Постанова

Іменем України

11 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 734/1560/20

провадження № 61-7616 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,

Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Ніжинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністрації,

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області, ОСОБА_1 ,

представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,

треті особи: регіональний ландшафтний парк «Міжріченський», комунальний заклад «Регіональний ландшафтний парк «Міжріченський»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури на рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 08 червня 2022 року

у складі судді Іванюка Т. І. та постанову Чернігівського апеляційного суду

від 19 квітня 2023 рокуу складі колегії суддів: Онищенко О. І., Висоцької Н. В., Шитченко Н. В.; касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на постанову Чернігівського апеляційного суду від 19 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Онищенко О. І.,

Висоцької Н. В., Шитченко Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2020 року заступник керівника Ніжинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області (далі -

ГУ Держгеокадастр у Чернігівській області), ОСОБА_1 , треті

особи: регіональний ландшафтний парк «Міжріченський» (далі -

РЛП «Міжріченський»), комунальний заклад «Регіональний ландшафтний парк «Міжріченський», (далі - КЗ «РЛП «Міжріченський»), про визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області та скасування державної реєстрації прав на земельну ділянку, зобов`язання повернути земельну ділянку.

Позовна заява мотивована тим, що наказом ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 22 вересня 2017 року № 25-14814/14-17-сг затверджено проєкт землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 2 га, (кадастровий номер 7422010400:31:248:0002), розташованої на території Остерської міської ради Козелецького району Чернігівської області за межами населеного пункту, та передано їй у власність для ведення особистого селянського господарства. На підставі вказаного наказу за ОСОБА_1 19 жовтня 2017 року зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7422010400:31:248:0002.

У межах Чернігівської області на землях Козелецького та Чернігівського районів рішенням Чернігівської обласної ради від 20 червня 2002 року створено РЛП «Міжрічинський», площею 78 753, 95 га. Відповідно

до пунктів 1.4-1.5, 2.1 Положення про РЛП «Міжрічинський», затверджений наказом Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Чернігівській області від 17 травня 2013 року,

РЛП «Міжрічинський» є природоохоронною, науково-дослідною, культурно-освітньою, рекреаційною установою регіонального значення.

РЛП «Міжрічинський» входить до складу природно-заповідного фонду України і є науково-практичним полігоном для наукових досліджень у галузі природничих наук, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання. РЛП «Міжрічинський» створений з метою збереження в природному стані типових природних ландшафтів Придніпровського Полісся, із притаманним їм рослинним та фауністичним комплексом, забезпечення багатопланових наукових досліджень, відтворення біологічного різноманіття, охорони та раціонального використання природних ресурсів, створення умов для організації відпочинку населення.

Рішенням Чернігівської обласної ради від 04 квітня 2019 року № 17-18/VІІ створено КЗ «РЛП «Міжрічинський» Чернігівської обласної ради та рішенням Чернігівської обласної ради від 26 червня 2019 року припинено юридичну особу - РЛП «Міжрічинський».

Прокурор стверджував, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 7422010400:31:248:0002 знаходиться у межах РЛП «Міжрічинський» та відноситься до зони регульованої рекреації. Цей факт підтверджується і інформацією фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 , який є кваліфікованим інженером-землевпорядником та інженером-геодезистом.

19 жовтня 2017 року на ім`я ОСОБА_1 було зареєстровано

право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7422010400:31:248:0002 на території Остерської міської ради Козелецького району Чернігівської області, загальною площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства. Разом з тим ведення особистого селянського господарства на землях природно-заповідного фонду суперечить статусу і завданням РЛП «Міжрічинський», оскільки може перешкоджати збереженню регіонального ландшафтного паркув природному стані, як унікального комплексу і об`єктів, а також забезпеченню умов організованого відпочинку населення.

На час формування земельної ділянки ОСОБА_1 з кадастровим номером 7422010400:31:248:0002, винесення оспорюваного наказу про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка відноситься до земель природно-заповідного фонду, у власність відповідачу для ведення особистого селянського господарства необхідною умовою було погодження Департаментом екології та природних ресурсів Чернігівської державної адміністрації проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Однак, проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 7422010400:31:248:0002 не містить вказаного погодження.

З урахуванням викладеного та уточнених позовних вимог прокурор просив суд:

- визнати недійсним наказ ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області

від 22 вересня 2017 року № 25-14814/14-17-сг, яким затверджено

проєкт землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 2 га, (кадастровий номер 7422010400:31:248:0002), розташованої на території Остерської міської ради Козелецького району Чернігівської області за межами населеного пункту, та передачу їй у власність для ведення особистого селянського господарства;

- у Державному реєстрі речових прав власності на нерухоме майно скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 37635263 від 19 жовтня 2017 року, яким за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку;

- зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 7422010400:31:248:0002, площею 2 га, у відання держави в особі

РЛП «Міжрічинський».

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 08 червня 2022 року у задоволенні позовних вимог заступника керівника Ніжинської місцевої прокуратури відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на час прийняття

ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області оспорюваного наказу

від 22 вересня 2017 року про затвердження проєкту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки кадастровий номер 7422010400:31:248:0002, землі, за рахунок яких була відведена спірна земельна ділянка, обліковувалися як землі сільськогосподарського призначення (вид угідь - сіножаті), форма власності - державна, що підтверджується довідкою зі звітності з кількісного обліку земель про наявність та розподіл їх за власниками, землекористувачами, угіддями, виданою відділом у Козелецькому районі ГУ Держгеокадастру

від 06 червня 2017 року.

Проєкт землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їхніх режимоутворюючих об`єктів не розроблявся. Відомості в Державному земельному кадастрі про встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, зокрема меж територій

РЛП «Міжрічинський», відсутні, землі не обліковувалися як землі природно-заповідного фонду.

На момент відведення відповідачці у власність земельної ділянки 22 вересня 2017 року жодних обмежень (обтяжень) не було зареєстровано, що підтверджено висновком про проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 16 серпня 2017 року № 7448/82-17 та переліком обмежень щодо використання земельної ділянки, складеним відповідно до додатку 6 до постанови Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 07 листопада 2022 року апеляційну скаргу заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури залишено без задоволення, а рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 08 червня 2022 року - без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного судувід 15 лютого 2023 року касаційну скаргу заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури задоволено частково. Постанову Чернігівського апеляційного суду від 07 листопада

2022 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-12427 св 22).

Постановою Чернігівського апеляційного судувід 19 квітня 2023 року апеляційну скаргу заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури задоволено частково, рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 08 червня 2022 року скасовано.

Позовні вимоги заступника керівника Ніжинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської обласної адміністрації задоволено частково.

Зобов`язано ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 7422010400:31:248:0002, площею 2 га, у відання держави в особі

РЛП «Міжрічинський». У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Чернігівської обласної прокуратури

2 102 грн судового збору за розгляд справи судом першої інстанції, 3 153 грн судового збору за апеляційний розгляд справи, 4 204 грн судового збору

за касаційний розгляд справи.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що прокурором при зверненні до суду з позовом в інтересах держави дотримано порядок, передбачений статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», а компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення прокурора самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, що є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності.

Позовні вимоги прокурора про визнання незаконними й скасування наказу

ГУ Держземагентства у Чернігівській області, рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень від 10 жовтня 2017 року з індексним номером 37635263, яким зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку

за ОСОБА_1 , є безпідставними, оскільки ним обрано неефективний спосіб захисту прав.

Спірна земельна ділянка відносяться до територій, що входять до

РЛП «Міжріченський». Ураховуючи положення статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» і статті 43 ЗК України, вони є землями природно-заповідного фонду, перебувають під особливою охороною, щодо них встановлений спеціальний порядок вилучення (стаття 150 ЗК України), відтворення і використання, а також обмеження щодо їх цивільного обороту. Нерозроблення уповноваженим органом проєкту землеустрою щодо земельної ділянки, на якій знаходиться РЛП «Міжрічинський», та невнесення до Державного земельного кадастру меж такої земельної ділянки із зазначенням обмежень щодо режиму її використання, не свідчить про відсутність таких обмежень та можливість перебування спірної земельної ділянки у приватній власності громадян.

Формування спірної земельної ділянки на території РЛП «Міжріченський» проведено з порушенням положень частини третьої статті 186-1 ЗК України та статей 51-54 Закону України «Про природно-заповідний фонд», оскільки її відведення у власність ОСОБА_1 не було погоджено з органом виконавчої влади у сфері охорони навколишнього природного середовища. Отже, обґрунтованими є вимоги прокурора про зобов`язання ОСОБА_1 повернути спірну земельну ділянку у відання держави в особі

РЛП «Міжрічинський».

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури просить оскаржувані судові рішення скасувати у частині відмови у задоволенні позову прокурора про скасування у Державному реєстрі речових прав власності на нерухоме майно рішення про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень й ухвалити нове рішення, яким позов прокурора у цій частині задовольнити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати й залишити у силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури в указаній справі і витребувано цивільну справу

№ 734/1560/20 з Козелецького районного суду Чернігівської області. Підставою відкриття касаційного провадження були пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 липня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 -

ОСОБА_2 в указаній справі. Підставою відкриття касаційного провадження були пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

У червні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 вересня 2023 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури мотивована тим, що при формуванні та передачі у приватну власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки було допущено порушення положень земельного законодавства, оскільки їй протиправно виділено земельну ділянку за рахунок земель РЛП «Міжріченський».

Апеляційний суд дійшов безпідставного висновку про відмову у задоволенні вимог прокурора щодо скасування у Державному реєстрі речових прав власності на нерухоме майно рішення про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, оскільки це є ефективним способом захисту порушених прав, так як задоволення вимоги прокурора про повернення земельної ділянки у державну власність не є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про припинення права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_1 .

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 мотивована тим, що апеляційний суд дійшов взаємовиключних висновків, оскільки, відмовляючи у задоволенні вимоги прокурора про скасування наказу

ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, на підставі якого

за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку, фактично вказав, що таку позовну вимогу слід розглядати, як віндикаційний позов. Проте надалі апеляційний суд зазначив, що вимогу прокурора про повернення земельної ділянки слід розглядати як негаторний позов.

Крім того, апеляційний суд зобов`язав повернути спірну земельну ділянку державі, а саме юридичній особі - РЛП «Міжрічинський», який було припинено у 2020 році та не він був стороною у справі. При цьому на час ухвалення апеляційним судом постанови по суті спору вказана юридична особа не існувала, не провадила своєї діяльності та не мала правосуб`єктності, а також у неї відсутні правонаступники.

Доводи осіб, які подали відзиви

У липні 2023 року Департамент екології та природних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністраціїподав відзив, в якому підтримано доводи касаційної скарги.

ГУ Держгеокадастр у Чернігівській області подало відзиви на касаційні скарги, які не були направлені усім учасникам справи, а відповідно до вимог

частини четвертої статті 395 ЦПК України до відзиву додаються докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи. Таким чином, відзиви на касаційні скарги не беруться до уваги Верховним Судом й залишаються без розгляду. Подібні висновки викладені

у постанові від 07 серпня 2019 року у справі № 757/43793/18-ц (провадження № 14-311 цс 19).

У серпні 2023 року заступник керівника Чернігівської обласної прокуратури подав відповідь на відзив, в якій підтримав доводи касаційної скарги. Посилався на те, що помилковими є доводи ОСОБА_1 про те, що прокурором пред`явлено позов в інтересах РЛП«Міжрічинський», як юридичної особи, оскільки вимога про повернення спірної земельної ділянки стосується її повернення не у розпорядження РЛП «Міжрічинський», як юридичної особи, а виключно до складу земель парку, як об`єкта природно-заповідного фонду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Наказом ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 02 березня 2017 року № 25-3312/14-17-сг ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Остерської міської ради Козелецького району Чернігівської області.

Наказом ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 22 вересня 2017 року № 25-14814/14-17-сг затверджено проєкт землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 2,00 га, (кадастровий номер 7422010400:31:248:0002), розташованої на території Остерської міської ради Козелецького району Чернігівської області, та передано її у власність для ведення особистого селянського господарства.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 22 травня 2020 року за № 209927874 за ОСОБА_1 12 жовтня 2017 року зареєстровано право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7422010400:31:248:0002 для ведення особистого селянського господарства на території Остерської міської ради Козелецького району Чернігівської області на підставі наказу від 22 вересня 2017 року

№ 25-14814/14-17-сг. Тип власності: приватна, власник: ОСОБА_1 .

Рішенням другої сесії двадцять четвертого скликання Чернігівської обласної ради від 20 червня 2002 року на території Козелецького району було створено РЛП«Міжрічинський», площею 87 672,9 га, за рахунок земель, що включаються до його складу без вилучення у землевласників та землекористувачів.

Згідно з довідкою відділу у Козелецькому районі ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 06 червня 2017 року № 669/166-17 на час прийняття головним управлінням рішення про затвердження проєкту землеустрою та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки кадастровий номер 7422010400:31:248:0002, землі, за рахунок яких була відведена спірна земельна ділянка, обліковувалися як землі сільськогосподарського призначення (вид угідь - сіножаті), форма власності - державна.

Відомості в Державному земельному кадастрі про встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, зокрема меж територій РЛП «Міжрічинський» відсутні, землі не обліковувалися як землі природно-заповідного фонду.

Рішенням Чернігівської обласної ради від 04 квітня 2019 року № 15-17/VII було створено КЗ «РЛП «Міжрічинський» Чернігівської обласної ради».

Відповідно до пункту 1.4 Положення про КЗ «РЛП «Міжрічинський» він створюється без вилучення земель у існуючих власників.

Відповідно до довідки від 28 вересня 2020 року № 69

КЗ «РЛП «Міжрічинський» Чернігівської обласної ради створений на землях без вилучення їх у землевласників та землекористувачів, у постійному користуванні земельних ділянок немає.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційні скарги заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури та представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувана постанова апеляційного суду вищезазначеним вимогам закону частково не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу у суді. Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.

До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим (стаття 18 ЗК України).

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення (частина перша статті 19 ЗК України).

Статтею 43 ЗК України встановлено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Згідно зі статтею 44 ЗК України до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва).

Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом (стаття 45 ЗК України).

Статтею 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» передбачено, що на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» території та об`єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

Парками-пам`ятками садово-паркового мистецтва оголошуються найбільш визначні та цінні зразки паркового будівництва з метою охорони їх і використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях. Парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення є природоохоронними рекреаційними установами. Оголошення парків-пам`яток садово-паркового мистецтва провадиться з вилученням у встановленому порядку або без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів у їх власників або користувачів. На території парків-пам`яток садово-паркового мистецтва можуть проводитися наукові дослідження (стаття 37 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»).

Згідно з частиною першою статті 38 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» на території парків-пам`яток садово-паркового мистецтва забороняється будь-яка діяльність, що не пов`язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує їх збереженню. На території парків-пам`яток садово-паркового мистецтва забезпечується проведення екскурсій та масовий відпочинок населення, здійснюється догляд за насадженнями, включаючи санітарні рубки, рубки реконструкції та догляду з підсадкою дерев і чагарників ідентичного видового складу, замість загиблих, вживаються заходи щодо запобігання самосіву, збереження композицій із дерев, чагарників і квітів, трав`яних газонів (частина друга статті 38 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»).

Частиною п`ятою статті 38 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» встановлено, що власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів, оголошених парками-пам`ятками садово-паркового мистецтва, беруть на себе зобов`язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

Відповідно до частини п`ятої статті 53 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» території та об`єкти природно-заповідного фонду або їх частини, що створюються чи оголошуються без вилучення земельних ділянок, що вони займають, передаються під охорону підприємствам,

установам, організаціям і громадянам органами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища з оформленням охоронного зобов`язання

Як визначено статтею 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;

в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;

г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно з пунктами а), в) частини третьої статті 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо); землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

Пунктом г) частини першої статті 150 ЗК України визначено, що до особливо цінних земель відносяться землі природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, землі історико-культурного призначення.

Відповідно до частини другої статті 150 ЗК України припинення права постійного користування земельними ділянками особливо цінних земель, визначених у пунктах «в» і «г» частини першої цієї статті, з підстави добровільної відмови від користування ними або шляхом їх вилучення здійснюється за погодженням з Верховною Радою України.

Погодження матеріалів вилучення (викупу) земельних ділянок особливо цінних земель, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, провадиться Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міських рад.

Системний аналіз вищенаведених норм права дозволяє зробити висновок про те, що землі природно-заповідного фонду, що перебувають у державній, комунальній власності, не підлягають приватизації. Такі землі можуть перебувати у приватній власності лише у зв`язку з формуванням на цих земельних ділянках об`єктів природно-заповідного фонду чи включення земельних ділянок, що належать фізичним чи юридичним особам, до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення). Вилучення (викуп) земель природно-заповідного фонду із комунальної власності, зокрема, для будівництва житла був можливим тільки за рішенням відповідної місцевої ради, якщо вилучення (викуп) земельної ділянки погодила Верховна Рада України.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (частина перша статті 11 ЦК України).

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. (частина друга статті 328 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Отже, за загальним правилом цивільні права, зокрема право власності, виникають із правомірних, а не протиправних дій.

Враховуючи, що Верховна Рада України не погодила вилучення земельної ділянки на території РЛП «Міжрічинський» із державної власності, право держави на цю ділянку не припинилося і до ОСОБА_1 не перейшло.

Втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим із відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала безперешкодне володіння загальнонародними благами та ресурсами, вільний доступ до водних та інших природних ресурсів і об`єктів природно-заповідного фонду, зокрема і до РЛП «Міжрічинський».

У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами територіальної громади, у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи у публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином, або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів.

Як вже було зазначено, фізичні особи можуть володіти земельними ділянками природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, але виключно у разі, якщо вони ними володіли на час створення об`єкта природно-заповідного фонду.

При цьому набуття права приватної власності на землі, які вже віднесені до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, положеннями ЗК України, Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та інших нормативно-правових актів України заборонено.

Надання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на території РЛП «Міжрічинський» суперечить як статусу відповідного об`єкта природно-заповідного фонду, так і законодавчим обмеженням на ведення особистого селянського господарства на відповідних землях.

Тому за змістом наведених вище положень закону, які характеризуються належною якістю як властивістю, що є умовою забезпечення юридичної визначеності у правовідносинах, і орган місцевого самоврядування,

і ОСОБА_1 знали чи повинні були знати про неможливість всупереч закону передача й отримання у приватну власність земельної ділянки на території РЛП «Міжрічинський» для вищевказаної мети.

Отже, втручання судом у право ОСОБА_1 мирно володіти цією ділянкою відповідає закону.

Зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону України «Про природно-заповідний фонд України» потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку.

За таких умов, ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний, а не віндикаційний позов.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство відокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Приписи про застосування позовної давності поширюються, зокрема, на позови про витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов). Натомість негаторний позов може бути пред`явлений позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення

(див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункти 52, 96)).

Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц (провадження № 14-76 цс 22).

Апеляційним судом встановлено, що спірна земельна ділянка розташована в межах РЛП «Міжрічинський», належала майже п`ятнадцять років до виникнення спірних правовідносин і належить до земель природно-заповідного.

ОСОБА_1 , яка набула у власність спірну земельну ділянку, проявивши розумну обачність, могла і повинні була знати про те, що ця ділянка впродовж багатьох років перебуває у межах об`єкта природно-заповідного фонду -

РЛП «Міжрічинський». Тому оформлення документів про перехід земельної ділянки у її приватну власність є таким порушенням закону, про яке зазначена особа могла та повинна була знати на час набуття земельної ділянки.

Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про те, що нерозроблення уповноваженим органом проєкту землеустрою щодо земельної ділянки, на якій знаходиться РЛП «Міжрічинський», та невнесення до Державного земельного кадастру меж такої земельної ділянки із зазначенням обмежень щодо режиму її використання, не свідчить про відсутність таких обмежень і можливість перебування спірної земельної ділянки у приватній власності, у тому числі ОСОБА_1 . Відведення у власність останньої спірної земельної ділянки не було погоджено з органом виконавчої влади у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Таким чином, апеляційний суд дійшов правильного висновку про задоволення негаторного позову прокурора про зобов`язання ОСОБА_1 повернути спірну земельну ділянку у відання держави в особі РЛП «Міжрічинський», оскільки формування такої земельної ділянки на території

РЛП «Міжріченський» проведено з порушенням положень частини третьої статті 186-1 ЗК України та статей 51-54 Закону України «Про природно-заповідний фонд».

Разом з тим, апеляційний суд у порушення вищевказаних положень закону дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні вимог прокурора щодо скасування у Державному реєстрі речових прав власності на нерухоме майно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 37635263 від 19 жовтня 2017 року, яким за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку, оскільки не звернув уваги на те, що задоволення вимоги прокурора про повернення земельної ділянки

у державну власність не є правовою підставою для внесення до державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про припинення права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_1 .

Отже, при задоволенні негаторного позову прокурора, вимога про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на спірну земельну ділянку відповідає ефективному способу захисту порушених прав держави.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом

повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню у частині відмови у задоволення позову прокурора про скасування державної реєстрації прав на земельну ділянку з ухваленням у цій частині нового рішення про задоволення позову.

Посилання касаційної скарги ОСОБА_1 на пред`явлення прокурором позову в інтересах РЛП «Міжрічинський», як юридичної особи, є безпідставними, так як вимога прокурора про повернення спірної земельної ділянки стосується її повернення не у розпорядження РЛП «Міжрічинський», як юридичної особи, а виключно до складу земель парку, як об`єкта природно-заповідного фонду, тобто направлена на захист інтересів саме держави.

При цьому, згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки суд касаційної інстанцій дійшов висновку про часткове скасування постанови суду апеляційної інстанцій і часткове задоволення позову прокурора, слід змінити розподіл судових витрат, стягнути з ОСОБА_1 на користь Чернігівської обласної прокуратури витрати зі сплати судового збору, понесені у зв`язку із розглядом справи у суді касаційної інстанцій у розмірі 4 204 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури та представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Чернігівського апеляційного суду від 19 квітня 2023 року у частині відмови у задоволенні позову заступника керівника Ніжинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністрації про скасування державної реєстрації прав на земельну ділянку скасувати.

Позов заступника керівника Ніжинської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністрації до головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, ОСОБА_1 , треті особи: регіональний ландшафтний парк «Міжріченський», комунальний заклад «Регіональний ландшафтний парк «Міжріченський», про скасування державної реєстрації прав на земельну ділянку задовольнити.

Скасувати у Державному реєстрі речових прав власності на нерухоме майно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 37635263 від 19 жовтня 2017 року, яким за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку, загальною площею 2 га, кадастровий номер 7422010400:31:248:0002 для ведення особистого і селянського господарства (номер запису про право власності 22887058).

В іншій частині постанову Чернігівського апеляційного суду від 19 квітня

2023 року залишити без змін.

Поновити виконання постанови Чернігівського апеляційного суду від 19 квітня 2023 року у нескасованій при касаційному перегляді частині.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Чернігівської обласної прокуратури витрати зі сплати судового збору, понесені у зв`язку із розглядом справи у суді касаційної інстанцій у розмірі 4 204 (чотири тисячі двісті чотири) грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець