печерський районний суд міста києва

Справа № 757/29477/21-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2023 року Печерський районний суд м. Києва

суддя Матійчук Г. О.

секретар судового засідання Музика В. П.

справа №757/29477/21-ц

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів, розірвання депозитних договорів та стягнення коштів (вкладів, процентів та штрафних санкцій), -

представник позивача - адвокат Дугінов Д. А.

представник відповідача - адвокат Коцюба О. В.

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2020 року позивач звернулась до суду із вказаним позовом, у якому просить розірвати депозитний розірвати №SAMDN25000727682433 від 06.08.2012 року та стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договором №SAMDN25000727682433 від 06. 08. 2012 року: 26 000 грн - суми вкладу; 31 993, 53 грн ненарахованих відсотків за період: з 07.03.2014 року по 30.05.2021 року; 53, 42 грн у якості 3 % річних за період з 06.05.2021 року по 30.05.2021 року; розірвати депозитний договір №SAMDN25000737064759 від 02.08.2013 року та стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договором №SAMDN25000737064759 від 02. 08. 2013 року: 59 293, 83 грн суми вкладу; 77 371, 14 грн ненарахованих відсотків за період: з 03.03.2014 року по 30.05.2021 року; 121, 84 грн у якості 3 % річних за період з 06.05.2021 року по 30.05.2021 року.

В обґрунтування позову зазначено, що 06.08.2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк») було укладено депозитний договір №SAMDN25000727682433.

На виконання даного договору, на рахунок № НОМЕР_1 було внесено 26 000, 00 грн.

02.08.2013 р між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено депозитний договір № SAMDN25000737064759.

На виконання даного договору, на рахунок № НОМЕР_2 було внесено 59 293, 83 грн.

Навесні 2014 року, у зв`язку із припиненням функціонування банківських відділень ПАТ КБ «ПриватБанк» на території АР Крим та м. Севастополя, рахунки ОСОБА_1 було безпідставно заблоковано ПАТ КБ «ПриватБанк», а нарахування відсотків було припинено.

29 квітня 2021 року в АТ КБ «ПриватБанк» отримано заяву ОСОБА_1 від 14.04.2021 року про розірвання зазначених вище договорів, видачу вкладів та відсотків.

Вважає, що оскільки відповідач не виконав своїх обов`язків з повернення позивачу вказаних коштів, грошові кошти за договором банківських вкладів, з врахуванням нарахованих процентів та трьох відсотків річних, підлягають стягненню із відповідача, а вказаний договір - розірванню, що стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 03.06.2021 року відкрито провадження у справі та вирішено провести розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Запропоновано відповідачу не пізніше п`ятнадцятиденного строку подати заяву із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, роз`яснено відповідачу, що він має право не пізніше п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження, копії позовної заяви та додатків до неї, до початку розгляду справи по суті надіслати відзив на позовну заяву (а.с. 16, т. 1).

Копію ухвали направлено на адреси сторін, крім того відповідачу направлено копію позовної заяви з додатками. Також вказану ухвалу направлено на електронні адреси сторін (а.с. 17, т. 1).

13.12.2021 року від представника позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, у якій просить розірвати депозитний договір №SAMDN25000727682433 від 06.08. 2012 року та стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договором № SAMDN25000727682433 від 06.08.2012 року: 26 000, 00 грн вкладу; 34 342, 79 грн ненарахованих відсотків за період : з 07.03.2014 року по 10.12.2021 року; 472, 27 грн у якості 3 % річних за період з 04.05.2021 року по 10.12.2021 року; 384 497, 10 грн - пеня у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 04.05.2021 року по 10.12.2021 року , розірвати депозитний договір №SAMDN25000737064759 від 02. 08. 2013 року та стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договором №SAMDN25000737064759 від 02.08.2013 року: 59 293, 83 грн вкладу; 83 043, 85 грн ненарахованих відсотків за період: з 07.03.2014 року по 10.12.2021 року; 1 077, 04 грн у якості 3 % річних за період з 04.05.2021 року по 10.12.2021 року, 906 088, 75 грн - пеня у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 04.05.2021 року по 10.12.2021 року (а.с. 18-23, т. 1).

22.12.2021 року від представника позивача надійшли заяви про зміну предмету позову та збільшення позовних вимог, яка полягала у заявлені до стягнення нової категорії штрафних санкцій, а саме пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», у розмірі 384 497, 10 грн за період з 04.05.2021 року по 10.12.2021 року, за договором №SAMDN25000727682433 від 06.08.2012 року та 906 088, 75 грн за період з 04.05.2021 року по 10.12.2021 року, за договором №SAMDN25000737064759 від 02.08.2013 року (а.с. 24-31, т. 1).

13.01.2022 року надійшов відзив відповідача на позов, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, зазначених у відзиві. Зокрема, у відзиві зазначено, що депозитний договір №SAMDN25000727682433 від 06.08.2012 року було розірвано 12 серпня 2012 року, а кошти у сумі 26 003, 56 грн було виплачено через касу банка. На підтвердження цього відповідач надає довідку від 17 січня 2022 року. Також відповідач надає Витяг з електронного додатку реєстру кредиторів, яким підтверджує факт того, що станом на 17 листопада 2014 року на рахунку позивача № НОМЕР_2 , за договором №SAMDN25000737064759 від 02.08.2013 року, обліковувалося 75 077, 65 грн. Також у відзиві відповідач зазначає, що не вбачає наявності порушеного права позивача, у зв`язку із тим, що заява про розірвання депозитних договорів не відповідає встановленим для неї вимогам оформлення. Також у відзиві відповідач зазначає, що він є неналежним відповідачем у справі. На думку банка належним відповідачем у справі є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» (а.с. 32-56, т. 1).

18.01.2022 року від представника відповідача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи (а.с. 57-61, т. 1).

21.01.2022 року від представника відповідача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи (а.с. 62-63, т. 1).

27.01.2022 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій заперечує проти посилань відповідача щодо переведення боргу на ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон», посилаючись на те, що згоди на таке переведення позивач не надавала, жодних договорів щодо такого переведення не підписувала, у зв`язку із чим договір про переведення боргу є нікчемним правочином(а.с. 66-84, т. 1).

09.02.2023 року від відповідача надійшла заява із запереченнями щодо розгляду в порядку спрощеного позовного провадження (а.с. 86-94, т. 1).

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 09.02.2022 року здійснено перехід з розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження в розгляд справи в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання у справі (а.с. 95, т. 1).

23.05.2022 року через канцелярію суду від представника відповідача надійшла заява про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» (а.с. 104-105, т. 1).

29.07.2022 року через канцелярію суду, представником позивача була подана заява про зменшення позовних вимог. У даній заяві позивач зазначила, що враховуючи встановлення факту відсутності невиконання банком умов договору №SAMDN25000727682433 від 06.08.2012 року вона відмовляється від позовних вимог у частині стягнення вкладу, відсотків та штрафних санкцій за договором №SAMDN25000727682433 від 06. 08. 2012 року. Разом із цим надала відкориговані розрахунки позовних вимог за договором № SAMDN25000737064759 від 02. 08.2013 року, у яких просила: розірвати депозитний договір №SAMDN25000737064759 від 02.08.2013 року та стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 за договором №SAMDN25000737064759 від 02.08.2013 року: 59 293, 83 грн - вкладу; 90 090, 88 грн - ненарахованих відсотків за період: з 03.03.2014 року по 08.08.2022 року; 2 251, 54 грн - у якості 3 % річних за період з 04.05.2021 року по 08.08.2022 року та 597 302, 53 грн - пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 04.05.2021 року по 10.12.2021 року (а.с. 119-121, т. 1).

29.07.2022 року від представника позивача надійшли письмові пояснення, у яких зазначено, що статтею 651 ЦК України «Підстави для зміни або розірвання договору» передбачено, що договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У випадку що розглядається таким істотним порушенням є припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 відсотків за депозитом, починаючи з березня 2014 року. Таким чином представник позивача вважає, що вимога про розірвання договору за рішенням суду є повністю обґрунтованою та законною (а.с. 122-138, т. 1).

08.08.2022 року від представника відповідача надійшло клопотання про закриття провадження у частині (а.с. 145-146, т. 1).

08.08.2022 року від представника відповідача надійшли додаткові пояснення (а.с. 147-150, т. 1).

Протокольною ухвалою суду від 30.11.2022 року відмовлено у задоволенні заяви відповідача про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» (а.с. 161-165, т. 1).

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 30.11.2022 року закрито провадження у справі в частині розгляду вимог, заявлених за договором банківського вкладу № SAMDN25000727682433 від 06.08.2012 (а.с. 166, т. 1).

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 30.11.2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с. 169, т. 1).

Представник позивача - адвокат Дугінов Д. А. подав заяву про розгляд справи у відсутність позивача та її представника, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити (а.с. 202-203, т. 1).

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, повідомлявся належним чином, подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Вирішуючи питання про відмову у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи та про розгляд справи у відсутність відповідача, суд, виходить із наступного.

На учасників судового процесу та їх представників покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами.

Згідно з ч. 3 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Відповідно до ч. 1, п. 1-2 ч. 2 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, зокрема, з підстав неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання, та першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Суд наголошує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (ст. 223 ЦПК України).

Передбачене ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії»).

Так, судом вжито усіх необхідних заходів для надання сторонам достатніх можливостей для викладення своєї позиції у судових засіданнях з метою дотримання принципу змагальності процесу та забезпечення права на публічне слухання справи у розумні строки, враховуючи процесуальні права інших учасників справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.

На підставі вищезазначеного та керуючись п. 1 ч. 3 ст. 233 ЦПК України, суд, з огляду на достатність в матеріалах справи документів для прийняття рішення, вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача, його представника, на підставі наявних у справі доказів.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановивши фактичні обставини справи та характер спірних правовідносин, об`єктивно оцінивши докази в їх сукупності, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

За ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За загальним правилом статтею 15 та 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 2 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов`язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків то інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Судом встановлено, 02.08.2013 року ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено депозитний договір №SAMDN25000737064759, на виконання якого на рахунок № НОМЕР_2 було внесено 59 293, 83 грн.

Навесні 2014 року, у зв`язку із припиненням функціонування банківських відділень ПАТ КБ «ПриватБанк» на території АР Крим та м. Севастополя, рахунки ОСОБА_1 було безпідставно заблоковано ПАТ КБ «ПриватБанк», а нарахування відсотків було припинено.

Банком не заперечується факт укладання депозитного договору SAMDN25000737064759 від 02.08.2013 року.

29 квітня 2021 року в АТ КБ «ПриватБанк» отримано заяву ОСОБА_1 від 14.04.2021 року про розірвання зазначеного договору, видачу вкладу та відсотків.

Зміст Витягу підтверджує факт існування зазначеного у позові рахунку ОСОБА_1 та обчислення на ньому коштів.

Відповідно до п. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно п.1 ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Укладення і виконання банківських договорів врегульовані нормами Цивільного кодексу України та банківського законодавства.

Частинами 1, 2 ст. 1058 ЦК України визначено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 цього Кодексу).

Згідно ч. 3 ст. 1058 ЦК України до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Згідно з ч. 1 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові, грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банківські рахунки - це рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов`язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів; вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Згідно з п. 1.9 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року №492 договір банківського рахунку та договір банківського вкладу укладаються в письмовій формі. Один примірник договору зберігається в банку, а другий банк зобов`язаний надати клієнту під підпис.

Положення статті 1059 ЦК України врегульовує питання форми банківського вкладу та наслідки недодержання письмової форми договору. Так, за змістом цієї статті договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.

Зокрема, такий документ, що є підтвердженням внесення коштів, повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час, час виконання операції), також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ (підпункт 2.9 пункту 2 «Приймання готівки» розділу IV «Касові операції банків (філій, відділень) з клієнтами» Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 01 серпня 2011 року № 174).

Із наведених норм законодавства випливає, що договори банківського вкладу та банківського рахунку укладаються в письмовій формі, один примірник договору зберігається в банку, а другий обов`язково надається клієнту, письмова форма вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний рахунок підтверджено договором банківського вкладу з видачею документу, що відповідає вимогам, установленим законом.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Статтею 1060 ЦК України передбачено, що договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника.

Частиною 3 ст. 1060 ЦК України визначено, що за договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу. Повернення вкладникові банківського строкового вкладу та нарахованих процентів за цим вкладом на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, можливе виключно у випадках, якщо це передбачено умовами договору банківського строкового вкладу.

Діяльність відокремленого підрозділу відповідача на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя було припинено постановою Правління Національного банку України «Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя» від 06.05.2014 року № 260. Згідно з пунктом 5 цієї постанови банкам, серед яких зазначено й ПАТ КБ «ПриватБанк», визначено припинити діяльність відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, та протягом місяця з дня набрання чинності цією постановою забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів, про що повідомити Національний банк України.

Згідно з пунктом 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03.12.2003 року №516, залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Відповідно до положень Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 року № 492 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 року за № 1172/8493 (далі - Інструкція № 492), банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського вкладу вкладні (депозитні) рахунки (пункт 1.8); договір банківського вкладу укладається в письмовій формі; один примірник договору зберігається в банку, а другий - банк зобов`язаний надати клієнту під підпис (пункт 1.9); письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (пункт 1.10).

Пункт 10.1 Інструкції № 492 передбачає порядок відкриття вкладних (депозитних) рахунків фізичним особам. Зокрема, після пред`явлення фізичною особою необхідних документів уповноважений працівник банку ідентифікує цю фізичну особу, після чого між банком і фізичною особою укладається в письмовій формі договір банківського вкладу; після укладення договору банківського вкладу фізична особа вносить або перераховує з іншого власного рахунку кошти на вкладний (депозитний) рахунок, після чого на підтвердження укладення договору банківського вкладу і внесення грошових коштів на вказаний рахунок банк видає фізичній особі ощадну книжку або інший документ, що її замінює і видається згідно з внутрішніми положеннями банку.

Пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 01.06.2011 року № 174, передбачено, що банк (філія, відділення) зобов`язаний надати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибутковою касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі у вигляді паперового або електронного документа відповідно до законодавства, умов договору та згідно з внутрішньобанківськими правилами, правилами платіжної системи. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірня» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.

Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту. Зокрема, такий документ повинен містити: найменування банку, який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі її здійснення в післяопераційний час - час виконання операції), а також підпис працівника банку, який прийняв готівку, та відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом САБ.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 1, Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у вказаній справі майном позивача є грошові кошти.

З огляду на зазначене, власник вкладів мав легітимні очікування на видачу останніх на його вимогу, тобто законні очікування щодо реалізації свого права власності.

Посилання позивача, що АТ КБ «ПриватБанк» не виконав своїх обов`язків з повернення позивачу вказаних коштів, грошові кошти за договорами банківського вкладу №SAMDN25000737064759 від 02.08.2013 року, знайшли своє підтвердження під час судового розгляду, та не спростовано доводами відповідача. Матеріали справи не містять будь-яких доказів виконання відповідачем зобов`язань за договором банківського вкладу.

Так, у матеріалах справи міститься підтвердження про отримання АТ КБ «ПриватБанк» вимоги позивача щодо повернення банківського вкладу, а отже суд приходить до висновку, що у відповідача виник обов`язок повернення позивачу вказаних коштів, з врахуванням нарахованих процентів.

При цьому відповідач не заперечує факт укладення вказаного договору №SAMDN25000737064759 від 02.08.2013 року, а лише посилається на те, що вказаний договір вже припинив свою дію, однак дане твердження не знайшло свого підтвердження у судовому засіданні, адже договором передбачено, що у разі, якщо після закінчення терміну вкладу, клієнт не заявить банку про відмову від продовження терміну, вклад автоматично вважається продовженим ще на один термін. Термін вкладу продовжується неодноразово без явки клієнта в банк, а відповідачем не надано суду будь-яких доказів на підтвердження зазначеного.

Твердження відповідача про те, що договір є розірваним з моменту звернення позивача до банку з заявою про розірвання договорів, суд відхиляє, як безпідставні.

Так, заява позивача про розірвання договору не відповідає вимогам встановленим для її оформлення Правилами зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці, затвердженими Постановою Правління НБУ № 267 від 14 липня 2006 року, відповідно до яких запит фізичної особи - клієнта банку має бути підписаний цією особою. Її підпис має бути засвідчений підписом керівника банку або нотаріально.

До того ж, відповідно до умов договору його дія припиняється з виплатою вкладнику усієї суми вкладу та відсотків. Чого банком не здійснено.

Таким чином суд приходить до висновку про те, що депозитний договір укладений між позивачем та банком не було розірвано.

Статтею 651 ЦК України «Підстави для зміни або розірвання договору» передбачено, що договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У даній справі істотним порушенням є припинення нарахування та виплати позивачу відсотків за депозитами, починаючи з березня 2014 року.

Таким чином вимоги позивача про розірвання договору за рішенням суду, стягнення суми вкладу та відсотків є обгрунтованими, законними та такими, що підлягає задоволенню.

Щодо стягнення 3 % річних, нарахованих у зв`язку із не виплатою на вимогу позивача банківського вкладу, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У контексті статей 524, 533-535, 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Після розірвання договорів банківського вкладу банк не звільняється від відповідальності за порушення виконання зобов`язань згідно зі ст. 625 ЦК України, частиною другою якої встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналогічною є правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 року по справі №320/5115/17.

Згідно норм матеріального права до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених ст. 625 ЦК України, застосовується загальний строк позовної давності у три роки (ст. 257 ЦК України); сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК України).

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 08.05.2016 року у справі № 6-474цс16.

3 % річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).

Тому, з відповідача на користь позивача у межах позовних вимог підлягають стягненню 3 % річних у розмірі 2 251, 54 грн за період з 04.05.2021 року по 08.08.2022 року.

Верховний Суд 16.05.2018 року у цивільній справі № 201/8674/14-ц (провадження № 61-405св18) у справі за участю АТ КБ «ПриватБанк» зазначив наступне: «Відповідно до пункту 4.14 Положення емітенти платіжних карток «зобов`язані в порядку та строки, визначені договором, надавати клієнтам виписки про рух коштів на їх картрахунках за операціями, що виконані клієнтами та їх довіреними особами. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій чи електронній формі) за картковими рахунками клієнтів обумовлюються у договорі банківського рахунка, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунка. Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що укладання договору банківського рахунка під час відкриття банком карткового рахунка клієнту є обов`язковим, а надання володільцем такого рахунка виписки (у паперовій чи електронній формі) про рух (наявність) коштів на його картрахунках за операціями є доказом укладення такого договору.»

Що стосується посилань відповідача на те, що АТ КБ «Приватбанк» не несе зобов`язань за спірними договорами, оскільки уклав з ТОВ «ФК «Фінілон» договір про переведення боргу, то слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Форма правочину щодо заміни боржника у зобов`язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу (стаття 521 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Таким чином, посилання відповідача про відсутність заперечень позивача щодо переведення боргу та взагалі можливості укладення договору переведення боргу у такий спосіб суперечить вимогам чинного законодавства.

Обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом

Враховуючи, практику застосування ЄСПЛ поняття «власність», до неї слід також віднести грошові кошти, що знаходяться на рахунку позивача. Невиконання зі сторони відповідача обов`язку щодо повернення позивачу належних йому грошових коштів може мати наслідком порушення зобов`язання держави щодо захисту права позивача користуватися та розпоряджатися його майном - грошовими коштами, яке захищене частиною першою статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до ч. 1 ст. 1058 ЦК України, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено ч. 2 ст. 77 ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд, зб ерігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб`єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.

Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов`язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд наголошує, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17.

Наявність договірних зобов`язань, факт внесення грошових коштів позивачем підтверджується наданими суду доказами, а саме договорами, банківськими квитанція та Витягом з, наданого банком, електронного додатку.

Відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Згідно із ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, яка має на меті окрім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов`язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов`язання.

Відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені в розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі.

У Постановах від 11 травня 2016 року у справі №6-37цс16, від 07 грудня 2016 року у справі №6-362цс16, від 13 вересня 2017 року у справі №6-1881цс16 Верховний Суд України дійшов висновку, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року, у справі №761/26293/16-ц, зазначено, що: «Відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені в розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі.».

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року, у справі №761/26293/16-ц, Велика Палата зазначила, що пеня, передбачена частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», за несвоєчасне виконання зобов`язання з повернення депозиту стягується з банка за увесь час порушення зобов`язання.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року, у справі №320/5115/17, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що не вбачає підстав для відступу від даних висновків.

Таким чином суд вважає, що вимога позивача про стягнення пені за період до дня фактичного виконання зобов`язання є повністю законною та обґрунтованою.

Пеня має превентивну функцію. Загроза її неухильного накладення має призводити до втрати економічного інтересу в порушенні зобов`язання. Застосування пені (її нарахування та вимога стягнення) до встановленого факту порушення зобов`язання (у нашому випадку до дня, в який банк мав виконати своє зобов`язання перед вкладником з повернення вкладу та відсотків, але цього не зробив, є неможливим), оскільки встановлення факту порушення зобов`язання має бути втілено певними діями кредитора/вкладника, у нашому випадку зверненням вкладника до банку із вимогою про повернення вкладу/заявою про розірвання договору та видачу вкладу. Лише після звернення вкладника до банку із заявою про розірвання депозитного договору або видачу вкладу та невиконанням банком даної заяви протягом 2-х днів після її отримання, з`являється конкретна дата, відносно якої можна із 100-відсотковою впевненістю стверджувати, що з`явився момент порушення виконання зобов`язання.

Пеня є змінною величиною й залежить тільки від часу, на який боржник прострочив виконання, тому відмова споживача від договору банківського вкладу або його розірвання на підставі рішення суду не зумовлює такий правовий наслідок для вкладника (споживача), як відсутність підстав для застосування частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

В Постанові від 09 листопада 2021 року Велика Палата ВС дійшла висновку, що пеня на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача.

В Постанові від 09 листопада 2021 року чітко зазначено, що договори, укладені між Позивачами та банком, є розірваними після набрання законної сили рішенням суду про їх розірвання («Разом з тим після ухвалення судового рішення Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області від 04 грудня 2014 року (справа № 320/9186/14-ц), яке набрало законної сили 25 березня 2015 року, розірвано договори банківського вкладу, тому між сторонами, кожним із вкладників та банком, припинилися договірні правовідносини з договорів банківського вкладу.… Тобто з моменту набрання рішенням законної сили на вказані правовідносини не поширюється дія Закону № 1023-ХІІ, а відтак пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 Закону № 1023-ХІІ не нараховується.».

Зі змісту Постанови від 09 листопада 2021 року вбачається, що навіть за наявності факту звернення вкладника до банку з заявою про розірвання депозитних договорів, такі договори вважаються розірваними лише з моменту набрання законної сили рішенням суду про їх розірвання.

Якщо вважати, що споживчі правовідносини між банком та вкладником припиняються після отримання банком заяви вкладника про розірвання депозитного договору, а договір є розірваним за ініціативою вкладника, в результаті чого дія Закону України «Про захист прав споживачів» на взаємовідносини між банком та вкладником припиняється, тоді взагалі є неможливим застосування до банку пені на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

У постанові від 20 березня 2019 року Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: «До моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію і, навпаки, з моменту порушення є мірою відповідальності.».

З цього вбачається, що пеня, як міра відповідальності, починає свій перебіг після встановлення факту порушення. Тобто встановлення факту порушення виконання зобов`язання є обов`язковою передумовою для початку терміну нарахування пені.

У постанові від 25 січня 2022 року (справа № 761/16124/15) Велика Палата Верховного Суду дійшли до висновку, що: «Пеня підлягає обрахуванню від суми, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору, тобто від суми процентів на суму вкладу».

У п. № 66 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року (справа № 761/16124/15-ц) (далі «Постанова»), відповідаючи на питання: «Чи можна вважати, що у разі присудження відсотків за договором банківського вкладу за рішенням суду таке зобов`язання виникає не з договору, а з рішення суду про задоволення вимог вкладника, та чи підлягає застосуванню до спірних правовідносин частина п`ята статті 10 Закону про захист прав споживачів у разі невиконання банком рішення суду на час звернення вкладника до суду?», Велика Палата зазначила, що до спірних правовідносин споживача фінансових послуг та банку в разі невиконання банком рішення суду про стягнення відсотків за договором банківського вкладу на час звернення вкладника до суду підлягає застосуванню частина п`ята статті 10 Закону про захист прав споживачів.

У п. № 67 Постанови Велика Палата зазначила, що базою нарахування пені слід вважати розмір процентів на суму вкладу.

Щодо можливості припинення зобов`язання за рішенням суду про присудження стягнення за договором банківського вкладу, Велика Палата вказала на те, що: Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (п. 72 Постанови); Рішення про стягнення грошового боргу (у тому числі й присудження відсотків за договором банківського вкладу) є типовим рішенням про присудження й лише надає праву вимоги кредитора ознак безпосередньої примусовості у реалізації, нічого не змінюючи у змісті самого спірного правовідношення (п. 74 Постанови);

Проаналізувавши Постанову від 25 січня 2022 року, стає очевидним, що звернення вкладника до банку із заявою про розірвання депозитного договору або про видачу коштів не припиняє споживчих правовідносин між ним та банком та не позбавляє вкладника права вимагати пеню у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», після звернення до банку із заявою про розірвання депозитного договору або про видачу коштів.

У Постанові від 14 січня 2022 року (справа № 712/7740/18, провадження №61-14865св19), Верховний Суд, посилаючись на позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року (справа № 761/26293/16-ц (провадження №14-64цс19) зазначив, що: «Відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов`язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом у вигляді сплати пені в розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі».

При цьому, у Постанові від 14 січня 2022 року (справа №712/7740/18, провадження №61-14865св19), Верховний Суд зазначив, що від зазначених висновків Велика Палата Верховного Суду не відступила у постанові від 09 листопада 2021 року (у справі № 320/5115/17 (провадження № 14-133цс20).

У справі №712/7740/18 (провадження №61-14865св19) Верховний Суд залишив у силі рішення судів попередніх інстанцій, якими було присуджено пеню на підставі частини 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», за період після звернення вкладника до банку із заявою про розірвання депозитного договору та у межах строку до дня фактичного виконання зобов`язання.

У справі №757/20428/19-ц (провадження №61-17325св20, Постанова Верховного Суду від 22 лютого 2022 року), Верховний Суд залишив у силі рішення судів попередніх інстанцій, якими було присуджено пеню на підставі частини 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», за період після звернення вкладника до банку із заявою про розірвання депозитного договору та у межах строку до дня фактичного виконання зобов`язання.

У Постанові від 22 лютого 2022 року (справа №757/63364/19-ц, провадження №61-13698св20), Верховний Суд залишив у силі рішення судів попередніх інстанцій, якими було присуджено пеню на підставі частини 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», за період після звернення вкладника до банку із заявою про розірвання депозитного договору та у межах строку до дня фактичного виконання зобов`язання.

У Постанові від 26 квітня 2022 року (справа №539/4098/18, провадження №61-19032св20), Верховний Суд залишив у силі рішення судів попередніх інстанцій, якими було присуджено пеню на підставі частини 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», за період після звернення вкладника до банку із заявою про розірвання депозитного договору та у межах строку до дня фактичного виконання зобов`язання.

У Постанові від 08 червня 2022 року (справа №757/61769/19-ц, провадження №61-16569св20), Верховний Суд залишив у силі рішення судів попередніх інстанцій, якими було присуджено пеню на підставі частини 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», за період після звернення вкладника до банку із заявою про розірвання депозитного договору та у межах строку до дня фактичного виконання зобов`язання.

У Постанові від 22 червня 2022 року (справа №219/6058/18, провадження №61-1012св20), Верховний Суд залишив у силі постанову суду апеляційної інстанцій, яким було присуджено пеню на підставі частини 5 статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», за період після звернення вкладника до банку із заявою про повернення вкладу та у межах строку до дня фактичного виконання зобов`язання.

При цьому Верховний Суд послався на Постанову Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року (у справі №761/16124/15-ц (провадження №14-184цс20), в якій зроблено висновок про те, що дійсний зміст приписів частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» слід трактувати так, що пеня має бути виплачена виконавцем та має рахуватися від суми, що складає грошовий вимір відплатності відповідного договору. У такому разі згідно із частиною п`ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» базою нарахування пені слід вважати розмір процентів на суму вкладу.

Суд погоджується із тим, що заява про розірвання депозитного договору не відповідає вимогам законодавства України, яке визначає вимоги до оформлення та подання таких заяв.

Разом із цим суд не погоджуємось із твердженням банка про те, що це вказує на відсутність порушеного права. Статтею 651 ЦК України «Підстави для зміни або розірвання договору» передбачено, що договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У справі, що розглядається, таким істотним порушенням є припинення нарахування та виплати позивачу відсотків за депозитним договором, починаючи з березня 2014 року.

Таким чином вимога позивача про розірвання договору за рішенням суду є обґрунтованою та законною.

До того ж, відповідно до умов договору його дія припиняється з виплатою вкладнику усієї суми вкладу та відсотків. Чого банком не здійснено.

Таким чином суд приходить до висновку про те, що депозитний договір укладений між позивачем та банком не було розірвано.

Перевіривши наданий представником позивача останній розрахунок грошових сум, суд приходить до висновку про його правильність у частині нарахувань відсотків, 3 % річних та пені, але оскільки сума пені значно перевищує розмір зобов`язання, суд на підставі частини третьої статті 551 ЦК України вважає за можливе її зменшити.

Таким чином суд, враховуючи тривале та безпідставне невиконання Відповідачем законних вимог Позивача враховуючи недобросовісну поведінку банка, який продовжує використовувати на власну користь неповернуті активи Позивача, приходить до висновку про наявність правових підстав для зменшення розміру пені, яку вимагає стягнути позивач із відповідача, з 597 302, 53 грн, за депозитним договором договору №SAMDN25000737064759 від 02.08.2013 року до 90 000, 00 грн (до суми присуджених відсотків).

Ступінь такого зменшення пені (неустойки) суд вважає пропорційним, розумним та справедливим, таким, що відповідає завданню цивільного судочинства і не порушує права позивача на отримання передбаченого законом штрафу за прострочення виконання зобов`язань по своєчасному поверненню банківського вкладу.

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.

Розподіл судових витрат між сторонами, регулюється ст. 141 ЦПК України. Зокрема: судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із задоволенням позову судовий збір покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 513, 521, 526, 549, 626, 627, 629, 638, 651, 1058, 1059, 1060, 1066 ЦК України, ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. ст. 2, 4, 12, 13, 15, 76-82, 89, 95, 141, 174, 258-259, 263-265, 352-355, 15.5) Перехідних положень ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів, розірвання депозитних договорів та стягнення коштів (вкладів, процентів та штрафних санкцій) - задовольнити частково.

Розірвати договір №SAMDN25000727682433 від 06.08.2012 року та стягнути із Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 , за даним договором:

- 59 293, 83 грн - суми вкладу;

- 90 090, 88 грн - відсотків за період з 03.03.2014 року по 08.08.2022 року;

- 2 251, 54 грн у якості 3 % річних за період з 04.05.2021 року по 08.08.2022 року;

- 90 000, 00 грн - пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п`ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» за період з 04.05.2021 року по 10.12.2021 року.

Стягнути із Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на корить держави судовий збір у розмірі 3 324, 36 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України в редакції від 15 грудня 2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному вебпорталі судової влади України за вебадресою: http://court.gov.ua/fair/sud2606.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», адреса: вул. Грушевського, 1-Д, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 14360570.

Повний текст рішення складено 25.09.2023 року.

Суддя Г. О. Матійчук