ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

"24" жовтня 2023 р. Справа№ 910/13588/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Демидової А.М.

Ходаківської І.П.

при секретарі судового засідання Невмержицькій О.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 24.10.2023

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Компанії «Н.З.К. Холдінг Лімітед»

на рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2023 (повний текст рішення складено 29.06.2023)

у справі №910/13588/22 (суддя Бондарчук В.В.)

за позовом Компанії «Н.З.К. Холдінг Лімітед»

до Держави Україна в особі Національного банку України

про стягнення 2 800 815,76 грн,

ВСТАНОВИВ:

Компанія «Н.З.К. Холдінг Лімітед» (далі по тексту - позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва із позовом до Держави Україна в особі Національного банку України (далі по тексту - відповідач, НБУ) про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади (стягнення 2 800 815,76 грн).

Позовні вимоги обґрунтовані незаконною бездіяльністю відповідача щодо невжиття заходів забезпечення захисту інтересів вкладників і кредиторів Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» (далі по тексту - ПАТ «Брокбізнесбанк»), внаслідок чого позивачу було завдано шкоди (400 000,00 грн основного боргу згідно Договору відступлення права вимоги від 20.11.2022, 802 033,95 грн упущеної вигоди (неотримані відсотки по Договору банківського вкладу №28-03-2013 від 04.03.2013 за період з 01.03.2014 по 19.11.2022), 104 745,21 грн 3 % річних та 1 494 035,61 грн інфляційних витрат, нарахованих за період з 01.03.2014 по 19.11.2022).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.06.2023 у справі №910/13588/22 у позові відмовлено повністю.

Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог.

При цьому суд першої інстанції залишив без задоволення заяву відповідача про застосування строку позовної давності, з огляду на відмову у задоволенні позову по суті заявлених позовних вимог.

Не погоджуючись із ухваленим рішенням суду першої інстанції, Компанія «Н.З.К. Холдінг Лімітед» звернулася до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2023 у справі №910/13588/22 та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Обґрунтовуючи вимоги та доводи апеляційної скарги позивач посилається на те, що суд першої інстанції не здійснив кваліфікацію спірних правовідносин, не надав правову оцінку ряду фактичних обставин справи, не дослідив причинно-наслідковий зв`язок між бездіяльністю НБУ та банкрутством ПАТ «Брокбізнесбанк». Також, за твердженням апелянта, суд першої інстанції не врахував відсутності у матеріалах даної справи доказів, які спростовують вину НБУ.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.07.2023 апеляційну скаргу Компанії «Н.З.К. Холдінг Лімітед» на рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2023 у справі №910/13588/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Євсіков О.О., Корсак В.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.07.2023 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/13588/22. Відкладено розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Компанії «Н.З.К. Холдінг Лімітед» на рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2023 у справі №910/13588/22.

Матеріали справи №910/13588/22 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 31.07.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Компанії «Н.З.К. Холдінг Лімітед» на рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2023 у справі №910/13588/22. Розгляд апеляційної скарги призначено на 05.09.2023 о 12 год. 30 хв.

29.08.2023 від відповідача на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, за яким відповідач просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2023 у справі №910/13588/22 залишити без змін.

В заперечення на апеляційну скаргу відповідач посилається на те, що НБУ не є стороною у договірних відносинах між ТОВ «Інтертрансгруп» та ПАТ «Брокбізнесбанк», а тому у НБУ відсутні зобов`язання перед ТОВ «Інтертрансгруп». Крім того, позивач не є кредитором ПАТ «Брокбізнесбанк».

Відповідач зазначає, що судом першої інстанції надано правову оцінку кваліфікації спірних правовідносин, із застосуванням норм матеріального права, яке підлягає застосуванню та з урахуванням правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм права.

Як зазначив відповідач, виплати відшкодування за вкладами та задоволення вимог кредиторів відноситься до компетенції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а не НБУ. Так, наразі у провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа №910/9251/18 за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до пов`язаних із ПАТ «Брокбізнесбанк» осіб про відшкодування шкоди на суму 8 915 542 370,80 грн. Крім того, на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб розміщено ряд оголошень про рішення виконавчої дирекції Фонду, якими погоджено продовження процедури здійснення задоволення вимог кредиторів ПАТ «Брокбізнесбанк» (від 06.03.2023 №271, від 19.12.2022 №1047, від 27.03.2023 №359, від 24.04.2023 №487, від 18.05.2023 №586, від 03.07.2023 №795, від 31.07.2023 №927).

Також відповідач посилається на усталену правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 31.05.2023 у справі №757/13800/21-ц, від 22.11.2022 у справі №757/23740/20-ц, від 09.11.2022 у справі №757/23946/21-ц, від 12.08.2022 у справі №757/40411/18-ц, від 07.05.2020 у справі №757/62120/18-ц, від 28.01.2020 у справі №369/11928/17, від 05.09.2018 у справі №757/12598/16-ц, від 15.05.2019 у справі №757/72592/17, від 08.04.2020 у справі №757/24110/18-ц, від 15.04.2020 у справі №757/27124/19-ц.

У судовому засіданні 05.09.2023 оголошено перерву до 26.09.2023 до 12 год. 30 хв.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 25.09.2023 у зв`язку із перебуванням судді Євсікова О.О. та судді Корсака В.А. у відпустках, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.09.2023 справу №910/13588/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Ходаківська І.П., Демидова А.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.09.2023 апеляційну скаргу Компанії «Н.З.К. Холдінг Лімітед» на рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2023 у справі №910/13588/22 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Ходаківська І.П., Демидова А.М.

У судовому засіданні 26.09.2023 оголошено перерву до 24.10.2023 до 12 год. 45 хв.

24.10.2023 представник позивача у судовому засіданні підтримав вимоги та доводи своєї апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2023 у справі №910/13588/22 скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

24.10.2023 представник відповідача у судовому засіданні заперечив проти задоволення апеляційної скарги позивача, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2023 у справі №910/13588/22 залишити без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши вимоги та доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

04.03.2013 між Публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк» (далі - Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтертрансгруп» (далі - Вкладник) укладено Договір банківського строкового вкладу «Стандарт Плюс» №28-03-2013, за умовами якого Вкладник розміщує, а Банк приймає тимчасово вільні грошові кошти в сумі 38 000 000,00 грн на умовах та в порядку, встановлених цим Договором (далі - Договір) (т.1 а.с. 38-43).

Згідно п. 1.2. Договору строк розміщення депозиту - з 04.03.2013 по 04.03.2014 або по дату, що визначається згідно п. 4.8. Договору, у випадку настання обставин, що визначені п. 4.8. цього Договору.

За платіжним дорученням №19 від 04.03.2013 ТОВ «Інтертрансгруп» перерахувало ПАТ «Брокбізнесбанк» 38 000 000,00 грн (т.1 а.с. 44).

Як стверджує позивач, вказані грошові кошти Вкладнику у визначений строк не повернуто.

28.02.2014 Правлінням Національного банку України прийнято постанову №107 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» до категорії неплатоспроможних».

28.02.2014 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №9 щодо запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Брокбізнесбанк».

11.06.2014 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №45 про початок здійснення процедури ліквідації ПАТ «Брокбізнесбанк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Брокбізнесбанк» - Куреного О.В.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтертрансгруп» звернулося із заявою від 04.07.2014 №08-05/152 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку АТ «Брокбізнесбанк» про визнання кредитором на суму 56 381 840,20 грн (т. 1 а.с. 46-48).

Листом від 09.09.2015 за вих. №7/35-зрк ПАТ «Брокбізнесбанк» повідомило ТзОВ «Інтертрансгруп», що виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №210/15 від 03.09.2015 щодо затвердження змін до реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ «Брокбізнесбанк», згідно якого грошові вимоги ТзОВ «Інтертрансгруп» до Банку акцептовані у загальній сумі 56 640 150,23 грн та будуть задовольнятися в 7 чергу (т.1 а.с. 49).

Листом від 10.12.2019 за вих. №35-20863/118 Фонд гарантування вкладів фізичних осіб повідомив ТОВ «Інтертрансгруп», що останньому, як кредитору 7 черги, ПАТ «Брокбізнесбанк» в процесі здійснення процедури ліквідації грошові кошти не виплачувало. Протягом процедури ліквідації банку було здійснено часткове задоволення вимог кредиторів 3 черги реєстру акцептованих вимог кредиторів банку, відповідно із завершенням процедури ліквідації ПАТ «Брокбізнесбанк» усі вимоги до банку, незадоволені за недостатністю його майна, вважаються погашеними (т.1 а.с. 50-51).

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб також повідомив ТзОВ «Інтертрансгруп», що 15.10.2019 внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №10731110121000818 про державну реєстрацію припинення ПАТ «Брокбізнесбанк» як юридичної особи, а отже, ліквідація банку вважається завершеною, а банк ліквідованим.

20.11.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтертрансгруп» (далі - Цедент) та Компанією «Н.З.К. Холдінг Лімітед» (далі - Цесіонарій) укладено договір уступки права вимоги, відповідно до якого Цедент частково відступає, а Цесіонарій частково приймає на себе право вимоги Цедента до АТ «Брокбізнесбанк», Національного банку України, Держави Україна, на наступні грошові кошти: 1) 400 000,00 грн - суму матеріальної шкоди, спричиненої Цеденту неповерненням основного боргу по договору банківського вкладу №28-03-2013 від 04.03.2013; 2) додаткові стягнення, розраховані виходячи із суми матеріальної шкоди в розмірі 400 000,00 грн, а саме: проценти на вклад Цедента в АТ «Брокбінесбанк» за період з 01.01.2014 по момент виплати їх боржником/боржниками; відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих у зв`язку із неповерненням Цеденту вкладу і процентів по вкладу за період з 01.01.2014 по момент виплати боржником/боржниками; 3) упущену вигоду.

Спір виник, як вказує позивач, внаслідок протиправної бездіяльності Національного банку України у період з 01.07.2011 по 28.02.2014, зокрема, невжиття належних заходів захисту інтересів вкладників і кредиторів щодо збереження коштів на банківських рахунках ПАТ «Брокбізнесбанк» та ліквідації Банку, а тому позивачу завдано шкоди на суму 2 800 815,76 грн, яка включає заборгованість з повернення банківського вкладу у розмірі 400 000,00 грн, 802 034,95 грн упущеної вигоди, 104 754,21 грн 3% річних та 1 494 035,61 грн інфляційних втрат.

Згідно із ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно із ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками, згідно з ч. 2 цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 56 Конституції України надає право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Статтею 1173 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Особливості відшкодування шкоди, завданої у результаті виведення неплатоспроможного банку з ринку/ліквідації банку на підставі протиправних (незаконних) індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України особам, які на дату прийняття таких індивідуальних актів або рішень, відповідно, мали статус учасників такого банку, встановлюються Законом України «Про банки і банківську діяльність» та Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Отже, необхідною підставою для притягнення органу державної влади (у даному випадку Національного банку України) до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього державного органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями чи бездіяльністю і заподіяною шкодою.

Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. Постанова об`єднаної палати Верховного Суду від 19.08.2022 у справі №910/9095/18.

При цьому за вимогами статті 1173 ЦК України не підлягає доведенню наявність вини органу державної влади, яким прийнято незаконне рішення, вчинено дію чи бездіяльність органу внаслідок чого особі завдано шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 №679-XIV, в редакції Закону станом на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон №679-XIV) Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

Особливий статус Національного банку України визначений у рішенні Конституційного Суду України від 26 лютого 2009 року № 6-рп/2009, відповідно до пункту 3.1 якого Конституція України визначила правовий статус Національного банку України як центрального банку держави, основною функцією якого є забезпечення стабільності грошової одиниці України (ст. 99). Особливість юридичного статусу Національного банку України полягає в тому, що, з одного боку, він має публічно-правовий статус особливого центрального органу державного управління, самостійного у своїй діяльності від органів державної влади (ст. ст. 6, 7, 24, 25, 53 Закону України «Про Національний банк України»), а з іншого - цивільно-правовий статус як юридичної особи, яка має відокремлене майно, що є об`єктом права державної власності і перебуває в його повному господарському віданні, та може вчиняти певні цивільно-правові правочини з комерційними банками, державою (ст. 4, 29, 31, 42 Закону України «Про Національний банк України»).

У статті 4 Закону №679-XIV зазначено, що Національний банк є економічно самостійним органом, який здійснює витрати за рахунок власних доходів, а у визначених цим Законом випадках - також за рахунок коштів Державного бюджету України. Національний банк не відповідає за зобов`язаннями органів державної влади, а органи державної влади не відповідають за зобов`язаннями Національного банку, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов`язання. Національний банк не відповідає за зобов`язаннями фінансових установ, а фінансові установи не відповідають за зобов`язаннями Національного банку, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов`язання.

Відповідно до ст. 55 Закону №679-XIV головна мета банківського регулювання і нагляду - безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів.

Національний банк здійснює функції банківського регулювання і нагляду на індивідуальній та консолідованій основі за діяльністю банків та банківських груп у межах та порядку, передбачених законодавством України.

Національний банк здійснює постійний нагляд за дотриманням банками, їх підрозділами, афілійованими та спорідненими особами банків на території України та за кордоном, банківськими групами, представництвами та філіями іноземних банків в Україні, а також іншими юридичними та фізичними особами банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку і економічних нормативів. Національний банк не здійснює перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності осіб, зазначених у цій статті, крім випадку, передбаченого статтею 33 цього Закону.

Згідно із ст. 66 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 №2121-III (далі по тексту - Закон №2121-III) державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України у таких формах: Адміністративне регулювання: 1) реєстрація банків і ліцензування їх діяльності; 2) встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банку (банків); 3) застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру; 4) нагляд за діяльністю банків; 5) надання рекомендацій щодо діяльності банків. ІI. Індикативне регулювання: 1) встановлення обов`язкових економічних нормативів; 2) визначення норм обов`язкових резервів для банків; 3) встановлення вимог до визначення (розрахунку) банками розміру ризиків, притаманних їхній діяльності;4) визначення процентної політики; 5) рефінансування банків; 6) кореспондентських відносин; 7) управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції; 8) операцій з цінними паперами на відкритому ринку; 9) імпорту та експорту капіталу.

Метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках (ч. 1 ст. 67 Закону №2121-III).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.02.2022 у справі №910/6175/19 дійшла наступних правових висновків:

« 7.21. Аналіз зазначених норм свідчить, що НБУ бере участь у виконанні функцій держави в банківському секторі та наділений при цьому певними владно-розпорядчими повноваженнями для виконання своїх функцій, що притаманно органам державної влади.

7.22. У свою чергу банківський сектор - це особлива сфера, де одні суб`єкти господарювання довіряють власні кошти іншим, а тому існує ризик можливості з боку банків (власників, акціонерів тощо) незаконно привласнити такі кошти і уникнути відповідальності.

7.23. Для запобігання цьому (серед інших функцій) функціонує НБУ як особливий державний орган, який регулює банківську діяльність, здійснює контроль і нагляд за банками з метою недопущення протиправної діяльності доведення банку до неплатоспроможності та привласнення коштів вкладників.

7.24. НБУ зобов`язаний вчиняти заходи впливу та контролю з метою недопущення порушення норм банківського законодавства (насамперед зі сторони банків) та відновлення платоспроможності і стабільності банків.

7.25. Таким чином, правовий режим НБУ також характеризується подвійною правовою природою: з одного боку, він є органом, уповноваженим здійснювати державне управління у сфері банківської діяльності, а з іншого - банківською установою, яка здійснює банківські операції, виступає кредитором останньої інстанції для інших банків, а також може надавати кредит Фонду.

7.28. За приписами частини першої, пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

7.29.Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Отже, норми статті 1173 ЦК України допускають можливість відшкодування шкоди незалежно від вини державного органу та його посадової або службової особи.

7.30. У спірних відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов`язкова умова, але й міра відповідальності, оскільки за загальним правилом зазначеної статті завдана шкода відшкодовується в повному обсязі (йдеться про реальну шкоду).

7.31. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода, що спричинила порушення цивільного права, стала об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

7.32.Таким чином, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що необхідною підставою для притягнення НБУ до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.

7.45. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що у її постанові від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 сформульовано правову позицію, згідно з якою поведінка органів, через які діє держава у цивільних або адміністративних відносинах, розглядається як поведінка держави у цивільних або адміністративних відносинах. Отже, як у цивільних, так і в адміністративних відносинах органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах. Держава в особі відповідних органів може брати участь у судових процесах, у тому числі як позивач, за правилами цивільного, господарського або адміністративного судочинства виходячи насамперед із суті правовідносин та з урахуванням, зокрема, суб`єктного складу сторін та інших чинників, які можуть впливати на визначення юрисдикції судів.

7.46. У постанові від 2 жовтня 2019 року у справі № 826/9802/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що бездіяльність НБУ щодо невжиття належних заходів забезпечення захисту законних інтересів вкладників і кредиторів, яка призвела до порушень прав вкладників у вигляді неповернутих грошових коштів, за певних обставин може розцінюватись як шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади. Особи, що постраждали внаслідок такої бездіяльності можуть вимагати компенсації відповідно до статті 1173 ЦК України, проте такий спір не може бути вирішено в межах адміністративного судочинства.

7.47. Крім того, положення про можливість застосування статті 1173 ЦК України у справах за позовами до НБУ про відшкодування шкоди містяться і в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 травня 2019 року у справі № 757/72592/17, від 28 січня 2020 року у справі № 369/11928/17, від 15 квітня 2020 року у справі № 757/27124/19-ц.».

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що НБУ має статус державного органу.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, відповідач в межах здійснення ним державного управління у сфері банківської діяльності прийняв постанову №107 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» до категорії неплатоспроможних». Вказане рішення не визнано в судовому порядку незаконним та не скасовано, а тому рішення відповідача про віднесення ПАТ «Брокбізнесбанк» до категорії неплатоспроможних не підтверджує факту протиправної поведінки з боку відповідача.

Процедура виведення неплатоспроможних банків з ринку врегульована Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 №4452-VI в редакції чинній на дату віднесення Банку до категорії неплатоспроможних та ведення тимчасової адміністрації (далі по тексту - Закон №4452-VI).

Цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

У ст. 2 Закону №4452-VI наведено наступні терміни: виведення неплатоспроможного банку з ринку - заходи, які здійснює Фонд щодо банку, віднесеного до категорії неплатоспроможних, із передачі його активів та зобов`язань, продажу неплатоспроможного банку та/або перехідного банку у спосіб, визначений цим Законом, з його ліквідації;

тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом;

ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства;

неплатоспроможний банк - банк, щодо якого Національний банк України прийняв рішення про віднесення до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом України «Про банки і банківську діяльність».

Отже, у спорах, пов`язаних з виконанням банком, в якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону №4452-VI є спеціальними та цей закон є приорітетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Статтею 36 Закону №4452-VI врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Згідно з п.п. 1, 2 ч. 5 ст. 36 Закону №4452-VI під час тимчасової адміністрації не здійснюється: задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку та примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону №4452-VI з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшенню ліквідаційної маси.

Статтею 28 Закону №4452-VI встановлено, що Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів вкладникам, їх представникам та спадкоємцям у національній валюті України в готівковій або безготівковій формі не пізніше семи днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Черговість та порядок задоволення вимог до банку, оплата витрат та здійснення платежів закріплено ст. 52 Закону №4452-VI.

Відповідно до п. 1 ч. 6 ст. 36 Закону №4452-VI виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України.

Згідно із ч.ч. 2, 3 ст. 53 Закону №4452-VI ліквідація банку вважається завершеною, а банк - ліквідованим з моменту внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

У день внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців повноваження уповноваженої особи Фонду припиняються і Фонд надсилає Національному банку України звіт уповноваженої особи Фонду про завершення ліквідації банку.

15.10.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію припинення ПАТ «Брокбізнесбанк» як юридичної особи, отже ліквідацію банку вважається завершеною, а банк ліквідований.

Так, з постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 31.05.2023 у справі №757/13800/21-ц з подібних правових відносин вбачається наступне:

«У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі №761/16124/15-ц (провадження № 14- 184 цс 20) зазначено, що:

«у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, зобов`язань перед його кредиторами, приписи Закону про гарантування вкладів є спеціальними відносно приписів інших нормативних актів, що регулюють відповідні правовідносини.

Якщо на момент ухвалення судом першої інстанції рішення про стягнення з банку відсотків по депозиту в банку вже було введено тимчасову адміністрацію, це унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом про гарантування вкладів фізичних осіб. Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 127/2709/15-ц (провадження № 6-2001цс15), від 13 червня 2016 року у справі № 208/9760/14-ц (провадження № 6-1123цс16) та від 12 квітня 2017 року у справі № 757/5583/15-ц (провадження № 6-350цс17). Схожі висновки підтверджені в постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 362/7975/15-ц (провадження № 61-8798св18), від 29 серпня 2018 року у справі № 127/10129/17 (провадження № 14-254цс18), від 22 серпня 2018 року у справі № 559/1777/15-ц (провадження № 14-263цс18), від 13 березня 2018 року у справі № 910/23398/16 (провадження № 12-20гс18), від 25 січня 2018 року у справі № 711/2644/16-ц (провадження № 61-505св17). Велика Палата Верховного Суду вважає, що інший підхід до задоволення вимог окремих кредиторів, у тому числі вкладників, може негативно вплинути на принцип конкурсу кредиторів, на якому ґрунтується процесуальний механізм інституту неспроможності. Для запобігання виникненню випадкових переваг чи преференцій окремих кредиторів, що першими звернулись за стягненням своїх боргів, доктрина і судова практика випрацювали конкурсний процес, у якому об`єднуються разом усі конкуруючі вимоги кредиторів, а механізм їх задоволення має колективний характер. Конкурс зводить у єдиний процесуальний механізм разом усі конкуруючі вимоги кредиторів для їх задоволення з одного джерела, яким є активи неплатоспроможного боржника».

У постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 лютого 2021 року у справі № 757/63349/19-ц (провадження № 61-18960св20) зроблено висновки, що:

«запровадження тимчасової адміністрації у банку та початок процедури ліквідації унеможливлює виплату коштів за договором банківського вкладу в інший спосіб, аніж це передбачено положеннями Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Відкликання Національним банком України банківської ліцензії ПАТ «Дельта Банк» та ініціювання процедури його ліквідації як юридичної особи зумовило для позивача настання відповідних правових наслідків, зокрема виникнення спеціальної процедури пред`явлення майнових вимог до банку та їх задоволення в порядку та черговості, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». При цьому задоволення вимог окремого кредитора, визнаних в межах ліквідаційної процедури банку, але заявлених до стягнення в іншому порядку, не допускається, оскільки це має наслідком порушення рівності прав вкладників банку та порушує принципи виведення неплатоспроможного банку з ринку.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов загалом обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх недоведеністю, оскільки позивач не довів протиправність дій відповідачів, внаслідок яких йому було завдано шкоди на суму неповернутих вкладів, внесених до ПАТ «Дельта Банк». Позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами, що є його процесуальним обов`язком, протиправної поведінки з боку Національного банку України, оскільки винесені ним постанови про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії проблемних, неплатоспроможних та про відкликання банківської ліцензії, відповідають положенням закону, є чинними та скасовані не були».

Подібні висновки Верховного Суду містяться у постановах від 02 липня 2019 року у справі № 910/5000/18, від 28 січня 2020 року у справі №369/11928/17, 13 серпня 2021 року у справі № 757/4166/19-ц, від 05 листопада 2021 року у справі № 757/32858/18, від 07 червня 2022 року у справі №757/65202/17-ц, від 21 липня 2022 року у справі № 757/39848/18, від 01 лютого 2023 року у справі № 757/27406/19-ц та інших.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року в справі №761/45721/16 (провадження № 14-122цс20) вказано, що:

«прояви заподіяння шкоди можуть бути різноманітними, і вони не можуть бути визначені через вичерпний перелік. Наприклад, банку можуть бути завдані збитки шляхом відчуження майна за заниженими цінами, придбання майна за завищеними цінами, надання банківських послуг за цінами нижче ринкових, надання ризикових кредитів чи здійснення інших ризикових чи невигідних операцій тощо. Водночас неправомірні дії чи бездіяльність, завдання ними шкоди та виявлення її розміру можуть не збігатись у часі. Наприклад, окремі неправомірні дії чи бездіяльність або сукупність таких дій чи бездіяльності можуть мати наслідком втрату ліквідності банком в майбутньому. Втрата платоспроможності банком, який раніше був платоспроможним, саме по собі може свідчити про заподіяння банку шкоди (див. також mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі №910/11027/18 (провадження № 12-185гс19, пункт 7.56)). Набуття банком ознак неплатоспроможного внаслідок дій або бездіяльності посадових осіб банку, власників істотної участі, інших пов`язаних з банком осіб саме по собі може свідчити про завдання шкоди банку також і тому, що втрата можливості здійснювати банківську діяльність виключає отримання банком доходу від неї, а майно банку не може використовуватись як єдиний майновий комплекс, призначений для здійснення банківської діяльності, що призводить до зниження вартості майна банку та, як правило, тягне його пооб`єктний продаж.

Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу, що відповідно до частини шостої статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном; якщо внаслідок дій або бездіяльності пов`язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов`язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду. Зазначена норма встановлює солідарну відповідальність пов`язаних з банком осіб перед банком за завдану йому шкоду. Натомість ані солідарна, ані субсидіарна відповідальність пов`язаних з банком осіб за вимогами вкладників та інших кредиторів до банку законом не встановлена. Водночас кредитори боржника можуть мати похідний інтерес у стягненні коштів з третіх осіб, винних боржнику, у тому числі у стягненні неповернутих боржнику позик, кредитів, збитків, завданих боржнику третіми особами, тощо, якщо несплата цих коштів спричиняє несплату коштів боржником кредитору. Такий інтерес можуть мати й особи, які не є кредиторами, зокрема учасники (акціонери) юридичної особи, якій заподіяні збитки. Цей інтерес полягає у переведенні майна боржника у вигляді його прав вимоги у більш ліквідну форму - грошову. При цьому, однак, кредитори боржника, а також учасники (акціонери) юридичної особи не набувають власних прав вимоги до третіх осіб, винних боржнику, а похідний інтерес кредиторів, учасників (акціонерів) юридичної особи боржника полягає у стягненні коштів на користь боржника, юридичної особи, а не на користь кредиторів, учасників (акціонерів) юридичної особи.

Процедури ліквідації банків, передбачені розділом VIII Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», мають багато спільного з процедурами ліквідації банкрута, передбаченими Кодексом України з процедур банкрутства. Так, в обох випадках повноваження органів управління переходять до особи, визначеної відповідно до закону, яка вправі, в тому числі, звертатися з вимогами до осіб, які мають дебіторську заборгованість перед банкрутом або банком; здійснюється продаж майна банкрута або банку; в обох випадках коштів банкрута або банку, в тому числі виручених від продажу майна, може не вистачити для задоволення вимог всіх кредиторів, тому кошти банкрута або банку спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у черговості, встановленій законом.

З факту неплатоспроможності банку випливає, що майна банку може не вистачити для розрахунку зі всіма кредиторами. За таких умов відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» держава гарантує окремій категорії кредиторів (вкладників, визначення яких наведено у пункті 4 статті 2 цього Закону) відшкодування коштів за їхніми вкладами. Сума граничного розміру гарантованого державою відшкодування коштів вкладникам становить 200 тисяч гривень. Таке відшкодування спрямоване на захист найбільш вразливої частини кредиторів. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 29 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд набуває прав кредитора банку, зокрема, на загальну суму, що підлягає відшкодуванню вкладникам банку. Стосовно ж решти вимог кредиторів (включаючи вимоги вкладників у сумі понад розмір гарантованого державою відшкодування), з огляду на можливу недостатність коштів неплатоспроможного банку, законодавець вирішує, які саме категорії кредиторів потребують переважного захисту. Для цього встановлюється черговість їх задоволення. Така черговість встановлена статтею 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Відповідно до пункту 4 зазначеної статті задоволення вимог вкладників - фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов`язаними особами банку, у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, здійснюється в четверту чергу. Позачергове задоволення вимог окремих кредиторів (зокрема, вкладників) неплатоспроможного банку здатне призвести до неможливості задоволення вимог інших кредиторів цієї ж або вищої черги, воно порушувало би баланс інтересів кредиторів банку і не відповідало б Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Отже, введення у банку тимчасової адміністрації унеможливлює задоволення вимог вкладників у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Близькі за змістом висновки викладені в численних постановах Верховного Суду України, Верховного Суду та підтверджені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18, пункт 57).

Якщо банку належить майно, зокрема право вимоги про відшкодування шкоди, то внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення банку як юридичної особи саме по собі це право не припиняє. Тому ліквідація неплатоспроможного банку не є підставою для закінчення судового розгляду на підставі поданого Фондом позову до пов`язаної з банком особи та не є підставою для звільнення від відповідальності пов`язаної з банком особи. Таких висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18 (провадження № 12-185гс19, пункти 7.81-7.88). Вчинення Фондом та уповноваженою особою Фонду дій, спрямованих на одержання задоволення вимог банку до боржників банку, зокрема щодо повернення кредитів, стягнення процентів, відшкодування збитків тощо, реалізує і похідний інтерес вкладників та інших кредиторів банку у трансформації майна банку у вигляді прав вимоги у більш ліквідну (грошову) форму з метою подальшого задоволення вимог кредиторів у черговості, встановленій статтею 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Натомість вкладники та інші кредитори банку не мають права вимоги до боржників банку і не можуть розглядатися як особи, яким заподіяно збитки боржниками банку, які не сплатили заборгованість банку, у тому числі за вимогами із заподіяння банку шкоди (зокрема, збитків). Право вимоги до боржників банку, в тому числі про повернення кредитів, стягнення процентів, про відшкодування шкоди, завданої банку (зокрема, збитків), належить банку, а не кредиторам банку, а несплата банку коштів боржниками банку не може розцінюватися як завдання шкоди кредиторам банку. При цьому законом не передбачене повноваження вкладників та інших кредиторів банку звертатися від імені банку з позовними вимогами, зокрема із заподіяння банку шкоди (збитків) до заподіювачів такої шкоди (похідний позов). Таке регулювання пояснюється тим, що повноваженнями звертатися з похідним позовом має наділятися той, хто не тільки має похідний інтерес у позові, а й при цьому має можливість ефективно захищати права позивача. Водночас кредитори банку (зокрема, вкладники) зазвичай не володіють інформацією про господарську діяльність банку, у тому числі про діяльність посадових осіб банку, у зв`язку із чим не в змозі довести ані того, що посадова особа діяла не в найкращих інтересах товариства, ані розмір шкоди, завданої банку.

Отже, порядок оскарження дій та бездіяльності Фонду та уповноваженої особи Фонду в процесі здійснення ними повноважень органу управління банком, зокрема, щодо виявлення майна банку, включаючи права вимоги банку до його боржників, у тому числі щодо відшкодування шкоди, завданої банку, дій та бездіяльності щодо здійснення прав банку стосовно його прав вимоги, стягнення коштів з боржників банку або продажу майна банку, включаючи продаж його вимог, законом не встановлено. Оскільки неналежне здійснення Фондом та уповноваженою особою Фонду таких повноважень впливає на похідний інтерес вкладників та інших кредиторів у формуванні ліквідного майна банку, його ліквідаційної маси у грошовій формі, в тому числі у трансформації прав вимоги у грошові активи, які підлягають подальшому розподілу між кредиторами, Велика Палата Верховного Суду констатує наявність прогалини в законодавстві і вважає, що вона підлягає заповненню за аналогією закону (частина перша статті 8 ЦК України), а саме за аналогією частини шостої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства: дії (бездіяльність) Фонду, зокрема в особі уповноваженої особи Фонду, щодо формування ліквідаційної маси банку, у тому числі щодо трансформації майна банку у грошову форму, можуть бути оскаржені до господарського суду кредиторами банку.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що якщо банку заподіяно шкоди не шляхом вчинення окремо визначених дій (бездіяльності), які мали наслідком знищення або пошкодження конкретної речі, втрату конкретних доходів чи подібні наслідки, а шляхом недотримання вимог законодавства, невжиття своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку тощо, що призвело до зниження чистих активів банку, порушення нормативів, зокрема ліквідності та втрати банком стану платоспроможності, то розмір шкоди, завданої банку, оцінюється розміром недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів, якщо не доведений більший розмір шкоди. Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18 (провадження №12-185гс19, пункт 7.61)».

Позивач вважає, що відповідач у період з 01.07.2011 по 28.02.2014 не вжив належних заходів забезпечення заходів захисту законних інтересів вкладників і кредиторів щодо безпеки збереження коштів на банківських рахунках ПАТ «Брокбізнесбанк», що визнано протиправною поведінкою НБУ за постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.03.2015 у справі №826/19469/14, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.06.2015 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21.10.2015, яка виразилася у порушенні строків: проведення інспекційної планової перевірки Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» не рідше одного разу на 36 місяців; надання Публічному акціонерному товариству «Брокбізнесбанк» результатів інспекційної перевірки за період з 01.07.2008 по 01.08.2013, встановлених статтею 19 Господарського кодексу України; повідомлення Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» про встановлення рейтингової оцінки за системою САМЕLS за результатами інспекційної перевірки за період з 01.07.2008 по 01.08.2013. Окружним адміністративним судом міста Києва визнано протиправною бездіяльність Національного банку України у період з листопада 2013 року по лютий 2014 року щодо невжиття адекватних, негайних та рішучих дій, неприйняття своєчасно рішення про застосування адекватного заходу впливу до Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» на підставі проведеної перевірки та складеного Звіту про інспектування ПАТ «Брокбізнесбанк» за період з 01.07.2008 по 01.08.2013 та встановленої рейтингової оцінки САМЕLS, що є порушенням вимог ст. 73 Закону України «Про банки та банківську діяльність», п. 5 гл. 2., п. 4 гл. 3, п. 5 гл. 4, п. 5 гл. 5, п. 4 гл. 6 Положення про порядок визначення рейтингових оцінок за рейтинговою системою САМЕLS.

Вказані дії/бездіяльність відповідача завдали шкоди ТОВ «Інтертрансгруп».

За Договором відступлення права вимоги від 20.11.2022 ТОВ «Інтертрансгруп» передало позивачу право вимоги до АТ «Брокбізнесбанк», НБУ, Держави України на суму матеріальної шкоди, яка підтверджена рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №226/14 від 16.10.2014 про затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ «Брокбізнесбанк».

Листом від 09.09.2015 за вих. №7/35-зрк ПАТ «Брокбізнесбанк» повідомило ТзОВ «Інтертрансгруп», що виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №210/15 від 03.09.2015 щодо затвердження змін до реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ «Брокбізнесбанк», згідно якого грошові вимоги ТОВ «Інтертрансгруп» до Банку акцептовані у загальній сумі 56 640 150,23 грн та будуть задовольнятися в 7 чергу (т.1 а.с. 49).

Листом від 10.12.2019 за вих. №35-20863/118 Фонд гарантування вкладів фізичних осіб повідомив ТОВ «Інтертрансгруп», що останньому, як кредитору 7 черги, ПАТ «Брокбізнесбанк» в процесі здійснення процедури ліквідації грошові кошти не виплачувало. Протягом процедури ліквідації банку було здійснено часткове задоволення вимог кредиторів 3 черги реєстру акцептованих вимог кредиторів банку, відповідно із завершенням процедури ліквідації ПАТ «Брокбізнесбанк» усі вимоги до банку, незадоволені за недостатністю його майна, вважаються погашеними (т.1 а.с. 50-51).

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 52 Закону №4452-VI, у редакції чинній на дату ліквідації/припинення ПАТ «Брокбізнесбанк», вимоги до банку, незадоволені за недостатністю його майна, вважаються погашеними, що не позбавляє Фонд або уповноважену особу Фонду права звертатися з вимогами до пов`язаної з банком особи у порядку, визначеному частиною п`ятою цієї статті.

Фонд або уповноважена особа Фонду у разі недостатності майна банку звертається до пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, та/або пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду, з вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної банку. Фонд або уповноважена особа Фонду також має право заявити вимоги до небанківської фінансової установи, якою від фізичних осіб залучені як позики або вклади кошти, що згідно з цим Законом прирівнюються до вкладів.

Кошти, стягнуті з пов`язаних із банком осіб як відшкодування шкоди, а також з небанківських фінансових установ, зазначених в абзаці першому цієї частини, включаються до ліквідаційної маси банку.

У разі невиконання зазначених вимог Фонд звертається з такими вимогами до суду. Такі вимоги забезпечуються накладенням арешту на грошові кошти та майно осіб, до яких вони заявлені, у порядку забезпечення позову.

Ліквідація неплатоспроможного банку не є підставою для закінчення судового розгляду на підставі поданого Фондом позову до пов`язаної з банком особи та не є підставою для звільнення від відповідальності пов`язаної з банком особи, дії або бездіяльність якої призвели до заподіяння кредиторам та/або банку шкоди, та/або пов`язаної з банком особи, яка внаслідок таких дій або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду.

Таким чином, після ліквідації Банку Фонд або уповноважена особа Фонду мають права звертатися з вимогами (позовними вимогами) до пов`язаних із банком осіб, а Вкладник Банку не позбавлений права звернутися до Фонду про задоволення його кредиторських вимог.

Водночас у даній справі ТОВ «Інтертрансгруп» за договором уступки права вимоги (цесії) від 20.11.2022 відступило позивачу право вимоги до АТ «Брокбізнесбанк», НБУ, Держави України на суму матеріальної шкоди, яка підтверджена рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №226/14 від 16.10.2014 про затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ «Брокбізнесбанк», зі змінами внесеними рішенням №210/15 від 03.09.2015. Листом від 10.12.2019 за вих. №35-20863/118 Фонд гарантування вкладів фізичних осіб повідомив ТОВ «Інтертрансгруп», що протягом процедури ліквідації банку було здійснено часткове задоволення вимог кредиторів 3 черги реєстру акцептованих вимог кредиторів банку, відповідно із завершенням процедури ліквідації ПАТ «Брокбізнесбанк» усі вимоги до банку, незадоволені за недостатністю його майна, вважаються погашеними.

На офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб розміщено оголошення наступного змісту «Рішеннями виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) від 27 березня 2023 року № 359 погоджено продовження процедури здійснення задоволення вимог кредитора третьої черги реєстру акцептованих вимог кредиторів ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «БРОКБІЗНЕСБАНК» (АТ «БРОКБІЗНЕСБАНК»). Виплати здійснюються в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунок кредитора до повного погашення заборгованості.

Проведення цих виплат кредиторам проводиться відповідно до пункту 11 розділу VІІІ Положення про порядок складання і ведення реєстру акцептованих вимог кредиторів та задоволення вимог кредиторів банків, що ліквідуються, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 21.08.2017 № 3711, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.09.2017 за № 1104/30972. Кошти, одержані: в результаті вжиття заходів з відшкодування шкоди (збитків), заподіяної пов`язаними з банками особами, рішеннями, діями та/або бездіяльністю якої завдано шкоди (збитків) банку або, яка прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду; в результаті процесів, позовів та проваджень щодо шкоди (збитків), що була заподіяна банку внаслідок прямої чи непрямої націоналізації або експропріації майна (інвестицій) банку, здійснення щодо таких інвестицій заходів, що за наслідками дорівнюють експропріації, або внаслідок реквізиції, руйнування, заподіяння шкоди або знецінення майна (інвестицій) банку внаслідок воєнних дій, збройних конфліктів, громадських заворушень або інших подібних дій; інші кошти, які до затвердження ліквідаційного балансу банку підлягали б включенню до ліквідаційної маси, після затвердження ліквідаційного балансу банку спрямовуються Фондом кредиторам банку, вимоги яких залишились незадоволеними та вважаються погашеними в результаті ліквідаційної процедури.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач не є вкладником ПАТ «Брокбізнесбанк»; за Договором про відступлення права вимоги від 20.11.2022 йому передано право частини акцептованих вимог за рішеннями виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №226/04 від 16.10.2014, №7/35-зрк від 09.09.2015, які віднесені до сьомої черги кредиторських вимог у складі загальної суми 56 640 150,23 грн, згідно листа від 10.12.2019 за вих. №35-20863/118 Фонду вважаються погашеними; 15.10.2019 внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №10731110121000818 про державну реєстрацію припинення ПАТ «Брокбізнесбанк» як юридичної особи, а отже, ліквідація банку вважається завершеною, а банк ліквідованим.

За таких обставин, позивачем не доведено суду вчинення відповідачем протиправної поведінки (дій/бездіяльності), що зумовила неплатоспроможність банку та призвела до завдання позивачу шкоди, яка полягає у заборгованості з повернення банківського вкладу у розмірі 400 000,00 грн, 802 034,95 грн упущеної вигоди, 104 754,21 грн 3% річних та 1 494 035,61 грн інфляційних втрат, передані позивачу від Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтертрансгруп» по Договору уступки права вимоги від 20.11.2022, за умовами якого позивачу передано право вимоги до АТ «Брокбізнесбанк», Національного банку України, держави України на грошові кошти, а саме: 1) 400 000,00 грн - суму матеріальної шкоди, спричиненої Цеденту неповерненням основного боргу по договору банківського вкладу №28-03-2013 від 04.03.2013; 2) додаткові стягнення, розраховані виходячи із суми матеріальної шкоди в розмірі 400 000,00 грн, а саме: проценти на вклад Цедента в АТ «Брокбінесбанк» за період з 01.01.2014 по момент виплати їх боржником/боржниками; відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих у зв`язку із неповерненням Цеденту вкладу і процентів по вкладу за період з 01.01.2014 по момент виплати боржником/боржниками; 3) упущену вигоду. Та відповідно позивачем не доведено суду наявності причинно-наслідкового зв`язку із протиправною поведінкою відповідача та завданими позивачу збитками.

Як вже зазначалось у даній постанові, необхідною підставою для притягнення органу державної влади (у даному випадку Національного банку України) до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього державного органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, тоді як позивачем не доведено суду неправомірність дій/бездіяльності відповідача, які призвели до збитків позивача та, як наслідок не доведено причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та збитками позивача.

За таких обставин, суд першої інстанції підставно відмовив у задоволенні позову.

Щодо доводів апелянта про те, що судом першої інстанції не було надано правової оцінки ряду обставин, то слід зазначити наступне.

Позивач як у суді першої, так і у суді апеляційної інстанції, посилається на те, що відповідач своєю бездіяльністю призвів до банкрутства ПАТ «Брокбінесбанк», зокрема, не встановив та не перевірив відчуження 80 % акцій АТ «Брокбізнесбанк» та набуття істотної участі в одному з найбільш потужних банків України.

Також позивач посилається на вирок Подільського районного суду міста Києва від 09.01.2018 у справі №758/15964/17, за яким заступника директора департаменту інвестиційної діяльності ПАТ «Брокбізнесбанк» Юрія Виноградова засуджено до п`яти років позбавлення волі, який визнав себе винним в участі у незаконному виведені 1,44 млд. грн. з ПАТ «Брокбізнесбанк».

Крім того, згідно вироку Краматорського міського суду Донецької області №234/4135/17 від 28.03.2017 здійснено конфіскацію в дохід державного бюджету України арештованих державою 1,42 млд. дол. США, частина з яких є викраденими коштами з ПАТ «Брокбізнесбанк», проте конфісковані кошти надійшли на рахунки відповідача, з яких в подальшому сплачено проценти по зовнішньому боргу України.

Позивач в обґрунтування бездіяльності відповідача, яка призвела до неплатоспроможності ПАТ «Брокбізнесбанк», посилається також на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2016 у справі №826/25896/15 та рішення адміністративних судів у справі №826/19469/14.

Надавши оцінку вказаним обставинам суд апеляційної інстанції зазначає, що адміністративними судами у справах №826/25896/15 та №826/19469/14 було встановлено бездіяльність відповідача, яка виразилась у порушенні строків проведення інспекційної планової перевірки ПАТ «Брокбізнесбанк», проте судовими рішеннями у вказаних справах не було встановлено обставини приведення відповідачем, внаслідок такої бездіяльності, до неплатоспроможності ПАТ «Брокбізнесбанк».

Щодо вироку Подільського районного суду міста Києва від 09.01.2018 у справі №758/15964/17, за яким заступника директора департаменту інвестиційної діяльності ПАТ «Брокбізнесбанк» Юрія Виноградова засуджено до п`яти років позбавлення волі, який визнав себе винним в участі у незаконному виведені 1,44 млд. грн. з ПАТ «Брокбізнесбанк», то з урахуванням положень Закону №4452-VI (ст. 52) до такої особи може бути пред`явлено позов Фондом гарантування вкладів або уповноваженою особою Фонду про відшкодування шкоди, завданої банку, а після стягнення такі кошти будуть включені до ліквідаційної маси.

Щодо вироку Краматорського міського суду Донецької області №234/4135/17 від 28.03.2017, за яким здійснено конфіскацію в дохід державного бюджету України арештованих державою 1,42 млд. дол. США, частина з яких є викраденими коштами з ПАТ «Брокбізнесбанк», які надійшли на рахунки відповідача, з яких в подальшому сплачено проценти по зовнішньому боргу України, то як вже зазначалось вище задоволення вимог кредиторів до банку здійснюється не відповідачем, а Фондом гарантування вкладів фізичних осіб та уповноваженою особою Фонду у порядку, визначеному Законом №4452-VI.

Згідно ч. ч. 4, 5 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно ст.ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, відсутні підстави для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції у даній справі.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

В п. 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Апеляційним господарським судом при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні висновки доводам сторін із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню для вирішення спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2023 у справі №910/13588/22 прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.

Згідно ст. 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта (позивача).

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Компанії «Н.З.К. Холдінг Лімітед» на рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2023 у справі №910/13588/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2023 у справі №910/13588/22 залишити без змін.

3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на Компанію «Н.З.К. Холдінг Лімітед».

4. Матеріали справи №910/13588/22 повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в статтях 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 03.11.2023.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді А.М. Демидова

І.П. Ходаківська