Постанова

Іменем України

19 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 274/4132/21

провадження № 61-8397св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальний заклад «Бердичівський педагогічний фаховий коледж» Житомирської обласної ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 08 липня 2022 року у складі судді Хуторної І. Ю. та постанову Житомирського апеляційного суду від 19 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Борисюка Р. М., Галацевич О. М., Микитюк О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом Комунального закладу «Бердичівський педагогічний фаховий коледж» Житомирської обласної ради(далі - КЗ «Бердичівський педагогічний фаховий коледж») про визнання недійсним контракту, визнання укладеного контракту безстроковим трудовим договором, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позов мотивований тим, що 15 серпня 1987 року позивачку призначено на посаду викладача Бердичівського педагогічного училища.

16 вересня 1992 року її призначено на посаду викладача по класу фортепіано до Бердичівського педагогічного училища.

06 листопада 2003 року Бердичівське педагогічне училище реорганізовано у Бердичівський педагогічний коледж Житомирської обласної ради, а з 18 січня 2017 року у КЗ «Бердичівський педагогічний коледж» Житомирської обласної ради.

20 січня 2004 року позивачку переведено викладачем фортепіано на умовах контракту у зв`язку з реорганізацію навчального закладу. В подальшому дія контракту неодноразово продовжувалася.

Наказом КЗ «Бердичівський педагогічний коледж» від 23 серпня 2018 року № 58 позивачку звільнено з роботи у зв`язку із закінченням строкового трудового договору (контракту) згідно пункту 2 статті 36 КЗпП України з 31 серпня 2018 року.

Позивачка вважає, що її звільнено незаконно, оскільки аналіз строкових трудових договорів від 26 січня 2004 року, від 01 вересня 2009 року, від 31 серпня 2012 року, від 31 серпня 2015 року, від 31 серпня 2017 року, від 31 серпня 2017 року свідчить про те, що між позивачкою та відповідачем були укладені трудові договори, які лише мали назву строкових, хоча фактично були безстроковими.

У відповідності до частини другої статті 39-1 КЗпП України, оскільки строкові трудові договори, що переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23 КЗпП України, вважаються такими, що укладені на невизначений строк, строковий трудовий договір від 26 січня 2004 року слід вважати таким, що укладений на невизначений строк.

Зазначає, що чинним законодавством, на час виникнення спірних правовідносин не передбачено обов`язкового укладення контрактів із педагогічними працівниками, зокрема викладача фортепіано, окрім директорів закладів.

З урахуванням викладених обставин позивачка просила суд: визнати недійсним контракт, укладений між ОСОБА_1 та КЗ «Бердичівський педагогічний коледж» від 01 вересня 2009 року у частині строку дії контракту з 01 вересня 2009 року до 31 серпня 2012 року; визнати укладений між ОСОБА_1 та КЗ «Бердичівський педагогічний коледж» контракт від 01 вересня 2009 року безстроковим трудовим договором; визнати незаконним та скасувати наказ від 23 серпня 2018 року № 58 КЗ «Бердичівський педагогічний коледж» про звільнення ОСОБА_1 , викладача по класу фортепіано, у зв`язку із закінченням строкового трудового договору (контракту) згідно пункту 2 статті 36 КЗпП України з 31 серпня 2018 року; поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді викладача фортепіано КЗ «Бердичівський педагогічний коледж»; стягнути з КЗ «Бердичівський педагогічний коледж» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 31 серпня 2018 року по день винесення судом рішення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 08 липня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що переукладання (поновлення) строкового трудового договору чи продовження його чинності у випадках, що підпадають під частину другу статті 23 КЗпП України, не передбачає набуття трудовим договором характеру безстрокового, укладеного на невизначений строк. Укладення контракту на певний строк, з урахуванням вимог частини третьої статті 21 КЗпП України, регулюється частиною другою статті 23 КЗпП України, що виключає при переукладанні контракту чи продовженні строку його дії застосування частини другої статті 39-1 КЗпП України. Крім того, переведення на роботу на умовах контракту відбулось на підставі заяви позивачки, як і наступні строкові контракти. Підписи позивачки на контрактах свідчать про погодження нею усіх істотних умов трудового договору.

При таких обставинах суд першої інстанції дійшов висновку, що оспорюваний наказ від 23 серпня 2018 року № 58 прийнято відповідно до вимог законодавства про працю, тому підстави для визнання його незаконним та скасування відсутні, а відтак не підлягають до задоволення і інші (похідні) позовні вимоги ОСОБА_1 .

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачка оскаржила його в апеляційному порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Житомирського апеляційного суду від 19 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 08 липня 2022 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

02 червня 2023 року ОСОБА_1 череззасоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 08 липня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 19 квітня 2023 року.

В касаційній скарзі заявник просить суд скасувати оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій оскаржені судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу від 10 липня 2023 року КЗ «Бердичівський педагогічний фаховий коледж» просить суд в задоволенні касаційної скарги відмовити, оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2023 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

26 червня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що15 серпня 1987 року ОСОБА_1 призначено на посаду викладача Бердичівського педагогічного училища.

16 вересня 1992 року ОСОБА_1 призначено на посаду викладача по класу фортепіано до Бердичівського педагогічного училища.

06 листопада 2003 року Бердичівське педагогічне училище реорганізовано у Бердичівський педагогічний коледж Житомирської обласної ради, а з 18 січня 2017 року у Комунальний заклад «Бердичівський педагогічний коледж» Житомирської обласної ради.

14 січня 2004 року ОСОБА_1 на ім`я директора Бердичівського педагогічного коледжу Житомирської обласної ради подано заяву про переведення її у зв`язку з реорганізацією навчального закладу на посаду викладача фортепіано на умовах контракту.

20 січня 2004 року ОСОБА_1 згідно із поданою нею заявою було переведено до Бердичівського педагогічного коледжу Житомирської обласної ради викладачем фортепіано на умовах контракту у зв`язку з реорганізацію навчального закладу.

26 січня 2004 року між Бердичівським педагогічним коледжем Житомирської обласної ради та ОСОБА_1 укладено контракт на строк з 26 січня 2004 року до 31 серпня 2009 року.

01 вересня 2009 року ОСОБА_1 на ім`я директора Бердичівського педагогічного коледжу Житомирської обласної ради подано заяву про продовження з нею контракту з 01 вересня 2009 року до 31 серпня 2012 року.

Наказом Бердичівського педагогічного коледжу Житомирської обласної ради № 92 від 01 вересня 2009 року у зв`язку із закінченням строкового трудового договору (контракту) ухвалено вважати звільненими з роботи згідно пункту 2 статті 36 КЗпП України з 31 серпня 2009 року педагогічних працівників коледжу, в тому числі і ОСОБА_1 та з 01 вересня 2009 року поновити (переукласти) строковий трудовий договір (контракт) з викладачами та концертмейстерами коледжу терміном на три роки (з 01 вересня 2009 року до 31 серпня 2012 року) в тому числі і з ОСОБА_1 - викладачем по класу фортепіано.

01 вересня 2009 року між Бердичівським педагогічним коледжем Житомирської обласної ради та ОСОБА_1 укладено контракт на строк з 01 вересня 2009 року до 31 серпня 2012 року.

31 серпня 2012 року ОСОБА_1 на ім`я директора Бердичівського педагогічного коледжу Житомирської обласної ради подано заяву про продовження з нею контракту з 01 вересня 2012 року до 31 серпня 2015 року.

Відповідно до витягу з наказу № 90 від 03 вересня 2012 року Бердичівського педагогічного коледжу Житомирської обласної ради у зв`язку із закінченням строкового трудового договору (контракту) наказано вважати звільненими з роботи згідно пункту 2 статті 36 КЗпП України з 31 серпня 2012 року педагогічних працівників коледжу, в тому числі і ОСОБА_1 та з 01 вересня 2012 року вважати поновленим строковий трудовий договір (контракт) з викладачами, коледжу, терміном на три роки (з 01 вересня 2012 року до 31 серпня 2015 року), в тому числі із ОСОБА_1 - викладачем по класу фортепіано.

31 серпня 2012 року між Бердичівським педагогічним коледжем Житомирської обласної ради та ОСОБА_1 укладений контракт на строк з 01 вересня 2012 року по 31 серпня 2015 року.

31 серпня 2015 року ОСОБА_1 подала на ім`я директора Бердичівського педагогічного коледжу Житомирської обласної ради заяву, у якій просила поновити з нею контракт з 01 вересня 2015 року до 31 серпня 2016 року.

Наказом від 03 вересня 2015 року № 86 Бердичівського педагогічного коледжу Житомирської обласної ради у зв`язку із закінченням строкового трудового договору (контракту) наказано вважати звільненими з роботи згідно пункту 2 статті 36 Кодексу законів про працю України з 31 серпня 2015 року педагогічних працівників коледжу, зокрема, ОСОБА_1 та поновити (переукласти) строковий трудовий договір (контракт) з викладачами коледжу, терміном на один рік з 01 вересня 2015 року до 31 серпня 2016 року, в тому числі із ОСОБА_1 - викладачем по класу фортепіано.

31 серпня 2015 року між Бердичівським педагогічним коледжем Житомирської обласної ради та ОСОБА_1 укладений контракт на строк з 01 вересня 2015 року до 31 серпня 2016 року.

31 серпня 2016 року ОСОБА_1 звернулась до директора Бердичівського педагогічного коледжу Житомирської обласної ради із заявою, у якій просила продовжити з нею контракт з 01 вересня 2016 року до 31 серпня 2017 року.

Наказом від 01 вересня 2016 року № 68 Бердичівського педагогічного коледжу Житомирської обласної ради у зв`язку із закінченням строкового трудового договору (контракту) наказано вважати звільненими з роботи згідно пункту 2 статті 36 Кодексу законів про працю України з 31 серпня 2016 року педагогічних працівників коледжу, зокрема, ОСОБА_1 , та поновити (переукласти) строковий трудовий договір (контракт) з педагогічними працівниками коледжу, терміном на один рік з 01 вересня 2016 року по 31 серпня 2017 року, із ОСОБА_1 - викладачем по класу фортепіано.

31 серпня 2016 року між Бердичівським педагогічним коледжем Житомирської обласної ради та ОСОБА_1 укладений контракт на строк з 01 вересня 2016 року до 31 серпня 2017 року.

31 серпня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до директора Бердичівського педагогічного коледжу Житомирської обласної ради із заявою, у якій просила продовжити з нею контракт з 01 вересня 2017 року до 31 серпня 2018 року.

Наказом від 31 серпня 2017 року № 57 КЗ «Бердичівський педагогічний коледж» Житомирської обласної ради у зв`язку із закінченням строкового трудового договору (контракту) наказано вважати звільненими з роботи згідно пункту 2 статті 36 КЗпП України з 31 серпня 2017 року педагогічних працівників коледжу, зокрема, ОСОБА_1 , та поновити (переукласти) строковий трудовий договір (контракт) з педагогічними працівниками коледжу терміном на один рік з 01 вересня 2017 року до 31 серпня 2018 року, в тому числі із ОСОБА_1 - викладачем по класу фортепіано.

31 серпня 2017 року між КЗ «Бердичівський педагогічний коледж» Житомирської обласної ради та ОСОБА_1 укладений контракт на строк з 01 вересня 2017 року до 31 серпня 2018 року.

Наказом від 23 серпня 2018 року № 58 КЗ «Бердичівський педагогічний коледж» Житомирської обласної ради ОСОБА_1 , викладача по класу фортепіано, звільнено з роботи у зв`язку із закінченням строкового трудового договору (контракту) згідно пункту 2 статті 36 КЗпП України з 31 серпня 2018 року.

31 серпня 2018 року позивач отримала трудову книжку, що підтверджується її підписом у рядку № 6 стовпчика «Розписка працівника в отриманні трудової книжки» у Книзі обліку трудових книжок.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 5-1 КЗпП України (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу

і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Частинами першою та третьої статті 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органу чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації чи уповноважений ним орган зобов`язується виплачувати працівнику заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки

і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору,

в тому числі достроково, можуть встановлюватися угодою сторін.

Строковий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений термін з урахуванням характеру наступної роботи або умов її виконання, або інтересів працівника, та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (частина друга статті 23 КЗпП України).

Підставою для укладення строкового трудового договору на вимогу працівника є його заява про прийняття на роботу, в якій вказуються обставини або причини, що спонукають працівника найматися на роботу за строковим трудовим договором, а також строк, протягом якого він працюватиме. При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події або виконанням певного обсягу робіт. Строк, на який працівник наймається на роботу, обов`язково має бути вказаний у наказі про прийняття на роботу, інакше буде вважатися, що працівник прийнятий на роботу за безстроковим трудовим договором.

Відповідно до частини третьої статті 54 Закону України «Про освіту» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) педагогічні та науково-педагогічні працівники приймаються на роботу шляхом укладення трудового договору, в тому числі за контрактом.

На виконання даної норми Закону відповідачем прийнято наказ № 100 від 19 листопада 2003 року, яким запроваджено для педагогічних працівників контрактну форму трудового договору.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 року № 963 «Про затвердження переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників» посада викладача відноситься до посад педагогічних працівників.

Згідно з пунктом 10 Положення про порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 170, у контракті передбачаються обсяги пропонованої роботи та вимоги до якості і строків її виконання, строк дії контракту, права, обов`язки та взаємна відповідальність сторін, умови оплати й організації праці, підстави припинення та розірвання контракту, соціально-побутові та інші умови, необхідні для виконання взятих на себе сторонами зобов`язань, з урахуванням специфіки роботи, професійних особливостей та фінансових можливостей підприємства, установи, організації чи роботодавця.

Отже, виходячи з особливостей зазначеної форми договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, при укладенні контракту закон надав право сторонам встановлювати їхні права, обов`язки та відповідальність, зокрема, як передбачену нормами КЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника, та додаткові підстави розірвання договору.

Підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункт 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення. На цій підставі може бути припинений тільки строковий трудовий договір, укладений як строковий відповідно до закону. Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договору. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частиною першою статті 36 КЗпП України.

Суди встановили, що ОСОБА_1 шляхом подання заяви погодилась на переведення її на роботу на умовах контракту, при цьому строкові контракти укладались за заявами ОСОБА_1 . Її підписи на контрактах свідчать про погодження працівника з їх умовами.

Відповідно до п.6.2 контракту від 31 серпня 2017 року однією із підстав його розірвання є закінчення строку дії (пункт 2 статті 36 КЗпП України).

Згідно з частиною другою статті 39-1 КЗпП України трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

Переукладання строкового трудового договору (контракту) чи продовження строку його чинності у випадках, що підпадають під частину другу статті 23 КЗпП України, не передбачає набуття трудовим договором характеру безстрокового, укладеного на невизначений строк.

Укладення контракту на певний строк, з урахуванням частини третьої статті 21 КЗпП України, регулюється частиною другою статті 23 КЗпП України, що виключає при переукладанні контракту чи продовженні строку його дії застосування частини другої статті 39-1 КЗпП України.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 15 квітня 2021 року у справі № 274/6853/18 (провадження № 61-12067св20) з аналогічним суб`єктним складом учасників при розгляді трудового спору.

При таких обставинах суди, дослідивши наявні докази та встановивши обставини справи, обґрунтовано відмовили у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним контракту, визнання укладеного контракту безстроковим трудовим договором, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Верховний Суд встановив, що оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 08 липня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 19 квітня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов