ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

11 жовтня 2023 рокум. ДніпроСправа № 360/904/23

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Секірська А.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом адвоката Якимовича Олександра Вікторовича в інтересах ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

17.08.2023 до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява адвоката Якимовича Олександра Вікторовича в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі - відповідач), в якій позивач просить:

- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України щодо призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 з 01.02.2023 протиправними;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 з 01 лютого 2023 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивач з 2016 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області як отримувач пенсії.

З 01.02.2023 відповідач припинив виплату пенсії позивачу.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області 1600- 1663/К-05/-1200/23 від 14.03.2023 позивача по справі повідомлено, що з 01 лютого 2023 року йому призупинено виплату пенсії з незрозумілих підстав і запропоновано звернутися особисто до будь-якого сервісного центру Пенсійного фонду України (на території підконтрольній українській владі) з відповідною заявою про ідентифікацію особи відповідно до Положення про організацію прийому та обслуговування осіб, які звертаються до органів Пенсійного фонду України (на території підконтрольній українській владі) затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 30.07.2015 року №13-1, зареєстрованого в Мінюсті 18.08.2015 за №991/27436 (зі змінами) з наданням документів що посвідчують особу.

У відповідь на адвокатський запит відповідач листом від 27 липня 2023 року за №1200-0501-8/14663 Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області повідомило, що для запобігання переплати пенсії виплату пенсії з лютого 2023 року призупинено без прийняття окремого рішення.

Зважаючи на те, що без ухвалення такого документа як рішення посадові особи Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області не мали права призупиняти виплату пенсії позивачу по справі, адвокат Якимович О.В. звернувся до відповідача з повторним адвокатським запитом щодо надання на його адресу Рішення про призупинення пенсійних виплат ОСОБА_1 .

У відповіді відповідача від 03.08.2023 №1200-0501-8/15009 26.01.2023 було зазначено про те, що 26.01.2023 на електронну пошту Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області надійшов лист Служби Безпеки України з проханням призупинити виплату пенсії ОСОБА_1 , оскільки він є в списках осіб, стосовно яких проводиться досудове розслідування за ч.1 ст. 111-1 КК України, що посадовими особами було зроблено, а саме призупинено виплату пенсії з 01.02.2023.

Позивач не погоджуються з бездіяльністю посадових осіб Головного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо невиплати пенсії і вважають їх протиправними, що стало підставою для звернення до суду.

Ухвалою від 21.08.2023 відкрито провадження у справі, справу визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою суду від 05.09.2023 відмовлено Головному управлінню Пенсійного фонду України в Луганській області у задоволенні клопотання про розгляд справи в загальному позовному провадженні.

04.09.2023 через підсистему «Електронний суд» від Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області надійшов відзив на позовну заяву № 1200-0903-7/17501 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечував проти позовних вимог з огляду на наступне.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області як отримувач пенсії за віком. Згідно із статтею 47 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

26.01.2023 за вхід. №36/5 на електронну пошту Головного управління Пенсійного фонду України в Луганської області надійшов лист Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях (з дислокацією у м. Сєвєродонецьк Луганської області) від 26.01.2023 №78/3/5/5-1317.

Листом від 26.01.2023 №78/3/5/5-1317 повідомлено, що управлінням Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №42022130000000159 від 08.07.2022 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111-1 КК України (колабораційна діяльність). У межах досудового розслідування вказаного кримінального провадження отримані дані щодо колабораційної діяльності, у тому числі, серед інших осіб зазначений ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , уродженець міста Кремінна Луганської області.

З урахування викладеного, з метою недопущення фінансової підтримки колабораційної діяльності за рахунок соціальних виплат держави просили Головне управління Пенсійного фонду України в Луганської області розглянути питання щодо призупинення нарахування з пенсійних виплат, у тому числі ОСОБА_1 .

З 01.02.2023 виплату пенсії ОСОБА_1 призупинено без прийняття окремого рішення на підставі листа Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях (з дислокацією в м. Сєвєродонецьк Луганської області) від 26.01.2023 №778/3/5/5-1317.

Листом від 31.01.2023 вихід. №11200-0503-5/1840 Головне управління Пенсійного фонду України в Луганської області повідомило управлінню Головного управління Служби Безпеки України в Донецькій та Луганській областях, що за результатом розгляду листа від 26.01.2023 вихід. №78/3/5/5-1317 виплату пенсії ОСОБА_1 призупинено з 01.02.2023.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VІІІ (далі Закон № 389) воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Статтею 64 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції (частина друга).

Разом з тим, правовідносини щодо соціального захисту громадян регулюються статтею 46 Конституції України, яка не передбачена частиною другою статті 64 Конституції України.

26.01.2023 на електронну пошту Головного управління Пенсійного фонду України в Луганської області надійшов лист Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях 3 управління (з дислокацією у м. Сєвєродонецьк Луганської області) від 26.01.2023 вихід. № 78/3/5/5-1317. Листом від 26.01.2023 вихід № 78/3/5/5-1317 відповідачу повідомлено, що 3 управлінням Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42022130000000159 від 08.07.2022 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України (Державна зрада в умовах воєнного стану).

У межах досудового розслідування вказаного кримінального провадження отримані дані щодо колабораційної діяльності з боку громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , пенсіонера за віком.

З урахування викладеного, з метою недопущення фінансової підтримки колабораційної діяльності за рахунок соціальних виплат держави просили Головне управління Пенсійного фонду України в Луганської області розглянути питання щодо призупинення нарахування пенсійних виплат ОСОБА_1 . За результатом розгляду цього листа надати відповідь до 3 управління Головного управління Служби Безпеки України в Донецькій та Луганській областях.

З 01.02.2023 виплату пенсії ОСОБА_1 зупинено без прийняття окремого рішення на підставі листа Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях 3 управління (з дислокацією в м. Сєвєродонецьк Луганської області).

Станом на день подання цього відзиву від 3 управління Головного управління Служби Безпеки України в Донецькій та Луганській областях інформації щодо закінчення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42022130000000159 від 08.07.2022 та/або щодо розгляду відповідачем питання про поновлення пенсійних виплат позивачу не надходило.

Для поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 необхідно особисто звернутись до територіального органу Пенсійного фонду України (на території підконтрольній українській владі) із документом, що посвідчує особу, для проходження фізичної ідентифікації відповідно до Положення про організацію прийому та обслуговування осіб, які звертаються до органів Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.07.2015 № 13-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.08.2015 за № 991/27436 (із змінами).

Окрім того, відповідач звертає увагу, що позивач не позбавлений права на отримання пенсії, однак, враховуючи лист від 26.01.2023 вихід. № 78/3/5/5-1317, її виплата може бути поновлена після проходження позивачем фізичної ідентифікації .

Отже для проходження фізичної ідентифікації позивач може як особисто звернутись до територіального органу Пенсійного фонду України (на території підконтрольній українській владі), так і в електронній формі через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України з використанням засобів кваліфікованого електронного підпису.

З урахуванням зазначеного, на думку Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, можна дійти висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню в повному обсязі.

З урахуванням викладеного Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області позовні вимоги ОСОБА_1 не визнає, вважає їх необґрунтованими та просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей72-77,90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов такого.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , є пенсіонером за віком, вказані обставини підтверджуються копіями паспорту громадянина України, картки платника податків, пенсійного посвідчення від 17.03.2016 НОМЕР_2 .

Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області як отримувач пенсії за віком, отримував пенсію до 01.02.2023.

У відповідь на адвокатський запит щодо підстав припинення виплати пенсії відповідач листом від 27.07.2023 № 1200-0501-8/14663 повідомив, що у зв`язку із широкомасштабною військовою агресією, проведенням активних бойових дій на території Луганської області з послідуючою її тимчасовою окупацією, що призвело до великої кількості жертв серед мирного населення, та з метою недопущення проявів шахрайських дій з боку третіх осіб, направлених на незаконне отримання належних страхових виплат, проводиться фізична ідентифікація осіб, по яким міститься наявна інформація, яка потребує уточнення. Листом від 14.03.2023 № 1663/К-05/8-1200/23 доведено до відома позивача, що в Головному управлінні наявна інформація, яка потребує уточнення та необхідність в проведенні фізичної ідентифікації. Задля запобігання переплати пенсії, з лютого 2023 року призупинено виплату пенсії.

Листом Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях (з дислокацією у м. Сєвєродонецьк Луганської області) від 26.01.2023 № 778/3/5/5-1317 на ім`я начальника ГУПФУ в Луганській області повідомлено, що 3 управлінням ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42022130000000159 від 08.07.2022 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-1 КК України. В рамках досудового розслідування вказаного кримінального провадження отримані відомості щодо колабораційної діяльності з боку зокрема громадянина України ОСОБА_1 . З метою недопущення фінансової підтримки колабораійної діяльності за рахунок соціальних виплат держави, управління просило розглянути питання щодо призупинення нарахування пенсійних виплат, зокрема ОСОБА_1 .

Листом від 03.08.2023 № 1200-0501-8/15009 відповідач повідомив позивачу, що з 01.02.2023 позивачу призупинено виплату пенсії ОСОБА_1 без прийняття окремого рішення на підставі листа Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях (з дислокацією у м. Сєвєродонецьк Луганської області) від 26.01.2023 № 778/3/5/5-1317.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд керується такими вимогами чинного законодавства.

В Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Зазначені конституційні положення розвинуті в розділі II Конституції України "Права, свободи та обов`язки людини і громадянина". Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Конституції України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно з вимогами частини першої статті 1 Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII«Про правовий режим воєнного стану» (далі -Закон №389) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Стаття 2 Закону №389 передбачає, що правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.

Відповідно до частини першої статті 6Закону №389 в указі Президента України про введення воєнного стану зазначаються: 1) обґрунтування необхідності введення воєнного стану; 2) межі території, на якій вводиться воєнний стан, час введення і строк, на який він вводиться; 3) завдання військового командування, військових адміністрацій, органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо запровадження і здійснення заходів правового режиму воєнного стану; 4) завдання суб`єктам забезпечення цивільного захисту щодо приведення єдиної державної системи цивільного захисту, її функціональних та територіальних підсистем у готовність до виконання завдань за призначенням в особливий період; 5) вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень; 6) інші питання, що випливають із цього Закону.

24.02.2022 на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Згідно з пунктом 3 Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022 у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 3034, 38, 39, 4144, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" (Закону №389).

Отже в зазначеному Указі Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 чітко визначено вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку з введенням воєнного стану, серед яких відсутнє обмеження права соціального захисту, гарантоване статтею 46 Конституції України.

Тому обмеження такого право в період дії воєнного стану, запровадженого Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, є незаконним.

Також статтею 62 Конституції України передбачено презумпцію невинуватості, згідно з положеннями якої особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Статтею 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Отже конституційні права особи, передбачені статтею 62 Конституції України, не можуть бути обмежені і в умовах воєнного або надзвичайного стану.

В рішенні Великої палати Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 59 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статті 368-2 Кримінального кодексу України від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 зауважено, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип in dubio pro reo, згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу (абзаци першийтретій пункту 4 мотивувальної частини рішення).

В рішенні Конституційного Суду України від 8 червня 2022 року № 3-р(II)/2022 зазначено, що конституційний принцип презумпції невинуватості є багатоаспектним, діє на всіх стадіях кримінального провадження та навіть після його завершення, адже сутність цього принципу полягає в тому, що презумпція стосовно непричетності особи до вчинення кримінального правопорушення має універсальний характер, поширюється на всі сфери суспільного життя особи та діє доти, доки її не спростовано належним чином, тобто, за приписами статті 62 Конституції України, у законному порядку й обвинувальним вироком суду. У розумінні зазначених конституційних приписів метою принципу презумпції невинуватості є захист особи, стосовно якої здійснюється/здійснювалось кримінальне провадження, від будь-яких виявлених у зв`язку із цим форм осуду від публічної влади, унаслідок чого піддано сумніву непричетність такої особи до вчинення кримінального правопорушення, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. За частиною першою статті 62 Конституції України лише обвинувальний вирок суду є тим судовим актом, у якому повинна бути встановлена винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, тому інші акти публічної влади не можуть містити жодних позицій щодо винуватості особи, навіть у вигляді припущень стосовно такої винуватості (абзац другий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення).

Згідно з вимогами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відзиві жодним чином не зазначено, якою саме нормою законодавства керувався відповідач, зупиняючи виплату пенсії позивачу на підставі листа органу Служби безпеки України про наявність в них інформації про те, що позивач вчинив злочин.

Чинне пенсійне законодавство не передбачає наявності таких повноважень в пенсійного органу.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 47 Закону України від «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058) пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Стаття 52 Закону № 2262-XII передбачає, що особам, які мають право на пенсію згідно з цим Законом, пенсія виплачується органами Пенсійного фонду України щомісяця, не пізніше останнього числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України, незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця його проживання, через організації, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Статтею 48-1 Закону № 1058 визначено, що виплата особам, засудженим до обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, призначених пенсій здійснюється територіальними органами Пенсійного фонду України на рахунок установи за місцем відбування покарання.

Із пенсій засуджених до обмеження волі або позбавлення волі на певний строк відшкодовуються витрати на їх утримання в установах виконання покарань впорядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

При цьому не менш як 50 відсотків пенсії зараховуються установою за місцем відбування покарання на особовий рахунок засудженого.

Отже, навіть наявність вирока суду з призначенням покарання у вигляді позбавлення волі не є підставою для зупинення виплати пенсії, призначеної згідно з вимогамиЗакону № 1058 відпповідно до вимог чинного законодавства.

Підстави для припинення виплати пенсії визначені частиною першою статті 49 Закону № 1058:

Виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Враховуючи, що відповідачем взагалі не прийнято рішення, з якого можливо було б встановити підставу, визначену статтею 49 Закону № 1058, для припинення виплати пенсії позивачеві, та невстановлення таких підстав в ході судового розгляду, має місце протиправна бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачеві раніше призначеної пенсії з лютого 2023 року.

Згідно з частиною другою статті 2 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Верховний Суд України у своєму рішенні від 06 жовтня 2015 року у справі № 608/1189/14-а дійшов аналогічних висновків та зазначив, що держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати право на отримання пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі "Суханов та Ільченко проти України" (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: "перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою" (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Таким чином, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини суд дійшов висновку про необхідність застосування принципу верховенства права щодо спірних правовідносин та констатувати порушення відповідачем пункту 1 протоколу 1 Європейської конвенції з прав людини тобто порушення права власності позивача на суми призначеної пенсії, що здійснено відповідачем без законних підстав, тобто в свавільний спосіб.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 55 Закону № 2262-XII нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Оскільки зі змісту Закону № 1058-ІV та самого визначення поняття "пенсія" випливає, що щомісячні пенсійні виплати здійснюються на постійній основі, один раз на місяць протягом невизначеного періоду часу, а тому цей вид виплат не є строковим і не може бути призначений на певний строк. У цьому випадку визначається лише дата, з якої особа має право на отримання пенсії (чи її перерахунок). Кінцевий термін або строк, на який призначається пенсія, не може встановлюватись, оскільки це суперечить самому визначенню та суті пенсії. Тому виплату пенсії не може бути обмежено будь-яким кінцевим терміном або строком, оскільки це б обмежувало право особи на отримання державної пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка має виплачуватись постійно, один раз на місяць протягом невизначеного часу та без встановлення будь-якого терміну або строку виплати пенсії.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постановах від 19 березня 2013 року, від 05 листопада 2013 року у справах № 21-53а13 та № 21-293а13 відповідно та Верховним Судом у постановах від 11 квітня 2018 року, від 24 квітня 2018 року у справах № 820/5621/15 та № 167/592/17 відповідно (№№ рішень в ЄДРСР 30443158, 35794465,73335414, 73604844 відповідно).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина п`ята статті 242 КАС України).

Тому наявними є підстави для визнання протиправною бездіяльності відповідача саме щодо припинення виплати пенсії позивачу з 01 лютого 2023 року.

Оскільки позивач звернувся до суду з позовом про поновлення виплати пенсії, право на яку відповідачем не заперечується, та нарахування якої було піддано формальним обмеженням з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законів України, згідно з частиною другою статті 46 Закону № 1058-IV виплата пенсії позивачу має бути поновлена з моменту її припинення без обмеження будь-яким строком.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Також, суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог та обрання іншого ефективного способу захисту порушених інтересів, а саме: визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо невиплати пенсії позивачу з 01 лютого 2023 року та зобов`язання відповідача з 01 лютого 2023 року поновити виплату раніше призначеної пенсії за віком.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. Руїз Торія проти Іспанії (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог з обранням належного способу захисту порушеного права позивача.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 1073,60 грн, що підтверджено копією квитанції № №ТВБВ 10026/0184 РМ-2486 від 16.08.2023.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Позовна заява подана через підсистему "Електронний суд", тому ставка судового збору становить 858,88 грн.

Отже за подання позовної заяви до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, позивач мав сплатити судовий збір у сумі 858,88 грн.

З огляду на те, що судом встановлено порушення відповідачем конституційного права позивача на отримання пенсії як складової частини права на соціальний захист, внаслідок чого позовні вимоги підлягають задоволенню, судовий збір у розмірі 858,88 грн належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.

Також суд вважає за необхідне роз`яснити позивачу, що відповідно до пункту першого частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми (частина друга статті 7 Закону України «Про судовий збір»).

Щодо стягнення витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно із частини другої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Зазначені положення кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя №R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Відповідно до пунктів 1, 5, 6статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; захист - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні захисту прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

З приводу зазначеного питання висловлювався і Конституційний Суду України, так, пунктом 3.2 рішення від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Також Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті частини другої статті 3, статті 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.

Отже, з викладеного слідує, що до правової (правничої) допомоги належать, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру тощо.

За змістом пункту 1 частини 3 статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 цього ж Кодексу).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята статті 134 Кодексу).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев`ята статті 139 КАС України).

При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у додаткових постановах Верховного Суду від 11.12.2019 та від 12.12.2019 у справі №2040/6747/18 (адміністративне провадження №К/9901/17099/19, №К/9901/17108/19, №К/9901/18639/19).

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

До матеріалів справи на підтвердження складу та розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано (копії):

- ордер про надання правничої (правової) допомоги від 25.07.2023 АН № 1216206;

- свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю від 26.02.2013 № 4591;

- договір про надання правової допомоги від 10.07.2023 № 07-23; відповідно до додатку 1 до договору вбачається, що клієнт зобов`язується сплатити адвокату гонорар в розмірі 5000 грн за підготовку документів та позовної заяви до суду, подачу позовної заяви, представлення інтересів клієнта при розгляді його справи у суді першої, апеляційної та касаційної інстанції;

- прибутковий касовий ордер № 18 відповідно до якого 17.08.2023 адвокатом Якимовичем О.В. прийнято від ОСОБА_1 оплату у розмірі 5000 грн на підставі договору про надання правової допомоги від 10.07.2023 № 07-23

Суд зауважує, що особа має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі №545/2432/16-а зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Також суд звертає увагу на положення частини 7статті 134 КАС України, за якою обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідач не надав суду заперечення щодо заявленого розміру судових витрат на правничу допомогу.

Враховуючи розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, складність справи, суд вважає розумно обґрунтованими, справедливими та співмірними заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу у розмірі 500,00 грн.

Керуючись статтями 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги адвоката Якимовича Олександра Вікторовича в інтересах ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (93400, Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, вул. Шевченка 9, ЄДРПОУ 21782461) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 з 01 лютого 2023 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області з 01 лютого 2023 року поновити ОСОБА_1 виплату раніше призначеної пенсії за віком.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 858,88 (вісімсот п`ятдесят вісім гривень 88 коп.).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у сумі 500 (п`ятсот гривень).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.

Суддя А.Г. Секірська