ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2023 року м. Житомир справа № 240/20991/23

категорія 106020000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Панкеєвої В.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 за № 265 від 14.10.2022 року, згідно якого позивач з 14 жовтня 2022 року рахується самовільно залишившим частину і йому припинено виплату грошового та іншого матеріального забезпечення;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому грошове забезпечення в повному обсязі з 14.10.2022 по даний час та надати довідку про нараховане та виплачене грошове забезпечення (додаткові виплати, компенсації) у період з 02 вересня 2022 року по теперішній час;

- зобов`язати відповідача надати довідку командира військової частини про його безпосередню участь в бойових діях або у забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії рф ( форма 6 Додатку);

- зобов`язати відповідача надати витяги із наказів командира військової частини щодо проходження військової служби та місця перебування в період з 02 вересня 2022 року по теперішній час, а саме про вибуття (прибуття із) у відрядження для виконання службових обов`язків в зону проведення бойових дій, вибуття (прибуття із) та на вибуття (прибуття із) відпусток, передбачених законодавством в період дії воєнного стану, витяги із журналів бойових дій (журнал ведення оперативної обстановки);

- зобов`язати відповідача звільнити його з військової служби у зв`язку з рішенням ЦВЛК про непридатність до військової служби із виключенням з військового обліку, з одночасним направленням в Житомирський ТЦКСП відповідних документів для зняття з військового обліку.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що проходить військову службу в Збройних Силах України за призовом під час мобілізації, на особливий період та був зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . З 10.10.2022 перебував у відпустці на 3 дні за сімейними обставинами у м.Житомирі. 11.10.2022 у зв`язку з погіршенням стану здоров`я звернувся до військової частини НОМЕР_2 (Житомирський гарнізонний госпіталь) де отримав направлення до КП "Лікарня №2 імені В.П. Павлусенка" ЖМР для проведення стаціонарного лікування. В період з 12.10.2022 по 24.10.2022 знаходився на стаціонарному лікуванні в центральній міській лікарні №2 м. Житомира у ВЗМХ відділенні з приводу хронічного простатиту на стадії загострення. В подальшому з 24.10.2022 по 14.11.2022 за направленням військової частини НОМЕР_2 (Житомирський гарнізонний госпіталь) проходив лікування у КНП обласний медичний спеціалізований центр ЖОР (9 відділення) з діагнозом посттравматичний стресовий розлад з інсомнією, проявами емоційно-вольової нестійкості, астено-тривожним синдромом внаслідок перенесеної гострої реакції на стрес. Після проведеного лікування, з 14.11.2022 по 14.12.2022 перебував у відпустці, після чого з 15.12.2022 по 27.02.2023 перебував на лікуванні у клініці психіатричній Національного військово-медичного клінічного центру "Головний військовий клінічний госпіталь" з встановленим основним діагнозом: "...Стійкий різко виражений тривожно-депресивний розлад з проявами емоційно-вольової нестійкості, стійким інсомнічним синдромом після перенесеної гострої реакції на стрес.". Після проведеного лікування 15.02.2023 рішенням ВЛК психоневрологічного профілю НВМКЦ "ГВКГ" був визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.

Також позивач зазначає, що враховуючи те, що він знаходився у відпустці і звернувся за медичною допомогою саме до військового госпіталя, з якого отримав відповідне направлення на лікування, а в подальшому визнаний рішенням найвищого медичного органу - ЦВЛК МО України непридатним до військової служби із зняттям з військового обліку, з його сторони порушень законності перебування на лікуванні немає, а дії відповідача щодо визнання його залишившим частину, не нарахування та невиплата грошового забезпечення з 14.10.2023, невидачи відповідних документів для встановлення статусу УБД та безпідставна відмова в звільненні в запас є неправомірними.

Ухвалою суду від 27 липня 2023 року позов прийнято до провадження, призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов.

31 серпня 2023 року до суду надійшов відзив, у якому відповідач просить в задоволенні позову відмовити в повному обсязі за безпідставністю. Зазначає, що згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 14.11.2022 №698, виданого за результатами проведеного службового розслідування по факту відсутності позивача на військовій службі, з 14.10.2022 і по теперішній час, солдат ОСОБА_1 обліковується як такий, що самовільно залишив місце несення військової служби, наказу про надання позивачу відпустки з 10.10.2022 по 13.10.2022 за сімейними обставинами у військовій частині НОМЕР_1 не видавалося. Також вказує, що позивач самовільно залишивши місце несення служби, проводив час на свій розсуд, проходив різноманітні лікування, тощо, при цьому за час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 , позивач до медичної частини військової частини НОМЕР_1 - з приводу надання йому медичної допомоги, направлення на лікування, скаргами на свій психічний стан - не звертався. Щодо рапорту позивача від 15.06.2023 про його звільнення з військової служби, зазначає, що у випадку повернення військовослужбовця, який самовільно залишив місце несення військової служби, він першочергово зобов`язаний подати рапорт про прибуття, після чого військовою частиною здійснюється відповідне повідомлення до вищого командування про факт повернення військовослужбовця, він зараховується на всі види забезпечення (продовольче, грошове), і лише після цього він може звертатися по команді з приведеним рапортом, втім позивачем вказаний порядок було проігноровано, всі дії він вчиняв так як вважав за потрібне, законні вимоги командирів (начальників) не виконував.

Стверджує, що позивач свідомо та умисно порушував вимоги Законів України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України", "Про військовий обов`язок і військову службу", «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України", якими врегульовано порядок проходження військової служби, вчиненні ним дії мають всі ознаки кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачено частиною п`ятою статті 407 Кримінального кодексу України.

У період із 04.09.2023 по 08.09.2023 (включно) головуюча суддя перебувала у відпустці.

Зважаючи на незначну складність справи, суд вважає за необхідне розглянути її в порядку п.2 ч.1ст.263 КАС України.

У відповідності до частини 4 статті 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з частиною 5 статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 призваний на військову службу під час мобілізації та згідно з інформацією, зазначеною в довідці №653 від 27 вересня 2023 року перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_3 з 02.09.2022 (а.с. 20).

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №265 від 14.10.2022 ОСОБА_1 у зв`язку із самовільним залишенням військової частини знято з продовольчого забезпечення з 15 жовтня 2022 року, припинено виплату грошового забезпечення відповідно до пункту 15 Розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 з 14 жовтня 2022 року (а.с.11).

Підставою для видачі наказу №265 від 14.10.2022 став рапорт капітана Яловця С. (Вх. №5252 від 14.10.2022), довідка-доповідь (вих. №1199 від 14.10.2022).

Відповідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 14.10.2022 №1148 «Про призначення службового розслідування за фактом відсутності на військовій службі солдата ОСОБА_1 », командиром 1 мотопіхотного взводу 2 мотопіхотної роти військової частини НОМЕР_4 старшим лейтенантом ОСОБА_2 , було проведено службове розслідування за фактом відсутності на військовій службі солдата ОСОБА_1 та встановлення ступеня вини військовослужбовця.

Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) №698 від 14.11.2022 "Про результати службового розслідування по факту відсутності на військовій службі солдата ОСОБА_1 " встановлено факт самовільного залишення військової частини (місця служби) та ухилення від військової служби, в умовах воєнного стану, військовослужбовцем військової служби за мобілізацією ОСОБА_1 , що мало місце в період з 14.10.2022 по теперішній час (а.с.63).

Також судом встановлено, що 11.10.2023 ОСОБА_1 звернувся до військової частини НОМЕР_2 та отримав направлення №8109 від 11.10.2022, відповідно до якого позивач направлявся по узгодженню до КП "Лікарня №2 імені В.П. Павлусенка" Житомирської міської ради для стаціонарного лікування (а.с.21).

Відповідно до виписки із медичної карти стаціонарного хворого №9097 ОСОБА_3 в період з 12.10.2022 по 24.10.2022 знаходився на стаціонарному лікуванні в КП "Лікарня №2 імені В.П. Павлусенка" Житомирської міської ради з діагнозом хронічний простатит в стадії загострення та 24.10.2022 був виписаний з лікарні у зв`язку з одужанням та направлений у військову частину за місцем проходження служби (а.с.22).

Військовою частиною НОМЕР_2 видано направлення №5857 від 24.10.2022, відповідно до якого ОСОБА_1 направлено на лікування до КНП "Обласний медичний спеціалізований Центр" ЖОР (9 відділення), діагноз - F43.0. гостра реакція на стрес, астено-тривожний синдром з інсомнією (а.с.24).

Відповідно до виписки із медичної карти хворого, ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні в період з 24.10.2022 по 14.11.2022 в КНП "Обласний медичний спеціалізований Центр" Житомирської обласної ради, де встановлено діагноз - посттравматичний стресовий розлад з інсомнією, проявами емоційно-вольової нестійкості, астено-тривожним синдромом внаслідок перенесеної гострої реакції на стрес. F43.1. Щодо подальшого лікування та трудових рекомендацій вказано, що стан пацієнта залишається нестабільним, потребує продовження лікування в амбулаторних умовах (а.с.25).

14.11.2022 гарнізонною ВЛК в/ч НОМЕР_2 проведено огляд солдата за призовом ОСОБА_1 .

Згідно з довідкою військово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_2 №5024 від 14.11.2022, ОСОБА_1 на підставі статті 17-г графи II Розкладу хвороб, графи ТДВ, потребує відпустки за станом здоров`я на 30 (тридцять) календарних днів (а.с.26).

Відповідно до довідки №1150 від 15.12.2022, видної на підставі картки стаціонарного хворого №16359, ОСОБА_1 з 14.12.2022 по 15.12.2022 знаходився на лікуванні у клініці психіатричній (з палатами для наркологічних хворих) Національного військово-медичного клінічного центру "Головного військового клінічного госпіталю" (а.с. 27).

Відповідно до виписного епікризу №16359, ОСОБА_1 перебував на стаціонарному обстеженні і лікуванні в клініці психіатричній НВМКЦ "ГВКГ" з 14.12.2022 по 27.02.2023, основний діагноз: стійкий різко виражений тривожно-депресивний розлад з проявами емоційно-вольової нестійкості, стійким інсомнічним синдромом після перенесеної гострої реакції на стрес. Рішенням ВЛК: на підставі статті 17-а графи ІІ Розладу хвороб непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку. Також вказано, що позивач виписується в задовільному стані до військової частини НОМЕР_1 (а.с.28-29).

Зі змісту свідоцтва про хворобу № 363-п вбачається, що 15.02.2023 госпітальною військово-лікарською комісією психоневрологічного профілю НВМКЦ "ГВКГ" був проведений медичний огляд ОСОБА_1 з метою встановлення ступеня придатності до військової служби (а.с 30-31).

Так, постановою штатної військово-лікарської комісії, яка затверджена головою ЦВЛК Збройних Сил України 23.02.2023, ОСОБА_1 , на підставі статті 17-а графи II Розкладу хвороб, було визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.

Позивач вказує, що не знаючи до кого звернутись з вирішенням питання про звільнення з військової служби, 14.03.2023 звернувся за допомогою до Міністерства оборони України та Генерального прокурора з вимогами:

".....1. Надати обґрунтовану відповідь щодо підстав і причин не нарахування та не виплати йому грошового забезпечення за період з жовтня 2022 року по даний час, в тому числі, щомісячної доплати у вигляді підвищеної додаткової винагороди, передбаченою постановою КМУ №168 від 28.02.2022. У разі не проведення виплат вищевказаної підвищеної додаткової грошової винагороди у зв`язку з притягненням його до дисциплінарної або адміністративної (кримінальної) відповідальності, надати копії таких документів, які стали підставою для позбавлення такого виду грошового забезпечення, а саме: матеріали службового розслідування з додатками до нього (витяг із наказу командира військової частини про призначення службового розслідування, копія акту службового розслідування та додатків до нього (рапорти, пояснення тощо) та витяг із наказу командира військової частини про завершення службового розслідування), витяги із наказу командира військової частини про притягнення до відповідальності та витяг із наказу командира військової частини про позбавлення додаткової грошової винагороди.

2. Надати довідку про нараховане та виплачене грошове забезпечення (додаткові виплати, компенсації), у період з 02 вересня 2022 року по теперішній час.

3. Надати довідку командира військової частини про безпосередню участь в бойових діях або у забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії.

4. Надати витяги із наказу командира військової частини щодо проходження військової служби та місця перебування в період з 02 вересня 2022 року по теперішній час, а саме про вибуття (прибуття із) у відрядження для виконання службових обов`язків в зону проведення бойових дій, вибуття (прибуття із) на та вибуття (прибуття із) відпусток передбачених законодавством в період дії воєнного стану, витяги із журналів бойових дій (журнал ведення оперативної обстановки).

5. Негайно звільнити його з військової служби у зв`язку з рішенням ЦВЛК про непридатність до військової служби із виключенням з військового обліку, з одночасним направленням в військкомат відповідних документів для зняття з військового обліку...».

Офіс Генерального прокурора листом №27/2-22432ВИХ23 від 22.03.2023 повідомив позивача, що питання, порушенні у зверненні не належать до компетенції органів прокуратури України, а відповідно до Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 671, основними завданнями Міноборони є: забезпечення формування та реалізація державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період, у зв`язку з цим, на підставі ч.3 ст.7 Закону України "Про звернення громадян", надіслали за належністю звернення до Міністерства оборони України для організації розгляду та прийняття рішення відповідно до вимог чинного законодавства (а.с.32).

На виконання вимог Генеральної прокуратури, військова частина НОМЕР_5 листом №502/15/1599 від 26 травня 2023 року проінформувала позивача, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 14.10.2022 №1199 йому призупинено виплату грошового забезпечення у зв`язку із самовільним залишенням військової частини, а для вирішення порушеного питання позивачу необхідно прибути до військової частини НОМЕР_1 та надати до строкової частини підтверджуючі документи законності відсутності (а.с.33).

15 червня 2023 позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 зі зверненням, в якому просив:

1. Провести службове розслідування та негайно скасувати наказ командира військової частини № НОМЕР_6 від 14.10.2022 року в частині визнання позивача самовільно залишившим військову частину.

2. У випадку відмови в скасуванні вищевказаного наказу надати обґрунтовану відповідь щодо підстав і причин не нарахування та не виплати йому грошового забезпечення за період з жовтня 2022 року по даний час, в тому числі, щомісячної доплати у вигляді підвищеної додаткової винагороди, передбаченою постановою КМУ №168 від 28.02.2022 та надати копії таких документів, які стали підставою для позбавлення його такого виду грошового забезпечення, а саме: матеріали службового розслідування з додатками до нього (витяг із наказу командира військової частини про призначення службового розслідування, копія акту службового розслідування та додатків до нього (рапорти, пояснення тощо) та витяг із наказу командира військової частини про завершення службового розслідування), витяги із наказу командира військової частини про притягнення до відповідальності та витяг із наказу командира військової частини про позбавлення додаткової грошової винагороди.

3.Надати довідку про нараховане та виплачене грошове забезпечення (додаткові виплати, компенсації), у період з 02 вересня 2022 року по теперішній час.

4. Надати довідку командира військової частини про його безпосередню участь в бойових діях або у забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії (форма 6 Додатку).

5. Надати витяги із наказу командира військової частини щодо проходження військової служби та місця перебування в період з 02 вересня 2022 року по теперішній час, а саме про вибуття (прибуття із) у відрядження для виконання службових обов`язків в зону проведення бойових дій, вибуття (прибуття із) на та вибуття (прибуття із) відпусток передбачених законодавством в період дії воєнного стану, витяги із журналів бойових дій (журнал ведення оперативної обстановки).

6. Негайно звільнити його з військової служби у зв`язку з рішенням ЦВЛК про непридатність його до військової служби із виключенням з військового обліку, з одночасним направленням в військкомат відповідних документів для зняття його з військового обліку (рапорт подається окремо) (а.с.37-39).

Також 15 червня 2023 року позивач подав рапорт командиру 1 мотопіхотної роти 16 окремого мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 , в якому просив клопотання перед вищим командуванням про звільнення з військової служби та виключення з військового обліку, відповідно до підпункту "б" (за станом здоров`я) - на підставі висновку військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку (а.с.40-41).

Однак, позивача про результати розгляду вказаного звернення та рапорту не повідомлено.

Вважаючи наказ відповідача № 265 від 14.10.2022 протиправним та з вимогою вчинити певні дії, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII, в редакцій чинній на момент виникнення спірних правовідносин) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

За змістом частин 1-3 статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

В частині 7 статті 1 Закону №2232-XII закріплено, що виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Згідно з частиною 9 статті 1 №2232-XII щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії:

допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць;

призовники - особи, приписані до призовних дільниць;

військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;

військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;

резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

До категорії військовослужбовців прирівнюються іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону проходять військову службу у Збройних Силах України.

Відповідно до частини 10 статті 1 Закону №2232-XII громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані: прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України для оформлення військово-облікових документів (посвідчень про приписку до призовних дільниць, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов`язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів; проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством. Резервісти зобов`язані прибувати до військової частини, в якій вони проходять службу у військовому резерві, за викликом командира цієї військової частини.

Відповідно до частин першої, другої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно з частиною 4 статті 2 Закону № 2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб полку і його підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року №548-ХІУ (далі - Статут).

Відповідно до пункту 16 цього ж розділу Статуту кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Пунктами 26 та 27 розділу 1 частини І Статуту визначено, що військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення злочину військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.

Законом України "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України" № 551-XIV від 24.03.1999 затверджено Дисциплінарний статут Збройних Сил України (далі - Дисциплінарний статут Збройних Сил України), який визначає сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.

Відповідно до вимог статей 1, 2 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України.

Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.

Статтею 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України визначено, що військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.

Згідно зі статтею 7 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України застосовувати заохочення та накладати дисциплінарні стягнення можуть тільки прямі командири та командири, визначені в розділі 3 цього Статуту.

Відповідно до статті 12 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України заступники Міністра оборони України, командувачі видів Збройних Сил України користуються щодо підлеглих військовослужбовців дисциплінарною владою командувача військ оперативного командування, а керівники структурних підрозділів Міністерства оборони України і Генерального штабу Збройних Сил України - дисциплінарною владою командира корпусу.

За змістом статті 45 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.

Статтею 48 Дисциплінарного статуту визначено, що на військовослужбовців можуть бути накладені зокрема такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана.

Відповідно до статті 84 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Статтею 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України визначено, що, службове розслідування призначається письмовим наказом командира, який вирішив притягнути військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, воно може бути проведено особисто командиром, доручено офіцерові чи прапорщикові (мічманові), а у разі вчинення правопорушення рядовим (матросом) чи сержантом (старшиною) - також сержантові (старшині).

Згідно зі статтею 86 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України після розгляду письмової доповіді про проведення службового розслідування командир проводить бесіду з військовослужбовцем, який вчинив правопорушення. Якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир приймає рішення про накладення дисциплінарного стягнення.

Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України визначається наказом Міністерства оборони України, в інших військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення - наказами державних органів, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування, утворені відповідно до законів України, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України (далі - Збройні Сили), а також військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовослужбовці), які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов`язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів), а також дії (бездіяльність) яких призвели до завдання шкоди державі визначені Порядком проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженим Наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608 (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 1 Розділу III Порядку рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення.

Пунктом 1 Розділу V Порядку визначено, що за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.

Згідно з пунктами 1-3 Розділу VI Порядку за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу.

Як встановлено судом, згідно з рапортом командира 1 мотопіхотної роти військової частини НОМЕР_1 капітана ОСОБА_4 від 14.10.2022 №5252, 14.10.2022 в районі тимчасового розташування військової частини НОМЕР_1 у АДРЕСА_1 , під час проведення шикування о 10:00. було виявлено відсутність військовослужбовця військової служби за мобілізацією, навідника 3 мотопіхотного відділення 2 мотопіхотного взводу 1 мотопіхотної роти військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 .

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №265 від 14.10.2022 ОСОБА_1 у зв`язку із самовільним залишенням військової частини знято з продовольчого забезпечення з 15 жовтня 2022 року, припинено виплату грошового забезпечення відповідно до пункту 15 Розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 з 14 жовтня 2022 року.

Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 14.10.2022 №1148 "Про призначення службового розслідування за фактом відсутності на військовій службі солдата ОСОБА_1 ", призначено службове розслідування.

Відповідно до отриманих під час проведення службового розслідування пояснень капітана ОСОБА_4 , майора ОСОБА_5 та штаб-сержанта ОСОБА_6 відомо, що під час проведення шикування о 10:00 14.10.2022 в районі тимчасового розташування військової частини НОМЕР_1 у населеному пункті Гончарівське Чернігівської області, ним було виявлено відсутність солдата ОСОБА_1 , військовослужбовця військової служби за мобілізацією, навідника 3 мотопіхотного відділення 2 мотопіхотного взводу 1 мотопіхотної роти військової частини НОМЕР_1 . Пошуки військовослужбовця власними силами результатів не дали, на телефонні дзвінки військовослужбовець не відповідав, місцезнаходження не відомо.

До пункту постійної дислокації військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) військовослужбовець військової служби за мобілізацією, навідник 3 мотопіхотного відділення 2 мотопіхотного взводу 1 мотопіхотної роти військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_1 не прибував та на зв`язок не виходив.

Неправомірні дії солдата ОСОБА_1 , що виразилися самовільному залишенні військової частини (місця служби) та ухиленні від військової служби, в умовах воєнного стану, яке мало місце в період з 14.10.2022 по теперішній час, свідчать про підвищену суспільну небезпеку діяння, що у причинному зв`язку, нерозривно пов`язано зі спричиненою інтересам держави шкодою.

Встановлено, що для виконання солдатом ОСОБА_1 своїх обов`язків військової служби, командуванням військової частини НОМЕР_1 було створено всі належні умови.

За результатами проведеного службового розслідування, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) №698 від 14.11.2022 "Про результати службового розслідування по факту відсутності на військовій службі солдата ОСОБА_1 " встановлено факт самовільного залишення військової частини (місця служби) та ухилення від військової служби, в умовах воєнного стану, військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, навідником 3 мотопіхотного відділення 2 мотопіхотного взводу 1 мотопіхотної роти військової частини НОМЕР_1 солдатом ОСОБА_1 , що мало місце в період з 14.10.2022 по теперішній час.

Також встановлено, що відсутні будь-які умови та обставини, які б могли виправдати такі дії військовослужбовця військової служби за мобілізацією, навідника 3 мотопіхотного відділення 2 мотопіхотного взводу 1 мотопіхотної роти військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 .

Помічнику командира військової частини НОМЕР_1 з правової роботи, наказано підготувати всі належні документи для їх подальшого направлення до органів досудового розслідування.

Також помічнику командира військової частини НОМЕР_1 з фінансово-економічної роботи - начальнику фінансово-економічної служби наказано утримати з грошового забезпечення військовослужбовця військової служби за мобілізацією, навідника 3 мотопіхотного відділення 2 мотопіхотного взводу 1 мотопіхотної роти військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 у разі переплати за період самовільного залишення військової частини (місця служби) та ухилення від військової служби з 14.10.2022 по фактичний день повернення військовослужбовця на військову службу.

В свою чергу позивач посилається на те, що з 10.10.2023 перебував у відпустці на 3 дні за сімейними обставинами у м.Житомирі та 11.10.2023 у зв`язку з погіршенням стану здоров`я мусив звернутись до військової частини НОМЕР_2 та в період з 12.10.2022 по 24.10.2022, за направленням військової частини НОМЕР_2 знаходився на стаціонарному лікуванні в КП "Лікарня №2 імені В.П. Павлусенка" Житомирської міської ради з діагнозом хронічний простатит в стадії загострення.

Крім того, стверджує, що про свої дії повідомляв свого безпосереднього начальника, а саме старшого лейтенанта ОСОБА_7 , в підтвердження надає копію переписки.

Оцінюючі правомірність дій позивача суд виходить з наступного.

Згідно зі ст.13 Статуту внутрішньої служби ЗСУ військовослужбовець зобов`язаний додержуватися вимог безпеки, вживати заходів до запобігання захворюванню, травматизму, повсякденно підвищувати фізичну загартованість і тренованість, утримуватися від шкідливих для здоров`я звичок.

Відповідно до ч.2,3 п.1 ст.11 Закону "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, мають право на безоплатну кваліфіковану медичну допомогу у військово-медичних закладах охорони здоров`я. Військовослужбовці щорічно проходять медичний огляд, щодо них проводяться лікувально-профілактичні заходи.

За відсутності за місцем проходження військової служби, навчальних (або перевірочних) і спеціальних зборів або за місцем проживання військовослужбовців військово-медичних закладів охорони здоров`я чи відповідних відділень або спеціального медичного обладнання, а також у невідкладних випадках медична допомога надається державними або комунальними закладами охорони здоров`я за рахунок Міністерства оборони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

Механізм надання лікувально-профілактичної допомоги, проведення санаторно-курортного лікування, військово-лікарської, лікарсько-льотної, судово-медичної, судово-психіатричної експертиз, патолого-анатомічних досліджень, забезпечення лікарськими і протезними засобами (далі - медична допомога) осіб офіцерського складу, прапорщиків, мічманів, військовослужбовців, які проходять строкову військову службу та військову службу за контрактом, Збройних Сил, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, СБУ, Служби зовнішньої розвідки та інших військових формувань, Держспецтрансслужби, у тому числі курсантів і слухачів військово-навчальних закладів (далі - військовослужбовці) у військово-медичних закладах інших військових формувань та надання установами, закладами і підрозділами державної санітарно-епідеміологічної служби Міноборони, МВС, Адміністрації Держприкордонслужби, СБУ, Головного управління Національної гвардії, інших центральних органів виконавчої влади, яким підпорядковані військові формування (далі - центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані військові формування) послуг щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя врегульований Порядком надання медичної допомоги у військово-медичних закладах і взаєморозрахунків за неї між військовими формуваннями, затверджений постановою КМУ від 18.10.1999 № 1923.

Додатком до вказаної постанови затверджений Перелік видів захворювань і станів військовослужбовців, що потребують екстреної медичної допомоги, серед яких, зокрема, гострі запальні процеси сечостатевої системи (стан, що потребує екстреної допомоги).

Статтею 12 Статуту внутрішньої служби ЗСУ передбачено, що про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).

Тобто, позивач мав право звернутись до державних або комунальних закладів охорони здоров`я, однак зобов`язаний був повідомити працівників медичного закладу, що проходить військову службу та доповісти про звернення безпосередньому командиру (начальнику).

Однак, доказів того, що позивач дотримався вказаних вимог суду не надано.

Також судом встановлено, що командиром військової частини НОМЕР_1 не видавався наказ про надання позивачу відпустки з 10.10.2022 по 13.10.2022 за сімейними обставинами, про що зазначає відповідач у своєму відзиві.

Отже за відсутності відповідного наказу про надання позивачу відпустки, суд погоджується із висновком відповідача про те, що ОСОБА_1 залишив район зосередження військової частини НОМЕР_1 самовільно.

При цьому суд критично ставиться до доводів позивача, про те, що він своєчасно повідомляв безпосередніх керівників, щодо перебування з 12.10.2022 на лікуванні у КП "Лікарня №2 імені В.П. Павлусенка" Житомирської міської ради, адже з долучених до матеріалів справи доказів, а саме скріншоту екрану (копії переписки), встановити кому позивач надсилав фото документів щодо проходження лікування неможливо, як і встановити особу одержувача " ОСОБА_8 замполит" та перевірити його повноваження (а.с. 34-36).

Крім того, надіслані абоненту " ОСОБА_8 замполіт" фото документів не відповідають документам долученим до матеріалів справи.

Так, до позовної заяви позивачем долучено направлення №8109, видане військовою частиною НОМЕР_2 , відповідно до якого позивач направлявся по узгодженню до КП "Лікарня №2 імені В.П.Павлусенка" Житомирської міської ради для стаціонарного лікування, яке датоване 11 жовтня 2022 р., в той час як направлення надіслане абоненту " ІНФОРМАЦІЯ_1 " датоване 11 вересня 2022 р. В свою чергу, вихідний номер направлення, долученого до матеріалів справи має вихідний номер №8109 (цифри друковані), вихідний номер направлення надісланого "Андрей замполит" - виконаний від руки, без використання комп`ютерної техніки та має не чітке зображення, у зв`язку з чим неможливо встановити вказано №809 чи №8109.

При цьому суд також враховує, що згідно виписки із медичної карти стаціонарного хворого №9097 ОСОБА_3 24.10.2022 був виписаний з лікарні у зв`язку з одужанням та направлений у військову частину за місцем проходження служби.

Втім, позивач до місця несення військової служби не повернувся.

Також суд зазначає, що до медичної частини військової частини НОМЕР_1 з приводу надання йому медичної допомоги, направлення на лікування, скаргами на свій психічний стан не звертався, доказів протилежного суду не надано.

З матеріалів справи суд вбачає, що згідно з довідкою військово-лікарської комісії Військової частини НОМЕР_2 №5024 від 14.11.2022, ОСОБА_1 на підставі статті 17-г графи II Розкладу хвороб, графи ТДВ, потребує відпустки за станом здоров`я на 30 (тридцять) календарних днів.

Однак, позивач не повернувся до місця несення служби для оформлення відпустки, що може відбуватись виключно за наказом командира військової частини НОМЕР_1 .

За таких обставин, оскільки у відповідача були відсутні відомості щодо наявності законних підстав перебування позивача поза межами військової частини, суд приходить до висновку, що відповідачем станом на 14.10.2022, правомірно та обґрунтовано видано оскаржуваний наказ №265, яким фактично зафіксовано самовільне залишення військової частини та яким, припинено виплату грошового забезпечення.

Таким чином, доводи позивача не спростовують суть встановленого порушення під час прийняття спірного наказу - самовільне залишення військової частини.

Матеріали справ не містять доказів, що позивач не з`явився до військової частини з поважних причин та належним чином повідомив начальство про свою відсутність.

Отже, доводи відповідача про самовільне залишення позивачем військової частини підтверджуються відповідними доказами.

Спірний наказ прийнятий відповідачем на підставі Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018 (далі - Порядок №260).

Так, п.15 розділу І Порядку визначено, що грошове забезпечення, зокрема, не виплачується: за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше.

Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.

Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Враховуючи, встановлення судом відсутність позивача на службі без поважних причин більше ніж одну добу, суд вважає, що відповідачем правомірно було знято його з усіх видів забезпечення.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача надати довідку про безпосередню участь в бойових діях або у забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії рф (форма 6 Додатку), витяги із наказів командира військової частини щодо проходження військової служби та місця перебування в період з 02 вересня 2022 року по теперішній час, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, позивач звертався із зверненням від 15.06.2023 до командира військової частини НОМЕР_1 щодо звільнення, скасування наказу про самовільне залишення частини, надання необхідних документів для встановлення статусу УБД та виплати грошового забезпечення.

Однак, будь-якої відповіді чи рішень стосовно розгляду питання, порушеного позивачем у зверненні, стосовно можливості (наявності підстав) для видачі ОСОБА_1 вищевказаної документів відповідач не надав (не прийняв).

Доказів протилежного відповідач суду не надав, доводів позивача не спростував. Також відповідачем не надано суду жодних доказів щодо розгляду та надання відповіді, прийняття будь-якого рішення з приводу поданого позивачем 15.06.2023 звернення до командира військової частини НОМЕР_1 , що свідчить про допущену ним бездіяльність.

Таким чином, позовні вимоги про зобов`язання командування військової частини НОМЕР_1 видати довідку про безпосередню участь в бойових діях або у забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії рф (форма 6 Додатку), витяги із наказів командира військової частини щодо проходження військової служби та місця перебування в період з 02 вересня 2022 року по теперішній час та ін., суд зазначає що позивачу не було відмовлено у видачі таких документів, оскільки звернення позивача від 15.06.2023 не було розглянуто по суті.

Також суд враховує, що 15.06.2023 ОСОБА_1 подав рапорт командиру 1 мотопіхотної роти 16 окремого мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 , в якому просив клопотання перед вищим командуванням про звільнення з військової служби та виключення з військового обліку, відповідно до підпункту "б" (за станом здоров`я) - на підставі висновку військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку.

Відповідно до пункту 10 статті 14 Закону №2232-ХІІ за результатами медичного огляду громадянина України і з урахуванням рівня його освітньої підготовки, особистих якостей, роду діяльності та спеціальності комісія з питань приписки може прийняти одне з таких рішень:

- придатний для військової служби та попередньо призначений до служби у Збройних Силах України чи іншому військовому формуванні;

- тимчасово непридатний до військової служби, потребує лікування;

- підлягає направленню на додаткове медичне обстеження та проведення повторного медичного огляду (із зазначенням дати проведення);

- непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час, підлягає взяттю на облік військовозобов`язаних;

- непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку, підлягає виключенню з військового обліку;

- підлягає взяттю на військовий облік військовозобов`язаних як такий, що був раніше засуджений до позбавлення волі, обмеження волі, арешту, виправних робіт за вчинення злочину невеликої або середньої тяжкості, у тому числі із звільненням від відбування покарання;

- підлягає виключенню з військового обліку як такий, що був раніше засуджений до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Приписами підпункту б пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, під час воєнного стану, за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку.

Відповідно до приписів частини 10 статті 1 Закону №2232-XII та з метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров`я, прийняття громадян на військову службу за контрактом, проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби та визначення ступеня придатності льотного складу до льотної роботи, наказом Міністра оборони України 14.08.2008 № 402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, яке зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 за №1109/15800 (далі - Положення № 402).

Згідно пункту 1.1 глави 1 розділу І Положення № 402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов`язаних, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Згідно з пунктом 1.3 глави 2 розділу І Положення №402 для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі). Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання військово-лікарської комісії з визначення причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця. Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов`язкові до виконання.

Відповідно до пункту 1.1 глави 1 розділу ІІ Положення №402 медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров`я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови). Під придатністю до військової служби у цьому Положенні розуміється такий стан здоров`я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов`язки з конкретної військової спеціальності у виді Збройних Сил України та інших військових формуваннях у мирний та воєнний час.

Медичний огляд проводиться військово-лікарською комісією з метою визначення придатності, зокрема, до військової служби допризовників, призовників, військовозобов`язаних, резервістів (кандидатів у резервісти).

Згідно з пунктом 1.1 глави 1 розділу ІІ Положення №402, постанови ВЛК приймаються на підставі Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби (далі - Розклад хвороб) (додаток 1), пояснень щодо застосування статей Розкладу хвороб (додаток 2) та таблиць додаткових вимог до стану здоров`я (далі - ТДВ) (додаток 3).

Питання медичного огляду військовозобов`язаних у мирний час та під час мобілізації, на особливий період регламентує глава 3 розділу II Положення №402, яка містить такі пункти:

3.1. Медичний огляд військовозобов`язаних проводиться за рішенням військового комісара ВЛК військових комісаріатів.

3.2. Військовозобов`язані, залежно від категорії запасу, військово-облікової спеціальності та призначення, підлягають повторному огляду ВЛК військових комісаріатів. Крім того, офіцери запасу підлягають повторному огляду зазначеними ВЛК під час чергового атестування, а рядовий, сержантський та старшинський склад запасу ВЛК військових комісаріатів - у разі зміни призначення.

За змістом пункту 3.8 глави 3 розділу II Положення №402 після закінчення медичного обстеження під час мобілізації ВЛК виносить щодо військовозобов`язаного одну із таких постанов:

- "Придатний до військової служби";

- "Тимчасово непридатний до військової служби (вказати дату повторного огляду)";

- "Непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку".

Пунктом 6.4 глави 6 розділу II Положення № 402 визначено, що разі виявлення під час обстеження або лікування у військовому лікувальному закладі у військовослужбовця захворювання, наслідків травми (поранення, контузії, каліцтва), які зумовлюють у мирний час непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку або непридатність до військової служби у мирний час, обмежену придатність у воєнний час (пункти "а", "б" статей Розкладу хвороб, без індивідуальної оцінки), у воєнний час - непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку, ці особи направляються на медичний огляд для встановлення ступеня придатності до військової служби за рішенням начальника військового лікувального закладу на підставі подання начальника лікувального відділення, у якому обстежується (лікується) військовослужбовець, про що робиться запис в історії хвороби (медичній книжці), який завіряється підписом начальника військового лікувального закладу.

Зокрема, судом встановлено, що постановою штатної військово-лікарської комісії, яка затверджена головою ЦВЛК Збройних Сил України 23.02.2023 та оформлена свідоцтвом про хворобу №363-п, ОСОБА_1 , на підставі статті 17-а графи IІ Розкладу хвороб, було визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.

Крім того, встановлено, що позивач направлений на військово-лікарську комісію за розпорядження начальника НВ МКЦ " ГВКГ" від 13.02.2023 № 1494-р.

За змістом пункту 22.3 глави 22 розділу II Положення № 402свідоцтво про хворобу, довідка ВЛК із затвердженою постановою не пізніше ніж через два дні після їх затвердження та одержання із штатної ВЛК висилаються командиру військової частини, у якій проходить службу військовослужбовець, що пройшов медичний огляд, або начальнику, який направив його на медичний огляд, або видаються на руки представникам військових частин за наявності у них підтверджуючих документів.

З огляду на викладені норми Положення № 402, постанови ВЛК щодо військовослужбовців, які визнані непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку в обов`язковому порядку надсилаються командиру військової частини, у якій проходить службу військовослужбовець, що пройшов медичний огляд, які в свою чергу підлягають негайній реалізації.

Крім того, суд зазначає, що порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулювання питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 р. № 1153/2008 (далі - Положення )

Відповідно до пункту 260 Положення під час дії особливого періоду військовослужбовці звільняються з військової служби з підстав, визначених статтею 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", та з урахуванням особливостей, передбачених статтею 26-2 названого Закону.

Військовослужбовці, які перебувають на військовій службі та визнані військово-лікарською комісією непридатними до неї з виключенням з військового обліку, підлягають звільненню у відставку за станом здоров`я, а визнані тимчасово непридатними до військової служби з повторним медичним обстеженням через 6 або 12 місяців - звільненню в запас за станом здоров`я із зазначенням у наказі про звільнення, що ці особи підлягають повторному медичному обстеженню після закінчення відповідного строку.

Громадяни, звільнені з військової служби, у п`ятиденний строк після виключення зі списків особового складу військової частини зобов`язані прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття їх на військовий облік.

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки не пізніше наступного дня після взяття на військовий облік громадян, звільнених з військової служби, письмово повідомляють державні органи, підприємства, заклади, установи і організації, в яких до призову на військову службу ці громадяни працювали, навчались або були зареєстрованими як безробітні, про підставу звільнення з військової служби, строк військової служби, що зараховується до страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, стажу державної служби, а також про день взяття їх на облік, у тому числі про причини перевищення строків взяття на військовий облік.

Отже, судом встановлено, що законодавством передбачено два види звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби за станом здоров`я: у запас для визнаних військово-лікарською комісією тимчасово непридатними до військової служби, та у відставку для визнаних військово-лікарською комісією непридатними до неї з виключенням з військового обліку.

Відповідно до пункту 240 Положення військовослужбовці, які визнані непридатними до військової служби за станом здоров`я, підлягають звільненню з військової служби за станом здоров`я, крім військовослужбовців, визнаних військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби за станом здоров`я за наслідками захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час виконання обов`язків військової служби, що призвело до встановлення їм інвалідності, часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (за винятком розумових, сенсорних, психологічних вад та інших захворювань, визначених Міністерством оборони України), які виявили бажання проходити військову службу та стосовно яких прийнято рішення про залишення на військовій службі за контрактом. Військовослужбовці, які були визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби за станом здоров`я за наслідками захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час виконання обов`язків військової служби, що призвело до встановлення їм інвалідності, часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, та яким згідно з прийнятими рішеннями дозволено проходити військову службу за контрактом на визначених посадах, можуть бути звільнені з військової служби до закінчення строку контракту в порядку, визначеному пунктом 35 цього Положення.

Після отримання військовою частиною відповідного висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність військовослужбовця до військової служби за станом здоров`я документи про його звільнення з військової служби оформлюються та надсилаються посадовій особі, яка видає наказ про звільнення негайно.

Також, відповідно до пункту 22.3 Положення № 402, ВЛК, які не підлягають затвердженню (контролю) штатною ВЛК, оформляються в день медичного огляду і видаються на руки особі, що пройшла медичний огляд, або в установленому порядку направляються у військову частину. Свідоцтво про хворобу (довідка ВЛК) з постановою, які підлягають затвердженню (контролю) штатною ВЛК, направляються на затвердження (контроль) не пізніше 5-денного терміну після медичного огляду. Свідоцтво про хворобу, довідка ВЛК із затвердженою постановою не пізніше ніж через два дні після їх затвердження та одержання із штатної ВЛК висилаються командиру військової частини, у якій проходить службу військовослужбовець, що пройшов медичний огляд, або начальнику, який направив його на медичний огляд, або видаються на руки представникам військових частин за наявності у них підтверджуючих документів.

Свідоцтво про хворобу у воєнний час складається: на всіх військовослужбовців, визнаних непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку, непридатними до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців; на офіцерів запасу, визнаних непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку.

У всіх інших випадках у особливий період постанова ВЛК оформляється довідкою ВЛК. У воєнний час довідка на контроль у штатну ВЛК не направляється.

Свідоцтво про хворобу підлягає розгляду, а постанова ВЛК - затвердженню:

а) у мирний час: на генералів (адміралів), військовослужбовців запасу та у відставці, які оглянуті згідно з пунктом 3.13 розділу II Положення; на всіх осіб, які оглянуті у ГВМКЦ; на військовослужбовців та членів їх сімей, за наявності медичних протипоказань до направлення за кордон - ЦВЛК; на всіх військовослужбовців, членів їх сімей, курсантів, учнів військових ліцеїв - ВЛК регіону;

б) у воєнний час: на генералів (адміралів), а також на всіх осіб, які оглянуті у ГВМКЦ, - ЦВЛК, на всіх військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів - ВЛК регіону, евакуаційного пункту (місцевого евакуаційного пункту, госпітальної бази).

У воєнний час свідоцтво про хворобу, довідка ВЛК на всіх оглянутих осіб складається у двох примірниках.

Також, суд враховує, що відповідно до пункту 22.12 глави 22 розділу II Положення №402 постанови ВЛК щодо військовослужбовців, які визнані непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку або непридатними до військової служби у мирний час, обмежено придатними у воєнний час, повинні бути реалізовані негайно.

Таким чином, судом встановлено, що обов`язок щодо негайної видачі наказу про звільнення військовослужбовця з військової служби у відставку за станом здоров`я у зв`язку з висновком ВЛК про непридатність до військової служби лежить виключно на військовій частині де останній проходить службу.

При цьому, суд зазначає, що відсутність належним чином оформленого рішення військової частини НОМЕР_1 про видачу наказу про звільнення чи відмову у його виданні, свідчить у свою чергу про те, що уповноважений орган не прийняв жодного акта організаційно-розпорядчого характеру з числа тих, які він повинен був постановити згідно відповідних законодавчих приписів, що у свою чергу слугує підставою для висновку щодо наявної протиправної бездіяльності з боку військової частини НОМЕР_1 , при розгляді відповідного рапорту ОСОБА_1 .

Так, при вирішенні даної адміністративної справи суд враховує, що згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі "Педерсен і Бодсгор проти Данії" зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі "Волохи проти України" (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є "передбачуваною", якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. "…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання".

Суд зазначає, що дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Тобто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". При цьому дискреційні повноваження завжди мають межі, встановлені законом.

За приписами ст.245 КАС України у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не лише при розгляді вимог щодо протиправної бездіяльності суб`єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов`язання відповідного суб`єкта вчинити дії після скасування його адміністративного акта.

Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Суд наголошує, що відповідно до статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ця мета кореспондує положенням статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", № 40450/04, пункт 64).

Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), № 21987/93, пункт 95).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі "Джорджевич проти Хорватії" (Djordjevic v Croatia), № 41526/10, пункт 101; рішення у справі "Ван Остервійк проти Бельгії" (Van Oosterwijck v Belgium), № 7654/76 пункти 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Відповідно ч.2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на наведене, з урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку, що порушені права позивача підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо належного розгляду звернення щодо звільнення, скасування наказу про самовільне залишення військової частини, надання необхідних документів для встановлення статусу УБД та виплати грошового забезпечення від 15.06.2023, та рапорту про звільнення з військової служби у відставку за станом здоров`я на підставі висновку військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку згідно підпункту б) пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу"від 15.06.2023, та зобов`язання військової частини НОМЕР_1 розглянути звернення та рапорт ОСОБА_1 від 15.06.2023, з урахуванням вищенаведених законодавчих положень, враховуючи, при цьому, окреслені у судовому рішенні висновки, та правову оцінку суду.

Відповідно до ч.1, 3 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зі ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_7 Міністерства оборони України про скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, підлягають частковому задоволенню, з вищенаведених підстав.

Враховуючи відсутність судових витрат у даній адміністративній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись ст.ст.72-77, 139, ст.ст.241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Адміністративній позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_8 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_4 , ЄДРПОУ: НОМЕР_9 ), про скасування наказу, зобов`язання вчинити дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо належного розгляду звернення ОСОБА_1 щодо звільнення, скасування наказу про самовільне залишення військової частини, надання необхідних документів для встановлення статусу УБД та виплати грошового забезпечення від 15.06.2023 та рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби у відставку за станом здоров`я на підставі висновку військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку згідно підпункту б) пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" від 15.06.2023.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 розглянути звернення ОСОБА_1 щодо звільнення, скасування наказу про самовільне залишення військової частини, надання необхідних документів для встановлення статусу УБД та виплати грошового забезпечення від 15.06.2023 та рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби у відставку за станом здоров`я на підставі висновку військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку згідно підпункту б) пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" від 15.06.2023, з урахуванням окреслених у судовому рішенні висновків, та правової оцінки суду.

В задоволені інших позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.А. Панкеєва