ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2023 року

м. Київ

справа №826/15203/17

адміністративне провадження № К/9901/1687/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Тацій Л.В.,

суддів: Стеценка С.Г., Стрелець Т.Г., -

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомленн сторін касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2018 року (прийняте судом у складі судді Шейко Т.І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2018 року (ухвалену судом у складі: головуючого судді Кузьменка В.В., суддів: Василенка Я.М., Шурка О.І.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент), треті особи на стороні відповідача: Приватне підприємство «МАРКОН» (далі - ПП «МАРКОН»), Товариство з обмеженою відповідальністю «КАДОРР-Україна», про визнання протиправним та скасування архітектурно-планувального завдання, -

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила визнати протиправним та скасувати Архітектурно-планувальне завдання №06-2092 від 26.01.2007, затверджене Головним управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища Київської міської державної адміністрації замовнику будівництва - Приватному підприємству «МАРКОН».

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що оскаржуваним Архітектурно-планувальним завданням ПП «МАРКОН» дозволено розробку проектної документації з нового будівництва на земельній ділянці, віднесеної до категорії земель історико-культурного призначення в межах державного історико-архітектурного заповідника, комплексу пам`яток архітектури та парку-музею, а оскільки, на думку позивача, дії відповідача стосовно надання дозволу на проектування об`єкту містобудування суперечать містобудівним заборонам та режиму використання території, вбачає, що її права та охоронювані законом інтереси у сфері містобудування та архітектури, як власника прилеглої ділянки до об`єкта проектування, було порушено.

Короткий зміст рішень судів першої й апеляційної інстанцій

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2018 року відмовлено у задоволенні позову.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 06 грудня 2018 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив із того, що будівництво ведеться на підставі отриманих у законодавчо встановленому порядку дозвільних документів та Архітектурно-планувальне завдання №06-2092 від 26.01.2007 видано у повній відповідності до законодавства, що регулює містобудівну діяльність.

Архітектурно-планувальне завдання №06-2092 від 26.01.2007, затверджене Головним управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища Київської міської державної адміністрації замовнику будівництва - ПП «МАРКОН» є актом індивідуальної дії й не створює для позивача жодних правових наслідків, не змінює і не припиняє будь-яких прав та інтересів позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

14 січня 2019 року позивач звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить постановлені у цій справі судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення - про задоволення позову.

У скарзі посилається на те, що судами не надано належної правової оцінки тому, що наміри замовника будівництва ПП «МАРКОН» щодо нового будівництва Готельного комплексу з закладами громадського харчування та паркінгом для легкого автотранспорту суперечать місцевим правилам забудови, містобудівним вимогам та умовам проектування об`єкта, що випливають з розпоряджень Київської міської державної адміністрації, оскільки останніми встановлено пряму заборону на будівництво, не пов`язане з прокладкою інженерних мереж, необхідних для заповідників, впорядкуванням території, відтворенням і реставрацією пам`яток історії та культури.

Зазначає, що оскаржуване архітектурно-планувальне завдання є складовою вихідних даних на проектування і передує затвердженню проектної документації, її погодженню та видачі дозвільних документів на виконання будівельних робіт.

Правомірність дій і рішень відповідача має бути оцінена на момент їх вчинення, тобто на підставі норм матеріального права, діючих на момент прийняття відповідної дії або прийняття рішення.

Судами досліджено та надано оцінку матеріалам, які були видані, прийняті або затверджені після затвердження оскаржуваного архітектурно-планувального завдання. Суди не перевірили наявність або ж відсутність документів, необхідних для видачі (погодження) архітектурно-планувального завдання.

Посилається на те, що висновок судів першої та апеляційної інстанції є щонайменше передчасним, оскільки судами не встановлювалися та не перевірялися обставини, які передували видачі архітектурно-планувального завдання, а саме повнота та достовірність документів, які відповідач повинен був прийняти та перевірити для прийняття оскаржуваного рішення.

Йдеться у скарзі й про те, що внаслідок затвердження оскаржуваного архітектурно-планувального завдання порушуються права та охоронювані законом інтереси позивача у сфері містобудування та архітектури, як власника прилеглої ділянки до об`єкта проектування, що полягають у наданні дозволу на проектування об`єкта містобудування всупереч містобудівним заборонам та режиму використання території.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.01.2019 визначено такий склад колегії суддів: головуючий суддя - Мороз Л.Л., судді: Гімон М.М., Стародуб О.П.

Верховний Суд ухвалою від 24.01.2019 відкрив касаційне провадження.

У зв`язку з ухваленням Вищою радою правосуддя рішення від 08 червня 2023 року № 622/0/15-23 «Про звільнення ОСОБА_2 з посади судді Верховного Суду у зв`язку з поданням заяви про відставку» на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 13.06.2023 № 909/0/78-23 призначено повторний автоматизований розподіл судових справ та протоколом повторного автоматизованого розподілу судових справи між суддями визначено такий склад колегії: головуючий суддя Тацій Л.В., суддів: Стеценко С.Г., Стрелець Т.Г., справу передано судді доповідачу.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Відповідно до договору оренди земельної ділянки від 12.04.2006 Київська міська рада, на підставі рішення від 06.10.2005 №151/3615, передала в оренду земельну ділянку на АДРЕСА_1 ПП «МАРКОН» для будівництва, експлуатації та обслуговування готельного комплексу з закладами громадського харчування та паркінгом для легкового автотранспорту. Строк дії договору - 15 років.

Головне управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) замовнику ПП «Маркон» видало Архітектурно-планувальне завдання (АПЗ) від 26.01.2007 №06-2092 на проектування об`єкта будівництва «Готельний комплекс з закладами громадського харчування та паркінгом для легкового автотранспорту на Андріївському узвозі, 14-16 у Подільському районі міста Києва».

Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві (Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надано замовнику - ПП «Маркон» Дозвіл на виконання будівельних робіт №2230-Пд/К від 14.10.2010 із будівництва готельного комплексу із закладами громадського харчування та паркінгом для легкового автотранспорту за адресою: Андріївський узвіз, 14-16 у Подільському районі м. Києва.

Державною будівельною інспекцією України прийнято від ПП «Маркон» заяву за вх. №40-13983 від 12.07.2016 про внесення змін до Дозволу від 14.10.2010 №2230-Пд/К, вид будівництва - нове будівництво, категорія складності СС2 (ІV). Повідомленням про зміну даних у виданому дозволі на виконання будівельних робіт №ІУ120162082027 змінено генерального підрядника на Товариство з обмеженою відповідальністю «КАДОРР-Україна» (ТОВ "Кадорр-Україна"), особу відповідальну за здійснення будівництва, а також осіб, що здійснюють авторський та технічний нагляд.

Позивач, вважаючи архітектурно-планувальне завдання протиправним, звернувся до суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у межах доводів касаційної скарги перевірив постановлені у цій справі судові рішення, обговорив доводи касаційної скарги і дійшов висновку про таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як встановлено судами, Головне управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) замовнику ПП «Маркон» видало Архітектурно-планувальне завдання (АПЗ) від 26.01.2007 №06-2092 на проектування об`єкта будівництва «Готельний комплекс з закладами громадського харчування та паркінгом для легкового автотранспорту на Андріївському узвозі, 14-16 у Подільському районі міста Києва».

Також судами встановлено, що відповідно до пункту 10 архітектурно-планувального завдання від 26.01.2007 № 06-2092 (далі - АПЗ № 06-2092) встановлено належність ділянки до території захисту традиційного характеру середовища та об`єктів культурної спадщини - архітектурний заповідник, археологічний заповідник згідно з рішенням виконкому Київської міської ради народних депутатів від 10.10.1998 № 976, від 17.05.2002 № 979 (додаток 1), а саме: Центральний історичний ареал, Державний історико-архітектурний заповідник «Стародавній Київ»; на території ділянки пам`ятки культурної спадщини відсутні.

Відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР від 18.05.1987 № 183 «Про оголошення комплексу пам`яток історичного центру м. Києва державним історико-архітектурним заповідником «Стародавній Київ» та розпорядження Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 № 979 «Про внесення змін та доповнень до рішення виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 16.07.1979 № 920 «Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії та культури в м. Києві» Андріївський узвіз (зокрема, і земельна ділянка, розташована на Андріївському узвозі 14-16) включений до комплексу пам`яток архітектури вул. Покровської і є архітектурним заповідником, а також входить до території парку-музею «Стародавній Київ» і є археологічним заповідником, загалом розташований на території історико-культурного заповідника - Державного історико-архітектурного заповідника «Стародавній Київ».

Згідно зі статтею 53 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ЗК) до земель історико-культурного призначення належать землі на яких розташовані, зокрема історико-культурні заповідники.

Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом (частина третя статті 54 ЗК).

Стаття 34 Закону України від 08.06.2000 № 1805-ІІІ «Про охорону культурної спадщини» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1805-ІІІ) визначає статус територій, пов`язаних з охороною культурної спадщини, та встановлює, що території пам`яток, охоронних зон, заповідників, музеїв-заповідників, охоронювані археологічні території належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.

Відповідно до статті 33 Закону № 1805-ІІІ ансамблі і комплекси пам`яток, які становлять виняткову археологічну, естетичну, етнографічну, історичну, мистецьку, наукову чи художню цінність, можуть бути оголошені рішеннями Кабінету Міністрів України державними історико-культурними (історико-архітектурними, архітектурно-історичними, історико-меморіальними, історико-археологічними, історико-етнографічними) заповідниками чи музеями-заповідниками, охорона яких здійснюється відповідно до цього Закону та інших законів.

Порядок створення історико-культурних заповідників та музеїв-заповідників і типові положення про них затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 54 ЗК навколо історико-культурних заповідників встановлюються охоронні зони з забороною діяльності, яка шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання цих земель.

Землі історико-культурного призначення відповідно до статті 150 ЗК відносяться до особливо цінних земель.

Відповідно до підпункту 5.1 пункту 5 додатку № 2 до рішення виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 16 липня1979 року № 920 "Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії та культури в м. Києві" (з урахуванням змін внесених розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 № 979; далі - Рішення № 920) охорона ансамблів і комплексів пам`яток історії та культури, визначених згідно з законодавством заповідниками (історико-культурними, архітектурно-історичними, історико-архітектурними, архітектурними та археологічними, історико-меморіальними тощо) здійснюється згідно з чинним законодавством з такими обов`язковими умовами: на території історико-культурних заповідників забороняється будь-яке будівництво, не пов`язане з прокладкою інженерних мереж, необхідних для заповідників, впорядкуванням території, відтворенням і реставрацією пам`яток історії та культури.

Всі будівельні, реставраційні, земляні та інші роботи у межах історико-культурних заповідників здійснюються відповідно до чинного законодавства на основі проекту, в кожному конкретному випадку погодженому з управлінням охорони пам`яток історії, культури та історичного середовища та Головним управлінням містобудування і архітектури (крім пам`яток історії та культури) та обговореному за участю громадськості, в тому числі Українського товариства охорони пам`яток історії та культури (підпункт 5.2 пункту 5 Рішення № 920).

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що на території історико-культурних заповідників допускається будівництво пов`язане виключно (1) з прокладкою інженерних мереж, необхідних для заповідників, (2) впорядкуванням території, (3) відтворенням і реставрацією пам`яток історії та культури. А всі будівельні, реставраційні, земляні та інші роботи у межах історико-культурних заповідників здійснюються за відповідним погодженням з уповноваженими органами, але якщо це будівництво все ж таки (виключно) пов`язане з прокладкою інженерних мереж, необхідних для заповідників, впорядкуванням території, відтворенням і реставрацією пам`яток історії та культури.

У постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 910/3460/14 (3-44гс15) Верховний Суд України, вирішуючи питання правомірності рішення Київської міської ради про передачу земельної ділянки для будівництва офісно-житлового комплексу з приміщеннями соціально-громадського призначення та підземною автостоянкою у пров. Киянівському, 12-а у Шевченківському районі міста Києва, та встановивши, що дана земельна ділянка відповідно до Рішення № 920 віднесена до архітектурної та археологічної охоронних зон на території державного історико-архітектурного заповідника «Стародавній Київ», зазначив, що відповідно до чинних нормативних актів на території історико-культурних заповідників забороняється будь-яке будівництво, не пов`язане з прокладкою інженерних мереж, необхідних для заповідників, впорядкуванням території, відтворенням і реставрацією пам`яток історії та культури, та дозволяється будівництво лише особливо важливих споруд за індивідуальними проектами.

Водночас у справі, що розглядається, встановлено, що земельна ділянка, розташована на Андріївському узвозі 14-16, входить у межі історико-культурного заповідника - Державного історико-архітектурного заповідника «Стародавній Київ» та відповідно до ЗК належить до земель історико-культурного призначення, при цьому, відповідно до Додатку № 2 Рішення № 920 до будівництва на території історико-культурних заповідників висуваються більш суворі умови ніж до будівництва у межах охоронних зон, зон регулювання забудови та зон охоронюваного природного ландшафту.

Отже, земельна ділянка на Андріївському узвозі, 14-16 у Подільському районі міста Києва, з цільовим призначенням (як зазначено в оскаржуваному АПЗ) для будівництва, експлуатації та обслуговування готельного комплексу з закладами громадського харчування та паркінгом для легкового автотранспорту, кадастровий номер - 8000000000:85:425:0050, на підставі положень статті 53 ЗК, статті 34 Закону № 1805-ІІІ, які визначають поняття та склад земель історико-культурного призначення, а також на підставі пункту 14 Статусу історико-культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії та культури на території м. Києва, встановленого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17.05.2002 № 979 «Про внесення змін та доповнень до рішення виконкому Київської міської ради народних депутатів від 16.07.1979 № 920 «Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам`яток історії та культури в м. Києві» належить до земель історико-культурного призначення місцевого значення, які відповідно до статті 150 ЗК відносяться до особливо цінних земель.

Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається ЗК, Законом № 1805-ІІІ, постановами Кабінету Міністрів України та органів місцевої влади і самоврядування. Виходячи з принципу використання земельних ділянок за цільовим призначенням (стаття 96 ЗК), на землях історико-культурного призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню. Законодавством встановлений дозвільний порядок використання земель історико-культурного призначення.

Відповідно до пункту 4 Порядку надання архітектурно-планувального завдання та технічних умов щодо інженерного забезпечення об`єкта архітектури і визначення розміру плати за їх видачу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1999 року № 2328 (чинного на час виникнення спірних відносин), Архітектурно-планувальне завдання та технічні умови розробляються і надаються замовнику: якщо він є власником (користувачем) земельної ділянки - в разі надання місцевою держадміністрацією або виконавчим органом місцевої ради дозволу на виконання проектно-вишукувальних робіт на зазначеній ділянці за умови, що наміри замовника не суперечать затвердженій містобудівній документації, місцевим правилам забудови.

З огляду на викладене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про те, що наміри замовника на будівництво готельного комплексу з закладами громадського харчування та паркінгом для легкового автотранспорту на Андріївському узвозі, 14-16 у Подільському районі міста Києва суперечить місцевим правилам забудови, оскільки будівництво готельного комплексу з закладами громадського харчування та паркінгом для легкового автотранспорту на Андріївському узвозі, 14-16 у Подільському районі міста Києва, що заплановано на земельній ділянці, яка розташована на території історико-культурного заповідника і віднесена до земель історико-культурної спадщини, не пов`язане з прокладкою інженерних мереж, необхідних для заповідників, впорядкуванням території, відтворенням і реставрацією пам`яток історії та культури, а також не відноситься до особливо важливих споруд.

До того ж колегія суддів Верховного Суду вважає за доречне зазначити, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2012 року № 929 «Про внесення об`єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України» до Державного реєстру нерухомих пам`яток України внесено, зокрема Замкову гору - Андріївський узвіз; датування - ІХ-ХІІІ століття, VІІ-ХХ століття; місцезнаходження - Андріївський узвіз, вид пам`ятки - пам`ятка містобудування, охоронний номер 260060-Н. Отже, з 2012 року Андріївський узвіз є об`єктом культурної спадщини - пам`яткою національного значення.

Також колегія суддів Верховного Суду звертає увагу на те, що частинами четвертою, п`ятою статті 54 Конституції України встановлено, що культурна спадщина охороняється законом; держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами. Основний Закон України також закріплює за кожним обов`язок не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки (статті 66).

Відповідно до Міжнародної хартії з охорони й реставрації нерухомих пам`яток і визначних місць (Венеціанська хартія) 1964 року охорона пам`ятки передбачає збереження її оточення, яке не порушує масштабності споруди. Якщо традиційне середовище збереглося, його не слід порушувати; будь-яке нове будівництво, знесення та зміни, що могли б порушити співвідношення об`ємів і кольору, недопустимі.

Статті 7, 8, 10 Міжнародної хартії про охорону історичних міст (Вашингтонська хартія) 1987 року, яка є доповненням Венеціанської хартії, визначають, що збереження історичних міст і кварталів передбачає постійне утримання споруд у належному стані, нові функції та мережі інфраструктури, яких вимагає сучасне життя, мають пристосовуватися до специфіки історичних міст, у тому випадку, коли необхідно переобладнати будівлі або спорудити нові, будь-яке доповнення мусить враховувати наявну просторову організацію, особливо розпланування на ділянки та масштаб, як того вимагають якість і цінність ансамблю наявних споруд. Введення елементів сучасного характеру за умови, що воно не порушить гармонії ансамблю, може сприяти його збагаченню.

Законом України від 19 вересня 2013 року № 581-VІІ «Про ратифікацію Рамкової конвенції Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства» (далі - Рамкова конвенція) ратифіковано Рамкову конвенцію Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства.

Згідно зі статтею 5 Рамкової конвенції Сторони зобов`язуються, зокрема: визнавати громадський інтерес до культурної спадщини відповідно до її значення для суспільства; підвищувати цінність культурної спадщини через її виявлення, вивчення, тлумачення, захист, збереження та представлення; сприяти захистові культурної спадщини як важливого фактору для спільних цілей сталого розвитку, культурного різноманіття й сучасної творчості; визнавати цінність культурної спадщини, яка знаходиться на територіях під їх юрисдикцією, незалежно від її походження.

Статтею 4 Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини передбачено, що кожна держава - сторона цієї Конвенції визнає, що зобов`язання забезпечувати виявлення, охорону, збереження, популяризацію й передачу майбутнім поколінням культурної і природної спадщини, що зазначена у статтях 1 і 2, яка перебуває на її території, покладається насамперед на неї.

Отже, видача суб`єктом владних повноважень архітектурно-планувального завдання на нове будівництво Готельного комплексу з закладами громадського харчування та паркінгом для легкового автотранспорту на Андріївському узвозі, 14-16 у Подільському районі міста Києва на земельній ділянці, яка віднесена до категорії земель історико-культурного значення в межах Державного історико-архітектурного заповідника «Стародавній Київ», суперечить містобудівним заборонам та режиму використання території.

При цьому, колегія суддів Верховного Суду не бере до уваги всі отримані ПП «Маркон» після видачі АПЗ погодження цього будівництва, оскільки це не змінює правового статусу земельної ділянки, який ґрунтується на визначеному законом юридичному факті належності її до земель історико-культурного призначення, через розташування, зокрема і на ній, історико-культурного заповідника.

Що стосується наявності/відсутності порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача, слід зазначити таке.

Як убачається зі змісту позовної заяви, звернення до суду позивач обґрунтувала тим, що спірне АПЗ видано підприємству для нового будівництва на земельній ділянці, віднесеної до категорії земель історико-культурного призначення в межах державного історико-архітектурного заповідника, комплексу пам`яток архітектури та парку-музею, оскільки на думку позивача, дії відповідача стосовно надання дозволу на проектування об`єкта містобудування суперечать містобудівним заборонам та режиму використання території. Отже, фактично позивач посилається на порушення спірним рішенням своїх прав у сфері містобудівної діяльності та охорони культурної спадщини з боку суб`єктів владних повноважень.

Верховний Суд розглядав подібні справи та, зокрема у постанові від 02.06.2022 у справі № 380/1075/20 аналізував, чи має право на звернення до суду із позовом про оскарження рішення виконавчого комітету про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва як акта індивідуальної дії, особа (якій його не адресовано і прав та обов`язків якої він не стосується) у порядку адміністративного судочинства.

У зазначеній справі позивачка зазначала, що рішення виконкому грубо порушує вимоги пам`яткоохоронного законодавства, зокрема Закону України «Про охорону культурної спадщини», формує загрозу подальшого пошкодження або і знищення культурної цінності об`єктів: будинку, в якому проживає позивач (пам`ятка архітектури), довколишніх будинків пам`яток архітектури, універсальної цінності об`єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Львів ансамбль історичного центру» та його буферної зони.

У тій справі колегія суддів дійшла висновку, що позивачка має право на звернення до адміністративного суду в порядку передбаченому КАС України із позовом про скасування рішення виконавчого комітету про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва, оскільки звернулася за захистом своїх прав та інтересів, що стосуються охорони культурної спадщини і такий захист перебуває у сфері контролю саме адміністративних судів.

Отже, у справі, що розглядається, позивач має право на звернення до адміністративного суду в порядку передбаченому КАС України із позовом про скасування архітектурно-планувального завдання для проектування об`єкта будівництва, оскільки звернулася за захистом своїх прав та інтересів, що стосуються охорони культурної спадщини.

З огляду на викладене, рішення судів першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування Архітектурно-планувального завдання № 06-2092 від 26.01.2007, затвердженого Головним управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища Київської міської державної адміністрації замовнику будівництва - ПП «МАРКОН».

Що стосується розподілу судових витрат слід зазначити таке.

Позивачем за подання адміністративного позову сплачено судовий збір у сумі 640 грн відповідно до квитанції № 176 від 21.11.2017; за подання апеляційної скарги - 960 грн відповідно до квитанції № 18 від 03.08.2018; за подання касаційної скарги - 1280 грн відповідно до квитанції № 29566 від 10.01.2019.

Керуючись статтями 139, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 грудня 2018 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати архітектурно-планувальне завдання № 06-2092, затверджене 26 січня 2007 року Головним управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища Київської міської державної адміністрації, видане замовнику Приватному підприємству «МАРКОН» на проектування будівництва Готельного комплексу з закладами громадського харчування та паркінгом для легкового автотранспорту на Андріївському узвозі, 14-16 у Подільському районі м. Києва.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 32, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) судові витрати: в сумі 640 (шістсот сорок) грн відповідно до квитанції № 176 від 21.11.2017; в сумі 960 (дев`ятсот шістдесят) грн відповідно до квитанції № 18 від 03.08.2018; у сумі 1280 (одна тисяча двісті вісімдесят) грн відповідно до квитанції № 29566 від 10.01.2019, всього в сумі 2880 (дві тисячі вісімсот вісімдесят) грн.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Л.В. Тацій

Судді : С.Г. Стеценко

Т.Г. Стрелець