ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 718/1189/22

провадження № 51-1715 км 23

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Кіцманського районного суду Чернівецької області від 27 вересня 2022 року та ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 12 грудня 2022 року у кримінальному провадженні № 12022263110000047 за обвинуваченням

ОСОБА_7 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 126 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Кіцманського районного суду Чернівецької області від 27 вересня 2022 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 126 КК України до покарання у вигляді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн у дохід держави.

Ухвалою Чернівецького апеляційного суду від 12 грудня 2022 року апеляційну скаргу захисника залишено без задоволення, а вирок суду - без зміни.

Вироком суду встановлено, що ОСОБА_7 23 квітня 2022 року приблизно о 12:45 год. поблизу будинку АДРЕСА_1 , на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, умисно, протиправно, наніс ОСОБА_8 два удари долонею по обличчю, чим завдав останньому фізичного болю і не спричинив тілесних ушкоджень.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник просить скасувати судові рішення та закрити кримінальне провадження на підставі п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Зазначає, що повідомлення про підозру суперечить обвинувальному акту, що є істотним порушення вимог процесуального закону, нової підозри ОСОБА_7 не висувалося, а отже він не набув статусу підозрюваного, тому всі докази у кримінальному провадженні є недопустимими.

Вказує, що судами не дано відповідей на доводи сторони захисту щодо недопустимості як доказів протоколів слідчих експериментів з потерпілим та свідком ОСОБА_9 , не враховано усіх обставин справи, зокрема, що обвинувачений є інвалідом і у нього одна рука не працює, а тому всі події суд мав би оцінювати критично.

Стверджує, що суд апеляційної інстанції, усупереч вимог закону, ці порушення не виправив, не дав належних відповідей на доводи апеляційної скарги, а тому ухвала цього суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Позиції інших учасників судового провадження

На касаційну скаргу надійшли заперечення від прокурора та потерпілого, які просили залишити судові рішення без зміни.

Прокурор у суді касаційної інстанції заперечувала проти задоволення скарги та просила залишити судові рішення без зміни.

Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Згідно зі ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Мотиви суду

У касаційній скарзі захисник висловлює доводи щодо оскарження фактичних обставин справи та надання власної оцінки доказам, які, виходячи з вимог ст.ст. 433, 438 КПК України, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Захисник стверджує про необхідність закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_7 , однак не наводить чіткої підстави для такого закриття, посилаючись на положення п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 284 КПК України, що передбачає різні правові підстави для закриття кримінального провадження. Крім того, таке закриття вимагає дослідження доказів для надання їм певної оцінки, встановлення інших обставин справи, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, що відповідно до вимог вищезазначених норм закону не є компетенцією суду касаційної інстанції.

Натомість, вказані обставини перевірялись апеляційним судом.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Оскаржувані судові рішення відповідають наведеним вимогам закону.

Під час перегляду судових рішень судом касаційної інстанції у межах передбачених законом повноважень не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального проступку, за який його засуджено. Ці висновки підтверджуються зібраними у кримінальному провадженні й безпосередньо дослідженими в судовому засіданні доказами.

Статтею 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Відповідно до ст. 89 КПК України суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті при ухваленні судового рішення.

Місцевий суд належним чином вирішив питання допустимості всіх доказів у провадженні. Дотримуючись положень ст. 94 КПК України, суд оцінив усі докази в їх сукупності, детально виклав їх у вироку, встановив, що вони є взаємоузгодженими, належними та допустимими, доповнюють один одного і дійшов обґрунтованого переконання про те, що вина ОСОБА_7 доведена поза розумним сумнівом. Тому доводи захисника з цього приводу не заслуговують на увагу.

Відповідно до вироку, вина засудженого доведена показаннями потерпілого ОСОБА_8 , який в судовому засіданні пояснив, за яких обставин ОСОБА_7 завдав йому ударів по обличчю; свої показання потерпілий підтвердив під час проведення слідчого експерименту.

Свідок ОСОБА_9 у суді пояснила, що почула на вулиці галас та у вікно побачила як ОСОБА_7 під час суперечки з ОСОБА_8 завдав останньому удари в обличчя, вибив з рук мобільний телефон, а також висловлювався на його адресу нецензурними словами. Ці показання є чіткими, послідовними, свідок їх підтвердила і під час проведення слідчого експерименту.

Посилання у касаційній скарзі на недопустимість, як доказів, протоколів цих слідчих експериментів були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який зазначив, що вказані докази не містять жодних суперечностей з іншими матеріалами справи та показаннями у судовому засіданні. А саме, даними, що містяться в рапорті поліцейського від 23 квітня 2022 року, протоколі прийняття заяви про кримінальне правопорушення, відеозаписом з телефону дружини потерпілого, аудіозаписом розмови оператора служби «102» з ОСОБА_8 , на якому зафіксовано повідомлення потерпілого про те, що його сусід ОСОБА_7 наніс йому декілька ударів та кидає з його рук мобільний телефон. При цьому розбіжності в тому, з якого разу потерпілому вдалося додзвонитися на спеціальну лінію телефону та викликати працівників поліції, не має суттєвого значення для з`ясування обставин справи, оскільки не входить до обсягу обвинувачення.

Під час судового розгляду був досліджений звукозапис розмови ОСОБА_8 з оператором спецлінії «102» та встановлено, що на записі чутно голос ОСОБА_7 , який висловлюється нецензурними словами. З приводу доводів захисника про відсутність звуків ударів чи бійки, то судом було встановлено, що засуджений вибивав телефон із рук потерпілого, а тому ОСОБА_8 не одразу зміг пояснити оператору що трапилося, а коли підняв із землі телефон, то ОСОБА_7 уже ударів не завдавав, а тому звуків бійки на записі не чути. Враховуючи наведене, суд правильно дійшов висновку про належність та допустимість цього доказу.

Що стосується посилання на інвалідність засудженого, то ця обставина жодним чином не може свідчити про неможливість завдання ним ударів по обличчю потерпілого. Суд оцінив усі докази в їх сукупності та взаємозв`язку відповідно до вимог закону та дійшов переконливого висновку, що вони доводять винуватість ОСОБА_7 поза розумним сумнівом. З таким висновком погодився і суд апеляційної інстанції.

У касаційній скарзі захисник стверджує про недопустимість усіх зібраних у справі доказів внаслідок того, що повідомлення про підозру ОСОБА_7 відрізняється від пред`явленого йому обвинувачення, сформульованого в обвинувальному акті.

Згідно ч. 6 ст. 277 КПК України письмове повідомлення про підозру, окрім іншого, має містити стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, у тому числі зазначення часу, місця його вчинення, а також інших суттєвих обставин, відомих на момент повідомлення про підозру.

У той же час, досудове розслідування завершується складанням обвинувального акту, яким слідство висуває обвинувачення особі у вчиненні злочину. Відповідно до положень п. 5 ч. 2 ст. 291 цього Кодексу обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, формування обвинувачення,результат оцінки отриманих протягом досудового розслідування доказів вчинення кримінального правопорушення, які надалі будуть перевірені судом.

З аналізу вказаних статей закону слідує, що у письмовому повідомленні про підозру має міститися лише стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, відомих на момент такого повідомлення, у той час як в обвинувальному акті має міститися виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими.

Саме тому зміст формулювання обвинувачення при складанні обвинувального акта може як збігатися, так і відрізнятися від сформульованої підозри у письмовому повідомленні про неї з огляду на те, що в обвинувальному акті викладаються не лише відомі на момент повідомлення про підозру фактичні обставини кримінального правопорушення, а й обставини, встановлені під час досудового розслідування. Таким чином, до формулювання повідомлення про підозру законодавець встановлює менші вимоги, аніж до формулювання обвинувачення з викладенням його в обвинувальному акті.

Колегія суддів слідує позиції, викладеної в попередніх рішеннях ВС про те, що принципових відмінностей у викладенні фактичних обставин, які впливають на обсяг обвинувачення чи кваліфікацію дій винного, у цих двох процесуальних документах не може бути, однак звертає увагу, що їх зміст не завжди може повністю збігатися, оскільки обвинувальний акт уточнює формулювання обвинувачення на підставі зібраних доказів.

Окрім того, свій захист підозрюваний здійснює саме від обвинувачення, висунутого в обвинувальному акті.

Отже, різний за змістом виклад у письмовому повідомленні про підозру та обвинувальному акті фактичних обставин кримінального правопорушення в частині дати скоєння протиправного діяння жодним чином не свідчить про порушення вимог кримінального процесуального закону, а тому доводи захисника про протилежне є неприйнятними.

Як слідує з матеріалів провадження, обвинуваченому у судовому засіданні був оголошений обвинувальний акт та роз`яснено суть обвинувачення, яке, як вбачається з журналу судового засідання, йому було зрозумілим.Надалі місцевий суд, розглянувши кримінальне провадження в межах висунутого ОСОБА_7 обвинувачення відповідно до обвинувального акта, зазначив у вироку обвинувачення, визнане доведеним. Тому аргументи захисника про порушення судом кримінального процесуального закону є неспроможними.

Крім того, посилання захисника на постанову ВС від 21 квітня 2021 року (справа № 295/12923/19) є нерелевантним, оскільки стосується іншої правової ситуації.

Апеляційний суд у межах, установлених ст. 404 КПК України, та у порядку, визначеному ст. 405 цього Кодексу, перевірив усі доводи апеляційної скарги сторони захисту та визнав їх необґрунтованими, навівши в ухвалі відповідно до вимог ст. 419 КПК України мотиви на їх спростування.

Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, тому доводи касаційної скарги захисника в цій частині теж неприйнятні.

Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судові рішення без зміни.

З цих підстав суд ухвалив:

Вирок Кіцманського районного суду Чернівецької області від 27 вересня 2022 року та ухвалу Чернівецького апеляційного суду від 12 грудня 2022 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_10 ОСОБА_3