ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.10.2023Справа № 910/9226/23

Суддя Господарського суду міста Києва Спичак О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши матеріали справи

За позовом Міністерства оборони України

до Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт»

про стягнення 59093213,89 грн.

Представники сторін:

від позивача: Хатунцева І.В.;

від відповідача: Попічко Р.Р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

12.06.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Міністерства оборони України з вимогами до Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» про стягнення 59093213,89 грн, з яких 41800911,74 грн пені та 17292302,15 грн штрафу.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Державного контракту №403/1/22/130 від 17.04.2022 прострочив поставку товару, у зв`язку з чим позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 41800911,74 грн пені та 17292302,15 грн штрафу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.06.2023 відкрито провадження у справі №910/9226/23, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 12.07.2023, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

У підготовчому засіданні 12.07.2023 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та про відкладення підготовчого засідання на 13.09.2023.

25.07.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач вказав, що прострочення виконання ним зобов`язань за Державним контрактом №403/1/22/130 від 17.04.2022 спричинене форс-мажорними обставинами. Крім того, відповідач просив суд зменшити розмір пені та штрафу, що нараховані позивачем, а також розстрочити виконання рішення суду до 31.12.2024.

11.08.2023 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, яку суд долучив до матеріалів справи.

29.08.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, які суд долучив до матеріалів справи.

У підготовчому засіданні 13.09.2023 судом було постановлено протокольну ухвалу (без виходу до нарадчої кімнати) про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 04.10.2023.

Представник позивача у судовому засіданні 04.10.2023 надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 04.10.2023 надав усні пояснення по справі, проти задоволення позову заперечив.

У судовому засіданні 04.10.2023 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

17.04.2022 між Міністерством оборони України (замовник) та Державною компанією з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» (виконавець) укладено Держаний контракт на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення №403/1/22/130, відповідно до умов якого виконавець зобов`язується поставити замовнику з дотриманням вимог законодавства продукцію у кількості та у строки, зазначені в Специфікації продукції, що постачається з метою забезпечення відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальної цілісності, обмеження конституційних прав і свобод людини, а замовник - прийняти через вантажоодержувача та оплатити таку продукцію.

Відповідно до п. 2.1 Державного контракту №403/1/22/130 від 17.04.2022 орієнтована вартість продукції становить 815307045,60 грн без ПДВ.

Додатковою угодою №8 від 22.04.2023 сторони погодили, що вартість товару становить 767416338,40 грн без ПДВ.

Відповідно до п. 3.4 Державного контракту №403/1/22/130 від 17.04.2022 датою виконання виконавцем зобов`язань щодо поставки товарів є дата, зазначена в товаросупровідній документації або декларації, оформленій митним органом відповідно до постанови КМУ від 01.03.2022 №174.

Виконавець зобов`язаний поставити продукцію згідно з умов Контракту не пізніше строку, визначеного специфікацією (п. 4.1 Державного контракту №403/1/22/130 від 17.04.2022).

У Специфікації до Додаткової угоди №8 від 22.04.2023 сторони визначили, що строк поставки товару - після отримання дозволу на експорт товарів з країни іноземного постачальника, але не пізніше 31.05.2022.

Згідно з п. 7.2 Державного контракту №403/1/22/130 від 17.04.2022 за порушення строків поставки продукції виконавець сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від вартості непоставленої (недопоставленої) продукції за кожний день прострочення поза встановлені Контрактом строки поставки, а за прострочення понад 30 діб з виконавця додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної суми.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Державного контракту №403/1/22/130 від 17.04.2022 прострочив поставку товару, у зв`язку з чим позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 41800911,74 грн пені та 17292302,15 грн штрафу.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач вказав, що прострочення виконання ним зобов`язань за Державним контрактом №403/1/22/130 від 17.04.2022 спричинене форс-мажорними обставинами. Крім того, відповідач просив суд зменшити розмір пені та штрафу, що нараховані позивачем, а також розстрочити виконання рішення суду до 31.12.2024.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. (ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Як встановлено судом, відповідно до п. 3.4 Державного контракту №403/1/22/130 від 17.04.2022 датою виконання виконавцем зобов`язань щодо поставки товарів є дата, зазначена в товаросупровідній документації або декларації, оформленій митним органом відповідно до постанови КМУ від 01.03.2022 №174.

Виконавець зобов`язаний поставити продукцію згідно з умов Контракту не пізніше строку, визначеного специфікацією (п. 4.1 Державного контракту №403/1/22/130 від 17.04.2022).

У Специфікації до Додаткової угоди №8 від 22.04.2023 сторони визначили, що строк поставки товару - після отримання дозволу на експорт товарів з країни іноземного постачальника, але не пізніше 31.05.2022.

Судом встановлено, що відповідачем у повному обсязі було виконано зобов`язання з поставки товару позивачу. Однак, відповідач допустив прострочення з поставки товару, що підтверджується митними електронними деклараціями, копії яких долучено позивачем до позовної заяви.

Вказана обставина не заперечувалась відповідачем у заявах по суті справи.

Втім, відповідач зауважив, що він прострочив поставку товару у зв`язку з існуванням форс-мажорних обставин.

У пункті 1 частини першої статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути.

За змістом частини другої статті 218 Господарського кодексу України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Так, норма частини другої статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

В статті 14-1 Закону України «Про Торгово-промислові палати в Україні» вказано, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за таких умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» шляхом видачі сертифіката.

Відповідно до п. 7.3 Державного контракту №403/1/22/130 від 17.04.2022 сторони звільняються від відповідальності за невиконання (часткове чи повне) або неналежне виконання зобов`язань за цим контрактом у разі виникнення обставин непереборної сили (форс-мажорні обставини), які виникли поза волею сторін і безпосередньо вплинули на виконання контракту (аварія, катастрофа, стихійне лихо, тощо).

Згідно з п. Державного контракту №403/1/22/130 від 17.04.2022 сторона, що не може виконувати свої зобов`язання за контрактом внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) повинна не пізніше ніж протягом 5 календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це в письмовій формі іншу сторону.

Відповідачем долучено до матеріалів справи копію Сертифікату ТПП №3000-22-0560 про форс-мажорні обставини, в якому ТПП засвідчила неможливість виконання відповідачем зобов`язань за Державним контрактом №403/1/22/130 від 17.04.2022 у встановлені строки з огляду на існування форс-мажорних обставин у контрагента відповідача - Компанії C.N.RomarmS.A; дата настання - 20.06.2022, дата закінчення - 12.08.2022.

Суд зазначає, що Сертифікат ТПП є одним з доказів, який наряду з іншими оцінюється судом при вирішенні спору.

Відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Таким чином, оскільки невиконання контрагентом боржника свого обов`язку не є обставиною, яка звільняє боржника від відповідальності, а строк виконання обов`язку з поставки товару за Державним контрактом №403/1/22/130 від 17.04.2022 було встановлено до 31.05.2022, тоді як Сертифікатом ТПП засвідчена дата настання обставин форс-мажору - 22.06.2022, суд відхиляє доводи відповідача про існування обставин форс-мажору, які вчасно завадили виконати свої зобов`язання.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

У зв`язку з невиконанням відповідачем обов`язку з поставки товару за Державним контрактом №403/1/22/130 від 17.04.2022 від 14.07.2022, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 41800911,74 грн. та штраф у розмірі 17292302,15 грн.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 7.2 Державного контракту №403/1/22/130 від 17.04.2022 за порушення строків поставки товарів виконавець сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від вартості непоставлених (недопоставлених) товарів, за кожний день прострочення поза встановлені контрактом строки поставки, а за прострочення понад 30 днів з виконавця додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної суми.

Перевіривши розрахунки пені та штрафу, наведені позивачем у позовній заяві, суд дійшов висновку щодо їх обґрунтованості.

Що стосується клопотання відповідача про зменшення розміру пені та штрафу, суд зазначає наступне.

Виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими Господарським кодексом України та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (частина перша статті 199 Господарського кодексу України).

Згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналогічні приписи наведено у статті 233 Господарського кодексу України, за змістом якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Відповідно до частини третьої статті 13, частини першої статті 76, статті 78, статті 79 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначного прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 зі справи № 904/4685/18 від 21.11.2019 зі справи № 916/553/19).

Водночас слід зазначити, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до п. 9.1 Статуту господарська діяльність відповідача провадиться відповідно до законодавства України з метою одержання прибутку та ґрунтується на принципах самоокупності та самофінансування. Основним показником фінансових результатів господарської діяльності Компанії є прибуток.

Згідно з п. 9.2 Статуту використання прибутку Компанією здійснюється відповідно до затвердженого фінансового плану Компанії з урахуванням вимог Господарського кодексу України та норм чинного законодавства України.

Відповідно до п. 9.3 Статуту у фінансовому плані Компанії затверджуються суми коштів, які спрямовуються державі, як власнику і зараховуються до державного бюджету.

Згідно з п. 9.4 Статуту складення, затвердження та контроль за виконанням фінансового плану Компанії здійснюються в установленому законодавством порядку.

Відповідно до п. 9.5 Статуту Компанія відраховує та сплачує до державного бюджету частину прибутку відповідно до порядку та нормативу, визначених законодавством.

Тобто, як вказує відповідач, його фінансова діяльність спрямована на забезпечення систематичного надходження й ефективного використання фінансових ресурсів, дотримання розрахункової і кредитної дисципліни, досягнення раціонального співвідношення власних і залучених коштів, фінансової стійкості з метою ефективного функціонування підприємства.

Частиною 1 ст. 11-1 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» встановлено, що державні унітарні підприємства (крім державних некомерційних підприємств, державного підприємства обслуговування повітряного руху України «Украерорух» відповідно до Закону України «Про приєднання України до Багатосторонньої угоди про сплату маршрутних зборів», державного підприємства із забезпечення функціонування дипломатичних представництв та консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних міжурядових організацій в Україні Державного управління справами, державних комерційних підприємств та казенних підприємств, які відповідно до статті 1 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» належать до наукових установ, а також науково-технологічних комплексів, заснованих на державній власності, а також державних підприємств «Міжнародний дитячий центр «Артек» і «Український дитячий центр «Молода гвардія») та їх об`єднання зобов`язані спрямувати частину чистого прибутку (доходу) до Державного бюджету України у розмірі не менше 30 відсотків у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною 3 ст. 11-1 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» державні унітарні підприємства та їх об`єднання, визначені цим Законом, подають до податкового органу розрахунок частини чистого прибутку (доходу), дивідендів на державну частку в порядку та строки, встановлені Податковим кодексом України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2011 №138 затверджено Порядок відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями (далі - Порядок).

Пунктом 1 Порядку з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2016 №933, визначено, що частина чистого прибутку (доходу), що відраховується до державного бюджету за відповідний період Державним концерном «Укроборонпром», його учасниками, державними унітарними підприємствами, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади, які задіяні у розробленні, виробництві та ремонті озброєння, військової і спеціальної техніки та їх складових і є виконавцями державного оборонного замовлення у зазначений період, визначається у розмірі 30 відсотків.

Отже, як вказує відповідач, беручи до уваги завдання, які покладені на відповідача, а також предмет статутної і фактично здійснюваної відповідачем діяльності відповідач зобов`язаний щоквартально здійснювати відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) у розмірі 30 відсотків.

З 24.02.2022 після початку збройної агресії російської федерації проти України діяльність відповідача у сфері експорту продукції і послуг військового та спеціального призначення, яка була основним джерелом доходів відповідача, фактично повністю зупинена.

Відповідач вказує, що в умовах повномасштабної військової агресії російської федерації проти України на нього покладено виконання критично важливих для забезпечення національної безпеки і оборони держави стратегічних завдань щодо забезпечення закупівель для Збройних Сил України та інших військових формувань сучасного озброєння та військової техніки, які знаходяться на озброєнні, а також тих зразків озброєння та військової техніки, які в подальшому можуть бути прийняті на озброєння.

На виконання покладених Міністерством оборони України (позивачем) завдань відповідач бере участь у виконанні державного оборонного замовлення з імпорту озброєння, військової і спеціальної техніки, іншої продукції і послуг військового призначення та подвійного використання, як безпосередній виконавець державних контрактів, так і є стороною у зобов`язаннях, укладених на виконання державного оборонного замовлення.

Відповідач є стратегічним підприємством оборонно-промислового комплексу України і приймає участь у посиленні обороноздатності України (приймає участь у здійсненні відповідних видів ремонту військової техніки) під час проведення бойових дій на території України. Відповідно до державних контрактів за державним оборонним замовленням, укладених з позивачем, відповідач забезпечує виготовлення, ремонт та модернізацію військової техніки. На виконання умов державних контрактів відповідач здійснює закупівлю продукцію військового призначення. Всі фінансові ресурси відповідача направлено на імпорт озброєння, боєприпасів, військової техніки і спеціальних комплектуючих виробів для їх виробництва, вибухових речовин, робіт і послуг військового та спеціального призначення для відсічі російської агресії, що є одним із пріоритетних напрямків відповідача у забезпеченні оборони держави в умовах повномасштабної військової агресії російської федерації проти України та введеного в Україні воєнного стану.

Відповідач є одним з найбільших виконавців державного оборонного замовлення, а також є найбільшим імпортером критичної номенклатури озброєння, військової техніки та амуніції для потреб Збройних Сил України та інших військових формувань, які забезпечують відсіч збройної агресії та захист держави.

Тобто, відповідач безпосередньо здійснює заходи із забезпечення національної безпеки і оборони і така діяльність є стратегічно важливою для забезпечення національної безпеки і оборони України.

Крім того, відповідач є офіційно уповноваженою організацією на закупівлю озброєння та військової техніки, яка для підтримання оборони та національної безпеки України збирає благодійну допомогу/внески з метою сприяння обороноздатності України.

В силу зазначених вище об`єктивних чинників, на даний час діяльність відповідача спрямована в першу чергу на укріплення обороноздатності держави, а не на отримання значного прибутку.

Згідно з п. 49 Порядку планування, формування, особливості розміщення, коригування оборонних закупівель, здійснення контролю та звітування про їх виконання, а також оприлюднення інформації про оборонні закупівлі, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2021 №363, у разі здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг оборонного призначення за імпортом через вітчизняних суб`єктів господарювання, яким в установленому порядку надані повноваження щодо здійснення імпорту відповідних видів товарів, робіт і послуг оборонного призначення, в тому числі із залученням кредитів під державні гарантії для фінансування програм, пов`язаних з підвищенням обороноздатності і безпеки держави, прибуток (постачальницька винагорода) становить 3 відсотки вартості товарів, робіт і послуг оборонного призначення за зовнішньоекономічним договором (контрактом).

Тобто, планований прибуток відповідача від здійснення імпортних операцій з закупівлі товарів, робіт і послуг оборонного призначення, які на даний час є основним видом діяльності відповідача, становить лише 3 відсотки вартості таких товарів, робіт і послуг, що неминуче впливає на фінансовий стан відповідача.

Відповідач вказує, що стягнення з нього заявлених позивачем грошових сум штрафних санкцій призведе до ще більшого погіршення фінансового стану відповідача та фактично може спричинити зупинення діяльності відповідача, у тому числі зупинення виконання інших державних контрактів щодо закупівлі товарів, робіт і послуг оборонного призначення за імпортом, а відтак - фактичну неможливість виконання відповідачем поставлених перед ним завдань в умовах повномасштабної військової агресії російської федерації проти України та введеного в Україні воєнного стану.

Крім того, відповідач зауважив, що спірні взаємовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у цій справі, через призму процесуального закону (принципи рівності сторін перед законом і судом, змагальності і диспозитивності) виглядають як відносини рівних сторін і окремих, незалежних один від одного господарюючих суб`єктів.

Однак, після введення на території України правового режиму воєнного стану, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09 березня 2022 р. №237, відповідача було виключено із складу Державного концерну «Укроборонпром» та передано до сфери управління Міноборони.

Таким чином, з точки зору адміністративно-розпорядчого правовідношення взаємовідносини між позивачем і відповідачем з 09.03.2022 є відносинами прямого управління (зі сторони Міноборони) і підпорядкування (зі сторони Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт»), в яких Міноборони, як орган управління, повністю координує роботу Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» (призначає та звільняє керівника, визначає завдання та строки їх виконання тощо).

В таких умовах господарська діяльність відповідача при укладанні договорів з позивачем на постачання товарів оборонного призначення є повністю залежною від останнього, зокрема і при визначенні строків виконання таких договорів.

Тобто, при укладенні Держконтракту з позивачем відповідач, як підпорядкований позивачу суб`єкт, діє в умовах відсутності свободи договору та свободи підприємницької діяльності, що не узгоджується з положенням ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України.

Як вказав відповідач, у разі виникнення в подальшому складнощів чи неможливості виконання укладеного між сторонами спору договору, у Міноборони виникають формальні підстави для заявлення позову до відповідача. Це призводить до парадоксальної ситуації, в якій позивач, як орган управління, звертається з позовними вимогами до відповідача, як підпорядкованого суб`єкта, про стягнення штрафних санкцій за порушення відповідачем строків поставки товару, передбачених умовами Держконтракту, укладеного сторонами спору в умовах повної управлінської залежності відповідача від Міноборони. Парадокс полягає і в тому, що господарський спір виникає в умовах, коли позивач і відповідач як управнена і зобов`язана сторона, хоча й не де юре, але де факто, поєднуються в одній особі в контексті адміністративно-розпорядчого правовідношення.

Суд зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України № 7-рп/2013 від 11.07.2013.

Зважаючи на надані відповідачем обгрунтування, беручи до уваги всі фактичні обставини справи, приймаючи до уваги, що відповідач виконав свій обов`язок з поставки товару, хоча й з простроченням, а матеріали справи не містять доказів понесення позивачем збитків, спричинених простроченням виконання відповідачем зобов`язань, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, суд дійшов висновку про наявність підстав для реалізації свого права щодо зменшення розміру пені та штрафу, що підлягає стягненню з відповідача, на 50% відсотків.

Що стосується клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суд до 31.12.2024, суд зазначає, що підставою для розстрочення виконання судового рішення можуть бути конкретні обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк.

Вирішуючи питання про розстрочення виконання судового рішення суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

При цьому, заявляючи про розстрочення виконання рішення суд, заявник, щонайменше, повинен навести графік розстрочення та обґрунтувати належними та допустимими доказами наявності в нього грошових коштів, необхідних для виконання графіку погашення заборгованості (графіку розстрочки) на відповідну дату платежу.

Втім, відповідачем вказаних обставин суду не наведено.

За таких обставин, суд відхиляє клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суду у даній справі у зв`язку з його необґрунтованістю.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Судовий збір у повному обсязі покладається на відповідача (на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому, у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 231, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 36, ідентифікаційний код: 21655998) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 6; ідентифікаційний код: 00034022) пеню у розмірі 20.900.455 (двадцять мільйонів дев`ятсот тисяч чотириста п`ятдесят п`ять) грн 87 коп, штраф у розмірі 8.646.151 (вісім мільйонів шістсот сорок шість тисяч сто п`ятдесят одна) грн 08 коп. та судовий збір у розмірі 886.398 (вісімсот вісімдесят шість тисяч триста дев`яносто вісім) грн 21 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Відмовити у задоволенні клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суду.

5. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено та підписано 12.10.2023.

Суддя О.М. Спичак