Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 369/870/21
Провадження № 2/369/426/23
РІШЕННЯ
Іменем України
19.10.2023 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Дубас Т.В.
при секретарі судових засідань Мазурик Д.С., Бугайовій М.В.,
Житар А.А.
за участю прокурорів Непомнющої О.В., Саєнка С.О.,
Хорошун М.Я., Лебедєвої Р.Р.
представника відповідача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом виконуючого обов`язків керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області, який діє в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до ОСОБА_2 , третя особа Чабанівська селищна рада Фастівського району Київської області, про скасування рішення та повернення земельної ділянки у власність держави,
УСТАНОВИВ:
У січні 2021 року виконуючий обов`язків керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації (далі Київська РДА) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про скасування рішення та повернення земельної ділянки у власність держави.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що за результатами аналізу додержання вимог земельного та водного законодавства на території Києво-Святошинського району Київської області прокуратурою встановлено, що розпорядження Києво-Святошинської РДА від 18.12.2012 року № 3504 ОСОБА_3 передано у власність земельну ділянку, площею 1,2905 га, з кадастровим номером 3222457400:04:003:5149, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами населеного пункту в адміністративних межах селища Чабани Києво-Святошинського району Київської області (далі земельна ділянка), на підставі якого він отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 341754. Відомості про право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17.02.2020 року індексний номер 51176930, прийняте державним реєстратором Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області Коваленко Д. В.
Вказував, що зазначена земельна ділянка відноситься до земель водного фонду, оскільки знаходяться у верхів`ї безіменного струмка, що є правою притокою струмка Віта, яка відповідного до Водного кодексу України (далі ВК України) та класифікації річок відноситься до малої річки.
Тому, оскільки спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду та не може передаватися в приватну власність громадян, прокурор просив суд ухвалити рішення, яким: скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17.02.2020 року індексний номер 51176930 щодо реєстрації права приватної власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_3 та припинити на неї речові права останнього; повернути у власність держави в особі Київської обласної державної адміністрації спірну земельну ділянку.
01.03.2021 року ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області відкрито загальне позовне провадження у цій справі та призначено підготовче судове засідання.
02.09.2021 року позивач подав клопотання про заміну відповідача у справі ОСОБА_3 на ОСОБА_2 та уточнення позовних вимог, посилаючись на те, що після відкриття провадження у справі ОСОБА_3 відчужив спірну земельну ділянку ОСОБА_2 на підставі договору договір купівлі-продажу від 02.04.2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З. М. та зареєстрованого в реєстрі за № 414. Відомості про право власності ОСОБА_2 внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 02.04.2021 року індексний номер 57449505, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З. М. Тому, посилаючись на викладене, позивач просив суд залучити належного відповідача ОСОБА_2 та, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просив суд: скасувати рішення від 02.04.2021 року № 57449505 про державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку та припинити на неї речові права останнього; повернути у власність держави в особі Київської обласної державної адміністрації земельну ділянку.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02.09.2021 року клопотання прокурора задоволено. Замінено відповідача ОСОБА_3 на ОСОБА_2
09.11.2021 року до суду надійшло клопотання адвоката Чубко Я. С. про залучення Чабанівської селищної ради Фастівського району Київської області як третю особу.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22.11.2021 року клопотання адвоката Чубко Я. С. про залучення третьої особи у цій справі задоволено. Залучено до участі у справі як третю особу без самостійних вимог Чабанівську селищну раду Фастівського району Київської області.
У листопаді 2021 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від адвоката ОСОБА_2 Миколюка М. Д., в обґрунтування якого зазначає, що відповідно до законодавства, чинного на час прийняття оскаржуваного розпорядження щодо передачі спірної земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_3 , саме Києво-Святошинська РДА мала право на розпорядження спірною земельною ділянкою, яка на час його прийняття знаходилась за межами населеного пункту.
Також звертає увагу на те, що розпорядження від 18.12.2012 року щодо передачі ОСОБА_3 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства є чинним ніким не оспорювалося, в тому числі і прокурором.
Згідно з Проектом землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки ОСОБА_3 , вказана земельна ділянка віднесена до земель сільськогосподарського призначення. На виконання вимог, чинного на час відведення законодавства, Проект землеустрою складений та погоджений відповідними місцевими та державними органами, у тому числі Управлінням водних ресурсів у місті Києві та Київській області. Жодні висновки уповноважених органів під час розробки та погодження проекту землеустрою не містять відомостей про її приналежність до земель водного фонду, зокрема прибережної захисної смуги. Тому оскільки документи землеустрою є законними та погодженими у встановленому законом порядку, у Києво-Святошинської РДА не було підстав для відмови у передачі земельної ділянки у приватну власність.
На підтвердження своїх доводів відповідач надав акт Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 17.05.2021 року № 522-ДК/434/АП/09/01-21, відповідно до якого на спірній земельній ділянці об`єкти водного фонду, в натурі (на місцевості) відсутні.
Також зазначає, що наданий позивачем лист Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України від 16.09.2020 року № 407/06 не відповідає вимогам для висновку експерта, встановленим ч. 7 ст. 102 ЦПК України, оскільки в ньому не зазначено, що його підготовлено для подання до суду та що експерт (фахівець) обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. А отже даний лист не може прийматись судом як допустимий та достовірний доказ у справі.
З огляду на необґрунтованість позовних вимог, подання позову прокурором є втручання у право власності ОСОБА_2 , яке не відповідає вимогі законності відповідно до норм ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Крім того, позивач не обґрунтував пріоритет суспільного інтересу щодо необхідності витребування спірної земельної ділянки з володіння ОСОБА_2 на користь держави порівняно з правом відповідача на володіння своїм майном, а також порівняно з гарантіями цій особі державою правової визначеності та остаточності рішень щодо її прав, прийнятих органами державної влади і органами місцевого самоврядування.
Також звертає увагу на те, шо, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, прокурор не надав доказів направлення повідомлення на адресу Київської обласної державної адміністрації, а також доказів про отримання такого повідомлення.
Також вказує, що прокурором невірно визначено ціну позову та сплачено судовий збір.
Посилаючись на викладене, відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
28.01.2022 представник Чабанівської селищної ради Присяжний В. П. подав письмові пояснення у справі, в яких просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що прокурором не підтверджено наявність виключного випадку для здійснення представництва у суді законних інтересів держави: порушення або загрози порушення інтересів держави через те, що захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах. Вважає, що Київська обласна державна адміністрація в межах своєї компетенції належним чином і у повному обсязі виконує усі покладені на неї обов`язки і не допускає випадків нездійснення або неналежного здійснення захисту інтересів держави, які входять до її повноважень. Також вказує про на безпідставність позовних вимог прокурора та ненадання ним доказів, які б підтверджували факту наявності існуючого русла та крутизни схилу більше трьох градусів навколо ставка. Крім того, зазначає про пропуск прокурором строку позовної давності для звернення до суду з цими вимогами.
29.06.2022 року представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Миколюк М. Д. подав клопотання про призначення судової земельно-технічної експертизи.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду від 10.08.2022 року клопотання відповідача про призначення судової земельнотехнічної експертизи задоволено.
Призначено у справі судову земельно-технічну експертизу, на вирішення якої поставлено наступні питання:
- чи розташоване в межах спірної земельної ділянки водне плесо?
- якщо так, то яка його площа та межі?
Проведення експертизи доручено судовому експерту Дощечкіну О. І., попередивши його про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК України.
На час проведення експертизи провадження у справі зупинено.
05.04.2023 року до суду судовим експертом Дощечкіним О. І. надано висновок експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 05.04.2023 року № 5-04/23.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду від 10.04.2023 року провадження у справі поновлено і призначено підготовчий розгляд.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду від 10.04.2023 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні на 12.06.2023 року.
12.06.2023 у зв`язку з неявкою всіх учасників справи, розгляд справи відкладено на 14.08.2023 о 14-30 год.
07.07.2023 від відповідача ОСОБА_2 надійшла заява про застосування строку позовної давності.
У судовому засіданні 14.08.2023 розгляд справи відкладено на 26.09.2023 на 14-30 год.
26.09.2023 у зв`язку з оголошенням повітряної тривоги у м.Києві та Київській області цивільну справу №369/870/21 знято з розгляду. Розгляд справи призначено на 19.10.2023 року 15-00 год.
У судове засідання 19.10.2023 прокурор Лебедєва Р. Р. у судове засідання з`явилася. Позов підтримала та просила суд задовольнити.
Представник відповідача адвокат Миколюк М.Д. в судове засідання 19.10.2023 з`явився. Проти позову заперечував та просив суд відмовити у його задоволенні.
Третя особа у судове засідання 19.10.2023 свого представника не направила. Про розгляд справи повідомлені належним чином.
Суд, з`ясувавши думку учасників справи, дослідивши матеріали цивільної справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що розпорядженням Києво-Святошинської РДА від 18.12.2012 року № 3504 ОСОБА_3 передано у власність земельну ділянку площею 1,2905 га, з кадастровим номером 3222457400:04:003:5149, для ведення особистого селянського господарства, яка розташовану за межами населеного пункту в адміністративних межах селища Чабани Києво-Святошинського району Київської області.
На підставі вказаного розпорядження ОСОБА_3 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 9341754.
Право власності ОСОБА_3 на спірну земельну ділянку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17.02.2020 року індексний номер 51176930, прийняте державним реєстратором Чабанівської селищної ради Києво-Святошинського району Київської області Коваленко Д. В.
02.04.2021 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевчук З. М. та зареєстрований в реєстрі за № 414.
Відповідно до листа Сектору містобудування та архітектури Києво-Святошинської РДА Київської області від 20.11.2020 року № 17-05/128, спірна земельна ділянка розміщена за межами населеного пункту.
На підтвердження позовних вимог прокурор надав:
- лист Державного агентства водних ресурсів України Басейна Управління водних ресурсів середнього Дніпра від 21.08.2020 року № 01-12/8/2, відповідно до якого спірна земельна ділянка частково розташована на землях водного фонду під частиною верхнього ставку і русла безіменного струмка та їх прибережними захисними смугами;
- лист Інституту водних проблем і меліорації Національної академії аграрних наук України від 16.09.2020 року № 407/06, відповідно до якого оспорювана земельна ділянка знаходиться у верхів`ї безіменного струмка (рис. 1), що є правою притокою струмка Віта, яка відповідно до ВК України та класифікації річок відноситься до малої річки.
Відповідно до висновку експерта ОСОБА_4 за результатом проведення судової земельно-технічної експертизи у справі в межах спірної земельної ділянки будь-які поверхневі водні об`єкти (водне плесо) відсутні. Оскільки в межах земельної ділянки будь-які поверхневі водні об`єкти (водне плесо) відсутні, то визначити межі та площу зазначених водних об`єктів не вбачалося за можливе.
Щодо підстав представництва прокурора інтересів держави
Частиною другою статті 4 ЦПК України передбачено, що у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Передумовою участі органів та осіб в цивільному процесі є набуття ними цивільного процесуального статусу органів та осіб, яким законом надано право представляти інтереси інших суб`єктів, та наявність процесуальної правосуб`єктності, яка передбачає процесуальну правоздатність і процесуальну дієздатність.
Згідно з пунктом 3 частини першої та частиною другою статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.
На прокуратуру покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III ЦПК України (стаття 2 Закону України «Про прокуратуру»). Прокуратура виконує функцію нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами виключно у формі представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт 1 Розділу ХІІІ Закону «Про прокуратуру»).
Згідно з частинами третьою та четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.
З наведеного можна дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 37)).
Отже, винятковими випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
У Рішенні від 05.06.2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді має наслідком залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті.
Якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для залишення позову без розгляду.
Аналогічні правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19). У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду уточнила свої висновки, зроблені в постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 та у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 927/246/18, від 16 квітня 2019 року у справах № 910/3486/18 та № 925/650/18, від 17 квітня 2019 року у справі № 923/560/18, від 18 квітня 2019 року у справі № 913/299/18, від 13 травня 2019 року у справі № 915/242/18, у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 0440/6738/18, вказавши, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
У справі, яка переглядається, прокурор зазначив підставою для представництва інтересів держави.
На виконання частини четвертої статті 56 ЦПК України, абзацу першого частини третьої, абзацу першого частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» у тексті позовної заяви прокурор обґрунтував, на його думку, бездіяльність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів у спірних правовідносинах (тобто навів підставу для представництва інтересів держави), а також обґрунтував, у чому, на його думку, полягає порушення цих інтересів (тобто навів підстави позову).
Київська обласна державна адміністрація проти позову не заперечувала. Нездійснення таких заходів, на думку прокурора, свідчить про неналежний захист інтересів держави та про наявність підстав для представництва таких інтересів прокурором.
На підтвердження зазначених обставин прокурор, серед іншого, надав повідомлення прокуратури Київської області від 21.01.2021 року № 2-ц-2021, направлене на адресу Київської обласної державної адміністрації, у якому вказано про пред`явлення цього позову.
Київська обласна державна адміністрація наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в її особі в суді не оскаржувала, заперечень проти представництва прокурором не висловлювала.
Ураховуючи, що прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, суд дійшов висновку, що прокурор звернувся з позовом з метою захисту прав інтересів держави, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.
Щодо правового статусу спірної земельної ділянки
Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Звертаючись до суду з позовом, прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка, яка передана у власність ОСОБА_3 та яка відчужена останнім ОСОБА_2 , знаходяться у верхів`ї безіменного струмка, що є правою притокою струмка Віта, та яка відповідного до ВК України та класифікації річок відноситься до малої річки, тобто належать до земель водного фонду України та відповідно до статті 84 ЗК України і статті 88 ВК України не можуть передаватись у приватну власність.
Відповідно до статей 13, 19 Конституції України від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 14 Конституції України, стаття 1 ЗК України).
Землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі рекреаційного призначення, землі водного фонду (стаття 19 ЗК України).
Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання відповідно до статті 21 ЗК України недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.
Згідно зі статтею 3 ВК України усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать: поверхневі води: природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об`єкти; підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море.
Відповідно до частини першої статті 58 ЗК України та статті 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.
Статтею 59 ЗК України встановлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.
Так, хоча й у частині першій статті 59 ЗК України передбачено, що такі землі можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності, разом з тим стаття 59 ЗК України у частинах другійчетвертій закріплює обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлює можливість їх використання для визначених цілей на умовах оренди.
Відповідно до пункту «ґ» частини третьої статті 83 ЗК України та пункту «д» частини четвертої статті 84 ЗК України землі водного фонду, які перебувають у державній або комунальній власності взагалі не можуть передаватися у приватну власність, крім випадків передбачених законодавством.
Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статті 59 ЗК України, зокрема, громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (частина друга статті 59 ЗК України).
Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України).
За змістом положень ЗК України землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не можуть передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.
Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 6062 ЗК України та статтями 1, 8890 ВК України.
Відповідно до статті 60 ЗК України (у редакції, чинній на час прийняття розпорядження щодо передачі земельної ділянки у власність), статті 88 ВК України (у редакції, чинній на час прийняття розпорядження щодо передачі земельної ділянки) вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги. Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари 25 метрів; б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари 50 метрів; в) для великих річок, водосховищ на них та озер 100 метрів. При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.
Згідно зі статтею 61 ЗК України та статтею 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойом та на островах забороняється розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добривів тощо.
Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Непридатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.
Згідно з Порядком визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486 (далі Порядок № 486), у межах водоохоронних зон виділяються землі прибережних захисних смуг та смуги відведення з особливим режимом їх використання відповідно до статей 8891 ВК України. Межі водоохоронних зон визначаються згідно з проектами землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів, крім випадків, встановлених Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», та/або комплексними планами просторового розвитку територій територіальних громад, та/або генеральними планами населених пунктів, які розробляються в порядку, визначеному ЗК України, Законами України «Про землеустрій» і «Про регулювання містобудівної діяльності», зазначаються в документації із землеустрою, містобудівній документації на місцевому та регіональному рівні. Назва, склад та зміст проекту землеустрою визначаються замовником з урахуванням характеристик території конкретного об`єкта землеустрою.
Отже, землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об`єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється спеціальний порядок надання й використання.
Прибережна захисна смуга частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.
Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (стаття 60 ЗК України, стаття 88 ВК України). Отже, відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.
Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку № 486. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.
Подібний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц (провадження № 14-71цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19).
Відповідно до частин другої та третьої статті 12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких, суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Установлено, що згідно зі змістом висновку експерта від 05.04.2023 року № 5-04/23 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи в межах спірної земельної ділянки будь-які поверхневі водні об`єкти (водне плесо) відсутні. Оскільки в межах земельної ділянки будь-які поверхневі водні об`єкти (водне плесо) відсутні, то визначити межі та площу зазначених водних об`єктів експерту не вбачалося за можливе.
Доказів на спростування зазначеного висновку експерта, позивач не надав.
Матеріали справи не містять доказів того, що спірна земельна ділянка станом на час її передачі у приватну власність, відносилась до земель водного фонду і знаходилась в межах прибережної захисної смуги водного об`єкту.
Таким чином, оскільки позивачем не доведено, що спірна земельна ділянка станом на передачу її у приватну власність, відносилася до земель водного фонду і знаходилась в межах 25-метрової прибережної захисної смуги водного об`єкту, з частковим її накладенням (площа такого накладення позивачем не доведена) підстави для задоволення позову прокурора, який діє в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації, відсутні.
Виходячи із встановлених фактичних обставин справи, положень чинного законодавства, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних виконуючого обов`язків керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області, який діє в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до ОСОБА_2 , третя особа Чабанівська селищна рада Фастівського району Київської області, про скасування рішення та повернення земельної ділянки у власність держави, слід відмовити, у зв`язку з їх недоведеністю.
Щодо поданої заяви представника відповідача ОСОБА_2 про застосування строку позовної давності, суд зазначає наступне.
Позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення.
«Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людині основоположних свобод від 04.11.1950 передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом. ЄСПЛ зауважує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли б бути ущемлені у разі, якщо було б передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, пункт 51)».
Позовна давність може застосовуватися виключно, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими та доведеними: «Однак застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог».
Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. А отже, відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову.
Оскільки в задоволенні позову відмовлено, тому відповідно до вимог статті 141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем, не відшкодовуються.
На підстав викладеного та керуючись ст. 12, 13, 56, 76, 81, 141, 247, 258, 259, 263265 ЦПК України, ст. 1, 5, 8, 51 ВК України, ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру», суд,
УХВАЛИВ:
Позов виконуючого обов`язків керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області, який діє в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до ОСОБА_2 , третя особа Чабанівська селищна рада Фастівського району Київської області, про скасування рішення та повернення земельної ділянки у власність держави, залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повний текст ухвали суду виготовлено 30.10.2023.
Суддя Тетяна ДУБАС
