Справа №760/18303/14-ц 2/760/3259/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 квітня 2023 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі

головуючої судді - Усатової І.А.,

за участю секретаря судового засідання - Омелько Г.Т.,

представника позивача - Неволіна Ю.О.,

відповідачів - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Державного підприємства «Головний навчально-методичний центр Держгірпромнагляду України» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , Міністерства економіки України, Державної організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» про визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір, визнання майнових авторських прав та зобов`язання вчинити певні дії, суд, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2014 року позивач Державне підприємство «Головний навчально-методичний центр Держгірпромнагляду України» звернувся до суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати недійсним свідоцтво № НОМЕР_1 про реєстрацію авторського права на твір комп`ютерна програма «ІНФОРМАЦІЯ_5») від 12.02.2014 року;

- зобов`язати Державну службу інтелектуальної власності України внести відомості до Державного реєстру свідоцтв про реєстрацію авторського права на твір про визнання недійсним свідоцтва № НОМЕР_1 про реєстрацію авторського права на твір комп`ютерна програма «ІНФОРМАЦІЯ_5») від 12.02.2014 року;

- визнати майнові авторські права Державного підприємства "Головний навчально-методичний центр Держгірпромнагляду України" (ДП «ГНМЦ») на Комп`ютерну програму «ІНФОРМАЦІЯ_5);

- зобов`язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відшкодувати Державному підприємству «Головний навчально-методичний центр Держгірпромнагляду України» судові витрати, пов`язані з оплатою послуг з надання правової допомоги щодо ведення справи в Солом`янському районному суді м. Києва у справі щодо визнання майнових прав на Комп`ютерну програму «ІНФОРМАЦІЯ_5 за Державним підприємством "Головний навчально-методичний центр Держгірпромнагляду України" (ДП «ГНМЦ») та визнанні недійсним повністю свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір № НОМЕР_1 «ІНФОРМАЦІЯ_5») від 12.02.2014 року, а також витрати пов`язані зі сплатою судового збору в розмірі 730 грн. 80 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в липні 2014 року Державне підприємство «Головний навчально-методичний центр Держгірпромнагляду України» одержало лист від ОСОБА_2 (далі - відповідач-2) та ОСОБА_1 (далі - відповідач-3), в якому містилась вимога про припинення використання програмного продукту «ІНФОРМАЦІЯ_1)».

Згодом позивач одержав позов ТОВ «Експертно-навчальний центр» про припинення дій, які порушують право та заборону вчинення дій, які порушують право.

Зі змісту даних документів позивачу стало відомо про те, що відповідач-2 та відповідач-3 одержали свідоцтво № НОМЕР_1 про реєстрацію авторського права на твір Комп`ютерна програма «ІНФОРМАЦІЯ_5») від 12.02.2014 року.

Вказав, що відповідачем-2 та відповідачем-3 право використовувати вищезазначений твір було надане ТОВ «Експертно-навчальний центр» на підставі ліцензійного договору. Посилаючись на вищезазначене свідоцтво про реєстрацію авторського права відповідач-2, відповідач-3 та ТОВ «Експертно-навчальний центр» вимагають від позивача припинити використання комп`ютерної програми, права на яку засвідчені даним свідоцтвом.

Позивач вважає, що відповідач-2 та відповідач-3 одержали свідоцтво № НОМЕР_1 про реєстрацію авторського права на твір «ІНФОРМАЦІЯ_5») з порушенням майнових авторських прав позивача, оскільки позивачу належать майнові авторські права на твір «ІНФОРМАЦІЯ_5.

1 квітня 2000 року між Міністерством праці та соціальної політики України та Державним підприємством "Головний навчально-методичний центр Держгірпромнагляду України" був укладений договір № 4 на створення (передачу) науково-технічної продукції, відповідно до нього за дорученням Міністерства праці та соціальної політики України позивач взяв на себе виконання роботи з розробки системи професійного психофізіологічного відбору спеціалістів, які зайняті на роботах з високим рівнем техногенної небезпеки.

Відповідно до додаткової угоди № 4/3 до вищезазначеного договору від 17 січня 2002 року позивачу було доручено проведення 3 етапу розробки системи професійного психофізіологічного відбору спеціалістів, які зайняті на роботах з високим рівнем техногенної небезпеки. Відповідно до даної додаткової угоди здійснювалась розробка спеціального програмного забезпечення психофізіологічного тестування, його іспит і апробація, а також коректування і доопрацювання. Дані роботи були позивачем належним чином виконані про що були складені відповідні акти приймання-здавання науково технічної продукції.

Наказом директора Державного підприємства «Головний навчально-методичний центр Держгірпромнагляду України» від 21.01.2002 р. № 6/1 для проведення робіт по додатковій угоді № 4/3 від 17 січня 2002 р. до договору № 4 від 1 квітня 2000 р. була створена наукова група у складі співробітників позивача: відповідач-2, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , відповідач-3, ОСОБА_7 , ОСОБА_8 . На підставі даного етапу розробки позивачем був складені відповідні звіти про науково-технічну роботу.

Позивач посилається на те, в 2002 році співробітниками позивача на замовлення Міністерства праці та соціальної політики України було створене спеціальне програмне забезпечення для спеціального психофізіологічного тестування. Згодом позивач отримав сертифікат відповідності серія ВБ № 262698 на одиничний виріб програмного засобу «ІНФОРМАЦІЯ_5.

Позивач вважає, що свідоцтво № НОМЕР_1 про реєстрацію авторського права на твір «ІНФОРМАЦІЯ_5») від 12.02.2014 р. було видано відповідачу-2 та відповідачу-3 з порушенням майнових прав позивача.

Так, позивач зазначає, що дана програма була створена його співробітниками за дорученням Міністерства праці та соціальної політики України.

Посилаючись на ч.2 ст.16, ст.33 Закону України «Про авторське право і суміжні права» зазначає, що оскільки в жодному з договорів пов`язаних зі створенням програми питання належності майнових авторських прав не визначено, вони відповідно до положень ч.2 ст.16 та ст. 33 Закону України «Про авторське право і суміжні права» належать виконавцю за договором на створення (передачу) науково-технічної продукції, тобто позивачу.

Зазначає, що відповідач-2 та відповідач-3 подали заявку на реєстрацію та одержали свідоцтво № НОМЕР_1 про реєстрацію авторського права на твір комп`ютерна програма «ІНФОРМАЦІЯ_5»), безпідставно зареєструвавши авторське право на своє ім`я, чим порушили авторські майнові права позивача. А саме, відповідач-2 та відповідач-3, отримавши свідоцтво, мають змогу посилатися на те, що виключні права на використання твору, виключні права на дозвіл або заборону використання твору належать їм, проте майнові авторські права на цей твір належать позивачу (як такий що був створений його співробітниками в порядку виконання їх службових обов`язків).

Звертає увагу суду на те, що ані відповідач-2, ані відповідач-3 під час виконання своїх службових обов`язків не займалися комп`ютерним програмуванням, оскільки не володіють спеціальними знаннями необхідними для створення комп`ютерної програми, а тому не можуть бути авторами такого виду твору як комп`ютерна програма,

В зв`язку з цим, оскаржуване свідоцтво України № НОМЕР_1 від 12.02.2014 року про реєстрацію авторського права на твір комп`ютерна програма «ІНФОРМАЦІЯ_5») підлягає визнанню недійсним як таке, що було видане відповідачу-2 та відповідачу-3 внаслідок порушення встановлених ст.15 Закону України «Про авторське право та суміжні права» майнових авторських права позивача на твір.

Позивач посилався на те, що у листі та позовній заяві, що були направлені до позивача відповідачем-2, відповідачем-3 та ТОВ «Експертно-навчальний центр» безпідставно зазначається, що права на комп`ютерну програму належать саме відповідачу-2 та відповідачу-3, що засвідчено свідоцтвом № НОМЕР_1 , та на цій підставі вони просять суд вилучити всі примірники даної комп`ютерної програми, заборонити використовувати її позивачу, вводити у цивільний обіг, пропонувати до продажу тощо. Такими діями Відповідач-2 та Відповідач-3 порушують майнові авторські права позивача, а саме виключне право позивача на використання комп`ютерної програми, та виключне право позивача на дозвіл або заборону використання комп`ютерної програми іншими особами, а тому таке свідоцтво має бути визнане недійсним.

З огляду на викладене позивач просив позов задовольнити.

29.08.2014 року ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва відкрито провадження у справі.

02.10.2014 року ОСОБА_9 та ОСОБА_2 подано зустрічну позовну заяву до Державного підприємства «Головний навчально-методичний центр Держгірпромнагляду України» про припинення дій, які порушують право та заборону вчиняти певні дії.

03.10.2014 року ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва відмовлено у прийнятті зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Державного підприємства «Головний навчально-методичний центр Держгірпромнагляду України» про припинення дій, які порушують право та заборону вчиняти певні дії до спільного розгляду з первісним позовом Державного підприємства «Головний навчально-методичний центр Держгірпромнагляду України» до Державної служби інтелектуальної власності України, ОСОБА_2 , ОСОБА_10 про визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір, визнання майнових авторських прав та зобов`язання вчинити певні дії.

06.11.2014 року представником Державної служби інтелектуальної власності - Ресенчуком В.М. подано заперечення на позовну заяву про визнання майнових авторських прав на твір та визнаннянедійсним свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір № НОМЕР_1 Комп`ютерна програма «ІНФОРМАЦІЯ_5»), в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з огляд на наступне.

Відповідно до ч.2 п.5 ст.11 Закону України «Про авторське право і суміжні права» державна реєстрація авторського права здійснюється Установою відповідно до затвердженого Кабінетом Міністрів України порядку.

Порядок державної реєстрації авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. № 1756 (далі - Порядок), визначає процедуру подання заявок на реєстрацію авторського права, їх розгляду, державної реєстрації, публікації відомостей про цю реєстрацію, видачі свідоцтв про реєстрацію авторського права на твір, а також ведення Державного реєстру свідоцтв про реєстрацію авторського права на твір, що здійснюється Державною службою інтелектуальної власності (далі - Державна служба).

Пункт 5 Порядку визначає, що Державна служба: а) приймає заявки, подані на реєстрацію, і розглядає їх з метою визначення відповідності вимогам розділів II і III цього Порядку; б) приймає рішення про реєстрацію авторського права на твір, рішення про реєстрацію договору, який стосується права автора на твір, або обґрунтоване рішення про відмову у реєстрації авторського права на твір, обґрунтоване рішення про відмову у реєстрації договору, який стосується права автора на твір.

Згідно з ч. 2, 3 п.13 Порядку автор або особа, яка має авторське право, несе відповідальність за достатність і достовірність інформації, наведеної у заявці на реєстрацію авторського права на твір.

В поданих запереченнях представником відповідача зазначено, що при видачі свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір № НОМЕР_1 Комп`ютерної програма «ІНФОРМАЦІЯ_5») Державна служба діяла у повній відповідності до чинного законодавства України та жодних винних дій не вчиняла.

07.12.2015 року ухвалою Солом`янського районного суду м.Києва призначено у справі експертизу об`єктів інтелектуальної власності, на вирішення експертів поставлено наступні питання:

1.Чи є комп`ютерна програма за свідоцтвом № НОМЕР_1 про реєстрацію авторського права на твір «ІНФОРМАЦІЯ_5») відтворенням або переробкою комп`ютерної програми «ІНФОРМАЦІЯ_5» (немаркований CD-RW диск № HLD671, РЛ6032568 А02, поданий Позивачем в засіданні 22 грудня 2014 р.)?

2.Чи є комп`ютерна програми «ІНФОРМАЦІЯ_5» (немаркований CD-RW диск № HLD671, РЛ6032568 А02, поданий Позивачем в засіданні 22 грудня 2014 р, відтворенням або переробкою комп`ютерної програми за свідоцтвом № НОМЕР_1 про реєстрацію авторського права на твір «ІНФОРМАЦІЯ_5»)?

3.Чи мають дві вищезазначені програми єдине джерело походження?

4.У який період часу створені вищезазначені комп`ютерні програми?

21.06.2017 до суду надійшов висновок експерта за результатами проведення судової експертизи об`єктів інтелектуальної власності №2250 від 09.06.2017.

22.06.2017 року ухвалою Солом`янського районного суд м. Києва відновлено провадження у справі за позовом Державного підприємства "Головний навчально-методичний центр Держгірпромнагляду України" до Державної служби інтелектуальної власності України, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання майнових авторських прав на твір та визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір № НОМЕР_1 Комп`ютерна програма «ІНФОРМАЦІЯ_5») та зобов`язання вчинити певні дії.

28.11.2017 року протокольною ухвалою занесеною до журналу судового засідання залучено в якості співвідповідача Міністерство економічного розвитку та торгівлі України.

12.11.2018 року протокольною ухвалою занесеною до журналу судового засідання суд постановив проводити розгляд справи в порядку загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання, задовольнив клопотання про виклик експерта.

07.02.2019 року на підставі розпорядження № 159 щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ у зв`язку з тимчасовим відстороненням судді ОСОБА_11 від здійснення правосуддя на підставі рішення Першої дисциплінарної плати Вищої ради правосуддя № 195/1дп/15-19 від 25.01.2019 року призначено повторний розподіл судової справи № 760/18303/14-ц, провадження 2/760/3169/19.

08.02.2019 року згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано до провадження судді Усатової І.А.

11.02.2019 року представником Міністерства економічного розвитку та торгівлі України подано відзив на позовну заяву про визнання майнових авторських прав на твір та визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір № НОМЕР_1 комп`ютерна програма «ІНФОРМАЦІЯ_5 в якому представник відповідача просить відмовити в задоволенні позовних вимог з наступних підстав.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані зіяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виходячи із змісту зазначеної конституційної норми прямої дії орган державної влади може бути визнаний винним лише і виключно у випадку, якщо три прийнятті ним рішення останній діяв з порушенням підстав, в меж повноважень та способу, що передбачені Конституцією та законами України.

«На підставі» означає, що суб`єкт владних повноважень: 1) повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

«У межах повноважень» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

«У спосіб» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби'.

Відповідно до ч. 2 п. 5 ст. 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права» (далі - Закон про авторське право) державна реєстрація авторського права здійснюється Установою відповідно до затвердженого Кабінетом Міністрів України порядку.

Стаття 1 Закону про авторське право визначає, що установа - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23.08.2016 № 585 (далі - Постанова № 585) «Деякі питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади державної системи правової охорони інтелектуальної власності» Кабінет Міністрів України постановив:

1.Ліквідувати Державну службу інтелектуальної власності, поклавши на Міністерство економічного розвитку і торгівлі завдання і функції з реалізації державної політики у сфері інтелектуальної власності.

2.Установити, що:

Міністерство економічного розвитку і торгівлі є правонаступником Державної служби інтелектуальної власності, що ліквідується, в частині реалізації державної політики у сфері інтелектуальної власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.05.2017 № 320 «Питання Міністерства економічного розвитку і торгівлі» (далі - Постанова № 320) Кабінет Міністрів України постановив:

1.Погодитися з пропозицією Міністерства економічного розвитку і торгівлі щодо можливості забезпечення здійснення покладених на Міністерство постановою Кабінету Міністрів України від 23.08.2016 № 585 «Деякі питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади державної системи правової охорони інтелектуальної власності» функцій і повноважень Державної служби інтелектуальної власності, що ліквідується.

2.Визнати такими, що втратили чинність постанову Кабінету Міністрів України від 19.11.2014 № 658 «Про затвердження Положення про Державну службу інтелектуальної власності України».

Статтею 57 Конституції України встановлено, що «закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом».

Набрання чинності актами Кабінету Міністрів України врегульовано ст. 55 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 16.05.2008 № 279 (далі - Закон), якою визначено, що постанови Кабінету Міністрів України, крім постанов, що містять інформацію з обмеженим доступом, набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування.

Ч.4 ст. 55 Закону передбачено, що постанови Кабінету Міністрів України публікуються в «Офіційному віснику України», акти Кабінету Міністрів України також оприлюднюються шляхом їх розміщення на офіційному веб-сайті Кабінету Міністрів України.

Постанова № 320 опублікована в газеті Урядовий кур`єр, 2017, 05, 18.05.2017 № 90 та Офіційному віснику України, 2017, № 41 (26.05.2017), ст.1287.

У зв`язку з опублікуванням Постанови № 320 Мінекономрозвитку почало виконувати функції та повноваження у сфері інтелектуальної власності лише з травня 2017 року.

Відповідно до Постанови № 585 у Положення про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України «Питання Міністерства економічного розвитку і торгівлі» від 20.08.2014 № 459 (далі - Постанова № 459), були внесені зміни, відповідно до яких Мінекономрозвитку є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику, зокрема, у сфері інтелектуальної власності це є одним з основних завдань Мінекономрозвитку.

У поданому відзиві представником відповідача зазначено, що на дату подання заявки за оскаржуваним свідоцтвом України №753618, функції та повноваження, передбачені пп. 47 п. 4 Положення № 585 виконувало не Мінекономрозвитку, а Державна служба інтелектуальної власності України.

В силу п. 1 Постанови Кабінету міністрів України від 27 грудня 2001 р. № 71756 «Про державну реєстрацію авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір» установою, яка згідно із Законом України «Про авторське право і суміжні права» виконує дії, пов`язані з державною реєстрацією прав автора на твори науки, літератури і мистецтва, а також з реєстрацією договорів, які стосуються права автора на твір, була вказана Державна служба інтелектуальної власності України.

Порядок державної реєстрації авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. № 1756 (далі - Порядок), визначає процедуру подання заявок на реєстрацію авторського права, їх розгляду, державної реєстрації, публікації відомостей про цю реєстрацію, видачі свідоцтв про реєстрацію авторського права на твір, а також ведення Державного реєстру свідоцтв про реєстрацію авторського права на твір. Таким чином, при видачі свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір № НОМЕР_1 Комп`ютерна програма «ІНФОРМАЦІЯ_5») Державна служба діяла у повній відповідності до чинного законодавства України та жодних винних дій не вчиняла.

15.11.2019 року директором ДП «Головний навчально-методичний центр Держпраці» В. Субботіним через канцелярію суду подано додаткові пояснення, в яких зазначено, що наказом директора позивача від 21.01.2002 р. № 6/1 для проведення робіт по додатковій угоді № 4/3 від 17 січня 2002 р. до договору № 4 на створення (передачу) науково-технічної продукції від 01 квітня 2000 року була створена наукова група у складі співробітників позивача, в тому числі, до складу зазначеної наукової групи було включено відповідача-2 та відповідача-3. Звертає увагу суду, що до початку та протягом періоду виконання робіт по додатковій угоді № 4/3 від 17 січня 2002 р. до договору № 4 на створення (передачу) науково-технічної продукції від 01 квітня 2000 року, а також і надалі, відповідач-2 та відповідач-3 отримували заробітну плату відповідно до укладених з ними трудових угод, що підтверджується платіжними відомостями по видачі зарплати працюючим за трудовими угодами, які містять власноручні підписи відповідача-2 та відповідача-3 про отримання грошових коштів.

10.04.2006 року відповідач-2 був прийнятий на роботу до позивача за сумісництвом на підставі наказу № 11-к, переведений на постійну посаду відповідно до наказу № 38-к від 03.07.2006 року та звільнений з посади на підставі наказу № 66- к від 19.11.2013 року

31.05.2005 року відповідач-3 був прийнятий на роботу до позивача відповідно до наказу № 9-к та звільнений з посади на підставі наказу № 57-к від 18.10.2013 року.

Крім того, за відповідача-2 та відповідача-3 сплачувались відрахування до Пенсійного фонду, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу. Таким чином, вищезазначене додатково підтверджує обставини, на основі яких позивач сформував свої позовні вимоги, а саме: співробітниками позивача на замовлення Міністерства праці та соціальної політики України було створено спеціальне програмне забезпечення для спеціального психофізіологічного тестування.

Частина 2 статті 20 Закону України «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 року в редакції, що діяла на дату укладення договору № 4 на створення (передачу) науково-технічної продукції від 01 квітня 2000 року, передбачала, що виключне право на використання твору, створеного за договором з автором, який працює за наймом, належить особі, з якою автор перебуває у трудових відносинах (роботодавцю), якщо інше не передбачено договором.

Частина 2 статті 16 Закону України «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 року в редакції від 11.07.2001 року, що діяла на дату укладення додаткової угоди № 4/3 від 17 січня 2002 р. до договору № 4 на створення (передачу) науково-технічної продукції від 01 квітня 2000 року, передбачала, що виключне майнове право на службовий твір належить роботодавцю, якщо інше не передбачено трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем.

В такій же редакції зазначена стаття діяла на дату підписання актів приймання- здавання науково-технічної продукції до договору № 4 на створення (передачу) науково-технічної продукції від 01 квітня 2000 року та на дату отримання позивачем сертифіката відповідності серії ВБ № 262698 на одиничний виріб програмного засобу «ІНФОРМАЦІЯ_5.

Крім того, частиною 2 статті 429 Цивільного кодексу України, який набрав чинності після підписання актів приймання-здавання науково-технічної продукції до договору № 4 на створення (передачу) науково-технічної продукції від 01 квітня 2000 року, передбачено, що майнові права інтелектуальної власності на об`єкт, створений у зв`язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об`єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини 4 статті 181 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони» від 16 вересня 2014 року № 1678-ХІІ, якщо комп`ютерна програма створюється найманим працівником на виконання своїх трудових обов`язків або відповідно до вказівок роботодавця, то роботодавцю належать усі виключні майнові права на створену таким чином комп`ютерну програму, якщо інше не передбачено контрактом.

Укладені між позивачем та підповідачем-2 та відповідачем-3 трудові угоди не передбачали переходу майнових авторських прав до підповідача-2 чи відповідача-3.

Звертає увагу суду на те, що відповідно до положень статті 33 Закону України «Про авторське право і суміжні права» за авторським договором замовлення автор зобов`язується створити у майбутньому твір відповідно до умов цього договору і передати його замовникові. Усі майнові права на використання твору, які передаються за авторським договором, мають бути у ньому визначені. Майнові права, не зазначені в авторському договорі як передані суб`єктом авторського права, вважаються такими, що не передані, і зберігаються за ним. В жодному з укладених договорів та додаткових угод до них, пов`язаних із створенням комп`ютерної програми «ІНФОРМАЦІЯ_2»), питання належності майнових авторських прав не визначено. Отже, відповідно до положень чинного законодавства України, зокрема статей Закону України «Про авторське право і суміжні права», майнові авторські права на комп`ютерну програму «ІНФОРМАЦІЯ_2») належить позивачу.

09.04.2020 року до суду від представника ДП «Головний навчально-методичний центр Держпраці» директора В. Субботіна надійшли додаткові пояснення по справі.

17.12.2021 року на адресу суду від відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 надійшли письмові промови в судових дебатах, в яких відповідачі просять в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

22.03.2023 року протокольною ухвалою занесеною до журналу судового засідання залучено в якості співвідповідача Державну організацію «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій».

31.03.2023 року до суду надійшов відзив Державної організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій», в якому проти задоволення позовних вимог заперечує, оскільки свідоцтво про реєстрацію авторського права на твір № НОМЕР_1 було видано у повній відповідності до вимог законодавства. Вказує, що за результатами розгляду заявки відповідачів у повній відповідності до приписів Закону №3792-ХІІ та Порядку №1756-2001-п, 12.12.2014 ДСІВ прийнято рішення про реєстрацію авторського права на твір - - Комп`ютерна програма «ІНФОРМАЦІЯ_5») та у межах повноважень та у спосіб, визначений Законом №3792-ХІІ та Порядком №1756-2001-п, видано свідоцтво № НОМЕР_1 про реєстрацію авторського права на твір. Дата публікації - 05.05.2014. Водночас, відповідно до абз.3 п.17 Порядку №1756-2001-п під час розгляду заявок на реєстрацію авторського права на твори ДСІВ не встановлює факт виникнення авторства та не проводить експертизу твору.

У судовому засіданні представник позивача Неволін Ю.О. вимоги позовної заяви підтримав, просив задовольнити з підстав, викладених у позові.

Відповідачі ОСОБА_10 , ОСОБА_2 у судовому засіданні проти задоволення позову заперечували, посилаючись на необґрунтованість вимог позовної заяви, надали суду письмові промови в судових дебатах.

Представники відповідачів Міністерства економіки України та Державної організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» у судове засідання не з`явились, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи.

Державна організація «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» у відзиві просила проводити розгляд справи без участі її представника.

Дослідивши матеріали заяви та вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 54 Конституції України громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв`язку з різними видами інтелектуальної діяльності.

Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 418 ЦК України право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об`єкт права інтелектуальної власності, визначений ЦК України та іншим законом.

Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об`єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом.

Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Судом встановлено, що 01.04.2000 року між Навчально-методичним центром Держнаглядохоронпраці України в особі начальника навчально-методичного центру Держнаглядохоронпраці України Баженкова О.К. та Міністерством праці та соціальної політики України в особі заступника Міністра Вегери С.А. укладено договір № 4 про створення (передачу) науково-технічної продукції.

Відповідно до п.1.1 договору замовник доручає, а виконавець бере на себе виконання роботи: «Розробка системи професійного психофізіологічного відбору спеціалістів, які зайняті на роботах з високим рівнем техногенної небезпеки».

Відповідно до протоколу узгодження зміни замовника на виконання науково-технічної роботи від 25.02.2002 року замовником до договору № 4 від 01.04.2002 року став Державний департамент з нагляду за охороною праці.

Відповідно до наказу директора Державного підприємства «Головний навчально-методичний центр Держгірпромнагляду України» від 21.01.2002 р. № 6/1 «Про створення наукової групи для проведення робіт «Розробка системи професійного психофізіологічного відбору спеціалістів, які зайняті на роботах з високим рівнем техногенної небезпеки» для проведення робіт по додатковій угоді № 4/3 від 17 січня 2002 р. до договору № 4 від 1 квітня 2000 р. створено наукову групу у складі співробітників: керівника робіт- ОСОБА_1 , відповідального виконавця - ОСОБА_4 , відповідального виконавця, провідного фахівця-біолога ОСОБА_5 , провідного фахівця-біолога - ОСОБА_6 , провідного фахівця-психофізіолога ОСОБА_2 , провідного фахівця-психолога ОСОБА_7 , провідного інженера-програміста ОСОБА_8 (том 1 а.с.47).

10.04.2006 року ОСОБА_2 прийнято на роботу до Державного підприємства "Головний навчально-методичний центр Держгірпромнагляду України" за сумісництвом на підставі наказу № 11-к та переведено на постійну посаду відповідно до наказу № 38-к від 03.07.2006 року, звільнено з посади на підставі наказу № 66-к від 19.11.2013 року.

31.05.2005 року ОСОБА_3 прийнято на роботу до Державного підприємства "Головний навчально-методичний центр Держгірпромнагляду України" відповідно до наказу № 9-к та звільнено з посади на підставі наказу № 57-к від 18.10.2013 року.

В подальшому Державним підприємством «Головний навчально-методичний центр Держгірпромнагляду України» отримано сертифікат відповідності зареєстрований в реєстрі за № UА1.092.94579-04 (термін дії з 22.12.2004 р. по 21.12.2005 р.) на одиничний виріб програмного засобу «ІНФОРМАЦІЯ_1» (том 1 а.с.63).

25.09.2013 року в Державному реєстрі патентів України на корисні моделі зареєстровано патент на корисну модель № 83618 «Спосіб психофізіологічної експертизи працівників» власниками патенту є ОСОБА_2 та ОСОБА_10 . (том 2 а.с.230).

13.12.2013 року до Державної служби інтелектуальної власності України ОСОБА_9 та ОСОБА_2 подано заяву (№53925) про реєстрацію авторського права на твір (том 1 а.с.129).

Державною службою інтелектуальної власності України прийнято рішення про реєстрацію авторського права на твір Комп`ютерна програма «ІНФОРМАЦІЯ_2»), автори: ОСОБА_2 та ОСОБА_10 .

12.02.2014 року Державною службою інтелектуальної власності України видано Свідоцтво про реєстрацію авторського права на твір № НОМЕР_1 Комп`ютерна програма «ІНФОРМАЦІЯ_1)» на ім`я авторів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (том 1 а.с.25).

В подальшому між ОСОБА_2 , ОСОБА_9 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Експертно-навчальний центр» укладено ліцензійний договір про передачу виключних майнових прав на корисну модель «Спосіб психофізіологічної експертизи працівників», права на яку засвідчені патентом України на корисну модель № 83618; на Комп`ютерну програму «ІНФОРМАЦІЯ_1», що засвідчено свідоцтвом про реєстрацію авторського права на твір № НОМЕР_1 .

В ході розгляду справи судом ухвалою від 07.12.2015 року призначено експертизу у сфері інтелектуальної власності, за результатами проведення якої отримано висновок № 2250 від 09.06.2017 року на вирішення якої поставлені наступні питання:

1.Чи є комп`ютерна програма за свідоцтвом № НОМЕР_1 про реєстрацію авторського права на твір «ІНФОРМАЦІЯ_5») відтворенням або переробкою комп`ютерної програми «ІНФОРМАЦІЯ_5» (немаркований CD-RW диск № HLD671, РЛ6032568 А02, поданий Позивачем в засіданні 22 грудня 2014 р.)?

2.Чи є комп`ютерна програми «ІНФОРМАЦІЯ_5» (немаркований CD-RW диск № HLD671, РЛ6032568 А02, поданий Позивачем в засіданні 22 грудня 2014 р, відтворенням або переробкою комп`ютерної програми за свідоцтвом № НОМЕР_1 про реєстрацію авторського права на твір «ІНФОРМАЦІЯ_5»)?

3.Чи мають дві вищезазначені програми єдине джерело походження?

4.У який період часу створені вищезазначені комп`ютерні програми?

Щодо поставлених питань експертом Усковим К.Ю. надано наступні відповіді:

1 (3). Комп`ютерна програма «ІНФОРМАЦІЯ_5» (немаркований CD-RW диск № HLD761 PJ16032568 А02, поданий позивачем в засіданні 22.12.2014 року) має спільне походження з комп`ютерною програмою «Програмний тестовий комплекс для професійного психофізичного відбору спеціалістів, які зайняті на роботах з підвищеною небезпекою», кілька версій якої записано на диск № 4, тобто диску з позначенням серійного номера № ffA308170923E06.

2 (4). Програмні засоби, які записано на диску № 4, тобто диску з позначенням серійного номера ffA308170923E06, створені протягом 1990-2007 років. Встановити часовий проміжок створення програмного засобу, фрагменти текстів програм якого записані на диску № 1, тобто CD-RW диску № HLD761 PJ16032568 А02, не можливо з причин вказаних у дослідницькій частині цього висновку.

3 (1). Відповісти на поставлене на вирішення експерта питання не можливо, з причин вказаних у дослідницькій частині цього висновку.

4 (2). Відповісти на поставлене на вирішення експерта питання не можливо, з причин вказаних у дослідницькій частині цього висновку.

На стор. 15 Висновку експертом під час порівняння вмісту дисків № 1 та № 4 встановлено: файл № 1 з диска № 1 за змістом дуже подібний до файлу 002_01.BAS (№ 386 за табл. БЗ додатку Б до цього висновку) з зазначеної теки диска № 4.

На стор.16 Висновку експертом під час порівняння встановлено, що програмний засіб, фрагменти якого записані на диску № 1, тобто на диску з позначенням серійного номера HLD761 PJ16032568 А02, мають спільне походження з програмним засобом, низка версій який записано на диску № 4, тобто диску з позначенням серійного номера ffA308170923E06. Досліджені фрагменти програмного засобу, які зафіксовані на диску № 1, щонайменше на половину містять код, програмного засобу, який зафіксовано на диску № 4. Також, з огляду на файли текстів програм, складених мовою командного процесора DOS , програмні засіб мають однакову структуру. Наявність однакових імен файлів, вказаних у текстах програм та шляхів до них, вказує на те, що використання файлів на дискових носіях влаштовано в обох програмних засобах однаковим чином.

З огляду на наведені у таблиці БЗ дати зміни вмісту файлів, й виключаючи завідомо несправжні дати, наприклад ті, у яких вказані 1980... 1983 роки, можна стверджувати, що окремі елементи програмного засобу, записаного на диску № 4, створювались протягом 1990 - 2007 років. Оскільки матеріали, записані на диску № 1 не є безпосередніми файлами текстів програм, призначених для компіляції, а текстами підготованими для використання якимось іншим чином, ознак, які дозволили б встановити хоча б приблизний час створення програмного засобу, за цими матеріалами неможливо.

На сторін. 19 Висновку при дослідженні питань 1(3) та 2(4) експертом встановлено, що: розміщений у т.1 справи на а.с. 135 диск для оптичних систем зчитування, який має відношення до копії заявки на об`єкт авторського права за свідоцтвом № НОМЕР_1 від 12.02.2014 року, не містить жодного записаного файлу; розміщений у т.1 справи на а.с. 173 диск для оптичних систем зчитування, який має відношення до копії заявки на об`єкт авторського права за свідоцтвом № НОМЕР_1 від 12.02.2014 року, не містить інформації, яку можна було б застосувати для порівняльного аналізу програмних засобів. Тобто, для проведення дослідження за поставленим на вирішення експертизи питанням відсутній один з необхідних об`єктів дослідження. Таким чином, враховуючи викладені вище обставини, та обсяг інформації, що міститься в наданих на дослідження матеріалах справи, надати відповідь на поставлене на вирішення експертизи питання не можливо.

Судова експертиза проводилась на підставі ухвали суду, експерт був попереджений про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК України. Перед експертом були поставлені питання, які узгоджені в судовому засіданні, експерт мав у своєму розпорядженні всі матеріали справи. Висновок судової експертизи містить докладний опис проведеного дослідження та обґрунтовані, чіткі висновки з поставленого питання.

Оцінивши висновок експерта № 2250 від 09.06.2017 року за результатами експертизи об`єктів інтелектуальної власності приймається судом в якості належного та допустимого доказу.

В обґрунтування своєї позиції стороною позивача долучено до матеріалів справи комп`юторно-технічне експертне дослідження експерта Ускова К.Ю. № 06/17 від 29.11.2017 року за зверненням ДП «Головний навчально-методичний центр Держпраці» на вирішення якого поставлені питання:

чи наявні на даному для дослідження накопичувачі на жорстоких магнітних дисках тексти програм, які мають такий самий зміст, або подібні до текстів програм, записаних на диску для оптичних систем зчитування?

якщо такі тексти програм наявні, то коли вони створені, коли зазнали останніх змін?

чи мають тексти програм, записані на накопичуванні на жорстких магнітних дисках або на диску для оптичних систем зчитування, спільне походження?

які тексти програм, записані на накопичуванні на жорстких магнітних диках або на диску для оптичних систем зчитування, є більш ранніми?

якщо тексти програм, записані на накопичуванні на жорстких магнітних дисках та на дсику для оптичних систем зчитування, мають спільне походження, то які від яких походять?

Щодо поставлених питань експертом Усковим К.Ю. надано наступні відповіді:

1.На даному для дослідження накопичувачі на жорстких магнітних дисках виявлено в теці «ІНФОРМАЦІЯ_6» на досліджуваному диску для оптичних систем зчитування.

2. Текст обох досліджуваних примірників програми набув сучасного вигляду наприкінці 2006 року, окремі поділу змінені на початку 2007 року.

3. Тексти програм, записані на накопичувачі на жорстких магнітних дисках та на диску для оптичних систем зчитування у зазначених у висновку 1 теках мають спільне походження.

4. З огляду на дати файлової системи, примірник програмного засобу, записаний на накопичувачі на жорстких магнітних дисках є більш раннім за такий, записаний на досліджуваному диску для оптичних систем зчитування.

5.На досліджуваних носіях зафіксовано примірники одного програмного засобу.

Оцінивши Висновок експертного дослідження № 06/17 від 29.11.2017 року в сукупності з іншими доказами в справі за правилами ст.89 ЦПК України суд не знаходить обставин, які б давали підстави стверджувати про необґрунтованість, неправильність висновку чи суперечливість його іншим матеріалам справи. За таких обставин він є належним та допустимим доказом у справі.

Також представником відповідачів долучено до матеріалів справи консультативний висновок від 06 лютого 2019 року, складений за результатами проведеного аналізу судовим експертом вищого кваліфікаційного класу, патентним повіреним України, кандидатом юридичних наук, Прохоровим-Лукіним Григорієм Вікторовичем , в якому останнім оцінювались методи і повнота дослідження у Висновку експерта № 2250 від 09.06.2017 року та №06/17 від 29.11.2017 року.

Разом з тим, подання до суду рецензій на висновки судових експертів, а також прийняття на їх основі рішень про призначення експертизи суперечить Конституції та законам України з огляду на наступне. Відповідно до ст. 92 Конституції України, виключно законами України визначаються судоустрій, судочинство, статус суддів; засади судової експертизи.

Стаття 34 Конституції України кожному гарантує право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Здійснення цих прав може бути обмежене законом для (…) захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Інститут рецензування висновків судових експертів є інструментом внутрішньої процедури перевірки якості та обґрунтованості висновків, що подаються з метою отримання та підтвердження кваліфікації судового експерта. Процедура зазначеного рецензування чітко регламентована підзаконним актом, а саме Порядком проведення рецензування висновків судових експертів та висновків експертних досліджень, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 25.05.2015 № 775/5 (далі - Порядок). Метою рецензування висновків судових експертів згідно з пунктом 2 Порядку є "вдосконалення професійної майстерності експертів, поліпшення якості та обґрунтованості їх висновків". Отже, процедура рецензування висновків експертів не має за мету вплинути на його оцінку в судовому процесі. Порядок не передбачає надання рецензії на висновок експерта на розгляд суду чи інших учасників судового процесу.

Особа, що складає рецензії за власною ініціативою або на замовлення сторін судового процесу (позивач, відповідач, представники позивача чи відповідача, треті особи) не несе жодної відповідальності за свої міркування з приводу оцінки висновку експерта, його правильності та обґрунтованості. Рецензент, не є учасником процесу, тому не може бути викликаний в суд для надання пояснень. Рецензія не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов`язковою для суду. Рецензія на висновок експерта не може бути віднесена до письмових доказів, висновків спеціалістів тощо, оскільки: не містить даних про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, а містить суб`єктивну думку особи щодо оцінки доказу - висновку експерта; рецензія виникає після відкриття провадження у справі, у зв`язку з ним; рецензент не має у своєму розпорядженні матеріали справи, не досліджує їх, не попереджається судом про будь-яку відповідальність за надання неправдивих рецензій; відсутні гарантії незалежності рецензента, його незаінтересованості та неупередженості, оскільки рецензії надаються на замовлення сторони; відсутність гарантій надання об`єктивної оцінки висновку експерта сторонньою особою, яка не несе будь-якої відповідальності за свою рецензію; рецензія не належить до процесуальних документів, передбачених законом; рецензент не є процесуальною особою, що може впливати на формування доказової бази; рецензія, що надається стороною до суду, має замовний характер, тобто, виникає в результаті домовленості представників сторони та рецензента про забезпечення певного результату дослідження.

З огляду на викладене вище, суд не приймає до розгляду рецензію від 06 лютого 2019 року, складену за результатами проведеного аналізу судовим експертом вищого кваліфікаційного класу, патентним повіреним України, кандидатом юридичних наук, Прохоровим-Лукіним Григорієм Вікторовичем , в якому останнім оцінювались методи і повнота дослідження у Висновку експерта № 2250 від 09.06.2017 року та №06/17 від 29.11.2017 року на замовлення позивача.

Звертаючись до суду за захистом свої майнових авторських прав, позивач зазначає, що свідоцтво № НОМЕР_1 про реєстрацію авторського права на твір Комп`ютерна програма «ІНФОРМАЦІЯ_1» від 12.02.2014 року видано відповідачам Державною службою інтелектуальної власності України ОСОБА_2 та ОСОБА_15 з порушенням майнових авторських прав, оскільки дана програма була створена співробітниками позивача відповідно до договору № 4 від 01.04.2000 року та додаткової угоди № 4/3 від 17.01.2002 року, а тому виключне майнове право на службовий твір належить позивачу.

Проте суд не погоджується з таким твердженням представника позивача з огляду на наступне.

Нормою ст. 16 Закону України «Про авторське право і суміжні права» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) було передбачено, що виключне майнове право на службовий твір належить роботодавцю, якщо інше не передбачено трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем. В той же час згідно ч. 2 ст. 429 ЦК майнові права інтелектуальної власності на об`єкт, створений у зв`язку з виконанням трудового договору (контракту), належать працівникові, який створив цей об`єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено цим Кодексом або договором.

Верховний Суд України в п. 24 постанови Пленуму від 04.06.2010 р. № 5 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав» зазначив, що майнові права на об`єкт авторського права і (або) суміжних прав, створений у зв`язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об`єкт, та юридичній або фізичній особі, де або в якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором (частина друга статті 429 ЦК). Так само і у правовому висновку Верховного Суду України, наведеному у Постанові від 16 грудня 2015 року № 6-2023цс15, зазначається, що згідно з частиною другою статті 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є цей Кодекс. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Якщо суб`єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов`язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. З огляду на те, що в процесі прийняття спеціального закону - Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зміни до ЦК України Верховною Радою України не розглядалися та не приймалися, стосовно спірних правовідносин норми спеціального закону не можуть конкурувати з нормами основного акта цивільного законодавства.

Так судом встановлено, що наказом директора Державного підприємства «Головний навчально-методичний центр Держгірпромнагляду України» від 21.01.2002 р. № 6/1 «Про створення наукової групи для проведення робіт «Розробка системи професійного психофізіологічного відбору спеціалістів, які зайняті на роботах з високим рівнем техногенної небезпеки» для проведення робіт по додатковій угоді № 4/3 від 17 січня 2002 р. до договору № 4 від 1 квітня 2000 р. створено наукову групу у складі співробітників: керівника робіт - ОСОБА_1 , відповідального виконавця - ОСОБА_4 , відповідального виконавця, провідного фахівця-біолога ОСОБА_5 , провідного фахівця-біолога - ОСОБА_6 , провідного фахівця-психофізіолога ОСОБА_2 , провідного фахівця-психолога ОСОБА_7 , провідного інженера-програміста ОСОБА_8 (том 1 а.с.47).

Державним підприємством «Головний навчально-методичний центр Держгірпромнагляду України» отримано сертифікат відповідності зареєстрований в реєстрі за № UА1.092.94579-04, термін дії якого 22.12.2004 р. по 21.12.2005 р. на одиничний виріб програмного засобу «ІНФОРМАЦІЯ_1».

В матеріалах справи міститься лист-відповідь на адвокатський запит від 21.01.2015 року № 29 ДП «Головний навчально-методичний центр Держгірпромнагляду України» яким повідомлено, що автором комп`ютерної програми «ІНФОРМАЦІЯ_1» є ОСОБА_8 , трудовим договором між ОСОБА_8 та ДП «ГНМЦ» питання належності авторських майнових прав та виплата авторської винагороди не передбачались (том.1 а.с.207-208).

Допитані у судових засіданнях свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_5 надали суду суперечливі покази щодо авторської участі у створенні комп`ютерної програми «ІНФОРМАЦІЯ_2»).

Заперечуючи проти задоволення позову відповідач ОСОБА_16 вказав, що директор ДП ГНМЦ Баженов О.К. звернувся до нього з проханням використати кафедральний досвід для виконання вимог зазначеного наказу від 15.01.1999 року № 7. Тоді він вперше разом з ОСОБА_2 застосували авторські комп`ютеризовані розробки, що в подальшому були удосконалені з допомогою ОСОБА_4 і отримали назву «ІНФОРМАЦІЯ_2»). ОСОБА_5 , і ОСОБА_7 входили до авторського колективу з розробки окремих теоретичних питань НДР «ІНФОРМАЦІЯ_3». НДР «ІНФОРМАЦІЯ_3» стосується в основному теоретичних організаційних, правових і методичних питань профвідбору зазначених працівників. В контексті її виконання передбачалось створення комп`ютерної програми «ІНФОРМАЦІЯ_4», до розробки якої залучались програмісти Національного політехнічного університету під керівництвом ОСОБА_8 , але у зв`язку з припиненням фінансування НДР з 2003 року комп`ютерна програма «ІНФОРМАЦІЯ_4» не була завершена. Хоча, у звітних матеріалах НДР представлені окремі початкові фрагменти програми «ІНФОРМАЦІЯ_4».

Як пояснив у судовому засіданні ОСОБА_2 та ОСОБА_10 та цього не спростував позивач, ОСОБА_2 у період з 1982 року по 2006 рік перебував на військовій службі, ОСОБА_10 у період з 1978 року по 2011 рік перебував на кадровій військовій службі.

10.04.2006 ОСОБА_2 був прийнятий на посаду провідного фахівця Центру психофізіологічної експертизи працівників ДП «Головний навчально-методичний центр Держгірпромнагляду України», за сумісництвом, та в подальшому, 03.07.2006 переведений постійно на посаду начальника зазначеного Центру, а 19.11.2013 звільнений за власним бажанням згідно ст.38 КЗпП України, що також підтверджується наказами ДП «Головний навчально-методичний центр Держгірпромнагляду України» від 10.04.2006 №11-к, від 03.07.2006 №38-к, від 19.11.2013 №66-к.

ОСОБА_10 у період з 01.06.2005 по 18.10.2013 на підставі трудового договору виконував обов`язки заступника директора з наукової роботи ДП «Головний навчально-методичний центр Держгірпромнагляду України», за сумісництвом, що також підтверджується наказами ДП «Головний навчально-методичний центр Держгірпромнагляду України» від 31.05.2005 №9-к, від 03.08.2006 №51-к, від 18.10.2013 №57-к.

Окрім того, ОСОБА_10 у період з 2000 по 2005 роки та ОСОБА_2 у період з лютого 2000 по 2006 роки, як вони зазначили, залучалися до виконання окремих робіт ДП «Головний навчально-методичний центр Держгірпромнагляду України» за трудовими договорами, які суд, виходячи з наявних в матеріалах справи платіжних відомостей за період з 2001 по 2006 роки (т.6 а.с.5-192), індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_2 за 2000, 2001, 2002, 2007, 2008 роки, індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_3 за 2000, 2001, 2002, 2007, 2008 роки, вважає цивільно-правовими угодами.

За приписом ст. 83 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 1 ст. 11 Закону України "Про авторське право і суміжні права" передбачено, що за відсутності доказів іншого автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Згідно положень ст. 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права" примірником твору є копія твору, виконана у будь-якій матеріальній формі.

Статтею 1 Закону України "Про авторське право і суміжні права" встановлено, що комп`ютерною програма є набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи у будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, придатній для зчитування комп`ютером, які приводять його у дію для досягнення певної мети або результату (це поняття охоплює як операційну систему, так і прикладну програму, виражені у вихідному або об`єктному кодах).

Згідно зі ст. 18 Закону України "Про авторське право і суміжні права", ч. 4 ст. 433 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), п. 46 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов`язаних із захистом прав інтелектуальної власності" № 12 від 17.10.2012 (далі - ППВГСУ № 12), п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав" № 5 від 04.06.2010 року (далі - ППВСУ № 5) комп`ютерні програми охороняються як літературні твори. Згідно ст. 18 Закону України "Про авторське право і суміжні права" така охорона поширюється на комп`ютерні програми незалежно від способу чи форми їх вираження

Відповідно до ст. 4 Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право 1996 року комп`ютерні програми охороняються як літературні твори в розумінні статті 2 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів. Така охорона застосовується до комп`ютерних програм незалежно від способу або форми їх вираження. Сфера захисту комп`ютерних програм відповідно до Статті 4 цього Договору, включаючи Статтю 2, співпадає зі Статтею 2 Бернської конвенції і відповідними положеннями Угоди TRIPS.

Частиною 1 ст. 10 Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності від 1994 року (Угода TRIPS) закріплено, що комп`ютерні програми у вихідному або об`єктному коді захищаються як літературні твори за Бернською конвенцією (1971).

Згідно п. 28 ППВГСУ №12 у розгляді господарським судом справи про захист авторських прав потрібно виходити з того, що, поки не доведено інше, автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору. Інші докази, пов`язані з авторством твору, досліджуються лише в разі, якщо авторство даної особи на твір оспорюється або заперечується.

Відповідно до п. 29 ППВГСУ № 12 щодо обов`язку доказування і подання доказів господарському суду у вирішенні питання про те, якій стороні належить доводити обставини, що мають значення для справи про захист авторського права чи суміжних прав, слід враховувати таке: 1) позивач повинен довести належність йому авторського права та/або суміжних прав чи права на їх захист, а також факт використання об`єктів даних прав відповідачем, а в разі заявлення вимог про відшкодування шкоди - розмір шкоди і причинно-наслідковий зв`язок між завданою шкодою та діями відповідача. У випадках коли права автора засвідчено свідоцтвом, виданим в установленому порядку уповноваженим органом, власник майнових прав інтелектуальної власності на твір, які було передано на зазначений у свідоцтві твір, звільняється від доведення належності йому відповідних прав; у таких випадках обов`язок доведення належності цих прав іншій особі, ніж та, що зазначена у свідоцтві, покладається на відповідача.

Пунктом 12 ППВСУ № 5 передбачено, що позивач повинен довести факт наявності в нього авторського права і (або) суміжних прав, факт порушення його прав відповідачем або загрозу такому порушенню, розмір шкоди (за винятком вимоги виплати компенсації), якщо вона завдана, та причинно-наслідковий зв`язок між завданою шкодою і діями відповідача. При цьому суду слід виходити із наявності матеріально-правової презумпції авторства (частина перша статті 435 ЦК, стаття 11 Закону N 3792-XII). Зокрема, первинним суб`єктом, якому належить авторське право, є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства).

Згідно з приписами статті 11 Закону, авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей.

При цьому, суб`єкт авторського права для засвідчення авторства (авторського права) на оприлюднений чи не оприлюднений твір, факту і дати опублікування твору чи договорів, які стосуються права автора на твір, у будь-який час протягом строку охорони авторського права може зареєструвати своє авторське право у відповідних державних реєстрах.

Аналогічна позиція викладена Пленумом Верховного Суду України у Постанові від 4 червня 2010 року №5 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права та суміжних прав», відповідно до якої реєстрація може здійснюватися на вимогу суб`єкта авторського права, але вона не має правовстановлюючого характеру.

Відповідно до правових приписів Закону за бажанням автора здійснюється державна реєстрація авторського права і договорів, що стосуються права автора на твір відповідно до затвердженого Кабінетом Міністрів України порядку, а саме Порядку державної реєстрації авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. № 1756 (далі - Порядок).

Пунктом 6 Порядку визначено, що заявка на реєстрацію авторського права на твір обов`язково повинна містити:

- заяву, викладену українською мовою;

- примірник твору - літературні письмові твори (оприлюднені чи неоприлюднені) - в друкованому вигляді мовою оригіналу на паперовому або електронному носії;

- документ, що свідчить про факт і дату оприлюднення твору;

- документ про сплату збору за підготовку до реєстрації авторського права на твір або копія документа, що підтверджує право на звільнення від сплати збору;

- документ про сплату державного мита за видачу свідоцтва або копія документа, що підтверджує право на звільнення від сплати мита за видачу свідоцтва;

- довіреність, оформлену в установленому порядку, якщо заявка від імені автора або його спадкоємця подається довіреною особою, або копію довіреності, засвідченої відповідно до законодавства;

- документ, що засвідчує перехід у спадщину майнового права автора (якщо заявка подається спадкоємцем автора);

- інші документи згідно з переліком, наведеним у Порядку.

Згідно із пунктом 8 Порядку до заяви на реєстрацію авторського права на комп`ютерну програму, крім документів, зазначених у пункті 6 Порядку, додається настанова щодо використання програми.

Відповідно до пункту 12 Порядку у разі коли твір створено у співавторстві, у заяві зазначається прізвище, ім`я та по батькові кожного автора. Відносини співавторів визначаються в укладеній між ними угоді.

Правовими приписами пункту 13 Порядку передбачено, що автор або особа, яка має авторське право, несе відповідальність за достатність і достовірність інформації, наведеної у заявці на реєстрацію авторського права на твір.

Автор або особа, яка має авторське право, самостійно вирішує, який обсяг твору потрібно подати у складі заявки на реєстрацію для його ідентифікації, тобто для того, щоб відрізнити цей твір від інших творів.

Процедура розгляду заявки Установою визначена пунктом 17 Порядку, згідно з правовими приписами якого, під час розгляду заявки не проводиться експертиза твору і не встановлюється факт виникнення авторства.

Якщо заявка відповідає вимогам розділів II і III Порядку, заявнику надсилається відповідне рішення про реєстрацію. В іншому випадку заявнику надсилається обґрунтоване рішення про відмову в реєстрації.

Відповідно до пунктів 20 та 24 Порядку на підставі рішення про реєстрацію авторського права на твір та за наявності документа про сплату державного мита за видачу свідоцтва або копії документа, що підтверджує право на звільнення від сплати державного мита за видачу свідоцтва, відомості про реєстрацію авторського права на твір заносяться до Державного реєстру свідоцтв про реєстрацію авторського права на твір.

Отже, із вищенаведених норм чинного законодавства та міжнародних договорів і угод, учасником яких є Україна, випливає, що автором твору визнається особа, яка зазначена як автор: 1) у свідоцтві про реєстрацію авторського права на твір, виданим в установленому порядку уповноваженим органом; 2) на оригіналі або примірнику твору - копії твору, виконаній у будь-якій матеріальній формі (об`єктивній формі вираження). Примірником комп`ютерної програми згідно вищенаведених норм може бути копія вихідного або об`єктного коду.

У процесі ведення Державного реєстру свідоцтв про реєстрацію авторського права на твір та Державного реєстру договорів, які стосуються права автора на твір, до них можуть бути занесені відомості щодо:

- зміни прізвища, ім`я та по батькові автора (авторів) твору;

- зміни складу авторів;

- зміни прізвища, ім`я та по батькові фізичної особи або повного офіційного найменування юридичної особи, яка має авторське право на твір та/або її адреси;

-визнання реєстрації недійсною;

-передачі (відчуження) майнових прав на твір;

-зміни у відомостях про передачу (відчуження) майнових прав;

-надання дозволу на використання твору;

-зміни у відомостях про надання дозволу на використання твору;

-видачі дубліката свідоцтва;

-виправлення очевидних помилок (граматичних, синтаксичних, інформаційних тощо).

Згідно із пунктом 25 Порядку підставою для занесення до Державного реєстру свідоцтв про реєстрацію авторського права на твір відомостей, зазначених у пункті 24 цього Порядку, єрішення суду, клопотання автора або його довіреної особи.

Постановою Пленуму Верховного суду України від 04.06.2010 № 5 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав», а саме пунктом 12 передбачено, що майнова відповідальність за порушення авторського права і (або) суміжних прав настає за наявності певних, установлених законом, умов: факту протиправної поведінки особи (наприклад, вчинення дій, передбачених статтями 50 та 52 Закону); шкоди, завданої суб`єкту авторського права і (або) суміжних прав; причинно- наслідкового зв`язку між завданою шкодою та протиправною поведінкою особи; вини особи, яка завдала шкоди.

13.12.2013 року до Державної служби інтелектуальної власності України ОСОБА_9 та ОСОБА_2 подано заяву (№53925) про реєстрацію авторського права на твір (том 1 а.с.129).

25.09.2013 року в Державному реєстрі патентів України на корисні моделі зареєстровано патент на корисну модель № 83618 «Спосіб психофізіологічної експертизи працівників» власниками патенту є ОСОБА_2 та ОСОБА_10 . (том 2 а.с.230).

Державною службою інтелектуальної власності України прийнято рішення про реєстрацію авторського права на твір Комп`ютерна програма «ІНФОРМАЦІЯ_2»), автори: ОСОБА_2 та ОСОБА_10 .

12.02.2014 року Державною службою інтелектуальної власності України видано Свідоцтво про реєстрацію авторського права на твір № НОМЕР_1 Комп`ютерна програма «ІНФОРМАЦІЯ_1)» на ім`я авторів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (том 1 а.с.25).

Судом досліджено свідоцтво про реєстрацію авторського права на твір № НОМЕР_1 , виданого Державною службою інтелектуальної власності України, згідно якого авторами Комп`ютерної програми «ІНФОРМАЦІЯ_1)» ОСОБА_2 та ОСОБА_10 .

Враховуючи викладені обставини та норми Закону, суд дійшов висновку, що свідоцтво № НОМЕР_1 від 12.02.2014 року про реєстрацію авторського права на авторського права на твір № НОМЕР_1 Комп`ютерна програма «ІНФОРМАЦІЯ_1)» на ім`я авторів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 видано Державною службою інтелектуальної власності України в межах повноважень та у спосіб, передбачений законодавством України.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, лише сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. ч. 2 - 4 ст. 12 та ч. 1 ст. 81ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 3 ст. 83 ЦПК України, позивач повинен надати докази разом із позовною заявою. Докази повинні бути належними, допустими та достовірними, що регламентує ст. ст. 77, 78, 79 ЦПК України, тобто докази повинні містити інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Позивач повинен довести факт наявності в нього авторського права і (або) суміжних прав, факт порушення його прав відповідачем або загрозу такому порушенню, розмір шкоди (за винятком вимоги виплати компенсації), якщо вона завдана, та причинно-наслідковий зв`язок між завданою шкодою і діями відповідача.

За умовами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 13 ЦПК України обов`язок доказування покладається на сторони у справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 83 ЦПК України встановлено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

У частинах першій та другій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в матеріалах справи доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч. 3 ст. 89 ЦПК України).

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Як випливає із вищенаведених норм чинного законодавства та міжнародно-правових договорів, судової практики і обставин справи, при зверненні з позовом про визнання майнових авторських прав на твір та визнання недійсним свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір саме на позивача покладений тягар доведення обставин, що стосуються порушення його авторських майнових прав.

Суд констатує, що позивачем не надано достатніх доказів, на підтвердження порушення його авторських прав на Твір та визнання його службовим твором, як і на підтвердження авторства позивача Комп`ютерна програму «ІНФОРМАЦІЯ_1)», які ним вказуються у позовних вимогах. Долучені позивачем докази не підтверджують обставин, на які він посилається, та не доводять його позовних вимог.

Виходячи з викладеного вище, суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог позивача.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову повністю.

Керуючись ст.ст. 433, 1109 ЦК України, ст.ст. 12,13,76, 78, 83, 89, 259, 265, 273, 354 ЦПК України, ст. 11 ЗУ "Про авторське право і суміжні права", суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Усатова І.А.