ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

30 жовтня 2023 року Справа № 902/540/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Мельник О.В. , суддя Олексюк Г.Є.

секретар судового засідання Приступлюк Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укртелеком"

на рішення Господарського суду Вінницької області від 31.07.2023

(ухвалене о 15:21 год., у м. Вінниці, повний текст складено 10.08.2023)

у справі № 902/540/23 (суддя Яремчук Ю.О.)

за позовом заступника керівника Вінницької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України

до Акціонерного товариства "Укртелеком"

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів Вінницька обласна військова адміністрація

про витребування майна вартістю 133 705 грн

за участю представників:

від позивача - Паска В.В.;

від відповідача - Ковальова Н.С.;

від третьої особи - Страшок О.В.;

прокурор - Кректун О.А.

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Вінницької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом до Акціонерного товариства "Укртелеком" про витребування майна вартістю 133 705 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням виконавчого комітету Вінницької міської ради від 12.10.2004 № 2016 оформлено право власності за відкритим акціонерним товариством "Укртелеком" на об`єкти нерухомого майна, а саме будівлі та споруди дирекції ВАТ "Укртелеком", що розташована по вул. Соборна, 10 в м. Вінниця Вінницької області. Так, у відповідності до п. 2 зазначеного рішення, виконавчим комітетом Вінницької міської ради видано ВАТ "Укртелеком" свідоцтво про право власності на об`єкт нерухомого майна, а саме будівлі та споруди, розташовані за адресою: м. Вінниці, вул. Соборна, 10, у яких фактично розташована захисна споруда цивільного захисту - сховище № 00225 (інвентарний номер станом на 01.04.2000 -20400 (20400/1/1). Прокурором в обґрунтування наявності в будівлі по вул. Соборна, 10 в м. Вінниці, що належить АТ "Укртелеком" на праві приватної власності, сховища № 20400/1/1 підтверджується паспортом сховища від 28.09.1987, обліковою карткою сховища від 09.09.2019 (підписана ПАТ "Укртелеком"), інформацією та матеріалами Фонду державного майна України, у т.ч. підтверджена АТ "Укртелеком".

Разом з тим, як стверджує прокуратура, за вказаною адресою знаходиться захисна споруда цивільного захисту - сховище № 00225 (інвентарний номер станом на 01.04.2000 -20400 (20400/1/1) форма власності - приватна.

Прокурор вказує, що на момент оформлення за відповідачем права власності захисні споруди цивільного захисту було віднесено до об`єктів, що перебувають під охороною держави та мають загальнодержавне значення, у зв`язку з чим не могли відчужуватись та передавитись у приватну власність.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 31.07.2023 у справі №902/540/23 позов задоволено. Витребувано у власність держави в особі Фонду державного майна України з чужого незаконного володіння АТ "Укртелеком" захисну споруду цивільного захисту - сховище 00225 площею 326,6 кв. м., що розташоване за адресою: м. Вінниця, вул. Соборна, 10. Стягнуто з АТ "Укртелеком" на користь Вінницької обласної прокуратури судовий збір за подання позовної заяви у сумі 2 684 грн.

При ухваленні вказаного рішення суд першої інстанції виходив з того, що спірне майно - захисна споруда цивільного захисту - сховище № 00225 (інвентарний номер станом на 01.04.2000 - 20400 (20400/1/1), відноситься до об`єктів загальнодержавного значення, приватизація яких заборонена законом, а на час приватизації мало статус державного, а отже перебувало у володінні, користуванні та розпорядженні держави, від імені якої реалізацію функцій здійснював Фонд державного майна України.

Розглядаючи спірні правовідносини місцевий господарський суд застосував відповідні положення ст. ст. 3, 41 Конституції України, ст. ст. 16, 178, 321, 326, 345 ЦК України, ст. 2, 7, 19, 21, 32 Кодексу цивільного захисту України, ст. ст. 4 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", ст. 4 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", ст. 7 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств", ст. ст. 4, 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", ст. 1 Закону України "Про Цивільну оборону України", Переліку майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація яких не допускається, затвердженого Декретом Кабінету Міністрів України № 26-92 від 31.12.1992, Порядку створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту та ведення його обліку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.03.2017 № 138, Положення про Цивільну оборону України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.05.1994 № 299, Указу Президента України від 19.02.1994 № 56/94 "Про єдину систему органів приватизації в Україні", Тимчасового положення про Фонд державного майна України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 07.07.1992 № 2558-XII, Положення про регіональне відділення Фонду державного майна України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 № 412.

Крім того, судом було надано оцінку зверненню прокурора до суду із цим позовом.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням із апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду звернулося Акціонерне товариство "Укртелеком", у якій просить рішення Господарського суду Вінницької області від 31.07.2023 у справі №902/540/23 скасувати та закрити провадження у справі.

Апеляційна скарга мотивована таким.

Обґрунтовуючи повноваження Фонду державного майна України по управлінню сховищем №00225 по вул. Соборній, 10 в м. Вінниця, прокурор лише послався на загальні норми чинного законодавства, зокрема Закону України "Про управління об`єктами державної власності" якими передбачено, що Фонд є одним із суб`єктів управління об`єктами державної власності

Судом першої інстанції не взято той факт, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами, на підставі яких документів саме Фонд державного майна України є органом, уповноваженим здійснювати управління сховищем №00225 по вул. Соборній, 10 в м. Вінниці.

Відповідно до Закону України від 17.05.2012 № 4765-VI "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" на підставі Акту про примусове відчуження, складеного 15.03.2022 частина приміщень підвалу будівлі літера А по вул. Соборній, 10 у м. Вінниці, а саме: приміщення №№ 1-12 захисної споруди цивільного захисту (цивільної оборони) обліковий № 00225, загальною площею 326,6 кв. м. були примусово відчужені Вінницькою обласною військовою адміністрацією в особі Департаменту з питань оборонної роботи, цивільного захисту та взаємодії з правоохоронними органами Вінницької ОВА.

Суд першої інстанції не надав оцінку вказаному Акту, а також спільному наказу Вінницької обласної військової адміністрації та Військової частини НОМЕР_1 від 15.03.2022 №106 "Про примусове відчуження майна", на підставі якого складався вище вказаний Акт (наявний в матеріалах справи), а також не дослідив той факт, що на підставі вказаних документів відбувся перехід права власності на приміщення підвалу будівлі по вул. Соборній, 10 у м. Вінниці, а саме: приміщення №№ 1-12 захисної споруди цивільного захисту (цивільної оборони) обліковий №00225, загальною площею 326,6 кв. м від відповідача до Департаменту з питань оборонної роботи, цивільного захисту та взаємодії з правоохоронними органами Вінницької обласної військової адміністрації. А відтак - спір про право між державою в особі Фонду державного майна України та АТ "Укртелеком" на момент подання позову по цій справі, відсутній.

З огляду на викладене, відповідач не погоджується з рішенням суду першої інстанції, вважає що при його ухваленні були порушені норми матеріального та процесуального права.

Прокурор подав суду апеляційної інстанції відзив, в якому вважає твердження скаржника помилковими, з таких підстав.

Судом встановлено, що спірне майно - захисна споруда цивільного захисту - сховище №00225 (інвентарний номер станом на 01.04.2000 - 20400 (20400/1/1), відноситься до об`єктів загальнодержавного значення, приватизація яких заборонена законом.

Оскільки уповноваженим органом держави, а саме Фондом державного майна України або його регіональним відділенням рішення щодо приватизації чи іншого відчуження нерухомого державного майна, а саме захисна споруда цивільного захисту - сховище № 00225 (інвентарний номер станом на 01.04.2000 -20400 (20400/1/1), не приймалось, тому суді дійшов висновку, що спірне майно на час приватизації мало статус державного, а отже перебувало у володінні, користуванні та розпорядженні держави, від імені якої реалізацію функцій здійснював Фонд державного майна України.

Фонд державного майна України та його представництва мали на час приватизації спірного об`єкта самостійні функції у процесі приватизації та здійснювали повноваження з урядування від імені держави у цій сфері. Водночас закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах, і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них.

Наявність спільного наказу Вінницької обласної військової адміністрації та Військової частини НОМЕР_1 № 106 від 15.03.2022 та акту примусового відчуження нерухомого майна, а саме: частини приміщення підвалу будівлі Літ. А по вул. Соборна, 10 у м. Вінниці №№ 1-12 - захисної споруди цивільного захисту (сховище) з обліковим номером 00225, загальною площею 326,6 кв. м., на які у своєму відзиві посилається відповідач, жодним чином не спростовує викладені у позовній заяві обставини справи та на предмет спору не впливає.

Відповідачем не надано документів, які підтверджували б внесення змін до реєстраційних документів на приміщення, що знаходиться за адресою: м. Вінниці, вул. Соборна, 10. Також, відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна право власності на спірне нерухоме майно за Вінницькою ОВА не зареєстровано, тобто Наказ № 106 від 15.03.2022 юридично не реалізований.

Окрім того, спірне нерухоме майно захисна споруда цивільного захисту - сховище №00225, що розташоване за адресою: вул. Соборна, 10, у м. Вінниці, в силу закону відноситься до об`єктів загальнодержавного значення з обмеженою оборотоздатністю, приватизація яких заборонена законом, а тому підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння АТ "Укртелеком" в інтересах держави в особі Фонду державного майна України.

Також, з огляду на викладені обставини Вінницька обласна військова адміністрація залучена до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача.

Відповідно до наданих письмових пояснень у справі № 902/540/23, під час розгляду справи судом першої інстанції, Вінницька обласна військова адміністрація позовні вимоги підтримала в повному обсязі та щодо їх задоволення не заперечувала.

Одночасно зауважує, що спірне майно - сховище № 00225 загальною площею 326,6 кв. м., що розташоване за адресою: вул. Соборна, 10, у м. Вінниці, як встановлено судом першої інстанції в ході проведення приватизації залишилося у державній власності, і в силу закону органом управління такого майна являється Фонд державного майна України, а тому в АТ "Укртелеком" відсутні законні підстави для його примусового відчуження відповідно до Закону України "Про передачу, примусове відчуження, або вилучення майна в умовах правого режиму воєнного чи надзвичайного стану", у тому числі за грошову компенсацію з державного бюджету.

Враховуючи викладене, прокурор просить апеляційну скаргу АТ "Укртелеком" залишити без задоволення, а рішення від 31.07.2023 Господарського суду Вінницької області у справі № 902/540/23 - без змін.

Фонд державного майна України, у відзиві на апеляційну скаргу, вважає останню необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав.

Оформлення та реєстрація за ВАТ "Укртелеком" права власності на фактично розташоване за адресою: вул. Соборна, 10, у якому фактично розташована захисна споруда цивільного захисту, є протиправним.

Реєстрація права власності на об`єкт цивільної оборони спричинило фактичне відчуження об`єкту державної власності на користь (у власність) товариства всупереч положенням ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" внаслідок чого порушені інтереси держави і суспільства в цілому.

Захисна споруда цивільного захисту в силу положень ч. 2 ст. 178 ЦК України є обмежено оборотоздатною річчю, та не може відчужуватись із державної чи комунальної власності у приватну.

Фонд державного майна України є органом державної влади, уповноваженим здійснювати право власності держави на спірну захисну споруду цивільного захисту.

З огляду на відсутність згоди держави в особі Фонду державного майна України на передачу спірного сховища у приватну власність ПАТ "Укртелеком", державна реєстрація права приватної власності на таке майно за останнім є незаконною, чим спростовується презумпція права власності означеного товариства на сховище.

Таким чином, вважає, що рішення Господарського суду Вінницької області від 31.07.2023 у справі № 902/540/23 ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права та не підлягає скасуванню. Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги відповідача.

Крім того, Фонд державного майна України просить поновити строк на подання відзиву, з тих підстав, що ухвала про відкриття апеляційного провадження була доставлена до електронного кабінету Фонду 26.09.2023.

Продовжує, що враховуючи значну кількість повітряних тривог, які були оголошені у м. Києві протягом робочого часу та часу, необхідного для прослідування до цивільного укриття станція метро "Печерська", значна кількість працівників Фонду, періодично змушені переривати свою роботу та покидати робочі місця через оголошення по області повітряних тривог.

Вказує, що сукупність вказаних обставин викликала об`єктивну неможливість для надання відзиву у встановлений судом строк.

Відповідно до ч. 4 ст. 262 ГПК України в ухвалі про відкриття апеляційного провадження зазначається, зокрема, строк для подання учасниками справи відзиву на апеляційну скаргу

Учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження (ч. 1 ст. 263 ГПК України).

Отже, в ухвалі про відкриття апеляційного провадження строк для подання учасниками справи відзиву на апеляційну скаргу встановлюється судом.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 25.09.2023 учасникам справи надано строк на подання відзиву, який становить п`ять днів з дня одержання цієї ухвали. Як вбачається з матеріалів справи (довідка суду про доставку електронного листа), вказана ухвала суду від 25.09.2023 надійшла на електронну адресу Фонду державного майна України 26.09.2023 (т. 2, а. с. 56 на звороті).

Таким чином, враховуючи положення ч. 4 ст. 262, ч. 1 ст. 263 ГПК України, вимоги ухвали суду від 25.09.2023 щодо строку подання відзиву на апеляційну скаргу, а також, зважаючи на докази отримання 26.09.2023 ухвали суду Фондом державного майна України, останнім днем строку на подання відзиву було 02.10.2023. Проте, відзив подано 03.10.2023, тобто, з пропуском строку, встановленого судом в ухвалі від 25.09.2023.

При цьому судом враховано, що сам відзив датований 29.09.2023 та в цей день був підписаний, що вбачається із відмітки на ньому.

Згідно з ч. 2 ст. 119 ГПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Зі змісту наведеної норми випливає, що за заявою учасника може бути продовжений тільки строк, який встановлений судом і який не сплив на час звернення учасника справи із заявою. Процесуальний строк може бути продовжений також з ініціативи суду. Разом з тим, на відміну від поновлення процесуального строку, вирішення судом питання про продовження процесуального строку не обумовлене вчиненням учасником процесуальної дії. Навпаки, процесуальний закон виходить з того, що процесуальний строк продовжується для вчинення процесуальної дії, яка ще не вчинена. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2018 у справі №904/5995/16.

В той же час, враховуючи наведені Фондом підстави, з огляду на подання відзиву на наступний день, після звершення відповідного процесуального строку, суд дійшов висновку, що, у цьому випадку, строк на подання відзиву на апеляційну скаргу можливо поновити, відтак відповідне клопотання підлягає задоволенню, а відзив враховується судом, при розгляді апеляційної скарги.

Вінницька обласна військова адміністрація в поясненнях вказує таке.

Під час корпоратизації Українського державного підприємства електрозв`язку "Укртелеком" до статутного фонду та у власність підприємства вказаний об`єкт цивільної оборони - захисна споруда цивільного захисту (сховище) не передавалося, а залишилося у державній власності.

Згідно матеріалів архівної справи, при оформленні права приватної власності на приміщення по вул. Соборна, 10 у м. Вінниці, вищезазначений наказ № 41 з додатками ВАТ "Укртелеком" до виконавчих органів Вінницької міської ради не надавався, в результаті чого протиправно оформлено право власності на об`єкт цивільної оборони - сховище 00225, та включено його до статутного капіталу товариства.

Відповідно до законодавства, що діяло на час виникнення спірних правовідносин, до захисних споруд цивільної оборони належать сховища та протирадіаційні укриття. Всупереч викладеному, захисна споруда цивільного захисту (сховище під обліковим записом №00056), державної форми власності була приватизована.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, запровадженим воєнним станом, задля забезпечення права громадян на захист, держава в особі Вінницької обласної військової адміністрації вжила заходів шляхом примусового відчуження вказаного приміщення для чого було видано відповідний наказ.

Наявність спільного наказу Вінницької обласної військової адміністрації та Військової частини НОМЕР_1 № 106 від 15.03.2022, акту примусового відчуження нерухомого майна, жодним чином не спростовує викладені у позовній заяві обставини справи та на предмет спору не впливає.

Таким чином, третя особа просить рішення Господарського суду Вінницької області від 31.07.2023 у справі № 902/540/23 залишити без змін, а апеляційну скаргу АТ "Укртелеком" - без задоволення.

В судовому засіданні Північно-західного апеляційного господарського суду 30.10.2023 представник скаржника підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі, стверджує, що судом першої інстанції при ухвалені оскарженого рішення не було з`ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, а також не було надано належну оцінку спільному наказу Вінницької обласної військової адміністрації та Військової частини НОМЕР_1 № 106 від 15.03.2022, акту примусового відчуження нерухомого майна. З огляду на вказане, вважає, що рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Прокурор в судовому засіданні заперечила проти доводів скаржника, викладених в апеляційній скарзі, з підстав їх необґрунтованості. Вказала, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення та просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Представник Фонду державного майна України в судовому засіданні заперечив проти доводів апеляційної скарги відповідача. Просив рішення Господарського суду Вінницької області від 31.07.2023 у справі № 902/540/23 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник Вінницької обласної військової адміністрації вказав, що доводи апеляційної скарги відповідача є необґрунтованими, а рішення суд першої інстанції законним та обґрунтованим. Просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, прокурора перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при ухвалені рішень норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржене рішення суду першої інстанції залишити без змін, виходячи з такого.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що ВАТ "Укртелеком" (правонаступником якого є ПАТ "Укртелеком") створено згідно з наказом Державного комітету зв`язку та інформатизації від 27.12.1999 № 155 шляхом перетворення Українського державного підприємства електрозв`язку "Укртелеком" у відкрите акціонерне товариство в процесі корпоратизації відповідно до Указу Президента України від 15.06.1993 №210/93 "Про корпоратизацію підприємств" та Положення про порядок корпоратизації підприємств, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.1993 № 508.

В подальшому згідно рішення Загальних зборів акціонерів від 14.06.2011 № 8 ВАТ "Укртелеком" змінило своє найменування на ПАТ "Укртелеком".

Рішенням річних загальних зборів акціонерів ПАТ "Укртелеком", які відбулися 22.04.2021, змінено повне найменування Товариства українською мовою з Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" на Акціонерне товариство "Укртелеком" та скорочене найменування українською мовою з ПАТ "Укртелеком" на АТ "Укртелеком". Тобто АТ "Укртелеком" є правонаступником ПАТ "Укртелеком" та ВАТ "Укртелеком".

Виконавчий комітет Вінницької міської ради розглянувши заяву Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" керуючись "Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно" затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 17.05.2004 № 36/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 17.05.2004 №617/9216, прийняв рішення 12.10.2004 № 2016 "Про оформлення права власності ВАТ "Укртелеком" на будівлі та споруди по вул. Соборна,10, яким вирішено оформити право власності за відкритим акціонерним товариством "Укртелеком" на об`єкти нерухомого майна, а саме будівлі та споруди дирекції ВАТ "Укртелеком", що розташована по вул. Соборна, 10 в м. Вінниці Вінницької області, а саме будівлі та споруди, розташовані за адресою: м. Вінниці, вул. Соборна, 10, а саме: літери "А" - підвал -пр.№1:№1-№17 - 1203,9 кв.м.; пр.№ 2: № 1 - № 41 - 1507,7 кв.м. - І поверх - пр. №3: пр. № 1 - № 72 - 1271, 6 кв.м. - II поверх - пр. № 4: № 1 -№ 27 -1165 кв.м. - III поверх - пр. № 5: пр. № 1 - № 25 - 1163,7 кв.м. - ІVповерх - пр. № 6: пр. № 1- № 43 - 1141, 1 кв.м. - V поверх - пр. № 7: пр. № 1-№ 28- 1168, 6 кв.м. - VI поверх - пр. № 8: пр. № 1 - № 27 - 1169, 1 кв.м. VII поверх - пр. № 9: пр. № 1- № 31 - 1173, 1 кв.м. - VIII поверх - пр. № 10: пр. № 1- № 37 - 1142, 4 кв.м. - IX - поверх пр. № 11: пр. № 1- № 44 - 1184, 4 кв.м. Всього по літері "А" - 13292, 6 кв.м. - літери "Б" - дизельна - літери "В" - господарська будівля - літери "Г" гараж (т. 1, а. с. 32-35).

Так, пунктом 2 рішення було доручено госпрозрахунковому відділу по приватизації державного та відомчого житлового фонду при управлінні міського господарства видати свідоцтво про право власності Відкритому акціонерному товариству "Укртелеком" на будівлі та споруди по вул. Соборна,10.

На виконання зазначеного рішення, виконавчим комітетом Вінницької міської ради 29.12.2004 видано ВАТ "Укртелеком" свідоцтво про право власності на об`єкт нерухомого майна № 332, а саме будівлі та споруди, розташовані за адресою: м. Вінниці, вул. Соборна, 10, а саме: літери "А" - підвал -пр.№1:№1-№17 - 1203,9 кв.м.; пр.№ 2: № 1 - № 41 - 1507,7 кв.м. - І поверх - пр. №3: пр. № 1 - № 72 - 1271, 6 кв.м. - II поверх - пр. № 4: № 1 -№ 27 -1165 кв.м. - III поверх - пр. № 5: пр. № 1 - № 25 - 1163,7 кв.м. - ІVповерх - пр. № 6: пр. № 1- № 43 - 1141, 1 кв.м. - V поверх - пр. № 7: пр. № 1-№ 28- 1168, 6 кв.м. - VI поверх - пр. № 8: пр. № 1 - № 27 - 1169, 1 кв.м. VII поверх - пр. № 9: пр. № 1- № 31 - 1173, 1 кв.м. - VIII поверх - пр. № 10: пр. № 1- № 37 - 1142, 4 кв.м. - IX - поверх пр. № 11: пр. № 1- № 44 - 1184, 4 кв.м. Всього по літері "А" - 13292, 6 кв.м. - літери "Б" - дизельна - літери "В" - господарська будівля - літери "Г" гараж (т. 1, а. с. 118).

При цьому, як убачається з матеріалів архівної справи (документи до протоколу № 27/6 засідання виконавчого комітету Вінницької міської ради від 12.10.2004 рішення від № 2014 до № 2018; т. 1, а. с. 31-117), прийняття Вінницькою міською радою рішення № 2016 та, в подальшому видача свідоцтва про право власності, здійснено на підставі документів, наданих ВАТ "Укртелеком" (АТ "Укртелеком").

Судом встановлено, що в спірному об`єкті нерухомого майна розташована захисна споруда цивільного захисту - сховище № 00225 (інвентарний номер станом на 01.04.2000 -20400 (20400/1/1).

Водночас, в матеріалах архівної справи міститься наказ № 41 "Про затвердження заключного балансу УДПЕЗ "Укртелеком" "Про затвердження заключного балансу УДПЕЗ "Укртелеком" станом на 01.01.2000 та складання передавального балансу у зв`язку з заснуванням ВАТ "Укртелеком", де згідно із Додатком № 2 до наказу ВАТ "Укртелеком" від 21.02.2000 №41 "Про затвердження заключного балансу УДПЕЗ "Укртелеком" станом на 01.01.2000 та складання передавального балансу у зв`язку із заснуванням Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" об`єкти цивільної оборони до статутного фонду ВАТ "Укртелеком" не увійшли (т. 1, а. с. 144-147).

Наявність в будівлі по вул. Соборна, 10 в м. Вінниці, що належить АТ "Укртелеком" на праві приватної власності, сховища № 20400/1/1 підтверджується паспортом сховища від 28.09.1987, обліковою карткою сховища від 09.09.2019 (підписана ПАТ "Укртелеком"), інформацією та матеріалами Фонду державного майна України, у т.ч. підтверджена АТ "Укртелеком" (т. 1, а. с. 25-26).

Як вбачається зі змісту листа Фонду державного майна України від 21.07.2017 №10-24-14343 (т. 1, а. с. 128 на звороті - 129), на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.09.2011 № 902-р "Питання управління державним майном, що не увійшло до статутного капіталу публічного акціонерного товариства "Укртелеком", але перебуває на його балансі", ПАТ "Укртелеком" надав перелік державного майна, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ "Укртелеком", але перебуває на його балансі, який був складений за результатами інвентаризації станом на 30.09.2011. Територіальні комісії, які безпосередньо проводили роботу щодо встановлення наявності державного майна, зо не увійшло до статутного капіталу ПАТ " Укртелеком", але перебуває на його балансі, надали до Фонду відомості про об`єкти цивільної оборони (в тому числі на які оформлено право власності за ПАТ "Укртелеком"), які потребують розмежування між Фондом та Держспецзв`язком. Запропоновано надати до Фонду оформлене належним чином доповнення до переліку державного майна, що не увійшло до статутного капіталу ПАТ "Укртелеком", але перебуває на його балансі, який був складений за результатами інвентаризації станом на 30.09.2011, зокрема щодо зазначених об`єктів цивільної оборони, а також терміново вжити заходи щодо скасування права власності за ПАТ "Укртелеком" на захисні споруди (на які оформлено право власності за товариством).

Крім того, листом від 15.12.2017 № 10-24-24022 Фонд надіслав на адресу ПАТ "Укртелеком" перелік об`єктів цивільної оборони (по яких не була надана інформація ПАТ "Укртелеком" та запропоновано повідомити Фонд про оформлення право власності на зазначені об`єкти (т. 1, а. с. 179 на звороті - 180).

Суд вказує, що в такому переліку наявна захисна споруда - сховище № 20400/1/1, що розташована за адресою: м. Вінниця, вул. Соборна, 10.

ПАТ "Укртелеком" листом від 25.01.2018 № 145-вих-80Д731-80Д913, зокрема повідомило, що захисна споруда - сховище № 20400/1/1, що розташована за адресою: вул. Соборна, 10, входили до складу будівель, які передавались до статутного капіталу (у власність) товариства зазначивши при цьому, що товариство мало достатньо правових підстав для оформлення права власності на зазначені будівлі, а також про неможливість вчинення товариством відповідних дій щодо припинення прав власності на ці споруди (т. 1, а. с. 131).

Крім того, відповідно до спільного наказу Вінницької обласної військової адміністрації та Військової частини НОМЕР_1 № 106 від 15.03.2022, акту примусового відчуження нерухомого майна, у зв`язку із введенням воєнного стану в Україні з 24.02.2022 здійснено примусове відчуження майна АТ "Укртелеком", а саме: частини приміщення підвалу будівлі Літ. А по вул. Соборна, 10 у м. Вінниці №№ 1-12 - захисної споруди цивільного захисту (цивільної оборони) з обліковим номером 00225, загальною площею 326,6 кв. м., згідно технічного паспорту на захисну споруду цивільного захисту (цивільної оборони) від 23.09.2015, інвентаризаційної справи № 63420 0106ЖЕ, реєстровий № 712, виготовленого ТОВ "Житлоексперт". За результатами оцінки, вартість відчуженого майна становить 2 531 576 грн та на момент підписання Акту грошові кошти не виплачувались (т. 1, а. с. 195-197).

Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.

Відносно звернення прокурора з цим позовом до суду та визначення позивача, суд вказує таке.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до принципу jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, оскільки повноваження органів влади, зокрема, і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними.

Згідно із ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

За приписами ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень.

За приписами статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статті 174 цього Кодексу.

Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі №924/1237/17).

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, аналіз положень статті 53 ГПК України у взаємозв`язку із змістом частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді у випадках, зокрема, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження.

Таким чином, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Як убачається з матеріалів справи, прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Фонду державного майна України. Необхідність захисту інтересів держави обґрунтовано тим, що відповідач набув у свою приватну власність захисну споруду цивільного захисту, а Фонд державного майна України не вчиняє дій для повернення спірного об`єкту.

Суд зауважує, що постановою Верховної Ради України від 07.07.1992 № 2558-XII затверджено Тимчасове положення про Фонд державного майна України (Фонд). Як визначено у пункті 1 Тимчасового положення Фонд є державним органом, який здійснює державну політику в сфері приватизації державного майна, виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю (у редакції станом на час приватизації спірного приміщення).

Основними завданнями Фонду, серед іншого, визначено здійснення прав розпорядження майном державних підприємств у процесі їх приватизації, створення спільних підприємств; здійснення повноважень щодо організації та проведення приватизації майна підприємств, яке перебуває у загальнодержавній власності (пункт 4 Тимчасового положення).

Відповідно до пункту 6 Тимчасового положення Фонд має право: одержувати інформацію від органів державної виконавчої влади, необхідну для виконання передбачених цим Положенням завдань і функцій; проводити інвентаризацію загальнодержавного майна, що відповідно до Державної програми приватизації підлягає приватизації, а також здійснювати аудиторські перевірки ефективності його використання.

Частинами 1, 2 статті 7 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (у редакції на час приватизації спірного майна) визначено, що державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд, органи приватизації Республіки Крим та адміністративно-територіальних одиниць. Фонд та його регіональні відділення і представництва на місцях діють на підставі цього Закону та Положення про Фонд, що затверджується Верховною Радою України. Фонд у процесі приватизації здійснює такі основні повноваження (серед іншого): продає майно, що перебуває у загальнодержавній власності, у процесі його приватизації, включаючи майно ліквідованих підприємств і об`єктів незавершеного будівництва; створює комісії по приватизації; затверджує плани приватизації майна, що перебуває у загальнодержавній власності.

Статтею 4 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" визначено, що продавцями об`єктів малої приватизації, що перебувають у загальнодержавній та комунальній власності, є (серед інших): Фонд, його регіональні відділення та представництва.

Відповідно до частин 1, 5 статті 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" Фонд, Верховна Рада Республіки Крим, місцеві Ради народних депутатів затверджують за поданням органів приватизації переліки об`єктів, які перебувають відповідно у загальнодержавній, республіканській (Республіки Крим) і комунальній власності. Орган приватизації розглядає подану заяву і в разі відсутності підстав для відмови у приватизації включає підприємство до переліків, зазначених у частині першій цієї статті. Результати розгляду не пізніш як через місяць з дня подання заяви доводяться до заявника у письмовій формі. Відмова у приватизації можлива тільки у визначених випадках, зокрема коли є законодавчо встановлене обмеження на приватизацію цього підприємства.

Пунктом 1 Указу Президента України від 19.02.1994 № 56/94 "Про єдину систему органів приватизації в Україні" з метою прискорення процесу приватизації державного майна, забезпечення єдиного методологічного підходу до цього процесу та створення сприятливих умов для виконання Державної програми приватизації створено єдину систему органів приватизації в Україні шляхом реорганізації регіональних відділень Фонду в Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі і органів приватизації відповідних адміністративно-територіальних одиниць - у регіональні відділення Фонду.

З моменту прийняття рішення про приватизацію державного майна функції управління цим майном переходять до відповідного органу приватизації (пункт 3 цього Указу).

Регіональне відділення Фонду є державним органом, який створюється Фондом, і йому підпорядковується (абзац перший пункту 1 Положення про регіональне відділення Фонду державного майна України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 № 412).

Регіональне відділення Фонду відповідно до покладених на нього завдань і в межах своїх повноважень, зокрема: розробляє пропозиції щодо приватизації майна, яке перебуває у державній власності; здійснює повноваження представника Фонду в керівних органах господарських товариств, власником акцій (часток, паїв) яких є держава; здійснює продаж об`єктів приватизації; здійснює управління та розпоряджається майном підприємств, установ і організацій, що перебуває у державній власності, в процесі приватизації; приймає рішення про передачу власникам приватизованих об`єктів у довготермінову оренду будівель і споруд, приватизація яких заборонена відповідно до чинного законодавства; контролює виконання актів законодавства (підпункти 1, 3, 5, 9, 10 та 25 пункту 4 Положення про регіональне відділення Фонду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 № 412).

Таким чином, Фонд державного майна України та його представництва мали на час приватизації спірного об`єкта самостійні функції у процесі приватизації та здійснювали повноваження з урядування від імені держави у цій сфері.

Матеріалами справи підтверджується, що прокурор звернувся до Фонду із листом №50/181-вих-23 від 04.01.2023, в якому повідомив про наявність підстав для захисту інтересів держави в спірних правовідносинах. Просив повідомити чи планує Фонд самостійно звертатися до суду та чи вживалися ним раніше заходи реагування (т. 1, а. с. 121-122).

Листом № 10-33-2165 від 27.01.2023 Фонд державного майна України повідомив, що заходи щодо захисту інтересів держави шляхом звернення до суду із позовом щодо повернення захисної споруди цивільного захисту по вул. Соборна, 10 в м. Вінниці - сховища № 00225 площею 326,6 кв. м. не вживались. Окрім того, у цьому листі Фонд не заперечував щодо вжиття прокуратурою заходів представницького характеру на захист інтересів держави та вважає за необхідне вжити відповідні заходи на захист інтересів держави (т. 1, а. с. 123).

Враховуючи викладене, суд вказує, що прокурор дотримано порядку, встановлено ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Щодо позовних вимог по суті, то суд зазначає таке.

Вказаний спір виник внаслідок набуття відповідачем у власність приміщення - захисної споруди сховище, що розташоване у м. Вінниці, вул. Соборна, 10.

Якщо позивач прагне набути або відновити втрачене володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності (принцип реєстраційного підтвердження володіння, сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункти 43, 89) та інші), то застосовуються способи захисту прав, які приводять до набуття позивачем володіння нерухомим майном, наприклад, віндикаційний позов (стаття 387 Цивільного кодексу України); позов про примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України), зокрема позов про витребування нерухомої речі у продавця, який відмовився передати річ (частина друга статті 665, частина 1 статті 620 Цивільного кодексу України); позов про повернення нерухомої речі, переданої на виконання недійсного правочину, тобто нікчемного або визнаного судом недійсним оспорюваного правочину (абзац другий частини 1 статті 216, частина 1, пункт 1 частини 3 статті 1212, частина 1 статті 1213 Цивільного кодексу України); позов про повернення нерухомої речі, переданої на виконання неукладеного правочину, чи в інших випадках набуття нерухомого майна без достатньої правової підстави або на підставі, яка згодом відпала (частина 1 статті 1212, частина 1 статті 1213 Цивільного кодексу України).

Зазначені способи захисту прав опосередковуються вимогами про витребування (повернення, стягнення) нерухомого майна. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном введення його у володіння полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Близькі за змістом висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункти 95- 98), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86, 115), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункти 63, 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 146) та інших.

Разом із тим, як зазначено у пунктах 146, 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16-ц, задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до частини 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 326 ЦК України передбачено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

Згідно зі статтею 345 Цивільного кодексу України, фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Згідно ст. 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств", яка діяла на момент приватизації вказаного підприємства, захисні споруди цивільного захисту не підлягали приватизації.

Відповідно до п. 17 Переліку майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація яких не допускається, затвердженого Декретом Кабінету Міністрів України № 26-92 від 31.12.1992 також включено і захисні споруди.

В силу частини 1 статті 4 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", суб`єктами управління об`єктами державної власності є, зокрема, Фонд державного майна України.

Відповідно до абз. 41 ч.2 ст. 4 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" не підлягають приватизації захисні споруди цивільного захисту. Норма аналогічного змісту закріплена у п. "г" ч.2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна".

Згідно з ч. 1 ст. 32 Кодексу цивільного захисту України до захисних споруд цивільного захисту належать сховища та протирадіаційні укриття.

Частиною 12 статті 32 Кодексу цивільного захисту України передбачено, що захисні споруди цивільного захисту державної та комунальної власності не підлягають приватизації (відчуженню).

Стаття 328 ЦК України визначає, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно із ст. 86 Господарського кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) забороняється використовувати для формування статутного (складеного) капіталу товариства бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу, векселі, майно державних (комунальних) підприємств, яке відповідно до закону (рішення органу місцевого самоврядування) не підлягає приватизації, та майно, що перебуває в оперативному управлінні бюджетних установ, якщо інше не передбачено законом

Відповідно до п. 13 Порядку створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту та ведення його обліку, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10.03.2017 № 138, у разі приватизації (корпоратизації) державного (комунального) підприємства, на балансі якого перебувають захисні споруди, уповноважений орган управління захисної споруди проводить заходи, спрямовані на визначення їх балансоутримувачів та укладення з ними договорів про утримання (зберігання) захисних споруд.

Внесення майна державного підприємства, яке відповідно до закону не підлягає приватизації, як вкладу до статутного (складеного) капіталу, забороняється.

Окрім того, за висновками Верховного Суду проведення корпоратизації державного підприємства у акціонерне товариство не є приватизацією такого державного підприємства, а тому внесення майна до статутного фонду такого корпоратизованого товариства не може розглядатися, як підстава для зміни форми власності на державне майно; таке майно не може бути відчужене чи корпоратизоване на користь суб`єкта права приватної власності без попереднього виключення цього майна із законодавчого переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації (постанови Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 920/1077/16, від 28.03.2018 у справі № 925/792/17, від 08.05.2018 у справі № 925/875/17, від 22.05.2018 у справі № 915/1021/16, від 30.05.2018 у справі № 915/825/16, від 05.07.2018 у справі № 915/826/16, від 11.10.2018 у справі № 906/916/16, від 06.11.2018 у справі № 925/473/17, від 20.03.2019 у справі № 927/735/16, від 13.11.2019 у справі № 916/665/18, від 10.09.2020 у справах № 923/197/18 і № 923/576/18, від 01.10.2020 у справах № 924/647/18, № 912/1672/18, від 18.03.2021 у справі № 924/592/20, від 12.10.2021 у справі №924/1431/20).

Відповідно до пункту 2 статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) приватизації не підлягають об`єкти, що мають загальнодержавне значення.

Загальнодержавне значення мають об`єкти, контроль за діяльністю яких з боку держави гарантує захист громадян від наслідків впливу неконтрольованого виготовлення, використання або реалізації небезпечної продукції, послуг або небезпечних виробництв, зокрема, протирадіаційні споруди.

Вище судом встановлено, що на підставі рішення Виконавчого комітету Вінницької міської ради від 12.10.2004 № 2016 ВАТ "Укртелеком" (правонаступником якого є відповідач) було видано свідоцтво про право власності на об`єкт нерухомого майна № 332, а саме будівлі та споруди, розташовані за адресою: м. Вінниці, вул. Соборна, 10, а саме: літери "А" - підвал -пр.№1:№1-№17 - 1203,9 кв.м.; пр.№ 2: № 1 - № 41 - 1507,7 кв.м. - І поверх - пр. №3: пр. № 1 - № 72 - 1271, 6 кв.м. - II поверх - пр. № 4: № 1 -№ 27 -1165 кв.м. - III поверх - пр. № 5: пр. № 1 - № 25 - 1163,7 кв.м. - ІVповерх - пр. № 6: пр. № 1- № 43 - 1141, 1 кв.м. - V поверх - пр. № 7: пр. № 1-№ 28- 1168, 6 кв.м. - VI поверх - пр. № 8: пр. № 1 - № 27 - 1169, 1 кв.м. VII поверх - пр. № 9: пр. № 1- № 31 - 1173, 1 кв.м. - VIII поверх - пр. № 10: пр. № 1- № 37 - 1142, 4 кв.м. - IX - поверх пр. № 11: пр. № 1- № 44 - 1184, 4 кв.м. Всього по літері "А" - 13292, 6 кв.м. - літери "Б" - дизельна - літери "В" - господарська будівля - літери "Г" - гараж.

При цьому, за змістом документів до протоколу № 27/6 засідання виконавчого комітету Вінницької міської ради від 12.10.2004 рішення від № 2014 до № 2018, до статутного фонду ВАТ "Укртелеком" об`єкти цивільної оборони не увійшли.

Як судом встановлено, що в об`єкті нерухомого майна за адресою м. Вінниця, вул. Соборна, 10 розташована захисна споруда цивільного захисту - сховище № 00225 (інвентарний номер станом на 01.04.2000 -20400 (20400/1/1).

Крім того, наявність в будівлі по вул. Соборна, 10 в м. Вінниці, що належить АТ "Укртелеком" на праві приватної власності, сховища № 20400/1/1 підтверджується паспортом сховища від 28.09.1987, обліковою карткою сховища від 09.09.2019 (підписана ПАТ "Укртелеком"), інформацією та матеріалами Фонду державного майна України, у т.ч. підтверджена АТ "Укртелеком".

Отже, захисна споруда цивільного захисту - сховище № 00225 (інвентарний номер станом на 01.04.2000 -20400 (20400/1/1), відноситься до об`єктів загальнодержавного значення, приватизація яких заборонена законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 Цивільного кодексу України (в редакції від 2003 року), види об`єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об`єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що на момент оформлення права власності, видачі виконавчим комітетом Вінницької міської ради свідоцтва про право власності на будівлю в яку входить захисна споруда цивільного захисту, яку було віднесено до об`єктів, що перебувають під охороною держави та мають загальнодержавне значення, у зв`язку з чим не могли відчужуватись із державної чи комунальної власності

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії", "Онер`їлдіз проти Туреччини", "Мegadat.com S.r.l. проти Молдови" і "Москаль проти Польщі"). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах "Лелас проти Хорватії" і "Тошкуце та іншіпроти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії"). Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі "Москаль проти Польщі"). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.

З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки"). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення у справі "Лелас проти Хорватії").

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", "Ґаші проти Хорватії", "Трго проти Хорватії"). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип "належного урядування" може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (рішення у справі "Москаль проти Польщі"), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (зазначені вище рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pinс v. the Czech Republic), п. 53, та "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), п. 38).

Відповідно до положень статті 1 Закону України "Про Цивільну оборону України" (у редакції, чинній станом на дату укладення договору купівлі-продажу у 1996 році) цивільна оборона України є державною системою органів управління, сил і засобів, що створюється для організації і забезпечення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру.

Частиною 2 статті 1 Закону України "Про Цивільну оборону України" передбачено, що систему цивільної оборони складають, зокрема фонди фінансових, медичних та матеріально-технічних ресурсів, передбачені на випадок надзвичайних ситуацій (закон втратив чинність у 2012 році у зв`язку з прийняттям Кодексу цивільного захисту України).

Згідно з пунктами 1, 3 Положення про Цивільну оборону України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.05.1994 № 299 (втратило чинність у 2014 році), завданнями Цивільної оборони та заходами щодо їх реалізації є захист населення від наслідків стихійного лиха, аварій, катастроф, вибухів, великих пожеж і застосування засобів ураження. З метою виконання завдання здійснюється комплекс заходів, які мають забезпечити укриття населення в захисних спорудах, його евакуацію, медичний, радіаційний і хімічний захист, а також захист від впливу біологічних засобів ураження. Укриття населення в захисних спорудах досягається: завчасним будівництвом захисних споруд і підтриманням їх у готовності до використання; комплексним освоєнням підземного простору міст та інших населених пунктів для розміщення підприємств, установ і організацій соціально-побутового, виробничого і господарського призначення (з урахуванням пристосування і використання частини приміщень для укриття населення в надзвичайних ситуаціях); обстеженням і обліком підземних і наземних будівель і споруд, що відповідають вимогам з захисту населення; дообладнанням з урахуванням реальної обстановки підвальних та інших заглиблених приміщень.

В статті 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

У 2012 році законодавцем було прийнято Кодекс цивільного захисту України (далі - Кодекс) який регулює відносини, пов`язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, реагуванням на них, функціонуванням єдиної державної системи цивільного захисту, та визначає повноваження органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, права та обов`язки громадян України, іноземців та осіб без громадянства, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності.

У пункті 14 частини 1 статті 2 Кодексу визначено, що захисні споруди цивільного захисту це інженерні споруди, призначені для захисту населення від впливу небезпечних факторів, що виникають внаслідок надзвичайних ситуацій, воєнних дій або терористичних актів.

В статті 7 Кодексу передбачені основні принципи здійснення цивільного захисту, серед яких зокрема вказано: гарантування та забезпечення державою конституційних прав громадян на захист життя, здоров`я та власності, а також виконання у воєнний час норм міжнародного гуманітарного права; пріоритетність завдань, спрямованих на рятування життя та збереження здоров`я громадян; максимально можливого, економічно обґрунтованого зменшення ризику виникнення надзвичайних ситуацій; відповідальність посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування за дотримання вимог законодавства з питань цивільного захисту.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 21 Кодексу громадяни України мають право на забезпечення засобами колективного та індивідуального захисту та їх використання.

Частиною 1 статті 32 Кодексу цивільного захисту України встановлено, що до захисних споруд цивільного захисту серед іншого належить протирадіаційне укриття - негерметична споруда для захисту людей, в якій створюються умови, що виключають вплив на них іонізуючого опромінення у разі радіоактивного забруднення місцевості.

Отже, з огляду на наведені норми, суд зауважує, що інтереси громади і суспільства щодо забезпечення цивільного захисту населення, зокрема у період воєнного часу, поза сумнівом, є переважаючими та пріоритетними у порівнянні з приватними інтересами власника нерухомого майна.

Підсумовуючи викладене, суд вказує, що цивільний обіг спірного об`єкта є обмеженим, та регулюється відповідними правилами, особливим обліком таких об`єктів та контролем з боку державних органів, що здійснюють функції держави у сфері цивільного захисту населення.

Щодо посилання скаржника на примусове відчуження у нього спірного майна, суд вважає за необхідне вказати таке.

Як зазначено вище, відповідно до спільного наказу Вінницької обласної військової адміністрації та Військової частини НОМЕР_1 № 106 від 15.03.2022, акту примусового відчуження нерухомого майна, у зв`язку із введенням воєнного стану в Україні з 24.02.2022 здійснено примусове відчуження майна АТ "Укртелеком", а саме: частини приміщення підвалу будівлі Літ. А по вул. Соборна, 10 у м. Вінниці №№ 1-12 - захисної споруди цивільного захисту (цивільної оборони) з обліковим номером 00225, загальною площею 326,6 кв. м., згідно технічного паспорту на захисну споруду цивільного захисту (цивільної оборони) від 23.09.2015, інвентаризаційної справи № 63420 0106ЖЕ, реєстровий № 712, виготовленого ТОВ "Житлоексперт". За результатами оцінки, вартість відчуженого майна становить 2 531 576 грн та на момент підписання Акту грошові кошти не виплачувались.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" примусове відчуження майна - позбавлення власника права власності на індивідуально визначене майно, що перебуває у приватній або комунальній власності та яке переходить у власність держави для використання в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за умови попереднього або наступного повного відшкодування його вартості.

Правовою основою примусового відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану є Конституція України, цей Закон, інші закони України та указ Президента України про введення надзвичайного чи воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (ст. 2 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану")

За приписами ч. ч. 1-2 ст. 3 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" примусове відчуження майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану може здійснюватися з попереднім повним відшкодуванням його вартості. У разі неможливості попереднього повного відшкодування за примусово відчужене майно таке майно примусово відчужується з наступним повним відшкодуванням його вартості.

Право на відшкодування вартості майна (далі - компенсація) у разі його примусового відчуження в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану мають юридичні особи комунальної і приватної форми власності та фізичні особи, у яких відчужені будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно для потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану або для відвернення чи ліквідації ситуацій, що стали причиною введення правового режиму надзвичайного стану, і відповідно їх правонаступники та спадкоємці (стаття 9 вказаного вище Закону).

В силу ч. 2 ст. 10 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" компенсація за примусово відчужене майно в умовах правового режиму воєнного стану з наступним повним відшкодуванням його вартості здійснюється протягом п`яти наступних бюджетних періодів, правового режиму надзвичайного стану - протягом одного наступного бюджетного періоду після скасування правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за рахунок коштів державного бюджету.

Згідно із ст. 12 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" у разі якщо після скасування правового режиму воєнного чи надзвичайного стану майно, яке було примусово відчужене, збереглося, а колишній власник або уповноважена ним особа наполягає на поверненні майна, таке повернення здійснюється в судовому порядку. Підставою для повернення майна є рішення суду, яке набрало законної сили. У разі повернення майна особі у неї поновлюється право власності на це майно. Одночасно особа зобов`язується повернути грошову суму, яка була нею одержана у зв`язку з відчуженням майна, з вирахуванням розумної плати за використання цього майна. Колишній власник майна, яке було примусово відчужене, може вимагати взамін надання йому іншого майна, якщо це можливо.

Апеляційний господарський суд вказує, що відчуження саме спірного майна в порядку Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" на підставі Акту примусового відчуження нерухомого майна, суперечить вищенаведеним нормам матеріального права, оскільки приміщення сховища в незаконний спосіб вибуло з державної власності у приватну та на теперішній час зареєстровано за відповідачем.

Суд зауважує, що повернувши майно у власність держави за актом примусового відчуження нерухомого майна, а не за рішенням суду про витребування майна чи навіть у добровільному порядку, відповідач може фактично отримати компенсацію від держави за майно, яке всупереч вимогам законодавства вибуло з власності держави, що буде суперечити, в тому числі і загальним принципам цивільного законодавства, такі як справедливість, добросовісність та розумність.

Підсумовуючи викладене, апеляційний господарський суд погоджується із судом першої інстанції про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.

В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржників, викладені в апеляційних скаргах, не спростовують встановлених обставин справи, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, рішення Господарського суду Вінницької області від 31.07.2023 у справі № 902/540/23 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укртелеком" - без задоволення.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укртелеком" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Вінницької області від 31.07.2023 у справі № 902/540/23 - без змін.

2. Справу № 902/540/23 надіслати Господарському суду Вінницької області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, строках та порядку встановлених статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "01" листопада 2023 р.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Мельник О.В.

Суддя Олексюк Г.Є.