Дата документу 01.11.2023 Справа № 323/3500/21

Запорізький Апеляційний суд

ЄУН 323/3500/21Головуючий у 1-й інстанції: Вайнраух Л.А.Пр. № 22-ц/807/1790/23Суддя-доповідач: Гончар М.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2023 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С.

суддів Бєлки В.Ю., Маловічко С.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 04 липня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Таврійської сільської ради Запорізького району Запорізької області про стягнення моральної шкоди, завданої незаконним рішенням органу місцевого самоврядування

ВСТАНОВИВ:

У грудні2021року позивач звернувся до суду із вищезазначеним позовом до Оріхівського районногосуду Запорізькоїобласті (а.с. 1-11), в якому просив стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду, завдану незаконним рішенням органу місцевого самоврядування, у розмірі 27406,89 грн.

В обґрунтування свого позову позивач зазначав, що 01.02.2021 він звернувся до Таврійської сільської ради Запорізького (Оріхівського) району Запорізької області з письмовою заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 0,5000 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та яка є суміжною з земельними ділянками з кадастровим номером 2323981500:07:010:0004 та 2323981500:07:010:0007, за рахунок земель комунальної власності. 19.02.2021 ОСОБА_1 особисто отримав копію рішення п`ятої сесії восьмого скликання Таврійської сільської ради Запорізького (Оріхівського) району Запорізької області від 11.02.2021 №20 «Про відмову надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» (далі - рішення відповідача) у власність для ведення особистого селянського господарства, згідно з яким позивачу відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 0,5000 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності в межах населеного пункту с. Таврійське. Не погоджуючись з рішенням відповідача, вважаючи його незаконним та протиправним, 25.02.2021 позивач звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовною заявою про визнання протиправним, скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії. 12.04.2021 рішенням Запорізького окружного адміністративного суду у справі №280/1579/21 позов задоволено у повному обсязі. Зазначеним рішенням суду встановлено, що оскаржуване рішення є необґрунтованим.

ОСОБА_1 вказує, що внаслідок прийняття зазначеного рішення відповідача, а також подальших умисних та корупційних дій відповідача, йому завдана моральна шкода, яка підлягає відшкодуванню. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади або органу місцевого самоврядування є відповідне судове рішення, ухвалене в порядку адміністративного судочинства, що набрало законної сили. Разом з цим, протиправність і винність дій відповідача доведена рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 12.04.2021, не підлягає доказуванню відповідно до ч.4 ст.2 ЦПК України. Позивач звертає увагу на тому, що на наступний день після винесення відповідачем оскаржуваного рішення, рішенням сесії від 11.02.2021, всупереч регламенту Таврійської сільської ради, який затверджено Рішенням Таврійської сільської ради №8 від 10.11.2020, було надано дозвіл на ту ж саму земельну ділянку іншій особі. Крім того, 15.04.2021, незважаючи на прийняте рішення (в порядку адміністративного судочинства) на 7 сесії 8 скликання Таврійської сільської ради відповідач приймає рішення №12 «Про внесення змін в рішення №19 від 11.02.2021, а саме, збільшує орієнтовний розмір земельної ділянки для виготовлення проекту землеустрою іншій особі. Вказана земельна ділянка передана у власність іншій особі 27.05.2021. Відповідно до тверджень позивача у позовній заяві, моральна шкода, яка завдана йому, виразилась в душевних стражданнях, пережитих ним у зв`язку із неправомірними діями відповідача, який зобов`язаний діяти в межах та у спосіб передбачений Законом, у зв`язку з чим похитнулась віра в державні органи та органи місцевого самоврядування, та саму Державу Україна. Також, моральна шкода пов`язана із необхідністю звернення до судових органів з метою усунення незаконних перешкод зі сторони відповідача при наявності очевидного права та правових підстав для його реалізації, у зв`язку з чим він був позбавлений можливості своєчасного та нормального вирішення побутових проблем та задоволення своїх людських потреб. Крім того, перенесений психологічний стрес, завданий неправомірними діями відповідача, постійне психологічне та психічне напруження під час врегулювання спору безпосередньо у службовому приміщенні відповідача та у суді позначилися на самопочутті ОСОБА_1 , підвищеному тиску внаслідок нервових переживань, відповідно, позивач мусив приймати медичні препарати. Також, за змістом позовної заяви, позивач зауважує на неодноразових, протиправних з боку службових осіб відповідача дії, а саме, секретаря Таврійської сільської ради Скубіної О.В., у службовому приміщенні у присутності юрисконсульта відповідача ОСОБА_2 , які полягали у виказуванні його сину, що нібито ОСОБА_1 має на меті у когось відібрати земельну ділянку. Службові особи відповідача (відповідно до доводів позивача) розповсюджували недостовірні чутки, які стали відомі мешканцям села Таврійське, а також сусідам, що призвело до погіршення стосунків з односельчанами, виправдовувань перед сусідами та односельчанами з приводу того, що земельна ділянка, щодо якої ОСОБА_1 подав заяву про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою є саме комунальною власністю, нікому не належить та не передавалась у користування / власність, натомість, відповідач діє у незаконний спосіб та порушує чинне законодавство, та з огляду на докази протиправності. Зазначені обставини позначились на психічному та психологічному стані позивача. Окремим доказом завдання моральної шкоди позивач вважає відмову Таврійської сільської ради поза межами виконавчого провадження в добровільному порядку виконувати рішення адміністративного суду. Позивач також стверджує, що відповідач підробив рішення №22 від 27.05.2021 з метою уникнення сплати виконавчого збору, дізнавшись про наявність виконавчого провадження ВП №65848318, відкритого на підставі постанови державного виконавця Оріхівського відділу ДВС від 18.06.2021. На думку позивача, відповідач створив всі підстави щодо можливого визнання судом такого рішення незаконним в подальшому, що звичайно порушить його права в майбутньому. У заяві наголошено, що нервова та напружена ситуація, яка має триваючий характер з лютого 2021 року, є дестабілізаційною для нього, такою, що вимагає великих зусиль як психологічних, так і психічних, беручи до уваги те, що він є пенсіонером, ветераном МВС. Так, кожна дія відповідача, що стосується рішення суду, його виконання, має умисний, протиправний характер щодо ОСОБА_1 та його прав, зумовило його звернення до правоохоронних органів. Враховуючи наведене, із посиланням на ст.3, 19, 56 Конституції України, ст.23, 1173 ЦК України, зважаючи на неможливість позасудового врегулювання спору, ОСОБА_1 просить задовольнити позовні вимоги. Виходячи із глибини, характеру та тривалості душевних страждань та нервових переживань, істотності недоотриманих благ, внаслідок умисних та протиправних дій відповідача, керуючись принципом розумності на справедливості, позивач визначив розмір спричиненої моральної шкоди у 27 406, 89 гривень із розрахунка 900 Євро по курсу НБУ станом на день подання позовної заяви та практики ЄСПЛ щодо розміру компенсації завданої шкоди.

В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено суддю суду першої інстанції Мінаєва М.М. (а.с. 46). Ухвалою судді Оріхівського районного суду Запорізької області провадження у цій справі відкрито в порядку спрощеного позовного провадження з викликомсторін (а.с. 47).

Згідно з ч.7 ст.147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у разі неможливості здійснення правосуддя судом з об`єктивних причин під час воєнного або надзвичайного стану, у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами може бути змінено територіальну підсудність судових справ, що розглядаються в такому суді, за рішенням Вищої ради правосуддя, що ухвалюється за поданням Голови Верховного Суду, шляхом її передачі до суду, який найбільш територіально наближений до суду, який не може здійснювати правосуддя, або іншого визначеного суду. У разі неможливості здійснення Вищою радою правосуддя такого повноваження воно здійснюється за розпорядженням Голови Верховного Суду. Відповідне рішення є також підставою для передачі усіх справ, які перебували на розгляді суду, територіальна підсудність якого змінюється. Так, відповідно до розпорядження Голови Верховного Суду від 10.05.2022 №29/09-22 змінено територіальну підсудність судових справ Оріхівського районного суду Запорізької області у зв`язку із неможливістю здійснення правосуддя під час воєнного стану до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя (а.с.83). В автоматизованому порядку 18.04.2023 року дана справа передана у провадження судді першої інстанції Шевченківського районного суду м. Запоріжжя (а.с. 84).

Рішенням Шевченківського районногосуду м.Запоріжжя від04липня 2023року (а.с. 118-128) у задоволенні позову ОСОБА_1 у цій справі відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, позивач ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі (а.с. 133-144) просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким його позов задовольнити, крім того долучити додатковий доказ, а саме копію рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21.11.2022року у справі № 280/2394/22.

В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Маловічко С.В. та Подліянову Г.С. (а.с. 165). Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 у цій справі відкрито 16.08.2023 року (а.с. 169), дану справу призначено до апеляційного розгляду без повідомлення учасників справи в порядку ст. 369 ч. 1 ЦПК України (а.с. 170).

Оскільки, в силу вимог ст. 369 ч. 1 ЦПК України «Особливості розгляду в апеляційному порядку окремих категорій справ» апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 761/11472/15-ц, який є обов`язковим для врахування загальними судами в силу вимог ст. 263 ч. 4 ЦПК України: вимога про відшкодування моральної шкоди, визначена у грошовому розмірі, є майновою вимогою. В силу вимог ст. 7 ч. 13 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідач не скористалася своїм правом на подачу відзиву на вищезазначену апеляційну скаргу позивача у цій справі. Однак, в силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом.

В силу вимог ст. 371 ч. 1 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. Тому, в автоматизованому порядку 09.10.2023 року суддею Бєлкою В.Ю. у цій справі замінено суддю Подліянову Г.С. у зв`язку з тривалою відпусткою останньої (а.с. 174-175). Проте, має відповідне навантаження судді-доповідача і колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, які за рішенням загальних зборів суддів Запорізького апеляційного суду з липня 2021 року також приймають участь у розгляді кримінальних проваджень, та з урахуванням штату суддів апеляційного суду взагалі.

Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 у цій справі підлягає залишенню беззадоволення з таких підстав.

В силувимог ст.367ч.1ЦПК Українисуд апеляційноїінстанції переглядаєсправу занаявними вній ідодатково поданимидоказами таперевіряє законністьі обґрунтованістьрішення судупершої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. В силу вимог ст. 258 ч. 1 ЦПК України судовими рішення є: … рішення, постанови… За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.

Встановлено, що суд першої інстанції керувався ст. ст. 2, 12-13, 19, 76-82, 89, 95, 141, 178, 223, 241, 247, 258-259, 263-266, 272-274 ЦПК України, правовими висновками Верховного Суду, викладені у постановах від 12.06.2023 у справі №686/7245/22, провадження №61-2174св23; від 29 травня 2023 року у справі №757/13867/21, провадження № 61-11498св22; від 02 березня 2023 року у справі №607/21703/21, провадження № 61-11873св22 та виходив із того, що позов позивача у цій справі за наявної аргументації та доведеності не підлягає задоволенню.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції, вважає його правильним, а рішення суду першої інстанції таким, що ухвалено із додержанням вимог закону, є правильним та законним.

Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.

Рішення суду першої інстанції вимогам ст. ст. 263-264 ЦПК України у цій справі відповідає.

Так,судом першоїінстанції булоправильно встановлено,що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 12.04.2021 у адміністративній справі №280/1579/21 позов ОСОБА_1 до Таврійської сільської ради Оріхівського району Запорізької області про визнання протиправним і скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії задоволено повністю (а.с.17-20), визнано протиправним та скасовано рішення Таврійської сільської ради Оріхівського району Запорізької області №20 від 11.02.2021 «Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки», зобов`язано Таврійську сільську раду Оріхівського району Запорізької області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею - 0,5000 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 30.06.2022 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Таврійської сільської ради Запорізького району Запорізької області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 12.04.2021 в адміністративній справі №280/1579/21 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/105023508). За даними Єдиного державного реєстру судових рішень вказане рішення від 12.04.2021 набрало законної сили 25.05.2021 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/96503593).

За змістом мотивувальної частини рішення суду 01.02.2021 ОСОБА_1 звернувся до Таврійської сільської ради Оріхівського району Запорізької області з письмовою заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 0.5000 га. яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та яка є суміжною з земельними ділянками з кадастровим номером 2323981500:07:010:0004 та 2323981500:07:010:0007, за рахунок земель комунальної власності.

Рішенням п`ятої сесії восьмого скликання Таврійської сільської ради Оріхівського району Запорізької області від 11.02.2021 року №20 «Про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» позивачу відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 0,5000 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності в межах населеного пункту с.Таврійське.

В оскаржуваному рішенні відмова у наданні дозволу громадянину ОСОБА_1 грунтується на тому, що згідно з погосподарським обліком Таврійської сільської ради земельна ділянка, запитувана у заяві позивача, згідно з графічними матеріалами місця розташування земельної ділянки, обліковується за іншим громадянином. Вказано, що виходячи з положень ч. 5 ст.116 ЗК України Таврійська сільська рада позбавлена повноважень розпоряджатися земельними ділянками, що перебувають у користуванні інших осіб, без припинення їх права користування. Погодження землекористувача та припинення права користування ним в порядку, визначеному законом до заяви ОСОБА_1 не надано, чим не дотримано вимоги п. 6 ст. 118 ЗК України.

Крім того, у зазначеному рішення встановлено, що суд не залучав до участі у справі ОСОБА_3 у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, бо дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути наданий декільком особам і вказане не надає підстав вважати, що саме вказана особа набуде право власності на цю земельну ділянку.

Отже, наведені суб`єктом владних повноважень у рішенні №20 від 11.02.2020 підстави перебування запитуваної земельної ділянки на обліку за іншою особою, невідповідності розташування бажаної земельної ділянки, під час розгляду справи по суті не знайшли свого документального підтвердження.

У даній справі ОСОБА_1 додано до позовної заяви копії рішення Таврійської сільської ради Оріхівського району Запорізької області №19 та №20 від 11.02.2021, які досліджено під час судового розгляду, що стали й предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства в межах справи, вказаної вище.

Судом першої інстанції також правильно встановлено, що відповідно до рішення відповідача (Таврійької сільської ради Запорізького району Запорізької області) №12 від 15.04.2021 «Про внесення змін в рішеннія №19 від 11.02.2021 пятої сесії восьмого скликання «Про надання дозволу на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки» за адресою АДРЕСА_1 »: вирішено внести зміни до рішення №19 від 11.02.2021 п`ятої сесії восьмого скликання «Про надання дозволу на виготовлення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки» за адресою АДРЕСА_1 , та викладено його в такій редакції: 1.1 Надати ОСОБА_3 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, цільове призначення згідно КВЦПЗ 01.03, категорія земель сільськогосподарське призначення, за адресою: АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,3853 га (копія а.с.27).

Крім того, відповідно до рішення відповідача (Таврійської сільської ради Запорізького району Запорізької області) №37 від 27.05.2021 «Про затвердження ОСОБА_3 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за адресою: АДРЕСА_1 , та передачу її безоплатно у власність»: за заявою ОСОБА_4 , який діє на підставі довіреності від ОСОБА_3 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, для ведення особистого селянського господарства, вирішено: затвердити ОСОБА_3 проектземлеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, площею 0,3853 га, кадастровий номер 2323981500:07:010:0055, для ведення особистого селянського господарства за вказаною вище адресою та передано ОСОБА_3 зазначенуземельну ділянку безоплатно у приватну власність. У п.3-5 наведено перелік подальших дій щодо реєстрації права власності (а.с.28).

Вказані вище рішення надані до суду у засвідчених копіях, їх достовірність та зміст стороною відповідача протягом провадження справи в суді не оспорювались.

17.06.2021 ОСОБА_1 звернувся до Оріхівського районного відділу ДВС Південно-Східного міжрегіонального управління МЮ із заявою про відкриття виконавчого провадження про примусове виконання виконавчого листа №280/1579/21, виданого Запорізьким окружним адміністративним судом від 09.06.2021 (засвідчена копія наявна в матеріалах справи) (а.с.29-30).

Постановою державного виконавця Оріхівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління МЮ (м.Дніпро) Сіміохіної Я.В. від 18.06.2021 (ВП №65848318) розглянуто заяву про примусове виконання виконавчого листа №280/1579/21, виданого 09.06.2021 Запорізьким окружним адміністративним судом та відкрито виконавче провадження, роз`яснено боржнику необхідність виконання рішення протягом 10 робочих днів, стягнуто виконавчий збір, про що також наявна окрема постанова державного виконавця, датована 18.06.2021 (а.с.31-32). Засвідчену копію постанови досліджено судом першої інстанції під час розгляду справи.

17.06.2021 ОСОБА_1 звернувся із заявою до Управління Державної казначейської служби України в Оріхівському районі Запорізької області про стягнення з відповідача (у справі №280/1579/21) судового збору за рахунок бюджетних асигнувань. Відповідно до виписки з рахунку від 22.06.2021 та повідомлення начальника Управління ДКС України в Оріхівському районі Запорізької області від 23.06.2021 №02-09-06/617 та від 23.06.2023 №02-19-10/611, стягнення судового збору здійснено на користь ОСОБА_1 22.06.2021 у сумі 908,00 гривень, тобто, у розмірі, визначеному судом (на підставі платіжного доручення №1 від 21.06.2021) (а.с.33).

Відповідачем на адресу Оріхівського районного відділу ДВС Південно-Східного міжрегіонального управління МЮ (м.Дніпро) за вих.№ 01-20/0973 від 01.07.2021, що визнається сторонами у справі, повідомлено про повне виконання рішення суду у справі №280/1579/21. Так, у додатках міститься копія рішення Таврійської сільської ради Запорізького району Запорізької області №22 від 27.05.2021 «Про скасування рішення», відповідно до якого рішення №20 від 11.02.2021 скасовано, ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства за вказаною вище адресою. Зобов`язано ОСОБА_1 звернутись до землевпорядної організації, яка виконуватиме комплекс землевпорядних робіт для розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (а.с.37-39).

Виконавче провадження ВП №65848318 на підставі постанови державного виконавця Самаохіної Я.В. закінчено відповідно до п.9 ч.1 ст.39, ст.40 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку із виконанням рішення до надходження виконавчого документа до відділу. Витрати виконавчого провадження сплачено (засвідчена копія наявна у справі) (а.с.40).

Згідно з відповіддю сільського голови М.Свириденка «про надання публічної інформації» від 19.07.2021 №01-20/1050 на запит ОСОБА_1 , - надано засвідчені копії документів та повідомлено, що копію протокола засідання постійної комісії не надано, адже питання позивача на засіданні комісії не розглядалось, комісія засідала 24.05.2021, рішення суду набрало законної сили 25.05.2021. Питання включено до порядку денного в день сесії (копія а.с.42).

Судом першої інстанції також було досліджено роздруківку офіційного курсу гривні щодо іноземних валют, додану до позовної заяви, станом на13.12.2021 в обґрунтування розрахунка розміру моральної шкоди, заявленої до стягнення у сумі 900Євро (з сайта офіційного інтернет-представництва НБУ) (а.с.24-25).

За змістом відповіді ДП «Інформаційні судові системи» від 16.08.2021 №3356/8/14-30-21 на ім`я позивача, дату набрання судовим рішення законної сили (25.05.2021 (щодо справи №280/1579/21) встановлено 04.06.2021 та зареєстровано в ЄДРСР 05.06.2021 (копія а.с.43).

Відповідно до відповіді Запорізького окружного адміністративного суду від 15.07.2021 №01/1-06/27471/21 на ім`я ОСОБА_1 , копія судового рішення у адміністративній справі №280/1579/21, яке не набрало законної сили, направлені засобами поштового зв`язку на адреси сторін 26.04.2021. Крім того, супровідним листом від 09.06.2021 на адресу позивача направлено копію рішення з відміткою про набрання ним законної сили та виконавчі листи. Відповідач із заявою про видачу копії рішення з відміткою про набрання ним законної сили до суду не звертався (копія а.с.44).

За даними засвідченого витягу з Єдиного реєстру досудово розслідувань від 09.04.2021, 08.04.2021 до реєстру за №42021082060000002 внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.364 КК України на підставі самостійного виявлення прокурором кримінального правопорушення з приводу того, що службові особи Таврійської сільської ради, зловживаючи службовим становищем, перешкодили заявнику отримати дозвіл на розроблення проекту землеустрою на відведення земельної ділянки (а.с.45). Крім того, не вжили заходів щодо самовільного використання земельних ділянок на території територіальної громади. Відомості про групу слідчих та прокурорів, що здійснюють досудове розслідування та процесуальне керівництво відповідно у витягу не наведені. Заяв про витребування інформації щодо результатів здійснення досудового розслідування від позивача не надходило, зокрема, під час судового засідання в суді першої інстанції 03.07.2023. Крім того, жодних доказів з приводу актуальної стадії та результатів вказаного досудового розслідування до суду сторонами не надано, клопотань про витребування не надходило.

Також судом першої інстанції правильно встановлено на підставі дослідження письмових доказів, що Таврійською сільською радою 14.12.2021 винесено попередження ОСОБА_1 , відповідно до якого земельна ділянка, кадастровий номер 2323981500:07:010:0136, площею 0,7129 в с.Таврійське знаходиться в неналежному стані, зростають бур`яни, карантинні та інші рослини, які заважають та завдають незручностей, земельна ділянка використовується не за цільовим призначенням. У зв`язку із чим визначено 10-денний термін для приведення земельної ділянки в належний стан. Роз`яснено, що у разі невиконання попередження позивача буде притягнуто до адміністративної відповідальності. 10.01.2022 ОСОБА_1 письмово відповів на попередження, не погодившись із його змістом, відповідну відповідь подано до виконкому Таврійської сільської ради (а.с.71-73).

Доказів щодо стану здоров`я, прийому медичних лікувальних препаратів, зокрема, у зв`язку із підвищеним тиском, як на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, на час оскарження рішення відповідача в порядку адміністративного судочинства, так і на час розгляду справи про стягнення моральної шкоди стороною позивача не надано.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції правильно виходив з таких норм чинного законодавства.

За загальним правилом ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один зі способів, визначених ч.2 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.4, ч.1 ст.5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно з ч.1 ст. 12, ч.1-4 ст. 13 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на влас-ний розсуд. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б пору-шити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії осо-би, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших фор-мах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

За нормою ч.1 ст. 15, ч.1, п.9 ч.2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого ци-вільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звер-нутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

За приписами ст.76 цього Кодексу доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі письмових, речових та електронних доказів, висновків експертів та показаннями свідків. Згідно з положеннями ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Предметом позову у даній справі є матеріально-правова вимога позивача про відшкодування завданої моральної шкоди внаслідок прийняття відповідачем неправомірного рішення, оскарженого та скасованого в судовому порядку.

Підставою для звернення до суду відповідно до змісту позовної заяви стало завдання позивачу внаслідок прийняттяоскаржуваного впорядку адміністративногосудочинства рішення душевних страждань, що мали істотний вплив на його психічний, фізичний, моральний стан.

Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За загальним правилом, яке встановлено у ч. 1 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків (майнової шкоди) у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

У ч.2 ст.22 ЦК України визначено, що збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Під час вирішення спорів про відшкодування шкоди на підставі ст. 1173 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди, причинний зв`язок між протиправною дією чи бездіяльністю і негативними наслідками.

Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві шкоди, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вона заподіяна, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Ст. 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частин другої-п`ятої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазналау зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання з компенсації моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом моральною шкодою.

Відповідно до роз`яснень, наведених у п. 3, 5, 9, 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» N4 від 31.03.1995, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Крім того, у разі заподіяння особі моральної шкоди неправомірно вчиненими діями кількох осіб, розмір відшкодування визначається з урахуванням ступеня вини кожної з них.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду унормовані відповідно до положень ст. 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади АР Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи вказаних органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

Так, згідно зі ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади АР Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, АР Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі ст. 1174 ЦК України.

Суд першої інстанції правильно врахував, що позивачем відповідно до змісту позовної заяви та його пояснень, наданих під час судового засідання, заявлені позовні вимоги не обґрунтовувались тривалим невиконанням судового рішення.

Крім того, судом першої інстанції правильно встановлено, що одночасно із вимогами про визнання протиправним і скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, поданими в порядку адміністративного судочинства, вимог про стягнення моральної шкоди ОСОБА_1 не заявлено. Тому застосованою є норма ч.5 ст.1 КАС України, якою передбачено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Згідно з ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин судом першої інстанції правильно враховано висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд першої інстанції зауважував, що Верховний Суд у постановах: від 20 березня 2019 року у справі №918/203/18; від 28 жовтня 2020 року у справі №904/3667/19, зробив висновок, який є застосованим й до даних правовідносин, про те, що у справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості вимог покладається на позивача, який має надати суду докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто завдав шкоду, а також причинно-наслідковий зв`язок такої поведінки із завданою шкодою.

При цьому, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, причинний зв`язок, як обов`язковий елемент цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди, між протиправною поведінкою та шкодою виражається у тому, що шкода, повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. Натомість, ані особливостей психічного/психологічного стану, зумовленого відмовою у наданні дозволу відповідачем на розроблення проекту землеустрою протягом трьох місяців (до прийняття рішення №22), ані змін/погіршення стану здоров`я, прийому медичних препаратів у даній справі не підтверджено. Суду першої інстанції не надано й доказів того, що внаслідок дій посадових осіб відповідача погіршились відносини ОСОБА_1 із іншими мешканцями с.Таврійське.

Проте, суд першої інстанції виходив з того, що норми ст. 1173 ЦК України допускають можливість відшкодування шкоди незалежно відвини державного органу та його посадової або службової особи.

Ст. ст. 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення,які єобов`язковимидля доказуванняу спорахпро стягненнязбитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі ст. 1173 ЦК України.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода, що спричинила порушення цивільного права, стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 листопада 2019 року у справі №750/6330/17 (адміністративне провадження №К/9901/37372/18), зазначено, що «у практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України, № 29979, п. 86, 89, від 20 жовтня 2011, Антоненков та інші проти України, № 14183/02, п. 71, 22 листопада 2005). Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть, якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчить про заподіяння їй моральної шкоди.

Натомість, виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір. Наявності таких суттєвих складових позивачем у даній справі не доведено. При цьому, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

Разом з цим, виходячи з пояснень позивача, суд першої інстанції правильно виснував, що він (позивач) фактично погодився із переданням земельної ділянки у власність іншої особи; рішення Таврійської сільської ради Запорізького району Запорізької області №37 від 27.05.2021 «Про затвердження ОСОБА_3 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність за адресою: АДРЕСА_1 , та передачу її безоплатно у власність» не оскаржував, зацікавленості в подальшому користуванні та/ або володінні зазначеною земельною ділянкою не виявляв, на виконання рішення Таврійської сільської ради Запорізького району Запорізької області №22 від 27.05.2021 до землевпорядних організацій не звертався. Відповідних доказів на користь протилежного суду не надано.

У ч.1-3 ст.89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За результатами розгляду справи суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги не доведені належними та допустимими доказами, а твердження позивача про завдану моральну шкоду не зумовлюютьнастання обов`язкуз їївідшкодування збоку відповідача. Тому за результатами розгляду справи суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що права та інтереси позивача відновлені в судовому порядку, за результатами розгляду адміністративної справи, а сама по собі незгода із оскаржуваним рішенням та його скасування в судовому порядку не підтверджує наявність правових підстав для відшкодування шкоди.

Згідно зі ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, в контексті реалізованого позивачем права на оскарження в порядку адміністративного судочинства, за результатами якого його позовні вимоги задоволені в повному обсязі, суд наголошує, що визнання факту порушення саме по собі є достатньою справедливою сатисфакцією будь-якої моральної шкоди, завданої заявникові (п. 76 рішення ЄСПЛ у справі "Білуха проти України" (заява N 33949/02) від 09.11.2006).

Проте, суд правильно відхилив доводи позивача щодо застосовності у даній справі рішення ЄСПЛ, ухваленого у справі "Ромашов проти України" (Заява N 67534/01 від 27 липня 2004 року). Так, у п. 20 вказаного рішення зазначено, що заявник скаржиться на тривале невиконання рішення комісії з трудових спорів від 16 червня 1998 року, винесеного на його користь. Він також стверджує, що йому не було надано компенсацію за зменшення вартості присудженої йому суми, як було визначено рішенням Лисичанського міського суду від 23 січня 2002 року. Він стверджує про порушення статей 13 та 17 Конвенції. Проте, по суті він посилається на пункт 1 статті 6 Конвенції.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши надані стороною позивача на підтвердження позовних вимог письмові докази, суд першої інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку про те, що позов позивача у цій справі за наявної аргументації та доведеності не підлягає задоволенню.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA,№ 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Відмовляючи у стягненні моральної шкоди на користь ОСОБА_1 , суд першої інстанції правильно не оцінював розмір заявлених позовних вимог з точки зору справедливості та розумності, за умови недоведення підстав для її стягнення.

Доводи апеляційноїскарги ОСОБА_1 є такими, що фактично дублюють доводи позову позивача у цій справі у суді першої інстанції, яким останній вже надав належну оцінку, з якою погоджується апеляційний суд.

Ці доводи не спростовують правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду першої інстанції у цій справі, а лише відображають позицію позивача у цій справі, яку він вважає такою, що є єдино вірною та єдино можливою.

Суд першої інстанції розглянув дану справу з додержанням вимог ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку з дотриманням вимог ст. 89 ЦПК України. За змістом якої: «Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів)».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст. 12 ч. 3 ЦПК України).

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 81 ч. 6 ЦПК України).

Підстави для звільнення від доказування у цій справі позивача, передбачені ст. 82 ЦПК України, відсутні.

Позивач не надав суду першої інстанції належних, допустимих доказів в обґрунтування свого позову у цій справі.

Апеляційний суд на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги позивача.

Проте, докази, передбачені ст. 367 ч. ч. 2,3 ЦПК України, у цій справі відсутні, і зокрема позивачем апеляційному суду не надані.

Не може бути прийнято апеляційним судом до уваги у цій справі як доказ, передбачений ст. 367 ч. 3 ЦПК України, надане позивачем апеляційному суду вперше рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 21.11.2022року у справі №280/2394/22, яким позов ОСОБА_1 до Таврійської сільської ради Запорізького району Запорізької області про визнання протиправним та скасування попередження задоволено, визнано протиправним та скасовано попередження про порушення земельного законодавства та про адміністративну відповідальність за його невиконання № 01-20/1868 від 14.12.2021 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2323981500:07:010:0136, винесене Таврійською сільською радою Запорізького району Запорізької області, стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Таврійської сільської ради Запорізького району Запорізької області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 992,40 грн., та яке набрало законної сили 22.12.2022року (копія а.с. 161-163).

Оскільки, за змістом ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у винятковихвипадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Проте, у матеріалах цієї справи відсутні та позивачем ОСОБА_1 апеляційному суду не надані докази того, що він, як позивач, не мав можливості надати цей доказ (копію вищезазначеного рішення суду від 21.11.2022року з іншої адміністративної справи) раніше суду у суді першої інстанції до ухвалення останнім оскаржуваного у цій справі рішення 04.07.2023 року, з причин, що об`єктивно не залежали від нього (тобто поважних причин).

Крім того, в силу вимог ст. 13 ч. 1 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межахзаявлених неювимог іна підставідоказів,поданих учасникамисправиабо витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. А в силу вимог ст. 367 ч. 6 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовної вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Апеляційним судом встановлено, що предметом розгляду цієї справи у суді першої інстанції був позов позивача від 13.12.2021року на суму моральної шкоди 900 Євро, що було еквівалентно гривневому еквіваленту станом на дату подачу позову 13.12.2021 року - 27406,89 грн. (а.с.8, 11), який позивач у подальшому у цій справі змінив 12.05.2023 року шляхом збільшення позовних вимог до 35974,17 грн. (а.с. 101-104) виключно через зміну курсу валют.

При цьому, апеляційним судом встановлено, про що прямо зазначено судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні у цій справі, що у подальшому позивач ОСОБА_1 в судовомузасіданні усуді першоїінстанції повідомив, що «…у зв`язку із поданням заяви про збільшення позовних вимог не має наміру подавати позовну заяву в оновленій редакції, просить не відкладати судове засідання та розглянути позовні вимоги, викладені в первісній позовній заяві, без збільшення їх розміру…» (а.с.120).

Таким чином, додаткові доводи позивача в апеляційній скарзі в частині визнання також протиправним та скасування попередження про порушення ним земельного законодавства та про адміністративну відповідальність за його невиконання № 01-20/1868 від 14.12.2021 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2323981500:07:010:0136 рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 21.11.2022року у справі №280/2394/22, не могли бути і не були підставою для стягнення будь-якого розміру моральної шкоди у цій справі та, відповідно, не могли бути і не були предметом розгляду у суді першої інстанції, та, відповідно, не можуть бути і не є предметом апеляційного перегляду у цій справі. Проте, разом із тим, апеляційний суд вважає за доцільне роз`яснити, що ОСОБА_1 не позбавлений права вирішувати питання у цій частині із сільською радою у подальшому у позасудовому чи судовому порядку окремо від цієї справи.

Згідно із ст. 376 ч. 3 ЦПК України передбачені порушення норм процесуального судом першої інстанції, які є обов`язковою підставою для скасування або зміни рішення. В силу вимог ст. 376 ч. 2 ЦПК України лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення.

Встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи по суті.

При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги позивача не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України. Крім того, судом першої інстанції правильно з додержанням вимог ст. 141 ч. ч. 1, 6 ЦПК України вирішено питання про розподіл судових витрат у вигляді судового збору, пов`язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції. За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі або ж його зміни.

Також, в силу вимог ст. 141 ЦПК України у разі відмови позивачу у задоволенні його вищезазначеної апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі, останній не має права на компенсацію будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом. При цьому, апеляційним судом встановлено, що позивач був звільнений в силу вимог закону від сплати судового збору за подачу вищезазначеної апеляційної скарги у цій справі.

Керуючись ст. ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-369, 371-372, 374-375, 381-384 ЦПК України

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківськогорайонного судум.Запоріжжя від04липня 2023рокуу цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повний текст постанови апеляційним судом у цій справі складений 01.11.2023 року.

Головуючий суддяСуддяСуддяГончар М.С. Бєлка В.Ю.Маловічко С.В.