ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2023 рокуЛьвівСправа № 500/1779/23 пров. № А/857/13836/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого суддіШавеля Р.М.,

суддівЗапотічного І.І. та Гудима Л.Я.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській обл. на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 05.07.2023р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській обл. про визнання протиправним та скасування рішення щодо відмови в переведенні на пенсію державного службовця, зобов`язання зарахувати періоди трудової діяльності до страхового стажу, перевести на пенсію державного службовця, здійснити її нарахування та виплату (суддя суду І інстанції: Дерех Н.В., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 05.07.2023р., м.Тернопіль; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: 05.07.2023р.),-

В С Т А Н О В И В:

27.04.2023р. (згідно з відбитком календарного штемпеля на поштовому відправленні) позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому, із врахуванням уточнених позовних вимог, просила визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління /ГУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України у Харківській області № 192350006274 від 01.12.2022р. щодо відмови у переведенні ОСОБА_1 на пенсію відповідно до ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу»; зобов`язати ГУ ПФ України у Тернопільській обл. зарахувати ОСОБА_1 періоди роботи з 08.07.1985р. до 01.01.1996р., з 11.01.1996р. по 24.11.1999р. до стажу державної служби і врахувати їх при призначені пенсії державного службовця; перевести ОСОБА_1 на пенсію відповідно до ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу» та здійснити нарахування (перерахунок) і виплату такої пенсії з дати звернення 28.11.2022р., виходячи з розміру заробітної плати, зазначеної у довідці № 142, виданій Тернопільською районною державною адміністрацією від 28.11.2022р.; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФ України у Тернопільській обл. на користь позивача сплачений судовий збір (а.с. 2-11, 52-61).

Розгляд справи здійснено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (а.с.63 і на звороті).

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 05.07.2023р. заявлений позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФ України у Харківській обл. № 192350006274 від 01.12.2022р. щодо відмови у переведенні ОСОБА_1 на пенсію відповідно до ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу»; зобов`язано ГУ ПФ України у Тернопільській обл. зарахувати ОСОБА_1 періоди роботи з 08.07.1985р. до 01.01.1996р., з 11.01.1996р. по 24.11.1999р. до стажу державної служби та повторно розглянути питання про переведення ОСОБА_1 на пенсію державного службовця відповідно до Закону України «Про державну службу»; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; стягнуто на користь позивача сплачений судовий збір в розмірі 1073 грн. 60 коп. за рахунок бюджетних асигнувань кожного відповідача (а.с.77-80).

Не погодившись із рішенням суду, його оскаржив відповідач ГУ ПФ України в Тернопільській обл., який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.84-87 і на звороті).

В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що у зв`язку з прийняттям Закону України № 889-VIII від 10.12.2015р. «Про державну службу» змінено порядок пенсійного забезпечення державних службовців.

Періоди роботи в органах державної податкової служби на посадах, в період перебування на яких були присвоєні персональні чи спеціальні звання, не зараховуються до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців.

Підстави для зарахування до стажу державної служби ОСОБА_1 періодів роботи з 08.07.1985р. по 01.01.1996р. є відсутніми, оскільки немає належно оформлених згідно Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що затверджений постановою КМ України №637 від 12.08.1993р., підтверджуючих документів (не коректно зроблено записи про звільнення з Підволочиського райвиконкому та прийом на роботу до Підволочиської районної державної адміністрації).

Отже, у ОСОБА_1 відсутній необхідний стаж державної служби для переведення її на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу».

Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено під час судового розгляду, 28.11.2022р. позивач ОСОБА_1 звернулася до ГУ ПФ України у Тернопільській обл. із заявою, в якій просила призначити їй пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» (а.с.26).

Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності Відділ призначення пенсій управління пенсійного забезпечення ГУ ПФ України в Харківській обл. визначено органом, уповноваженим розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.11.2022р.

За результатами розгляду зазначеної заяви Відділом перерахунку пенсій № 4 Управління пенсійного забезпечення, надання житлових субсидій та пільг ГУ ПФ України в Харківській обл. прийняло рішення № 192350006274 від 01.12.2022р. про відмову в переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу». Підставою для такого рішення визначено відсутність необхідно стажу державної служби. Зазначено, що періоди роботи з 08.07.1985р. по 01.01.1996р. не можливо зарахувати до стажу державної служби, оскільки відсутні належно оформлені згідно Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що затверджений постановою КМ України №637 від 12.08.1993р., підтверджуючі документи (не коректно зроблено записи про звільнення з Підволочиського райвиконкому та прийом на роботу до Підволочиської районної державної адміністрації); підтверджений документами стаж державної служби складає 07 років і 20 днів (а.с.16).

Про вказане рішення позивача повідомлено листом ГУ ПФ України в Тернопільській обл. № 1900-0211-8/38032 від 13.12.2022р. (а.с.14).

Не погоджуючись із таким рішенням відповідача про відмову в переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» та із розрахунком стажу державної служби, позивач звернулася до суду із розглядуваним позовом.

Приймаючи рішення по справі та частково задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що згідно аналізу діючого законодавства та усталеної судової практики період проходження служби в податкових органах зараховується до стажу державної служби, що надає право на пенсію державного службовця.

Так, посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу».

Окрім цього, посадові особи місцевих державних адміністрацій є державними службовцями, їх основні права, обов`язки, відповідальність, умови оплати праці і соціально-побутового забезпечення визначаються Законом України «Про державну службу».

Звідси, спірні періоди роботи позивача з 08.07.1985р. до 01.01.1996р. та з 11.01.1996р. по 24.11.1999р., які підтверджуються записами у трудовій книжці позивача, підлягають до зарахування в стаж роботи на посадах державної служби.

Окрім цього, пенсійним органом не було проаналізовано спірний період з 11.01.1996р. по 24.11.1999р. на відповідність зарахування до стажу державної служби при вирішенні питання про переведення позивача на державну службу. Проте, спірний період роботи також підлягає зарахуванню до стажу державної служби.

Відтак, порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов`язання ГУ ПФ України у Тернопільській обл. зарахувати періоди роботи ОСОБА_1 з 08.07.1985р. до 01.01.1996р. та з 11.01.1996р. по 24.11.1999р. до стажу державної служби та повторно розглянути питання про переведення ОСОБА_1 на пенсію державного службовця відповідно до Закону України «Про державну службу».

При цьому суд послався на те, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин, а не можливість їх порушення в майбутньому. Отже, позовні вимоги про зобов`язання ГУ ПФ України у Тернопільській обл. здійснити нарахування (перерахунок) та виплату пенсії з дати звернення 28.11.2022р., виходячи з розміру заробітної плати, зазначеної у довідці № 142, виданої Тернопільською районною державною адміністрацією від 28.11.2022р., є передчасними та не підлягають до задоволення.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із роз`ясненнями, які наведені в п.13.1 постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.

Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом (п.13.2 цієї постанови).

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині незадоволених (відмовлених) позовних вимог, тому в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.

Стосовно решти позовних вимог колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильних та обґрунтованих висновків про наявність підстав для часткового задоволення позову із визначеним способом захисту позивача, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно зі ст.12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов`язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.

Частиною першою ст.4 Закону України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Згідно з ч.1 ст.10 цього Закону особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Положеннями абз.2 ч.3 ст.45 вказаного Закону передбачено, що при переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Умови пенсійного забезпечення державних службовців до 01.05.2016р. визначалися Законом України № 3723-XII від 16.12.1993р. «Про державну службу».

Відповідно до ч.1 ст.37 цього Закону на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

До 01.05.2016р. (дата набрання чинності Законом України № 889-VIII від 10.12.2015р. «Про державну службу») право на пенсію державного службовця мали особи, які: а) досягли певного віку та мають передбачений законодавством страховий стаж; б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Після 01.05.2016р. правове регулювання спірних правовідносин зазнало змін.

Зокрема, відповідно до ст.90 Закону України № 889-VIII від 10.12.2015р. «Про державну службу» пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Разом з тим, відповідно до п.10 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст.25 попереднього Закону та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

За приписами п.12 Прикінцевих та перехідних положень наведеного Закону для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш, як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст.25 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії, відповідно до ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу» в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Таким чином, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України № 889-VIII від 10.12.2015р. «Про державну службу» передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016р. певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016р. на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу», але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

При цьому, обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії, відповідно до ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу» після 01.05.2016р. є дотримання сукупності вимог, визначених ч.1 ст.37 цього Закону і Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 889-VIII від 10.12.2015р. «Про державну службу», а саме: щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.

Отже, після 01.05.2016р. (дата набрання чинності Законом України № 889-VIII від 10.12.2015р. «Про державну службу») зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу» лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений п.п.10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 889-VIII від 10.12.2015р. «Про державну службу» та мають передбачені ч.1 ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу» вік та страховий стаж.

Такий висновок відповідає правовій позиції, яка викладена у рішенні Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 04.04.2018р. у зразковій справі № 822/524/18 та у постановах від 26.06.2018р. у справі № 676/4235/17, від 10.04.2019р. у справі № 607/2474/17.

Як установлено під час судового розгляду, позивач отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За результатами розгляду заяви позивача про призначення їй пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» відповідач відмовив у переведенні на інший вид пенсії, вказуючи на те, що періоди роботи з 08.07.1985р. по 01.01.1996р. не можливо зарахувати до стажу державної служби, оскільки відсутні належно оформлені згідно Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що затверджений постановою КМ України №637 від 12.08.1993р., підтверджуючі документи (не коректно зроблено записи про звільнення з Підволочиського райвиконкому та прийом на роботу до Підволочиської районної державної адміністрації); підтверджений документами стаж державної служби складає 07 років і 20 днів

Відповідно до ст.62 Закону України № 1788-XII від 05.11.1991р. «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється КМ України.

Згідно Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що затверджений постановою КМ України № 637 від 12.08.1993р. (надалі Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника.

Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019р. по справі № 235/805/17, від 06.12.2019р. по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019р. по справі № 500/1561/17, від 05.12.2019р. по справі № 242/2536/16-а.

Відповідно до п.3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затв. наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993р. (надалі - Інструкція № 58).

Відповідно до п.1.1 Інструкції № 58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Згідно п.2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

На момент внесення записів за період роботи позивача з 08.07.1985р. по 01.01.1996р. також діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР №162 від 20.07.1974р. (у редакції постанови Держкомпраці СРСР №252 від 02.08.1985р., зі змінами, що внесені постановою Держкомпраці СРСР від №412 19.10.1990р.), пунктом 2.3 глави 2 якої передбачено, що всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу чи звільнення, а також нагороди і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видачі наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні в день звільнення і повинні чітко відповідати тексту наказу (розпорядженню).

Зазначена Інструкція не застосовується з прийняттям наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993, яким затверджено Інструкцію № 58.

Згідно з п.4 постанови КМ України № 301 від 27.04.1993р. «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Отже, обов`язок щодо заповнення та ведення трудових книжок осіб, працевлаштованих на підприємствах, установах, організаціях, покладається саме на відповідальну особу такого підприємства, установи, організації.

Під час судового розгляду встановлено, що записами в трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 12.05.2006р. підтверджено, що позивач працювала: з 08.07.1985р. по 01.01.1996р. у Виконкомі Підволочиської районної державної адміністрації; з 11.01.1996р. по 24.11.1999р. в органах державної податкової служби (а.с.30-32).

Разом з тим, доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці позивача щодо вказаних періодів роботи пенсійним органом не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги при розрахунку стажу.

Крім того, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи довідці.

Посилання на неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Отже, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Така позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 06.02.2018р. у справі № 677/277/17 (провадження № К/9901/1298/17) та від 06.03.2018р., 29.03.2019р. у справі № № 548/2056/16-а (№К/9901/44334/18).

Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки та видачі довідок.

Таким чином, судом першої інстанції правильно встановлено, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу позивача у спірні періоди, ці записи є належним та допустимим доказом підтвердження стажу державної служби позивача.

При цьому, наявність в органу ПФ сумнівів у достовірності відомостей в поданих документах може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак це не може нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого стажу.

Такі висновки сформовані у постанові Верховного Суду від 06.03.2018р. у справі № 127/9055/17. Як зазначив Верховний Суд, наявність в органів, що призначають пенсію, права вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, не повинно нівелювати обов`язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів, як це визначено пунктом 4.7 Порядку № 22-1.

У свою чергу суд перевіряє, зокрема, чи діяв орган ПФ добросовісно та обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Однак, пенсійний орган не скористався правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності.

Отже, покликання пенсійного органу на не коректно зроблені записи про звільнення з Підволочинського райвиконкому та прийом на роботу до Підволочинської районної державної адміністрації є формальними підставами для відмови у переведенні на пенсію державного службовця, так як, позивач не може нести відповідальність на правильність ведення трудової книжки роботодавцем.

Щодо доводів апелянта про те, що періоди роботи в органах державної податкової служби на посадах, в період перебування на яких були присвоєні персональні чи спеціальні звання, не зараховуються до стажу роботи на посадах віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, апеляційний суд зазначає наступне.

Спеціальним законом, що визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності у період роботи позивача на відповідних посадах, був Закон України № 509-XII від 04.12.1990р. «Про державну податкову службу в Україні», а з 12.08.2012р. - Податковий кодекс /ПК/ України.

Пунктом 342.4 ст.342 ПК України встановлено, що посадові особи контролюючих органів є державними службовцями.

Згідно з абз.1, 2 п.344.1 ст.344 ПК України пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів, крім діючих у них підрозділів податкової міліції, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу». При цьому період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.

Отже, посадові особи державної податкової служби, яким за наслідками атестації присвоєно спеціальні звання, займають посади в державних органах щодо практичного виконання завдань і функцій держави (зокрема у сфері податкової політики), одержують заробітну плату за рахунок державного бюджету, а отже, перебувають на державній службі та є державними службовцями.

Посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах повинен зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу».

Враховуючи викладене, періоди роботи позивача в органах державної податкової служби (із урахуванням представлених позивачем довідок) зараховуються до стажу державної служби для призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України № 3723-ХІІ від 16.12.1993р. «Про державну службу».

Звідси, відповідач не довів правомірності своєї відмови у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України № 889-VIII від 10.12.2015р. «Про державну службу».

Враховуючи вищезазначене, оцінюючи спірні правовідносини відповідно до наявних в матеріалах справи документів та через аналіз діючого законодавства, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що рішення ГУ ПФ України у Харківській області № 192350006274 від 01.12.2022р. щодо відмови у переведенні ОСОБА_1 на пенсію відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» та незарахування ОСОБА_1 періодів роботи з 08.07.1985р. до 01.01.1996р. та з 11.01.1996р. по 24.11.1999р. до стажу державної служби, не ґрунтуються на вимогах закону.

Водночас, колегія суддів вважає, що обраний спосіб захисту прав позивача повністю відповідає вимогам діючого законодавства.

Будь-яких доводів стосовно інших висновків суду апелянтом не наведено, через що останні слід вважати правильними і обґрунтованими.

Оцінюючи в сукупності обставини справи та враховуючи вищенаведені положення законодавства, колегія суддів приходить до переконання про наявність правових підстав для часткового задоволення заявленого позову, з вищевикладених мотивів.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги позивача задоволені частково у визначений спосіб.

Враховуючи результат апеляційного розгляду, а також керуючись приписами ст.139 КАС України, колегія суддів вважає, що понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ГУ ПФ України в Тернопільській обл.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській обл. на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 05.07.2023р. в адміністративній справі № 500/1779/23 залишити без задоволення, а вказане рішення суду без змін.

Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській обл.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. М. Шавель судді І. І. Запотічний Л. Я. Гудим Дата складання повного тексту судового рішення: 19.10.2023р.