ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" жовтня 2023 р. Справа №907/716/23

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого суддіО.С. Скрипчук

суддівО.І. Матущака

Б.Д. Плотніцького,

секретар судового засідання В.Б. Лагутін,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Карпат-Вин Еталон б/н і дати (вх. № 01-05/2590/23 від 09.08.2023)

на ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 03.08.2023 (м. Ужгород, суддя Л.В. Андрейчук)

за заявою Valvidia Business Company Ltd. за вх. № 02.3.1.-02/5361/23 від 01.08.2023

про вжиття заходів забезпечення позову

у справі № 907/716/23

за позовом: Valvidia Business Company Ltd., Сейшельські острови

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю Карпат-Вин Еталон, с. Мужієво Закарпатської області

до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю Котнар Хілл, м. Київ

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державної організації Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій (УКРНОІВІ), м. Київ

про визнання недійсним договору, визнання власником свідоцтв на торговельні марки, заборону використання торговельних марок та відшкодування збитків.

за участю представників:

від позивача: Тарасенко Л.Л.;

від відповідача-1: не з`явився;

від відповідача-2: не з`явився;

від третьої особи: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

Valvidia Business Company Ltd. звернулась до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю Карпат-Вин Еталон та товариства з обмеженою відповідальністю Котнар Хілл за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Державної організації Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій (УКРНОІВІ) про визнання недійсним договору, визнання власником свідоцтв на торговельні марки, заборону використання торговельних марок та відшкодування збитків.

Разом з позовною заявою на адресу Господарського суду Закарпатської області надійшла заява за №02.3.1.-02/5361/23 від 01.08.2023 у якій позивач просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони відповідачу-1 (Товариство з обмеженою відповідальністю «КАРПАТ - ВИН ЕТАЛОН») повністю чи частково передавати будь-якій особі виключні майнові права інтелектуальної власності, або надавати дозволи (видавати ліцензії) на використання торговельної марки «Gorobchiki» за свідоцтвом України №209585 від 10.03.2016 та торговельної марки «MONTECOTE» за свідоцтвом України №247549 від 25.09.2018, або відмовлятися від цих торговельних марок повністю або частково до набрання рішенням у справі законної сили; заборонити Державній організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» вносити будь-які зміни до Державного реєстру свідоцтв України на торговельні марки щодо передання відповідачем-1 (Товариство з обмеженою відповідальністю «КАРПАТ - ВИН ЕТАЛОН») виключних майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку «Gorobchiki» за свідоцтвом України №209585 від 10.03.2016 та торговельну марку «MONTECOTE» за свідоцтвом України №247549 від 25.09.2018 іншим особам, або щодо надавання дозволів (видачі ліцензій) будь-якій особі на їх використання, або припинення їх дії у зв`язку із повною або частковою відмовою власника зазначених свідоцтв до набрання рішенням у справі законної сили; заборонити відповідачу-1 (Товариство з обмеженою відповідальністю «КАРПАТ - ВИН ЕТАЛОН»), відповідачу-2 (Товариство з обмеженою відповідальністю «КОТНАР ХІЛЛ»), іншим особам використовувати торговельну марку «Gorobchiki» за свідоцтвом України №209585 від 10.03.2016 та торговельну марку «MONTECOTE» за свідоцтвом України №247549 від 25.09.2018 при продажу товарів, маркованих цими торговельними марками, при рекламуванні (у тому числі в мережі Інтернет) товарів, маркованих цими торговельними марками до набрання рішенням у справі законної сили, (4)зупинити митне оформлення товарів, які марковані торговельною маркою «Gorobchiki» за свідоцтвом України №209585 від 10.03.2016 та торговельною маркою «MONTECOTE» за свідоцтвом України №247549 від 25.09.2018, зупинити експорт (вивезення за межі митної території України) таких товарів, (5)накласти арешт на все нерухоме та рухоме майно відповідача 1 (Товариство з обмеженою відповідальністю «КАРПАТ - ВИН ЕТАЛОН») в межах ціни позову 500 000,00 грн.

Клопотання про забезпечення позову обґрунтовано тим, що позивач набув право власності на спірні торговельні марки за наслідками проведення прилюдних торгів у порядку виконання судового рішення, однак незважаючи на існування обтяження цих торговельних марок, між відповідачами укладено договір згідно з яким ці торговельні марки відчужено, що, за твердженнями позивача унеможливлює їх реєстрацію. Покликаючись на ч. 1 ст. 424, ч. 1 ст. 495 Цивільного кодексу України, ч. 7, 8 ст. 16, ч. 1 ст. 18 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» відповідач 1 як власник свідоцтв на оспорювані торговельні марки може у будь-який момент до вирішення спору по суті: відмовитися від свідоцтв на оспорювані торговельні марки повністю або частково; передати виключні майнові права інтелектуальної власності на оспорювані торговельні марки третім особам повністю або стосовно частини товарів, вказаних у свідоцтвах. Відтак, за умови вчинення хоча б однієї із перелічених вище дій з боку відповідача 1 та через невжиття заходів забезпечення позову, позивач буде змушений додатково пред`являти новий позов про визнання недійсним іншого договору, або з іншими позовними вимогами.

Разом з тим, позивач просив суд забезпечити позов шляхом накладення арешту (тимчасового обмеження права на відчуження та розпорядження майном) на нерухоме та рухоме майно, яка належить відповідачу 1 на праві власності, в межах суми заявлених позовних вимог, без обмеження/позбавлення права користування ним, оскільки такі заходи не матимуть наслідок у вигляді припинення господарської діяльності відповідача 1 як суб`єкта господарювання, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості, та є співмірними із заявленими позовними вимогами, і не позбавлятимуть відповідача 1 права користування цим майном, однак гарантуватимуть виконання можливого рішення в даній справі.

Господарський суд Закарпатської області ухвалою від 03.08.2023 заяву Valvidia Business Company Ltd. за вх. №02.3.1-02/5361/23 від 01.08.2023 про вжиття заходів забезпечення позову задовольнив частково. Суд постановив ухвалу якою: заборонив відповідачу-1 (Товариство з обмеженою відповідальністю "КАРПАТ - ВИН ЕТАЛОН") повністю чи частково передавати будь-якій особі виключні майнові права інтелектуальної власності, або надавати дозволи (видавати ліцензії) на використання торговельної марки «Gorobchiki» за свідоцтвом України № 209585 від 10.03.2016 року та торговельної марки «MONTECOTE» за свідоцтвом України № 247549 від 25.09.2018 року, або відмовлятися від цих торговельних марок повністю або частково до набрання рішенням у справі законної сили; заборонив Державній організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» вносити будь-які зміни до Державного реєстру свідоцтв України на торговельні марки щодо передання відповідачем-1 (Товариство з обмеженою відповідальністю "КАРПАТ - ВИН ЕТАЛОН") виключних майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку «Gorobchiki» за свідоцтвом України № 209585 від 10.03.2016 року та торговельну марку «MONTECOTE» за свідоцтвом України № 247549 від 25.09.2018 р. іншим особам, або щодо надавання дозволів (видачі ліцензій) будь-якій особі на їх використання, або припинення їх дії у зв`язку із повною або частковою відмовою власника зазначених свідоцтв до набрання рішенням у справі законної сили; заборонив відповідачу-1 (Товариство з обмеженою відповідальністю "КАРПАТ - ВИН ЕТАЛОН"), відповідачу-2 (Товариство з обмеженою відповідальністю "КОТНАР ХІЛЛ"), іншим особам використовувати торговельну марку «Gorobchiki» за свідоцтвом України № 209585 від 10.03.2016 року та торговельну марку «MONTECOTE» за свідоцтвом України № 247549 від 25.09.2018 р. при продажу товарів, маркованих цими торговельними марками, при рекламуванні (у тому числі в мережі Інтернет) товарів, маркованих цими торговельними марками до набрання рішенням у справі законної сили; наклав арешт на все нерухоме та рухоме майно відповідача-1 (Товариство з обмеженою відповідальністю "КАРПАТ - ВИН ЕТАЛОН") в межах ціни позову (500 000 грн.); відмовити в задоволенні заяви Valvidia Business Company Ltd. за вх. №02.3.1.-02/5361/23 від 01.08.2023 про вжиття заходів забезпечення позову в частині зупинення митного оформлення товарів, які марковані торговельною маркою «Gorobchiki» за свідоцтвом України № 209585 від 10.03.2016 року та торговельною маркою «MONTECOTE» за свідоцтвом України № 247549 від 25.09.2018 р., зупинення експорту (вивезення за межі митної території України) таких товарів.

Ухвала мотивована тим, що з огляду на документально підтверджену обставину, що під час дії арештів на все рухоме та нерухоме майно відповідача 2 з відповідачем 1 було укладено оспорюваний договір №209585 від 10.11.2022 про передачу прав на торговельні марки згідно з яким було відчужено спірні торговельні марки та внесено зміни до Державного реєстру свідоцтв України, суд першої інстанції зазначає про обґрунтованість доводів заявника - Valvidia Business Company Ltd. про існування розумної підозри вважати, що відповідачами можуть вчинитись дії які б свідчили про реальну загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову в межах одного судового провадження, яке предметом розгляду в даній справі за №907/716/23.

Місцевий господарський суд дійшов висновку, що існує ризик того, що у разі не вжиття вказаного способу забезпечення позову, виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, може істотно ускладнитись, тобто суд констатує наявність підстав для застосування заходів забезпечення позову.

Разом з тим, суд першої інстанції вказав про необгрунтованість вимог заявника про необхідність вжиття заходів забезпечення позову в частині зупинення митного оформлення товарів, які марковані торговельною маркою «Gorobchiki» за свідоцтвом України №209585 від 10.03.2016 та торговельною маркою «MONTECOTE» за свідоцтвом України № 247549 від 25.09.2018, зупинити експорт (вивезення за межі митної території України) таких товарів, оскільки позивачем не надано жодного доказу, який би підтверджував здійснення експортних операцій з приводу спірних торговельних марок. Зважаючи на це суд не вбачав підстав щодо вжиття таких заходів забезпечення позову.

Не погоджуючись з ухвалою господарського суду товариство з обмеженою відповідальністю Карпат-Вин Еталон подало апеляційну скаргу б/н і дати (вх. № 01-05/2590/23 від 09.08.2023), в якій просить ухвалу господарського суду Закарпатської області від 03.08.2023 скасувати, заяву позивача про застосування заходів забезпечення позову залишити без задоволення.

Апелянт вказує на те, що з аналізу вимог позовної заяви та заяви про забезпечення позову, зміст вимог заяви про забезпечення позову яка була задоволена частково і відображені в ухвалі про забезпечення позову співпадають. Отже суд першої інстанції на переконання апелянта постановивши оскаржувану ухвалу про забезпечення позову фактично вжив заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, і при цьому спір не вирішується по суті. Такими своїми діями суд першої інстанції прямо порушив заборону визначену у п. 11 статті 137 ГПК у країни.

Разом з тим, на думку відповідача 1, матеріали справи не містять жодного доказу який би доводив що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду, позивач не наводить мотиви та підстави застосування таких заходів забезпечення.

Апелянт також вказує, що арешт накладено не на майно особи яка продала торгівельні марки, а на майно відповідача 1, тобто юридичну особу яка придбала права на торгівельні марки, що в кінцевому результаті зумовило повну зупинку фінансово-господарської діяльності підприємства, неможливість сплачувати податки, збори, обов`язкові платежі, неможливість сплачувати 45 працівникам заробітну плату, неможливість розраховуватися за придбані засоби для виробництва товару, тобто порушує основні конституційні принципи.

Також суд першої інстанції залишив поза увагою той факт що надане свідоцтво про реєстрацію позивача як юридичної особи не є належним доказом. Адже згідно змісту матеріалів справи відсутній апостиль що проставляється компетентним органом держави, в якій документ був складений. Також документи додані до позовної заяви не містять документу про нотаріальне посвідчення підпису перекладача на перекладі документу.

Товариство з обмеженою відповідальністю Карпат-Вин Еталон подало до суду відзив на апеляційну скаргу від 16.09.2023 (вх. № 01-04/5485/23 від 17.09.2023), в якому доводи просило апеляційну скаргу відповідача 1 задовольнити в повному обсязі.

Державна організація Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій (УКРНОІВІ) подала до суду відзив на апеляційну скаргу (вх. № 01-04/5700/23 від 28.09.2023).

У судове засідання 09.10.2023 представник позивача з`явився, надав пояснення, проти доводів апеляційної скарги заперечив.

У судове засідання 09.10.2023 відповідач -1, відповідач -2 та третя особа участі уповноважених представників не забезпечили, хоча належним чином були повідомленні про час та дату розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до п. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, розглянувши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає за доцільне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників справи; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даної справи.

Відповідний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 915/167/20.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість вчинення відповідачем певних дій не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами щодо наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.

У постанові Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №907/269/22, постанові Верховного Суду від 24.05.2021 у справі №910/3158/20 міститься висновок, що за змістом пункту 1 частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно або кошти суд має виходити із того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися коштами або майном, тому може застосуватися у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, коштів або про стягнення коштів. Сума арештованих коштів обмежується розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, належного до предмета спору.

Позивач мотивуючи заяву про забезпечення позову зазначає про те що Відповідач 1 як власник свідоцтв на оспорювані торговельні марки може у будь-який момент до вирішення спору по суті: відмовитися від свідоцтв на оспорювані торговельні марки повністю або частково; передати виключні майнові права інтелектуальної власності на оспорювані торговельні марки третім особам повністю або стосовно частини товарів, вказаних у Свідоцтвах.

За умови вчинення хоча б однієї із перелічених вище дій з боку Відповідача 1 та через невжиття заходів забезпечення позову, позивач буде змушений додатково пред`являти новий позов про визнання недійсним іншого договору, або з іншими позовними вимогами.

Відповідач-1 є власником нерухомого майна, що підтверджується Інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яку надав позивач.

В матеріалах справи наявний договір №209585 про передачу прав на торговельні марки від 10.11.2022, який був укладений між відповідачами під час дії арештів на все рухоме та нерухоме майно відповідача 2. Окрім того заявник стверджує, що внесення змін до Державного реєстру свідоцтв України на торговельні марки відбулося під час дії арешту на оспорювані торговельні марки.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Із внесенням 17.10.2019 змін до Господарського процесуального кодексу України статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів", який підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач.

Тобто з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Аналіз змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Відтак, з огляду на документально підтверджену обставину, що під час дії арештів на все рухоме та нерухоме майно відповідача 2 з відповідачем 1 було укладено оспорюваний договір №209585 від 10.11.2022 про передачу прав на торговельні марки, згідно з яким було відчужено спірні торговельні марки та внесено зміни до Державного реєстру свідоцтв України, суд вважає обґрунтованими доводи заявника - Valvidia Business Company Ltd. про існування розумної підозри вважати, що відповідачами можуть вчинитись дії які б свідчили про реальну загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову в межах одного судового провадження, яке предметом розгляду в даній справі за №907/716/23.

Враховуючи наведене, доводи апеляційної скарги про недоведеність позивачем належними доказами тих обставин на які він посилається, як на підставу забезпечення позову оцінюються судом критично.

Оцінюючи співмірність та адекватність заходів забезпечення позову, які позивач просить вжити, суд виходить з того, що у разі фактичного відчуження спірних торговельних марок, майбутнє виконання можливого рішення суду в даній справі буде неможливим, як таке, що не матиме правового сенсу, оскільки у такому випадку суттєво зміниться як предмет, так і об`єкт судового захисту в даній справі. Таким чином не буде можливості відновити правовий стан, який існував до імовірного порушення права позивача.

Відтак місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що що співмірними та адекватними заходами забезпечення позову метою яких буде забезпечення позивачу ефективного захисту або поновлення порушених прав або інтересів в межах даної судової справи є заборона відповідачу 1 (Товариство з обмеженою відповідальністю "КАРПАТ - ВИН ЕТАЛОН", місцезнаходження: Україна, 90260, Закарпатська обл., Берегівський р-н, село Мужієво, ВУЛИЦЯ РАКОЦІ ФЕРЕНЦА ІІ, будинок 233, ЄДРПОУ 32953746) повністю чи частково передавати будь-якій особі виключні майнові права інтелектуальної власності, або надавати дозволи (видавати ліцензії) на використання торговельної марки «Gorobchiki» за свідоцтвом України №209585 від 10.03.2016 та торговельної марки «MONTECOTE» за свідоцтвом України №247549 від 25.09.2018, або відмовлятися від цих торговельних марок повністю або частково до набрання рішенням у справі законної сили; заборона Державній організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» вносити будь-які зміни до Державного реєстру свідоцтв України на торговельні марки щодо передання відповідачем 1 (Товариство з обмеженою відповідальністю "КАРПАТ - ВИН ЕТАЛОН", місцезнаходження: Україна, 90260, Закарпатська обл., Берегівський р-н, село Мужієво, ВУЛИЦЯ РАКОЦІ ФЕРЕНЦА ІІ, будинок 233, ЄДРПОУ 32953746) виключних майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку «Gorobchiki» за свідоцтвом України №209585 від 10.03.2016 та торговельну марку «MONTECOTE» за свідоцтвом України №247549 від 25.09.2018 іншим особам, або щодо надавання дозволів (видачі ліцензій) будь-якій особі на їх використання, або припинення їх дії у зв`язку із повною або частковою відмовою власника зазначених свідоцтв до набрання рішенням у справі законної сили; заборонити відповідачу 1 (Товариство з обмеженою відповідальністю "КАРПАТ - ВИН ЕТАЛОН", місцезнаходження: Україна, 90260, Закарпатська обл., Берегівський р-н, село Мужієво, ВУЛИЦЯ РАКОЦІ ФЕРЕНЦА ІІ, будинок 233, ЄДРПОУ 32953746), відповідачу 2 (Товариство з обмеженою відповідальністю "КОТНАР ХІЛЛ", місцезнаходження: Україна, 01014, місто Київ, вул. Звіринецька, будинок 63, ЄДРПОУ 43148896), іншим особам використовувати торговельну марку «Gorobchiki» за свідоцтвом України №209585 від 10.03.2016 та торговельну марку «MONTECOTE» за свідоцтвом України №247549 від 25.09.2018 при продажу товарів, маркованих цими торговельними марками, при рекламуванні (у тому числі в мережі Інтернет) товарів, маркованих цими торговельними марками до набрання рішенням у справі законної сили.

Щодо тотожності позовних вимог та вимог про забезпечення позову колегія суддів вказує наступне.

Позовними вимогами також є заборона відповідачам використовувати торговельні марки «Gorobchiki» (Свідоцтво на торговельну марку № 209585 від 10.03.2016 р.) і «MONTECOTE» (Свідоцтво на торговельну марку № 247549 від 25.09.2018р.), позначення, схожі із цими торговельними марками.

За приписами частини одинадцятої статті 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Слід зауважити, що розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, у свою чергу забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.

Тотожність позовних вимог із заходами забезпечення позову є недопустимими, однак, необхідність у застосуванні певних способів захисту у сфері інтелектуальної власності, як і вжиття заходів забезпечення позову, пов`язується, насамперед, з недопущенням розповсюдження товарів, виготовлення або введення у цивільний оборот, імпорт чи експорт яких здійснюється з ймовірним порушенням права інтелектуальної власності (близька за змістом позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 16.07.2021 у справі №910/19065/20).

Рекламування (в тому числі в мережі Інтернет) та продаж товарів, маркованих торговельною маркою «Gorobchiki» та торговельною маркою «MONTECOTE»., може спричинити значні збитки для позивача, оскільки у разі задоволення позову, на ринку будуть присутні дуже великі партії контрафактної продукції (товару, виробленого відповідачами або за їх згодою іншими особами з порушенням майнових прав інтелектуальної власності позивача на вказані вище торговельні марки). Позивач буде фактично позбавлений можливості вилучити вказану продукцію з цивільного обороту.

Зазначені обставини призведуть до необхідності залучення до участі у справі осіб, прав та інтересів яких стосуватиметься вирішення даного спору, неможливості виконання рішення, а також може зумовити необхідність звернення позивача з іншим позовом для захисту його порушених прав.

(близька за змістом позиція викладена у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.11.2021 у справі №914/1569/20).

Відтак, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження за результатами перегляду справи в апеляційному порядку.

Разом з тим, колегія суддів вказує, компанія Valvidia Business Company Ltd. (позивач) звернулась до господарського суду з позовними вимогами майнового характеру про визнання права власності на свідоцтва на спірні торговельні марки та стягнення збитків.

Пред?являючи позов у даній справі, Valvidia Business Company Ltd. оцінює завдані йому збитки в розмірі 500 000 грн., зважаючи на те, що відповідачами протиправно використовуються торговельні марки з приводу яких виник спір у даній справі.

У постанові Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №907/269/22, постанові Верховного Суду від 24.05.2021 у справі №910/3158/20 міститься висновок, що за змістом пункту 1 частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно або кошти суд має виходити із того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися коштами або майном, тому може застосуватися у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, коштів або про стягнення коштів. Сума арештованих коштів обмежується розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, належного до предмета спору.

Арешт майна - це тимчасовий захід, який має наслідком накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження. При вжитті такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх. Отже накладення арешту на майно не завдасть шкоди та збитків відповідачу, не позбавить його конституційних прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежить право відповідача реалізувати вказане майно третім особам. Подібні за своїм змістом висновки щодо застосування, зокрема, статті 137 Господарського процесуального кодексу України викладені у постановах Верховного Суду від 15.10.2020 у справі № 915/373/20 та від 03.12.2021 у справі № 910/4777/21, а також від 08.10.2020 у справі № 465/4985/18 і від 15.06.2021 у справі № 757/48375/20 (щодо аналогічних за змістом положень Цивільного процесуального кодексу України).

Відтак, доводи апеляційної скарги про те, що арешт на майно відповідача 1, зумовив повну зупинку фінансово-господарської діяльності підприємства, неможливість сплачувати податки, збори, обов`язкові платежі, неможливість сплачувати 45 працівникам заробітну плату, неможливість розраховуватися за придбані засоби для виробництва товару, оцінюються судом критично оскільки відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження таких доводів.

З огляду на це суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що забезпечення позову шляхом накладення арешту (тимчасового обмеження права на відчуження та розпорядження майном) на нерухоме та рухоме майно, яка належить відповідачу-1 на праві власності, в межах суми заявлених позовних вимог, без обмеження/позбавлення права користування ним, не буде мати наслідком припинення господарської діяльності відповідача-1 як суб`єкта господарювання, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості, є співмірним із заявленими позовними вимогами, та не позбавляє відповідача-1 права користування ним.

Враховуючи вищевикладене, суд критично оцінює посилання апелянта на те, що місцевий господарський суд не врахував, що акти від 26.05.2023 та від 06.06.2023 про проведення електронних торгів, на підставі яких позивач вважає себе власником спірних торговельних марок, становить більше 19 тис. грн., а не 500 000,00 грн. на які вжито заходи забезпечення позову, оскільки ціна заявленого позову співмірна з майновими обмеженнями, які вжиті внаслідок забезпечення позову.

Що стосується доводів апелянта з приводу відсутності у позивача процесуальної правоздатності та дієздатності, оскільки свідоцтво про реєстрацію юридичної особи не апостильовано належним чином, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Частиною восьмої статті 91 ПК України передбачено, що іноземні офіційні документи визнаються письмовими доказами без їх легалізації у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про міжнародне приватне право» документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

Конвенція 1961 року, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, згода на обов`язковість якої надана Законом України від 10 січня 2002 року «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів» (далі - Конвенція), набула чинності між Україною і державами-учасницями Конвенції, що не висловили заперечень проти її приєднання, з 22 грудня 2003 року. Cторонами цієї Конвенції, зокрема, Україна та Сейшельські острови.

Ця Конвенція поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави. Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються:

a)документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця;

b)адміністративні документи;

c)нотаріальні акти;

d)офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів.

Зважаючи на викладене, оглянутий судом оригінал сертифікату про реєстрацію Компанії Valvidia Business Company Ltd. належить до офіційних документів на які поширюються положення Конвенції.

Згідно зі статтею 2 Конвенції кожна з договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території. Для цілей цієї Конвенції під легалізацією розуміється тільки формальна процедура, що застосовується дипломатичними або консульськими агентами країни, на території якої документ має бути представлений, для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплено документ.

Відповідно до статті 3 Конвенції єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений.

Аналогічне застосування вищезазначених норм Конвенції викладено в постановах Верховного Суду від 08.09.2021 у справі №910/20604/20, від 13.01.2022 у справі №910/6552/20, від 16.08.2022 у справі №754/3601/21, від 23.05.2023 у справі №910/8060/19, які в силу ч. 4 ст. 236 ГПК України враховуються судом.

Оглянутий судом оригінал сертифікату про реєстрацію Компанії Valvidia Business Company Ltd виданий не дипломатичною або консульською установою, а тому на цей документ не поширюється вимога щодо проставлення апостиля, а також щодо нього скасовано вимогу легалізації як іноземного офіційного документу в розумінні Конвенції.

Враховуючи вищезазначене, апелянт не довів недопустимість сертифікату про реєстрацію Компанії Valvidia Business Company Ltd., оскільки протилежний висновок підтверджений матеріалами справи, а тому суд відхиляє доводи про відсутність у позивача правоздатності та дієздатності.

Відповідно до частини третьої статті 13, частини першої статті 76, статті 78, статті 79 Господарського процесуального Кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування; питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання

Враховуючи наведене, колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції, про необгрунтованість вимог заявника про необхідність вжиття заходів забезпечення позову в частині зупинення митного оформлення товарів, які марковані торговельною маркою «Gorobchiki» за свідоцтвом України №209585 від 10.03.2016 та торговельною маркою «MONTECOTE» за свідоцтвом України № 247549 від 25.09.2018, зупинити експорт (вивезення за межі митної території України) таких товарів, оскільки позивачем не надано жодного доказу, який би підтверджував здійснення експортних операцій з приводу спірних торговельних марок.

Згідно із статтею 86 названого Кодексу суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, слід вважати, що апелянт висновків суду першої інстанції не спростував. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належно виконав свій обов`язок щодо мотивації прийнятої ним ухвали у даній справі та дійшов вірного висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви про забезпечення позову.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального Кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 Господарського процесуального Кодексу України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, Західний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що ухвала господарського суду Закарпатської області від 03.08.2023 у справі № 907/716/23 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись, ст. ст. 255, 269, 270, 271, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Карпат-Вин Еталон б/н і дати (вх. № 01-05/2590/23 від 09.08.2023) залишити без задоволення.

2.Ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 03.08.2023 у справі № 907/716/23 залишити без змін.

3. Судовий збір сплачений за апеляційну скаргу покласти на апелянта.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Строки та порядок оскарження постанов апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

Повний текст постанови виготовлено 19.10.2023.

Головуючий суддя О.С. Скрипчук

СуддяО.І. Матущак

Суддя Б.Д. Плотніцький