Постанова

Іменем України

25 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 757/56940/20-ц

провадження № 61-2973св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - держава Україна, в особі Державної казначейської служби України та Міністерства юстиції України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Міністерства юстиції України на постанову Київського апеляційного суду

від 17 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Ящук Т. І., Махлай Л. Д., Немировської О. В., та ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 01 лютого 2022 року у складі судді Вовк С. В. та постанову Київського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Ящук Т. І., Махлай Л. Д.,

Немировської О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави Україна, в особі Державної казначейської служби України та Міністерства юстиції України (далі - МЮУ) про відшкодування шкоди.

Позов обґрунтований тим, що позивач із 12 жовтня 1995 року до 03 жовтня 2017 року здійснював нотаріальну діяльність приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу.

Наказом МЮУ від 13 червня 2017 року № 1880/5 прийнято рішення про тимчасове блокування доступу державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

29 серпня 2018 року Окружним адміністративним судом міста Києва за результатами розгляду поданого ОСОБА_1 позову до МЮУ, Державного підприємства «Національні інформаційні системи» визнано протиправним та скасовано наказ МЮУ від 13 червня 2017 року № 1880/5.

Позивач вважає, що протиправні рішення та дії щодо нього з боку відповідача діяли з 13 червня 2017 року (день видачі наказу) до 02 липня 2020 року (день ухвалення Верховним Судом постанови у справі

№ 826/8783/17), тобто протягом більше трьох років.

У рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 серпня

2018 року, постанові Шостого апеляційного адміністративного суду

від 16 січня 2019 року та постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року

у справі 826/8783/17 встановлено незаконність та необґрунтованість рішень і дій контролюючого органу, у зв`язку з чим позивач вимушений був звернутися до суду за захистом своїх прав.

Відповідач, застосовуючи до позивача тимчасове припинення доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, вчинив щодо нього дискримінаційні дії, фактично позбавив єдиного джерела доходів, призвів до обставин, які змусили його припинити нотаріальну діяльність з огляду на відсутність можливості вільно та без будь-якої дискримінації займатися такою діяльністю і отримувати від неї дохід.

Згідно з податковою декларацію про майновий стан і доходи за 2016 рік позивач отримав дохід у розмірі 919 752 грн, у 2015 році - 502 366 грн,

у 2014 році - 686 344 грн, таким чином, середньорічний дохід від нотаріальної діяльності за останні 3 роки, які передували порушенню прав, склав 702 820, 66 грн.

З часу прийняття відповідачем незаконного рішення (13 червня 2017 року) до прийняття рішення про припинення нотаріальної діяльності позивача

(03 жовтня 2017 року) пройшло майже 4 місяці, за які втрачений ним дохід становить 234 273, 55 грн, як 1/3 частина середньорічного доходу.

Крім цього, він у повному обсязі відшкодував витрати на утримання приміщення, яке займав, та комунальні послуги, за період з 13 червня

2017 року до 03 жовтня 2017 року в сумі 2 085,13 грн.

Також діями відповідача було порушено його звичний спосіб життя, що вплинуло на його здоров`я, він змушений був звертатися за наданням медичних послуг, зокрема для проведення ультразвукової діагностики у ЛДЦ ТОВ «Меддіагностика», за яку сплачено 710 грн.

Звернення до медичних установ свідчить про те, що неправомірні дії відповідача спричинили довготривалий стрес, який викликав порушення звичного способу життя, порушив його якість і завдав моральну шкоду,

а також шкоду діловій репутації як нотаріуса та фахівця.

Загальна сума майнової шкоди, завданої йому відповідачем становить

237 068, 68 грн (із розрахунку 234 273,55 грн + 2 085,13 грн + 710 грн).

Згідно з висновком експерта-психолога від 20 листопада 2020 року ОСОБА_1 внаслідок неправомірних дій, рішень, бездіяльності органів державної влади, окремих посадових (службових) осіб, пов`язаних із видачею наказу МЮУ від 13 червня 2017 року № 1880/5 дійсно завдано моральні страждання (моральна шкода). Грошовий еквівалент моральних страждань (моральної шкоди) завданих ОСОБА_1 внаслідок таких дій можна визначити в розмірі від 1 500 000 грн.

Посилаючись на вказане, ОСОБА_1 , остаточно сформулювавши позовні вимоги, просив суд стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання з єдиного казначейського рахунку 237 068,68 грн на відшкодування матеріальної шкоди (збитків), 1 500 000 грн - моральної шкоди, 30 000 грн - витрат на правничу допомогу, 22 723 грн - витрат на проведення експертно-психологічного дослідження.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 01 лютого 2022 року позов залишено без задоволення.

Суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 серпня 2018 року у справі

№ 826/8783/17 встановлено протиправність наказу МЮУ від 13 червня

2017 року № 1880/5 про тимчасове блокування приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 1 рік, проте позивач не довів наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і завданою шкодою.

Відмовляючи у задоволенні вимог про стягнення матеріальної шкоди (збитків) на суму 234 273,55 грн, заявленої позивачем як сума доходу, який він би отримав від здійснення нотаріальної діяльності у разі не порушення його прав відповідачем, суд першої інстанції виходив з того, що сума збитків, яку просив стягнути позивач обґрунтовується припущеннями. При цьому, судом також враховано, що наказом МЮУ від 13 червня 2017 року

№ 1880/5 було тимчасово заблоковано доступ лише до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отже приватний нотаріус ОСОБА_1 міг вчиняти інші нотаріальні дії та отримувати дохід.

Враховуючи, що у період з 13 червня до 03 жовтня 2017 року приватний нотаріус ОСОБА_1 був діючим нотаріусом, то не підлягають задоволенню вимоги про стягнення витрат на утримання приміщення (офісу нотаріуса) та сплати комунальних послуг.

Позивач не довів, що витрати на проведення ультразвукової діагностики в сумі 710 грн є реальними збитками у зв`язку з прийняттям наказу МЮУ від 13 червня 2017 року № 1880/5.

Суд виходив з того, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження завдання моральної шкоди, понесених моральних страждань, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням відповідача.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 01 лютого 2022 року скасовано в частині відмови у задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди та ухвалено в цій частині нове судове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 5 000 грн на відшкодування моральної шкоди. В іншій частині цих вимог відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд з урахуванням того, що позивач довів завдання йому моральної шкоди внаслідок прийняття неправомірного наказу МЮУ, характер допущених щодо позивача порушень, обсяг та глибину його моральних страждань, керуючись принципами розумності, справедливості та співмірності частково задовольнив вимоги про відшкодування моральної шкоди.

З висновками суду першої інстанції про відмову в іншій частині позовних вимог апеляційний суд погодився.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі МЮУ просить оскаржуване судове рішення скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржувані судові рішення скасувати, направивши справу на новий розгляд.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

02 березня 2023 року МЮУ подало касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року.

14 березня 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду міста Києва від 01 лютого 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 листопада

2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою МЮУ та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції. Відмовлено у задоволенні клопотання МЮУ про зупинення виконання постанови апеляційного суду.

Ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

У травні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Підставою касаційного оскарження судового рішення МЮУ зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду

від 11 липня 2019 року у справі № 757/24365/18-ц, від 21 грудня 2018 року

у справі № 920/31/18, від 08 травня 2018 року у справі № 920/316/17

(пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Вважає, що позивач не довів наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і завданою шкодою, на що правильно звернув увагу суду першої інстанції.

Стверджує, що суд апеляційної інстанції в порушення вимог статей 78, 106 ЦПК України визнав поданий позивачем висновок експерта-психолога належним та допустимим доказом, незважаючи на те, що він складений

20 листопада 2020 року, тобто до подання позову (18 грудня 2020 року) коли позивач не мав статусу учасника справи. Крім того висновок не має перекладу українською мовою, тому не може розглядатись як належний доказ.

Підставою касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц,

у постановах Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 227/2918/19, від 10 квітня 2019 року у справі № 464/3789/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 360/723/16-ц, від 28 жовтня 2020 року у справі № 461/85/19, від 24 березня 2021 року у справі № 545/1871/19, від 22 січня 2020 року у справі № 560/798/16-а, від 24 березня 2020 року у справі № 818/607/17, від 02 липня 2020 року у справі № 826/8783/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, посилається на необхідність відступлення від висновків Верховного Суду у постановах від 21 січня 2021 року у справі № 420/4262/19, від 19 червня 2018 року у справі № 826/9263/17, від 01 жовтня 2019 року у справі № 420/912/19, від 21 листопада 2019 року у справі № 420/1065/19,

від 12 лютого 2020 року у справі № 824/902/19-а, від 24 квітня 2020 року

у справі № 160/9698/19, від 23 липня 2020 року у справі № 640/12935/20,

від 03 грудня 2020 року у справі № 580/3884/19 (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

Вказує на порушення судами норм процесуального права та наявність передбачених пунктами 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підстав для скасування оскаржуваних судових рішень (пункт 4 частини другої

статті 389 ЦПК України).

Вважає, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги висновок експерта-психолога від 20 листопада 2020 року та проігнорував клопотання позивача про допит експерта. Апеляційний суд вказане клопотання також залишив поза увагою, що позбавило його можливості всебічно та об`єктивно встановити обставини справи.

Суди не досліджували глибину фізичних і душевних страждань, яких позивач зазнав у зв`язку із протиправним рішенням і діями органу державної влади.

Апеляційний суд не дослідив належним чином надані позивачем докази, зокрема щодо місцезнаходження його робочого місця, у зв`язку з чим обґрунтував рішення в частині відмови у відшкодуванні неотриманого доходу, витрат пов`язаних з утриманням квартири, на припущеннях, які не відповідають матеріалам справи, зібраним доказам і суперечать їм.

Суди, відмовляючи у задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 500 000 грн, протиправно відхилили письмові докази, наявні в матеріалах справи, а саме: висновок спеціаліста-невролога

від 02 квітня 2018 року, висновок лікувально-діагностичного центру «Меддіагностика» від 27 вересня 2017 року, висновок клініко-біохімічної лабораторії від 21 жовтня 2017 року, висновок про загально клінічне дослідження крові від 02 жовтня 2017 року.

Звертає увагу на те, що належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності є рішення Окружного адміністративного суду

міста Києва від 29 серпня 2018 року у справі № 826/8783/17, яким визнано протиправним та скасовано наказ МЮУ.

Крім того апеляційний суд помилково застосував правові висновки щодо загальних підходів до відшкодування моральної шкоди, викладені у постанові Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі

№ 464/3789/17.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2023 року МЮУ подало до Верховного Суду відзив, в якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Вважає безпідставними доводи щодо понесення матеріальних збитків, оскільки оплата комунальних послуг здійснювалось на договірних засадах, а крім того, позивач не надав суду доказів оплати таких витрат. Можливість отримання позивачем доходів в сумі 234 273,55 грн є лише його припущенням, а подані декларації за минулі роки не можуть розглядатись як докази розміру доходів за інші періоди.

Застосування до позивача, як державного реєстратора, тимчасового блокування доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не можна ототожнювати з порушенням його права на працю та права займатись незалежною нотаріальною діяльністю.

З поданих позивачем доказів вбачається, що він припинив нотаріальну діяльність на підставі власної заяви від 29 вересня 2017 відповідно до статей 30, 30-1 Закону України «Про нотаріат».

У справі № 826/8783/37 позов ОСОБА_1 задоволено, визнано протиправним та скасовано наказ МЮУ від 13 червня 2017 року № 1880/5 та зобов`язано розблокувати доступ до Державного реєстру, тому позивач захистив свої права в судовому порядку, а рішення суду про скасування наказу і поновлення доступу до державного реєстру є достатнім способом захисту його прав.

З наданих позивачем доказів на підтвердження завдання моральної шкоди неможливо встановити чим саме викликана необхідність його звернення до лікарів та з чим пов`язані виявлені захворювання. Доказом, який міг би підтвердити причину захворювання позивача міг бути висновок судово-медичної експертизи, проте такого висновку в матеріалах справи немає.

Відсутній та недоведений причинно-наслідковий зв`язок між захворюваннями позивача (якщо такі мали місці) та тимчасовим блокуванням доступу державного реєстратора ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Вважає, що суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні клопотання позивача про виклик в судове засідання спеціаліста психолога.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до наказу МЮУ від 26 квітня 2017 року № 1509/7 «Про проведення моніторингу реєстраційних дій у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 включено до переліку державних реєстраторів, щодо яких у строк до 01 червня 2017 року проводиться моніторинг реєстраційних дій у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Під час моніторингу здійснених ОСОБА_1 реєстраційних дій складено акт від 16 травня 2017 року, який став підставою для проведення камеральної перевірки відповідно до наказу МЮУ від 24 травня 2017 року

№ 1795/7.

За результатами проведеної камеральної перевірки приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 складена довідка від 06 червня 2017 року, в якій стверджувалось те, що позивач порушив вимоги статей 10, 16, 18, 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», пункти 9, 10, 12, 13, 19, 20, 78 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25 грудня 2015 року, пункти 11-13, 15, 21, 31, 56 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року № 1141, вимоги до оформлення заяв та рішень у сфері державної реєстрації прав на нерухоме майно, затверджені наказом Міністерства юстиції України

від 21 листопада 2016 року № 3276/5, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 21 листопада 2016 року за №1505/29635. Крім того вказаною довідкою рекомендовано тимчасово заблокувати доступ державного реєстратора - приватного нотаріуса ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 1 рік.

На підставі зазначеної довідки МЮУ видало наказ від 13 червня 2017 року № 1880/5, згідно з яким приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 тимчасово заблоковано доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 1 рік.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 серпня

2018 року, яке залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 січня 2019 року, у справі № 826/8783/17 визнано протиправним та скасовано наказ МЮУ від 13 червня 2017 року

№ 1880/5 про тимчасове блокування доступу державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу

ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Зобов`язано ДП «Національні інформаційні системи» МЮУ розблокувати доступ державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Позивач припинив нотаріальну діяльність на підставі поданої ним заяви

від 29 вересня 2017 року відповідно до статей 30, 30-1 Закону України «Про нотаріат».

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої

статті 4 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55 Конституції України).

Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).

Відповідно до частини першої статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно з частинами першою-третьою статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку

зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

При застосуванні статті 1173 ЦК України суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування вимогам закону чи іншого нормативного акту; по-друге, факт завдання цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі, по третє, наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправною діяльністю і збитками.

У постанові від 30 травня 2018 у справі № 750/8676/15-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання. Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вину завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані. Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Подібні висновки викладені також у постанові Верховного Суду

від 23 листопада 2022 року у справі № 201/12077/19.

За змістом частини четвертої статті 623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 вказував, що єдиною підставою нездійснення ним нотаріальної діяльності та як наслідок - неотримання доходу був саме наказ МЮУ від 13 червня 2017 року № 1880/5, яким йому було тимчасово заблоковано доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 1 рік.

Протиправність вказаного наказу встановлено рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 серпня 2018 року у справі

№ 826/8783/17.

Статтею 34 Закону України «Про нотаріат» визначено перелік нотаріальних дій, які вчиняють нотаріуси.

Статтею 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) визначено перелік дій, які здійснює державний реєстратор.

Суди встановили, що у зв`язку з прийняттям наказу від 13 червня

2017 року № 1880/5 приватний нотаріус ОСОБА_1 був позбавлений можливості вчиняти дії, які потребують здійснення функцій державного реєстратора відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

З огляду на викладене, застосування до позивача як державного реєстратора тимчасового блокування доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно неможливо ототожнювати із забороною здійснювати нотаріальну діяльність.

З цих підстав суди правильно відмовили у задоволенні вимог про компенсацію витрат на комунальні послуги та утримання приміщення, в якому позивач здійснював нотаріальну діяльність.

За результатами оцінки наданих сторонами доказів, суди дійшли вмотивованих висновків про недоведеність позивачем тієї обставини, що розмір доходів, які він міг би реально одержати у період з 13 червня до

03 жовтня 2017 року, за звичайних обставин, якби його право не було порушене наказом МЮУ від 13 червня 2017 року № 1880/5, становить

234 273,55 грн.

Матеріали справи не містять доказів конкретних випадків, коли

ОСОБА_1 у період із 13 червня до 03 жовтня 2017 року через наявність наказу МЮУ від 13 червня 2017 року № 1880/5 вимушений був відмовити особам (клієнтам), які звернулись до нього для вчинення нотаріальних/реєстраційних дій, кількість таких випадків та реальний втрачений через це дохід позивача.

Верховний Суд також погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність причинного зв`язку між наявними захворюваннями позивача і діями/рішеннями МЮУ.

Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відмовляючи у задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що сам по собі факт наявності судового рішення про визнання наказу МЮУ неправомірним, за умови не доведеності позивачем завдання йому моральної шкоди, понесених моральних страждань та наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням відповідача, не є достатньою підставою для відшкодування шкоди.

Апеляційний суд, не погодившись з такими висновками, частково задовольнив вимоги про відшкодування моральної шкоди.

Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, оскільки рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва

від 29 серпня 2018 року в справі № 826/8783/17 встановлена протиправність наказу МЮУ від 13 червня 2017 року № 1880/5, а позивачем доведено наявність душевних страждань в результаті неправомірних дій щодо нього з боку органу державної влади.

Визначаючи розмір компенсації моральної шкоди, апеляційний суд в межах наданих йому повноважень, оцінив докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, з огляду на конкретні обставини справи, у тому числі тривалість та наслідки порушення прав ОСОБА_1 , наявність судового рішення, яким встановлено протиправність наказу МЮУ і яке саме по собі також є певною сатисфакцією для позивача, врахувавши вимоги розумності і справедливості, дійшов висновку про стягнення на користь позивача

5 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 в частині визначення розміру відшкодування моральної шкоди, як і доводи касаційної скарги МЮУ щодо недоведеності позивачем факту моральної шкоди, переважно спрямовані на необхідність переоцінки доказів Верховним Судом, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції визначені статтею 400 ЦПК України.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Відповідно до частини п`ятої статті 102 ЦПК України суд має право за заявою учасників справи або з власної ініціативи викликати експерта для надання усних пояснень щодо його висновку.

Разом із тим сам по собі факт не заслуховування судами попередніх інстанцій усних пояснень експерта щодо його висновку від 20 листопада 2020 року не призвело до неправильного вирішення справи.

Висновок експерта, складений на замовлення позивача, містить відповіді на питання поставлені ОСОБА_1 , вказівку на те, що висновок складено для подання до суду, а особа, яка його склала попереджена (обізнана) про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку.

Оцінка вказаному висновку надана апеляційним судом відповідно до вимог статей 89, 110 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги МЮУ про те, що поданий позивачем висновок експерта є неналежним та недопустимим доказом, оскільки складений до звернення ОСОБА_1 із розглядуваним позовом до суду є помилковими.

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

За змістом частин другої, четвертої статті 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Обміркувавши вказані положення процесуального закону, колегія суддів дійшла висновку, що ЦПК України не містить заборони для особи, яка має намір подати позов до суду, під час його підготовки звернутися до експерта/експертної установи задля отримання відповідного висновку на своє замовлення.

Разом із тим перевірка відповідності такого висновку вимогам процесуального закону, у тому числі положенням статей 102, 106 ЦПК України та його оцінка здійснюється судом, з урахуванням у тому числі доводів та заперечень учасників справи.

За встановлених обставин, висновки судів по суті вирішення спору щодо відшкодування моральної шкоди не суперечать висновкам, що викладені

у постановахВеликої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року

у справі № 750/8676/15-ц, у постановах Верховного Суду від 21 квітня

2021 року у справі № 227/2918/19, від 10 квітня 2019 року у справі

№ 464/3789/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 360/723/16-ц,

від 28 жовтня 2020 року у справі № 461/85/19, від 24 березня 2021 року

у справі № 545/1871/19, від 22 січня 2020 року у справі № 560/798/16-а,

від 24 березня 2020 року у справі № 818/607/17, від 02 липня 2020 року

у справі № 826/8783/17, від 11 липня 2019 року у справі № 757/24365/18-ц, від 21 грудня 2018 року у справі № 920/31/18, від 08 травня 2018 року

у справі № 920/316/17, на які посилались ОСОБА_1 та МЮУ.

Колегія суддів відхиляє, як підставу для скасування оскаржуваних судових рішень посилання ОСОБА_1 в касаційній скарзі на необхідність відступу від висновків Верховного Суду у постановах від 21 січня 2021 року у справі № 420/4262/19, від 19 червня 2018 року у справі № 826/9263/17,

від 01 жовтня 2019 року у справі № 420/912/19, від 21 листопада 2019 року

у справі № 420/1065/19, від 12 лютого 2020 року у справі № 824/902/19-а,

від 24 квітня 2020 року у справі № 160/9698/19, від 23 липня 2020 року у справі № 640/12935/19, від 03 грудня 2020 року у справі № 580/3884/19, оскільки заявник не навів належного обґрунтування для відступу від вказаних висновків, які є усталеними та послідовними.

Крім того, предметом спору у наведених адміністративних справах, є визнання протиправними і скасування наказів МЮУ, а у цивільній справі, яка переглядається - відшкодування майнової та моральної шкоди.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про порушення судами норм процесуального права щодо не дослідження доказів, Верховний Суд вважає необґрунтованими, оскільки судами надано оцінку доказів відповідно до положень статті 89 ЦПК України, при цьому недоліки допущені судом першої інстанції були виправлені апеляційним судом під час апеляційного перегляду.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411

ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання виконання судом обов`язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи.

Оскаржувані судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки судів щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

Посилання заявника на те, що апеляційний суд частково задовольнивши позовні вимоги не вирішив питання про судові витрати, не є підставою для скасування оскарженого судового рішення.

Статтею 270 ЦПК України передбачено процесуальний механізм ухвалення додаткового рішення суду, у тому числі у випадку, коли судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для їх скасування.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скаргиМіністерства юстиції України та ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 01 лютого 2022 року

в незміненій частині та постанову Київського апеляційного суду

від 17 листопада 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович