06.11.23

22-ц/812/1156/23

Справа №473/4361/23

Провадження № 22-ц/812/1156/23

Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

31 жовтня 2023 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,

із секретарем судового засідання - Богуславською О.М.,

за відсутності учасників справи належним чином повідомлених про місце, дату та час розгляду справи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу

ОСОБА_1

на ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 30 серпня 2023 року, постановлену у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Лузан Л.В., дата складання повного тексту незазначена, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги вказував, що 13 травня 2021 року він уклав шлюб з ОСОБА_3 , який був зареєстрований Приморським районним у місті Одесі відділі державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса). Від даного шлюбу неповнолітніх дітей не мають. Спільне життя з відповідачкою не склалося в зв`язку з відсутністю порозуміння, шлюбні відносини фактично припинилися та збереження шлюбу суперечить інтересам позивача.

Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 30 серпня 2023року відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позивач ОСОБА_1 є громадянином України та проживає на території України, у свою чергу відповідачка ОСОБА_4 є громадянкою Республіки Молдова, доказів про реєстрацію місця її проживання або перебування на території України матеріали справи не містять. Також матеріали справи не містять доказів про спільне проживання позивача та відповідачки за вказаною в позовній заяві адресою, тобто за місцем проживання позивача, як і доказів наявності угоди, яка б визначала підсудність даної справи судам України або іноземним судам, на час відкриття провадження у справі.

Таким чином, з огляду на викладене, позивач має право на звернення з даним позовом до суду України за місцем свого проживання, однак із дотриманням положень частини 2 статті 28 ЦПК України.

Відповідно до частини 2 статті 28 ЦПК України позови про розірвання шлюбу можуть пред`являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров`я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них.

Проте, враховуючи, що позивач не надав доказів на підтвердження обставин, визначених у частині 2 статті 28 ЦПК України, позов про розірвання шлюбу пред`являється в суд відповідно до частини 1статті 27 ЦПК Україниза зареєстрованим місцем проживання або перебування відповідачки.

Отже, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу не підлягає розгляду відповідно до цивільного законодавства України, а тому в відкритті провадження за вказаним позовом слід відмовити на підставі пункту 1 частини 1 статті 186 ЦПК України.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що ухвала суду першої інстанції постановлена з істотним порушенням норм матеріального та процесуального права, висновок не відповідає дійсності та фактичним обставинам справи, а тому просив оскаржувану ухвалу скасувати та направити справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Так, вказує, що він є громадянином України, зареєстрований та проживаю на території України та має право на звернення до Українського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

При цьому вказує, що у зв`язку із веденням воєнного стану в Україні він є військовозобов`язаним та перебуває на військовій службі з 02 квітня 2022 року по теперішній час, що підтверджується довідкою командира військової частини НОМЕР_1 від 14 вересня 2023 року за №554, тому, з поважних причин не може виїхати до місця проживання відповідача, а тому керуючись вимогами частини 2 статті 28 ЦПК України, має право на звернення з позовом про розірвання шлюбу саме за місцем свого проживання.

Звертає увагу, що звертаючись до суду з даним позов зазначив останнє відоме місце проживання відповідача: АДРЕСА_1 .

Де на даний час проживає відповідачка чи в Україні, чи за кордоном йому не відомо, оскільки вони не проживаємо однією сім`єю близько двох років.

Зазначає, що у нього за цей час склалась інша сім`я, народилась дитина і він бажає оформити стосунки, щоб дитина росла в повній сім`ї з татом та мамою.

Про дату та час розгляду справи сторони повідомлені належним чином.

Від позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

З урахуванням наведеного, колегія суддів здійснює розгляд справи за відсутності всіх учасників справи, які не з`явились в судове засідання та без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону оскаржувана ухвала суду першої інстанції в повні мірі не відповідає.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того що матеріали справине містятьдоказів проспільне проживанняпозивача тавідповідача завказаною впозовній заявіадресою,тобто замісцем проживанняпозивача,як ідоказів наявностіугоди,яка бвизначала підсудністьданої справисудам Україниабо іноземнимсудам,на часвідкриття провадженняу справі,позивачем не надано доказів на підтвердження обставин, визначених у частині 2 статті 28 ЦПК України, та дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі так як позов про розірвання шлюбу між вказаними сторонами не підлягає розгляду в порядку цивільного законодавства України.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду та вважає його передчасним з огляду на таке.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, що 13 травня 2021 року Приморським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 , який є громадянином України та ОСОБА_3 , яка є громадянкою Республіки Молдова.

Згідно з частиною 2 статті 10 ЦПК України, суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частини 1 статті 497 ЦПК України, підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

У міжнародному праві категорія "підсудність" застосовується для визначення розподілу як компетенції між судами існуючої в державі системи розгляду цивільних справ, так і компетенції судів щодо вирішення справ з іноземним елементом, тобто міжнародної підсудності.

Порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов`язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, визначає Закон України "Про міжнародне приватне право".

Відповідно до статті 9 Конституції України, статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України", статті 3ЗаконуУкраїни"Проміжнароднеприватне право" чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовується у порядку, передбаченому для норм національного законодавства, і якщо міжнародним договором встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Визначення поняття"іноземнийелемент"наведено упункті 2частини першої статті 1 Закону України "Про міжнародне приватне право".

Іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм:

- хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою;

- об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави;

- юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

За приписами пункту 3 частини 1 статті 2 Закону України "Про міжнародне приватне право", він визначає підсудність судам України справ з іноземним елементом.

Встановивши, що ОСОБА_5 є громадянкою Республіки Молдова, суд першої інстанцій обґрунтовано вважав, що цивільна справа є справою з іноземним елементом.

Положеннями статей 60, 63Закону України"Проміжнародне приватнеправо" встановлено, що припинення шлюбу та правові наслідки його припинення визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу.

Правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв`язок іншим чином. Припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу.

Особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є (частина перша статті 16 Закону України "Про міжнародне приватне право").

У відповідності до частини 1 статті 75Закону України"Проміжнародне приватнеправо" підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися.

При цьому суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що передбачено частиною другою статті 75 Закону України "Про міжнародне приватне право", а також пунктом 3 частини першої статті 186ЦПК України (принцип lis alibi pendens).

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, зокрема у випадку якщо дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України.

Окрім того, статтею 77 Закону України "Про міжнародне приватне право" визначено також випадки виключної підсудності спорів із іноземним елементом судам України.

Таким чином, суд, отримавши позов з вимогою до фізичної особи про розірвання шлюбу, повинен перш за все визначити, чи підсудна справа за участю іноземної особи судам України на підставі норм ЦПК України, Закону України"Проміжнародне приватнеправо" (зокрема, статей 76, 77 цього Закону) та чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

При цьому якщо міжнародним договором України передбачено інші правила, ніж встановлені Законом України "Про міжнародне приватне право", застосовуються правила цього міжнародного договору (стаття 3 Закону України "Про міжнародне приватне право").

Питання правовідносин між Україною і Республікою Молдова у цивільних і кримінальних справах врегульовані Договором між Україною і Республікою Молдова про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах, який ратифіковано Законом N 238/94-ВР від 10 листопада 1994 року.

Відповідно до частин 1 - 4 статті 26 Договору, розірвання шлюбу провадиться згідно з законодавством тієї Договірної Сторони, громадянами якої є подружжя в момент порушення справи.

Якщо в момент порушення справи один з подружжя є громадянином однієї Договірної Сторони, а другий - громадянином іншої Договірної Сторони, розірвання шлюбу провадиться згідно з законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої вони мають місце проживання. Якщо один з подружжя має місце проживання на території однієї Договірної Сторони, а другий - на території іншої Договірної Сторони, застосовується законодавство тієї Договірної Сторони, орган якої порушив справу.

У справах про розірвання шлюбу, в випадку, передбаченому в пункті 1, компетентним є орган тієї Договірної Сторони, громадянами якої є подружжя в момент порушення справи.

У справах про розірвання шлюбу, в випадку, передбаченому в пункті 2, компетентним є орган тієї Договірної Сторони, на території якого подружжя має місце проживання. Якщо один з подружжя має місце проживання на території однієї Договірної Сторони, а другий - на території іншої Договірної Сторони, компетентними є органи обох Договірних Сторін.

Із огляду на приписи відповідного міжнародного договору компетенція судів з вирішення справ про розірвання шлюбу в нашому випадку є альтернативною, як це обумовлено статтею 26 Договору.

У той же час, право вибору суду однієї з Договірних держав фактично належить тому з подружжя, хто першим (раніше за іншого з подружжя) ініціював судовий процес щодо розлучення.

Такі особливості правил міжнародної підсудності справ про розірвання «іноземного» шлюбу обумовлюють існування у міжнародному цивільному процесі явища, відомого як «forum shopping». Цей термін означає «суд, який є найбільш зручним для позивача». Уєвропейській доктрині нерідко застосовується термін «race to (a friendly) court»(дослівно: «змагання за (найбільш дружній) суд»).

Основою вибору позивачем «найбільш зручного суду» з вирішення справи про розірвання шлюбу є вирішення питання про те, суд якої держави забезпечить оптимальні умови для захисту його прав та законних інтересів, а отже, є найбільш сприятливим і зручним для розгляду його справи.

Приймаючи доуваги,щопозивач є громадянином України, має зареєстроване місце проживання в Україні, шлюб між сторонами укладено в Україні, в матеріалахсправи відсутнідокази порушеннясправи судомРеспубліки Молдова,колегія суддів вважав, що особистим законом позивача є право України, у зв`язку із цим у цьому випадку підлягає застосуванню законодавство України.

Визначення підсудності справ з іноземним елементом залежить від категорії спору. При вирішенні питання про підсудність справ судам України також мають враховуватися вимоги загальної, альтернативної, виключної підсудності.

За приписами частини 1 статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до частини 2 статті 28 ЦПК України позови про розірвання шлюбу можуть пред`являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров`я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них.

Відповідно до частини 9 статті 28ЦПК України позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред`являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи).

Як вбачається із матеріалів справи, звертаючись до суду з позовом позивач зазначав своє місце проживання та останнє відоме місце проживання відповідача - АДРЕСА_1 .

Одержавши вказану позовну заяву, суд першої інстанції на виконання приписів частини 6 статті 187ЦПК України звернувся до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача.

За інформацією з Єдиного державного демографічного реєстру №198079 від 25 серпня 2023 року, №199825 від 28 серпня 2023 року щодо ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за вказаними параметрами особу не знайдено( а.с.10,11).

Згідно відповіді Прибужанської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області від 30 серпня 2023 року №720.04.07, згідно адресно-довідкової картотеки Прибужанської сільської ради громадянка ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 на території Прибужанської сільської ради не значиться (а.с.12).

В апеляційній скарзі позивач зазначав, що в нього відсутня інформація про відоме місце реєстрації чи перебування відповідача на даний час, тому ним вказано останнє йому відоме місце перебування відповідача в Україні.

Отже, оскільки з урахуванням положень Закону України "Про міжнародне приватне право", Договору між Україною та Республікою Молдова про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 13 грудня 1993 року, ратифікованого Законом України №238/94 ВР від 10.11.1994, спільним особистим правом подружжя сторін є право України, то позивач має право на звернення з даним позовом до суду України за місцем свого проживання, однак, як вірно зазначив суд першої інстанції, із дотриманням положень частини 2 статті 28 ЦПК України.

У зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією російської федерації проти України на всій території України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" з доповненнями, введено воєнний стан в Україні з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який діє і зараз, позивач як особа призовного віку позбавлена можливості виїхати за межі України.

На підтвердження поважності причин неможливості виїхати за місцем проживання відповідача позивачем до суду апеляційної інстанції надано довідку командира військової частини НОМЕР_1 від 14 вересня 2023 року за №554, відповідно до якої він перебуває на військовій службі з 02 квітня 2022 року по теперішній час.

Відповідно до практики ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати надто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття (розгляду) позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

У справі «Делькур проти Бельгії» (Delcourt v. Belgium) від 17 січня 1970 року зазначено, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало меті та призначенню цього положення.

У рішеннях ЄСПЛ у справі «Гофман проти Німеччини» від 11 жовтня 2001 року (пункт 65), у справі «Кудла проти Польщі» від 26 жовтня 2000 року (пункт 122) зазначено, що однієї із гарантій 6 Конвенції є право на забезпечення ефективного доступу до суду для того, щоб учасники судового процесу могли одержати рішення, яке стосується їх «прав та обов`язків».

У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і перешкодило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

При застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (рішення у справах: «Walchli v. France» від 26 липня 2007 року, «ТОВ «Фріда» проти України» від 8 грудня 2016 року).

«Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, №15123/03, §53, 55, ЄСПЛ, від 06.12.2007 року).

Відповідно до роз`яснень постанови ПленумуВищого спеціалізованогосуду Україниз розглядуцивільних ікримінальних справ"Продеякі питанняюрисдикції загальнихсудів тавизначення підсудностіцивільних справ"№3від 1березня 2013року суди мають враховувати, що забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до статті 17Закону України"Провиконання рішеньта застосуванняпрактики Європейськогосуду зправ людини" застосовуються судами при розгляді справ як джерело права. Ключовими принципами статті 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя, ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд. Основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

З огляду на викладене, суд першої інстанції передчасно відмовив позивачу, чим допустив надмірний формалізм і непропорційність між застосованими засобами та поставленою метою, за наявності процесуальної можливості усунути певні формальні неточності в межах розгляду даного спору.

Таким чином, право ОСОБА_1 на доступ до суду порушено та має бути захищено, право ОСОБА_1 на звернення до Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області з позовом про розірвання шлюбу наявне.

У зв`язку з цим, викладені в апеляційній скарзі доводи позивача в цій частині, колегія суддів визнає такими, що заслуговують на увагу.

Твердження апеляційної скарги про необхідність передачі справи для визначення підсудності у цій справі порядку частини 1 статті 29 ЦПК України до Верховного Суду є недоречними, оскільки виходячи із тлумачення статті 29ЦПК України та враховуючи роз`яснення, викладені у пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року № 11, Верховний Суд визначає підсудність справи про розірвання шлюбу тільки в разі, якщо ніхто з подружжя не проживає в Україні.

У цій справі позивач проживає на території України, а тому відсутні підстави для вирішення питання про визначення підсудності Верховним Судом.

Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції порушив норми процесуального права, що відповідно до пункту 4 частини 1 статті 379 ЦПК Україниє підставою для її скасування із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Застаттею 498 ЦПК Україниу разі якщо в процесі розгляду справи суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, суд України може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Доручення суду України надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.

Таким чином, у разі, якщо після відкриття провадження у справі буде встановлена необхідність вручення документів (зокрема, позовної заяви з додатками) відповідачу за межами України, такі дії можуть бути вчинені судами першої інстанцій у визначеному законодавством України порядку.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 379, 381, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 30 серпня 2023року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Л.М. Царюк

Повний текст постанови складено 06 листопада 2023 року.