Справа № 420/21283/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2023 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Радчука А.А.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65107, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому позивач, відповідно до уточненого позову, просить суд:

визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області протиправною щодо відмови у перерахунок пенсії ОСОБА_1 у подвійному розмірі період роботи з 02.01.1991 року по 31.12.2003 року у Барабойському психоневрологічному будинку інтернат;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 06.06.2023 з урахуванням пільговому стажу роботи у Барабойському психоневрологічному будинку інтернат з 02.01.1991 по 31.12.2003 у подвійному розмірі.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачка з 2003 року отримує пенсію зі зниженням пенсійного віку згідно до Закону України « Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Пенсію обчислено при страховому стажу 49 років 9 місяців 10днів. Згідно записів у трудовій книжці з 01 лютого 1991 року по 31 грудня 2003 позивачка працювала на посаді фельдшера та медсестри у Барабойському психоневрологічному будинку інтернат.

06.06.2023 позивачка звернулась до відповідача із заявою про перерахунок стажу на пільгових умовах згідно ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Однак позитивної відповіді не отримала, оскільки відповідач листом від 21.06.2023 відмовив у здійсненні відповідного перерахунку.

Не погоджуючись з відмовою відповідача у зарахуванні до стажу роботи періоду роботи з 02.01.1991 по 31.12.2003 у Барабойському психоневрологічному будинку інтернат в подвійному розмірі, позивачка звернулась до суду з даним позовом.

У своїх доводах позивачка посилається на те, що ст. 60 закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено зарахування до стажу у подвійному розмірі роботи, зокрема, у закладах з надання психіатричної допомоги. Зазначає, що Барабойський психоневрологічний будинок інтернат є юридичною особою, стаціонарним інтернатним закладом, предметом діяльності якого є соціальний захист, тимчасове або постійне проживання/перебування осіб зі стійкими інтелектуальними та/або психічними порушеннями, які за станом здоров`я потребують стороннього догляду, соціально-побутового обслуговування, надання медичної допомоги, соціальних послуг та комплексу реабілітаційних заходів і яким згідно з висновком лікарської комісії за участю лікаря-психіатра не противопоказане перебування в Інтернаті. Інтернат підзвітний та підконтрольний Одеській обласній раді та підпорядкований та підзвітний Департаменту соціального захисту населення облдержадміністрації. Таким чином, враховуючи відсутність більш детального регулювання вказаного питання та відсутність виключного переліку психіатричних закладів охорони здоров`я, слід дійти висновку про поширення на Барабойський психоневрологічний будинок інтернат положень статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Ухвалою суду від 21.08.2023 року позовну заяву залишено без руху.

22.08.2023 року до суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків. До вказаної заяви додана уточнююча позовна заява.

Ухвалою суду від 29.08.2023 року, позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення сторін, відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України.

14.09.2023 року відповідачем подано відзив на позовну заяву.

Відповідно до відзиву, відповідач проти задоволення позову заперечує, з позовними вимогами не погоджується, з огляду на наступне.

Відповідач підтвердив, що ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні та з 2003 року отримує пенсію відповідно до ст. 55 Закону № 1788 та ст. 26 Закону №1058. Пенсію обчислено при страховому стажу 49 років 9 місяців 10днів. Згідно до записів трудової книжки з 01 лютого 1991 року по 31 грудня 2003 року ОСОБА_1 працювала на посаді фельдшера та медсестри у Барабойському психоневрологічному будинку-інтернат.

06.06.2023 позивачка звернулася до Головного управління із заявою про перерахунок стажу на пільгових умовах у подвійному розмірі. Листом Головного управління від 21.06.2023 Позивачку було поінформовано про відсутність підстав для зарахування стажу роботи з 01.02.1991 по 31.12.2003 в подвійному розмірі, оскільки заклад, в якому працювала ОСОБА_1 не відноситься до закладів, перелічених у ст. 60 Закону № 1788.

Як зазначає відповідач, страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених Законом № 1058. Статтею 60 Закону № 1788 передбачено, що період роботи в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

З огляду на вищевикладене відповідач стверджує, що розрахунок пенсії позивачу відповідає чинному законодавству та підстави для задоволення позову відсутні.

11.09.2023 року відповідачем на виконання ухвали суду подані копії матеріалів з пенсійної справи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Інші заяви по суті справи учасниками справи не надавались.

З огляду на заявлені позивачем вимоги, справу розглянуто у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами у заявах по суті справи, з 23.07.2023 року позивачці - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , призначено пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2, відповідно пп. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та п. 2 ч. 1 Прикінцевих положень до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», обчислену як працюючій особі (а.с. 47-52).

Позивачка перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області.

Згідно записів трудової книжки з 01 лютого 1991 року по 31 грудня 2003 року ОСОБА_1 працювала на посаді фельдшера та медсестри у Барабойському психоневрологічному будинку-інтернат.

Згідно наявної у матеріалах справи копії Диплому НОМЕР_2 , ОСОБА_1 у період з 1972 по 1975 рр. навчалась в Олександрійському медичному училищі, який закінчила та здобула спеціальність медична сестра.

06.06.2023 року позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою, якою просила повідомити причини не зарахування періоду роботи з 02.01.1991 року по 31.12.2003 року у Барабойському психоневрологічному будинку-інтернат у подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

У відповідь на вказане звернення Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області листом від 21.06.2023 року вих. №16194-15772/С-02/8-1500/23 (а.с. 15) повідомило позивачу про те, що період роботи з 02.01.1991 по 31.12.2003 у Барабойському психоневрологічному будинку-інтернат не враховано у подвійному розмірі відповідно до норми ст. 60 Закону України Про пенсійне забезпечення, оскільки Барабойський психоневрологічний будинок інтернат не відноситься до закладів охорони здоров`я, а знаходиться у підпорядкуванні Департаменту соціальної та сімейної політики Одеської обласної державної адміністрації, раніше підпорядковувався Управлінню соціального захисту населення обласної держадміністрації та відноситься до закладів соціального захисту населення.

Вважаючи, що відповідач протиправно відмовив зарахувати до страхового стажу в подвійному розмірі періоди роботи з 02.01.1991 року по 31.12.2003 року у Барабойському психоневрологічному будинку інтернат, позивачка звернулась до суду з даним позовом.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Право на пенсію в Україні підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, оскільки за чинним законодавством України особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках системи пенсійного забезпечення в Україні та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити в отриманні пенсії доти, доки право на пенсію передбачено чинним законодавством України.

Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунок і виплата пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 року №1058-IV, який набув чинності з 01.01.2004 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст. 60 Закону України Про пенсійне забезпечення від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон №1788-XII), робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.

Отже, Законом передбачена можливість зарахування до стажу у подвійному розмірі роботи, зокрема, у закладах з надання психіатричної допомоги.

Згідно Переліку закладів охорони здоров`я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 28.10.2002 №385 (зі змінами), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.11.2002 №892/7180, заклад з надання психіатричної допомоги відноситься до багатопрофільних лікарняних закладів (підпункт 1.1.1 пункт 1 цього Переліку).

Відповідно до пункту 22 Пояснень до Переліку закладів охорони здоров`я, заклад з надання психіатричної допомоги - психіатричний, наркологічний чи інший спеціалізований заклад охорони здоров`я, центр, відділення, кабінет тощо, інші заклади та установи будь-якої форми власності, діяльність яких пов`язана з наданням психіатричної допомоги.

Пояснення доповнено новим пунктом 22 згідно з Наказом Міністерства охорони здоров`я № 190 від 01.02.2022 року.

Згідно визначень статті 1 Закону України «Про психіатричну допомогу» від 22.02.2000 №1489-III, психіатрична допомога - комплекс спеціальних заходів, спрямованих на обстеження стану психічного здоров`я осіб на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України, профілактику, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд, медичну та психологічну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади, у тому числі внаслідок вживання психоактивних речовин;

заклад з надання психіатричної допомоги - психіатричний, наркологічний чи інший спеціалізований заклад охорони здоров`я, центр, відділення, кабінет тощо, інші заклади та установи будь-якої форми власності, діяльність яких пов`язана з наданням психіатричної допомоги;

заклад соціального захисту осіб, які страждають на психічні розлади, - юридична особа будь-якої форми власності, що надає соціальні послуги особам, які страждають на психічні розлади;

стаціонарна психіатрична допомога - психіатрична допомога, що включає в себе обстеження стану психічного здоров`я осіб на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд, медико-соціальну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади, і надається в стаціонарних умовах понад 24 години підряд.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про психіатричну допомогу», психіатрична допомога надається закладами з надання психіатричної допомоги всіх форм власності, а також лікарями-психіатрами за наявності ліцензії, отриманої відповідно до законодавства. Психіатрична допомога особам віком до 18 років у закладах з надання психіатричної допомоги надається окремо від повнолітніх осіб. Медичні працівники, інші фахівці для допуску до роботи з особами, які страждають на психічні розлади, повинні пройти спеціальну підготовку та підтвердити свою кваліфікацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Типового положення про психоневрологічний інтернат, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.12.2016 №957, психоневрологічний інтернат (далі - інтернат) є стаціонарним інтернатним закладом для соціального захисту, що утворюється для тимчасового або постійного проживання/перебування осіб із стійкими інтелектуальними та/або психічними порушеннями, які за станом здоров`я потребують стороннього догляду, соціально-побутового обслуговування, надання медичної допомоги, соціальних послуг та комплексу реабілітаційних заходів і яким згідно з висновком лікарської комісії за участю лікаря-психіатра не протипоказане перебування в інтернаті (далі - підопічні) (пункт 1).

Інтернат утворюється, реорганізується та ліквідується за рішенням місцевого органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування (далі - засновник) (пункт 2).

У своїй діяльності інтернат керується Конституцією та законами України, Конвенцією про права осіб з інвалідністю, актами Президента України, Кабінету Міністрів України та Мінсоцполітики, іншими нормативно-правовими актами, а також цим Положенням (пункт 3).

Пунктом 5 Типового положення визначено, що основними завданнями інтернату є:

1) забезпечення прав та інтересів підопічних, створення належних умов для проживання/перебування, соціально-побутового обслуговування, денної зайнятості (заняття творчістю, дозвілля, навчання, добровільна праця тощо) та надання медичної допомоги підопічним;

2) надання соціальних послуг підопічним (стаціонарний догляд, соціальна реабілітація, представництво інтересів).

Інтернат може надавати послуги з підтриманого проживання, паліативного/хоспісного та денного догляду, соціальної адаптації, кризового та екстреного втручання, консультування.

Інтернат може надавати безоплатні та платні соціальні послуги (в межах наявних можливостей) відповідно до законодавства.

Тарифи на платні соціальні послуги встановлюються інтернатом відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 9 квітня 2005 р. № 268 Про затвердження Порядку регулювання тарифів на платні соціальні послуги (Офіційний вісник України, 2005 р., № 15, ст. 759) і затверджуються засновником;

3) проведення комплексу реабілітаційних заходів відповідно до індивідуального плану реабілітації, що складається за формою, затвердженою Мінсоцполітики.

Відповідно до пункту 7 Типового положення, підопічним гарантується, зокрема, надання медичної допомоги, у тому числі екстреної, за наявності медичних показань, консультації, стаціонарне лікування на базі закладів охорони здоров`я відповідно до законодавства.

Відповідно до пункту 14 Типового положення, медична допомога в інтернаті може надаватися у разі:

провадження господарської діяльності з медичної практики;

укладення договорів із закладами охорони здоров`я та/або медичними працівниками.

Інтернат може провадити господарську діяльність з придбання, перевезення, зберігання, використання та знищення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, дозволених до застосування в Україні.

Для провадження господарської діяльності з медичної практики та зберігання, перевезення, придбання, використання, знищення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, включених до переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2000 р. № 770 (Офіційний вісник України, 2000 р., № 19, ст. 789), інтернат одержує ліцензію у порядку, встановленому Законом України Про ліцензування видів господарської діяльності.

Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Барабойський психоневрологічний будинок інтернат існує як Комунальна організація (установа, заклад). Засновник: Одеська обласна рада.

Основний вид діяльності за КВЕД: 87.30 Надання послуг догляду із забезпеченням проживання для осіб похилого віку та інвалідів.

З огляду на вищевикладене судом встановлено, що діяльність закладу Барабойський психоневрологічний будинок інтернат не пов`язана з наданням психіатричної допомоги.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для поширення у контексті спірних правовідносин на Барабойський психоневрологічний будинок інтернат положень статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Суд зазначає, що твердження позивача про те, що Барабойський психоневрологічний будинок інтернат є закладом, предметом діяльності якого є соціальний захист, тимчасове або постійне проживання/перебування осіб зі стійкими інтелектуальними та/або психічними порушеннями, які за станом здоров`я потребують стороннього догляду, соціально-побутового обслуговування, надання медичної допомоги, соціальних послуг та комплексу реабілітаційних заходів і яким згідно з висновком лікарської комісії за участю лікаря-психіатра не противопоказане перебування в Інтернаті, не знайшли свого підтвердження.

Отже, доводи позивача, якими він обґрунтує свої позовні вимоги, не знайшли свого підтвердження впродовж розгляду справи та спростовуються наведеними в рішенні суду обставинами.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бендерський проти України від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

На підставі викладеного, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов, що у задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо відмови у перерахунку пенсії ОСОБА_1 у подвійному розмірі період роботи з 02.01.1991 року по 31.12.2003 року у Барабойському психоневрологічному будинку інтернат, а також про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 06.06.2023 з урахуванням пільгового стажу роботи у Барабойському психоневрологічному будинку інтернат з 02.01.1991 по 31.12.2003 у подвійному розмірі, - слід відмовити.

Відповідно до ст.139 КАС України, у зв`язку з відмовою у позові, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 139, 242-246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65107, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст.255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.

Суддя А.А. Радчук

.