ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983,

e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

___________________________________________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"16" жовтня 2023 р. м. Одеса Справа № 916/2097/23Господарський суд Одеської області у складі судді Д`яченко Т.Г.

при секретарі судового засідання Гутниковій О.С.

розглянувши справу №916/2097/23

За позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

До відповідачів: Товариства з обмеженою відповідальністю Містбудсервіс (65113, м.Одеса, вул. Новгородська, 6 В; код ЄДРПОУ 33566874), Юридичного департаменту Одеської міської ради (Державний реєстратор управління реєстрації) (65026, м. Одеса, площа Думська, 1; код ЄДРПОУ 26302537)

За участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Товариства з обмеженою відповідальністю Містбудсервіс: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 )

Про визнання звільненим з посади керівника та зобов`язання вчинити певні дії

Представники:

Від позивача: Лялін В.Ю., довіреність

Від відповідача: Андрєєва Я.І., самопредставництво

Від третьої особи: не з`явилась

Встановив: ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Містбудсервіс, Юридичного департаменту Одеської міської ради (Державний реєстратор управління реєстрації), у якій просить суд:

-визнати трудові відносини ОСОБА_1 з Товариством з обмеженою відповідальністю Містбудсервіс припиненими з моменту винесення рішення суду та визнати звільненим ОСОБА_1 з посади керівника Товариства з обмеженою відповідальністю Містбудсервіс за власним бажанням на підставі ст. 38 Кодексу законів про працю України;

-зобов`язати Юридичний департамент Одеської міської ради (Державний реєстратор управління реєстрації) внести зміни до відомостей, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, стосовно виключення запису про ОСОБА_1 як керівника Товариства з обмеженою відповідальністю Містбудсервіс.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 22.05.2023р. прийнято позовну заяву ОСОБА_1 до розгляду та відкрито провадження у справі №916/2097/23. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Товариства з обмеженою відповідальністю Містбудсервіс: ОСОБА_2 . Підготовче засідання у справі призначено на "26" червня 2023 р. о 12:00. Запропоновано відповідачам підготувати та надати до суду і одночасно надіслати позивачеві та третій особі відзив на позов, оформлений з урахуванням вимог, встановлених ст.165 ГПК України, протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду. Запропоновано залученій третій особі, відповідно до ст. 168 ГПК України надати пояснення щодо позову протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду. Викликано учасників справи у підготовче засідання, призначене на 26.06.2023р. о 12:00.

09.06.2023р. до суду відповідачем - Юридичним департаментом Одеської міської ради було надано відзив.

26.06.2023р. у судовому засіданні було оголошено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 14.08.2023р. о 11:00 (з урахуванням перебування судді Д`яченко Т.Г. з 28.06.2023р. по 28.07.2023р. у відпустці). Встановлено строк позивачу на оформлення відповіді на відзив Юридичного департаменту Одеської міської ради до 24.07.2023р. включно.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 26.06.2023р. повідомлено учасників справи про судове засідання, яке відбудеться "14" серпня 2023 р. о 11:00.

14.08.2023р. у судовому засіданні було оголошено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 30.08.2023р. о 11:10.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 14.08.2023р. повідомлено учасників справи про судове засідання, яке відбудеться "30" серпня 2023 р. о 11:10.

30.08.2023р. у судовому засіданні було оголошено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 20.09.2023р. о 09:45.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 30.08.2023р. повідомлено учасників справи про судове засідання, яке відбудеться "20" вересня 2023 р. о 09:45.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 20.09.2023р. закрито підготовче провадження у справі №916/2097/23. Призначено справу до розгляду по суті у судовому засіданні на "16" жовтня 2023 р. о 11:00. Викликано учасників справи у судове засідання, призначене на 16.10.2023р. о 11:00.

Позивач підтримує заявлені позовні вимоги та просить суд їх задовольнити.

Юридичний департамент Одеської міської ради заперечував проти заявлених вимог позивача.

Товариством з обмеженою відповідальністю Містбудсервіс відзиву на позовну заяву не надано, відповідач свого права на захист не використав, хоча відповідача було належним чином повідомлено про дату, час та місце проведення засідання суду, шляхом скерування на його адресу ухвал суду.

Однак кореспонденція суду повернулась без вручення із зазначенням поштової організації, що адресат відсутній за вказаною адресою.

Відповідно до п.п.4, 5 ч.6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Господарський суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2021 у справі № 910/1487/20, згідно з якою направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, яким в даному випадку є суд (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку відсутній за вказаною адресою вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки. Зазначене узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах: від 09 серпня 2019 року у справі № 906/142/18, провадження № 12-109гс19; від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, провадження № 14-507цс18.

У судові засідання представник відповідача не з`явився, про поважність причин відсутності суд не повідомляв, будь-яких клопотань чи заяв до господарського суду Одеської області від відповідача не надходило.

Згідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Приймаючи наведене, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідачів, за наявними в ній матеріалами відповідно до п.9 ст.165 ГПК України.

ОСОБА_2 письмових пояснень за час розгляду справи надано не було.

У судовому засіданні 16.10.2023 року судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено 18.10.2023р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника ОСОБА_1 та представника Юридичного департаменту Одеської міської ради, суд встановив.

В обґрунтування поданого позову, позивачем було зазначено суду, що 17.06.2005р. було створено Товариство з обмеженою відповідальністю Містбудсервіс, загальний розмір статутного капіталу Товариства - 700000 грн., адреса місця реєстрації товариства: АДРЕСА_3 та засновниками товариства є ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Позивачем було зазначено суду, що директором Товариства призначений ОСОБА_1 , починаючі з 2009 року товариство жодної господарської діяльності не веде, найманні працівники відсутні, анульоване свідоцтво платника податку на додану вартість по ініціативі Товариства.

За посиланням позивача, в зв`язку із втратою ОСОБА_1 інтересу щодо участі у вказаному товаристві, останній звернувся до загальних зборів учасників Товариства із відповідною заявою про виключення ОСОБА_1 зі складу учасників Товариства, із заявою від 21 квітня 2009 року.

Вказана заява посвідчена приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу та була направлена на адресу місце реєстрації товариства та адресу другого учасника товариства по пошті 23.04.2009 року.

Додатково до вказаної заяви ОСОБА_1 подано заяву про звільнення з посади директора товариства за власним бажанням з 21 квітня 2009р. Вказана заява посвідчена приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу та була направлена на адресу місце реєстрації товариства та адресу другого учасника товариства по пошті 23.04.2009 року.

Окремо позивачем було передані усі установчі документи та первинні документи, печатку другому учаснику товариства. Починаючи з моменту направлення вказаних повідомлень позивач припинив фактичну участь у товаристві, та припинив виконувати функції директора, очікував на проведення зборів у часників товариства щодо вирішення поставлених питань та виключення його зі складу учасників та офіційного звільнення (в тому числі шляхом внесення відповідного запису до ЄДРПОУ) з посади директора.

Як зазначає позивач, незважаючи на вказані обставини другий учасник товариства ОСОБА_2 , яка є власником 50 % статутного капіталу товариства ухилилася від участі у загальних зборах учасників стосовно розгляду питання щодо звільнення позивача та не прибула для підписання протоколу Загальних зборів учасників товариства у обговорений час в 2009 році. Виключення інформації з ЄДРПОУ про директора та учасника Товариства - ОСОБА_1 не відбулося, позивач не був звільнений з посади директора.

Також позивачем було зазначено суду, що відповідно до ст. 10 ЗУ Про «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, таким чином для будь-яких третіх осіб позивач є директором Товариства (де юре), але фактично котрим останній не є (де факто) га відповідної господарсько-адміністративної діяльності не здійснює, фактична наявність такого запису в реєстрі та відсутність офіційною припинення трудових відносин між позивачем та відповідачем порушує права та інтереси останнього.

Позивачем було зазначено суду, що статтею 31 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» визначено, що Загальні збори учасників скликаються у випадках, передбачених цим Законом або статутом товариства, а також: з ініціативи виконавчого органу товариства; на вимогу наглядової ради або ради директорів товариства;

Статтею 32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» визначено, що Загальні збори у часників скликаються виконавчим органом товариства. Виконавчий орган товариства зобов`язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників. Повідомлення, передбачене частиною третьою цієї статті, надсилається поштовим відправленням з описом вкладення.

Отже, як вказував позивач, з метою остаточного вирішення питання щодо звільнення з посади директора товариства, в грудні 2022 року позивач як особа, що займає посаду Директора товариства відповідно до даних, які містяться в ЄДРПОУ та додатково є власником 50 % статутного капіталу товариства, за власною ініціативою ініціював скликання та проведення позачергових загальних зборів учасників товариства, та відповідно до вимог закону направив на адресу усіх учасників товариства інформацію про скликання позачергових загальних зборів, заплановану дату проведення та порядок денний таких зборів цінним листом з описом вкладення.

Згідно повідомлення - дата проведення зборів 23.01.2023 р. о 12.00 годині, порядок денний зборів запланованих на 23.01.2023 р - Про звільнення директора ОСОБА_3 з посади та призначення нового директора, місце проведення зборів - за місцем знаходження товариства.

Додатково позивач направи Вищому органу управління Товариства та третій особі, що не заявляє самостійних вимог на предмет позову (як у часнику товариства), заяву позивача про звільнення з посади директора товариства за власним бажанням з 23.01.2023 року. Дані документи були направлені 21.12.2022 р.

Однак, як зазначає позивач, 23.01.2023 р. Загальні збори, які були заплановані на 12.00 годину за місцем знаходження товариства: м. Одеса, вул. Новгородська 6 «В» - не відбулися, відсутній кворум для прийняття відповідних рішень, в зв`язку із неявкою другого учасника товариства. Факт не проведення зборів оформлений протоколом загальних зборів, що не відбулися.

Ґрунтуючи заявлені позовні вимоги, позивачем було зазначено суду, що на протязі більш ніж 13 років (починаючи з 2009 року) Позивач, який є учасником товариства та обіймав посаду директора товариства, не може реалізувати власне право на звільнення та виключення відповідної інформації із загальнодоступного реєстру - ЄДРПОУ. Фактично позивач вжив усіх можливих заходів, направлених на скликання та проведення загальних зборів учасників товариства відповідно до вимог чинного законодавства, але нажаль це не надало можливості ефективно захистити його права та порушені інтереси. Позивач неодноразово звертався до вищою органу товариства із заявою про своє звільнення та, відповідно, ініціював проведення загальних зборів для розгляду цього питання, однак, уповноважений на звільнення директора орган товариства ігнорує повідомлення позивача про його звільнення та не розглянув по суті заяву позивача про звільнення. Такі дії, за твердженням позивача, свідчать про порушення трудових прав позивача, зокрема його право бути звільненим із займаної посади за власним бажанням. Фактична втрата позивачем статусу директора товариства не може відбутися без прийняття його вищим органом рішення про припинення повноважень виконавчого органу.

В зв`язку із вищенаведеним, з метою захисту прав та інтересів позивача, заявлена похідна вимога щодо виключення відповідного запису з ЄДРПОУ про позивача, як керівника товариства.

Надаючи відзив Юридичним департаментом Одеської міської ради було зазначено суду, що державний реєстратор, реалізуючи свої функції керується, зокрема, Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань». Надаючи заперечення та посилаючись на п. 4 ч. 1 ст. 3, ч. 4 ст. 17, ч. 1 ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», відповідачем було зазначено суду, що можливо внести зміни до відомостей про юридичну особу, що містяться в реєстрі, а не виключити відомості з нього.

Відповідачем було зазначено суду, що звільнення керівника підприємства тягне за собою обов`язкове внесення відповідних відомостей, пов`язаних з виключенням відомостей щодо старого керівника та з внесенням відомостей щодо нового.

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника ОСОБА_1 та представника Юридичного департаменту Одеської міської ради за час розгляду справи, дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 2 Закону України „Про судоустрій та статус суддів, суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ст.4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному законом порядку.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

У розумінні зазначених приписів суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Процесуально-правовий зміст захисту права полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. (ст. 4 ГПК України).

Частиною 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Приписами статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Положеннями ст. 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Зважаючи на викладене, охоронюваний законом інтерес характеризується такими ознаками: має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання; пов`язаний із конкретним матеріальним або нематеріальним благом; є визначеним благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним, у позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; є персоналізованим (суб`єктивним), тобто належить конкретній особі (позивачу); суб`єктом порушення позивач вважає відповідача.

Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Тобто інтерес позивачів має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого дано в резолютивній частині вказаного рішення Конституційного Суду України.

Надаючи оцінку доводам позивача та обґрунтуванням позовних вимог, викладеним позивачем в позовній заяві, суд зазначає таке.

Конституційний Суд України в абзацах другому та четвертому пункту 3.2 свого Рішення № 1-рп/2010 від 12.01.2010 у справі № 1-2/2010 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України, посилаючись на положення законів, що регулюють цивільно-правові відносини, а саме частину першу статті 98 та частину першу статті 99 ЦК України, а також чинні на той час частину першу статті 23, пункт «г» частини п`ятої статті 41, частину першу статті 59 Закону України «Про господарські товариства» і частину п`яту статті 58 Закону України «Про акціонерні товариства», виснував, що підставою набуття виконавчим органом товариства повноважень є факт його обрання (призначення) загальними зборами учасників (акціонерів) або укладення із членом виконавчого органу товариства трудового договору, який від імені товариства може підписувати голова наглядової ради чи особа, уповноважена на те наглядовою радою.

При цьому, Конституційний Суд України наголосив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово підтримувала ці висновки, зокрема, в постановах від 10.09.2019 у справі № 921/36/18 та від 30.01.2019 у справі № 145/1885/15-ц, де також виснувала, що хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.

Управління товариством здійснюють його органи - загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (частини перша, друга статті 97 ЦК України).Частинами першою - четвертою статті 99 ЦК України передбачено, зокрема, що загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб.

Відповідно до ст. 28 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», органами товариства є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган.

Відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», до компетенції загальних зборів учасників належать: обрання одноосібного виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх чи окремо одного або декількох з них), встановлення розміру винагороди членам виконавчого органу товариства.

Отже, за загальним правилом створення (обрання) виконавчого органу товариства відбувається за рішенням загальних зборів учасників товариства (частина перша статті 99 ЦК України, пункт 7 частини другої статті 30 Закону № 2275-VIII) або в окремих випадках - наглядової ради товариства (частина друга статті 38 Закону № 2275-VIII). Це рішення породжує між особами, яких воно стосується, корпоративні відносини, у яких обрана особа наділяється повноваженнями з управління. Ці корпоративні відносини також є підставою для виникнення відносин представництва товариства перед третіми особами, а також трудових відносин, що регулюються законодавством про працю, та виникають у зв`язку з укладенням в установленому порядку (частина дванадцята статті 39 Закону № 2275-VIII) з одноосібним виконавчим органом (членом колегіального виконавчого органу) трудового договору (контракту).

При цьому Велика Палата Верховного Суду враховує, що позовні вимоги про визнання трудових правовідносин припиненими, або про звільнення, або про припинення трудових правовідносин та / або правовідносин представництва у такому спорі спрямовані насамперед на припинення правовідносин з управління, які існують між директором та товариством. (Правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.09.2023р. №127/27466/20).

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду про застосування в подібних правовідносинах положень законодавства про працю, зокрема, статті 38 КЗпП України, викладених у постановах від 24.12.2019 у справі №758/1861/18, від 17.03.2021 у справі № 761/40378/18 та від 19.01.2022 у справі №911/719/21, зокрема, в частині тверджень про те, що відповідно до трудового законодавства України керівник товариства (директор), як і будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні, а також про те, що визначальним при вирішенні справ цієї категорії є не перевірка дотримання керівником юридичної особи порядку скликання загальних зборів учасників товариства, а волевиявлення працівника на звільнення з роботи та дотримання ним процедури звільнення, передбаченої частиною першою статті 38 КЗпП України. Необхідність такого відступу зумовлена тим, що у справах № 761/40378/18, № 758/1861/18 та № 911/719/21 Верховний Суд застосував норми законодавства про працю та поклав їх в основу своїх висновків, зроблених у спорах за позовами директорів, які були обрані рішеннями загальних зборів учасників, за відсутності встановлених судами обставин укладення з ними трудових договорів (контрактів), що суперечить викладеним вище висновкам Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до ч. 13 ст. 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», повноваження одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу або тимчасових виконувачів їхніх обов`язків. У разі припинення повноважень одноосібного виконавчого органу або члена колегіального виконавчого органу договір із цією особою вважається припиненим. Статутом товариства може бути передбачено вимогу про обрання нових членів чи тимчасових виконувачів обов`язків для всіх членів колегіального виконавчого органу.

Загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства (частина перша статті 98 Цивільного кодексу України).

Положеннями ст. 31 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», загальні збори учасників скликаються у випадках, передбачених цим Законом або статутом товариства, а також: з ініціативи виконавчого органу товариства; на вимогу наглядової ради або ради директорів товариства; на вимогу учасника або учасників товариства, які на день подання вимоги в сукупності володіють 10 або більше відсотками статутного капіталу товариства.

Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 32 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», загальні збори учасників скликаються виконавчим органом товариства. Статутом товариства може бути визначений інший орган, уповноважений на скликання загальних зборів учасників. Виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов`язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства. Повідомлення, передбачене частиною третьою цієї статті, надсилається поштовим відправленням з описом вкладення. Статутом товариства може бути встановлений інший спосіб повідомлення. Повідомленні про загальні збори учасників зазначаються дата, час, місце проведення, порядок денний. Якщо до порядку денного включено питання про внесення змін до статуту товариства, до повідомлення додається проект запропонованих змін.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.09.2023р. №127/27466/20, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що директор для припинення своїх повноважень як одноосібного виконавчого органу за своєю ініціативою мав скликати загальні збори учасників Товариства (пункт 1 частини першої, частина сьома статті 31 Закону № 2275-VIII) з включенням до порядку денного питання про припинення своїх повноважень шляхом обрання нового директора або тимчасового виконувача його обов`язків (частина тринадцята статті 39 Закону № 2275-VIII), оскільки вирішення цього питання належить до виключної компетенції загальних зборів учасників Товариства (частина перша статті 99 ЦК України, пункт 7 частини другої статті 30 Закону № 2275-VIII.

При цьому Директор мав дотриматись вимог статті 32 Закону № 2275-VIII зокрема: не пізніше, ніж за 30 днів до початку зборів шляхом надсилання поштовим відправленням з описом вкладення повідомити кожного з учасників Товариства про порядок денний, дату, час і місце їх проведення, а також надати учасникам можливість ознайомитися з документами та інформацією, необхідними для розгляду питань порядку денного, і забезпечити належні умови для ознайомлення з такими документами та інформацією за місцезнаходженням Товариства в робочий час.

Як з`ясовано судом за наявними матеріалами справи, директором Товариства з обмеженою відповідальністю Містбудсервіс було дотримано вищезазначені приписи законодавства.

Так, 21.12.2022р. позивачем на адресу як Товариства з обмеженою відповідальністю Містбудсервіс, так і на адресу ОСОБА_2 було скеровано повідомлення про скликання загальних зборів від 19.12.2022р., де було зазначено, що ОСОБА_1 є директором Товариства з обмеженою відповідальністю Містбудсервіс та учасником Товариства з обмеженою відповідальністю Містбудсервіс, який володіє часткою в статному капіталі, яка становить 50% статутного капіталу Товариства, в зв`язку з чим ініціює та повідомляє про проведення загальних зборів учасників товариства 23.01.2023р. за місцем реєстрації товариства АДРЕСА_4 :00 годині.

Також у вказаному повідомлення про скликання загальних зборів від 19.12.2022р. було визначено порядок денний: звільнення ОСОБА_1 з посади директора та призначення на посаду іншого директора.

Отже, з урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що позивачем було дотримано Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» щодо скликання відповідних загальних зборів.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

На підставі викладеного суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту його порушеного права як визнання трудових відносин ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю Містбудсервіс припиненими та визнання звільненим ОСОБА_1 з посади керівника Товариства з обмеженою відповідальністю Містбудсервіс є правомірним, тому позовні вимоги в даній частині підлягають задоволенню.

У постанові Верховного Суду у складі Колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.02.2020 у справі № 914/393/19 зроблено висновок, що як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (пункт 8.5 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18).

Відповідно до пункту 13 частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі, зокрема, містяться відомості про керівника юридичної особи, а за бажанням юридичної особи - також про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», у тому числі щодо зобов`язання вчинення реєстраційних дій.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Отже, для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її переконання, порушує її права й охоронювані законом інтереси (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 910/7164/19).

За приписами ч. 2 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги) (стаття 173 ГПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Таким чином, суд вважає, що процедура звільнення директора із займаної посади внаслідок припинення трудових відносин з Товариством має супроводжуватись внесенням відповідного запису (виключення директора) що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

З огляду на прийняття судом рішення щодо визнаннях трудових відносин ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю Містбудсервіс припиненими та визнання звільненим ОСОБА_1 з посади керівника Товариства з обмеженою відповідальністю Містбудсервіс, суд дійшов висновку про те, що вимога є обґрунтованою і щодо зобов`язання Юридичного департаменту Одеської міської ради внести зміни до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та громадських формувань, стосовно виключення запису про ОСОБА_1 , як керівника Товариства з обмеженою відповідальністю Містбудсервіс.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції і зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати па кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді па кожен аргумент. Міра, до якої суд мас викопати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс 'Горіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія Л, N ЗОЗ-Л, н. 29). Хоча національний суд мас певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, и. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах № 910/13407/17 та № 915/370/16.

Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати у розмірі 2684,00 грн. покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю Містбудсервіс.

Керуючись ст.ст. 123, 129, 191, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2.Визнати трудові відносини ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) та Товариства з обмеженою відповідальністю Містбудсервіс (65113, м.Одеса, вул. Новгородська, 6 В; код ЄДРПОУ 33566874) припиненими та визнати звільненим ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) з посади керівника Товариства з обмеженою відповідальністю Містбудсервіс (65113, м.Одеса, вул. Новгородська, 6 В; код ЄДРПОУ 33566874) за власним бажанням на підставі ст. 38 Кодексу законів про працю України.

3.Зобов`язати Юридичний департамент Одеської міської ради (Державний реєстратор управління реєстрації) (65026, м. Одеса, площа Думська, 1; код ЄДРПОУ 26302537) внести зміни до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та громадських формувань, стосовно виключення запису про ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ), як керівника Товариства з обмеженою відповідальністю Містбудсервіс (65113, м.Одеса, вул. Новгородська, 6 В; код ЄДРПОУ 33566874).

4.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Містбудсервіс (65113, м.Одеса, вул. Новгородська, 6 В; код ЄДРПОУ 33566874) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 2684,00 грн.

Повний текст рішення складено 18 жовтня 2023 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Т.Г. Д`яченко