Постанова

Іменем України

18 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 466/4333/15-ц

провадження № 61-8866св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Старий лицар»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Бацевич», Товариства з обмеженою відповідальністю «Бурса-Львів», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фіца», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справикасаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Старий лицар» на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 06 жовтня 2021 року в складі судді Головатого Р. Я. та постанову Львівського апеляційного суду від 25 липня 2022 року в складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Старий лицар» (далі - ТОВ «Старий лицар») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та просило:

визнати недійсним договір про спільну діяльність від 12 грудня 2001 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Старий лицар»;

визнати недійсною третейську угоду від 30 жовтня 2008 року, укладену між ОСОБА_1 , та ТОВ «Старий лицар»;

визнати недійсним рішення Постійно діючого третейського суду при Юридичній корпорації «Принцип» від 16 грудня 2008 року у справі № ПВ-128-06/08 про визнання права власності за ОСОБА_1 на нежитлову будівлю під літ. «Б-1» загальною площею 182,1 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

скасувати право власності ОСОБА_1 на нежитлову будівлю під літ. «Б- 1» загальною площею 182, 1 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .

На обґрунтування вимог зазначало, що 12 грудня 2001 року товариство уклало з ОСОБА_1 договір про спільну діяльність. 30 жовтня 2008 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Старий Лицар» нібито укладена третейська угода про передачу на розгляд та остаточне вирішення до Постійно діючого третейського суду при Юридичній корпорації «Принцип» спору про визнання права власності на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі вказаної угоди рішенням Постійно діючого третейського суду при Юридичній корпорації «Принцип» від 16 грудня 2008 року у справі № ПВ-128-06/08 визнано за ОСОБА_1 право власності на нежитлову будівлю під літ. «Б-1» загальною площею 182,1 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .

Угода про спільну діяльність від 12 грудня 2001 року є недійсною, оскільки укладена невідомою особою без відповідних на те повноважень. Договір від імені товариства підписала ОСОБА_4 , яка на той час не була директором ТОВ «Старий Лицар» та взагалі не працювала у ньому. Станом на 12 грудня 2001 року директором товариства була ОСОБА_5 .

Рішення третейського суду порушує права та інтереси товариства, оскільки спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, однак ТОВ «Старий Лицар» не укладало жодних угод про розгляд спорів щодо нерухомого майна третейським судом.

Під час формування складу третейського суду порушено права сторін щодо вибору та призначення складу суду, цей порядок не визначений регламентом Постійно діючого третейського суду.

Третейські суди можуть розглядати будь-які справи, що виникають з цивільних та господарських правовідносин, за винятком справ у спорах щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки, відтак Постійно діючим третейським судом при Юридичній корпорації «Принцип» прийнято рішення у справі, яка йому не підвідомча, що є підставою для його скасування.

Товариство не надавало згоду на використання земельної ділянки на АДРЕСА_1 .

У відповідача немає документів на підтвердження придбання будівельних матеріалів для будівництва приміщень, будівельні роботи проведені в період з 2001 по 2003 роки при будівництві міні-ринку ТОВ «Старий Лицар», відтак договір про спільну діяльність є фіктивним правочином.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 06 жовтня 2021 року в задоволенні позову ТОВ «Старий лицар» відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з необґрунтованості позовних вимог та пропуску позивачем позовної давності.

Постановою Львівського апеляційного суду від 25 липня 2022 року рішення Личаківського районного суду м. Львова від 06 жовтня 2021 року скасовано та ухвалено постанову про відмову в задоволенні вимог ТОВ «Старий лицар».

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що договір про спільну діяльність від 12 грудня 2001 року підписаний від імені ТОВ «Старий лицар» ОСОБА_4 , яка на момент його підписання не була директором товариства та не була наділена повноваженнями на його підписання. Відтак позовні вимоги про визнання його недійсним є обґрунтованими, однак у їх задоволенні слід відмовити у зв'язку з пропуском позовної давності.

Вимога про визнання недійсною третейської угоди від 30 жовтня 2008 року задоволенню не підлягає, оскільки вона була підписана директором ТОВ «Старий лицар» Сарновською Г. І., а стаття 6 Закону України «Про третейські суди» в редакції, чинній на момент укладення третейської угоди, не містила заборони щодо розгляду третейським судом справ у спорах щодо нерухомого майна.

Безпідставною є вимога про визнання недійсним рішення Постійно діючого третейського суду при юридичній корпорації «Принцип» від 16 грудня 2008 року, оскільки чинним законодавством не передбачено можливості визнання недійсним рішення третейського суду. Порядок оскарження рішення третейського суду передбачений Законом України «Про третейські суди» та ЦПК України, відповідно до яких сторона може оскаржити таке рішення до компетентного суду шляхом подання заяви про його скасування.

За таких обставин, у задоволенні позову в частині вимог про визнання недійсними третейської угоди та рішення третейського суду слід відмовити за недоведеністю, а не з підстав спливу позовної давності.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У вересні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ТОВ «Старий лицар», у якій просило скасувати рішення Личаківського районного суду м. Львова від 06 жовтня 2021 року та постанову Львівського апеляційного суду від 25 липня 2022 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування касаційної скарги зазначало про застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 травня 2018 року в справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року в справі № 367/6105/16-ц, від 07 листопада 2018 року в справі № 575/476/16-ц, від 14 листопада 2018 року в справі № 183/1617/16, від 28 листопада 2018 року в справі № 504/2864/13-ц, від 05 грудня 2018 року в справі № 522/2202/15-ц, від 05 грудня 2018 року в справі № 522/2201/15-ц, від 05 грудня 2018 року в справі № 522/2110/15-ц, від 02 квітня 2019 року в справі № 902/326/16, від 07 серпня 2019 року в справі № 2004/1979/12, від 24 вересня 2019 року в справі № 922/1151/18, від 19 листопада 2019 року в справі № 911/3677/17, від 18 грудня 2019 року в справі № 522/1029/18, від 15 травня 2020 року в справі № 922/1467/19, від 16 червня 2020 року в справі № 372/266/15-ц, від 07 вересня 2020 року в справі № 904/1080/19, від 28 жовтня 2020 року в справі № 910/10963/19, від 29 грудня 2020 року в справі № 909/1165/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також вказувало на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права в подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Всупереч вимогами статей 16, 20, 45 Закону України «Про третейські суди» спір між ТОВ «Старий лицар» та ОСОБА_1 розглянутий в складі одного третейського судді, а не трьох, при формуванні персонального складу суду порушено гарантовані законом права сторін щодо вибору складу суду. 16 грудня 2008 року жодне рішення третейський суд не ухвалював та не проголошував, його копію товариство не отримало.

Питання щодо визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно не підвідомче третейському суду відповідно до статті 6 Закону України «Про третейський суд».

Безпідставними є висновки судів про відмову у задоволенні вимог про визнання недійсною третейської угоди, визнання недійсним рішення третейського суду та визнання права власності на спірне нежитлове приміщення за умови обґрунтованості вимог про визнання недійсним договору про спільну діяльність, укладеного 12 грудня 2001 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Старий лицар».

До розгляду справи не була залучена Львівська міська рада як власник земельної ділянки та як орган місцевого самоврядування, який наділений повноваженнями на реєстрацію права власності на самочинне будівництво.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Личаківського районного суду м. Львова.

03 листопада 2022 року матеріали справи № 466/4333/15-ц надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

ТОВ «Бурса-Львів» направило відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Оскільки рішення Личаківського районного суду м. Львова від 06 жовтня 2021 року скасоване постановою Львівського апеляційного суду від 25 липня 2022 року, воно в касаційному порядку не переглядається.

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 12 грудня 2001 року ОСОБА_1 уклав з ТОВ «Старий лицар» договір про спільну діяльність, який від імені товариства підписала ОСОБА_4 . За умовами вказаного договору сторони домовилися про організацію спільної діяльності для будівництва нежитлової будівлі на земельній ділянці, яка належить ТОВ «Старий лицар» на підставі договору на право тимчасового користування і знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Товариство за даною угодою зобов`язалося у місячний строк з моменту її підписання надати земельну ділянку для здійснення будівельних робіт ОСОБА_1 , отримати всі дозволи, необхідні для ведення будівельних робіт та введення будівлі в експлуатацію.

Умовами договору також визначено зобов'язання товариства в місячний термін передати у власність ОСОБА_1 право власності на новозбудоване приміщення на АДРЕСА_1 .

На момент підписання оспорюваного договору про спільну діяльність ОСОБА_4 не була директором ТОВ «Старий лицар», оскільки відповідно до наказу голови зборів засновників ТОВ «Старий лицар» № 5-к від 05 лютого 2002 року ОСОБА_6 , ОСОБА_4 прийнято на посаду директора ТОВ «Старий лицар» з 05 лютого 2002 року з посадовим окладом згідно штатного розкладу. Підстава: заява ОСОБА_4 , протокол зборів засновників № 4 від 04 лютого 2002 року.

30 жовтня 2008 року ОСОБА_1 уклав з ТОВ «Старий лицар» третейську угоду, за умовами якої сторони домовились передати на розгляд Постійно діючого третейського суду при Юридичній корпорації «Принцип» вирішення спору про визнання права власності на здійснене будівництво нежитлової будівлі за адресою: АДРЕСА_1 . Також сторони погодили, що спір буде вирішуватись в складі одного судді, визначення якого доручено сторонами голові Постійно діючого третейського суду.

Вказана угода від імені ТОВ «Старий лицар» підписана ОСОБА_6 , яка з 01 червня 2007 року була директором товариства, що підтверджується протоколом № 1 зборів засновників ТОВ «Старий лицар» від 31 травня 2007 року та наказом директора ТОВ «Старий лицар» №11-к від 01 червня 2007 року.

Рішенням Постійно діючого третейського суду при Юридичній корпорації «Принцип» від 16 грудня 2008 року у справі № ПВ-128-06/08 за позовом ТОВ «Старий лицар» до ОСОБА_1 про визнання права власності на самовільно здійснене будівництво нежитлової будівлі та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Старий лицар» про визнання права власності на самовільно здійснене будівництво нежитлової будівлі задоволено зустрічний позов, визнано за ОСОБА_1 право власності на нежитлову будівлю площею 182,1 кв. м, літ. «Б-1», яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Постійно діючого третейського суду при Юридичній корпорації «Принцип» від 05 липня 2011 року частково задоволено заяву ТОВ «Старий лицар» про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, скасовано рішення Постійно діючого третейського суду при Юридичній корпорації «Принцип» № ПВ-128-06/08 від 16 грудня 2008 року.

Ухвалою Постійно діючого третейського суду при Юридичній корпорації «Принцип» від 04 грудня 2012 року визнано нечинним рішення Постійно діючого третейського суду при Юридичній корпорації «Принцип» № ПВ- 128- 06/08 від 05 липня 2011 року про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Юридичній корпорації «Принцип» від 16 грудня 2008 року.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 09 квітня 2013 року, яка набрала законної сили, відмовлено у відкритті провадження у справі за заявою ТОВ «Старий лицар» про скасування ухвали Постійно діючого третейського суду при Юридичній корпорації «Принцип» у справі № ПВ-128-06/08 від 04 грудня 2012 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до Закону України «Про третейські суди» в редакції, чинній на момент укладення оспорюваної третейської угоди від 30 жовтня 2008 року, третейська угода - це угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом.

Третейські суди можуть розглядати будь-які справи, що виникають з цивільних та господарських правовідносин окрім справ, визначених у статті 6 Закону України.

Законом № 1076 -V1 від 05 березня 2009 року частину першу статті 6 доповнено пунктом 7, згідно з яким третейські суди не можуть розглядати справи у спорах щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки.

Таким чином, стаття 6 Закону України «Про третейські суди» на момент укладення третейської угоди 30 жовтня 2008 року не містила заборони щодо розгляду третейським судом справ у спорах щодо нерухомого майна.

З огляду на наведене, правильними є висновки апеляційного суду про відсутність підстав для визнання недійсною третейської угоди з огляду на непідвідомчість спору щодо нерухомого майна третейському суду.

Оспорювана третейська угода від 30 жовтня 2008 року від імені ТОВ «Старий лицар» підписана ОСОБА_6 , яка з 01 червня 2007 року була директором товариства та наділена правом першого підпису. У третейській угоді сторони домовилися, що спір буде вирішуватися у складі одного судді із застосуванням регламенту Постійно діючого третейського суду при Юридичній корпорації «Принцип». Формування складу суду згідно пункту 3 третейської угоди сторони доручили голові третейського суду.

В подальшому саме ТОВ «Старий лицар» у 2008 році звернулося до третейського суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності на спірне нерухоме майно, чим визнало обставини укладення третейської угоди.

Звертаючись до суду з вимогами про визнання недійсним договору про спільну діяльність від 12 грудня 2001 року позивач зазначав про його укладення від імені товариства невідомою особою без відповідних на те повноважень.

Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року, ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Згідно зі статтею 63 ЦК УРСР (чинного на час укладення оспорюваного договору) угода, укладена від імені другої особи особою, не уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов`язки для особи, яку представляють, лише в разі дальшого схвалення угоди цією особою. Наступне схвалення угоди особою, яку представляють, робить угоду дійсною з моменту її укладення.

Суди встановили, що оспорюваний договір від імені ТОВ «Старий лицар» підписала ОСОБА_4 , яку було прийнято на роботу на посаду директора товариства лише 05 лютого 2002 року. В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що станом на 12 грудня 2001 року вона була уповноважена товариством на підписання договору про спільну діяльність. Вказані обставини, на думку апеляційного суду, свідчать про обґрунтованість позовних вимог.

Разом з тим, апеляційний суд не врахував, що ТОВ «Старий лицар» в подальшому схвалило договір про спільну діяльність від 12 грудня 2001 року.

Поданий у 2008 році до третейського суду позов про визнання права власності на спірну нерухомість товариство мотивувало тим, що уклало з ОСОБА_1 12 грудня 2001 року договір про спільну діяльність, за умовами якого останній зобов'язався збудувати нежитлову будівлю загальною площею 182,1 кв. м на земельній ділянці, яка знаходиться у користуванні ТОВ «Старий лицар». У 2004 році будівництво було завершено.

ТОВ «Старий лицар» на виконання умов договору про спільну діяльність передало земельну ділянку для здійснення ОСОБА_1 будівельних робіт, а після завершення будівництва та недосягнення між сторонами домовленості щодо оформлення права власності на нежитлову будівлю звернулося до третейського суду з позовом про визнання на неї права власності.

Вказані обставини свідчать про наявність волевиявлення ТОВ «Старий лицар» на укладення договору про спільну діяльність та подальше виконання його умов.

З огляду на викладене, відсутні правові підстави для визнання недійсним договору про спільну діяльність від 12 грудня 2001 року.

Правильними є висновки апеляційного суду про відмову у задоволенні вимог про визнання недійсним рішення Постійно діючого третейського суду при Юридичній корпорації «Принцип» від 16 грудня 2008 року у справі № ПВ- 128- 06/08, оскільки чинним законодавством не передбачено такого способу захисту. Рішення третейського суду може бути оскаржене у порядку, встановленому ЦПК України та Законом України «Про третейські суди», шляхом звернення до компетентного суду із заявою про скасування цього рішення.

Оскільки суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні вимог ТОВ «Старий лицар» про визнання недійсним договору про спільну діяльність від 12 грудня 2001 року, проте помилився з мотивами, мотивувальну частину рішення апеляційного суду в цій частині слід змінити, виклавши її в редакції цієї постанови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, змінити судове рішення апеляційного суду в частині вирішення вимог про визнання недійсним договору про спільну діяльність шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

В іншій частині постанова апеляційного суду підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Старий лицар» задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного суду від 25 липня 2022 року в частині вирішення вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Старий лицар» про визнання недійсним договору про спільну діяльність змінити, викласти його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанову Львівського апеляційного суду від 25 липня 2022 року в частині вирішення вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Старий лицар» про визнання недійсною третейської угоди, рішення третейського суду та скасування права власності на нежитлову будівлю залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська СуддіА. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов