УХВАЛА

31 жовтня 2023 року

м. Київ

справа №990/106/23

адміністративне провадження №П/990/106/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гімона М.М.,

суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л., Пасічник С.С., Ханової Р.Ф.,

за участю секретаря судового засідання: Лупінос Я. В.;

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник відповідача - Противень С. Л.,

розглянувши у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження як суд першої інстанції адміністративну справу №990/106/23 за позовом ОСОБА_1 до Етичної ради про визнання нечинним і скасування рішення,

УСТАНОВИВ:

31 травня 2023 року до Верховного Суду як суду першої інстанції надійшла позовна заява ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ) (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Етичної ради (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5) (далі - відповідач, Рада), в якій заявлено вимоги: визнати нечинним і скасувати рішення Етичної ради від 28 квітня 2023 року № 37 «Про невідповідність кандидата на посаду члена Вищої ради правосуддя ОСОБА_1 критеріям професійної етики та доброчесності для зайняття посади члена Вищої ради правосуддя». Позов направлено засобами поштового зв`язку 29 травня 2023 року.

На обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що рішення Ради є незаконним, оскільки обставини, викладені у ньому не відповідають дійсності. Зазначає, що надав належні докази на підтвердження зазначених у відповідних деклараціях відомостей, а Рада безпідставно вважала його матір членом сім`ї декларанта. Щодо питання придбання автомобіля позивач також вважає, що висновок Ради про наявність обґрунтованих сумнівів у законності джерел походження майна є бехпідставним, адже надані докази підтверджують як факт продажу попереднього автомобіля, так і достатність отримуваних доходів для придбання нового. Окремо позивач звертає увагу, що у висновку Ради зазначено недостовірну інформацію щодо посади, яку обіймає позивач, а також щодо пояснень, які були надані як письмово, так і під час співбесіди.

Верховний Суд ухвалою від 05 червня 2023 року відкрив провадження у цій справі.

18 липня 2023 року від Етичної ради надійшло клопотання про закриття провадження у справі. Посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в низці постанов, зазначає, що оскільки рішення Етичної ради містить (1) достатньо інформації щодо критеріїв, які вплинули на оцінювання ОСОБА_1 на відповідність критеріям професійної етики та доброчесності, (2) містить посилання на визначені законом підстави та мотиви його ухвалення, якими керувалася Етична рада, а також (3) ухвалене з використанням виключних дискреційних повноважень Етичної ради як допоміжного органу, який сприяє суб`єктам обрання (призначення) членів ВРП у встановленні відповідності кандидата на цю посаду критеріям професійної етики та доброчесності, то оскаржуване рішення Етичної ради відповідно до визначених позивачем підстав позову перевірці судом не підлягає. Рішення Етичної ради прийнято в межах дискреційних повноважень Етичної ради та не створює самостійних правових наслідків, у зв`язку з чим провадження підлягає закриттю.

17 серпня 2023 року і 18 жовтня 2023 року від Етичної ради надійшли додаткові пояснення щодо закриття провадження у справі. Етична рада, підтримуючи свою позицію та доводи на її підтвердження, викладені у заяві про закриття провадження в цій справі, керуючись статтею 44 КАС України, звертає увагу суду на актуальні правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо розгляду спорів із Етичною радою, а саме: від 20 липня 2023 року у справі № 990/34/23, від 14 вересня 2023 року у справі №990/20/23. На переконання відповідача, неврахування судом позиції Великої Палати Верховного Суду не тільки не відповідатиме положенням процесуального законодавства, але й суперечитиме принципу єдності судової практики. Вказане дає підстави обґрунтовано стверджувати, що навіть у цій категорії спорів висновки Великої Палати Верховного Суду мають враховуватись судами при застосуванні норм права у подібних правовідносинах, оскільки виключно такий підхід буде гарантувати стабільність правового регулювання, об`єктивність та прогнозованість правосуддя.

31 жовтня 2023 року від позивача надійшли заперечення проти клопотання представника відповідача про закриття провадження від 18 липня 2023 року та додаткових пояснень щодо закриття провадження у справі від 17 серпня 2023 року і від 16 жовтня 2023 року. На переконання позивача, предметом спору у цій справі є акт індивідуальної дії, який ухвалений «іншим подібним органом» (пункт 9 частини першої статті 19 КАС України) у межах конкурсу в ході формування складу державного органу - Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) (пункт 10 частини першої статті 19 КАС України) з питання прийняття позивача на публічну службу у ВРП (пункт 2 частини першої статті 19 КАС України) та яке є обов`язковим для з`їзду представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ у частині неможливості голосування за позивача як кандидата на посаду члена ВРП (пункт 9 частини першої статті 19 КАС України). Це свідчить про те, що спір відповідає ознакам публічно-правового, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів. Етична рада є органом, який уповноважений державою приймати рішення щодо оцінювання відповідності членів ВРП критеріям професійної етики та доброчесності, ухвалювати висновки щодо відповідності кожного кандидата на посаду члена ВРП критеріям професійної етики та доброчесності, а також складати списки кандидатів, рекомендованих для обрання (призначення) на посаду члена ВРП, не включення до яких припиняє участь кандидата у конкурсі на посаду члена ВРП. Більш того, зазначене рішення Етичної ради впливає на забезпечення права на участь в інших конкурсах без упередженого ставлення, адже цим рішенням установлені факти щодо негативного оцінювання таких критеріїв як професійна етика та доброчесність, а неможливість оскаржити вказане рішення позбавляє права спростувати негативні відомості, що установлені під час проходження іншого конкурсу.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги заявленого клопотання про закриття провадження у справі та додаткових пояснень до нього з підстав, викладених у цих документах. Посилаючись на практику Великої Палати Верховного Суду, акцентував увагу на тому, що оскаржуване у цій справі рішення Етичної ради є проміжним у процесі проведення конкурсу, а судовий контроль може здійснюватися виключно щодо остаточного рішення, яке ухвалює суб`єкт призначення. Більш того, скасування такого рішення не призведе до відновлення участі позивача у конкурсі, який вже закінчився.

Позивач проти доводів і вимог представника Етичної ради щодо закриття провадження у справі заперечував. Зазначав, що не має наміру повертатися до участі у конкурсі, однак, наявність оскаржуваного рішення носить негативний характер, а його інформація оприлюднена і доступна для перегляду невизначеному колу осіб, що ганьбить його репутацію. Звертає увагу, що саме з прийняттям цього рішення його участь в конкурсі на посаду члена ВРП закінчилася, що свідчить про те, що таке рішення є остаточним для нього. Більш того, конкурс, у якому брав участь позивач, закінчився і з`їздом представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ не було обрано до складу ВРП жодного з кандидатів, що мало наслідком оголошення нового конкурсу. Наявність же відносно позивача оскаржуваного рішення унеможливлювала його участь у повторному конкурсі. На переконання позивача, скасування такого рішення є належним способом захисту його прав, адже в такому випадку, інформація про наявність такого рішення буде видалена з сайту ВРП або, щонайменше, матиме відповідну відмітку про його скасування в судовому порядку.

Колегія суддів, заслухавши пояснення учасників справи, врахувавши вимоги законодавства і закріплену ним процедуру відбору кандидатів на посаду члена ВРП, більшістю голосів дійшла висновку про відсутність підстав для закриття провадження у справі.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювалася про те, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства», слід тлумачити в більш ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Вирішуючи питання про те, чи підпадає конкретно цей спір під ознаки спору, які підлягають судовому розгляду, колегія суддів виходить з такого.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією та законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Також зазначено про те, що відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Стосовно порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним».

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

У контексті завдань адміністративного судочинства, визначених у статті 2 КАС України, звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача, а тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.

Кожна особа має право в порядку, встановленому КАС України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист (частина перша статті 5 КАС України).

Згідно з пунктами 1, 2, 9, 10 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб.

До справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб`єктний склад, але й їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір, тобто по відношенню до особи, яка звернулася до суду. Прийняте суб`єктом владних повноважень при виконанні управлінських функцій рішення, вчинені дії або бездіяльність безпосередньо стосуються правового статусу (прав, законних інтересів, свобод, обов`язків) цієї особи.

Тобто, обов`язковою умовою судового захисту є наявність порушених прав та охоронюваних законом інтересів безпосередньо позивача з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється під час розгляду справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Подібні за змістом висновки викладені в постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2023 року у справі № 825/1194/18, від 26 вересня 2023 року у справі № 520/7440/21, від 14 червня 2022 року у справі № 904/3870/21, від 13 вересня 2022 року у справі № 918/1222/21.

Отже, саме під час розгляду конкретної справи суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові необхідно відмовити.

У питанні оскарження актів індивідуальної дії вже склалася усталена судова практика про те, що оскільки такий акт адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів, регулює конкретну життєву ситуацію, правом на його оскарження наділена особа, щодо якої цей акт прийнятий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується.

Зазначене у сукупності дає підстави для висновку, що у випадку, якщо під час розгляду справи буде встановлено, що індивідуальний акт не породжує виникнення чи зміну прав або обов`язків у особи, яка подала позов щодо протиправності цього індивідуального акта, це свідчить про відсутність об`єкта судового захисту та може бути підставою для відмови у задоволенні позову як необґрунтованого.

У цій справі предметом спору є рішення Етичної ради від 28 квітня 2023 року № 37 «Про невідповідність кандидата на посаду члена Вищої ради правосуддя ОСОБА_1 критеріям професійної етики та доброчесності для зайняття посади члена Вищої ради правосуддя», яке є актом індивідуальної дії. Позивачем є особа, відносно якої це рішення прийнято - ОСОБА_1 .

Вирішуючи питання правової природи цього рішення, суд виходить з такого.

За змістом частин першої - дев`ятої статті 9 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) відбір кандидатів на посади члена Вищої ради правосуддя проводиться за критеріями професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Кандидат на посаду члена Вищої ради правосуддя особисто подає документи, визначені частиною першою статті 8 цього Закону, до Вищої ради правосуддя або надсилає їх засобами електронного зв`язку не пізніше ніж за тридцять календарних днів до дати проведення відповідно з`їзду або конференції. Секретаріат Вищої ради правосуддя приймає та реєструє документи кандидатів на посаду члена Вищої ради правосуддя у хронологічному порядку надходження заяв та не пізніше наступного робочого дня оприлюднює на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя інформацію про кандидата на посаду члена Вищої ради правосуддя разом із копіями поданих документів, крім документів, визначених пунктами 4, 8, 9 частини першої статті 8 цього Закону. Не пізніше наступного робочого дня після завершення прийому документів секретаріат Вищої ради правосуддя формує списки кандидатів на посади членів Вищої ради правосуддя, які невідкладно оприлюднюються на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя та надсилаються органу, який скликає відповідний з`їзд або конференцію, а також публікуються у газеті "Голос України". Секретаріат Вищої ради правосуддя забезпечує проведення спеціальної перевірки стосовно кандидатів на посади членів Вищої ради правосуддя відповідно до Закону України "Про запобігання корупції". Секретаріат Вищої ради правосуддя передає органу, який скликає відповідний з`їзд або конференцію, та Етичній раді висновок про результати спеціальної перевірки кандидата на посаду члена Вищої ради правосуддя, а також висновок про відповідність кандидата та його документів вимогам, встановленим цим Законом. Не пізніше наступного робочого дня після завершення прийому документів секретаріат Вищої ради правосуддя надсилає копії поданих кандидатами на посади членів Вищої ради правосуддя документів до Етичної ради для встановлення відповідності кандидатів критеріям професійної етики та доброчесності. Етична рада надає органу, який скликає відповідний з`їзд або конференцію, висновок щодо відповідності кожного кандидата критеріям професійної етики та доброчесності, а також список кандидатів, рекомендованих для обрання на посаду члена Вищої ради правосуддя. Такий список має містити кількість кандидатур, яка щонайменше вдвічі перевищує кількість вакантних посад членів Вищої ради правосуддя. У разі встановлення за результатами спеціальної перевірки відомостей про кандидата, які не відповідають встановленим законодавством вимогам для зайняття посади, та/або у разі невключення кандидата до списку кандидатів, рекомендованих Етичною радою для обрання на посаду члена Вищої ради правосуддя, такий кандидат припиняє участь у конкурсі на посаду члена Вищої ради правосуддя.

Відповідно до абзаців третього-четвертого частини п`ятнадцятої статті 9 Закону № 1798-VIII Етична рада надає конкурсній комісії висновок щодо відповідності кожного кандидата критеріям професійної етики та доброчесності на зайняття посади члена Вищої ради правосуддя, а також список кандидатів, рекомендованих для призначення на посаду члена Вищої ради правосуддя. Такий список має містити кількість кандидатур, яка щонайменше вдвічі перевищує кількість вакантних посад членів Вищої ради правосуддя. У разі встановлення за результатами спеціальної перевірки відомостей про кандидата, які не відповідають визначеним законодавством вимогам для зайняття посади, та/або у разі невключення кандидата до списку кандидатів, рекомендованих Етичною радою для призначення на посаду члена Вищої ради правосуддя, такий кандидат припиняє участь у конкурсі на посаду члена Вищої ради правосуддя.

Згідно з частинами першою-другою статті 13 Закону № 1798-VIII з`їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ обирає членів Вищої ради правосуддя шляхом таємного голосування. Голосування проводиться виключно за кандидатів у члени Вищої ради правосуддя, які подали документи у порядку, встановленому цим Законом, відповідають вимогам, визначеним статтею 6 цього Закону, та включені до списку кандидатів, рекомендованих Етичною радою для обрання на посаду члена Вищої ради правосуддя.

05 серпня 2021 року набрав чинності Закон України від 14 липня 2021 року № 1635-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо порядку обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя та діяльності дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя», яким статтю 9 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) викладено в іншій редакції та доповнено цей Закон статтею 9-1, якою врегулювано порядок створення та функціонування Етичної ради.

Частиною двадцятою статті 9-1 Закону № 1798-VIII встановлено повноваження, які здійснює Етична рада, якими є, зокрема, ухвалення та оприлюднення на офіційному веб-сайті Вищої ради правосуддя обґрунтованого висновку щодо відповідності кожного кандидата на посаду члена Вищої ради правосуддя критеріям професійної етики та доброчесності, складання та оприлюднення списку кандидатів, рекомендованих Етичною радою для обрання (призначення) на посаду члена Вищої ради правосуддя; надсилання органу, що обирає (призначає) члена Вищої ради правосуддя, висновку щодо кожного кандидата та список кандидатів, рекомендованих Етичною радою для обрання (призначення) на посаду члена Вищої ради правосуддя.

Так, відповідно до частини дев`ятої статті 9 Закону № 1798-VIII у разі встановлення за результатами спеціальної перевірки відомостей про кандидата, які не відповідають встановленим законодавством вимогам для зайняття посади, та/або у разі невключення кандидата до списку кандидатів, рекомендованих Етичною радою для обрання на посаду члена Вищої ради правосуддя, такий кандидат припиняє участь у конкурсі на посаду члена Вищої ради правосуддя.

Отже, процедура відбору кандидатів на посаду члена ВРП з`їздом представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ здійснюється у декілька етапів: 1) скликання з`їзду і визначення дати та місця його проведення; 2) подання кандидатом документів, передбачених частиною першою статті 8 Закону № 1798-VIII; 3) перевірка відповідності документів вимогам, встановленим цим Законом, і складення висновку; 4) проведення секретаріатом Вищої ради правосуддя спеціальної перевірки стосовно кандидата на посаду члена ВРП відповідно до Закону України "Про запобігання корупції" і складення висновку; 5) направлення документів кандидата разом із висновками до Етичної ради; 6) встановлення Етичною радою відповідності кандидата критеріям професійної етики та доброчесності і складення висновку у формі рішення; 7) формування списків кандидатів, рекомендованих Етичною радою для призначення на посаду члена Вищої ради правосуддя; 8) проведення таємного голосування на з`їзді представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ; 9) обрання на посаду члена Вищої ради правосуддя кандидата, який за результатами таємного голосування отримав більшість голосів обраних делегатів з`їзду представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ або невідкладне оголошення нового конкурсу (якщо з`їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ не обрав члена Вищої ради правосуддя).

Зазначені етапи є послідовними, тобто, наступний етап щодо конкретного кандидата проводиться за умови проходження попереднього. На кожному етапі приймається проміжне рішення щодо просування справи кандидата на наступний конкурсний етап або остаточне рішення в такій процедурі, після якого участь особи в ній припиняється. Шостий етап у цій процедурі проводиться Етичною радою і має вирішальне значення у питанні включення кандидата на посаду члена ВРП у списки для обрання (призначення) відповідним суб`єктом. І якщо на попередніх етапах передбачається складення висновку, то Етична рада за результатом встановлення відповідності кандидата критеріям професійної етики та доброчесності ухвалює рішення. Негативне рішення Ради виключає можливість розгляду кандидатури особи суб`єктом формування складу ВРП.

Безперечно, Етична рада є допоміжним органом, який сприяє суб`єктам обрання (призначення) членів ВРП у встановленні відповідності кандидата на посаду члена ВРП критеріям професійної етики та доброчесності. Законодавство України не гарантує право стати членом ВРП, а тільки надає право взяти участь у відповідному конкурсному відборі. Не проходження особою шостого етапу цього відбору хоч і не створює негативних наслідків для кар`єри такої особи, однак, припиняє подальшу участь особи у відповідному конкурсі.

Тобто конкурсна процедура для тих кандидатів, які не включені до списку рекомендованих Етичною радою, на цьому етапі завершується. Для інших осіб, які включені до такого списку, конкурс продовжується.

Колегія суддів враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у низці постанов (зокрема, але не виключно, від 20 липня 2023 року у справі № 990/34/23, від 14 вересня 2023 року у справі № 990/20/23) про те, що висновки Етичної ради щодо відповідності або невідповідності кандидата на посаду члена ВРП критеріям професійної етики та доброчесності самі по собі не мають наслідком обрання / призначення на відповідну посаду, а є лише однією з умов для розгляду цих питань компетентним органом (етапом у процедурі обрання / призначення члена ВРП), тобто не зумовлюють самостійних правових наслідків, а відтак не можуть бути самостійним предметом судового розгляду.

З урахуванням послідовності (стадійності) прийняття рішення про обрання / призначення члена ВРП судовий контроль має здійснюватися щодо остаточного рішення, яке уповноважені приймати з`їзд суддів України, Президент України, Верховна Рада України, з`їзд адвокатів України, всеукраїнська конференція прокурорів, з`їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ. В іншому випадку може виникати ситуація, за якої оцінка наявності або відсутності підстав для обрання / призначення кандидата на посаду члена Ради буде надана до вирішення цього питання компетентним суб`єктом або всупереч волі органу, який сприяє обранню / призначенню членів ВРП.

Колегія суддів у цілому застосовує такі висновки суду апеляційної інстанції, однак, вважає, що для кандидатів, які не пройшли шостий етап у процедурі відбору, рішення Етичної ради є остаточним - на цьому участь кандидата у конкурсі завершується, а рішення Етичної ради у наступних етапах конкурсу не оцінюється.

Аналіз компетенції, прав та повноважень Етичної ради дає підстави для висновку, що цей орган наділений державою владно-управлінськими функціями у правовідносинах, що виникають під час формування ВРП як органу суддівського врядування, робота в якому для члена ВРП є проходженням публічної служби. Відповідне рішення Етичною радою ухвалюється у процедурі відбору кандидата для обрання на цю службу.

Зазначене у сукупності свідчить про те, що цей спір підлягає судовому розгляду і підпадає під юрисдикцію адміністративних судів, визначену статтею 19 КАС України.

Якщо позивач вважає, що рішення Етичної ради, в якому встановлена невідповідність кандидата критеріям професійної етики та доброчесності, породжує для такого кандидата правові наслідки, оскільки у ньому встановлюються факти невідповідності критеріям професійної етики і доброчесності, і такі наслідки він пов`язує із порушенням певних його прав у сфері публічно-правових відносин, учасником яких ця особа є (або була), їй має бути забезпечено право на судовий захист та можливість довести перед судом обґрунтованість позовних вимог.

У межах цієї справи встановлено і підтверджено представником відповідача у судовому засіданні, що для ОСОБА_1 саме рішення Етичної ради №37 від 28 квітня 2023 року є остаточним, адже з його ухваленням участь позивача у конкурсі припинилася. Відповідно, позивача не було внесено у списки кандидатів, рекомендованих для призначення на посаду члена Вищої ради правосуддя, а тому і остаточного (як зазначає Велика Палата Верховного Суду) рішення з`їзду представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ для позивача не може бути.

Тобто у цій справі саме оскаржуване рішення Етичної ради є остаточним в межах конкурсу, в якому брав участь позивач. Безперечно, що судовий контроль за таким рішенням не може бути безмежним з огляду на закріплені у законодавстві вимоги, однак, право на доступ до суду з таким позовом, предметом спору у якому є саме остаточне рішення, не може бути обмежено.

Слід звернути увагу й на те, що підставами для звернення до суду з цим позовом позивач визначає зокрема порушення Етичною радою процедури встановлення його відповідності критеріям професійної етики та доброчесності, посилаючись на використання недостовірних відомостей і складення висновку, який ґрунтується на припущеннях, а саме, позивач наполягає, що (1) декларацію заповнював згідно із роз`ясненнями НАЗК, а (2) Етична рада не може шляхом математичних розрахунків підраховувати залишок коштів для проживання, як наслідок встановлювати їх достатніть/недостатність. Позивач звернувся до суду за захистом своїх прав і інтересів, які полягають не у намаганні стати членом ВРП, а з метою спростування відомостей, що містяться в оскаржуваному рішенні.

Суд також погоджується з доводами позивача, в яких він посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Gloveli v. Georgia» (№ 18952/18), що стосувалося скарги заявниці за пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод на порушення її права на доступ до суду у зв`язку з відсутністю можливості отримати судовий перегляд рішення про відмову в призначенні її на посаду судді. У вказаному рішенні Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що, з урахуванням конкретних обставин цієї справи, виключення заявниці, кандидатки на посаду судді, яка відповідала встановленим законом критеріям допуску, за відсутності будь-якого судового перегляду цього рішення й з огляду на важливість захисту суддівської незалежності, не може вважатися таким, що відповідає інтересам правової держави. Будь-яке рішення щодо відбору чи кар`єри суддів або щонайменше процедура, згідно з якою таке рішення приймається, мають підлягати судовому перегляду.

Відповідно до висновку Європейського суду з прав людини право на справедливий суд тягне за собою вимогу, за якою всі рішення (дії) органів влади, які порушують права людини, мають оскаржуватися і розглядатися судом. Позбавивши саму себе юрисдикції розглядати скаргу заявниці на рішення ВРП, Кваліфікаційна палата порушила суть права заявниці на доступ до суду.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про відсутність передбачених пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України підстав для задоволення клопотання представника Етичної ради про закриття провадження у справі.

Керуючись статтями 238, 248, 250, 256 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання Етичної ради про закриття провадження у справі №990/106/23 за позовом ОСОБА_1 до Етичної ради про визнання нечинним і скасування рішення - відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 256 КАС України, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 03 листопада 2023 року.

СуддіМ.М. Гімон О.В. Білоус І.Л. Желтобрюх С.С. Пасічник Р.Ф. Ханова