10.10.2023 Єдиний унікальний номер 205/7226/23

Єдиний унікальний № 205/7226/23

Провадження № 4с/205/36/23

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2023 року м. Дніпро

Ленінський районний суд м Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Приходченко О.С.

при секретарі Король Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Лівобережний відділ державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) та Державна судова адміністрація України на неправомірні дії державного виконавця та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 13 липня 2023 року звернулася до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська зі скаргою на неправомірні дії державного виконавця та зобов`язання вчинити дії, заінтересовані особи: ДСА України і Лівобережний ВДВС у м. Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків).

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 липня 2023 року скаргу прийнято до розгляду судом та призначено судове засідання.

Заявник у своїй скарзі посилалася на те, що їй на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 . У власність зазначену квартиру вона набула під час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , тому вона є власником не в цілому, а частини квартири, оскільки інша частина належить її чоловікові, ОСОБА_2 25 травня 2023 року їй стало відомо, що на підставі постанови державного виконавця Орджонікідзевського ВДВС Маріупольського МУЮ від 05 травня 2010 року в межах виконавчого провадження ВП № 15548249 було накладено арешт на належну на праві спільної сумісної власності подружжю Додуляків квартиру в цілому та заборонено її відчуження. Жодних повідомлень про відкриття виконавчого провадження або інші документи їй як стороні виконавчого провадження державним виконавцем не надсилалися. Виконавче провадження № 15548249 закінчене 02 серпня 2012 року, постанову про закінчення виконавчого провадження стягувач не оскаржував. ДВС грубо порушила право ОСОБА_1 на володіння, користування і розпорядження належним їй майном. Просила суд поновити строк на подання скарги, визнати неправомірною та протиправною бездіяльність Лівобережного ВДВС у м. Маріуполі, яка полягає у не знятті арешту, накладеного постановою державного виконавця від 05 травня 2010 року у виконавчому провадженні № 15548249 з квартири (1/2 частину), належної ОСОБА_1 , та зняти арешт з квартири АДРЕСА_1 , належної на праві власності (1/2 частини) ОСОБА_1 , накладений постановою державного виконавця від 05 травня 2010 року у виконавчому провадженні № 15548249. У своїй заяві до суду представник скаржника просила скаргу розглядати у її відсутність, вимоги скарги підтримала, просила їх задовольнити.

Лівобережний ВДВС у м. Маріуполі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у судове засідання свого представника не направив, про час та дату судового розгляду повідомлений належним чином, у своїх запереченнях на скаргу зазначив, що на виконанні у відділі перебувало виконавче провадження № 15548249 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Орджонікідзевським районним судом м. Маріуполя № 2-457 від 10 серпня 2009 року. Постановою державного виконавця від 02 серпня 2012 року було закінчено виконавче провадження, а матеріали виконавчого провадження направлені за належністю до іншої виконавчої служби. Надання документів (постанов), які складені державними виконавцями у виконавчих проваджень, технічно неможливо у зв`язку із відсутністю відповідного функціоналу Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень, який був запроваджений і діяв до 05 січня 2017 року. Також неможливо надання копії виконавчого документу, оскільки програма не передбачала наявність функції з додавання сканкопії матеріалів виконавчого провадження. Матеріально-технічна база Лівобережного ВДВС у м. Маріуполі, приміщення відділу та виконавчі провадження, які перебували станом на 23 лютого 2022 року, були фактично знищені внаслідок військової агресії та бойових дій. Також, за даними АСВП на виконанні у ВДВС перебувало зведене виконавче провадження ВП № 60276131 про стягнення з ОСОБА_1 , до складу якого входили ВП № 60269820 з виконання виконавчого листа № 265/6641/13-ц, виданого 04 лютого 2014 року Орджонікідзевським районним судом м. Маріуполя, про стягнення солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь ККП «Маріупольтепломережа» 3 % річних у розмірі 512 грн. 43 коп. та інфляційних втрат у розмірі 374 грн. 22 коп., а всього 886 грн. 65 коп., ВП № 60256997 з виконання виконавчого листа № 265/6641/13-ц, виданого 04 лютого 2014 року Орджонікідзевським районним судом м. Маріуполя, про стягнення з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь ККП «Маріупольтепломережа» судового збору у розмірі 229 грн. 40 коп. у рівних частках по 114 грн. 70 коп. з кожного, ВП № 60269921 з виконання виконавчого листа № 265/6641/13-ц, виданого 04 лютого 2014 року Орджонікідзевським районним судом м. Маріуполя, про стягнення солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на користь ККП «Маріупольтепломережа» заборгованості у розмірі 7976 грн. 10 коп. Станом на 21 липня 2023 року повідомлення від сторін виконавчого провадження про повне виконання виконавчих документів не надходили, будь-які підстави для зняття арешту з майна боржника відсутні. Таким чином, дії державного виконавця проведені у повній відповідності з вимогами чинного ЗУ «Про виконавче провадження». Справу просили розглянути без участі представника Лівобережного ВДВС у м. Маріуполі, у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовити.

Заінтересована особа ДСА України у судове засідання свого представника не направила, про час та дату судового розгляду повідомлена належним чином, про причини не направлення представника судові не повідомила, будь-яких заяв та клопотань до суду не направила.

Дослідивши та перевіривши матеріали справи, оцінивши надані і добуті докази, суд вважає, що скарга на дії державного виконавця не підлягає задоволенню за наступних підстав.

Судом встановлено, що 04 березня 1994 року ОСОБА_1 зареєструвала шлюб з ОСОБА_2 (а.с. 13 оберт).

На підставі біржового контракту № 10069 від 24 липня 1996 року ОСОБА_1 належить квартира АДРЕСА_1 , право власності на яку у встановленому порядку було зареєстровано в Маріупольському БТІ 24 вересня 1996 року (а.с. 13).

12 травня 2010 року ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції було внесено обтяження на нерухоме майно, належне ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, № 15548249 від 05 травня 2010 року, заявник: Орджонікідзевський відділ державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції (а.с. 12).

Згідно з довідкою Департаменту гуманітарної політики Шевченківського відділу УСЗ Львівської міськради № 1308-5001481924 від 29 квітня 2022 року ОСОБА_1 взято на облік як внутрішньо переміщену особу, фактичне місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 14).

04 липня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Лівобережного ВДВС у м. Маріуполі із заявою про зняття арешту, накладеного на належну їй квартиру у межах виконавчого провадження № 15548249 (а.с. 10), у задоволенні якої їй було відмовлено (а.с. 9).

Відповідно до ч. 1 ст. 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Разом із тим, згідно роз`яснень, які містяться в п. 16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» від 17 жовтня 2014 року № 6, відповідно до ст. 385 ЦПК України скаргу на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби може бути подано до суду у десятиденний строк, а при оскарженні постанови про відкладення провадження виконавчих дій - у триденний строк, які обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод. Також суди повинні враховувати, що коли в законі встановлено спеціальний порядок обчислення строків звернення заявника зі скаргою до суду (наприклад, стаття 26 - оскарження постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження, стаття 58 - оскарження оцінки майна, визначеної за результатами рецензування звіту про оцінку майна (Закону про виконавче провадження), їх перебіг має визначатися за цими нормами, а не за нормами статті 385 ЦПК України. Такі строки є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається в скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Наприклад, при оскарженні бездіяльності зазначених осіб у вигляді невжиття заходів з примусового виконання судового рішення до уваги може бути взято ті обставини, що стягувач, який подав до відповідного органу заяву про відкриття виконавчого провадження і не отримав у визначений законом строк (з урахуванням поштового обігу) задоволення своїх вимог, вважається обізнаним про ймовірність порушення його прав у виконавчому провадженні незалежно від того, чи отримав він від державного виконавця певні процесуальні документи та чи ознайомлений він із матеріалами виконавчого провадження. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга суддею одноособово залишається без розгляду при її прийнятті та повертається заявникові. При цьому заявникові може бути роз`яснено право на повторне звернення до суду на загальних підставах.

Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), щодо якої пропущено строк. Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов`язку вчинити відповідну процесуальну дію. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу.

Виходячи з принципу змагальності в цивільному процесі, прав та обов`язків сторін у справі, визначених ЦПК України, суд виключно з ініціативи та в межах доводів сторін може поновити строк звернення до суду за обґрунтованим їх зверненням.

Тому у разі пропущення строку звернення до суду належить обґрунтувати поважність причин пропущення такого строку. Зазвичай це обставини, що не залежать від волі такої особи.

Норми цивільного процесуального законодавства не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі підстави визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

При цьому поважними причинами пропущення строку є обставини, що позбавили особу можливості подати заяву у визначений законом строк, вони об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення заявника і пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або суттєво ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк. Ці обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод право на справедливий суд передбачає і доступ до правосуддя і, зокрема гарантується тим, що суд має бути не заформалізованим, що знайшло своє відображення у рішеннях ЄСПЛ «Подбіельські та ППУ Полпуре проти Польщі» (Podbielski and PPU Polpure v. Poland) від 26 липня 2005 року, заява № 39199/98, п. 62), «Воловік проти України» від 6 грудня 2007 року, заява № 15123/03.

У Рішенні в справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року, заява N 23436/03 ЄСПЛ зазначено: «Право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (рішення у справі Golder v. the United Kingdom від 21 лютого 1975 року, Серія А N 18, п. 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення у справі Guerin v. France від 29 липня 1998 року, Reports of Judgments and Decisions 1998-V, p. 1867, § 37). 23. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, має на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту (рішення у справі Perez de Rada Cavanilles v. Spain від 28 жовтня 1998 року).

В постанові Верховного Суду України по справі № 755/8494/16-ц від 06вересня 2017 року вказано про те, що відповідно до сталої практики ЄСПЛ, вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте, навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності), коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).

В постанові Великої палати Верховного суду по справі № 320/7888/16-ц від 03жовтня 2018 року вказано, що стосується дотримання процесуальних строків, то, слід вважати, що сторони повинні таких дотримуватись та пропуск таких, за загальним правилом, призводить до втрати права особою на вчинення певної процесуальної дії у даному випадку на подання скарги.

У своїй скарзі ОСОБА_1 зазначає, що вона 23 травня 2023 року при спробі реєстрації в державній програмі на отримання компенсації за пошкоджене/зруйноване майно внаслідок військової агресії РФ дізналась, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майна наявний запис про обтяження, внесений 12 травня 2010 року, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_3 , внесений на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, № 15548249 від 05 травня 2010 року, заявник: Орджонікідзевський відділ державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції. Дорученням Львівського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги № від 23 червня 2023 року скаржникові було призначено адвоката Косовську А.О.

Відповідь Лівобережного ВДВС у м. Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) на адвокатський запит від 30 червня 2023 року щодо надання детальної інформації щодо виконавчого провадження № 15548249 було направлено 03 липня 2023 року вих. № 22.17-15/791 на електронну пошту адвоката. Скарга подана до суду 13 липня 2023 року.

У своїй заяві ОСОБА_1 стверджує, що копію постанови про відкриття виконавчого провадження, чи будь-яких інших повідомлень державного виконавця вона не отримувала, про наявність виконавчого провадження їй відомо не було, тому суд приходить до висновку про можливість поновлення строку ОСОБА_1 на подання скарги на бездіяльність державного виконавця.

Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані спеціальними нормами ЗУ «Про виконавче провадження».

Відповідно до положень ч. 1 ст. 13 ЗУ «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 5 ст.124Конституції України судовірішення ухвалюютьсясудами іменемУкраїни іє обов`язковимидо виконанняна всійтериторії України. У п. 9 ч. 3 ст.129Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно з ч. 1 ст. 11 ЗУ «Про виконавче провадження» від 1999 року (у редакції, чинній на час вчинення виконавчих дій) виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим законом заходів щодо примусового виконання рішення, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Вказане кореспондується ч. 1 ст. 18 ЗУ «Про виконавче провадження», чинній на теперішній час, в якій вказано, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим законом заходів щодо примусового виконання рішення, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 25 ЗУ «Про виконавче провадження» від 1999 року (у редакції, чинній на час вчинення виконавчих дій) державний виконавець зобов`язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред`явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред`явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Частиною 5 статті 20 ЗУ «Про виконавче провадження» від 1999 року (у редакції, чинній на час вчинення виконавчих дій) у разі, якщо у процесі виконавчого провадження державним виконавцем отримано документальне підтвердження про зміну або встановлення місця проживання, перебування чи місцезнаходження боржника, його майна, місця його роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, та з`ясувалося, що майно боржника, на яке можна звернути стягнення, відсутнє на території, на яку поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець не пізніше наступного дня з моменту, коли йому стали відомі зазначені обставини, надсилає виконавчий документ за новим місцем проживання чи місцезнаходженням боржника, місцем його роботи чи місцезнаходженням майна боржника, про що повідомляє стягувачу.

Приписами ч. 1 ст. 31 ЗУ «Про виконавче провадження» від 1999 року (у редакції, чинній на час вчинення виконавчих дій) копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов`язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Згідно з положеннями ч. 7 ст. 20 ЗУ «Про виконавче провадження» від 1999 року (у редакції, чинній на час вчинення виконавчих дій) виконавче провадження може бути передано від одного органу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого в порядку, встановленому Міністерством юстиції України.

Як вбачається із листа Лівобережного ВДВС у м. Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) № 22.17.-15/802 від 11 липня 2023 року (а.с. 9), виконавче провадження № 15548249 з виконання виконавчого листа № 2-457 від 10 серпня 2009 року, виданого Орджонікідзевським районним судом м. Маріуполя, було закінчено у зв`язку із направленням за належністю до іншого відділу ДВС.

Приписами ч. 1 ст. 50 ЗУ «Про виконавче провадження» від 1999 року (у редакції, чинній на час вчинення виконавчих дій) визначено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини 3 статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог. Іншими словами, одна сторона стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а інша сторона може спростувати цю обставину, подавши власні докази.

Відповідно до абз. 5 п. 18 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 07 лютого 2014 року «Про практикурозгляду судамискарг нарішення,дії абобездіяльність державноговиконавця чиіншої посадовоїособи державноївиконавчої службипід часвиконання судовихрішень уцивільних справах» якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність було прийнято або вчинено відповідно до закону, у межах повноважень суб`єкта оскарження і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги. При цьому, визнаючи доводи скарги необґрунтованими і відмовляючи в її задоволенні, суд має зазначити в ухвалі, у зв`язку з чим і на підставі яких саме норм закону він дійшов такого висновку.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України, ст.74 ЗУ «Про виконавче провадження», сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно з ст. 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Доводи скарги про те, що державним виконавцем протиправно вчинено бездіяльність, яка полягає у не скасуванні арешту, накладеного на майно боржника, у зв`язку із закінченням виконавчого провадження суд вважає безпідставними, оскільки виконавче провадження № 15548249, в межах якого постановою державного виконавця Орджонікідзевського ВДВС Маріупольського МУЮ від 05 травня 2010 року було закінчено на підставі п. 10 ч. 1 ст. 49 ЗУ «Про виконавче провадження» від 1999 року (у редакції, чинній на час вчинення виконавчих дій) і передано за належністю до іншого ВДВС. При цьому приписами ч. 1 ст. 50 зазначеного Закону прямо заборонено скасування арешту, накладеного на майно боржника в межах виконавчого провадження, у зв`язку із закінченням виконавчого провадження у зв`язку із направленням за належністю іншому органу державної виконавчої служби.

Щодо доводів ОСОБА_1 про неотримання нею копії постанови про відкриття виконавчого провадження, суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні підтвердження, або спростування зазначеного твердження, проте, зважаючи на положення ч. 1 ст. 31 ЗУ «Про виконавче провадження» від 1999 року (у редакції, чинній на час вчинення виконавчих дій) боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі, а не з часу фактичного отримання ним постанови.

Суд не приймає до уваги посилання скаржника, що вона є власником лише частини квартири АДРЕСА_4 , а власником іншої частини вказаної квартири є її чоловік, оскільки відповідно до реєстраційного свідоцтва Маріупольського БТІ та відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на квартиру в цілому зареєстровано за ОСОБА_1 , відомості про інше у суду відсутні.

Таким чином, суд не вбачає в діях державного виконавця порушення чинного законодавства, оскільки державний виконавець дотримався передбаченого Законом України «Про виконавче провадження» (чинного на час виникнення правовідносин) порядку виконання виконавчого документу та вчинила передбачені цим законом виконавчі дії.

За таких обставин, судом не встановлено бездіяльність державного виконавця або порушення прав ОСОБА_1 при здійснені ним виконавчих дій.

З приводузаявлених вимогпро скасуванняарешту, з квартири АДРЕСА_1 ,належної направі власності(1/2частини) ОСОБА_1 ,накладеним постановоюдержавного виконавцявід 05травня 2010року увиконавчому провадженні№ 15548249,вони задоволеннюне підлягають,оскільки вмежах розглядусправи заскаргою,поданою настадії виконаннясудового рішення, на бездіяльність державного виконавця в порядку суд позбавлений можливості розглядати спір про речове право.

З урахуванням зазначених обставин, у задоволенні скарги ОСОБА_1 слід відмовити у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 447, 448, 450, 451, 452, 453 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 , адреса реєстрації внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_6 ) строк на подання скарги на неправомірні дії державного виконавця та зобов`язання вчинити дії.

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 , адреса реєстрації внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_6 ), заінтересовані особи: Державна судова адміністрація України (юридична адреса: 01601, м. Київ, вул. Липська, буд. 18/5) та Лівобережний відділ державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (місцезнаходження за адресою: 01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, буд. 18/7, адреса для листування: 04214, м. Київ, а/с 94) у задоволенні скарги на неправомірні дії державного виконавця та зобов`язання вчинити дії відмовити.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її підписання.

Суддя: