ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2023 рокуЛьвівСправа № 260/1420/23 пров. № А/857/10770/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого судді :Кухтея Р.В.,

суддів :Носа С.П., Шевчук С.М.

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 травня 2023 року (ухвалене головуючим-суддею Дору Ю.Ю. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Ужгороді) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в :

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - ГУ ПФУ в Закарпатській області, відповідач-1), ГУ ПФУ в Сумській області (далі - відповідач-2), в якому просив визнати протиправним рішення ГУ ПФУ в Сумській області №072050009671 від 14.09.2022 про відмову у призначенні йому пенсії за вислугу років відповідно до п.ест.55 Закону України Про пенсійне забезпечення №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон №1788) з 08.09.2022 та зобов`язати ГУ ПФУ в Закарпатській області призначити йому пенсію за вислугу років відповідно до вказаної норми Закону №1788, починаючи з 08.09.2022, зарахувавши до спеціального стажу як працівника освіти період роботи з 25.11.2002 по 31.08.2009 на посаді заступника директора Залужанського міжшкільного навчально-виробничого комбінату.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 17.05.2023 у задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити його позовні вимоги повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що недотримання правил ведення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення його права на соціальний захист щодо вирішення питання про призначення пенсії. Звертає увагу на те, що підставою для йому пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Відповідач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.

Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково, виходячи з наступного.

З матеріалів справи видно, що 08.09.2022 позивач звернувся до ГУ ПФУ в Закарпатській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п.ест.55 Закону №1788, до якої додав трудову книжку серії НОМЕР_1 від 01.09.1994 та довідку Управління освіти, культури, молоді та спорту Мукачівської міської ради №09-18/104 від 08.09.2022.

Рішенням №072050009671 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п.ест.55 Закону №1788, у зв`язку з відсутністю необхідного пільгового стажу роботи.

Згідно рішення ГУ ПФУ в Сумській області №072050009671 від 14.09.2022, за наданими документами пільговий стаж як працівника освіти ОСОБА_1 складає 19 років 11 місяців 24 днів, страховий стаж складає 33 років 04 місяців 24 дні. Згідно даного рішення до пільгового стажу як працівника освіти не зараховано період з 25.11.2002 по 31.08.2009 на посаді заступника директора, оскільки згіднопостанови Кабінету Міністрів України №909 від 04.11.1993, в переліку закладів і установ освіти, роботи на яких дає право на пенсію за вислугу років у закладах міжшкільних навчально-виробничих комбінатах мають право : заступники директорів з навчально-виховної роботи (навчальної, виховної, навчально-виробничої) роботи.

Вважаючи оспорюване рішення протиправним, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем було здійснено всі залежні від нього дії, враховані всі подані позивачем документита винесено правомірнерішення.

Проте колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України кожному громадянину ґарантується право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом №1788 та Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування №1058-ІV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Відповідно до ст.2 Закону №1788, за цим Законом призначаються : а) трудові пенсії : за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.

Згідно ст.51 Закону №1788, пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Статтею 52 Закону №1788 визначено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту е статті 55.

Пунктом е статті 55 Закону №1788 (в редакції, чинній до 01.04.2015) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Проте, Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення №213-VIII від 02.03.2015 (далі - Закон №213), який набрав чинності з 01.04.2015, пункт е статті 55 Закону №1788 було викладено в іншій редакції, згідно якої право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати:

з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців;

з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років;

з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців;

з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років;

з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців;

з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців;

з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років;

з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців;

з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

У подальшому, згідно із Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України №911-VIII від 24.12.2015 (далі - Закон №911) достатті 55 Закону №1788 з 01.01.2016 також були внесені зміни, відповідно до якого пункт е вказаної статті має наступний зміст, а саме : право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років;з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.

Отже,Закон №911 встановив раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме : 55 років - при наявному спеціальному стажі діяльності не менше 25 років.

Проте,рішенням Конституційного Суду України №2-р/2019 від 04.06.2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту а статті54, статті55 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законами №213, №911.

Конституційний Суд України приймаючи вказане рішення, виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного віку (для працівників, зазначених у пунктах е, ж статті 55 Закону №1788 55років), нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей1,3, частини третьої статті22, статті46 Основного Закону України.

Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04.06.2019.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що з 04.06.2019 при вирішенні питання про призначенні позивачу пенсії за вислугою років відповідно до пункту е статті 55 Закону №1788 необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змінЗаконами №213 та №911.

Отже, з 04.06.2019 при визначенні права на отримання пенсії за вислугу років необхідно виходити з наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 27.07.2022 по справі №440/1286/20, які в силу положень ч.5 ст.242 КАС України мають бути враховані при розгляді цієї справи.

Спірниму даній справі є питання віднесення до стажу, достатнього для призначення пенсії за вислугою років на підставі п.ест.55 Закону №1788, періоду роботи з 25.11.2002 по 31.08.2009 на посаді заступника директора Залужанського міжшкільного иавчально-виробничого комбінату.

Статтею 62 Закону №1788 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності такої книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктами 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 (далі - Порядок №637) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

30.11.1993 Міністерством освіти і науки України було видано наказ №430 Про затвердження Положення про міжшкільний навчально-виробничий комбінат, відповідно до якого міжшкільний навчально-виробничий комбінат в Україні-навчально-виховний комплекс, який задовольняє потреби громадян, держави і суспільства у поглибленні базової трудової підготовки школярів 8-11 (10-11) класів, здійснює професійне консультування учнівської молоді, організовує їх добровільну продуктивну працю та забезпечує реалізацію потреб особистості в отриманні професії і кваліфікації відповідно до її інтересів, здібностей, наявних умов.

Відповідності до п.4 цього Положення, міжшкільний навчально-виробничий комбінат здійснює свою діяльність відповідно доЗакону України Про освіту та Положення про середній загальноосвітній навчально-виховний заклад, інших актів законодавства України з питань освіти цього Положення та власного статуту.

Згідно п.33, п.34 Положення про міжшкільний навчально-виробничий комбінат у виробничому комбінаті передбачено посаду заступника директора з навчально-виховної роботи та заступник директора з навчально- виробничої роботи та їх функціональні обов`язки.

Постановою Кабінету Міністрів України №909 від 04.11.1993 встановлено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, відповідно якої, у міжшкільному навчально-виробничому комбінаті право на пенсію за вислугу років мають лише директори, заступники директорів з навчально-виховної (навчальної,виховної,навчально-виробничої) роботи, вчителі, майстри виробничого навчання, практичні психологи, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.

Аналіз приведених вище норм дає підстави для висновку, що період роботи позивача з 25.11.2002 по 31.08.2009 на посаді заступника директора з навчально-виховної роботи входить до спеціального трудового стажу, що визначає право на пенсію за вислугу років.

Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №909 від 04.11.1993, не передбачено посаду заступника директора навчально-виховного комбінату з огляду на наступне.

Як видно з матеріалів справи, довідкою №48 від 03.11.2022, виданою Мукачівською районною державною адміністрацією - Мукачівською районною військовою адміністрацією; відповіддю на адвокатський запит №01-16/8 від 16.01.2023 підтверджується, що позивач займав посаду заступника директора з навчально-виховної роботи Залужанського міжшкільного навчально-виробничого комбінату з 25.11.2002 по 30.08.2009 та виконував відповідно функціональні обов`язки, а саме : організацію навчально-виховного процесу в освітньому закладі, керівництво контроль за розвитком цього процесу; організація поточного та перспективного планування діяльності педагогічного колективу; координація роботи вчителів та інших педагогічних працівників з використанням навчальних планів та програм організація та координація обробки необхідної навчально- методичної документації; здійснення систематичного контролю за якістю навчального та виховного процесів і об`єктивністю оцінки результатів освітньої підготовки учнів; контроль за дотриманням вимог щодо реалізації освітньої діяльності у відповідності з чинним законодавством.

Колегія суддів враховує, що робота позивача протягом спірних періодів на посаді заступника директора з навчально-виховної роботи також підтверджується наказами Залужанського міжшкільного навчально-виробничого комбінату, які є наявними в матеріалах справи.

Таким чином, наданими документами підтверджується робота позивача саме на посаді заступника директора з навчально-виховної роботи Залужанського міжшкільного навчально-виробничого комбінату у період з 25.11.2002 по 30.08.2009, яка входить до переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №909 від 04.11.1993.

На думку колегії суддів, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Крім того, згідно з правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.05.2018 по справі №490/12392/16-а, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства, не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

Аналогічної правової позиції дотримувався Верховний Суд у своїх постановах від 22.11.2018 по справі №497/118/15-а, від 21.02.2018 по справі №687/975/17 та від 06.03.2018 по справі №754/14898/15-а.

Більше того, з наявних в матеріалах справи документів чітко видно, що позивач працював саме на посаді заступника директора з навчально-виховної роботи Залужанського міжшкільного навчально-виробничого комбінату.

Колегія суддів вважає, що відповідач, відмовляючи в зарахуванні спірного періоду до страхового стажу, не надав жодної правової оцінки усім поданим на підтвердження страхового стажу документам.

При цьому, важливим у цій ситуації є поведінка самого відповідача, який не роз`яснив позивачу необхідність збору та представлення відповідних документів, а також не звернувся самостійно із запитом про витребування з відповідних інформаційних систем необхідних відомостей, однак прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії.

Водночас, вказана зміна кваліфікації підстав відмови у призначенні пенсії суб`єктом владних повноважень в судових процедурах, є неприйнятною з огляду на принцип правової визначеності, який притаманний як судовим рішенням, так і рішенням суб`єкта владних повноважень. Запровадження позиції зміни підстав прийняття рішень, після їх прийняття, як способу реалізації владних управлінських функцій, призведе до свавілля суб`єктів владних повноважень.

Оцінюючи в сукупності вищевикладені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується стаж роботи позивача за спірний період, через що він має право на призначення пенсії за вислугу років.

Таким чином, відмова пенсійного органу в призначенні пенсії за вислугу років є протиправною та не ґрунтується на вимогах закону.

В частині вирішення вимог про зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за вислугу років відповідно до п.е ст.55 Закону №1788, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до вимог процесуальногозакону, суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії. Суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначенізаконом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

При цьому, застосування такого способу захисту у цій справі вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначенізакономумови, необхідні для призначення йому пенсії.

Разом з тим, за наведених обставин судом не встановлено, що оцінка правомірності відмови у призначенні пенсії стосувалася лише тих мотивів, які наведені в оспорюваному рішенні. Однак, під час судового розгляду не встановлено у повній мірі, чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для призначення такої пенсії.

Вказані дії (в тому числі перевірка заявленого стажу) належать до повноважень пенсійного органу і суд позбавлений можливості за таких умов вирішувати питання про призначення пенсії за вислугу років.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов`язання відповідача повторно розглянути відповідну заяву позивача про призначення йому пенсії за вислугу років відповідно до п.е ст.55 Закону №1788.

Зобов`язання зарахування певних періодів роботи до страхового стажу позивача буде призводити до відновлення його права на пенсійне забезпечення, сприятиме своєчасному вирішенню спірного питання та унеможливить виникнення умов для безпідставної тяганини через дії відповідача, який свої висновки про відмову в призначенні пенсії сформував непослідовно, нечітко та неповно.

При повторному розгляді заяви позивача в обов`язковому порядку повинні бути враховані відповідачем висновки суду, викладеному у судовому рішенні.

Такі твердження під час вирішення даного спору колегія суддів виходить з того, що відповідно дост.22 Конституції Україниправа і свободи людини та громадянина, закріплені цієюКонституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ч.3 ст.46 Основного Закону).

Конституційний Суд України у п.3.4 Рішення від 18.06.2007 № 4-рп/2007 зазначив, що неодноразово розглядав проблему, пов`язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави.

У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів заст.22Конституції Українине допускається (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99, від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 17.03.2004 №7-рп/2004).

Конституційне та законодавче регулювання захисту прав і свобод людини узгоджується із міжнародно-правовими актами, а саме Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція), яка була ратифікована Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

ЄСПЛ у п.п.52, 56 рішення від 14.10.2010 у справіЩокін проти Українизазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогуякостізакону, передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Вирішуючи наведений спір, колегія суддів надає перевагу найбільш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства України, у зв`язку з чим дійшла до висновку про часткову обґрунтованість та підставність заявленого позову в частині, яка оскаржена позивачем, з вищенаведених мотивів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справіПроніна проти України(рішення від 18.07.2006).

Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обгрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Так, у рішенні від 10.02.2010 у справіСерявін та інші проти УкраїниЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справіРуїс Торіха проти Іспаніївід 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справіСуомінен проти Фінляндіївід 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справіГірвісаарі проти Фінляндіївід 27.09.2001).

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Відповідно до ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6ст.12 КАС Українидана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5ст.328 цього Кодексу.

Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 травня 2023 року по справі №260/1420/23 скасувати та прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області №072050009671 від 14.09.2022 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до п.ест.55 Закону України Про пенсійне забезпечення з 08.09.2022.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу як працівника освіти період роботи з 25 листопада 2002 року по 31 серпня 2009 року на посаді заступника директора з навчально виховної роботи Залужанського міжшкільного навчально-виробничого комбінату, що дає право на призначення пенсії за віком відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08 вересня 2022 року про призначення пенсії за віком відповідно до п.е ст.55 Закону України Про пенсійне забезпечення та прийняти за результатами її розгляду в установленому порядку рішення, з обов`язковим урахуванням висновків суду апеляційної інстанції, наведених в мотивувальній частині цієї постанови.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос С. М. Шевчук