ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду Прокопенка О. Б., Власова Ю. Л., Григор?євої І. В., Гриціва М. І., Ситнік О. М.

на постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2023 року № 9901/98/21 (провадження

№ 11-69заі23)

в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про визнання протиправним і скасування рішення

Короткий виклад історії справи

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом до ВРП, у якому просив визнати протиправним і скасувати рішення відповідача від 2 березня 2021 року № 526/0/15-21 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вищого господарського суду України на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України».

На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, зокрема, про те, що рішення ВРП від 2 березня 2021 року № 526/0/15-21 не відповідає правовим приписам частини шостої статті 56 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII), отже, є незаконним, оскільки не містить посилання на визначені законом підстави його ухвалення та мотиви, з яких відповідач дійшов відповідних висновків.

Короткий зміст установлених обставин та рішення суду попередньої інстанції

Постановою Верховної Ради України від 18 квітня 2013 року № 212-VII ОСОБА_1 обраний суддею Вищого господарського суду України безстроково. Рішенням Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) від 16 травня 2013 року № 222/0/15-13 призначений на посаду заступника голови Вищого господарського суду України строком на п`ять років. Рішенням Ради суддів господарських судів України від 14 червня 2013 року обраний головою Ради суддів господарських судів України.

25 листопада 2016 року до ВРЮ надійшли два примірники дисциплінарної скарги від 17 листопада 2016 року, підписані від імені ОСОБА_2 . У скарзі ставилося питання про притягнення судді Вищого господарського суду України ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності з посиланням на те, що цей суддя, обіймаючи посаду заступника голови Вищого господарського суду України, у період 2013-2014 років здійснював тиск на суддю Господарського суду міста Києва ОСОБА_3 та шляхом погроз домагався прийняття потрібних йому судових рішень. Указано, що ці обставини стали відомі з відеозапису засідання ВРЮ від 26 жовтня 2016 року, розміщеного за посиланням www.vru.gov.ua/news/1851, щодо вирішення питання про тимчасове відсторонення судді Господарського суду міста Києва ОСОБА_3 від здійснення правосуддя.

Рішенням Другої Дисциплінарної палати ВРП від 4 червня 2018 року № 1695/2дп/15-18 суддю Вищого господарського суду України ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення з посади судді з підстави, передбаченої пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

Зазначене рішення оскаржено суддею ОСОБА_1 до ВРП. За результатами розгляду скарги рішенням ВРП від 15 січня 2019 року № 94/0/15-19 рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 4 червня 2018 року № 1695/2дп/15-18 про притягнення судді Вищого господарського суду України ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності залишено без змін.

16 січня 2019 року до ВРП надійшло подання її Другої Дисциплінарної палати про звільнення судді Вищого господарського суду України ОСОБА_1 з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

Рішення ВРП від 15 січня 2019 року № 94/0/15-19 «Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 4 червня 2018 року № 1695/2дп/15-16 про притягнення судді Вищого господарського суду України ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності» оскаржено суддею до Верховного Суду. За результатами розгляду скарги постановою Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року № 11-121сап19 рішення ВРП від 15 січня 2019 року № 94/0/15-19 залишено без змін.

13 вересня 2019 року до ВРП надійшла заява ОСОБА_1 , в якій він просив відкласти розгляд питання про звільнення з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України і першочергово розглянути заяву про звільнення його у відставку.

15 червня 2020 року ухвалою Другої Дисциплінарної палати ВРП № 1839/2дп/15-20 ОСОБА_2 надано дозвіл на оскарження рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 4 червня 2018 року № 1695/2дп/15-18 про притягнення судді Вищого господарського суду України ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.

17 вересня 2020 року ухвалою ВРП № 2645/0/15-20 задоволено клопотання ОСОБА_2 про поновлення строку для оскарження рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 4 червня 2018 року № 1695/2дп/15-18 про притягнення судді Вищого господарського суду України ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності; поновлено ОСОБА_2 строк для оскарження рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 4 червня 2018 року № 1695/2дп/15-18.

За результатами розгляду скарги ОСОБА_2 ВРП прийняла рішення від 17 вересня 2020 року № 2646/0/15-20, яким залишила без змін рішення її Другої Дисциплінарної палати від 4 червня 2018 року № 1695/2дп/15-18 «Про притягнення судді Вищого господарського суду України ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності».

Вважаючи рішення ВРП від 17 вересня 2020 року № 2646/0/15-20 протиправним, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зверталися до Великої Палати Верховного Суду зі скаргами на це рішення.

2 березня 2021 року ВРП прийняла рішення № 526/0/15-21 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Вищого господарського суду України на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України».

ОСОБА_1 вважає, що ВРП передчасно прийняла рішення про його звільнення, не дочекавшись перегляду Великою Палатою Верховного Суду скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення відповідача від 17 вересня 2020 року № 2646/0/15-20.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 23 березня 2023 року відмовив у задоволенні позову.

Велика Палата Верховного Суду постановою від 14 вересня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишила без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23 березня 2023 року - без змін.

Основні мотиви, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду

На обґрунтування своїх висновків щодо відсутності підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 колегія суддів Великої Палати Верховного Суду зазначила таке.

Підстав, визначених пунктами 1 та 2 частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII, для скасування оскаржуваного рішення відповідача немає. Наявні в матеріалах справи документи, зокрема витяг з протоколу засідання ВРП від 2 березня 2021 року № 16 та ксерокопія оскаржуваного рішення ВРП, свідчать про те, що це рішення підписане повноважним складом ВРП та всіма її 16 членами, які брали участь у його ухваленні.

Оцінюючи рішення ВРП від 2 березня 2021 року № 526/0/15-21 на його відповідність пункту 3 частини другої статті 57 Закону № 1798-VIII, більшість суддів Великої Палати Верховного Суду вважає, що це рішення містить конкретну підставу звільнення позивача, визначену Конституцією України, та є вмотивованим.

Так, підставою для звільнення ОСОБА_1 з посади судді слугувало рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 4 червня 2018 року № 1695/2дп/15-18, залишене без змін рішенням ВРП від 17 вересня 2020 року № 2646/0/15-20, про притягнення судді Вищого господарського суду України ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності шляхом застосування дисциплінарного стягнення у виді внесення подання ВРП про звільнення його з посади судді.

Крім цього, зазначене рішення ВРП було предметом судового розгляду в порядку, визначеному частиною сьомою статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), і Велика Палата Верховного Суду постановою від 30 вересня 2021 року (провадження № 11-307сап20) відмовила в задоволенні скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Указане судове рішення Великої Палати Верховного Суду мотивоване тим, що ВРП під час прийняття рішення від 17 вересня 2020 року № 2646/0/15-20 діяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом № 1798-VIII, визначені статтею 52 цього Закону підстави для скасування рішення ВРП відсутні.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що питання законності притягнення судді Вищого господарського суду України ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності вже було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду, яка в постанові від 11 квітня 2019 року у справі № 11-121сап19 погодилася з висновками ВРП та її дисциплінарного органу про наявність правових підстав для притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у виді подання про звільнення його з посади судді за вчинення дій, які відповідно до Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) кваліфікуються як істотний дисциплінарний проступок. Зокрема, у зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду, оцінюючи конкретний контекст ситуації, що склалася під час виступу судді Вищого господарського суду України ОСОБА_1 на виробничій нараді (зборах) суддів Господарського суду міста Києва 7 лютого 2014 року між суддями цього суду, зокрема між ОСОБА_3 та скаржником, вважала, що ВРП та її дисциплінарний орган належним чином мотивували свої висновки щодо кваліфікації цих дій як істотного дисциплінарного проступку, наслідком вчинення якого є формування в суспільстві вкрай негативного сприйняття діяльності судової влади, оцінки ефективності функціонування всієї системи правосуддя та довіри до суду.

Так, підставою для звільнення ОСОБА_1 із посади судді слугувало рішення Другої Дисциплінарної палати ВРП від 4 червня 2018 року № 1695/2дп/15-18, залишене без змін рішенням ВРП від 17 вересня 2020 року № 2646/0/15-20, про притягнення судді Вищого господарського суду України ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності шляхом застосування дисциплінарного стягнення у виді внесення подання ВРП про звільнення його з посади судді. Зазначене рішення ВРП було предметом судового розгляду в порядку, визначеному частиною сьомою статті 266 КАС, і Велика Палата Верховного Суду постановою від 30 вересня 2021 року (провадження № 11-307сап20) відмовила в задоволенні скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Підстави і мотиви для висловлення окремої думки

Відповідно до частини третьої статті 34 КАС суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.

З наведеними висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося з огляду на таке.

У Рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) зазначено, що незалежність суддів є невід`ємною складовою їхнього статусу. Вона є конституційним принципом організації та функціонування судів, а також професійної діяльності суддів, які при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону. Незалежність суддів забезпечується насамперед особливим порядком їх обрання або призначення на посаду та звільнення з посади; забороною будь-якого впливу на суддів; захистом їх професійних інтересів; особливим порядком притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України та статті 115 Закону № 1402-VIII вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, є підставою для звільнення судді з посади.

Факти, що свідчать про вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, мають бути встановлені ВРП.

Частиною першою статті 109 Закону № 1402-VIII передбачено, що до суддів може застосовуватися дисциплінарне стягнення у виді: попередження; догани - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця; суворої догани - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом трьох місяців; подання про тимчасове (від одного до шести місяців) відсторонення від здійснення правосуддя - з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді та обов`язковим направленням судді до Національної школи суддів України для проходження курсу підвищення кваліфікації, визначеного органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів, та подальшим кваліфікаційним оцінюванням для підтвердження здатності судді здійснювати правосуддя у відповідному суді; подання про переведення судді до суду нижчого рівня; подання про звільнення судді з посади.

Під час обрання виду дисциплінарного стягнення стосовно судді враховуються характер дисциплінарного проступку, його наслідки, особа судді, ступінь його вини, наявність інших дисциплінарних стягнень, інші обставини, що впливають на можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Дисциплінарне стягнення застосовується з урахуванням принципу пропорційності (частина друга цієї статті).

Дисциплінарне стягнення у виді подання про звільнення судді з посади застосовується у разі вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді (частина восьма зазначеної статті).

Істотним дисциплінарним проступком або грубим нехтуванням обов`язками судді, що є несумісним зі статусом судді або виявляє його невідповідність займаній посаді, може бути визнаний, зокрема, будь-який з таких фактів: суддя допустив поведінку, що порочить звання судді або підриває авторитет правосуддя, у тому числі в питаннях моралі, чесності, непідкупності, відповідності способу життя судді його статусу, дотримання інших етичних норм та стандартів поведінки, які забезпечують суспільну довіру до суду; суддя допустив інше грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду (частина дев`ята статті 109 Закону № 1402-VIII).

На нашу думку, вказані обставини належним чином не враховані ВРП при винесенні рішення щодо судді ОСОБА_1 , тому відповідач зробив передчасний висновок про наявність підстав для притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та його звільнення з посади судді Вищого господарського суду України на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

Залишаючи без задоволення скаргу ОСОБА_1 , Велика Палата Верховного Суду послалася на те, що питання законності притягнення судді Вищого господарського суду України ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності вже були предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду, яка в постанові від 11 квітня 2019 року у справі № 11-121сап19 погодилася з висновками ВРП та її дисциплінарного органу про наявність правових підстав для притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у виді подання про звільнення його з посади судді за вчинення дій, які відповідно до Закону № 1402-VIIIкваліфікуються як істотний дисциплінарний проступок.

Крім цього, рішення ВРП від 17 вересня 2020 року № 2646/0/15-20 «Про залишення без змін рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 4 червня 2018 року № 1695/2дп/15-18 про притягнення судді Вищого господарського суду України ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності» було предметом судового розгляду в порядку, визначеному частиною сьомою статті 266 КАС, і Велика Палата Верховного Суду постановою від 30 вересня 2021 року (провадження № 11-307сап20) відмовила в задоволенні скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Так, факт вчинення суддею істотного дисциплінарного проступку має бути встановлений ВРП з урахуванням усіх обставин вчинення такого проступку, його наслідків, умислу судді у вчиненні відповідних дій та не може ґрунтуватися на припущеннях.

Підставою для притягнення судді ОСОБА_1 до відповідальності вказано вчинення ним у період з 2013 року по 7 лютого 2014 року дій стосовно втручання у процес здійснення судочинства суддею Господарського суду міста Києва ОСОБА_3 , вирішення конкретних судових справ, перешкоджання здійсненню правосуддя на визначених законом засадах, тиск на суддів шляхом спонукання, погроз, шантажу та іншого протиправного впливу.

ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності за події, що відбулися 7 лютого 2014 року на виробничій нараді в Господарському суді міста Києва. При цьому ВРП в основу висновку вчинення ОСОБА_1 дисциплінарного проступку поклала пояснення судді ОСОБА_3 , проте не надала належної правової оцінки поясненням інших суддів господарського суду, присутніх на виробничій нараді. Доводи скаржника в цій частині фактично не спростовані й у рішеннях Великої Палати Верховного Суду у справах № 11-121сап19 та 11-307сап20.

Крім того, як дисциплінарний орган ВРП, так і ВРП при перегляді справи, а також суд, аналізуючи в рішеннях аудіозапис виступу ОСОБА_1 на виробничій нараді 7 лютого 2014 року та посилаючись на нього, належним чином не дослідили цей доказ, проігнорувавши відповідні доводи і клопотання скаржника.

На нашу думку, зазначені докази повинні були б бути належним чином досліджені (так само, як і стенограма виробничої наради суддів Господарського суду міста Києва від 7 лютого 2014 року, адже також потрібно було б з`ясувати автора її складання та наявність оригіналу) для всебічного дослідження обставин справи та об`єктивного ухвалення рішення щодо ОСОБА_1 .

У зверненні ОСОБА_3 на адресу Президента України, Голови ВРЮ, голови Ради суддів України зазначалося про тиск та втручання в діяльність суддів при здійсненні ними правосуддя з боку ОСОБА_1 .

Необхідно наголосити, що після проведеної перевірки Радою суддів господарських судів та Радою суддів України остання в рішенні від 25 квітня 2014 року № 20 констатувала відсутність загрози незалежності судді ОСОБА_3 за обставин, викладених нею у відповідних зверненнях.

У частині першій статті 47 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній станом на 2014 рік; далі - Закон № 2453-VI) зазначено, що суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на основі Конституції та законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права. Втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя забороняється і тягне відповідальність, установлену законом.

Разом з тим частиною третьою вказаної статті Закону № 2453-VIвизначено, що суддя зобов`язаний звернутися з повідомленням про втручання в його діяльність як судді щодо здійснення правосуддя до органів суддівського самоврядування та правоохоронних органів.

За змістом статті 127 зазначеного Закону вбачається, що Рада суддів України:

1) розробляє та організовує виконання заходів щодо забезпечення незалежності судів і суддів, поліпшення стану організаційного забезпечення діяльності судів;

2) розглядає питання правового захисту суддів, соціального захисту суддів та їхніх сімей, приймає відповідні рішення з цих питань;

Рішення Ради суддів України, прийняті в межах, визначених Законом № 2453-VI повноважень, є обов`язковими для всіх органів суддівського самоврядування. Рішення Ради суддів України може бути скасовано з`їздом суддів України.

За викладених обставин рішення Ради суддів України від 25 квітня 2014 року № 20 з питань розгляду повідомлення про загрозу незалежності судді є чинним і мало бути враховано при розгляді дисциплінарної справи як ВРП, так і Великою Палатою Верховного Суду.

Крім того, відповідно до статті 2 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) є обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція).

Положеннями статті 17 цього Закону закріплено, що суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛяк джерело права.

У справах «Проніна проти України» (заява № 63566/00), «Богатова проти України» (заява № 5231/04),«Мала проти України» (заява № 4436/07),«Петриченко проти України» (заява № 2586/07), «Бендерський проти України» (заява № 22750/02) ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що національні суди, цілком проігнорувавши доводи заявника, навіть коли вони були конкретними, доречними та важливими, не дотримались свого зобов`язання за пунктом 1 статті 6 Конвенції.

На нашу думу, висловлені скаржником суттєві доводи й аргументи не були належним чином розглянуті й проаналізовані судом, а за наявності таких суперечливих даних, а також конфліктних стосунків між суддями ОСОБА_3 та ОСОБА_1 недослідження та нез`ясування всіх важливих обставин і стосунків між ними, зокрема стосовно подій 7 лютого 2014 року в Господарському суді міста Києва, є передчасними для ухвалення рішення про звільнення з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

Крім того, поза увагою ВРП та Великої Палати Верховного Суду залишилися обставини порушення щодо строку притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, тому вважаємо за потрібне висловити свою позицію.

У справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11) ЄСПЛ констатував: «ця справа викриває серйозні системні проблеми функціонування судової системи України», серед яких, зокрема, правова невизначеність у питанні звільнення суддів з посади за порушення присяги. В Україні не встановлено строків давності для застосування звільнення судді з посади за порушення присяги, а його підстави - нечіткі й неоднозначні. Це зумовлює непередбачуваність і вибірковість застосування заходів відповідальності суддів.

У пункті 137 згаданого рішення ЄСПЛ вказує на те, що строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності та остаточності, захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними. Строки давності є загальною рисою національних правових систем договірних держав щодо кримінальних, дисциплінарних та інших порушень.

У справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11) ЄСПЛ враховано, що національне законодавство не передбачало будь-яких часових обмежень для проваджень щодо звільнення з посади судді за «порушення присяги». При цьому зауважено, що, хоча цей Суд не вважає за належне вказувати на те, наскільки тривалим повинен бути строк давності, він вважає, що такий підхід, коли строк притягнення до дисциплінарної відповідальності в дисциплінарних справах, які стосуються суддів, є невизначеним, становить серйозну загрозу принципові юридичної визначеності. За таких обставин ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (пункти 139, 140 рішення).

ЄСПЛ також вважає, що необхідні процедурні гарантії, які б могли запобігти свавільному застосуванню відповідного матеріального законодавства, не були запроваджені. Зокрема, національне законодавство не передбачало будь-яких обмежень строків ініціювання та здійснення провадження щодо судді за «порушення присяги». Відсутність будь-яких строків давності, що розглядалася вище за статтею 6 Конвенції, давала дисциплінарним органам повну свободу дій та порушила принцип юридичної визначеності (пункт 181 згаданого вище рішення).

У пунктах 185-187 цього ж рішення ЄСПЛ наголошено: «Відповідно, відсутність керівних принципів та практики, які б визначали послідовне та обмежувальне тлумачення поняття «порушення присяги», а також відсутність належних юридичних захисних механізмів призвели до непередбачуваності наслідків застосування відповідних положень національного законодавства. Виходячи з цього можна навіть припустити, що будь-яка провина судді, яка мала місце у будь-який момент протягом його професійної кар`єри, за бажанням могла бути розтлумачена дисциплінарним органом як достатня фактична підстава для обвинувачення у вчиненні такого дисциплінарного правопорушення, як «порушення присяги», та призвести до звільнення його з посади. У світлі вищенаведених міркувань Суд доходить висновку, що втручання у право заявника на повагу до його приватного життя було незаконним: воно не відповідало національному законодавству та, більш того, чинне національне законодавство не відповідало вимогам передбачуваності та належного захисту від свавілля». З огляду на викладене ЄСПЛ встановив порушення статті 8 Конвенції.

Отже, відсутність такої процедурної гарантії, як строки притягнення до відповідальності за порушення присяги, ЄСПЛ визнав порушенням принципу юридичної визначеності та, відповідно, верховенства права.

Згідно із частиною одинадцятою статті 109 Закону № 1402-VIII дисциплінарне стягнення до судді застосовується не пізніше трьох років із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування судді у відпустці чи здійснення відповідного дисциплінарного провадження.

З матеріалів дисциплінарної справи стосовно судді ОСОБА_1 убачається, що скарга від 17 листопада 2016 року щодо поведінки судді, яка може мати наслідком дисциплінарну відповідальність судді, зареєстрована у ВРП 25 листопада 2016 року. У зв`язку з проведенням попередньої перевірки дисциплінарної скарги стосовно ОСОБА_1 характеристика, інформація про місце проживання, копія паспорта та інші документи щодо нього витребувані ВРП 30 березня 2018 року, а запит про інформацію щодо перебування у відпустці та інформацію про час тимчасової непрацездатності у період із 2013 року направлена до голови ліквідаційної комісії Вищого господарського суду України 21 березня 2018 року.

12 квітня 2018 року членом ВРП було складено висновок за результатами попередньої перевірки скарги, а 20 квітня 2018 року ОСОБА_1 було офіційно направлено копію ухвали Другої Дисциплінарної палати ВРП від 16 квітня 2018 року про відкриття щодо нього дисциплінарної справи. 10 травня 2018 року дисциплінарний орган вперше призначив розгляд дисциплінарної справи на 23 травня 2018 року.

Таким чином, про дисциплінарну скаргу ОСОБА_1 не було відомо до середини квітня 2018 року (офіційна інформація на сайті ВРП була розміщена 17 квітня 2018 року), зі скаргою він був ознайомлений 11 травня 2018 року, а офіційні пояснення представника ОСОБА_1 подані 4 червня 2018 року.

Проаналізувавши зазначені вище обставини та вимоги частини одинадцятої статті 109 Закону № 1402-VIII,вважаємо, що встановлений законом строк для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності закінчився. За наявності в діях ОСОБА_1 вчинення проступку, який може свідчити про можливість притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, строк притягнення ОСОБА_1 на момент відкриття дисциплінарної справи за викладеними у скарзі даними станом на 16 квітня 2018 року закінчився, що відповідно до статті 45 Закону № 1798-VIIIє підставою для відмови у відкритті дисциплінарної справи.

На наше переконання, строк тимчасової непрацездатності судді та перебування його у відпустці поза межами трирічного строку притягнення його до дисциплінарної відповідальності не повинен враховуватися при вирішенні питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Законом № 1402-VIII не передбачена можливість продовження строку притягнення судді до дисциплінарної відповідальності на додаткові терміни перебування судді на лікарняному чи у відпустці поза межами трирічного строку, протягом якого суддю може бути притягнено до дисциплінарної відповідальності.

На нашу думку, враховуючи вимоги пункту 4 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII, рішення ВРП від 2 березня 2021 року № 526/0/15-21 не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, якими керувалася ВРП при визначенні відповідних висновків, а отже, відповідно до зазначених положень Закону № 1798-VIIIпідлягає скасуванню, що залишилося поза увагою більшості суддів Великої Палати Верховного Суду в цій справі.

За змістом пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України та статті 115 Закону № 1402-VIII вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, є підставою для звільнення судді з посади.

Факти, що свідчать про вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, мають бути встановлені ВРП (її відповідним органом).

На нашу думку, ВРП не встановила в діях судді достатніх фактів, що свідчать про вчинення ОСОБА_1 істотного дисциплінарного проступку, звільнивши його з посади, що не відповідає вимогам частини третьої статті 126 Конституції України.

Положеннями пункту 5.1 статті 5 Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, на яку, зокрема, посилався ЄСПЛ у рішенні у справі «Олександр Волков проти України», встановлено, що шкала санкцій, яка може застосовуватися до суддів, визначається в законі та повинна відповідати принципу пропорційності.

Велика Палата Верховного Суду фактично погодилася із застосуванням до судді найбільш суворого дисциплінарного стягнення - звільнення з посади, але не зазначила та у своєму рішенні не встановила в діях ОСОБА_1 фактів вчинення істотного дисциплінарного поступку, наслідком вчинення якого є формування в суспільстві вкрай негативного сприйняття діяльності судової влади, оцінки ефективності функціонування всієї системи правосуддя та довіри до суду і не обґрунтувала застосування такої санкції до судді.

На підставі наведеного не погоджуємося з висновками Великої Палати Верховного Суду про відсутність підстав для скасування оскаржуваного рішення ВРП про звільнення судді з посади та про відмову в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 .

На наше переконання, підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків, не знайшли свого підтвердження, а оскаржуване рішення не містило висновку щодо вчинення позивачем істотного дисциплінарного проступку, за який до нього застосовано дисциплінарне стягнення у виді звільнення з посади.

Висновки

Оскаржуване ОСОБА_1 рішення ВРП від 2 березня 2021 року має формальний характер та не містить мотивів, з яких ВРП дійшла висновку про звільнення ОСОБА_1 з посади судді. Тому ми не погоджуємося з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2023 року, і вважаємо, що Велика Палата Верховного Суду повинна була апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23 березня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Судді Великої Палати Верховного Суду: О. Б. Прокопенко

Ю. Л. Власов

І. В. Григор?єва

М. І. Гриців

О. М. Ситнік