ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2023 року

Київ

справа № 640/1362/21

адміністративне провадження № К/990/1733/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

суддя-доповідач - Стародуб О.П.,

судді: Берназюк Я.О., Єзеров А.А.

секретар судового засідання - Присяжнюк А.Г.

за участі представника позивача Іванченко І.А., представників відповідача Лєдок Д.С., Сокалюк Д.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Національного банку України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.07.2021 (суддя - Кузьменко А.І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.12.2021 (судді - Глущенко Я.Б., Пилипенко О.Є., Черпіцька Л.Т.)

у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Акордбанк" до Національного банку України про визнання протиправним і скасування рішення, стягнення коштів,-

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Акордбанк» (далі - позивач, ПАТ «КБ «Акордбанк») звернулося до суду з позовом до Національного банку України (далі - відповідач, Національний банк України) в якому просило:

- визнати протиправним і скасувати рішення від 30.07.2020 про порушення вимог внутрішнього фінансового моніторингу банківських операцій;

- стягнути з відповідача на користь товариства суму сплаченого штрафу в розмірі 300 000,00 грн.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Управлінням виїзного нагляду за банками Департаменту фінансового моніторингу Національного банку України проведено планову виїзну перевірку ПАТ «КБ «Акордбанк» з питань дотримання ним вимог законодавства, яке регулює відносини в сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та розповсюдження зброї масового знищення, достатності заходів для запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, за результатом якої складено довідку від 06.04.2020.

Перевіркою встановлено порушення позивачем абзацу 1 пункту 72 розділу V Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 26.06.2015 №417 (далі - Положення №417), в частині нездійснення належного аналізу фінансових операцій з метою виявлення фінансових операцій, що не відповідають фінансовому стану (оцінці фінансового стану) та/або змісту діяльності клієнта, економічна доцільність (сенс) за якими відсутня, або можуть іншим чином наражати банк на здійснення (залучення до здійснення) ризикової діяльності, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, та/або діянь, передбачених Кримінальним кодексом України.

У зв`язку із виявленими порушеннями відповідачем прийнято рішення від 30.07.2020 №340/БТ, яким на позивача накладено штраф у розмірі 300000,00 грн.

Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду.

В обгрунтування позову покликався на те, що висновки відповідача за результатами планової виїзної перевірки товариства з питань дотримання вимог законодавства, яке регулює відносини в сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та розповсюдження зброї масового знищення, достатності заходів для запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, є безпідставними та грунтуються на припущеннях.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕНЬ СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Рішенням Окружного адміністративного суду від 22.07.2021, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.12.2021, позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Національного банк України від 30.07.2020 №340/БТ «Про накладення штрафу на Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Акордбанк».

Стягнуто з Національного банку України на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Акордбанк» суму сплаченого штрафу в розмірі 300 000 (триста тисяч) грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, серед іншого, виходив з того, що певні дефекти в первинних документах, у разі якщо зазначена в них інформація дає змогу ідентифікувати суб`єктів господарювання та господарські операції, не свідчить про фіктивність операцій щодо закупівлі сільськогосподарської продукції та не може позбавити права суб`єктів господарювання на розпорядження коштами, які перебувають на їх банківському рахунку.

Також суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем здійснені належні заходи щодо детального аналізу, вивчення діяльності та підтвердження реальних господарських відносин.

Крім того, суди виходили з того, що позивачем належним чином здійснювалась переоцінка рівнів ризику клієнтів банку.

Також суди виходили з того, що законодавчо встановлена заборона бути одній особі засновником та керівником товариства відсутня.

Суди визнали безпідставним покликання відповідача на факт фігурування в кримінальних провадженнях клієнтів банку, оскільки лише вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду в справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Водночас, відповідних доказів матеріали справи не містять.

Крім того, з покликанням на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 22.05.2018 в справі №826/9686/17, від 29.07.2020 в справі №640/13564/19, суди дійшли висновку, що положеннями Закону України №1702-VII не визначене поняття "ризикова діяльність" банку або іншого суб`єкта первинного фінансового моніторингу. Таким нормативним актом є Положення №346.

Суди дійшли висновку, що позивач належним чином та відповідно до вимог законодавства України вчиняв необхідні дії та заходи щодо вчасного виявлення операцій, які підпадають під ознаки фінансового моніторингу, здійснював вивчення клієнтів, аналіз фінансових операцій, повідомляв спеціально уповноважений орган з питань фінансового моніторингу щодо фінансових операцій своїх клієнтів. Натомість відповідачем не доведено, що діяльність позивача загрожувала інтересам вкладників чи кредиторів банку, відтак рішення від 30.07.2020 є протиправним і таким, що підлягає скасуванню.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ ТА ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Як на підставу касаційного оскарження відповідач посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права, а саме:

- абзацу першого пункту 72 розділу V Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 26.06.2015 №417 у взаємозв`язку з нормами статей 6, 10, 11, 16 Закону "Про запобігання та протидію легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" від 14.10.2014 №1702-VII, стосовно того, які здійсненні Банком заходи свідчать про належно здійснений аналіз фінансових операцій клієнтів з метою виявлення фінансових операцій, що не відповідають фінансовому стану та/або змісту діяльності клієнта, економічна доцільність за якими відсутня, або можуть іншим чином наражати банк на здійснення ризикової діяльності, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, та/або діянь, передбачених Кримінальним кодексом України;

- абзацу першого пункту 72 розділу V Положення №417 у взаємозв`язку з нормами частини другої статті 11, статті 14 Закону Про запобігання та протидію легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" від 14.10.2014 №1702-VII, в частині обов`язку банків під час здійснення управління ризиками враховувати рекомендації, визначені чи наданні відповідними суб`єктами державного фінансового моніторингу, які згідно з цим Законом виконують функції державного регулювання і нагляду за такими суб`єктами первинного фінансового моніторингу;

- статей 6, 15, 16 Закону Про запобігання та протидію легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" від 14.10.2014 №1702-VII, в частині обов`язку банків повідомляти спеціально уповноважений орган про фінансові операції, які підлягають внутрішньому та обов`язковому фінансовому моніторингу та розмежуванню підстав для проведення банками обов`язкового та внутрішнього фінансового моніторингу під час аналізу фінансових операцій клієнтів відповідно до вимог абзацу першого пункту 72 розділу V Положення №417.

Зокрема, покликається на те, що на момент отримання банком фінансової звітності окремими клієнтами банку уже було отримано 80% готівкових коштів від загальної суми знятих коштів.

Також покликається на те, що договори поставки не містять найменування сільськогосподарської продукції та первинної документації, що стверджує реальність операцій по її закупівлі.

Також покликається на те, що банк оцінив фінансовий стан окремих клієнтів за ознаками наявності доходу, хоча інформація про наявність доходу в опитувальниках не була зазначена, а також не маючи їх фінансової звітності у зв?язку з тим, що період їх діяльності не перевищував кварталу з дня їх реєстрації і фінансова звітність ще не подавалась.

Також покликається на те, що у період проведення спірних фінансових операцій, доля операцій з готівковими коштами частини клієнтів банку перевищувала 25% загального обсягу коштів, якими вони оперували, однак високий та/або неприйнятно високий рівень ризику цим клієнтам банк встановив лише після проведення зазначених фінансових операцій.

Також покликається на те, що банк не проводив внутрішній фінансовий моніторинг клієнтів банку Групи СГ, а неотримання від ДСФМУ інформації не спростовує обов?язок банку проводити такий моніторинг.

Також покликається на те, що під час перевірки не було встановлено факт здійснення банком ризикової діяльності, а встановлено порушення вимог пункту 72 розділу V Положення №417 в частині нездійснення належного аналізу фінансових операцій клієнтів, тому висновки судів про те, що відповідач повинен був переконатись, що банк здійснює ризикову діяльність, вважає безпідставним.

Також покликається на те, що невключення до звіту про відрядження витрат на проїзд та проживання було вказано в сукупності з іншими обставинами, які вказували на неналежне здійснення банком аналізу фінансових операцій з метою своєчасного виявлення підозрілих операцій.

Також покликається на те, що суди попередніх інстанцій помилково ототожнили факт закупівлі клієнтами сільськогосподарської продукції у одних і тих же фізичних осіб в різних регіонах з дефектами у відомостях закупівлі.

Також покликається на те, що судами не враховано визначені в роз?ясненні НБУ критерії, які вказують на наявність ознак фіктивності фінансових операцій, такі як одноосібний засновницько-посадовий склад у клієнтів Групи СГ, короткий період існування клієнтів, спільний зв?язок діяльності клієнтів.

Також покликається на те, що наявність щодо клієнтів банку кримінальних проваджень є негативною інформацією, яка впливає на оцінку його репутації, відтак висновки судів попередніх інстанцій в цій частині також вважає безпідставними.

Також покликається на висновки Верховного Суду у постановах від 11.03.2020 у справі №826/12735/17, від 07.08.2023 у справі №640/9806/22.

Просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

У відзиві на касаційну скаргу позивач покликається на висновки Верховного Суду у постановах від 01.12.2021 № 640/16625/20, від 22.05.2018 у справі № 826/9686/17 та у постанові від 29.07.2020 у справі № 640/13564/19.

Також покликається на те, що банком здійснювався детальний поглиблений аналізу фінансових операцій Клієнтів Банку Групи СГ, результатом якого стало встановлення відсутності будь-яких об`єктивних підстав вважати, що такі операції можуть бути пов`язані із легалізацією коштів, набутих злочинним шляхом.

Також покликається на те, що дані щодо перевищення фінансових операцій Клієнтами Банку Групи СГ з готівковими коштами 25 % від загального обсягу коштів, якими оперували клієнти, не були покладені в основу оскаржуваного позивачем Рішення, відтак відповідач не може посилатися на ці дані в якості доказів у справі.

Також покликається на те, що лист №25-0008/37888 не є нормативно-правовим актом НБУ в розумінні статті 56 Закону України «Про Національний банк України», а отже не може мати для Банку обов`язкового значення.

Також покликається на те, що зняття готівкових коштів з рахунків Клієнтів Групи СГ проводились протягом певного періоду від моменту зарахування коштів від контрагентів Клієнтів Групи СГ (у тому числі як передплата за товар); Клієнти Групи СГ вели реальну господарську діяльність, сплачували податки, в тому числі в якості податкових агентів фізичних осіб (у яких відбувалась закупівля сільськогосподарської продукції); по рахункам Клієнтів Групи СГ здійснювалися розрахунки за надані послуги; відбувалося зарахування заробітної плати тощо; скаржник безпідставно застосував до операцій Клієнтів Групи СГ визначені Типологією ознаки незаконного переведення безготівкових коштів у готівку.

Також покликається на те, що обґрунтування касаційної скарги реєстрацією декількох юридичних осіб за однією юридичною адресою, наявності спільних керівників та/або кінцевих бенефіціарних власників, наявності спільних адрес електронної пошти, поштових адрес, номерів контактних телефонів є безпідставними, оскільки Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» не містить таких заборон або обмежень.

Просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Станом на час, за який відповідач проводив перевірку та складав за її результатами довідку, діяв Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» від 14.10.2014 № 1702-VII (Закон №1702-VII).

Відповідно до частини першої статті 6 Закону №1702-VII суб`єкт первинного фінансового моніторингу (крім спеціально визначених суб`єктів первинного фінансового моніторингу, які провадять свою діяльність одноособово, без утворення юридичної особи) з урахуванням вимог законодавства розробляє, впроваджує та постійно з урахуванням законодавства оновлює правила фінансового моніторингу, програми здійснення фінансового моніторингу та інші внутрішні документи з питань фінансового моніторингу (далі - внутрішні документи з питань фінансового моніторингу) та призначає працівника, відповідального за його проведення (далі - відповідальний працівник).

Відповідно до статті 11 Закону №1702-VII суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний здійснювати управління ризиками з урахуванням результатів ідентифікації, верифікації та вивчення клієнта, послуг, що надаються клієнту, аналізу операцій, проведених ним, та їх відповідності фінансовому стану і змісту діяльності клієнта.

Суб`єкт первинного фінансового моніторингу під час здійснення управління ризиками враховує рекомендації, визначені чи надані відповідними суб`єктами державного фінансового моніторингу, які згідно з цим Законом виконують функції державного регулювання і нагляду за такими суб`єктами первинного фінансового моніторингу.

Оцінювання ризиків клієнтів суб`єктом первинного фінансового моніторингу здійснюється за відповідними критеріями, зокрема за типом клієнта, географічним розташуванням держави реєстрації клієнта або установи, через яку він здійснює передачу (отримання) активів, і видом товарів, послуг, які клієнт отримує від суб`єкта первинного фінансового моніторингу.

Суб`єкт первинного фінансового моніторингу зобов`язаний також здійснювати переоцінку ризиків клієнтів, з якими встановлені ділові відносини, а також в інших випадках, встановлених законодавством, не рідше ніж один раз на рік з метою її підтримання в актуальному стані та документувати результати оцінки чи переоцінки ризиків.

Відповідно до статті 16 Закону №1702-VII фінансова операція підлягає внутрішньому фінансовому моніторингу, якщо у суб`єкта первинного фінансового моніторингу виникають підозри, які ґрунтуються, зокрема, на:

критеріях ризиків, визначених самостійно суб`єктом первинного фінансового моніторингу з урахуванням критеріїв ризиків, встановлених центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері запобігання і протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму;

встановленні за результатами проведеного аналізу факту (фактів) невідповідності фінансової (фінансових) операції (операцій) фінансовому стану та/або змісту діяльності клієнта;

типологічних дослідженнях у сфері протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму чи фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, підготовлених та оприлюднених спеціально уповноваженим органом.

З метою забезпечення реалізації вимог Закону №1702-VII, відповідно до статей 7, 55, 56 Закону України "Про Національний банк України", статті 63 Закону України "Про банки і банківську діяльність" Правління Національного банку України постановою від 26.06.2015 №417 затвердило Положення про здійснення банками фінансового моніторингу (Положення №417).

Відповідно абзацу 1 пункту 72 Положення №417 банк зобов`язаний на постійній основі з урахуванням ризик-орієнтованих підходів здійснювати аналіз фінансових операцій клієнтів з метою виявлення фінансових операцій, що не відповідають фінансовому стану (оцінці фінансового стану) та/або змісту діяльності клієнта, економічна доцільність (сенс) за якими відсутня, або можуть іншим чином наражати банк на здійснення (залучення до здійснення) ризикової діяльності, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, та/або діянь, передбачених Кримінальним кодексом України.

Відповідно до статті 56 Закону України "Про Національний банк України", статті 74 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та з метою підвищення ефективності та забезпечення належної організації здійснення ліквідаційної процедури банків Правління Національного банку України постановою від 17.08.2012 №346 затвердило Положення про застосування Національним банком України заходів впливу (Положення №346).

Відповідно до пункту 2 абзацу першого пункту 9.20 Глави 9 Розділу ІІ Положення №346 штраф за порушення банками вимог законодавства з питань фінансового моніторингу накладається на банк у розмірі не більше ніж 400000 гривень за кожний вид порушення, а саме за невиявлення, несвоєчасне виявлення та/або порушення порядку здійснення аналізу, виявлення, реєстрації фінансових операцій, що відповідно до законодавства підлягають фінансовому моніторингу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що оскаржуваним рішенням щодо позивача застосовано штраф в розмірі 300000,00 грн. на підставі пункту 2 абзацу першого пункту 9.20 Глави 9 Розділу ІІ Положення №346 за порушення вимог абзацу 1 пункту 72 Положення №417.

Конструкція абзацу 1 пункту 72 Положення №417 передбачає окремі ознаки фінансових операцій, які підлягають виявленню за наслідками аналізу фінансових операцій на постійній основі з урахуванням ризик-орієнтованих підходів.

Так, відповідно до абзацу 1 пункту 72 Положення №417 банк зобов`язаний на постійній основі з урахуванням ризик-орієнтованих підходів здійснювати аналіз фінансових операцій клієнтів з метою виявлення фінансових операцій, які:

- не відповідають фінансовому стану (оцінці фінансового стану) та/або змісту діяльності клієнта,

- економічна доцільність (сенс) за якими відсутня,

- або можуть іншим чином наражати банк на здійснення (залучення до здійснення)

1) ризикової діяльності, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку,

2) та/або діянь, передбачених Кримінальним кодексом України.

Аналіз змісту абзацу 1 пункту 72 Положення №417 вказує на те, що визначені ним ознаки є самостійними і банк зобов?язаний вживати заходів по виявленню кожної фінансової операції, якій притаманні такі ознаки.

При цьому, фінансові операції, які можуть наражати банк на здійснення (залучення до здійснення) ризикової діяльності є лише частиною тих фінансових операцій, які підлягають виявленню.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій, серед іншого, з покликанням на висновки Верховного Суду у постановах від 22.05.2018 у справі №826/9686/17, від 29.07.2020 у справі №640/13564/19, виходили з того, що положеннями Закону України №1702-VII не визначене поняття "ризикова діяльність" банку або іншого суб`єкта первинного фінансового моніторингу.

Водночас, здійснення банком ризикової діяльності відповідно до пункту 9.21 Глави 9 Розділу ІІ Положення №346 є самостійною підставою для накладення Національним банком штрафу, однак у справі, яка розглядається штраф накладено на підставі пункту 9.20 Глави 9 Розділу ІІ Положення №346 за порушення порядку здійснення аналізу фінансових операцій, що відповідно до законодавства підлягають фінансовому моніторингу.

Верховний Суд у постанові від 15.07.2020 у справі №826/2607/16 дійшов наступних висновків:

«…законодавством було розмежовано такі порушення як здійснення банком ризикової діяльності, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку і порушення законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення (далі - порушення законодавства у сфері протидії легалізації доходів).

При чому, виходячи із змісту законодавчо визначених понять здійснення банком ризикової діяльності обмежується в першу чергу загрозою інтересам вкладників та кредиторів такого банку, в той час як порушення законодавства у сфері протидії легалізації доходів несе загрозу ширшому колу правовідносин, в т.ч. інтересам суспільства, держави і національній безпеці.».

Крім того, Верховний Суд у складі Судової палати у постанові від 28.02.2023 у справі №640/9004/20, у питанні розмежування поняття «ризикова діяльність» та «ризикова діяльність у сфері фінансового моніторингу», дійшла наступного висновку.

«Отже, законодавство розмежовує поняття «ризикова діяльність» та «ризикова діяльність у сфері фінансового моніторингу» з огляду на те, що порушення вимог законодавства з питань фінансового моніторингу та/або здійснення ризикової діяльності у сфері фінансового моніторингу охоплюється законодавством у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення. В свою чергу поняття «ризикова діяльність» є більш ширшим поняттям та охоплює собою будь-яку банківську діяльність, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, яку за певними притаманними саме цій діяльності ознаками, НБУ може визначити ризиковою, із застосуванням до такого банку негативних наслідків - застосування заходів впливу. Поняття «ризикова діяльність» та «ризикова діяльність у сфері фінансового моніторингу» не є тотожними, визначаються й характеризуються різними ознаками, та відповідно до Положення №346, в разі їх наявності, мають різні наслідки для банків.».

Враховуючи такі обставини справи та висновки Верховного Суду, висновки судів попередніх інстанцій у цій частині не можна визнати обґрунтованими.

Також не можна визнати обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про те, що інформація про наявність щодо клієнтів банку кримінальних проваджень не може бути підставою для висновків про нездійснення позивачем належного аналізу фінансових операцій, оскільки, за своїм змістом, така інформація є негативною, відтак підлягає врахуванню під час аналізу фінансових операцій відповідно до вимог внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу.

Крім того, відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В порушення вимог статті 242 КАС України щодо законності та обгрунтованості судового рішення судами попередніх інстанцій не надано оцінку ряду аргументам та фактичним обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення справи.

Так, судами попередніх інстанцій не надано оцінку обставинам щодо закупівлі клієнтами банку сільськогосподарської продукції у одних і тих же фізичних осіб у різних регіонах, отримання фізичними особами готівкових коштів у граничних розмірах, відсутність адрес здавальників.

Висновки судів попередніх інстанцій в цій частині про те, що наведені порушення є лише певними дефектами в первинних документах, не можна визнати належним чином обґрунтованими, оскільки відповідачем такі факти кваліфіковано саме як порушення порядку здійснення аналізу фінансових операцій, що, відповідно до законодавства, підлягають фінансовому моніторингу, однак такі висновки відповідача судами попередніх інстанцій не спростовано.

Крім того, судами попередніх інстанцій не надано оцінку інформації щодо перевищення долі операцій з готівковими коштами 25% від загального обсягу коштів, якими оперують клієнти банку.

Водночас, такі факти зафіксовані у довідці про результати перевірки, на підставі якої винесено оскаржуване рішення, саме рішення також містить відповідну інформацію і учасники справи в судовому засіданні визнали, що такі порушення були підставою для застосування штрафу.

Крім того, висновки судів попередніх інстанцій в частині уточнення позивачем інформації, пов`язаної з ідентифікацією Клієнтів, зокрема, 15, 16, встановлення їх реального фінансового стану та проведення внутрішнього фінансового моніторингу фінансових операцій, не можна визнати обґрунтованими, оскільки судами не з?ясовано чи було таку інформацію уточнено до зняття готівкових коштів та в яких обсягах, що може свідчити про своєчасність вжиття позивачем зазначених заходів.

Також безпідставним є висновки судів попередніх інстанцій щодо того, що Державною службою фінансового моніторингу України не приймалось та не надсилалось до позивача жодних рішень про зупинення фінансових операцій Клієнтів Групи СГ, оскільки це не звільняє позивача від передбаченого законом обов?язку здійснювати внутрішній фінансовий моніторинг.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами аналізу наданих позивачем документів, справ Клієнтів Банку Групи СГ, Анкет юридичних осіб, опитувальників клієнтів юридичних осіб - резидентів (далі - Опитувальник), інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідачем встановлено, що: період діяльності Клієнтів 3, 7, 10 - 16 не перевищує одного місяця з дня їх державної реєстрації до моменту встановлення ділових відносин з Банком; у Клієнтів 15, 16 у штаті працювала одна особа, яка одночасно була керівником та кінцевим бенефіціарним власником; Клієнти 4, 12 мають незначний розмір статутного капіталу (1000,00 грн); Клієнти 8 - 11 мають спільних керівників та кінцевих бенефіціарних власників; Клієнти 8, 9, 13, 14 мають однакові номери контактного телефону; Клієнти 2, 6 мають однакову електронну пошту; зареєстровані майже одночасно 26.02.2018 Клієнт 8 та 27.02.2018 Клієнт 9 мають однакову адресу державної реєстрації та розмір їх статутного капіталу (285 000,00 грн); відкриття та закриття поточних рахунків Клієнтам 8, 9 здійснено одночасно в одному відділенні Банку; зареєстровані майже одночасно 01.03.2018 Клієнт 10, 14.03.2018 Клієнт 1 і одночасно відкрили поточні рахунки в одному відділенні Банку; Клієнти 13-16 зареєстровані одночасно; Клієнтам 13, 14 відкриття поточних рахунків здійснено одночасно в одному відділенні Банку; відкриття поточних рахунків здійснено в одному відділенні Банку майже одночасно 25.10.2018 Клієнту 16, 26.10.2018 Клієнту 15 та закриття рахунків здійснено одночасно; по рахунках Клієнтів 3, 7, 12 відсутні фінансові операції згідно господарської діяльності (оренда, заробітна плата, податки тощо), при цьому згідно інформації, яка міститься в Опитувальниках Клієнтів 3, 7, 12 рахунки в інших банках у них відсутні.

Водночас, таким обставинам у їх сукупності судами попередніх інстанцій оцінку не надано, доказів на їх спростування чи підтвердження не досліджено і висновки відповідача про те, що такі обставини є доказом порушення позивачем порядку здійснення аналізу фінансових операцій, що відповідно до законодавства підлягають фінансовому моніторингу, не спростовано.

Покликання представника позивача, в обґрунтування своїх доводів, на висновки Верховного Суду у постанові від 01.12.2021 у справі №640/16625/20 щодо обов?язковості виконання/застосування інформації, зазначеної у рекомендаціях Національного банку України від 26.05.2017 №25-0008/37888, є безпідставним, оскільки такі висновки зроблені безвідносно до норм права і не містять висновків щодо застосування тих чи інших норм права.

Натомість, аналізуючи в цьому контексті зміст положень статей 11, 16 Закону №1702-VII, Верховний Суд у постанові від 11.03.2020 у справі №826/12735/17 дійшов наступних висновків:

«Вищезгадані листи дійсно мають рекомендаційний характер, однак, слід зауважити, що відповідно до абзацу другого частини першої статті 11 Закону №1702-VII суб`єкт первинного фінансового моніторингу під час здійснення управління ризиками враховує рекомендації, визначені чи надані відповідними суб`єктами державного фінансового моніторингу, які згідно з цим Законом виконують функції державного регулювання і нагляду за такими суб`єктами первинного фінансового моніторингу.

Більше того, за змістом статті 16 Закону №1702-VII фінансова операція підлягає внутрішньому фінансовому моніторингу, якщо у суб`єкта первинного фінансового моніторингу виникають підозри, які ґрунтуються, зокрема, на: критеріях ризиків, визначених самостійно суб`єктом первинного фінансового моніторингу з урахуванням критеріїв ризиків, встановлених центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері запобігання і протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму; встановленні за результатами проведеного аналізу факту (фактів) невідповідності фінансової (фінансових) операції (операцій) фінансовому стану та/або змісту діяльності клієнта; типологічних дослідженнях у сфері протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму чи фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, підготовлених та оприлюднених спеціально уповноваженим органом.

Зміст наведених вище законодавчих положень дає колегії суддів підстави для висновку, що рекомендації, надані, зокрема у листах НБУ, повинні були враховуватись позивачем під час здійснення управління ризиками та оцінки ризиків, при цьому, внутрішньому фінансовому моніторингу підлягали фінансові операції, у разі наявності підозр, які ґрунтуються на типологічних дослідженнях у сфері протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму чи фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, підготовлених та оприлюднених спеціально уповноваженим органом (далі - Типологічні дослідження).».

Саме такі висновки Верховного Суду, в силу приписів частини п?ятої статті 242 КАС України, підлягають врахуванню судами під час вирішення справи, яка розглядається.

Крім того, забезпечуючи відповідно до статті 9 КАС України офіційне з?ясування всіх обставин справи, суд першої інстанції не надав оцінку змінам у правовому регулюванні спірних правовідносин (втрату чинності Законом №1702-VII та Порядком №417), які відбулись після складання довідки про перевірку позивача і не з?ясував вплив таких змін на висновок щодо правомірності чи неправомірності оскаржуваного рішення.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно надати правову оцінку усім аргументам учасників та фактичним обставинам справи, в т.ч. тим, які за висновками цієї постанови, залишились без відповідної оцінки, та поставити судове рішення з урахуванням висновків викладених у цій постанові відповідно до вимог статті 242 КАС України.

Керуючись статтями 242, 345, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,-

постановив:

Касаційну скаргу Національного банку України задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.07.2021 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.12.2021 скасувати, а справу №640/1362/21 направити до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття , є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

О.П. Стародуб

Я.О. Берназюк

А.А. Єзеров