ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19.10.2023 м. Івано-ФранківськСправа № 909/552/23

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Горпинюка І.Є., за участі секретаря судового засідання Феденько Н.М., учасників справи: представника позивача - адвоката Гудкової Т.А., представника відповідача - адвоката Дениса Т.Д., розглянув у відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження, справу № 909/552/23 за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Вокзальна компанія" Акціонерного товариства "Українська залізниця" до фізичної особи-підприємця Грещука Юрія Ярославовича про стягнення 1198137,32 грн,

Суть спору.

Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Вокзальна компанія" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі також позивач або АТ Укрзалізниця) звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до фізичної особи-підприємця Грещука Юрія Ярославовича (далі також відповідач або ФОП Грещук Ю.Я.) про стягнення 1198137,32 грн, з яких: 996100,51 грн - неустойка, 202036,81 грн - сума боргу по відшкодуванню витрат балансоутримувача по утриманню орендованого майна, земельного податку та податку на нерухоме майно.

Стислий виклад позиції позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 31.08.2012 між Регіональним відділенням ФДМУ по Івано-Франківській області (орендодавець), Фізичною особою-підприємцем Грещуком Юрієм Ярославовичем (орендар) та Відокремленим підрозділом "Вокзал станції Івано-Франківськ" ДТГО "Львівська залізниця" (балансоутримувач) укладено договір оренди державного майна №28/12, який закінчив свою дію 30.06.2018. Орендоване майно було повернуто орендодавцю за актом приймання-передачі 31.10.2022. З огляду на неповернення об`єкта оренди після припинення дії договору, відповідачу - ФОП Грещуку Ю.Я. нараховано неустойку, за період з 01.06.2021 по 31.10.2022, та заборгованість по відшкодуванню витрат балансоутримувача по утриманню орендованого майна, земельного податку та податку на нерухоме майно, згідно договору №28/12А про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та відшкодування компенсації плати податку на землю від 01.09.2012 та додатку № 1 до договору №28/12А від 01.09.2012.

Стислий виклад заперечень відповідача.

Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог з тих підстав, що через запровадженні карантинні заходи у зв`язку з поширенням коронавірусного захворювання COVID-19, він не мав доступ до приміщення, не міг ним користуватись та здійснювати підприємницьку діяльність, а тому звільнявся від сплати орендних платежів відповідно до положень п. 14 розділу Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України. Ним отримано сертифікати Івано-Франківської торгово-промислової палати № 2600-22-0123 від 17.05.2022 та № 2600-23-0172 від 13.01.2023 про визнання форс-мажорних обставин. Покликається на заборону роботи суб`єктів господарювання, яка передбачає приймання відвідувачів, зокрема закладів громадського харчування (ресторанів, кафе тощо), встановлену постановою Кабінету Міністрів України № 211 (у редакції постанови від 02.04.2020 № 255. Зазначає, що встановлений в державі карантин є форс-мажорною обставиною відповідно до ч.2 статті 141 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні. Як на форс-мажорну обставину, яка звільняє його від відповідальності відповідач вказує і воєнний стан, введений з 24.02.2022, у зв`язку з чим він прострочив повідомлення відповідача про розірвання договору та повернення майна. Відповідач вважає, що нараховані позивачам суми коштів в період дії форс-мажорних обставин є неправомірними, оскільки приміщення фактично були в простої, він не міг ними користуватися, зайти туди, провадити підприємницьку діяльність, і тим паче отримувати грошову вигоду.

Процесуальні дії у справі, вирішення заяв та клопотань.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Господарського суду Івано-Франківської області від 12.06.2023, для розгляду справи № 909/552/23 визначено суддю Горпинюка І.Є.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 14.06.2023, прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 05.07.2023; встановлено сторонам строки на подачу відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечення.

Ухвалою від 28.06.2023 задоволено заяву представника позивача адвоката Гудкової Т.А. про її участь у підготовчому судовому засіданні в режимі відеоконференції.

В підготовче засідання 05.07.2023 з`явилася представник позивача адвокат Гудкова Т.А., відповідач в підготовче засідання не з`явився, явку свого представника не забезпечив, хоча суд належним чином повідомляв його про дату і час судового засідання ухвалою суду від 14.06.2023, копія якої направлялась відповідачу на його адресу, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак поштове відправлення повернулось на адресу суду з відміткою, що адресат відсутній за вказаною адресою.

Згідно з ч. 3 статті 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до п. 1 частини 6 статті 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день вручення судового рішення під розписку.

Пунктом 4 частини 6 статті 242 ГПК України встановлено, що днем вручення судового рішення, зокрема, є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

За приписами ч. 1 ст. 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Поштове відправлення (рекомендований лист № 7650102847652 з позначкою Судова повістка), якою суд направляв відповідачу копію ухвали від 14.06.2023 повернуто до суду підприємством поштового зв`язку з відміткою адресат відсутній за вказаною адресою, дата проставлення відмітки: 22.06.2023.

Враховуючи, що ухвалу від 14.06.2023, якою суд повідомляв відповідача, в тому числі про дату підготовчого засідання у справі, суд направив за належною адресою відповідача, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, але поштове відправлення повернуті суду з причини адресат відсутній за вказаною адресою, відповідач в розумінні п. 4 ч. 6 статті 242 ГПК України є належно повідомлений судом про дату час і місце підготовчого засідання.

Неявка учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце підготовчого засідання не перешкоджає його проведенню, а тому суд 05.07.2023 провів підготовче засідання у відсутності відповідача та його представника.

Вирішивши питання підготовчого провадження, суд ухвалою, яка занесена до протоколу судового засідання від 05.07.2023, закрив підготовче провадження та призначив розгляд справи по суті на 22.08.2023. Також суд ухвалив проводити усі судові засідання у справі в режимі відеоконференції з участю в судових засідання в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів представника відповідача Гудкової Т.А.

28.07.2023 до суду від представника відповідача адвоката Дениса Т.Д. надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 11055/23 від 28.07.2023), до якого долучено копії ордеру на надання правничої допомоги АТ№ 1046998 від 27.07.2023, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, сертифікатів Івано-Франківської торгово-промислової палати від 17.05.2022 № 243-05/22 та від 13.01.2023 № 13-01/23. У відзиві, крім заперечень на позовну заяву, представник відповідача виклав також і клопотання про поновлення строку на подання відзиву з тих причин, вказуючи одночасно, що дізнався та отримав позовну заяву з додатками 24.07.2023, про спір дізнався з вебпорталу Судової влади України.

03.08.2023 на електронну пошту суду від представника позивача адвоката Гудкової Т.А. надійшла відповідь на відзив (вх. № 11311/23 від 03.08.2023), підписана цифровим підписом.

18.08.2023 від представника відповідача адвоката Дениса Т.Д. на електронну пошту суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв`язку з його перебуванням на санаторно-курортному лікуванні в м. Східниця з 20.08.2023 по 01.09.2023. До клопотання додано копії довідки № 23 адвоката Дениса Т.Д. про перебування адвоката у відпустці на санаторно-курортному лікуванні, довідки № 3 від 17.08.2023, виданої лікуючим лікарем, для одержання путівки на санаторно-курортне лікування.

В судове засідання з розгляду справи по суті 22.08.2023 з`явилась представник позивача адвокат Гудкова Т.А. (взяла участь в режимі відеоконференції). В судовому засіданні, ухвалами, занесеними до протоколу судового засідання, суд: поновив відповідачу строк на подання відзиву з додатками та прийняв його до розгляду; прийняв до розгляду відповідь на відзив; відклав розгляд справи на 13.09.2023.

В судове засідання з розгляду справи по суті 13.09.2023 з`явилась представник позивача адвокат Гудкова Т.А. (взяла участь в режимі відеоконференції). Відповідач та його представник в судове засідання не з`явились, однак 13.09.2023 представник відповідача адвокат Денис Т.Д. засобами підсистеми ЄСІТС Електронний суд подав суду клопотання (вх. № 13256/23 від 13.09.2023), в якому зазначає, що станом на 13.09.2023 йому стало відомо з реєстру судових справ (повістки та ухвал він не отримував), що відносно його клієнта Грещука Ю.Я., призначено справу на 13.09.2023. Просить відкласти розгляд справи на інший день у зв`язку з перебуванням в цей день у Рогатинському районному суді (суддя Могила Р.Г. справа 349/564/17, яку призначено на 10-00 год. 13.09.2023) про обвинувачення ОСОБА_1 - тяжкий злочин) і де будуть присутні кілька свідків з різних районів та прокурор. При можливості праву просить відкласти після 04.10.2023 (вільні дати 05.10.23, 09.10.23, 12.10.23 та будь-які інші після 14.10.23. До клопотання долучено копії повістки про виклик ОСОБА_2 до Рогатинського районного суду Івано-Франківської області на 10:00 год. 13.0.2023 в кримінальному провадженні № 349/564/17. Враховуючи відсутність в суду документів про вручення відповідачу копії ухвали суду від 22.08.2023, якою він повідомлявся про призначення розгляду справи 13.09.2023, а також клопотання адвоката Дениса Т.Д., в якому наведено поважні причини для неявки в судове засідання, суд відклав розгляд справи на 05.10.2023, дату, яку представник відповідача Денис Т.Д. у своєму клопотанні зазначив як вільну.

В судове засідання з розгляду справи по суті 05.10.2023 з`явились представник позивача адвокат Гудкова Т.А. (взяла участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції) та представник відповідача адвокат Денис Т.Д.

В судовому засіданні 05.10.2023 суд відмовив в задоволенні клопотання представника відповідача про залучення до участі в справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_3 , оскільки не встановив що рішення суду може вплинути на її права або обов`язки щодо відповідача, а також з тих підстав що за змістом ч. 1 статті 50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору залучаються до участі у справі до закінчення підготовчого провадження.

Також в судовому засіданні 05.10.2023 суд заслухав вступне слово представників сторін, їх відповіді на запитання, поставлені одне одному та судом, дослідив письмові докази, після чого оголосив перерву в судовому засіданні до 19.10.2023.

Після перерви, в судове засідання 19.10.2023 з`явились представник позивача адвокат Гудкова Т.А. (взяла участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції) та представник відповідача адвокат Денис Т.Д. Суд закінчив з`ясування обставин справи та перервірку їх доказами, заслухав виступи представників сторін у судових дебатах та в нарадчій кімнаті ухвалив рішення. 19.10.2023 суд проголосив вступну та резолютивну частину рішення.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Савенкова проти України" від 02.05.2013, "Папазова та інші проти України" від 15.03.2012).

Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Оскільки за клопотаннями представника відповідача суд 22.08.2023 та 13.09.2023 відкладав розгляд справи, оскільки представник відповідача повідомляв суду поважні причини неявки в судове засідання, з урахуванням забезпечення обом сторонам права на участь у розгляді справи, з урахуванням строку, необхідного для направлення відповідачу ухвали-повідомлення про дату, час і місце судового розгляду, справа не могла бути вирішена протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті, як передбачено статтею 195 ГПК. Однак це, з наведених вище мотивів, не свідчить про порушення розумного строку розгляду справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судом. Оцінка доказів. Норми права, які застосував суд, та інші мотиви ухваленого рішення.

Предмет доказування у даній справи становлять обставини: існування між сторонами договірних відносин щодо оренди майна, закінчення строку договору оренди, виникнення та виконання відповідачем обов`язку щодо повернення орендованого майна; розміру та правомірності нарахування відповідачу неустойки за несвоєчасне повернення орендованого майна та витрат балансоутримувача по утриманню орендованого майна, земельного податку та податку на нерухоме майно; існування обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин), які звільняють відповідача від передбаченої договором та законом відповідальності.

За змістом ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які становлять предмет доказування, позивач доводить такими доказами (копіями документів): договором оренди з додатками; договором про відшкодування витрат балансоутримувача з додатками; актами приймання-передачі орендованого майна; рахунками на оплату неустойки за червень 2021 - жовтень 2022 з актами; листами від 08.10.2021, 14.06.2022, 14.07.2022, 27.09.2022, 29.05.2023; розрахунками: а) неустойки, б) заборгованості за договором відшкодування витрат, в) розміру компенсації податку за землю, г) розміру компенсації податку на нерухоме майно; калькуляціями на відшкодування витрат на утримання 1 кв.м. приміщення будівлі вокзалу; рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 12.01.2023 у справі № 909/1147/21, яке набрало законної сили.

Обставини, які становлять предмет доказування, відповідач доводить сертифікатами Івано-Франківської торгово-промислової палати від 17.05.2022 № 243-05/22 та від 13.01.2023 № 13-01/23.

При встановленні обставин справи, суд враховує надані сторонами письмові докази, а також керується частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У постанові Верховного Суду від 24.05.2018 у справі № 922/2391/16 зазначено, що преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору.

Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини

Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.

Тобто преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин.

Звільнення від доказування навіть у разі наявності преюдиційних обставин, встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Господарські суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях в інших господарських справах. Для спростування преюдиційних обставин, передбачених статтею 75 Господарського процесуального кодексу України, учасник господарського процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами встановленими Господарського процесуального кодексу України. Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу. Крім того, відповідно до приписів частини 7 статті 75 Господарського процесуального кодексу України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

Отже, господарський суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі, з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду, та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм (зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.03.2020 у справі № 910/2360/19).

Позивач у позовній заяві та при розгляді справи, в обґрунтування своїх позовних вимог, покликається, зокрема, на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 12.01.2023 у справі № 909/1147/21 за позовом за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця", в особі філії "Вокзальна компанія" акціонерного товариства "Українська залізниця" до відповідачів: Фізичної особи-підприємця Грещука Юрія Ярославовича, Фізичної особи-підприємця Гануляк Ірини Павлівни, про стягнення 148 283,41 грн, з яких: 57 797,22 грн - плата за оренду приміщення, 90 486,19 грн - експлуатаційні витрати та відшкодування податку на землю, звільнення нежитлового приміщення.

Дане рішення суду залишено в силі постановою Західного апеляційного господарського суду від 17.04.2023, і набрало законної сили.

Як слідує з вищезгаданого судового рішення, серед сторін справи виступали той самий позивач та той самий відповідач, що і в справі № 909/552/23, яка розглядається.

При цьому, спір стосувався стягнення неустойки, експлуатаційних витрат та податку за землю, нарахованих на підставі тих самих договору оренди та договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна, порушення зобов`язань за якими є підставою позову у справі № 909/552/23, що розглядається, однак щодо інших часових періодів.

Сторони: АТ Укрзалізниця та ФОП Грещук Ю.Я. у своїх заявах по суті спору не заперечували та не оспорювали обставин, які встановлені рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 12.01.2023 у справі № 909/1147/21.

Враховуючи наведене, суд враховує при встановленні обставин справи, як преюдиційні, ті обставини, що були встановлені рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 12.01.2023 у справі № 909/1147/21.

Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши відповідно до приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України в сукупності всі докази, які мають значення для вирішення спору по суті, з огляду на більшу вірогідність відповідних доказів, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд визнає встановленими такі обставини, які становлять предмет доказування.

Між Регіональним відділенням ФДМУ по Івано-Франківській області (орендодавець), Фізичною особою-підприємцем Грещуком Юрієм Ярославовичем (орендар) та Відокремленим підрозділом "Вокзал станції Івано-Франківськ" Державного галузево-територіального об`єднання "Львівська залізниця" (балансоутримувач) укладено договір оренди державного майна №28/12 від 31.08.2012 (далі - договір, або договір оренди). За цим договором орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування, з метою розміщення їдальні, яка не здійснює продаж товарів підакцизної групи, державне майно - приміщення ресторанного комплексу загальною площею 350,6 кв. м., яке знаходиться на першому поверсі будівлі вокзалу станції Івано-Франківськ, що розташована за адресою: м. Івано-Франківськ, Привокзальна площа, 1 (пункт 1.1 та 1.2 договору).

Додатковим договором від 29.01.2016 встановлено, що орендодавцем майна, визначеного договором №28/12 від 31.08.2012, є Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця".

Зазначені зміни до договору оренди, зокрема щодо сторони орендодавця відображають зміни у правовому регулюванні, зумовлені набранням чинності Законом України "Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" АТ "Укрзалізниця", частиною третьою статті 2 якого передбачено утворення як акціонерного товариства, 100 % акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту України, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття.

Згідно з пунктом 2.1. договору, вступ орендаря у користування майном настає одночасно з підписанням сторонами договору та акта приймання-передачі (пункт 2.1. договору).

За актом приймання-передачі державного майна від 31.08.2012 передбачене договором оренди майно було передано в користування відповідача.

Орендна плата, визначена підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропозиції її розподілу, затвердженої постановою КМУ № 786 від 04.10.1995 і за базовий місяць оренди листопад 2015 становить 21 478,42 грн без ПДВ. Орендна плата у розмірі 100% не пізніше 10 числа місяця наступного за звітним перераховується на розрахунковий рахунок орендодавця (пункти 3.1., 3.4. договору в редакції додаткового договору від 29.01.2016).

Орендна плата, за домовленістю сторін з 01.07.2017 року становить 24 128,93 грн без ПДВ (пункт 3.1. договору в редакції додаткового договору від 11.07.2016), з 01.11.2017 року становить 30161,00грн без ПДВ (пункт 3.1. договору в редакції додаткового договору від 27.12.2017), з 01.01.2018 року становить 40 000,00 грн з ПДВ та за лютий 2018 року до завершення дії договору визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць (пункт 3.1. договору в редакції додаткового договору від 30.01.2018).

Договір №28/12 діяв з 31.08.2012 до 31.08.2013 (пункт 11.1.договору).

Згідно з пунктом 11.6. договору, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір підлягає продовженню на той самий термін і на тих самих умовах та при наявності дозволу уповноваженого органу управління. Зазначені дії оформляються додатковим договором, який є невід`ємною частиною договору оренди.

Договорами про внесення змін та доповнень №1 від 27.09.2013, №2 від 27.08.2014, додатковими договорами від 29.01.2016, від 01.04.2016, від 30.06.2016, від 01.08.2016, від 17.11.2016, від 07.04.2017, від 11.07.2017, від 27.12.2017, від 30.01.2018, від 23.05.2018 строк дії договору неодноразово продовжувався до 31.08.2014, до 01.09.2015, до 31.03.2016, до 30.06.2016, до31.07.2016, до 31.10.2016, до 31.03.2017, до 30.06.2017, до 31.10.2017, до 31.12.2017, до 31.03.2018, до 30.06.2018 відповідно.

Договір оренди припинив свою дію 30.06.2018. Така обставина встановлена Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 12.01.2023 по справі № 909/1147/21, яке залишено без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 17.04.2023, та, відповідно до вимог ч. 4 ст. 75 ГПК України не підлягає повторному доказуванню.

Пунктами 11.9., 11.10. договору сторони погодили, що у разі припинення або розірвання договору, майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем. Майно вважається повернутим з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі. Обов`язок щодо складання акта про повернення майна покладається на орендаря.

Якщо орендар не виконує обов`язку щодо повернення майна, орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування майном за весь час прострочення (пункт 11.11. договору).

Водночас, згідно з пунктом 5.13 договору обов`язком орендаря є здійснення витрат, пов`язаних утриманням орендованого майна, шляхом укладення у 15-ти денний термін з дня підписання договору оренди, договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна, компенсації плати податку за землю на наданих комунальних послуг.

Окрім договору оренди, між Відокремленим підрозділом "Вокзал станції Івано-Франківськ" Державного територіально-галузевого об`єднання Львівська залізниця (балансоутримувач) та Фізичною особою-підприємцем Грещуком Юрієм Ярославовичем (орендар) 01.09.2012 було укладено договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та відшкодування компенсації плати податку на землю №28/12 А (далі - договір про відшкодування витрат). Згідно з умовами цього договору про відшкодування витрат: балансоутримувач Вокзал станції Івано-Франківськ ДГТО Львівська залізниця забезпечує обслуговування, експлуатацію та ремонт будівлі, що знаходиться за адресою: м. Івано-Франківськ, пл. Привокзальна, 1, загальною площею 5348,8 кв.м., а також утримання прибудинкової території, а орендар бере участь у витратах балансоутримувача на виконання вказаних робіт пропорційно до займаної ним площі у цій будівлі; орендар користується приміщенням ресторанного комплексу загальною площею 350,6 кв. м. на першому поверсі будівлі вокзалу під розміщення їдальні, яка не здійснює продаж товарів підакцизної групи.

Розмір плати за обслуговування і поточний ремонт будівлі, прибудинкової території, утримання приміщень загального користування залежить від складу робіт і послуг, які надаються балансоутримувачу житлово-експлуатаційними, ремонтно-будівельними організаціями та іншими суб`єктами господарювання, і визначається розрахунком щомісячних платежів (кошторисом витрат) за обслуговування та поточний ремонт будівлі та інші послуги балансоутримувача та відшкодування плати податку на землю (абзац третій п. 2.1.1 договору про відшкодування витрат).

Балансоутримувач щомісячно виставляє рахунки за послуги по відшкодуванню витрат на утримання орендованого нерухомого майна та відшкодування компенсації плати податку за землю. Орендар зобов`язаний не пізніше 5-ти днів, після отримання рахунку, вносити плату за санітарне обслуговування прибудинкової території та приміщень загального користування та відшкодування компенсації плати податку за землю (пункти 2.2.3., 2.2.4. договору про відшкодування витрат).

Розрахунок щомісячних платежів, пов`язаних з обслуговуванням та утриманням будівлі вокзалу та прибудинкової території, наведений у додатку №1 до договору №28/12 А від 01.09.2012. Згідно з приміткою до додатку № 1, нарахування щомісячних платежів по відшкодуванню витрат, здійснюється на підставі калькуляції на відшкодування експлуатаційних витрат на утримання та обслуговування будівлі вокзалу станції Івано-Франківськ, розраховує балансоутримувач на 1 кв.м. займаної площі орендаря. Калькуляція перераховуватиметься в залежності від розрахункових показників наведених вище, а також зміни в оплаті працівників.

Договір №28/12 А про відшкодування витрат діяв з 01.09.2012 по 01.09.2013 (пункт 5.1. договору).

Згідно з пунктом 5.4. договору про відшкодування витрат, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, він вважається продовженим на той самий термін та на тих самих умовах.

Реорганізація балансоутримувача чи орендаря або перехід права власності на приміщення чи будівлю до інших осіб, не визнається підставою для зміни або припинення чинності договору, договір зберігає свою чинність для нового власника приміщення та будівлі пункт 5.5. договору про відшкодування витрат).

Виконуючи умови договір оренди державного майна №28/12 від 31.08.2012, позивач передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування нерухоме майно - приміщення ресторанного комплексу загальною площею 350,6 кв. м., яке знаходиться на першому поверсі будівлі вокзалу станції Івано-Франківськ, що розташована за адресою: м. Івано-Франківськ, Привокзальна площа, 1, що засвідчено у підписаному сторонами акті приймання - передачі в оренду нерухомого майна від 31.08.2012, а за наслідками укладення додаткового договору від 29.01.2016, також і в акті приймання-передачі в оренду нерухомого майна від 29.01.2016.

Повідомленням №128 В від 08.06.2018 орендодавець інформував орендаря про те, що строк дії договору оренди №28/12 спливає 30.06.2018 та в подальшому продовжуватись не буде.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 12.01.2023 по справі № 909/1147/21, яке залишено без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 17.04.2023, позов Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Вокзальна компанія" АТ "Українська залізниця" до відповідача Фізичної особи-підприємця Грещука Юрія Ярославовича про стягнення 148 283,41 грн задоволено частково; стягнуто з фізичної особи-підприємця Грещука Юрія Ярославовича на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Вокзальна компанія" 48 164,35 грн неустойки у розмірі подвійної орендної плати за неповернення орендованого майна за період з 01.07.2018 до 01.06.2021; 90 486,19 грн експлуатаційних витрат та податку на землю за період з 31.08.2020 до 31.05.2021; 2122,45 грн судового збору.

Цим же рішенням суду закрито провадження у справі за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Вокзальна компанія" АТ "Українська залізниця" до відповідачів Фізичної особи-підприємця Грещука Юрія Ярославовича, Фізичної особи-підприємця Гануляк Ірини Павлівни про звільнення нежитлового приміщення загальною площею 350,6 кв. м., яке знаходиться в приміщенні ресторанного комплексу на першому поверсі будівлі вокзалу станції Івано-Франківськ.

Провадження у цій частині позову закрито судом з тих підстав, що за актом приймання-передачі майна від 31.10.2022, відповідачем повернуто позивачу нежитлове приміщення загальною площею 350,6 кв.м., розташоване на першому поверсі будівлі вокзалу станції Івано-Франківськ, що свідчить про припинення існування між сторонами предмету спору в частині позовної вимоги про звільнення ФОП Грещуком Ю.Я., ФОП Гануляк І.П. спірного нежитлового приміщення.

Позивачем подано суду копію акта приймання-передачі майна від 31.10.2022, з якого вбачається повернення відповідачем Ю.Я. Грещук та І.П. Гануляк, а також прийняття позивачем нежитлового приміщення загальною площею 350,6 кв.м., розташованого на першому поверсі будівлі вокзалу станції Івано-Франківськ. В акті зазначено, що дата приймання-передачі майна від орендаря до орендодавця: 31 жовтня 2022 року. Зазначений акт підписано сторонами без будь-яких зауважень.

У письмових вимогах № 954 від 08.10.2021, № 367 від 14.06.2022, № 505 від 14.07.2022, № 834 від 27.09.2022, № 424 від 29.05.2023, позивач неодноразово вимагав у відповідача погашення заборгованості за договором оренди та договором про відшкодування витрат.

Зокрема у вимозі № 424 від 29.05.2023 позивач інформував відповідача про наявність заборгованості за період з 01.06.2021 по 31.10.2022 в сумі 1198137,32 грн, зокрема борг по сплаті неустойки в сумі 996100,51 грн, та по відшкодуванню витрат балансоутримувача по утриманню орендованого майна, витрат на оплату податку за землю та податку на нерухоме майно в сумі 202036,81 грн.

Разом з цією вимогою позивач направив відповідачу і рахунки з актами виконаних робіт за відповідний період. Копії цих рахунків та актів виконаних робіт долучено до матеріалів справи.

Згідно з долученим до позовної заяви розрахунком заборгованості зі сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за договором від 31.08.2012 № 28/12 оренди державного майна, сума неустойки, яка нарахована фізичній особі-підприємцю Грещуку Ю.Я. за період з 01.06.2021 по 31.10.2022 становить 996100,51 грн.

Крім того, за розрахунком заборгованості за договором від 01.09.2012 № 28/12 А про відшкодування витрат балансоутримувача, понесених вокзалом експлуатаційних витрат, витрат на оплату податку за землю та податку на нерухоме майно, відповідачу за період з 01.06.2021 по 31.10.2022 нараховано борг у сумі 202036,81 грн (в т. ч. ПДВ), з яких: експлуатаційні витрати - 131683,38 грн (без ПДВ), відшкодування земельного податку - 2875,81 грн (без ПДВ) та відшкодування податку на нерухомість - 33804,84 грн (без ПДВ). На вказані суми заборгованості нараховано ПДВ в загальному розмірі 33672,78 грн.

Виходячи з встановлених обставин, суд при вирішенні спору застосовує норми права, які регулюють правовідносини сторін.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (частини перша-третя статті 6 ЦК України).

Згідно з приписами статей 626, 627, 628, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 180 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Частиною 1 ст. 283 ГК України встановлено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності (ч. 1 ст. 286 ГК України). Строки внесення орендної плати визначаються в договорі (ч. 4 ст. 286 ГК України).

Згідно з ч. 4 статті 291 Господарського кодексу України, правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Частиною першою статті 785 Цивільного кодексу України визначено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до частини 2 статті 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

У відповідності до частини 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частиною першою статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч. 1 статті 549 ЦК України).

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 статті 230 Господарського кодексу України).

У відповідності до частини другої статті 785 ЦК України, якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Невиконання наймачем передбаченого частиною першою статті 785 Цивільного кодексу України обов`язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі (у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі) у разі припинення договору є порушенням умов договору, що породжує у наймодавця право на застосування до наймача відповідно до частини другої статті 785 Цивільного кодексу України такої форми майнової відповідальності як неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Неустойка за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України має спеціальний правовий режим, який обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди є майновим і виникає після закінчення дії договору. Наймодавець (орендодавець) у цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші ефективні засоби впливу задля виконання відповідного зобов`язання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

Неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, є самостійною формою майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, яка застосовується у разі (після) припинення договору - якщо наймач не виконує обов`язку щодо негайного повернення речі, і є належним способом захисту прав та інтересів орендодавця після припинення договору, коли користування майном стає неправомірним.

Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 25.05.2022 у справі N 904/4472/20, від 08.06.2021 у справі N 916/1428/19.

Із припиненням договірних (зобов`язальних) відносин за договором оренди (найму) у наймача (орендаря) виникає новий обов`язок - негайно повернути наймодавцеві річ.

Після спливу строку дії договору оренди невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

Відтак, користування майном після припинення договору оренди є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном

До предмета доказування при розгляді спорів щодо стягнення неустойки в порядку частини другої статті 785 Цивільного кодексу України, як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди, входять обставини невжиття орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин за відсутності умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк; умисне ухилення орендаря від обов`язку щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди; утримання орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджання орендарем в доступі орендодавця до належного йому об`єкта оренди; відсутності з боку орендодавця бездіяльності та невчинення ним дій, спрямованих на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна.

Такого правового висновку дійшла об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постановах від 13.12.2019 у справі N 910/20370/17, від 19.04.2021 у справі N 910/11131/19.

Пунктами 11.9., 11.10. договору сторони погодили, що у разі припинення або розірвання договору, майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем. Майно вважається повернутим з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі. Обов`язок щодо складання акта про повернення майна покладається на орендаря.

Законодавство у сфері орендних правовідносин пов`язує припинення обов`язків орендаря з фактом поверненням об`єкта договору оренди, тобто з моментом підписання акта приймання-передачі. У разі невиконання такого обов`язку, спеціальною нормою цивільного законодавства - частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України передбачено право наймодавця вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Отже, в розумінні загальних та спеціальних норм права, санкція (неустойка), яка передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності, визначеною законодавцем за неправомірне користування майном після припинення договору. З огляду на те, що зазначена міра відповідальності застосовується до триваючого правопорушення (неповернення майна орендодавцю), санкція також має характер тривалості у часі (зобов`язання сплатити подвійну плату за користування річчю за весь час неправомірного користування майном). Така санкція розглядається, як законна неустойка і застосовується незалежно від її погодження сторонами у договорі найму (оренди). Така правова позиція дотримана у постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 19.04.2021 у справі №910/11131/19.

Разом з тим, право орендодавця вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування майном за весь час прострочення, у разі невиконання обов`язку щодо повернення майна, обумовлено і умовами договору (пункт 11.11.).

Як встановив суд, строк договору оренди між сторонами закінчився 30 червня 2018 року, а отже після його спливу в орендаря виник обов`язок повернути орендодавцю

Беручи до уваги, що орендоване майно повернено позивачу за актом приймання передачі 31.10.2022 з порушенням строку, визначеного пунктом 11.9. договору (триденний термін з дня припинення договору), відповідач не довів існування будь-яких обставин які б перешкоджали йому повернути майно орендодавцю, ухилення орендодавця від прийняття майна, то застосування до відповідача майнової відповідальності, обумовленої частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України у вигляді подвійної плати за найм речі за час прострочення, за період з 01.06.2021 по 30.10.2022, є правомірним та відповідає наведеним вище нормам права.

При цьому суд враховує, що неустойка за невиконання обов`язку щодо повернення речі наймодавцеві за період до 30.05.2021 (включно) уже стягнута рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 12.01.2023 у справі № 909/1147/21.

Господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми неустойки та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних неустойки та інших нарахувань.

Суд перевірив правильність нарахування позивачем неустойки і зазначає наступне.

Розраховуючи суму неустойки позивач правильно виходив із того, що розрахована за договором орендна плата за червень 2018 року (останній місяць строку дії договору) становила 41747,34 грн з ПДВ, та 34789,45 грн без ПДВ, оскільки орендна плата з 01 січня 2018 року за домовленістю сторін становила 40000 грн і вона підлягала коригуванню на індекси інфляції за попередні місяці (січень 2018 - 101,5%, лютий 2018 - 100,9%, березень 2018 - 101,1%, квітень 2018 - 100,8%, травень 2018 - 100%). У зв`язку з цим позивач правильно визначив суму подвійного розміру орендної плати (без ПДВ) - 69578,90 грн.

Розраховуючи суму неустойки позивач правомірно не включив нараховану на орендну плату суму ПДВ, так як це відповідає висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 у справі №916/1319/19.

Також позивач не нараховував відповідачу неустойку за березень, квітень та частину травня 2022 року (перші два з половиною місяці після початку повномасштабного вторгнення російської федерації),

Як слідує з листа АТ Українська залізниця від 14.06.2022 № 367 та пояснень представника позивача, зазначені обставини пов`язані з розміщенням в орендованому майні в зазначений період волонтерського пункту до 15.05.2022.

Також суму заборгованості з неустойки за червень 2021 року позивач визначив у меншій сумі - 55663,12 грн.

Як слідує з листа АТ Українська залізниця від 08.10.2023 № 954 та пояснень представника позивача, зазначені обставини пов`язані з існуванням до 07.06.2021 більш жорстких заборон та обмежень в діяльності громадського харчування у зв`язку з встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, які були пом`якшені постановою КМУ № 583 від 02.06.2022 Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236.

Одночасно, як слідує з розрахунку позивача, неустойка нарахована за період 01.06.2021 - 31.10.2022, тобто включно із днем 31.10.2022, в який відповідач виконав обов`язок з повернення орендованого майна позивачу.

Неустойка, передбачена ч. 2 статті 785 ЦК України може бути нарахована лише за кожен повний день невиконання зобов`язання з повернення орендованого майна, а день виконання наймачем обов`язку з повернення майна не включається до періоду часу, за який може здійснюватися стягнення неустойки.

Відтак, суд виключає 31.10.2022 з періоду нарахування неустойки, а тому за жовтень 2022 підлягає нарахуванню неустойка лише за період з 1 по 30 число в розмірі 67334,42 грн (69578,90 х 30 / 31 = 67334,42 грн).

В частині 2244,48 грн (за 31.10.2022) неустойка нарахована безпідставно.

Крім того, оскільки базою для нарахування неустойки виступає орендна плата (неустойка стягується у розмірі у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення - ч. 2 статті 785 ЦК України), при ухваленні рішення підлягають врахуванню всі зміни та особливості правового регулювання розміру орендної плати у період, за який нарахована неустойка.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року N 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" (з подальшими змінами) з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, який продовжувався та діяв в Україні до 01 липня 2023 року.

Постановою КМУ N 611 від 15.07.2020 Деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину (далі Постанова КМУ № 611) врегульовані деякі питання щодо звільнення орендарів від орендної плати, а також щодо зменшення орендної плати за користування нерухомим державним майном. Зокрема у пункті 1 цієї постанови передбачено, що на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2:

1) звільняються від орендної плати орендарі за переліком згідно з додатком 1;

2) нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном, розрахованої відповідно до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.95 N 786, здійснюється у розмірі:

- 50 відсотків суми нарахованої орендної плати для орендарів за переліком згідно з додатком 2;

- 25 відсотків суми нарахованої орендної плати для орендарів за переліком згідно з додатком 3.

Вказаним нормативно-правовим актом зобов`язано орендодавців державного майна забезпечити нарахування орендної плати орендарям згідно з пунктом 1 постанови КМУ N 611, починаючи з дати встановлення карантину. Оскільки ця постанова не встановлює будь-якої процедури надання передбачених нею звільнень і знижок, у тому числі не передбачає необхідності отримання погоджень або укладення додаткових угод, нарахування орендної плати орендарям у розмірах, передбачених пунктом 1 цієї постанови, є державним регулюванням такої плати, а тому отримання погодження щодо звільнення або знижки орендної плати, так само як і внесення змін до договору оренди цією постановою не вимагається.

При цьому Верховний Суд зазначає, що право на зменшення орендної плати (або звільнення від її сплати) орендарі відповідної категорії отримують автоматично, за умови відповідності критеріям, прямо визначеним Постановою N 611 та не залежно від того, чи припинили такі орендарі свою діяльність на орендованому майні внаслідок запровадження карантину.

Відповідний правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 26.08.2021 у справі N 910/13397/20, від 20.10.2021 у справі N 911/3067/20, від 09.02.2022 у справі N 921/1/21.

У постанові Верховного Суду від 16.09.2021 у справі N 922/3734/20 зазначено, що право на нарахування орендної плати орендарям у розмірах, передбачених пунктом 1 постанови КМУ N 611, виникає автоматично, в силу прямої норми закону та не потребує документального переоформлення орендних правовідносин шляхом внесення змін у договір.

Таким чином, у зазначених постановах Верховного Суду чітко вказано на те, що приписи постанови КМУ N 611 застосовуються автоматично та зобов`язують орендодавців саме державного майна забезпечити нарахування орендної плати орендарям згідно з пунктом 1 цієї постанови, починаючи з дати встановлення карантину.

Як вже зазначено, за укладеним сторонами 31.08.2012 року договором оренди державного майна N 28/12 відповідач орендував державне майно приміщення ресторанного комплексу загальною площею 350,6 кв.м. з метою розміщення їдальні, яка не здійснює продаж товарів підакцизної групи.

При цьому, за додатком 2 Постанови КМУ № 611 нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном здійснюється у розмірі 50 відсотків орендарям, які використовують нерухоме державне майно для розміщення, зокрема, їдалень, буфетів, які не здійснюють продаж товарів підакцизної групи.

При цьому, згідно з поданими сторонами доказами та у відповідності до норм законодавства, предмет договору оренди залишився державним майном навіть після того, як орендодавець за договором змінився з Регіонального відділення ФДМУ по Івно-Франківській області на АТ Укрзалізниця.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" (з наступними змінами) передбачено особливості утворення Товариства, зокрема: утворення Товариства здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України відповідно до законодавства з урахуванням особливостей, визначених цим Законом (ч. 1). Товариство утворюється як акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту України, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття (далі - підприємства залізничного транспорту) (ч. 3).

Згідно з ст. 1, 2 Статуту АТ "Українська залізниця", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N 735 від 02.09.2015 з наступними змінами, Акціонерне товариство "Українська залізниця" є юридичною особою, утвореною відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування", Постанови Кабінету Міністрів України "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" N 200 від 25.06.2014.

Товариство утворене як акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Укрзалізниці, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовано шляхом злиття, згідно з додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 р. N 200 Про утворення публічного акціонерного товариства Українська залізниця (далі - підприємства залізничного транспорту). Товариство є правонаступником усіх прав і обов`язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту.

За товариством закріплено на праві господарського відання державне майно, що передане йому відповідно до законодавства. Товариство здійснює користування та розпорядження таким майном відповідно до мети своєї діяльності з урахуванням обмежень, установлених законом, іншими нормативно-правовими актами та цим Статутом (ст. 22 Статуту).

При цьому, особливості формування статутного капіталу АТ Українська залізниця визначені у статті 4 Закону України Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування, якою, зокрема, передбачено, що до статутного капіталу Товариства вносяться: право господарського відання магістральними залізничними лініями загального користування та розміщеними на них технологічними спорудами, передавальними пристроями, що безпосередньо використовуються для забезпечення процесу перевезень, а саме: залізничні станції та колії загального користування, тягові підстанції, контактна мережа та інші пристрої технологічного електропостачання, системи сигналізації, централізації, блокування та управління рухом поїздів, об`єкти і майно, призначені безпосередньо для виконання аварійно-відновлювальних робіт.

Таким чином, залізничні станції в силу прямої вказівки закону передані до статутного капіталу АТ Укрзалізниця на праві господарського відання, а отже залишаються державним майном.

В оренду у спірних відносинах передавалось приміщення ресторанного комплексу будівлі вокзалу станції Івано-Франківськ на Привокзальній площі 1, що є складовою залізничної станції, а отже зазначене майно є державним і передано до статутного капіталу позивача на праві господарського відання.

Про належність зазначеного майна до державного свідчить і долучений до позовної заяви у копії витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 165664444 від 07.05.2019, за яким формою власності приміщення вокзалу на площі Привокзальній, 1 в м. Івано-Франківськ є державна.

Наведені приписи закону, положення Статуту АТ "Українська залізниця" та умови договору оренди з наступними змінами і доповненнями дають підстави для висновку про те, що на час укладення договору оренди і дотепер нерухоме майно, а саме приміщення ресторанного комплексу загальною площею 350,6 кв.м. на першому поверсі будівлі вокзалу станції Івано-Франківськ в м. Івано-Франківськ, Привокзальна площа, 1, було і є державним майном.

Докази, які б підтверджували зміну форми власності предмета оренди у матеріалах справи відсутні.

Отже, орендодавець державного майна (АТ "Укрзалізниця") зобов`язаний був забезпечити відповідне нарахування неустойки виходячи із суми орендної плати на період карантину з урахуванням приписів постанови Кабінету Міністрів України від 15 липня 2020 року N 611.

Постанова Кабінету Міністрів України від 15 липня 2020 року N 611 втратила чинність 01.06.2022 на підстави Постанови КМУ від 27 травня 2022 р. № 634 Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану

Проте, позивач, в частині нарахування неустойки, виходячи з розміру орендної плати за період з 01 червня 2021 року по 31 травня 2022 року для розміщення їдальні, яка не здійснює продаж товарів підакцизної групи, не застосував приписи цієї постанови, яка була чинною у зазначений період і передбачала для даного випадку нарахування орендної плати у розмірі 50 відсотків, що прямо впливало і на суму неустойки.

Про необхідність врахування положень Постанови КМУ від 15 липня 2020 року N 611 при визначенні розміру орендної плати, виходячи з якого обраховується неустойка, свідчить також і те, що позивач звільняв відповідача від нарахування неустойки в періоди запровадження державними органами жорстких обмежень в діяльності закладів громадського харчування в період карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, а також у перший період повномасштабної війни російської федерації, коли в переданих відповідачу приміщеннях було організовано волонтерський пункт, тобто застосовував такі звільнення від оплати, які зазвичай надаються орендарям за діючими договорами оренди.

Зазначене свідчить про відсутність обґрунтованих підстав щоб не застосовувати при розрахунку щодо відповідача суми неустойки в період з 01.06.2021 по 31.05.2022 зменшення на 50% розміру орендної плати виходячи з Постанови Кабінету Міністрів України від 15 липня 2020 року N 611. Навпаки, застосуваня даного нормативного акта у спірних правовідносинах, з урахуванням поведінки сторін, відповідатиме вимогам справедливості, добросовісності та розумності, як загальним засадам цивільного законодавства.

За наведеного, оскільки в період з 01.06.2021 по 31.05.2022 орендна плата за користування майном за договором мала нараховуватись у розмірі 50%, то сума неустойки за цей період (в межах сум та часових періодів, за які позивач нарахував неустойку), за розрахунком суду становить 324103,01 грн, а не 648206,01, як визначено позивачем.

Відтак, у стягненні неустойки в розмірі 324103,00 грн за період з 01.06.2021 по 31.05.2022 суд відмовляє.

Заперечення відповідача проти позову щодо того, що через запроваджені карантинні заходи у зв`язку з поширенням коронавірусного захворювання COVID-19, він не мав доступ до приміщення, не міг ним користуватись та здійснювати підприємницьку діяльність, а тому звільнявся від сплати орендних платежів відповідно до положень п. 14 розділу Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України, встановлений в державі карантин є форс-мажорною обставиною відповідно до ч. 2 статті 141 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні суд відхиляє, оскільки підставою для стягнення неустойки є невиконання відповідачем обов`язку з повернення орендованого майна орендодавцеві. Відповідач, у зв`язку із закінченням строку договору оренди, не мав права користуватися орендованим майном, у період нарахування йому неустойки, у нього був обов`язок повернути таке майно орендодавцеві.

Відповідач не навів жодних обґрунтованих пояснень, підтверджених доказами, які б підтверджували яким чином встановлення в Україні карантину, спричиненого поширенням коронавірусного захворювання COVID-19, перешкоджало йому в період з червня 2021 по жовтень 2022 року виконати свій обов`язок з повернення майна орендодавцеві.

Відповідач також не надав жодних доказів, які б підтверджували вчинення ним будь-яких дій, спрямованих на виконання цього обов`язку, хоча відповідно до п. 11.10 договору оренди, обов`язок щодо складання акта приймання-передавання про повернення майна покладається на орендаря.

Навпаки, як слідує із рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 12.01.2023 по справі № 909/1147/21, яке залишено без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 17.04.2023, саме позивач у межах цієї справи заявляв позовну вимогу про звільнення відповідачем фізичною особою-підприємцем Грещуком Ю.Я. нежитлового приміщення загальною площею 350,6 кв.м., яке знаходиться в приміщенні ресторанного комплексу на першому поверсі будівлі вокзалу станції Івано-Франківськ, що розташована за адресою: м. Івано-Франківськ, Привокзальна площа, 1.

І лише під час розгляду судом даної справи, відповідач 31.10.2022 за актом приймання-передачі майна від 31.10.2022 повернув орендоване приміщення позивачу.

З наведеного слідує, що відповідач до 31.10.2022 ухилявся від виконання свого обов`язку щодо повернення орендодавцеві орендованого майна, повернув таке майно власнику лише після ініціювання останнім судового спору щодо звільнення орендованих приміщень, а тому наявні підстави для стягнення з нього неустойки, передбаченої ч. 2 статті 785 ЦК України.

Подані відповідачем сертифікати Івано-Франківської торгово-промислової палати № 2600-22-0123 від 17.05.2022 та № 2600-23-0172 від 13.01.2023 про визнання форс-мажорних обставин зазначеного не спростовують, оскільки такі стосуються зобов`язань відповідача, передбачених п. 1.1, 1.2, 5.2 договору оренди щодо користування орендованим приміщенням відповідно до його призначення та на умовах цього договору.

Однак, відповідачем порушено п. 11.9 договору оренди про те, що у разі припинення або розірвання договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем балансоутримувачу за участю орендодавця. Саме за невиконання цього обов`язку, п. 11.11 договору оренди у відповідності до ч. 2 статті 785 ЦК України передбачено сплату орендарем неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування майном за весь час прострочення.

Крім того, сертифікат Івано-Франківської торгово-промислової палати № 2600-22-0123 від 17.05.2022 складений на підтвердження форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) в період з 26.02.2021 по 10.04.2021, який не охоплюється періодом нарахування неустойки, стягнення якої є предметом позовних вимог у даній справі.

Відтак, доводи відповідача про неправомірність нарахування неустойки, оскільки приміщення фактично були в простої, він не міг ними користуватися, зайти туди, провадити підприємницьку діяльність, і тим паче отримувати грошову вигоду, не спростовують правомірності нарахування неустойки за невиконання обов`язку з повернення орендодавцю орендованого майна.

Нарахування неустойки у розмірі подвійної орендної плати є відповідальністю, визначеною законодавцем за неправомірне користування майном після припинення договору оренди, і для такого нарахування необхідним є фактичне неповернення об`єкта оренди в визначений договором строк.

Та обставина, що відповідач у період нарахування неустойки фактично не користувався майном не має у даному випадку правового значення, оскільки неустойка стягується за невиконання відповідачем обов`язку щодо повернення майна орендодавцю, за обставин коли орендодавець не ухилявся від прийняття орендованого майна і в орендаря не існувало об`єктивних перешкод для повернення орендованого майна орендодавцю.

Заслуговує на увагу також і те, що стягнення неустойки у даному випадку покликано захищати і майнові інтереси орендодавця, який будучи акціонерним товариством, 100% акцій якого належать державі, був позбавлений можливості, до повернення йому майна за актом приймання-передачі, в законний спосіб передати майно іншому орендареві, оскільки на АТ Укрзалізниця поширюються вимоги Закону України Про оренду державного та комунального майна щодо конкурсного порядку укладення договорів оренди нерухомого майна.

Як на форс-мажорну обставину, яка звільняє його від відповідальності, відповідач вказує і воєнний стан, введений з 24.02.2022, у зв`язку з чим він прострочив повідомлення відповідача про розірвання договору та повернення майна.

Такі доводи суд відхиляє з тих підстав, що за березень та квітень 2022 року (перші два місяці після введення воєнного стану) позивач не нараховує відповідачу неустойку. Починаючи з травня 2022 року, враховуючи що на території м. Івано-Франківська не велись активні бойові дії, працював транспорт, поштовий зв`язок, суд не вбачає у самому факті введення воєнного стану об`єктивних перешкод для відповідача повернути орендоване майно. Відповідач не наводить конкретних обставин, підтверджених доказами, які б свідчили про його бажання повернути позивачу орендоване майно чи які б перешкоджали йому у виконанні цього обов`язку.

При цьому, з огляду на вимоги частин 1,3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обов`язок із доказування слід розуміти, як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Виходячи з наведеного суд задовольняє позовну вимогу про стягнення з відповідача неустойки в частині суми 669753,03 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача відшкодування витрат балансоутримувача по утриманню орендованого майна, земельного податку та податку на нерухоме майно, суд виходить з того, що загальні положення про послуги врегульовано главою 63 Цивільного кодексу України. Згідно з статтями 901, 903 цього Кодексу за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

При цьому, сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (частини перша-третя статті 6 ЦК України).

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 Цивільного кодексу України, стаття 173 Господарського кодексу України).

Відповідно до положень статті 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України, частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Приписами статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків.

За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір, сторони справи врегулювали зобов`язання відповідача взяти участь у витратах позивача на забезпечення обслуговування, експлуатацію та ремонт будівлі в м. Івано-Франківськ, пл. Привокзальна, 1 загальною площею 5348,8 кв.м., а також утриманні прибудинкової території пропорційно да займаної відповідачем площі у цій будівлі, а саме приміщення ресторанного комплексу загальною площею 350,6 кв.м. на першому поверсі будівлі вокзалу (п. 1.1 договору про відшкодування витрат). У п. 2.2.3 договору про відшкодування витрат відповідач зобов`язався не пізніше 5-ти днів після отримання рахунку від балансоутримувача вносити плату на рахунок балансоутримувача будівлі, за санітарне обслуговування прибудинкової території та приміщень загального користування та відшкодування компенсації плати податку на землю.

Оскільки відповідач після закінчення строку договору оренди не повернув приміщення власнику, договір про відшкодування витрат балансоутримувача залишався чинним, не розривався та не припиняв свою дію, то вимоги позивача про відшкодування витрат балансоутримувача по утриманню нерухомого майна та земельного податку є підставними.

Такі вимоги підтверджуються доданими до позовної заяви розрахунками щомісячних платежів (додаток №1 до договору №28/12 А від 01.09.2012), калькуляціями (розрахунками) на відшкодування експлуатаційних витрат за утримання та обслуговування будівлі і прилеглої території вокзалу Івано-Франківськ для проведення розрахунків з орендарями, затвердженими позивачем, які є підставою для нарахування щомісячних платежів по відшкодуванню витрат балансоутримувача згідно з приміткою до додатку № 1 до Договору про відшкодування, розрахунками електроенергії, розшифровками розрахункових витрат вартості послуг, платіжними дорученнями про сплату земельного податку, актами виконаних робіт по договору та рахунками на оплату, які складені за період з 01.06.2021 до 31.10.2022.

Відповідач свого контррозрахунку, заперечень щодо правильності нарахування розміру витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна, розміру відшкодування компенсації податку на землю, не надав.

Разом з тим, суд вважає необґрунтованими вимоги позивача в частині стягнення з відповідача, окрім експлуатаційних витрат та відшкодування земельного податку, також і суми відшкодування податку на нерухомість.

Зі змісту договору про відшкодування витрат слідує, що сторони погодили участь відповідача у несенні витрат в обслуговуванні, експлуатації, ремонті будівлі вокзалу, а також компенсацію плати податку за землю.

Разом з тим обов`язку відповідача про відшкодування (компенсацію) позивачеві податку на нерухоме майно договором про відшкодування витрат балансоутримувача не встановлено.

Не передбачено такого обов`язку і нормами законодавства.

Відповідно до приписів статті 265 Податкового кодексу України, податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

При цьому, плата за землю справляється у двох формах: земельний податок та орендна плата.

З аналізу статей 266, 269-289 Податкового кодексу України слідує, що об`єкти оподаткування, база оподаткування, платники податку, ставка податку, порядок нарахування та сплати податку щодо сплати податку за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є різними, податок на нерухоме майно є окремим податковим платежем і не входить у структуру плати за землю чи земельного податку.

Таким чином, плата за землю, різновидом якої є земельний податок, та податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є різними податковими платежами.

Норми законодавства не забороняють врегулювання між орендодавцем та орендарем відшкодування орендарем орендодавцю сплаченого орендодавцем податку на нерухоме майно, однак обов`язок проведення такого відшкодування має бути передбачений умовами укладеного між сторонами договору. В іншому випадку, обов`язок сплати податку на нерухоме майно лежить на власнику нерухомого майна, як передбачено статтею 266 Податкового кодексу України.

Відтак вимоги позивача в частині стягнення з відповідача відшкодування податку на нерухомість не ґрунтуються на умовах укладених між сторонами правочинів, а також не слідують з норм законодавства, а тому у позовних вимогах в частині відшкодування податку на нерухомість суд відмовляє.

З розрахунку заборгованості за договором від 01.09.2012 № 28/12 А про відшкодування витрат балансоутримувача, понесених вокзалом експлуатаційних витрат, витрат на оплату податку за землю та податку на нерухоме майно слідує, що позивач вимагає відшкодування податку на нерухомість в сумі 33804,84 грн, а також на цю суму нараховує ПДВ, а отже загальна сума вимоги про відшкодування податку на нерухомість, в задоволенні якої суд відмовляє, становить 40565,80 грн.

Крім того, позивач безпідставно нараховує ПДВ на суму відшкодування земельного податку.

Виходячи з системного аналізу пункту 9.1 статті 9, підпункту 14.1.179 пункту 14.1 статті 14, статті 180, статті 188 Податкового кодексу України, податок на додану вартість (ПДВ) це загальнодержавний непрямий податок, який входить в ціну товарів (робіт, послуг) та сплачується покупцем (споживачем робіт, послуг), але його облік та перерахування до державного бюджету здійснює продавець (виробник, надавач послуг), тобто особа, що здійснює господарську діяльність (платник податку).

Основою для розрахунку ПДВ виступає додана вартість - знов створена вартість підприємством за рахунок його власних факторів виробництва (землі, капіталу, робочої сили, підприємництва тощо).

Додана вартість (Value Added) це різниця між вартістю продукції, яку випускає підприємство, та вартістю засобів виробництва які ним використовуються; це вартість, яка додається в процесі виробництва товарів до вартості сировини, матеріалів, палива на кожній стадії руху товарів від виробника до споживача; це вартість послуги, яка надана юридичною особою до закупленої сировини та матеріалів своїми факторами виробництва; це чистий внесок фірми у створення товару.

Земельний податок є податковим платежем, не є товаром, роботою чи послугою, на який може нараховуватись податок на додану вартість, на податкові платежі нарахування ПДВ не передбачено.

Тому суд відмовляє також і в стягненні 575,15 грн ПДВ, нарахованого на відшкодування земельного податку.

Відтак окрім неустойки в сумі 669753,03 грн, підлягають задоволенню вимоги про стягнення з відповідача боргу по відшкодуванню витрат балансоутримувача по утриманню орендованого майна (131683,38 грн та 26336,67 ПДВ, що разом становить 158020,05 грн) та відшкодування земельного податку в сумі 2875,81 грн.

В решті вимог, а саме про стягнення 2244,48 неустойки за 31.10.2022, 324103,00 грн неустойки за період з 01.06.2021 по 31.05.2022 (включно), 40565,80 грн відшкодування податку на нерухоме майно (включно з нарахованим ПДВ) та 575,15 грн суми ПДВ, яка нарахована на відшкодування земельного податку, суд відмовляє.

Судові витрати.

Згідно з приписами п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України до основних засад (принципів) господарського судочинства віднесено, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Склад та порядок розподілу судових витрат визначено Главою 8 Розділу I ГПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України передбачено, що судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При поданні позову позивачем сплачено судовий збір в сумі 17972,05 грн (платіжне доручення № 283188 від 17.05.2023.

Оскільки позовні вимоги АТ Укрзалізниця" задоволено частково, на суму 830648,89 грн, із загальної ціни позову в 1198137,32 грн, що становить 69,33%, суд стягує з відповідача пропорційно судовий збір в сумі 12460,02 грн (17972,05 грн х 69,33%). Решту судового збору в сумі 5512,03 грн суд залишає за позивачем.

Керуючись ст. 13, 73, 74, 86, 129, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Вокзальна компанія" акціонерного товариства "Українська залізниця" до відповідача Фізичної особи-підприємця Грещука Юрія Ярославовича про стягнення 1198137,32 грн задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи-підприємця Грещука Юрія Ярославовича ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (вул. Єжи Ґедройця, буд. 5, м. Київ, 03150, ідентифікаційний код юридичної особи: 40075815) в особі філії "Вокзальна компанія" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (Вокзальна площа, буд. 1, м. Київ, 01032, код ЄДРПОУ відокремленого підрозділу: 43665271) 669753 (шістсот шістдесят дев`ять тисяч сімсот п`ятдесят три) грн 03 коп. неустойки, 158020 (сто п`ятдесят вісім тисяч двадцять) грн 05 коп. витрат балансоутримувача по утриманню орендованого майна, 2875 (дві тисячі вісімсот сімдесят п`ять) грн 81 коп. відшкодування земельного податку та 12460 (дванадцять тисяч чотириста шістдесят) грн 02 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відмовити в задоволенні позову в частині стягнення 324103,00 грн неустойки за період з 01.06.2021 по 01.06.2022, 2244,48 грн неустойки за 31.10.2022, 40565,80 грн відшкодування податку на нерухоме майно (включно з нарахованим ПДВ) та 575,15 грн суми ПДВ, яка нарахована на відшкодування земельного податку.

Судовий збір в сумі 5512,03 грн покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Вебадреса, за якою можна знайти текст судового рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua

Дата складення повного судового рішення: 20.10.2023.

Суддя І.Є. Горпинюк