ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2023 року справа №200/973/23

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Гайдара А.В. , Компанієць І.Д. , секретаря судового засідання Азарової К.В., за участю позивача - ОСОБА_1 , представника відповідача - Резнікової І.В., розглянувши в відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції апеляційну скаргу Бюро економічної безпеки України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 червня 2023 р. у справі № 200/973/23 (головуючий І інстанції Шинкарьова І.В.) за позовом ОСОБА_1 до Бюро економічної безпеки України про визнання бездіяльності протиправною, визнання наказу про звільнення протиправним та його скасування, поновлення на посаді та надання відпустки, стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Бюро економічної безпеки України (далі відповідач, БЕБ), в якому просив: визнати протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у ненаданні позивачу за зверненням додаткової відпустки із збереженням заробітної плати, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту від 22.10.1993; визнати Наказ БЕБ від 09.02.2023 № 42-к/ДСК-ДП Про звільнення ОСОБА_1 протиправним та скасувати його; поновити позивача на посаді старшого інспектора з особливих доручень відділу оперативного реагування Управління оперативної підтримки Бюро економічної безпеки з дня звільнення та зобов`язати Бюро економічної безпеки України надати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту від 22.10.1993; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток (грошове забезпечення) за час вимушеного прогулу з 14.02.2023 по день поновлення судом на посаді старшого інспектора з особливих доручень відділу оперативного реагування Управління оперативної підтримки Бюро економічної безпеки; стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 158 474, 44 грн.; допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення позивача, на посаді старшого інспектора з особливих доручень відділу оперативного реагування Управління оперативної підтримки Бюро економічної безпеки України та стягнення суми середнього заробітку (грошового забезпечення) за один місяць вимушеного прогулу.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23 червня 2023 року позов задоволено частково, а саме суд: визнав бездіяльність Бюро економічної безпеки України, що полягає у ненаданні ОСОБА_1 за зверненням додаткової відпустки із збереженням заробітної плати, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту від 22.10.1993, протиправною; визнав протиправним та скасував Наказ Бюро економічної безпеки України від 09.02.2023 № 42-к/ДСК-ДП Про звільнення ОСОБА_1 ; поновив ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора з особливих доручень Бюро економічної безпеки України з дня звільнення; стягнув з Бюро економічної безпеки України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14.02.2023 по день постановлення рішення у справі в розмірі 208 502,34 грн. з відповідним утриманням податків та інших обов`язкових платежів.

Допустив до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора з особливих доручень Бюро економічної безпеки України та стягнення суми заробітку (грошового забезпечення) у межах суми стягнення за один місяць.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.

Відповідач, не погодившись з таким судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд обґрунтовуючи прийняте рішення виходив з того, що спірний наказ містить посилання на нормативні акти, та не містить посилань на підстави звільнення, зокрема, відсутнє посилання на доповідну записку від 09.02.2023 № 9.16/16.1/35-23, проте в порушення п. 1 ч. 1 ст. 317 КАС України в неповному обсязі з`ясувавши обставини, що мають значення для справи (не дослідив копію оскаржуваного наказу про звільнення позивача) та виніс необґрунтоване рішення.

Скаржник зазначає, що ним до суду першої інстанції було заявлено клопотання про розгляд справи в закритих судових засіданнях з огляду на те, що інформація, яка надавалася до суду містила службову інформацію, яка є обмеженою в доступі на підставі Закону України «Про доступ до публічної інформації» та наказу Бюро економічної безпеки України від 01.02.2022 № 27 (зі змінами), яким затверджено Перелік відомостей, що становлять службову інформацію в БЕБ (далі Перелік).

Вказаним наказом визначено, що службову інформацію в БЕБ становлять, зокрема, відомості про персональні переліки, посади та персональні дані осіб, які мають спеціальні звання. Відомості щодо проходження служби особами, які мають спеціальні звання БЕБ (призначення, переведення, звільнення тощо).

З метою збереження та не розповсюдження інформації, яка має обмежений доступ і є службовою в БЕБ, наказ про звільнення і позивачем, і відповідачем було надано у вигляді витягу.

Клопотання БЕБ про розгляд справи в закритих судових засіданнях судом першої Інстанції не було розглянуто, відповідно, надати повну копію оскаржуваного наказу БЕБ не мало змоги.

У підготовчих засіданнях судом було прийнято оскаржуваний наказ у вигляді витягу та у суду не виникало питання, ані необхідності у дослідженні оскаржуваного наказу в повному його обсязі.

З огляду на розгляд справи по суті у письмовому провадженні у відповідача не було об`єктивної змоги надати повний текст оскаржуваного наказу, оскільки суду у підготовчих судових засіданнях було достатньо витягу для надання оцінки вказаному наказу, при цьому про можливі недоліки чи неповноту оскаржуваного наказу в підготовчих судових засіданнях судом не ставилося на розгляд чи обговорення.

Тобто, суд першої інстанції попередньо до винесення судового рішення вбачав ознаки неповноти спірного наказу, проте не пересвідчився та не витребував у відповідача повного тексту спірного наказу, чим порушив частину 4 статті 9 КАС України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Також, відповідачем, надаючи витяг зі спірного наказу, додатково в підтвердження правомірності такого наказу було надано доповідну записку безпосереднього керівника позивача від 09.02.2023 № 9.16/16.1/35-23, проте в суду не виникало питання чи слугувала вказана доповідна підставою для винесення спірного наказу.

Доповідна записка від 09.02.2023 № 9.16/16.1/35-23 не була єдиною підставою для винесення спірного наказу, оскільки, наказ про звільнення містив посилання на нормативно-правові акти, а також на відповідний пункт Положення про проходження служби особами, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, затвердженого наказом БЕБ від 29.11.2022 № 1333 , які законодавчо дозволяли роботодавцю звільнити працівника у випадку не проходження випробувального терміну.

Таким чином, посилання суду першої інстанції на те, що спірний наказ не містив посилання на доповідну записку як на підставу для його винесення спростовується вищевикладеним.

Скаржник вважає рішення суду першої інстанції необґрунтованим з огляду на помилковість тверджень суду, що спірний наказ не містить посилань на доповідну записку від 09.02.2023 № 9.16/16.1/35-23 як на підставу видання вказаного наказу, оскільки копія наказу містить підставу його видання - доповідна записка від 09.02.2023 № 9.16/16.1/35-23 та попередження про наступне звільнення від 09.02.2023 № 1-ДП/11-23.

Скаржник на підставі ч. 4 ст. 296 КАС України, надає повну копію оскаржуваного наказу БЕБ від 09.02.2023 № 42- к/ДСК-ДП.

Також, скаржник зазначає, що наказ - це правовий акт, розпорядчий документ, що видається керівником, установою в межах компетенції. Повноваженнями, якими наділений Директор Бюро економічної безпеки України, у т. ч., і щодо видачі у межах повноважень наказів та розпоряджень, надання доручень, що є обов`язковими для виконання працівниками, передбачено статтею 17 Закону України «Про Бюро економічної безпеки України».

Отже, наказ про звільнення є реалізованим, його скасування не може вплинути на відновлення його можливо порушених прав.

Крім того, судом поновлено позивача на посаді, якої фактично не існує в Бюро.

Також скаржник щодо не проходження випробувального терміну зазначає, що судом неправильно застосовано норми матеріального права, а саме, суд першої інстанції перебрав на себе повноваження роботодавця щодо визначення підстав застосування пп. 11 п. 72 Положення до позивача та визначення критеріїв, за яких особа, яка проходить службу в БЕБ, не пройшла випробувального терміну у зв`язку з неналежним виконанням поставлених завдань, а отже, не відповідала займаній посаді.

Скаржник зазначає, що в БЕБ може працювати три категорії працівників, до яких застосовується окреме законодавство: державні службовці - Закон України «Про державну службу» та Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП) (в частині не врегульованій Законом України «Про державну службу» (ч. З ст. 5 ЗУ «Про державну службу»)); особи, які уклали трудовий договір з Бюро економічної безпеки України - КЗпП; особи, які є гласними і негласними штатними працівниками, з числа осіб, які мають спеціальні звання - Положення про проходження служби особами, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, затверджене постановою КМУ від 29.11.2022 № 1333 (далі - Положення 1333), а в частині неврегульованості вказаними нормативно-правовими актами - КЗпП (відповідно до пункту 4 Розділу «Загальні положення» Положення № 1333 Проходження служби в БЕБ регулюється Законом про БЕБ. цим Положенням та іншими нормативно-правовими актами).

Аналізуючи норми Положення, питання процедури звільнення зі служби в БЕБ осіб, які є гласними і негласними штатними працівниками, з числа осіб, які мають спеціальні звання з підстав встановлення невідповідності займаній посаді під час випробувального строку, вбачається, що спеціальним законодавством процедурні питання такого звільнення не визначені, окрім безпосередньо підстави для такого звільнення (пп. 11 п. 72 Положення), отже, процедура встановлення випробувального терміну, його проходження та результати такого випробування для осіб, які є гласними і негласними штатними працівниками, з числа осіб, які мають спеціальні звання в БЕБ визначено КЗпП.

Позивачу, на виконання ч. 2 ст. 28 КЗпП, попередження про звільнення було вручена 09.02.2023, звільнено 13 лютого 2023 року.

Скаржник зазначає, що оцінка діяльності особи, яка має спеціальне звання БЕБ, протягом строку випробування належить до виключної компетенції суб`єкта призначення, тобто є дискрецією Бюро економічної безпеки України. У даному випадку суб`єкт призначення - Директор БЕБ, призначаючи ОСОБА_1 на посаду з випробуванням, мав певні очікування щодо результатів цього випробування. Порівняння фактичних результатів роботи ОСОБА_2 під час випробування із очікуваними стало підставою для висновку про невідповідність його займаній посаді протягом строку випробування. Оцінка діяльності особи, яка має спеціальне звання БЕБ під час випробування є виключно компетенцією суб`єкта призначення. Питання про відповідність чи невідповідність особи, яка має спеціальне звання БЕБ обумовленій роботі, оцінку його професійних та ділових якостей дає суб`єкт призначення та не може вирішуватись судом. Зазначена позиція узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 29 березня 2018 року по справі № 381 /4968/16-ц.

Позивач в заяві про призначення на посаду про встановлення йому випробування та був ознайомлений з наказом БЕБ від 08.11.2022 № 494-к «Про прийом на службу, в якому зазначено про встановлення випробувального терміну строком 3 місяці.

У листі Міністерства соціальної політики України від 04.04.2012 № 54/06/187-12 роз`яснюється, що умова про випробування буде вважатися законною у випадку якщо умова про випробування застережена в заяві про прийняття на роботу і повторена в наказі про прийняття на роботу.

Позивач погодився із встановленням йому випробувального строку, він усвідомлював та передбачав наслідки випробування та наявність у суб`єкта призначення повноважень щодо оцінки його діяльності протягом строку випробування за внутрішнім переконанням.

Також, щодо визнання протиправними дій з ненадання відпустки, скаржник зазначає, що в порушення норм матеріального права (ч. 10 ст. 10 Закону України «Про відпустки») судом не враховано відсутність прямої заборони щодо внесення додаткової відпустки як учаснику бойових дій до графіку відпусток, внаслідок відсутності в графіку такого виду відпустки у роботодавця може виникати нагальна необхідність у залишенні працівника на робочому місці з метою безперебійності робочого процесу, крім того, повноваження керівництва щодо визнання термінів відпусток працівників належать до дискреційних повноважень і пов`язані з необхідністю забезпечення належної діяльності цих підрозділів. Тобто в такому випадку керівництво має певну свободу дій при формуванні графіків відпусток. Вказана позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 11.12.2019 року у справі № 813/1158/17.

На листи позивача щодо надання відпустки було надано відповідь від 17.02.2023 № 11/11.1/3559-23 якою повідомлено, що станом на 10.02.2023 у позивача не закінчився шестимісячний строк безперервної роботи в Бюро економічної безпеки України, а також те, що відпустка суперечила графіку розподілу відпусток, затвердженим в Бюро економічної безпеки України (графік надавався до суду першої інстанції), позивачу було відмовлено у наданні такого виду відпустки.

Суд не врахував, що законодавством не встановлено заборони внесення до графіку відпусток інших видів відпусток, зокрема і додаткових (як учаснику бойових дій). Отже, з огляду на відсутність у графіку відпусток позивача додаткової відпустки, а також у зв`язку з тим, що існувала нагальна службова необхідність перебування ОСОБА_1 на робочому місці, оскільки згідно штатного розпису Управління налічує двадцять штатних одиниць, при цьому фактична чисельність управління складала вісім осіб і, в такому випадку, навантаження на інших працівників збільшилося б, що вплинуло б на якість виконуваної роботи та суттєво погіршило б умови праці інших працівників Управління, роботодавець вважав за необхідне не надавати відпустку перед звільненням позивача.

Скаржник зазначає, що ним не обмежувалися права позивача на відпустку з огляду на відсутність її плануванням ОСОБА_1 , при цьому така додаткова відпустка у позивача не зникла і при працевлаштуванні на іншу роботу він має право в її використанні чи компенсації.

За час проходження служби позивач перебував у відпустці на період (з 06 по 18 грудня 2022 року) складання державних іспитів та підготовки і захисту дипломного проекту, а також у період з 28.11.2022 по 30.11.2022 перебував на лікарняному. Вказане свідчить, що БЕБ не перешкоджало в реалізації позивачем своїх прав на відпустки та лікарняні.

Від позивача надійшов відзив на скаргу в якому просив залишити її без задоволення, а рішення суду без змін.

В обґрунтування відзиву зазначає, зокрема, що необґрунтованим є посилання скаржника на те, що суд не взяв до уваги клопотання про слухання справи у закритому судовому розгляді, через що скаржник не зміг надати суду першої інстанції належний доказ - повний текст оскаржуваного Наказу «Про звільнення ОСОБА_1 », оскільки згідно положень КАС України, за умови задоволення судом клопотання Бюро економічної безпеки України про відеоконференцію, задоволення клопотання про закритий судовий розгляд суперечило б нормам адміністративного судочинства.

Відповідно до ч. 8 ст. 10 КАС України, розгляд справи у закритому судовому засіданні проводиться у випадках, коли відкритий судовий розгляд може мати наслідком розголошення таємної чи іншої інформації, що охороняється законом, необхідності захисту особистого та сімейного життя людини, а також в інших випадках, визначених законом. З огляду на положення Закону України «Про доступ до публічної інформації», на який посилається апелянт, а саме частину 2 статті 9 та частину 2 статті 6, обмеження доступу до службової інформації відбувається за наявності одночасно трьох умов: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Інформаційні дані, які можуть бути надані апелянтом суду, а саме частина відомостей про персональні дані осіб, які мають спеціальні звання, відомості про їх призначення, переведення, звільнення тощо, у тих межах, що необхідні для розгляду апеляційної скарги на ухвалене рішення по справі № 200/973/23, не відповідають одночасно трьом наведеним вище критеріям, що є законодавчою умовою віднесення їх до таких, що можуть бути досліджені виключно у закритому судовому засіданні.

Позивач зазначає, що недбалість відповідача щодо виконання процесуального обов`язку доказування, виявилася у безпідставному невикористанні ним можливості своєчасного подання повного тексту Наказу Бюро економічної безпеки України від 09.02.2023 № 42-к/ДСК-ДП «Про звільнення ОСОБА_1 », на якій у посилається у скарзі, як на доказ.

Відповідач до закриття підготовчого провадження, мав обов`язок і можливість надати суду першої інстанції одночасно зі своєю заявою від 23.05.2023 необхідний доказ - повний текст Наказу (що містить посилання на доповідну записку, що є, на думку апелянта, беззаперечним свідченням його законності), який був би досліджений судом в порядку письмового провадження, що виключає ризики розголошення зазначених у Наказі даних.

Спосіб подання повного тексту Наказу, яким скористався апелянт при зверненні до Першого апеляційного адміністративного суду містить такі ж можливі ризики розголошення даних, як і у випадку використання ним цього способу для своєчасного подання згадуваного доказу до Донецького окружного адміністративного суду для дослідження в порядку письмового провадження, а отже відповідач мав обов`язок і можливість виконати цю процесуальну дію ще під час слухання справи в суді першої інстанції.

На підставі викладеного позивач просить не приймати при розгляді апеляційної скарги своєчасно неподаний до суду першої інстанції доказ - повний текст Наказу Бюро економічної безпеки України від 09.02.2023 № 42-к/ДСК-ДП «Про звільнення ОСОБА_1 », як такий, що не був поданий без поважних причин.

Також позивач зазначає, що суд першої інстанції разом з іншими доказами дослідив доповідну записку безпосереднього керівника позивача від 09.02.2023 № 9.16/16.1/35-23 та надав їй оцінку, при цьому, не надаючи відсутності у Наказі посилання на доповідну записку, як на підставу звільнення, визначального значення.

Позивач зазначає, що вичерпання дії індивідуального акту не виключає можливості його оскарження, скасування та відновлення порушеного таким актом права або законного інтересу, а саме захисту порушеного права шляхом відновлення юридичного стану, що мав місце до протиправного звільнення, тобто юридичного стану проходження служби на посаді старшого інспектора з особливих доручень відділу оперативного реагування Управління оперативної підтримки Бюро економічної безпеки України на підставі Наказу БЕБ України від 08.11.2022 № 494-к «Про прийом на службу».

Також позивач зазначаєм, що за наявності порушення принципу юридичної визначеності, що полягає у неврегульованості нормами права процедури проходження випробувального строку особами, що мають спеціальні звання БЕБ, яка б дала змогу об`єктивно і справедливо визначати їх відповідність або невідповідність займаним посадам, склалася ситуація за якої апелянт може робити висновки та приймати рішення з цього приводу, керуючись лише йому відомими суб`єктивними критеріями та не будучи зобов`язаним ці рішення обґрунтувати. Таким чином, утворюється підґрунтя для можливості зловживань посадовими особами БЕБ України наданими їм повноваженнями, прийняття необґрунтованих управлінських рішень та свавілля.

У скарзі апелянт, помилково стверджує про поширення на відносини з проходження випробувального строку на публічній службі регулятивного впливу положень КЗпП України.

Хоча саме процедура проходження працівником випробування, як алгоритм дій, направлених на визначення достатності рівня його професійних, ділових та моральних якостей, затребуваних певною посадою, Кодексом законів про працю України не визначена.

Посилання апелянта на ч. 2 ст. 28 КЗпП України (право роботодавця звільнити працівника протягом строку випробування), як на підставу припинення відносин публічної служби, вступає у протиріччя з положеннями ч. 3 ст. 26 КЗпП України, відповідно до якої випробування не встановлюється при прийнятті на роботу переможців конкурсного відбору на заміщення вакантної посади.

Враховуючи наведене, позивачу, як переможцю конкурсу на вакантну посаду старшого інспектора з особливих доручень відділу оперативного реагування Управління оперативної підтримки Бюро економічної безпеки України, відповідач, не мав права встановлювати випробувальний строк.

Позивач вважає, що норми КЗпП України не можуть бути поширені на відносини з проходження випробувального строку на публічній службі особою, що має спеціальне звання.

Наказ Бюро економічної безпеки України від 09.02.2023 № 42-к/ДСК-ДП є необґрунтованим і безпідставним, як за формою, так і за суттю (змістом), оскільки, висновок про невідповідність працівника займаній посаді має бути обґрунтованим і документально підтвердженим..

Даний акт індивідуальної дії повинен містити посилання на конкретні обставини, що невід`ємно пов`язані з особою позивача, на яку він чинить безпосередній регулюючий вплив, тобто посилання на об`єктивні підстави звільнення саме позивача, якими (підставами) є його дії або бездіяльність на посаді старшого інспектора з особливих доручень, які свідчать про його невідповідність займаній посаді та узгоджуються з юридичними підставами звільнення.

Оскаржуваний Наказ, попередження про звільнення, фактичних підстав для звільнення не містили.

Доповідна записка безпосереднього керівника щодо невідповідності займаній посаді від 09.02.2023 № 9.16/16.1/35-23 не була надана відповідачем для ознайомлення позивачу під час звільнення.

Відсутність у тексті оскаржуваного Наказу, так і в тексті попередження про наступне звільнення доступних для ознайомлення конкретних підстав на обґрунтування звільнення (не у вигляді посилання на службову записку з невідомим йому змістом, а у вигляді посилання на невиконані протягом випробувального строку завдання) свідчить про вчинене апелянтом під час видання даного Наказу свавілля.

Посилання скаржника на згоду позивача із встановленням випробувального строку є неналежним.

Отже, необґрунтованість скасованого Наказу апелянта за формальною ознакою полягає: у не ознайомленні з ним позивача, як працівника, звільнюваного через встановлену невідповідність займаній посаді, з фактичними підставами і причинами такого звільнення; недоведені апелянтом суду першої інстанції наявності зв`язку між викладеними у доповідній записці безпосереднього керівника позивача обставинами та виданим апелянтом Наказом.

Позивач зазначає, що відсутні підтвердження належними доказами обставин встановленої невідповідності позивача займаній посаді протягом випробувального строку.

Викладені у доповідній записці безпосереднього керівника позивача від 09.02.2023 № 9.16/16.1/35-23 твердження, були спростовані доказами своєчасного і якісного виконання всіх поставлених завдань. Жодне з виконаних позивачем протягом випробувального строку завдань, не були передбачені у документі «Завдання на період випробування для старшого інспектора з особливих доручень відділу оперативного реагування Управління оперативної підтримки Бюро економічної безпеки України ОСОБА_1 », затвердженому Директором Бюро економічної безпеки України 09.11.2022 та доведеному до відома позивача під підпис.

Крім того, виконувані за дорученням завдання, не передбачалися і посадовою інструкцією старшого інспектора з особливих доручень відділу оперативного реагування Управління оперативної підтримки Бюро економічної безпеки України, затвердженою Директором БЕБ України 06.12.2022.

Широке тлумачення апелянтом п. 5 розділу 3 «Основні посадові обов`язки» посадової інструкції щодо виконання доручень керівництва Управління необхідних для забезпечення виконання покладених на відділ завдань є неприпустимим.

Надана негативна характеристика позивача є недостовірним доказом, оскільки джерелом походження цього доказу є зацікавлена особа.

Таким чином, аргументи апелянта про наявність реальних обставин, які б свідчили про невідповідність позивача займаній посаді під час проходження ним випробувального строку, не були підтверджені апелянтом в суді першої інстанції доказами або були спростовані доказами своєчасного і якісного виконання завдань, наданими суду позивачем.

Щодо визнання протиправними дій з ненадання відпустки, позивач зазначає, що помилковим є посилання скаржника на те, що право працівника на щорічні основну і додаткову відпустку повної тривалості настає після шести місяців безперервної роботи, оскільки не може стосуватися виду відпустки, відмова в наданні якої є предметом спору.

Предметом спору є відпустка, передбачена п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993, яка має іншу правову природу, - є додатковою відпусткою окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності, є пільгою (стаття 16-2 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996). Не належить до щорічної основної або щорічної додаткової.

Щодо порядку надання відпустки учасникам бойових дій висловилося Міністерство соціальної політики у своєму роз`ясненні «Щодо застосування окремих норм законодавства про відпустки» від 18 серпня 2016 року.

Крім того, Верховний Суд щодо правової природи додаткової відпустки учасникам бойових дій, зробив висновок у постанові від 31 жовтня 2022 року по справі № 241/2229/20, який спростовує помилковий висновок щодо природи такої відпустки наданий скаржником.

Згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 31 жовтня 2022 року по справі № 241/2229/20, постанові від 05 вересня 2018 року у справі № 750/9956/17 та роз`яснень Міністерства соціальної політики «Щодо застосування окремих норм законодавства про відпустки» від 18 серпня 2016 року, така відпустка, на відміну від щорічної, надається незалежно від відпрацьованого в році часу, один раз протягом календарного року на підставі заяви працівника та посвідчення учасника бойових дій або інваліда війни.. Законодавством не передбачено можливості заміни зазначеної додаткової відпустки грошовою компенсацією.

Внесення відповідачем додаткової відпустки учасникам бойових дій (яка є за своєю суттю пільгою) до будь - якого графіку відпусток законодавством не передбачено, а отже не є правомірним варіантом поведінки та не є законною підставою для відмови у наданні такої відпустки.

Посилання відповідача про потребу знаходження позивача на робочому місці, не наводився в якості підстави для відмови на момент звернення з рапортом про надання відпустки. Також, відповідач у зв`язку з тим, що в період часу з 13 лютого 2023 року по 26 лютого 2023 року існувала нагальна службова необхідність перебування позивача на робочому місці, вирішив його звільнити.

Від відповідача надійшли заперечення на відзив на апеляційну скаргу на рішення суду від 23.06.2023, в якому просив скаргу задовольнити, рішення суду скасувати.

В обґрунтування зазначено, що відповідно до частини четвертої статті 77 КАС України суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

В даному випадку відповідачем по справі було надано всі докази в підтвердження своєї позиції.

Водночас, відповідно до частини шостої статті 94 КАС України якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Таким чином, з метою встановлення істини суд першої інстанції не тільки не був обмежений процесуальним законом щодо збору доказів, а й зобов`язаний був вчинити всі необхідні процесуальні дії, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі в частині розглядуваного питання щодо підстав видання наказу та огляду оригіналу доказу з урахуванням того, що було надано витяг наказу.

Аналогічна правова позиція щодо обов`язку суду у збиранні доказів висловлена у постанові Верховного Суду від 03.11.2022 року у справі № 140/3530/19.

Спірний наказ про звільнення позивача було надано у формі витягу з тих підстав, що інформація про посаду позивача, відповідно до вимог наказу БЕБ від 01.02.2022 № 27 (зі змінами) та вимог трискладового тесту (про який зазначалося в клопотанні про закритий розгляд справи, яке містилося в відзиві БЕБ від 30.03.2023 на позовну заяву), була інформацією з обмеженим доступом, а саме, для службового користування та, відповідно, наказ про звільнення містив гриф «ДСК».

Вказане доводилося до суду першої інстанції, проте враховуючи, що суд не вирішив клопотання БЕБ про здійснення розгляду справи у закритих судових засідання з огляду на наявність у справі інформації ДСК, з метою нерозповсюдження інформації з обмеженим доступом, БЕБ було надано спірний наказ у формі витягу.

При цьому, судом, в порушення ст. 9, 77, 94 КАС України, не порушувалося питання дослідження оригіналу наказу чи надання його копії.

Скаржник у повній мірі сприяв виконанню законним завданням адміністративного судочинства та законно користувався процесуальними правами, жодним чином не створював несприятливих умов для неможливості встановлення істини у справі, всіляко сприяв суду у здійсненні правосуддя відповідно до вимог чинного законодавства.

Позиція як суду першої інстанції, так і позивача у своєму відзиві на апеляційну скаргу, створює надмірний формалізм до віднесення спірного наказ до незаконного. При цьому, проігнорувавши дискреційні повноваження БЕБ у питаннях відповідності чи невідповідності працівника займаній посаді (аналогічна правова позиція про дискреційні повноваження викладена в постанові ВС від 29 березня 2018 року по справі № 381/4968/16-ц).

Вирішення питання відповідності працівника займаній посаді є правом роботодавця, який приймає таке рішення за наслідками роботи працівника в період строку випробування. (аналогічна правова позиція викладена в постанова ВС від 16.03.2020 у справі № 755/12037/17)

Щодо відсутності в оскаржуваному рішенні посади, на яку необхідно поновити позивача, виявляється дивною позиція позивача про правомірність винесено рішення суду першої інстанції, адже суд по суті не задовольнив в повній мірі його вимоги щодо поновлення на посаді, оскільки прохальна частина позову містила повну конкретизацію посади, про яку БЕБ наголошує з моменту заявлення до суду першої інстанції заяви про роз`яснення рішення суду. Такі обставини фактично свідчать про небажання позивача бути поновленим на відповідній посаді. Твердження ж про «відновлення юридичного стану» не може бути беззаперечною підставою для «додумування» посади.

Щодо посилання позивача про врегульованість процедури проходження випробування Законом України «Про державну службу», відповідач зазначає, що відповідно до пункту 17 частини 3 статті 3 Закону дія цього Закону не поширюється на, зокрема, осіб рядового і начальницького складу правоохоронних органів та працівників інших органів, яким присвоюються спеціальні звання, якщо інше не передбачено законом. Наказом БЕБ від 08.11.2022 № 494-к «Про прийом на службу» ОСОБА_1 був прийнятий на службу до БЕБ та призначений на посаду гласного штатного працівника, який має спеціальне звання БЕБ - старшого інспектора з особливих доручень.

Відповідно до частини 1, 4 статті 19 Закону України «Про Бюро економічної безпеки України» до працівників Бюро економічної безпеки України належать особи, які є гласними і негласними штатними працівниками, з числа осіб, які мають спеціальні звання, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір з Бюро економічної безпеки України. Трудові відносини працівників Бюро економічної безпеки України регулюються цим Законом, законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами.

У БЕБ може працювати три категорії працівників, до яких застосовується окреме законодавство: державні службовці - Закон України «Про державну службу» та Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП) (в частині не врегульованій Законом України «Про державну службу» (ч. 3 ст. 5 ЗУ «Про державну службу»)); особи, які уклали трудовий договір з Бюро економічної безпеки України - КЗпП; особи, які є гласними і негласними штатними працівниками, з числа осіб, які мають спеціальні звання - Положення про проходження служби особами, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, затверджене постановою КМУ від 29.11.2022 № 1333 (далі - Положення 1333), а в частині неврегульованості вказаними нормативно-правовими актами - КЗпП (відповідно до пункту 4 Розділу Загальні положення Положення 1333 Проходження служби в БЕБ регулюється Законом про БЕБ, цим Положенням та іншими нормативно-правовими актами).

Отже, з вказаного слідує, що питання встановлення невідповідності займаній посаді під час випробувального строку врегульовано Положенням 1333 та КЗпП.

Від позивача надійшли заперечення на відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якому просив: не приймати поданий суду доказ у вигляді повного тексту Наказу БЕБ від 09.02.2023 № 42-к/ДСК-ДП «Про звільнення ОСОБА_1 », як такий, що не був поданий до Донецького окружного адміністративного суду без поважних причин; залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

В обґрунтування зазначено, що відповідно до ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 13.03.2023 у справі № 200/973/23 відповідача було зобов`язано подати суду всі наявні документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Отже, суд реалізував принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі, обравши для себе одну з альтернативних поведінкових моделей, рекомендованих для нього законодавцем у згадуваній апелянтом ч. 4 ст. 77 КАС України.

Приписами КАС України на апелянта як суб`єкта владних повноважень обов`язок з доказування покладений імперативно. Проте апелянт під час розгляду справи у Донецькому окружному адміністративному суді обов`язок з доказування виконав несумлінно, копію повного тексту оспорюваного Наказу БЕБ від 09.02.2023 № 42-к/ДСК-ДП «Про звільнення ОСОБА_1 » без поважних причин суду для дослідження не надав.

Також, апелянт, надавши копію витягу з Наказу, позначив його, як копію Наказу у п. 7 переліку додатків до свого відзиву на адміністративний позов від 30.03.2023.

Апелянт мав не лише обов`язок а й можливість своєчасно надати суду повний текст Наказу про звільнення (з посиланням на доповідну записку) у тому числі, але не виключно, шляхом надсилання засобами захищеного фельд`єгерського зв`язку для дослідження в письмовому провадженні. Такі дії свідчили б про сумлінне ставлення Апелянта до своїх процесуальних обов`язків та були б послідовними з огляду на висловлені Апелянтом побоювання, хоча й безпідставні, з приводу ризику розголошення наявних у Наказі даних.

Посилання апелянта на положення ст. 94 КАС України є необґрунтованими, адже ні суд першої інстанції, ні позивач не ставили під сумнів відповідність наданої апелянтом копії витягу з протиправного Наказу про звільнення оригіналу такого витягу.

Вирішення питання відповідності працівника займаній посаді є правом роботодавця, як зазначив апелянт, посилаючись на висновки, викладені у постанові ВС від 16.03.2020 у цивільній справі № 755/12037/17. Проте таке право роботодавця обмежене його обов`язком обґрунтувати і документально підтвердити висновок про невідповідність працівника займаній посаді, як зауважив у рішенні Донецький окружний адміністративний суд, посилаючись на правові висновки, зроблені Верховним Судом у постанові від 14.04.2020 у справі № 540/743/19, у постанові від 27.05.2020 у справі № 817/44/17, у постанові від 11.02.2021 у справі №0540/8825/18-а та інших.

Позивач не заперечує, передбаченої у Положенні про проходження служби особами, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, затвердженому постановою КМУ від 29.11.2022 № 1333 можливості встановлення таким особам випробувального строку при прийнятті на службу, так само як і можливості встановлення невідповідності таких осіб займаним посадам, проте Положенням № 1333 та КЗпП України (який не поширюється на відносини з проходження випробування на публічній службі, інакше усіх осіб, що потрапили на неї через процедуру конкурсу довелося б звільнити від проходження випробування в силу ч. 3 ст. 26 КЗпП) не врегульовано саме процедурні аспекти визначення відповідності працівника займаній посаді у такий період служби (наприклад, отримання завдань на період випробування, складання звітів про виконані завдання, критерії оцінювання виконаних завдань тощо).

Позивач в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував.

Представник відповідача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.

Відповідно до заяви позивача та наказу Бюро економічної безпеки України (далі- БЕБ) від 08.11.2022 № 494-к Про прийом на службу ОСОБА_1 прийнятий на службу до БЕБ та призначений на посаду гласного штатного працівника, який має спеціальне звання БЕБ - старшого інспектора з особливих доручень БЕБ з 09.11.2022 з випробувальним строком три місяці.

Наказ не оскаржено позивачем.

До матеріалів справи надано посадову інструкцію позивача від 06.12.2022 з якою позивач був ознайомлений 06.12.2022.

На період випробувального строку позивачу визначено завдання, з якими він особисто ознайомлений під підпис 09.11.2022, а саме: 1.) Здійснення заходів спрямованих на забезпечення безпеки працівників БЕБ під час виконання ними завдань та повноважень визначених Законом України Про Бюро економічної безпеки України. 2). Підвищення своєї професійної майстерності та фізичної підготовки. 3.) Проходження навчання щодо принципів етики та доброчесності на публічній службі. 4.) Застосування законодавства в роботі Бюро економічної безпеки України при виконанні функціональних обов`язків.

Відповідачем надано доповідну записку безпосереднього керівника позивача від 09.02.2023 № 9.16/16.1/35-23, щодо встановлення невідповідності займаній посаді під час випробувального строку позивача.

У доповідній записці, між іншим зазначено, що за час служби позивач зарекомендував себе з негативного боку, як безініціативний, непрофесійно підготовлений фахівець. Поставлені питання виконував невчасно та неякісно.

Позивачу службовою запискою від 16.01.2023 № 9.16/16.1/14/23 надано завдання розробити проект Положення про підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації та спеціальну підготовку осіб, які мають спеціальні звання БЕБ у термін до 17.01.2023.

За результатами виконання поставленого завдання, позивачем, службовою запискою від 18.01.2023 № 9.16/16.1/23-23 надано Проект, який було розроблено не в повному обсязі. У зв`язку з цим, позивачем надано пояснення.

Також, позивачу службовою запискою від 26.01.2023 № 9.16/16.1/25-23 надано завдання підготувати проект наказу щодо внесення змін до наказу БЕБ від 25.01.2023 № 17-вд/ДСК-ДП Про відрядження працівників у термін 26.01.2023.

За результатами виконання поставленого завдання, позивачем надано відповідь службовою запискою від 30.01.2023 № 9.16/16.1/26-23 з порушенням терміну виконання. Проект наказу про внесення змін до наказу БЕБ від 25.01.2023 № 17-вд/ДСК-ДП підготовлено неналежним чином. У зв`язку з цим та з метою недопущення незаконного перебування працівників у відрядженні при виконанні ними заходів, спрямованих на забезпечення безпеки працівників БЕБ під час проведення слідчих дій, виконання ними заходів, спрямованих на забезпечення безпеки працівників БЕБ під час проведення слідчих дії, виконання поставленого завдання було доручено іншому працівнику.

Враховуючи викладене, керівництво дійшло до висновку щодо невідповідності позивача вимогам займаної ним посади під час випробувального строку.

Доповідна записка містить пропозицію про звільнення позивача за п.п. 11 п.72 Положення про проходження служби особами, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України (у випадку встановлення невідповідності займаній посаді під час випробувального строку).

До матеріалів справи надано службові записки від 16.01.2023 № 9.16/16.1/14/23 та від 26.01.2023 № 9.16/16.1/25-23, пояснювальну записку позивача щодо виконання завдання викладеного у службовій записці від 16.01.2023 та лист позивача від 30.01.2023 щодо виконання доручення від 26.01.2023.

Відповідач зазначає, що доповідна записка стала підставою для видання попередження позивача про наступне звільнення та безпосередньо наказу від 09.02.2023 № 42-к/ДСК-ДП Про звільнення ОСОБА_1 , яким позивача звільнено з посади та служби в БЕБ за п.п.11 п.72 Положення (у випадку встановлення невідповідності займаній посаді під час випробувального строку), 13.02.2023.

Наказом БЕБ від 09.02.2023 № 42-к/ДСК-ДП Про звільнення ОСОБА_1 позивач був звільнений з посади та служби в Бюро економічної безпеки України за п.п. 11 п.72 Положення про проходження служби особами, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України (у випадку встановлення невідповідності займаній посаді під час випробувального строку).

До матеріалів справи відповідачем получено також службову характеристику щодо позивача, який перебував на службі з листопада 2022 по лютий 2023, в якій позивач характеризується негативно.

Позивачем до матеріалів справи було додано інформацію щодо особистих досягнень у спортивних дисциплінах. Докази про отримання належної освіти для виконання обов`язків старшого інспектора з особливих доручень компетентність в галузі права: Диплом Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, про здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня Спеціаліст з відзнакою. Диплом бакалавра з міжнародної економіки у Харківському національному економічному університеті.

Надано до матеріалів справи також характеристики позивача з попередніх місць роботи (служби): військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України та КНП Обласне територіальне медичне об`єднання м. Краматорськ в яких відгук про професійні та особисті якості позивача визначаються, як позитивні.

Листом від 10.02.2023 № ДЗН/43-23, № 9.16/16.1/36-23 та рапортом від 10.02.2023 № ДЗН/44-23 позивач звертався до БЕБ щодо надання відпустки як учаснику бойових дій, на які відповідачем було надано відповідь від 17.02.2023 № 11/11.1/3559-23 про те, що станом на 10.02.2023 у нього не закінчився шестимісячний строк безперервної роботи в БЕБ, а тому дане питання є передчасним.

Також відповідачем долучено до матеріалів справи довідку про доходи позивача від 15.03.2023 №23/01-Ф з якої вбачається, що середньоденна заробітна плата складає 2218,11 грн.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України закріплено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Правові основи організації та діяльності Бюро економічної безпеки України визначені Законом Про Бюро економічної безпеки України від 28.01.2021 № 1150-IX (далі - Закон №1150).

Відповідно до ч.1,2 ст. 1 Закону №1150, Бюро економічної безпеки України - це центральний орган виконавчої влади, на який покладаються завдання щодо протидії правопорушенням, що посягають на функціонування економіки держави.

Відповідно до покладених завдань Бюро економічної безпеки України виконує правоохоронну, аналітичну, економічну, інформаційну та інші функції.

Діяльність Бюро економічної безпеки України спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України.

Закон України "Про центральні органи виконавчої влади", інші закони, що регулюють діяльність органів виконавчої влади, а також Закон України "Про державну службу" застосовуються до Бюро економічної безпеки України та його працівників у частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до ч.4, 5 ст. 19 Закону №1150, трудові відносини працівників Бюро економічної безпеки України регулюються цим Законом, законодавством про працю, державну службу та укладеними трудовими договорами. На державних службовців Бюро економічної безпеки України поширюється дія Закону України "Про державну службу". Посади державних службовців Бюро економічної безпеки України відносяться до відповідних категорій посад державної служби в порядку, встановленому законодавством.

Порядок проходження служби особами, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, визначається цим Законом, Положенням про проходження служби особами, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, що затверджується Кабінетом Міністрів України, а також іншими нормативно-правовими актами.

На осіб, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, поширюється Дисциплінарний статут Національної поліції України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

На виконання вимог ч.5 ст. 19 Закону України Про Бюро економічної безпеки України КМУ затверджено Положення про проходження служби особами, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України від 29.11.2022 № 1333 (далі - Положення № 1333).

Згідно з п.4 Положення № 1333, проходження служби в БЕБ регулюється Законом, цим Положенням та іншими нормативно-правовими актами.

За пунктом 14 Положення, на вакантну посаду гласного/негласного штатного працівника БЕБ призначається переможець конкурсу, який пройшов медичну комісію та здатний за станом здоров`я ефективно виконувати відповідні службові обов`язки.

Відповідно до п. 50 Положення, особи, які мають спеціальні звання БЕБ, користуються правами і виконують службові обов`язки відповідно до законодавства та цього Положення.

За п. 54 Положення, особи, які мають спеціальні звання БЕБ, під час виконання покладених на них обов`язків підпорядковуються тільки своєму безпосередньому та прямому керівнику.

Ніхто, крім безпосереднього і прямого керівника (за винятком випадків, прямо передбачених законом), не може надавати будь-які письмові чи усні вказівки, вимоги, доручення особам, які мають спеціальні звання БЕБ, або іншим способом втручатися в законну діяльність осіб, які мають спеціальні звання БЕБ, зокрема діяльність, пов`язану з кримінальним провадженням або провадженням у справах про адміністративні правопорушення.

Згідно з п.п.11 п.72 Положення № 1333 особа, яка має спеціальне звання БЕБ, звільняється із служби у випадку встановлення невідповідності займаній посаді під час випробувального строку.

За п. 74-75 Положення, звільнення осіб, які мають спеціальні звання БЕБ, із служби здійснюється Директором БЕБ та керівниками територіальних управлінь БЕБ відповідно до повноважень, визначенихЗаконом, іншими нормативно-правовими актами.

Останнім днем проходження служби у БЕБ вважається день звільнення особи, яка має спеціальне звання БЕБ, з БЕБ відповідно до наказу БЕБ щодо особового складу.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, процедурні питання проходження випробувального строку працівниками БЕБ Законом №1150 та Положенням № 1333 не визначені, крім безпосередньо підстави для звільнення.

Закон України Про державну службу від 10.12.2015 № 889-VIII (далі - Закон № 889) визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.

Відповідно до ч. 6 ст. 35 Закону, суб`єкт призначення має право звільнити державного службовця з посади до закінчення строку випробування у разі встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді на підставі п. 2 ч.1 ст. 87 цього Закону. Суб`єкт призначення попереджає державного службовця про звільнення у письмовій формі не пізніш як за сім календарних днів.

При цьому, згідно п. 17 ч.3 ст. 3 Закону, дія цього Закону не поширюється на: осіб рядового і начальницького складу правоохоронних органів та працівників інших органів, яким присвоюються спеціальні звання, якщо інше не передбачено законом.

Суд зазначає, що положення Закону №1150 не містять застережень, що на працівників яким присвоюються спеціальні звання не поширюється законодавство про державну службу, натомість, ст.19 Закону визначає, що трудові відносини працівників Бюро економічної безпеки України, без визначення категорії цих працівників, регулюються, зокрема, законодавством про працю, державну службу.

Також, за змістомстатті 2 Кодексу законів про працю України(далі -КЗпП України) право громадянина України на працю є одним з основних трудових прав працівників.

Положеннямистатті 5-1 КЗпП Українипередбачено гарантії забезпечення права громадян на працю, зокрема, щодо правового захисту від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17.02.2015 у справі № 21-8а15, за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна позиція неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31.01.2018 у справі №803/31/16, від 30.07.2019 у справі №804/406/16, від 08.08.2019 у справі №813/150/16.

Відповідно до ст. 28 КЗпП України, коли строк випробування закінчився, а працівник продовжує працювати, то він вважається таким, що витримав випробування, і наступне розірвання трудового договору допускається лише на загальних підставах.

У разі встановлення роботодавцем невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі він має право протягом строку випробування звільнити такого працівника, письмово попередивши його про це за три дні. Розірвання трудового договору з цих підстав може бути оскаржене працівником в порядку, встановленому для розгляду трудових спорів у питаннях звільнення.

Суд зазначає, що звільнення працівника під час терміну випробування не можна визнати таким, що провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, оскільки працівник при прийнятті на роботу, даючи згоду на випробування, фактично дає згоду і на можливість звільнення, якщо протягом строку випробування буде встановлено невідповідність його роботі, на яку його прийнято.

Суд зазначає, що суб`єкт призначення у період випробувального строку з`ясовує професійні та ділові якості працівника, його здатність виконувати якісно і сумлінно свої обов`язки. У разі якщо роботодавець в період випробування працівника прийде до негативного висновку щодо відповідності працівника роботі, яка йому доручається, він має право його звільнити з причини незадовільного результату випробування. Суб`єкт призначення має право самостійно визначати, чи відповідає працівник посаді, на яку його призначено.

Разом з тим, висновок про невідповідність працівника займаній посаді має бути обґрунтованим і документально підтвердженим. Тобто для висновку про невідповідність займаній посаді повинні бути достатні очевидні (фактичні) підстави, на основі яких можна пересвідчитися у тому, наскільки обґрунтованими є висновки суб`єкта призначення.

Аналогічна правова позиція щодо тлумачення суті правовідносин із установлення випробувального терміну викладена у постановах Верховного Суду від 12 березня 2020 року у справі №809/1157/17, від 14 квітня 2020 року у справі №540/743/19, від 22 квітня 2020 року у справі №2140/1369/18, від 16 жовтня 2020 року у справі №489/548/17, від 11 лютого 2021 року у справі №260/26/19, від 08 червня 2023 року у справі № 300/8206/21.

Як зазначалось, позивача призначено на посаду наказом від 08.11.2022 № 494-к з випробувальним строком три місяці, відповідно до його заяви, в якій він по між іншого висловив свою згоду про проходження випробувального терміну.

Вказаний наказ не оскаржений позивачем, отже суд не приймає посилання позивача на безпідставне встановлення випробуваного терміну при прийнятті на роботу.

Наказом відповідача від 09.02.2023 № 42-к/ДСК-ДП позивач був звільнений з посади та служби в Бюро економічної безпеки України за пп. 11 п.72 Положення про проходження служби особами, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України (у випадку встановлення невідповідності займаній посаді під час випробувального строку).

Як вірно зазначено судом першої інстанції, спірний наказ містить посилання на нормативні акти, та не містить посилань на підстави звільнення.

Крім того спірний наказ не містить чіткого формулювання звільнення, визначеного п.п. 11 пункту 72 Положення, на яке посилається відповідач в наказі та зазначено «у випадку встановлення невідповідності займаній посаді під час випробувального строку», тобто під умовою, що на думку суду є не допустимим.

Відповідач обґрунтовуючи доводи скарги, посилався як підставу для звільнення на доповідну записку безпосереднього керівника позивача від 09.02.2023 № 9.16/16.1/35-23, щодо встановлення невідповідності займаній посаді під час випробувального строку позивача.

У дослідженому витягу судом спірного наказу, який було надано відповідачем суду першої інстанції посилання на цю доповідну записку як на підставу звільнення відсутнє.

При цьому, суд зазначаєм, що фактичні підстави невідповідності позивача займаній посаді у попередженні про звільнення також не були зазначені, лише повідомлено про встановлення невідповідності займаній посаді у межах визначених повноважень; не зазначено - ким саме та яким чином встановлено невідповідність позивача займаній посаді, і в чому вона полягає.

Також в контексті спірних правовідносин необхідно врахувати правову позицію Верховного Суду, що висловлена в постанові від 10.06.2021 року у справі №817/892/18, відповідно до якої суб`єкт призначення зобов`язаний визначати в попередженні про звільнення підстави невідповідності державного службовця займаній посаді, адже таке негативне рішення тягне за собою наслідки у вигляді звільнення особи з посади, дискредитує працівника та перешкоджає подальшому працевлаштуванню. Суд касаційної інстанції наголосив, що з метою захисту державного службовця від безпідставного припинення відносин державної служби, попередження про звільнення має містити підстави невідповідності позивача посаді, а також ким саме та яким чином встановлено невідповідність посаді, в чому така невідповідність полягає. Такий висновок зроблений з огляду на те, що наслідком не проходження випробувального строку, в разі встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді упродовж строку випробування, є припинення державної служби шляхом звільнення.

Щодо посилання скаржника на не витребування судом повного тексту наказу, для з`ясування всіх обставин, та те, що наказ містить посилання на підстави його прийняття, зокрема, доповідну записку, суд зазначаєм наступне.

Згідно частини 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Суд зазначає, що в силу приписів КАС України у справах за позовом фізичної особи, на суб`єкта владних повноважень покладається обов`язок доказування правомірності своїх дій у разі, якщо останній заперечує проти позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому такі кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини 4 статті 308 КАС України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Аналіз наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції було зумовлене поважними причинами (поважність причин повинен довести скаржник).

Вказане положення закріплене законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами.

Матеріали справи свідчать, що апелянт доказів неможливості подання наказу до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, не надає.

Відповідно до ухвали Донецького окружного адміністративного суду від 13.03.2023 у справі № 200/973/23 відповідача було зобов`язано подати суду всі наявні документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Отже, суд першої інстанції реалізував принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі.

Щодо посилання апелянта на неможливість надання суду першої інстанції повного тексту наказу БЕБ від 09.02.2023 № 42-к/ДСК-ДП «Про звільнення ОСОБА_1 » через присвоєння йому гриф "для службового користування", у зв`язку з тим, що він містить службову інформацію, суд зазначає наступне.

У постанові від 16.06.2023 у справі №520/986/22 Верховний Суд відзначав, що для з`ясування того, яка інформація є з обмеженим доступом, необхідно звернутися доЗакону України від 13.01.2011 №2939-VI "Про доступ до публічної інформації", який визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.

Так, відповідно до частини 1 статті 6 вищезгаданого Закону інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.

У статті 8 Закону визначено, що відповідно до вимог частини 2 статті 6 цього Закону до службової може належати така інформація: 1) що міститься в документах суб`єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов`язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень; 2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці.

Документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф "для службового користування". Доступ до таких документів надається відповідно дочастини 2 статті 6цього Закону.

Перелік відомостей, що становлять службову інформацію, який складається органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими суб`єктами владних повноважень, у тому числі на виконання делегованих повноважень, не може бути обмеженим у доступі.

Відповідно до пункту 4 розділу Загальної частини Типової інструкції про порядок ведення обліку, зберігання, використання і знищення документів та інших матеріальних носіїв інформації, що містять службову інформацію, затвердженої постановою КМУ від 19 жовтня 2016 року № 736, перелік відомостей складається установою відповідно до вимог частини 2 статті 6 та статті 9 Закону України Про доступ до публічної інформації, затверджується керівником установи та оприлюднюється на її офіційному веб-сайті, а за відсутності такого веб-сайту - в інший прийнятний спосіб.

Як зазначав відповідач, Наказом від 01 лютого 2022 року № 27 (у редакції наказу від 14 червня 2023 року № 191) в Бюро затверджено Перелік відомостей, що становлять службову інформацію в БЕБ (далі - Перелік), за яким службову інформацію в БЕБ становлять, зокрема, відомості щодо персональних переліків, посад і персональних даних осіб, які мають спеціальні звання БЕБ, відомості щодо проходження служби особами, які мають спеціальні звання БЕБ (призначення, переведення, звільнення тощо, у тому числі витяги з послужних списків).

Отже, саме відомості щодо персональних переліків, посад і персональних даних осіб, які мають спеціальні звання БЕБ, відомості щодо проходження служби особами, які мають спеціальні звання БЕБ (призначення, переведення, звільнення тощо, у тому числі витяги з послужних списків) віднесено до службової інформації.

Суд звертає увагу, що у наказі БЕБ від 09.02.2023 № 42-к/ДСК-ДП «Про звільнення ОСОБА_1 » так і наданому суду першої інстанції витягу з цього наказу, міститься відомості щодо персональних даних (посада, звання, відомості щодо проходження служби) ОСОБА_1 , тобто відомості віднесені відповідачем до службової інформації.

ОСОБА_1 не звертався до суду з заявою, при зверненні з позовом, щодо заборони розголошення зазначених даних та розгляд справи в закритому судовому засіданні.

При цьому, приписами законодавства не визначено, що підстави звільнення, зокрема, відомості про дату на номер доповідної записки віднесено до службової інформації.

Суд зазначає, що витяг з наказу (будь-якого іншого документа) це копія необхідної частини, що офіційно засвідчена і має юридичну силу.

Отже, вказане не свідчить про неможливість подання відповідачем наказу до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Крім того при наданні до суду першої інстанції витягу зі спірного наказу, відповідач не обґрунтовував не можливість надання його повного тексту за вимогами Закону України від 13.01.2011 №2939-VI "Про доступ до публічної інформації".

Таким чином, оскільки скаржник не обґрунтував належним чином поважність причин неможливості надання такого доказу до суду першої інстанції, тому суд апеляційної інстанцій у відповідності до ч. 4 ст.308 КАС України, не має права досліджувати нові докази.

Щодо питання наявності та обґрунтованості підстав для звільнення позивача викладеній у доповідній записці, суд зазначає наступне.

За загальним приписами, невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі - цедокументально підтверджена неможливість продовжувати виконання роботи працівником за умови що така робота потребує певної кваліфікації чи стану здоров`я.

При цьому, невідповідність означає, що підставою для звільнення не може бути порушення трудової дисципліни. Невідповідність працівника займаній посаді у зв`язку із недостатньою кваліфікацією не дорівнює систематичному невиконанню працівником покладених на нього посадових обов`язків, що є окремою підставою для звільнення.

Як зазначалось, випробувальний строк власне і надається для того, щоб особа проявила себе на новопризначеній посаді в усіх аспектах як кваліфікований і відповідальний працівник. Водночас, для висновку про невідповідність займаній посаді повинні бути достатні очевидні (фактичні) підстави, на основі яких можна пересвідчитися у тому, наскільки обґрунтованими є висновки суб`єкта призначення.

Також, висновок про невідповідність працівника займаній посаді має бути обґрунтованим і документально підтвердженим (постанови Верховного Суду від 8 жовтня 2020 року у справі № 817/3203/15, від 27 травня 2020 року у справі № 817/44/17, від 04.02.2021 у справі № 826/13700/18).

Отже, суб`єкт призначення, використовуючи дискреційні повноваження, зобов`язаний повно і правильно оцінювати обставини, наявні факти та правильно застосовувати до встановлених фактів чинні правові норми.

У доповідній записці зазначено, що позивачу службовою запискою від 16.01.2023 № 9.16/16.1/14/23 надано завдання розробити проект Положення про підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації та спеціальну підготовку осіб, які мають спеціальні звання БЕБ у термін до 17.01.2023.

За результатами виконання поставленого завдання, позивачем, службовою запискою від 18.01.2023 № 9.16/16.1/23-23 надано Проект, який було розроблено не в повному обсязі.

У зв`язку з цим, позивачем надано пояснювальну записку, яка була надана з приводу порушення строків виконання доручення з розробки Положення про підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації та спеціальну підготовку осіб, які мають спеціальні звання БЕБ.

Суд зазначає, що доповідна записка не містить посилань та зауваження до якості розробленого позивачем проекту Положення, та обґрунтувань щодо неповноти розробленого проекту.

Також, позивачу службовою запискою від 26.01.2023 № 9.16/16.1/25-23 надано завдання підготувати проект наказу щодо внесення змін до наказу БЕБ від 25.01.2023 № 17-вд/ДСК-ДП Про відрядження працівників у термін 26.01.2023. За результатами виконання поставленого завдання, позивачем надано відповідь службовою запискою від 30.01.2023 № 9.16/16.1/26-23 з порушенням терміну виконання. Проект наказу про внесення змін до наказу БЕБ від 25.01.2023 № 17-вд/ДСК-ДП підготовлено неналежним чином. У зв`язку з цим та з метою недопущення незаконного перебування працівників у відрядженні при виконанні ними заходів, спрямованих на забезпечення безпеки працівників БЕБ під час проведення слідчих дій, виконання ними заходів, спрямованих на забезпечення безпеки працівників БЕБ під час проведення слідчих дії, виконання поставленого завдання було доручено іншому працівнику.

У листі від 30.01.2023 № 9.16/16.1/26-23, позивач повідомив керівника, що проект разом із службовою запискою був розроблений позивачем та наданий керівнику 26.01.2023 за рекомендацією співробітників Управління персоналом на паперовому носії, оскільки передання документів, що мають реквізит ДСК за допомогою системи електронного документообігу є забороненим.

Суд зазначає, що доповідна записка та матеріали справи не містять будь-яких оцінок поясненням, не містить обгартувань та зауважень щодо не належної підготовки позивачем проекту.

Також, не містять матеріали підтвердження доручення завдань іншим працівникам

Отже, відповідач не здійснював фіксування самого факту того, що позивач не впорався зі своїми посадовими обов`язками або неналежним чином поставився до них саме в результаті недостатності своєї кваліфікації.

Невідповідність через недостатню кваліфікацію це неякісне виконання роботи чи неналежне виконання трудових обов`язків за умови, що вони викликані недостатньою кваліфікацією.

Вина співробітника у такому неналежному виконанні обов`язків повинна бути відсутня.

Якщо співробітник, наприклад, свідомо відмовляється працювати він порушує трудову дисципліну.

Проте, відповідачем не було відібрано письмових пояснень у позивача про причини допущених ним, на думку відповідача, порушень, що знайшло своє підтвердження в поясненнях в ході розгляду справи по суті.

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень позивача, завдання були виконані ним, проте, з порушенням строку в певних випадках з об`єктивних причин.

Враховуючи вищенаведене, суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржуваний наказ не відповідає критеріям обґрунтованості рішень суб`єктів владних повноважень, викладеним у ч.2 ст.2 КАС України, а тому є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Згідно з ч.1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Отже, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі. Тобто, позивач підлягає поновленню на посаді з якої його було звільнено.

За ч.2 ст.235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до довідки позивача про середню заробітну плату позивача за період роботи за грудень та січень 2023 року, розрахованої відповідно до Постанови КМУ від 08.02.1995 р. № 100 Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати, зокрема, середньоденна заробітна плата визначена діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів.

Середньоденна заробітна плата позивача становить: 2218,11 грн.

За таких обставин, сума середнього заробітку за період з моменту звільнення (14.02.2023) до дати постановлення рішення у даній справі (23.06.2023 ) становить 208 502,34 грн. (94 роб.днів (з урахуванням законодавства про воєнний стан) х 2218,11 грн.).

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції в цій частині не оскаржується, то в цій частині таке судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.

Щодо позовних вимог про визнання бездіяльності відповідача, що полягає у ненаданні позивачу за зверненням додаткової відпустки із збереженням заробітної плати, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту від 22.10.1993, протиправною, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Аналогічні положення містяться у частині 1статті 24 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР.

Статтею 4 Закону № 504/96-ВР передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначенийЗаконом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно доЗакону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначаєЗакон України від 22 жовтня 1993 року N 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»(далі - Закон N 3551-XII).

Згідно зі статтею 12 Закону № 3551-XII учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

За ст. 11 Закону України "Про відпустки", щорічна відпустка може бути перенесена на інший період або продовжена у випадках, передбачених цією статтею.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про відпустки" щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менш як 14 календарних днів.

Отже, щорічна відпустка підлягає поділу на частини, перенесенню на інший період та грошовій компенсації під час звільнення.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, додаткова відпустка окремим категоріям ветеранів війни, визначена ст.16-2 Закону України "Про відпустки", не належить до щорічних відпусток, а є пільгою, гарантованою державою, а саме ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Отже, на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток. Право на цю відпустку не обмежується тривалістю інших видів відпусток.

Зазначене свідчить про невідповідність висновків відповідача, як підставу для відмови в надані додаткової відпустки з посиланням на те, що станом на 10.02.2023 у позивача не закінчився шестимісячний строк безперервної роботи в БЕБ та відсутності її у графіку відпусток, тому ненадання додаткової відпустки є правомірним.

Отже, відповідач протиправно обмежив позивача у праві надання додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

Таким чином, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Посилання скаржника в підтвердження свої обґрунтувань на висновки викладені в рішеннях Верховного Суду, є помилковим, оскільки обставини та підставі у вказаних відповідачем рішеннях Верховного Суду є відмінними від спірних правовідносин.

Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Враховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскарженого судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.

Керуючись ст. 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Бюро економічної безпеки України - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 червня 2023 року у справі № 200/973/23 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 18 жовтня 2023 року.

Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв

Судді А.В. Гайдар

І.Д. Компанієць