ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2023 року

м. Київ

cправа № 916/2916/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.

та представників

ОГП: Баклан Н.Ю.,

позивача-1: не з`явились,

позивача-2: не з`явились,

відповідача: Вєтрова В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор Енергії"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.06.2023

та рішення Господарського суду Одеської області від 21.03.2023

у справі № 916/2916/22

за позовом заступника керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі:

1) Одеської міської ради;

2) Комунальної установи "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Суворовського району м. Одеси"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор Енергії"

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення надмірно сплачених коштів у сумі 780 221,64 грн,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2022 року заступник керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Одеської міської ради та в особі Комунальної установи "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Суворовського району м. Одеси" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор Енергії", в якому просив:

- визнати недійсними додаткові угоди від 27.07.2021 № 2, від 10.08.2021 № 3, від 12.08.2021 № 4, від 10.09.2021 № 5, від 21.09.2021 № 6 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 16.06.2021 № 133, укладену між КУ "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Суворовського району м. Одеси" та ТОВ "Оператор Енергії";

- стягнути з товариства з ТОВ "Оператор Енергії" на користь КУ "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Суворовського району м. Одеси" надмірно сплачені кошти у сумі 780 221,64 гривень.

Позов обґрунтовано тим, що оспорювані додаткові угоди укладені з порушенням вимог ст. 5, ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", ст. 180 ГК України, ст. 653 ЦК України, оскільки внаслідок їх укладення за рахунок зменшення обсягів поставки вартість одиниці електричної енергії загалом збільшилась на 49,5%, а обсяг закупівлі зменшився на 58,7%, тобто є такими, що суперечать наведеним вище приписам законодавства, а тому мають бути визнані недійсними, а надміру сплачені кошти підлягають поверненню.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 21.03.2023 (суддя Демешин О.А.) позов задоволено частково, визнано недійсними додаткові угоди № 3, 4, 5, 6 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 16.06.2021 № 133, укладеного між Комунальною установою "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Суворовського району м. Одеси" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Оператор Енергії". В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.06.2023 (колегія суддів у складі: Аленін О.Ю. - головуючий, Богатир К.В., Філінюк І.Г.) рішення місцевого господарського суду в частині відмови у стягненні надмірно сплачених грошових коштів у розмірі 619 228,07 грн скасовано та прийнято в цій частині нове рішення про задоволення позову. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судами обох інстанцій встановлено, що 12.04.2021 КУ "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Суворовського району м. Одеси" (споживач) оголосило про проведення відкритих торгів ДК 021:2015:09310000-5: Електрична енергія з очікуваною вартістю 5 564 630,40 грн. Запланований обсяг електричної енергії складав 2 484 210 кВт*год.

Відповідно до протоколу уповноваженої особи (з розгляду тендерних пропозицій та вибору переможця) від 02.06.2021 визначено переможцем відповідача у справі - ТОВ "Оператор Енергії" (постачальник) з остаточною ціновою пропозицією 5 382 602,40 грн. з ПДВ.

Надалі, уповноваженою особою замовника 02.06.2021 оприлюднено повідомлення про намір укласти договір про закупівлю з ТОВ "Оператор Енергії" на закупівлю електричної енергії (ДК 021:2015:09310000-5: Електрична енергія) обсягом 2484210 кВт*год, з ціновою пропозицією 5 382 602,40 грн, строком виконання до 31.12.2021. Джерело фінансування закупівлі - місцевий бюджет.

16.06.2021 між КУ Суворовського району та ТОВ "Оператор Енергії" укладено договір № 133 про постачання електричної енергії споживачу.

Предметом вказаного договору є: електрична енергія, ДК 021:2015 під кодом: 09310000-5 "електрична енергія", за ціною 2,1667 грн з ПДВ за 1 кВт*год, за обсяг електричної енергії: 2 484 210 кВт*год, загальною вартістю 5 382 602,40 грн.

Відповідно до п.п. 2.2 договору строк постачання електричної енергії був встановлений з 01.07.2021 до 31.12.2021. Місце постачання електричної енергії було визначено: 65006, м. Одеса, заклади освіти Суворовського району м. Одеси (за адресами згідно з заявою-приєднанням).

В подальшому до договору від 16.06.2021 № 133 було укладено ряд додаткових угод, якими зменшено обсяги електричної енергії з урахуванням збільшення її ціни, а саме:

- додаткова угода від 16.06.2021 № 1 до договору, на підставі якої були зменшенні обсяги закупівлі на 1 400 493,44 грн, загальна вартість договору склала 3 981 639,96 грн, загальний обсяг постачання електричної енергії склав 1 837 629,66 кВт*год.

- додаткова угода від 27.07.2021 № 2 до договору, на підставі якої було підвищено ціну на електричну енергію до 2,33 грн за кВт*год, загальний обсяг постачання електричної енергії встановлений - 1 706 489,85 кВт*год, загальна вартість договору залишилась без змін.

- додаткова угода від 10.08.2021 № 3 до договору, на підставі якої було підвищено ціну на електричну енергію до 2,54 грн за кВт*год, загальний обсяг постачання електричної енергії встановлений - 1 594 474,23 кВт*год, загальна вартість договору залишилась без змін.

- додаткова угода від 12.08.2021 № 4 до договору, на підставі якої було підвищено ціну на електричну енергію до 2,75 грн за кВт*год, загальний обсяг постачання електричної енергії встановлений - 1 490 689,46 кВт*год, загальна вартість договору залишилась без змін.

- додаткова угода від 10.09.2021 № 5 до договору, на підставі якої було підвищено ціну на електричну енергію до 2,98 грн за кВт*год, загальний обсяг постачання електричної енергії встановлений - 1 405 746,64 кВт*год, загальна вартість договору залишилась без змін.

- додаткова угода від 21.09.2021 № 6 до договору, на підставі якої було підвищено ціну на електричну енергію до 3,24 грн за кВт*год, загальний обсяг постачання електричної енергії встановлений - 1 328 364,47 кВт*год, загальна вартість договору залишилась без змін.

Предметом спору у даній справі є вимоги прокурора про визнання недійсними укладених між КУ «Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Суворовського району м. Одеси» та ТОВ «Оператор Енергії» додаткових угод № 2-6 до договору, а також стягнення з відповідача на користь Комунальної установи безпідставно надмірно сплачених бюджетних коштів у сумі 780 221, 64 грн.

Задовольняючи позов прокурора в частині визнання недійсними додаткових угод № 3-6, місцевий господарський суд виходив з його обґрунтованості та доведеності. Відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання недійсною додаткової угоди № 2, суд зазначив, що за її умовами ціна за одиницю товару була перевищена тільки на 8,36%, що не перевищує обмеження у 10%, встановлене Законом України "Про публічні закупівлі". Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення суд першої інстанції зазначив про ненадання прокурором будь-яких доказів фактичної оплати за електропостачання (платіжних доручень, квитанцій тощо) на виконання умов додаткових угод. При цьому місцевий господарський суд дійшов висновку про підтвердження прокурором підстав для представництва інтересів держави в особі Одеської міської ради та в особі Комунальної установи "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Суворовського району м. Одеси".

Суд апеляційної інстанції переглядав рішення місцевого господарського суду лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсною додаткової угоди від 27.07.2021 № 2 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 16.06.2021 № 133 та стягнення з ТОВ «Оператор Енергії» на користь КУ «Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Суворовського району м. Одеси» надмірно сплачених коштів у сумі 780 221,64 грн. При цьому суд погодився з висновками місцевого господарського суду про відсутність підстав для визнання недійсною додаткову угоду від 27.07.2021 № 2. Що ж до позовної вимоги про стягнення надмірно сплачених коштів, суд апеляційної інстанції зазначив, що як вбачається зі звіту про виконання договору про закупівлю від 17.01.2022, КУ "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Суворовського району м. Одеси" було перераховано на користь відповідача 3 004 916, 23 грн. Наведе свідчить про наявність надмірно сплачених КУ "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Суворовського району м. Одеси" грошових коштів на користь відповідача у розмірі 619 228,07 грн. Відтак, ці надмірно сплачені грошові кошти підлягають стягненню з відповідача на користь КУ "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Суворовського району м. Одеси".

Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, відповідач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що у прокурора були відсутні підстави для представництва інтересів держави в особі Комунальної установи «Центр фінансування господарської діяльності закладів та установ системи освіти Суворовського району м. Одеси, оскільки у відносинах щодо розрахунків з постачальником електричної енергії за договором комунальний заклад, який є розпорядником бюджетних коштів, виступає не як суб`єкт владних повноважень, а як сторона у зобов`язальних правовідносинах (подібного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у п. 8.32 постанови від 21.06.2023 у справі № 12-1гс23). Оскільки Комунальна установа «Центр фінансування господарської діяльності закладів та установ системи освіти Суворовського району м. Одеси не є суб`єктом владних повноважень, а прокурором визначено порушення прав саме закладу, як суб`єкта господарювання, а не безпосередньо органу місцевого самоврядування в особі Одеської міської ради - звернення прокурора до суду в цій справі в інтересах держави є безпідставним. Крім того, прокуратура не надала та не скористались своїм правом та не витребувала жодного первинного документу, який підтвердив господарське зобов`язання за договору № 133. Заявляючи позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь КУ "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Суворовського району м. Одеси" надмірно сплачені грошові кошти, прокурор повинен був надати докази виконання вказаною установою умов, передбачених додатковими угодами до договору про постачання електричної енергії споживачу від 16.06.2021 № 133 в частині здійснення відповідних платежів, передбачених цими додатковими угодами. Однак, будь-яких доказів фактичної оплати за електропостачання (платіжних доручень, квитанцій тощо) до матеріалів справи не надано. З огляду на те, що позовні вимоги про визнання недійсними додаткових угод до договору про постачання електричної енергії споживачу від 16.06.2021 № 133 судом задовольняються частково, а саме: визнаються недійсними додаткові угоди № 3 від 10.08.2021, № 4 від 12.08.2021, № 5 від 10.09.2021 та № 6 від 21.09.2021 суд не має можливості за матеріалами справи встановити по якій саме додатковій угоді і в якому розмірі здійснювались (якщо така оплата взагалі мала місце) платежі, стягнення яких є предметом спору по справі.

Скаржником умотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - судами не враховано висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 07.11.2018 у справі N 295/4481/16-ц, від 16.05.2018 у справі N 638/11634/17, від 16.05.2021 у справі N 910/11847/19, від 13.11.2019 у справі N 922/3095/18 , від 23.10.2019 у справі N 922/3013/18, від 06.07.2021 у справі N 911/2169/20, від 26.05.2020 у справі N 912/2385/18, від 14.07.2022 у справі N 909/1285/21, від 01.02.2023 у справі N 924/996/21, від 22.09.2022 у справі N 125/2157/19, від 26.05.2020 у справі N 912/2385/18 та від 06.07.2021 у справі N911/2169/20, від 15.12.2015 р. № 21-4266а15, від 21.06.2023 у справі № 12-1гс23 (№ 905/1907/21), від 19.03.2019 у справі № 809/1718/15, від 27.02.2018 у справі № 813/1766/17.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.08.2023 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 03.10.2023 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 18.09.2023.

Переглянувши постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Оскільки суд апеляційної інстанції переглядав рішення місцевого господарського суду лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсною додаткової угоди від 27.07.2021 № 2 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 16.06.2021 № 133 та стягнення з ТОВ «Оператор Енергії» на користь КУ «Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Суворовського району м. Одеси» надмірно сплачених коштів у сумі 780 221,64 грн, Верховний Суд здійснює перегляд оскаржених судових рішень лише в цій частині.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)

При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Як вбачається з тексту касаційної скарги, одним зі спірних питань у даному випадку є можливість прокурора представляти інтереси держави в особі позивача-2, оскільки, на думку скаржника, у відносинах щодо розрахунків з постачальником електричної енергії за договором комунальний заклад, який є розпорядником бюджетних коштів, виступає не як суб`єкт владних повноважень, а як сторона у зобов`язальних правовідносинах (подібного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у п. 8.32 постанови від 21.06.2023 у справі № 12-1гс23). Оскільки Комунальна установа «Центр фінансування господарської діяльності закладів та установ системи освіти Суворовського району м. Одеси не є суб`єктом владних повноважень, а прокурором визначено порушення прав саме закладу, як суб`єкта господарювання, а не безпосередньо органу місцевого самоврядування в особі Одеської міської ради - звернення прокурора до суду в цій справі в інтересах держави є безпідставним.

Верховний Суд зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 у позові заступника керівника Смілянської окружної прокуратури Черкаської області в інтересах держави в особі Черкаської обласної ради та Комунального закладу «Канівська санаторна школа Черкаської обласної ради» до Товариства з обмеженою відповідальністю «АС» про стягнення на користь Школи 365 870,72 грн. викладено такі висновки.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно з ч. 3 ст. 41 ГПК України у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11 (підпункти 6.21, 6.22), від 26.02.2019 у справі № 915/478/18 (підпункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18 (пункт 35), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (підпункт 8.5), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 75), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.16) і № 922/1830/19 (підпункт 7.1)).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 76), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.17) і № 922/1830/19 (підпункт 7.2)). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 27), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.18) і № 922/1830/19 (підпункт 7.3)).

У пункті 55 постанови від 14.12.2022 у справі № 2-3887/2009 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ці висновки актуальні також щодо участі територіальної громади в цивільних правовідносинах та судовому процесі.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України).

Пунктом 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у ст. 23 Закону № 1697-VII, який набрав чинності 15.07.2015. Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з абзацами першим та другим частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Абзац третій частини третьої цієї статті передбачає заборону здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань.

Беручи до уваги наведене, Велика Палата Верховного Суду підтвердила свої висновки, викладені у пункті 9 постанови від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, про те, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абзацом третім частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII, має застосовуватись з урахуванням положень абзацу першого частини третьої цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень незалежно від наявності статусу юридичної особи. Разом з цим слід враховувати, що у контексті засадничого положення частини другої статті 19 Конституції України відсутність у Законі № 1697-VII інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.

Позов прокурор подав в інтересах держави в особі Ради та Школи з посиланням на їх бездіяльність щодо захисту інтересів держави, які полягають у забезпеченні реалізації принципів регулювання бюджетних відносин під час здійснення публічних закупівель.

Обґрунтовуючи підстави представництва інтересів держави в особі Школи, Прокурор у позовній заяві стверджував, що у спірних правовідносинах вона наділена владними повноваженнями, оскільки є розпорядником коштів обласного бюджету та стороною Договору.

Суди встановили, що за статутом Школа є юридичною особою, неприбутковим закладом, має самостійний баланс, відокремлене майно, розрахунковий рахунок та веде самостійний бухгалтерський облік. Безпосереднє управління Школою здійснює директор, який в установленому порядку користується майном і розпоряджається коштами цього закладу, планує і організовує господарську діяльність та здійснює контроль за її виконанням, укладає угоди з юридичними та фізичними особами. Школа має повну фінансову самостійність і працює за власним штатним розкладом і кошторисом видатків, затверджених Управлінням.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 55, ч. 1 ст. 63 ГК України та Закону № 280/97-ВР комунальне підприємство, створене органом місцевого самоврядування, є господарською організацією, учасником господарських відносин, що діє на основі комунальної власності територіальної громади. Тобто Школа не здійснює владних управлінських функцій, а тому не є суб`єктом владних повноважень. У цьому висновку Велика Палата Верховного Суду звертається mutatis mutandis до власних висновків, викладених у постановах від 07.11.2018 у справі № 295/4481/16-ц та від 16.05.2018 у справі № 638/11634/17.

Щодо повноважень Школи як розпорядника бюджетних коштів Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на таке.

За висновками КГС ВС, викладеними у підпункті 6.45 постанови від 16.05.2021 у справі № 910/11847/19, правовий статус розпорядників бюджетних коштів, їх повноваження та відповідальність визначені положеннями БК України та підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, якою затверджено Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ (далі - Порядок).

Відповідно до ст. 22 БК України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Пунктом 18 ч. 1 ст. 2 БК України передбачено, що головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.

Розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня - розпорядник, який у своїй діяльності підпорядкований відповідному головному розпоряднику та 7(або) діяльність якого координується через нього (абзац третій пункту 7 Порядку).

Поняття та функції розпорядників бюджетних коштів визначені підпунктом 47 статті 2 БК України, згідно з яким розпорядник бюджетних коштів - бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань та здійснення витрат бюджету (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (підпункт 6.20) та від 23.10.2019 у справі № 922/3013/18 (підпункт 6.22)).

Бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов`язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження. Бюджетне зобов`язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому. Бюджетне призначення - повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, надане цим Кодексом, законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), яке має кількісні, часові і цільові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування (пункти 6, 7 та 8 частини першої статті 2 БК України).

Абзацами першим та другим пункту 5 Порядку визначено, зокрема, що установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду. Установи мають право брати бюджетні зобов`язання витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

За змістом абзацу другого пункту 43 Порядку розпорядники мають право провадити діяльність виключно в межах бюджетних асигнувань, затверджених кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що Школа у спірних правовідносинах, які виникли щодо закупівлі природного газу за Договором, діє як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня (отримувач бюджетних коштів) та є замовником зазначеного товару в обсязі та в межах видатків, що визначені розпорядниками бюджетних коштів вищого рівня (див. mutatis mutandis висновки КГС ВС, викладені у підпункті 6.49 постанови від 16.03.2021 у справі № 910/11847/19).

Водночас Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ТОВ «АС» є суб`єктом господарювання, а метою його діяльності як учасника господарських відносин є досягнення економічних та соціальних результатів і одержання прибутку відповідно до частини другої статті 3 ГК України.

Згідно із частиною четвертою статті 48 БК України зобов`язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов`язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов`язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов`язань не здійснюються.

Отже, у відносинах щодо розрахунків з постачальником природного газу за договором комунальний заклад, який є розпорядником бюджетних коштів, виступає не як суб`єкт владних повноважень, а як сторона у зобов`язальних правовідносинах. У цьому висновку Велика Палата Верховного Суду звертається mutatis mutandis до власних висновків, викладених у підпунктах 6.27- 6.29 постанови від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 та підпунктах 6.30- 6.32 постанови від 23.10.2019 у справі № 922/3013/18.

Беручи до уваги викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для представництва Прокурором інтересів держави в особі Школи та вважає правильними висновки судів попередніх інстанції про необхідність залишення позову, поданого Прокурором в інтересах держави в особі Школи, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України, а також відхиляє протилежні доводи Скаржника, викладені в підпункті 4.2 цієї постанови.

Верховний Суд у справі № 910/2916/22 звертає увагу, що з матеріалів справи вбачається, що відповідач як в суді першої інстанції, так і в апеляційному господарського суді вказував, що прокурор не може представляти інтереси держави в особі позивача-2, оскільки останній у спірних правовідносинах не наділений владними повноваженнями.

Суд першої інстанції зазначив, що заявляючи позов в інтересах держави, в особі Одеської міської ради та в особі Комунальної установи "Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Суворовського району м. Одеси", прокурор зазначає, що остання виступає в якості суб`єкта владних повноважень, приймає участь у формуванні бюджету та забезпечує його виконання, а також зобов`язана забезпечити раціональне та максимально ефективне використання бюджетних коштів, приймає рішення про використання виділених коштів, контролює належне і своєчасне відшкодування шкоди, заподіяній державі.

В свою чергу, апеляційний господарський суд взагалі не надав оцінки відповідним аргументам відповідача пославшись на те, що ТОВ "Оператор Енергії" своїм правом на звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, у разі незгоди із рішенням місцевого господарського суду, не скористалось. А тому, доводи ТОВ "Оператор Енергії", які наведені у відзиві на апеляційну скаргу та стосуються незгоди товариства з визнанням судом першої інстанції недійсними додаткових угод №3-6 до договору до договору про постачання електричної енергії споживачу від 16.06.2021 № 133, судом залишені поза увагою.

Водночас Верховний Суд зазначає, що перевірка права на позов (що має місце у даному випадку), лежить не в площині диспозитивності судового процесу (доводів учасника спору, які має розглянути суд в тому випадку, якщо сторона оскаржує судове рішення), а в площині обов`язків суду з розгляду справи та встановлення всіх обставин справи і належного розгляду спору судом, оскільки відповідно до ст. 226 ГПК України суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано. Тобто обов`язком суду під час розгляду справи є встановлення того чи правильно прокурором обрано особу, в інтересах держави в особі якої він звертається до суду.

Водночас суд апеляційної інстанції вказаного не врахував та не звернув увагу на доводи відповідача, зокрема посилання на справу № 905/1907/21 у подібних правовідносинах, у зв`язку з чим дійшов передчасних висновків за результатами апеляційного провадження. Відтак, підстава касаційного оскарження знайшла своє підтвердження.

Положення ГПК України не дають Верховному Суду права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що постанова апеляційного у даній справі підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд суду апеляційної інстанції. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

При цьому Верховним Судом не досліджуються інші аргументи скаржника як такі, що є передчасними.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, надати належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам та аргументам учасників справи, і, в залежності від встановлених обставин, вирішити спір відповідно до норм матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Оскільки постанова апеляційного господарського суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, розподіл судових витрат, відповідно до ст. 129 ГПК України, не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 304, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор Енергії" задовольнити частково.

Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.06.2023 у справі № 910/2916/22 скасувати.

Справу № 910/2916/22 направити на новий розгляд до Південно-західного апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С.К.

Судді: Волковицька Н.О.

Случ О.В.