ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 жовтня 2023 року

м. Київ

cправа № 904/9298/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10 квітня 2023 року (Верхогляд Т.А. - головуючий, судді: Парусніков Ю.Б., Коваль Л.А.) і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25 травня 2022 року (суддя Євстингеєва Н.М.) у справі

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Преміум Газ"

про розірвання договору, скасування запису про право власності і зобов`язання вчинити певні дії

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Преміум Газ"

до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача за зустрічним позовом - Приватного підприємства СП "Кільчень"

про визнання протиправним та скасування наказу.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ СПРАВИ

1. Учасниками цього спору є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (далі - "Позивач", Фонд), Товариство з обмеженою відповідальністю "Преміум Газ" (далі - "Відповідач", Товариство) і Приватне підприємство СП "Кільчень" (далі - "Третя особа", Підприємство).

2. За наслідками проведеної у 2019 році процедури приватизації державного сільськогосподарського підприємства "Кільчень" Фонд (як продавець) і Товариство (як покупець) уклали договір купівлі-продажу єдиного майнового комплексу згаданого підприємства та підписали відповідний акт приймання-передавання об`єкта.

3. При цьому, уклавши договір купівлі-продажу Товариство зобов`язалася, зокрема, протягом одного року після підписання акту приймання-передавання перетворити (змінити організаційно-правову форму) юридичну особу об`єкта приватизації, а також самостійно, в порядку встановленому чинним законодавством України вирішити питання щодо права користування, купівлі, оренди земельної ділянки під приватизованим об`єктом.

4. Через два роки після укладення вказаного договору купівлі-продажу (ураховуючи специфіку приватизаційних правовідносин) Фондом було проведено перевірку стану виконання Товариством своїх зобов`язань, в ході якої з`ясовано, що в порушення наведених вище умов договору зміна організаційно-правової форми приватизованого об`єкта відбулася з порушенням узгодженого сторонами річного строку, а також, що покупцем було неправомірно зареєстровано право постійного користування на земельну ділянку під приватизованим об`єктом, хоча таке право згідно з чинним законодавством України до нього не перейшло.

5. Ураховуючи, що порушення умов договору купівлі-продажу було визначено сторонами як підстава для його розірвання у судовому порядку, Фонд звернувся до місцевого господарського суду з позовом у цій справі, в якому просив розірвати згаданий договір, скасувати запис про право власності Товариства на приватизований об`єкт та зобов`язати останнього повернути придбане майно у державну власність.

6. Товариство ж звернулося до суду із зустрічним позовом, в якому просило визнати протиправним і скасувати акт Фонду, який останнім було складено за наслідками проведеної перевірки стану виконання покупцем умов договору купівлі-продажу.

7. Таким чином у даному провадженні перед судом постало декілька питань, які узагальнено можна сформулювати так:

7.1. "Чи мало місце у спірних правовідносинах порушення Товариством умов договору купівлі-продажу щодо строку перетворення юридичної особи приватизованого об`єкта?"

7.2. "Чи мало місце у спірних правовідносинах порушення Товариством умов договору купівлі-продажу в частині вирішення питання користування земельної ділянкою під приватизованим об`єктом (чи перейшло до Третьої особи, як правонаступника державного підприємства право постійного користування земельною ділянкою)?"

7.3. "Якщо з боку Товариства мало місце порушення умов договору купівлі-продажу, то чи є воно за встановлених фактичних обставин справи таким, що є підставою для його розірвання?"

7.4. "Чи є у спірних правовідносинах правові підстави для визнання протиправним і скасування акта Фонду про проведення поточної перевірки стану виконання Товариством умов договору купівлі-продажу?"

8. Відповівши на вказані питання, місцевий суд у позовах відмовив. В частині первісного позову виснував, що у спірних правовідносинах Товариством було недотримано лише умову договору купівлі-продажу щодо строку перетворення юридичної особи, однак таке порушення не є істотним і більше того це сталося внаслідок введених в Україні карантинних обмежень. Реєстрація ж за Третьою особою права постійного користування на земельну ділянку під приватизованим об`єктом порушенням відповідної умови договору купівлі-продажу не є, адже саме таке право і перейшло до Третьої особи, як правонаступника приватизованого державного підприємства. В свою чергу в частині зустрічного позову суд вказав, що оспорюваний акт проведеної Фондом перевірки є лише документом, в якому зафіксовані деякі факти та певні оціночні судження, а відтак визнання його протиправним і скасування ніяк не вплине на стан прав чи обов`язків Товариства.

9. Апеляційний суд рішення місцевого залишив без змін (перегляд здійснювався лише щодо первісного позову).

10. У касаційній скарзі Фонд заперечив висновки судів попередніх інстанцій щодо своїх позовних вимог. Акценти позиції Позивача змістились на помилковість висновків судів попередніх інстанцій в частині переходу до Третьої особи права постійного користування земельною ділянкою під приватизованим об`єктом.

11. Здійснюючи касаційне провадження у цій справі Верховний Суд частково погодився із позицією Фонду та виснував, що у спірних правовідносинах право постійного користування земельною ділянкою від державного підприємства, єдиний майновий комплекс якого було приватизовано до Товариства чи Підприємства не перейшло. Тому, з боку покупця все ж мало місце порушення умови договору-купівлі продажу і у цій частині.

Між тим, суд касаційної інстанції вирішив, що допущене Товариством порушення відповідної умови договору купівлі-продажу у даному випадку також не є істотним з огляду на те, що у спірних приватизаційних правовідносинах Фонд (держава) як орган приватизації і сторона спірного правочину, досяг усіх його цілей, а наявності шкоди, яка б була спричинена йому таким порушенням не довів.

Звідси суд касаційної інстанції касаційну скаргу задовольнив частково і рішення судів попередніх інстанцій у мотивувальних частинах змінив. По суті ж вирішення спору рішення судів попередніх інстанцій Верховним Судом залишені без змін.

12. Детальні обставини спору та висновки Верховного Суду далі у цій постанові.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

13. 11.03.2019 між Фондом (продавець) та Товариством (покупець) було укладено договір купівлі-продажу єдиного майнового комплексу державного сільськогосподарського підприємства "Кільчень" (далі - Договір), що розташований за адресою: Дніпропетровська область, Новомосковський район, с. Голубівка, вул. Центральна, б. 141а (далі - об`єкт приватизації).

13.1. Відповідно до умов п. 1.1. Договору продавець зобов`язався передати у власність покупцю об`єкт державної власності єдиного майнового комплексу державного сільськогосподарського підприємства "Кільчень", а покупець зобов`язався прийняти об`єкт приватизації, сплатити ціну його продажу і виконати визначені в договорі умови.

13.2. Об`єкт приватизації включає в себе всі його активи і пасиви згідно зі зведеним актом інвентаризації майна, затвердженим Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській області 12.10.2018, зокрема нерухоме майно: - 28/50 часток комплексу, що розташований за адресою: Дніпропетровська область, Новомосковський район, с. Голубівка, вул. Цвіткова, буд. 65, що належить державі на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 02.04.2005; - комплекс, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, Новомосковський район, с. Голубівка, вул. Центральна, б. 141а, що належить державі на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 30.01.2012.

13.3. Згідно з п. 1.2. Договору, ціна продажу об`єкта приватизації з урахуванням ПДВ становить 751 200, 00 грн.

13.4. Передача об`єкта приватизації продавцем і прийняття покупцем посвідчується Актом приймання-передавання, який підписується сторонами і скріплюється їх печатками (за наявності) (п. 3.2. Договору).

13.5. Обов`язки покупця визначені розділом 5 Договору. Так, покупець зобов`язався, зокрема:

- у встановлений договором строк сплатити ціну продажу об`єкта приватизації (п. 5.1.);

- прийняти об`єкт приватизації за актом приймання-передачі (п. 5.2.);

- забезпечити збереження основних видів діяльності підприємства, які є на момент укладення договору купівлі-продажу єдиного майнового комплексу, протягом п`яти років, згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який є невід`ємною частиною договору (п. 5.3.1);

- після прийняття об`єкту приватизації за актом приймання-передавання, зареєструвати право власності за собою в установленому законом порядку та строк. Протягом одного року після підписання акту приймання-передавання перетворити (змінити організаційно-правову форму) юридичну особу об`єкта приватизації. Покупець є правонаступником майнових прав (крім права постійного користування земельною ділянкою) і обов`язків придбаного об`єкта приватизації відповідно до законодавства України (п. 5.4.);

- питання права користування, купівлі, оренди земельної ділянки, а також її розмір під об`єктом приватизації покупцем вирішується самостійно, в порядку, встановленому чинним законодавством України (п. 5.8.).

13.6. Відповідно ж до пунктів 6.1., 6.2. Договору, продавець зобов`язаний передати покупцю об`єкт приватизації за актом приймання-передавання та здійснювати контроль за виконанням зобов`язань та умов договору.

13.7. Сторони домовились, що у разі невиконання однією із сторін умов договору він може бути розірваний на вимогу іншої сторони за рішенням суду (п. 11.3. Договору).

13.8. У разі розірвання цього договору за рішенням суду, у зв`язку із невиконанням умов договору або визнання судом його недійсним, покупець повертає об`єкт приватизації у державну власність згідно діючого законодавства та відшкодовує державі збитки, завдані ним за час володіння цим об`єктом (п. 11.5 Договору).

14. 11.03.2019 Договір посвідчено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіною Л.Л. та зареєстровано в реєстрі за № 2122.

15. 26.04.2019 сторони склали Акт приймання - передавання об`єкта приватизації.

16. 04.06.2019 приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Вдовіною Л.Л., на підставі Акта приймання-передачі нерухомого майна від 26.04.2019, прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 47191908 (номер запису про право власності 31850697).

17. Згідно з інформацією із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно Товариством було перереєстровано право власності на усі об`єкти нерухомого майна за адресами: Дніпропетровська обл., Новомосковський район, с. Голубівка, вул. Центральна, буд. 141а та Дніпропетровська обл., Новомосковський район, с. Голубівка, вул. Цвіткова, буд. 65.

18. Згідно ж з інформацією із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань зміна організаційно-правової форми приватизованого підприємства (з Державного сільськогосподарського підприємства "Кільчень" на Підприємство) відбулася 22.05.2020.

19. У червні і серпні 2020 року для вирішення питання переоформлення права користування земельною ділянкою під об`єктом приватизації, Третя особа зверталася до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області з проханням надати роз`яснення з приводу такого переоформлення (листи № 6 від 09.06.2020 та № 12 від 05.08.2020).

20. Листом від 08.09.2020 Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області надало відповідь, в якій зазначило, що законом не визначено окрему процедуру переоформлення правонаступником права оренди на земельні ділянки, які були надані державним підприємствам у постійне користування, а тому перехід права на земельну ділянку у даному випадку регулюється статтею 120 Земельного кодексу України.

21. 15.10.2020 Підприємство звернулося до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області із клопотанням про оформлення права оренди земельною ділянкою площею 141,95 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. До клопотання надавались відповідні документи, у тому числі й Державний акт на право постійного користування ДСП "Кільчень".

22. Наказом начальника Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області № 4-11768/15-20-сг від 05.11.2020 відмовлено Підприємству у переоформленні права постійного користування на право оренди у зв`язку з тим, що у Державному земельному кадастрі відсутні відомості про припинення такого права.

23. У зв`язку з такими обставинами 16.12.2020 за Третьою особою проведено державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою площею 141,95 га під приватизованим об`єктом.

24. У подальшому, Фондом було проведено документарну поточну перевірку виконання умов Договору. Перевірці підлягало виконання умов Договору за період з 20.06.2020 по 04.06.2021. За результатами проведеної перевірки складено Акт № 31-05/2021-ДКП від 04.06.2021.

25. Зі змісту згаданого Акта слідує, що Товариством не було належним чином виконано умови п.п. 5.4, 5.8 Договору, а саме:

- організаційно-правову форму юридичної особи об`єкта приватизації змінено з порушенням установленого терміну (згідно з умовами Договору кінцевий термін був 26.04.2020, фактично виконано 22.05.2020);

- в порушення статті 92 Земельного кодексу України оформлено за Підприємством право постійного користування земельною ділянкою.

26. 04.08.2021 Товариство звернулося до Фонду із заявою про оскарження результатів вказаної перевірки, де просило скасувати висновки, викладені в Акті поточної перевірки № 31-05/2021-ДКП, а саме щодо невиконання покупцем п. 5.4 та п. 5.8 Договору.

27. Наказом Фонду від 21.05.2020 №12/05-38-ДКП було створено Комісію з питань оскарження результатів перевірки виконання умов договору купівлі-продажу об`єкта приватизації в органі приватизації.

28. 25.08.2021 на адресу Товариства направлена відповідь про те, що за висновком Комісії Акт від 04.06.2021 № 31-05/2021-ДКП складено відповідно до вимог чинного законодавства та залишено без змін.

29. 15.10.2021 Фонд направив Товариству пропозицію про розірвання Договору та повернення майна у державну власність.

30. Відповіді на пропозицію про розірвання Договору Фонд не отримав.

Узагальнений зміст вимог і підстав позовів

31. Посилаючись на вказані обставини та стверджуючи про те, що Товариством було порушено умови укладеного Договору (порушено строк перетворення юридичної особи та неправомірно зареєстровано право постійного користування на земельну ділянку під об`єктом приватизації), Фонд звернувся до господарського суду з позовом у цій справі. Просив розірвати Договір, скасувати запис про право власності Товариства на об`єкт приватизації та зобов`язати останнє повернути цей об`єкт у державну власність.

32. В свою чергу Товариство звернулося до суду із зустрічним позовом, в якому просило визнати неправомірним і скасувати Акт (в частині невиконання покупцем п.п. 5.4, 5.8. Договору), що був складений Фондом за наслідками поточної перевірки виконання умов Договору. Стверджувало, що жодних порушень умов Договору ним допущено не було, а тому висновки, викладені в оспорюваному Акті є безпідставними.

Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій

33. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 25.05.2023 у задоволенні обох позовів відмовлено.

34. Рішення суду мотивовано такими аргументами і обставинами.

34.1. Із фактичних обставин цієї справи слідує, що Товариством дійсно було порушено, узгоджений сторонами строк перетворення юридичної особи, адже таке перетворення мало відбутися до 26.04.2020, а фактично відбулося 22.05.2020. Між тим, таке порушення було обумовлене об`єктивними обставинами, які не залежали від Відповідача та Третьої особи, а саме сталося у зв`язку із введенням на території України карантину, поширенням респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, що унеможливило своєчасне проведення необхідних реєстраційних дій. Водночас, таке порушення не є й істотним, а тому в розумінні статті 651 Цивільного кодексу України підставою для розірвання Договору не являється.

34.2. В свою чергу проведеною за Підприємством реєстрацією права постійного користування на земельну ділянку під об`єктом приватизації умов Договору порушено не було, адже згадане право перейшло до Третьої особи, як правонаступника державного підприємства, єдиний майновий комплекс якого було приватизовано. Такий висновок цілком узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яку викладено у постанові від 15.11.2021 у справі № 906/620/19 щодо правильного застосовування статей 92, 141 Земельного кодексу України, а тому посилання Фонду на допущене Товариством порушення згаданих статей є необґрунтованим.

34.3. Звідси підстав для розірвання Договору у спірних правовідносинах Позивачем не доведено, а тому така позовна вимога задоволенню не підлягає. У зв`язку з відсутністю підстав для розірвання Договору не підлягає задоволенню й позовна вимога про повернення у державну власність об`єкта приватизації. Водночас, вимога Фонду про скасування запису про право власності Товариства на об`єкт приватизації з подальшим припинення такого права взагалі є неналежним способом захисту, а тому, зокрема, і з цих підстав задоволена бути не може.

34.4. Зустрічні позовні вимоги у даній справі також задоволенню не підлягають, адже оспорюваний Акт поточної перевірки - це документ, в якому зафіксовані факти та оціночні судження осіб, що її проводили, а тому до такого акта можуть пред`являтися ті вимоги, що стосуються доказів. Між тим з оцінки згаданого Акта, як доказу, слідує, що він не створює жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни чи припинення прав та обов`язків Товариства, а відтак і його скасування будь-яких правових наслідків для останнього не матиме.

35. За наслідками здійснення апеляційного перегляду цієї справи, постановою Центрального апеляційного господарського суду від 10.04.2023 рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін. Перегляд здійснювався за апеляційною скаргою Фонду в частині його позовних вимог.

Касаційна скарга

36. Не погодившись із судовими рішеннями, Позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення первісного позову.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги

37. Скаржник стверджує, що рішення судів попередніх інстанцій в частині висновків про перехід до Підприємства права постійного користування земельної ділянкою під об`єктом приватизації прийняті з неправильним застосовуванням статті 28 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна", а висновок Верховного Суду щодо правильного застосовування вказаної норми у подібних правовідносинах відсутній.

Пояснює, що вказаною нормою права чітко передбачено, що особи, які придбали державні підприємства не є правонаступниками права постійного користування земельною ділянкою, тому відповідне право у спірних правовідносинах до Підприємства і не перейшло.

Водночас суди попередніх інстанцій це правило проігнорували і помилково дійшли протилежного висновку на підставі норм Земельного кодексу України та висновків Верховного Суду щодо них. При цьому, врахована судами правова позиція Верховного Суду із постанови від 15.11.2021 у справі № 906/620/19 стосувалася законодавства, що діяло до прийняття Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна", а тому є усі підстави відступити від неї з урахуванням положень згаданого спеціального Закону.

38. Інші доводи касаційної скарги судом не описуються, адже підставами касаційного оскарження, передбаченими статтею 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не обґрунтовані.

Узагальнені доводи відзивів на касаційну скаргу

39. У відзиві на касаційну скаргу Товариство заперечує проти її задоволення. Скаргу вважає необґрунтованою. З висновками судів попередніх інстанцій погоджується, а тому просить оскаржувані рішення залишити без змін.

40. Підприємство у своєму відзиві також не погоджується із доводами касаційної скарги. Вважає, що подана касаційна скарга є безпідставною. У звязку з цим, у задоволенні касаційної скарги просить відмовити, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

41. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

42. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення представників Фонду (Сивоконь А.І.) і Товариства (Андрієнко В.А.), дослідив наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірив на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права та вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

43. Із оскаржуваних судових рішень вбачається, що вирішуючи одне з ключових питань цього спору, а саме питання щодо переходу до Підприємства права постійного користування на земельну ділянку під об`єктом приватизації, суди попередніх інстанцій вирішили, що таке право все ж перейшло до Третьої особи, як правонаступника приватизованого державного сільськогосподарського підприємства.

44. При цьому, у вказаному висновку суди попередніх інстанцій керувалися правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена у постанові від 15.11.2021 у справі № 906/620/19 щодо правильного застосування, зокрема, статей 92, 141 Земельного кодексу України, і яка полягає у тому, що право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не припиняється навіть у тому разі, якщо особа, яка за чинним законом не може набути таке право, не здійснить переоформлення цього права в інший правовий титул. Право постійного користування зберігається і є чинним до приведення прав та обов`язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства й переоформлення права постійного користування у право власності чи оренду. При цьому, у разі реорганізації особи, зміни її організаційно-правової форми чи назви, підстави для припинення права користування земельною ділянкою не виникають. Право постійного користування землею, яке виникло в суб`єкта господарювання до набрання чинності ЗК України - 01 січня 2002 року, продовжує зберігатися у подальшому, а отже, може переходити від підприємства до його правонаступника навіть якщо чинне законодавство вже не передбачає підстав для набуття права постійного користування землею для такої особи.

45. Між тим, колегія суддів Верховного Суду констатує, що поза увагою судів попередніх інстанцій лишилось те, що вказані висновки суд касаційної інстанції надавав з урахуванням фактичних обставин справи № 906/620/19, а саме обставин переходу до правонаступника усіх прав та обов`язків приватизованого державного підприємства, тобто за умов універсального правонаступництва, що мало місце згідно із Законом України "Про приватизацію державного майна" 1992 року.

46. Разом з тим, спірні правовідносини справи регулюються приписами Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" 2018 року, частина перша статті 28 якого чітко визначила, що особи, які придбали державні або комунальні підприємства як єдині майнові комплекси, є правонаступниками їх майнових прав (крім права постійного користування земельною ділянкою) і обов`язків відповідно до умов договору між продавцем і покупцем та законодавства України.

47. Тобто, за новим Законом, у разі купівлі у процедурі приватизації єдиного майнового комплексу державного або комунального підприємства покупець такого підприємства стає правонаступником усіх його прав і обов`язків, за винятком права постійного користування земельною ділянкою під об`єктом приватизації. Звідси у таких правовідносинах має місце часткове, а не універсальне правонаступництво, що врахування згаданої правової позиції Верховного Суду в частині переходу права постійного користування земельною ділянкою виключає.

48. Більше того, з викладеного слідує також і те, що станом на 2018 рік законодавець не тільки не розширив перелік осіб, які можуть набувати право постійного користування земельною ділянкою (частина друга статті 92 Земельного кодексу України), а і встановив імперативну заборону на перехід такого права до правонаступників в процедурі приватизації єдиних майнових комплексів державних та комунальних підприємств.

49. Варто відмітити, що саме такий звужувальний підхід законодавець і в подальшому послідовно впроваджує у земельних правовідносинах намагаючись врегулювати питання набуття, переходу, переоформлення право постійного користування земельними ділянками. Так, зокрема, Верховною Радою України у 2021 році було прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо єдиної правової долі земельної ділянки та розміщеного на ній об`єкта нерухомості" № 1174-ХІ, яким статтю 120 Земельного кодексу України викладено у новій редакції. Наразі частину одинадцяту вказаної статті викладено таким чином:

"У разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок, (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду, об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у постійному користуванні, особами, які не можуть набувати земельну ділянку на такому праві, вони набувають таку земельну ділянку із земель державної або комунальної власності у власність або оренду. Набувач такого об`єкта зобов`язаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об`єкта майна звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений об`єкт нерухомого майна, що належить йому на праві власності, у порядку, передбаченому статтями 118, 123 або 128 цього Кодексу.

Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування зобов`язаний не пізніше 30 днів з дня державної реєстрації права власності припинити право постійного користування земельною ділянкою, на якій розміщений об`єкт нерухомого майна, об`єкт незавершеного будівництва, та передати її у власність або в оренду набувачу (власнику) такого майна.

Пропущення строку подання клопотання, зазначеного в абзаці першому цієї частини, не може бути підставою для відмови набувачу (власнику) об`єкта нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва у передачі йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт".

50. З наведеного вбачається, що шляхом прийняття Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна", внесення подальших змін до Земельного кодексу України законодавець встановив чітку заборону на перехід права постійного користування земельними ділянками державних та комунальних підприємств, єдині майнові комплекси яких приватизуються, однак при цьому передбачив і механізм отримання новими власниками приватизованих об`єктів відповідних земельних ділянок на праві оренди або набуття їх у власність.

51. Верховний Суд враховує, що станом на момент виникнення спірних правовідносин держава лише заборонила перехід права постійного користування земельними ділянками від підприємств, єдині майнові комплекси яких приватизуються до їх правонаступників, однак механізм переоформлення відповідного права в інший правовий титул не створила.

52. Між тим, встановленого у частині першій статті 28 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" обмеження щодо переходу (а правильніше не переходу) права постійного користування земельною ділянкою під об`єктом приватизації до нового власника такого об`єкта було більш ніж достатньо для однозначного висновку про те, що право постійного користування земельною ділянкою, яке надавалося державному сільськогосподарському підприємству "Кільчень" за наслідками приватизації цього підприємства до Товариства не перейшло.

53. При цьому, враховуючи, що Законом України "Про приватизацію державного та комунального майна", який є спеціальним у спірних правовідносинах взагалі не передбачено вимог чи підстав щодо перетворення покупцем придбаного державного підприємства, як не передбачено і можливості набуття таким перетворений підприємством будь-яких прав приватизованого, право постійного користування земельної ділянкою від державного сільськогосподарського підприємства "Кільчень" не могло перейти й до створеного Товариством Підприємства.

54. Вказаний висновок обумовлений, зокрема і тим, що аналіз наведеної норми Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" (стаття 28 "Правонаступництво власників") з огляду на її назву та зміст свідчить про те, що передбачене цієї нормою правонаступництво стосується саме осіб, які придбали державні або комунальні підприємства як єдині майнові комплекси, тобто стосується саме покупця (власника) об`єкта приватизації, який в порядку правонаступництва і набуває майнових прав приватизованого підприємства. Можливості правонаступництва майнових прав і обов`язків приватизованого підприємства іншою, ніж покупець (новий власник), особою зазначена спеціальна норма Закону не передбачає (див. правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 29.04.2021 у справі № 908/1260/20).

55. Таким чином, внаслідок проведеної за Підприємством у спірних правовідносинах державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою, Товариством було порушено приписи чинного законодавства, а відтак і відповідну умову Договору.

56. Водночас, колегія суддів враховує, що згідно із статтею 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У статті 651 ЦК України йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини 2 статті 651 ЦК України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Оцінка істотного порушення договору здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені законом. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за пунктом 6 частини 1 статті 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (див. правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, який викладено у постанові від 27.11.2018 у справі № 912/1385/17).

57. Ураховуючи наведене та беручи до уваги те, що право постійного користування земельною ділянкою під об`єктом приватизації до Товариства (Підприємства) не перейшло, обов`язок оформити належним чином право на земельну ділянку (оренда, власність) за покупцем зберігається й досягнення усіх цілей Договору у спірних приватизаційних правовідносинах для обох сторін є можливим, колегія суддів Верховного Суду вважає, що хоча у даному випаду з боку Товариства і мало місце порушення умови Договору, підставою для його розірвання у розумінні статті 651 ЦК України воно наразі не являється.

58. У цій частині колегія суддів враховує і те, що проведення за Третьою особою державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою у спірних правовідносинах по суті стало наслідком дій органу державної влади, який є розпорядником такої ділянки - Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, позаяк саме останнє відмовило у переоформленні права постійного користування у строкове право оренди, якого хотіло набути Підприємство. Тому, безумовно покладення на заявника наслідків таких дій органу державної влади, шляхом розірвання спірного Договору є непропорційним та суперечитиме принципу "належного урядування".

59. Звідси Фондом у цьому провадженні не було доведено передбачених законодавством підстав для розірвання Договору в судовому порядку, а тому рішення судів попередніх інстанцій щодо відмови у задоволенні первісного позову є правильними. Вимоги ж скаржника про скасування оскаржуваних рішень з прийняттям нового - безпідставними.

60. Між тим, оскільки Верховним Судом було підтверджено заявлене у касаційній скарзі неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права щодо переходу до правонаступника права постійного користування земельною ділянкою під об`єктом приватизації, мотивувальні частини оскаржуваних судових рішень у цій частині підлягають зміні, шляхом їх викладення з урахуванням відповідних висновків суду касаційної інстанції, наведених вище у цій постанові.

61. Підстави для відступу від правового висновку Верховного Суду, який викладено у постанові від 15.11.2021 у справі № 906/620/19 у даному випадку відсутні, адже (як вже також виснувано вище) правовідносини у згаданій справі не є подібними тим, що мають місце у справі № 904/9298/21 (різні фактичні обставини, відмінне матеріально-право регулювання).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

62. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, змінити рішення.

63. Суд змінює судове рішення у відповідній частині, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосовуванням норм матеріального або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

64. Враховуючи наведені положення Закону та висновки, зроблені касаційним судом під час касаційного провадження у даній справі, колегія суддів Верховного Суду вирішила, що прийняті у цій справі рішення і постанова по суті є правильними, а тому скасовані бути не можуть. Водночас, оскільки при їх прийнятті судами було допущено неправильне застосування норм матеріального права, мотивувальні частини оскаржуваних рішень підлягають зміні, шляхом їх викладення з урахуванням відповідних висновків суду касаційної інстанції, наведених вище у цій постанові про те, що переходу права користування земельною ділянкою під об`єктом приватизації до правонаступника у спірних правовідносинах не відбулося.

Судові витрати

65. В порядку приписів статті 129 ГПК України судові витрати за подання касаційної скарги залишаються за скаржником.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях задовольнити частково.

2. Змінити мотивувальні частини постанови Центрального апеляційного господарського суду від 10 квітня 2023 року і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25 травня 2022 року у справі № 904/9298/21, виклавши їх з урахуванням висновків Верховного Суду наведених у мотивувальній частині цієї постанови.

3. В решті постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10 квітня 2023 року і рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 25 травня 2022 року у справі № 904/9298/21 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Зуєв В.А.