством не відноситься. Посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 №6-рп/2007, від 22.05.2008 № 10-п/2008 та від 27.02.2020 №3-рп/2020, відповідач зазначає, що Законом про держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, змінювати обсяг прав, передбачених законами України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами. З огляду на викладене відповідач переконаний, що норма ст. 21 Закону України «Про Державний бюджет України» не відповідає Конституцій України, у зв`язку з чим наводить приписи п. 6 ст. 11 ГПК України та наполягає на відсутності правових підстав у суду для застосування ст. 21 названого Закону. У контексті твердження про те, що ст. 21 Закону України «Про Державний бюджет України» не узгоджується з положеннями ЦК України та Закону України «Про акціонерні товариства» відповідач звертається до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 25.01.2023 № 676/47/21, про незастосування нормативно-правового акту (закону, постанови і т.д.), положення якого не узгоджуються або суперечать ЦК України, як універсальному кодифікованому акту у сфері цивільних правовідносин, про пріоритет норм ЦК України над нормами інших законів. Окрім цього, відповідач акцентує увагу й на тому, що абз. 2 ст. 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» містить лише саме положення щодо виплати частини чистого прибутку на користь акціонерів, натомість, порядок розподілу прибутку ні названим Законом, ні жодним іншим законодавчим актом не врегульовано.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов таких висновків.

Частина 1 ст. 152 ЦК України визначає, що акціонерне товариство - господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.

Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про акціонерні товариства" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) корпоративні права - сукупність майнових і немайнових прав акціонера - власника акцій товариства, які випливають з права власності на акції, що включають право на участь в управлінні акціонерним товариством, отримання дивідендів та активів акціонерного товариства у разі його ліквідації відповідно до закону, а також інші права та правомочності, передбачені законом чи статутними документами.

Частиною 1 ст. 9 Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" визначено, що акція - це іменний цінний папір, що посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України, цим Законом та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 116 ЦК України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати його частину (дивіденди).

Частиною 1 ст. 25 Закону України "Про акціонерні товариства" передбачено, що кожною простою акцією акціонерного товариства її власнику - акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи права на: 1) участь в управлінні акціонерним товариством; 2) отримання дивідендів; 3) отримання у разі ліквідації товариства частини його майна або вартості частини майна товариства; 4) отримання інформації про господарську діяльність акціонерного товариства.

З огляду на положення вище викладених норм правовою підставою набуття корпоративних прав акціонера акціонерного товариства (у тому числі, права на отримання дивідендів) є набуття права власності на акції товариства.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачі є власниками простих іменних акцій ПАТ «Укрнафта», а саме: ОСОБА_1 - у кількості 1000 шт., ОСОБА_2 - у кількості 1210 шт.

Таким чином, позивачі, як акціонери акціонерного товариства відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України "Про акціонерні товариства" мають право на отримання дивідендів.

Статтею 30 Закону України "Про акціонерні товариства" визначено, що дивіденд - частина чистого прибутку акціонерного товариства, що виплачується акціонеру з розрахунку на одну належну йому акцію певного типу та/або класу. За акціями одного типу та класу нараховується однаковий розмір дивідендів. Виплата дивідендів власникам акцій одного типу та класу має відбуватися пропорційно до кількості належних їм цінних паперів, а умови виплати дивідендів (зокрема щодо строків, способу та суми дивідендів) мають бути однакові для всіх власників акцій одного типу та класу. Товариство виплачує дивіденди виключно грошовими коштами.

Виплата дивідендів за простими акціями здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку на підставі рішення загальних зборів акціонерного товариства у строк, що не перевищує шість місяців з дня прийняття загальними зборами рішення про виплату дивідендів.

Згідно із ч. 1 ст. 32 Закону України "Про акціонерні товариства" загальні збори є вищим органом акціонерного товариства.

Пунктами 12, 15, 27 ч. 2 ст. 33 Закону України "Про акціонерні товариства" передбачено, що до виключної компетенції загальних зборів належить, зокрема, розподіл прибутку і збитків товариства з урахуванням вимог, передбачених законом; затвердження розміру річних дивідендів з урахуванням вимог, передбачених законом; вирішення інших питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів згідно із законом та/або статутом товариства.

Пунктом 6.18 Статуту визначено, що дивіденди виплачуються за підсумками календарного року виключно грошовими коштами. Дивіденди виплачуються на акції, звіт про результати розміщення яких зареєстровано у встановленому законодавством порядку. Рішення про виплату дивідендів приймається загальними зборами, якщо інше не встановлено законом. Виплата дивідендів власникам акцій одного типу та класу має відбуватись пропорційно до кількості належних їм цінних паперів, а умови виплати дивідендів (зокрема щодо строків, способу та суми дивідендів) мають бути однакові для всіх власників акцій одного типу та класу.

Для кожної виплати дивідендів наглядова рада товариства встановлює дату складення переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів, порядок і строк їх виплати. Дата складення переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів за простими акціями, визначається рішенням наглядової ради товариства, передбаченим першим реченням цього пункту, але не раніше ніж через 10 робочих днів після дня прийняття такого рішення наглядовою радою товариства (пункт 6.20 Статуту).

Товариство в порядку, встановленому наглядовою радою товариства, повідомляє осіб, які мають право на отримання дивідендів, про дату, розмір, порядок і строк їх виплати (пункт 6.21 Статуту).

Аналіз наведених положень свідчить про те, що рішення про виплату дивідендів та їх розмір приймається вищим органом управління товариством - загальними зборами товариства. Прийняття такого рішення належить до виключної компетенції загальних зборів.

Отже, підставою для виплати дивідендів є відповідне рішення загальних зборів, яким визначається сума прибутку, яку вирішено спрямувати на виплату дивідендів, порядок та строки такої виплати.

Суд має право прийняти рішення про стягнення дивідендів лише за наявності рішення загальних зборів юридичної особи про спрямування прибутку на виплату дивідендів, на підставі якого визначаються розмір належних позивачу - учаснику (акціонеру, члену) дивідендів, строки та порядок їх виплати, лише у разі невиплати господарським товариством дивідендів на підставі рішення загальних зборів або їх виплати в меншому розмірі, ніж передбачено відповідним рішенням.

Отже, задоволення позовних вимог про стягнення дивідендів є можливим виключно за умови наявності рішення загальних зборів юридичної особи про спрямування прибутку на виплату дивідендів, на підставі якого визначаються розмір належних позивачу - учаснику (акціонеру, члену) дивідендів, строки та порядок їх виплати. В іншому випадку дії суду призведуть до втручання у господарсько-управлінську діяльність суб`єкта господарювання.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13.10.2021 у справі № 910/12317/18, від 02.02.2023 у справі №910/10164/21.

Так, судом встановлено, що Публічне акціонерне товариство «Укрнафта» прийняло на себе грошове зобов`язання здійснити виплату акціонерам дивідендів за результатами фінансово-господарської діяльності товариства у 2018 році у визначених наглядовою радою відповідача порядку та строки, тобто щодо виплати дивідендів за 2018 в розмірі 35,62 грн на 1 (одну) акцію у строк до 17.11.2021 року, що підтверджується рішенням засідання наглядової ради ПАТ «Укрнафта», оформленим протоколом №9/21 від 27.05.2021 року з додатками.

При цьому з прийняттям товариством рішення про виплату дивідендів та встановленням у такому рішенні строків проведення розрахунків з учасником (акціонером) у товариства виникає обов`язок виплати дивідендів без будь-яких додаткових умов у встановлений у рішенні загальних зборів строк. Акціонер не зобов`язаний звертатись до товариства із заявою про виплату дивідендів, оскільки положеннями чинного законодавства такого обов`язку не встановлено.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18.11.2020 року у справі №910/15324/19 та від 17.01.2018 року у справі № 910/11316/17.

З огляду на викладене, ОСОБА_1 до виплати підлягали дивіденди за належну їй 1000 простих іменних акцій ПАТ «Укрнафта» у розмірі 35 620,00 грн, а ОСОБА_2 - за належні їй 1210 простих іменних акцій ПАТ «Укрнафта» у розмірі 43 100,20 грн.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Однак, у даному випадку грошове зобов`язання із виплати нарахованих позивачу-1 та позивачу-2 дивідендів за 2018 рік у строк з 15.06.2021 року по 17.11.2021 року згідно рішення загальних зборів акціонерів ПАТ "Укрнафта", оформленого протоколом № 31 від 18.05.2021 року, відповідачем виконано не було, факт чого ПАТ «Укрнафта» не заперечується.

За встановленого позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення на їх користь дивідендів за 2018 рік у розмірі 33 304,70 грн та 40 298,69 грн відповідно, обчисленому позивачами за мінусом 5% ПДФО та 1,5% військового збору, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог в цій частині, відповідач не оспорює сум, заявлених позивачами до стягнення як заборгованості з дивідендів за 2018 рік, а посилається винятково на вчинені НДУ протиправні, на думку Товариства, дії щодо неправомірного відхилення розпоряджень ПАТ «Укрнафта» про виплату доходів/сум погашення за цінними паперами від 22.12.2021 № 01/01/13/05/02-02-213 і від 11.02.2022 № 01/01/13/05/02-02-262 та повернення сум коштів, переказаних на виконання вказаних розпоряджень, що об`єктивно унеможливило виплату дивідендів за 2018 рік акціонерам Товариства, у тому числі, і позивачам у даній справі.

Однак, вказане посилання відповідача судом відхиляється як помилкове, оскільки саме по собі відхилення НДУ означених розпоряджень відповідача у розумінні положень чинного законодавства України не є правовою підставою для відмови у позові про стягнення заборгованості з виплати дивідендів за спірний період.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення з відповідача частини чистого прибутку за 2020 рік, обгрунтованих посиланням на абзац 2 ст. 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону України "Про акціонерні товариства" управління акціонерними товариствами, у статутних капіталах яких є корпоративні права держави або територіальної громади, здійснюється з урахуванням особливостей, визначених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 172 ГК України відносини, пов`язані з управлінням корпоративними правами держави, регулюються Законом України "Про управління об`єктами державної власності", іншими законами України та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

Як уже зазначалося, ПАТ "Укрнафта" є публічним акціонерним товариством, статутний капітал якого поділений на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями (ч. 1 ст.3 Закону України "Про акціонерні товариства", п. 1.4 Статуту ПАТ "Укрнафта").

Статутний капітал ПАТ "Укрнафта" становить 13 557 127,50 грн і поділений на 54 228 510 шт. простих іменних акцій, номінальною вартістю 0,25 грн (п. п. 5.1, 5.2 Статуту).

Акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", частка держави у статутному капіталі якого становить 100%, належить 27 114 256 акцій відповідача - ПАТ "Укрнафта", тобто 50% плюс 1 акція.

Частиною 1 ст. 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно з ч. 4 ст. 11 названого Кодексу у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Частиною 1 ст. 32 Закону України "Про акціонерні товариства" визначено, що загальні збори є вищим органом акціонерного товариства.

Згідно з п. 12 ч. 2 ст. 33 Закону України "Про акціонерні товариства" до виключної компетенції загальних зборів належить розподіл прибутку і збитків товариства з урахуванням вимог, передбачених законом.

Як уже зазначалося вище, 18.05.2021 відбулися загальні збори акціонерів ПАТ "Укрнафта", скликані відповідно до рішення його наглядової ради від 25.03.2021.

Прийняті загальними зборами акціонерів ПАТ "Укрнафта" рішення були оформлені протоколом № 31.

За результатами цих загальних зборів вирішено, зокрема, питання № 13 порядку денного: "Розподіл прибутку і збитків товариства за підсумками 2020 року. Прийняття рішення про виплату дивідендів та затвердження розміру річних дивідендів товариства".

По питанню №13 порядку денного загальними зборами простою більшістю голосів акціонерів, що склала 99,963% від кворуму, прийнято рішення: "Оскільки товариством не прийнято рішення про виплату дивідендів до 1 травня 2021 року, дивіденди не нараховувати, прибуток розподілити відповідно до вимог статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік"".

Так, відповідно до абз. 2 статті 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" господарські товариства, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, та господарські товариства, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких належать господарським товариствам, частка держави в яких становить 100 відсотків (крім тих, що визначені частиною першою цієї статті), які не прийняли рішення про нарахування дивідендів до 1 травня року, що настає за звітним, сплачують до державного бюджету та іншим учасникам господарського товариства пропорційно розміру їх акцій (часток) у статутному капіталі господарського товариства частину чистого прибутку в розмірі, визначеному за базовими нормативами відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, установленими на відповідний рік, але не менше 90 відсотків, до 1 липня року, що настає за звітним.

Отже, вказаним Законом України передбачено, що господарські товариства, які не прийняли рішення про нарахування дивідендів до 1 травня року, що настає за звітним, сплачують до державного бюджету та іншим учасникам господарського товариства пропорційно розміру їх акцій (часток) у статутному капіталі господарського товариства частину чистого прибутку.

Судом встановлено та відповідачем не заперечується, що рішення загальних зборів ПАТ «Укрнафта» про нарахування дивідендів станом на 01.05.2021 року прийняте не було.

При цьому саме загальні збори ПАТ "Укрнафта" в межах наданих їм повноважень прийняли рішення від 18.05.2021 про розподіл прибутку за підсумками 2020 року, визначивши спосіб розпорядження прибутком товариства в порядку, встановленому статтею 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік".

З огляду на вказане акціонери ПАТ «Укрнафта» мають право на частину чистого прибутку відповідно до кількості належних їм акцій, виходячи із суми коштів у розмірі 1 921 167 072,00 грн, що розрахована відповідачем в рахунок погашення грошового зобов`язання по сплаті частини чистого прибутку за 2020 рік до державного бюджету на підставі абз. 2 ст. 21 Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік».

Зокрема, 26.05.2021 на підставі та на виконання рішення загальних зборів акціонерів від 18.05.2021 (протокол №31 від 18.05.2021) та рішення правління ПАТ «Укрнафта» від 20.05.2021 (протокол № 6/1 від 20.05.2021) відповідач склав та направив поштовим повідомленням на адресу Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків розрахунок частини чистого прибутку (доходу), дивідендів на державну частку за 2020 рік, на підставі якого було задекларовано до сплати 1 921 167 072, 00 грн частини чистого прибутку, розрахованого на пакет акцій НАК «Нафтогаз України» в статутному фонді ПАТ «Укрнафта».

Тобто відповідач визначив частину чистого прибутку за 2020 рік, що підлягає сплаті на частку НАК «Нафтогаз України» до державного бюджету з розрахунку 90% чистого прибутку за 2020 рік (мінімальний розмір, визначений абз. 2 статті 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік»).

Таким чином, частка чистого прибутку за 2020 рік, належна до виплати на одну акцію, складає 70,8545 грн (1 921 167 072,00 грн : 27 114 256 акцій, що належить НАК «Нафтогаз України» в статутному капіталі ПАТ «Укрнафта»).

Отже, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як акціонери Публічного акціонерного товариства «Укрнафта», мають право на частину чистого прибутку за 2020 рік, розмір якої обчислений позивачами у сумах 66 248,95 грн та 80 161,24 грн відповідно, виходячи з частки чистого прибутку за 2020 рік, належної до виплати на одну акцію - 70,8545 грн, помноженої на кількість належних їм акцій та за мінусом 5% ПДФО та 1,5% військового збору.

Жодних заперечень саме щодо сум, заявлених позивачами до стягнення як частини чистого прибутку за 2020 рік, відповідачем у поданому відзиві не наведено.

Як уже зазначалося, за приписами абз. 2 ст. 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» частина чистого прибутку має бути сплачена до 1 липня року, що настає за звітним.

Доказів виплати позивачам спірних сум частини чистого прибутку до 1 липня 2021 року матеріали справи не містять.

Отже, за висновком суду позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення з ПАТ «Укрнафта» частини чистого прибутку за 2020 рік у розмірі 66 248,95 грн та 80 161,24 грн відповідно також є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Аналогічних за змістом правових висновків дійшов і Верховний Суд у постанові від 30 серпня 2023 року у справі № 910/9326/22 у подібних правовідносинах.

Доводи відповідача про те, що акціонери мають право отримувати матеріальне (грошове) благо від діяльності товариства виключно у формі дивідендів, тоді як інших виплат, у тому числі й частини чистого прибутку за результатами розподілу чистого прибутку товариства, на користь акціонерів не передбачено, судом відхиляються, виходячи з такого.

Порядок розподілу прибутку здійснюється з урахуванням вимог, передбачених законом (пп. 12 ч. 2 ст. 33 Закону «Про акціонерні товариства», пп. 16 п. 9.1.6 Статуту ПАТ «УКРНАФТА»).

Згідно з п. 8.1. Статуту відповідача прибуток Товариства утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З балансового прибутку Товариства сплачуються проценти по кредитах банків і по облігаціях, а також вносяться передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету та позабюджетних фондів в розмірах та в строки, встановлені законодавством чи договорами.

Чистий прибуток, одержаний після здійснення розрахунків, визначених п. 8.1 Статуту, залишається у повному розпорядженні Товариства, яке відповідно до Статуту на власний розсуд та у своїх інтересах і інтересах акціонерів визначає напрями його використання, як-то: розширення виробництва, виплата дивідендів (частки прибутку) та інше (п. 8.2 Статуту ПАТ «Укрнафта»).

Розподіл прибутку здійснюється за рішенням загальних зборів у розмірах, порядку і на цілі у відповідності до норм чинного законодавства та статуту (п. 8.3 Статуту ПАТ «Укрнафта»).

Отже, аналіз вищенаведених положень Статуту Товариства свідчить, серед іншого, про право акціонера брати участь у розподілі прибутку товариства і одержувати частину чистого прибутку за результатами фінансово-господарської діяльності товариства за звітній період (рік).

Твердження відповідача про те, що спеціальним законом, який регулює порядок розподілу чистого прибутку ПАТ «Укрнафта», є Закон України «Про акціонерні товариства» суд вважає помилковим, оскільки особливий порядок розподілу прибутку і збитків для таких товариств як ПАТ «Укрнафта» - господарські товариства, 50 і більше відсотків акцій (часток) яких належать господарським товариствам, частка держави в яких становить 100 відсотків, регулюється ч. 5 ст. 11 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» та Законом України про державний бюджет на відповідний рік, зокрема, ст. 21 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік».

Отже, на ПАТ «Укрнафта» поширюється дія Закону України «Про управління об`єктами державної власності», абзацу 2 статті 21 Закону України від 15 грудня 2020 року № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік», які є спеціальними щодо норм Закону України «Про акціонерні товариства». А тому доводи відповідача про необхідність застосування положень ЦК України та ЗУ «Про акціонерні товариства», як спеціального законодавства, є помилковими. У цій частині суд відхиляє посилання відповідача на правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 25.01.2023 у справі № 676/47/21, позаяк останні не є релевантними до даної справи, а тому не підлягають до застосування у порядку ч. 4 ст. 236 ГПК України.

Твердження відповідача про те, що абз. 2 ст. 21 Закону України «Про Державний бюджет України» суперечить Конституції України є надуманим та необґрунтованим, позаяк наведена норма Закону гарантує рівне право всім акціонерам ПАТ «Укрнафта» на отримання пропорційно їх частці у статутному капіталі товариства частини чистого прибутку ПАТ «Укрнафта» за 2020 рік в однаковому розмірі, визначеному за базовими нормативами відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, установленими на відповідний рік, але не менше 90 відсотків, і в один строк - до 1 липня 2021 року, що цілком відповідає принципу рівності, який знайшов своє відображення в ряді норм Конституції України.

Доводи відповідача про те, що порядок виплати акціонерам частини чистого прибутку є неврегульованим суд відхиляє, як необгрунтовані, адже такий порядок встановлений рішенням загальних зборів від 18.05.2021 № 31 та ст. 21 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік".

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача:

- на користь ОСОБА_1 інфляційних втрат у сумі 10 397,61 грн за період з грудня 2021 року до березня 2023 року (включно), 3% річних у сумі 1 423,43 грн за період з 18.11.2021 по 21.04.2023, котрі нараховані на суму заборгованості з виплати дивідендів за 2018 рік, а також інфляційних втрат у сумі 23 138,12 грн за період з липня 2021 року до березня 2023 року (включно), 3% річних у сумі 3 588,33 грн за період з 02.07.2021 по 21.04.2023, котрі нараховані на суму заборгованості з виплати частини чистого прибутку за 2020 рік;

- на користь ОСОБА_2 інфляційних втрат у сумі 12 581,11 грн за період з грудня 2021 року до березня 2023 року (включно), 3% річних у сумі 1 722,35 грн за період з 18.11.2021 по 21.04.2023, котрі нараховані на суму заборгованості з виплати дивідендів за 2018 рік, а також інфляційних втрат у сумі 27 997,13 грн за період з липня 2021 року до березня 2023 року (включно), 3% річних у сумі 4 341,88 грн за період з 02.07.2021 по 21.04.2023, котрі нараховані на суму заборгованості з виплати частини чистого прибутку за 2020 рік, суд зазначає таке.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України унормовано, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 Цивільного кодексу України розміщена в розділі «Загальні положення про зобов`язання», а тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.04.2018 року у справі № 910/10156/17.

Отже, у даному випадку за порушення виконання грошового зобов`язання на відповідача покладається відповідальність, визначена ст. 625 ЦК України, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового обов`язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат позивачів від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення та 3 % річних.

Перевіривши виконані позивачами розрахунки 3 % річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що вони є арифметично правильними та відповідають вимогам чинного законодавства, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 інфляційних втрат у загальній сумі 33 535,73 грн та 3% річних у загальній сумі 5 011,76 грн та на користь ОСОБА_2 інфляційних втрат у загальному розмірі 40 578,24 грн та 3% річних у загальному розмірі 6 064,23 грн підлягають задоволенню.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу

Відповідно до ст. 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Згідно зі ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, у тому числі, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

У силу частини 2 вказаної норми за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

За змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Отже, у розумінні положень наведеної норми зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони, якщо, на її думку, не було дотримано вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт.

При цьому у силу ч. 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналіз наведених вище норм ГПК України дає підстави для висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспіврпозмірності розміру таких витрат.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Звертаючись до господарського суду з позовною заявою, безпосередньо у тексті останньої (уточненої) позивачами було наведено орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які вони понесли та очікують понести у зв`язку з розглядом даної справи, а саме: витрати на оплату судового збору у розмірі 1 657,25 грн та 2 005,19 грн відповідно та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі по 11 500,00 грн.

Частиною 3 ст. 124 ГПК України закріплено, що попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Так, у подальшому представником позивачів до суду було подане клопотання про компенсацію відповідачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі по 13 059,39 грн кожному.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу у сумі по 13 059,39 грн представником позивачів було надано договір про надання правової допомоги № 243-АО/2023 від 28.03.2023, укладений між ОСОБА_1 та АО «Інтеракціо»; договір про надання правової допомоги № 244-АО/2023 від 28.03.2023, укладений між ОСОБА_2 та АО «Інтеракціо»; додаток № 1 до вказаних договорів, яким є тарифи за послуги з надання правової допомоги; розрахунки витрат на надання правової допомоги, що є актами приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 27.09.2023; ордери на надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Кологойди О.В.

Так, відповідно до п. 2.2 договорів про надання правової допомоги правова допомога, що надається на їх підставі, включає дії щодо захисту прав та законних інтересів замовника, зокрема, щодо стягнення з ПАТ «Укрнафта» заборгованості з виплати дивідендів за 2018 рік та частини чистого прибутку за 2020 рік, інфляційних втрат та 3% річних і складається з комплексу дій чи самостійних операцій, необхідних і достатніх для досягнення мети, поставленої замовником.

Згідно з п. 5.1 названих договорів виконавець надає правову допомогу оплатно відповідно до тарифів, зазначених у додатку № 1 та розрахунках.

Виконавець має право на гонорар успіху залежно від результатів позасудового врегулювання спору або розгляду справи в судах та відшкодування додаткових витрат, пов`язаних з виконанням цього договору, зокрема поштових витрат, витрат на добирання до іншого населеного пункту тощо на підставі окремої додаткової угоди, що підписується сторонами (п. 5.3 договору).

У розрахунках витрат на надання правової допомоги від 27.09.2023, що є актами приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг), значиться, що адвокатом були надані такі види правничої допомоги на загальну суму по 13 059,39 грн кожному з позивачів:

Збір, аналіз та оцінка доказів та матеріалів по справі - 2 години часу - 1000,00 грн;

Усна консультація, визначення правової позиції по справі - 1 година - 500,00 грн;

Складення і подання адвокатських запитів - 2 документа - 1000,00 грн;

Складання та подання претензії - 1 документ - 1000,00 грн;

Складання та подання позовної заяви - 1 документ - 2 500,00 грн;

Складання та подання відповіді на відзив - 1 документ - 1000,00 грн;

Складання та подання заяви про надання доказів понесених судових витрат та розрахунку - 2 документа - 2 000,00 грн;

Участь у судових засіданнях - 4 судодні - 4 000,00 грн;

Поштові витрати - 3 листи - 59,39 грн;

Загалом - 13 059,39 грн.

При цьому з кожного з вказаних розрахунків, котрі є актами приймання - передачі виконаних робіт (наданих послуг), вбачається, що для обрахунку вартості деяких з включених послуг (робіт) була застосована ставки, визначеної у додатку № 1 до договору, що зумовлено наданням правової допомоги в даній справі одразу в інтересах двох позивачів.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було заявлене клопотання про зменшення розміру витрат на оплату правничої допомоги до суми по 4 500,00 грн, обґрунтоване посиланням на неспівмірність останніх, позаяк представник позивачів адвокат Кологойда О.В. приймала участь в інших аналогічних за предметом та підставами позову справах, а тому володіє необхідним обсягом знань у подібних правовідносинах, що виключає витрату нею значного часу для здійснення належного представництва у даній справі. Крім цього, представник відповідача стверджує, що пред`явлення претензій, які були скеровані адвокатом до Товариства, не було необхідним, оскільки адвокату достеменно був відомий як сам факт невиплати позивачам дивідендів за 2018 рік та частини чистого прибутку за 2020 рік, так і підстави, що унеможливлювали такі виплати відповідачем.

Оцінюючи обґрунтованість даного клопотання відповідача у контексті положень ч. 4 ст. 126 ГПК України, а також визначених практикою ЄСПЛ критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, суд зазначає таке.

Виходячи зі змісту ст. 222 ГК України та ст. 19 ГПК України, звернення з письмовою претензією, як захід досудового врегулювання спору, розглядається як право учасника господарських відносин.

При цьому необхідно враховувати, що стратегію захисту обирає сторона разом зі своїм адвокатом. Якщо сторона вирішила скористатися тим чи іншим правом для досягнення бажаного результату, що, у свою чергу, потребує надання адвокатом конкретної послуги (виконання роботи), то у суду не може бути жодних сумнівів щодо її доцільності.

Враховуючи викладене, суд відхиляє, як необґрунтовані, доводи відповідача, пов`язані з його переконанням у недоцільності підготовки та подання адвокатом позивачів претензій про сплату заборгованості, позаяк у розумінні ч. ч. 4, 5 ст. 126 ГПК України вони не свідчать про недотримання критеріїв співмірності витрат на професійну правничу допомогу адвоката, а тому не можуть бути підставою зменшення судом їх розміру, що підлягає розподілу між сторонами.

Так само не може бути підставою для зменшення судом заявленого до розподілу розміру витрат на професійну правничу допомогу й посилання відповідача на те, що представник позивачів адвокат Кологойда О.В. уже приймала участь в аналогічних справах, адже розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає компенсації стороні, яка виграла конкретний спір, нормами чинного ГПК України не ставиться в залежність від того, що представник цієї сторони уже брав участь в аналогічних спорах, у яких він представляв інтереси інших клієнтів.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Так, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Отже, з наведених положень законодавста слідує, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постанові Верховного Суду від 08.04.2020 № 922/2685/19.

Так, з кожного з розрахунків від 27.09.2023 вбачається, що представник позивачів заявив до стягнення з відповідача, серед іншого, 2000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу за послугу «Складання та подання заяви про надання доказів понесених судових витрат та розрахунку» у кількості 2 документи.

Разом з тим, матеріалами справи підтверджується складання та подання представником позивачів 27.09.2023 через систему «Електронний суд» лише по одній заяві про надання доказів понесених судових витрат та їх розподіл від кожного з позивачів.

Таким чином, вимоги представника позивачів про покладення на відповідача вартості послуги зі «Складання та подання заяви про надання доказів понесених судових витрат та розрахунку» у кількості по 1 документу, вартістю по 1 000,00 грн суперечать приписам п. 1 ч. 5 ст. 129 ГПК України.

Крім цього, стосовно включення представником позивачів до розрахунків від 27.09.2023 додаткових поштових витрат адвокатського об`єднання у сумі по 59,39 грн, суд зазначає, що у силу п. 5.3 договорів про надання правової допомоги право виконавця (адвокатського об`єднання) на компенсацію таких витрат обумовлюється необхідністю укладання окремої додаткової угоди між сторонами, що цілком узгоджується з приписами п. 2 ч. 2 ст. 126 ГПК України. Однак, доказів підписання між позивачами та адвокатським об`єднанням відповідної угоди про відшкодування додаткових витрат останнього матеріали справи не містять.

У зв`язку з наведеним на підставі критерію, визначеного у п. 1 ч. 5 ст. 129 ГПК України, суд відступає від загального правила розподілу судових витрат, закріпленого ч. 4 ст. 129 названого Кодексу, та обмежує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають відшкодуванню відповідачем позивачу-1 та позивачу-2, сумою по 12 000,00 грн. У відшкодуванні позивачам решти заявлених до розподілу сум витрат на професійну правничу допомогу у розмірі по 1 059,39 грн суд відмовляє та, відповідно, не покладає означені частини витрат на відповідача.

Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у силу ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 74, 86, 129, 232, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «УКPНAФТА» (04053, місто Київ, провулок Несторівський, будинок 3-5, код ЄДРПОУ 00135390) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 33 304 (тридцять три тисячі триста чотири) грн 70 коп заборгованості з виплати дивідендів за 2018 рік, 66 248 (шістдесят шість тисяч двісті сорок вісім) грн 95 коп частини чистого прибутку за 2020 рік, 33 535 (тридцять три тисячі п`ятсот тридцять п`ять) грн 73 коп інфляційних втрат, 5 011 (п`ять тисяч одинадцять) грн 76 коп 3% річних, 12 000 (дванадцять тисяч) грн 00 коп витрат на професійну правничу допомогу, 1 657 (одну тисячу шістсот п`ятдесят сім) грн 21 коп витрат по сплаті судового збору.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «УКPНAФТА» (04053, місто Київ, провулок Несторівський, будинок 3-5, код ЄДРПОУ 00135390) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 40 298 (сорок тисяч двісті дев`яносто вісім) грн 69 коп заборгованості з виплати дивідендів за 2018 рік, 80 161 (вісімдесят тисяч сто шістдесят одну) грн 24 коп частини чистого прибутку за 2020 рік, 40 578 (сорок тисяч п`ятсот сімдесят вісім) грн 24 коп інфляційних втрат, 6 064 (шість тисяч шістдесят чотири) грн 23 коп 3% річних, 12 000 (дванадцять тисяч) грн 00 коп витрат на професійну правничу допомогу, 2 005 (дві тисячі п`ять) грн 23 коп витрат по сплаті судового збору.

4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України і може бути оскаржено в порядку та строк, встановлені статтями 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 07.11.2023.

Суддя М.Є. Літвінова