УХВАЛА

10 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 240/8720/23

адміністративне провадження № К/990/33078/23

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Білак М.В., перевіривши касаційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 травня 2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 240/8720/23 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1, у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 яка полягає у не застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції чинній з 29 січня 2020 року при обчисленні в період з 29 січня 2020 року до 07 березня 2023 року включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме невизначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,14 вказаної постанови;

- зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 провести перерахунок грошового забезпечення та доплатити:

за період з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року включно належні з урахуванням проведених раніше виплат сум грошового забезпечення, обчисленого із розмірів посадового окладу 5380,00 грн на місяць та окладу за військовим званням 1510,00 грн на місяць, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції чинній з 29 січня 2020 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 14 листопада 2019 року №294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 01 січня 2020 року, на відповідні тарифні коефіцієнти;

за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, обчисленого із розмірів посадового окладу 5810,00 грн на місяць та окладу за військовим званням 1630,00 грн на місяць, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції чинній з 29 січня 2020 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 15 грудня 2020 року № 1082-ІХ «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 01 січня 2021 року, на відповідні тарифні коефіцієнти;

за період з 01 січня 2022 року по 28 лютого 2022 року включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, обчисленого із розмірів посадового окладу 6350,00 грн. на місяць та окладу за військовим званням 1790,00 грн. на місяць, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції чинній з 29 січня 2020 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 02 грудня 2021 року № 1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01 січня 2022 року, на відповідні тарифні коефіцієнти;

за період з 01 березня 2022 року по 12 березня 2022 року включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, обчисленого із розмірів посадового окладу 7340,00 грн. на місяць та окладу за військовим званням 1790,00 грн. на місяць, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції чинній з 29 січня 2020 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 02 грудня 2021 року № 1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01 січня 2022 року, на відповідні тарифні коефіцієнти;

за період з 13 березня 2022 року по 15 вересня 2022 року включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, обчисленого із розмірів посадового окладу 7340,00 грн. на місяць та окладу за військовим званням 1890,00 грн. на місяць, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції чинній з 29 січня 2020 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 02 грудня 2021 року № 1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01 січня 2022 року, на відповідні тарифні коефіцієнти;

за період з 16 вересня 2022 року по 31 грудня 2022 року включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, обчисленого із розмірів посадового окладу 7540,00 грн на місяць та окладу за військовим званням 1890,00 грн. на місяць, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції чинній з 29 січня 2020 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 02 грудня 2021 року № 1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01 січня 2022 року, на відповідні тарифні коефіцієнти;

за період з 01 січня 2023 року по 07 березня 2023 року включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, обчисленого із розмірів посадового окладу 8160,00 грн. на місяць та окладу за військовим званням 2040,00 грн на місяць, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції чинній з 29 січня 2020 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 03 листопада 2022 року № 2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01 січня 2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти;

за період з 29 січня 2020 року по 07 березня 2023 року включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі місячного грошового забезпечення, обчисленого із розмірів посадового окладу в період з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року 5380,00 грн на місяць, з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року 5810,00 грн на місяць, з 01 січня 2022 року по 28 лютого 2022 року 6350,00 грн на місяць, з 01 березня 2022 року по 15 вересня 2022 року 7340,00 грн на місяць, з 16 вересня 2022 року по 31 грудня 2022 року 7540,00 грн на місяць, з 01 січня 2023 року по 07 березня 2023 року 8160,000 грн на місяць, та розміру окладу за військове звання з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року 1510,00 грн на місяць, з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року 1630,00 грн., з 01 січня 2022 року по 12 березня 2022 року 1790,00 грн на місяць, з 13 березня 2022 року по 31 грудня 2022 року 1890,00 грн на місяць, з 01 січня 2023 року по 07 березня 2023 року 2040,00 грн. на місяць, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції чинній з 29 січня 2020 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ «Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 01 січня 2020 року, Законом України від 15 грудня 2020 року № 1082-ІХ «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 01 січня 2021 року, Законом України від 02 грудня 2021 року № 1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01 січня 2022 року, Законом України від 03 листопада 2022 року № 2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01 січня 2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти; належну з урахуванням проведених раніше виплат одноразову грошову допомогу, передбачену частиною другою статті 15 закону № 2011-ХІІ у зв`язку зі звільненням з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби на день звільнення, обчисленого із розміру посадового окладу 8160,00 грн та розміру окладу за військове звання 2040,00 грн, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції чинній з 29 січня 2020 року шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 03 листопада 2022 року № 2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01 січня 2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 25 травня 2023 року, залишеним без змін постановою постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2023 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29 січня 2020 року по 07 березня 2023 року та належних у вказаних період виплат без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року та без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року.

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 07 березня 2023 року, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, а також одноразової грошової допомоги у зв`язку зі звільненням з військової служби, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.

В задоволені решти позовних вимог відмовлено.

03 жовтня 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 травня 2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 240/8720/23.

Дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд зазначає таке.

08 лютого 2020 набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, що передбачають нові підстави для касаційного оскарження.

За правилами частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Враховуючи положення процесуального закону необхідно зазначити, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.

Як на підставу касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій заявник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен вказати: 1) норми матеріального права, які неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; 2) висновок апеляційного суду, який на переконання скаржника є неправильним; 3) у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; 4) як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

При цьому, зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).

Суд зазначає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, тощо), а також значення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.

Водночас заявником у касаційній скарзі не зазначено норми права, застосування якої потребує висновку Верховного Суду та відповідно не наведено обґрунтування в чому полягає необхідність формування Верховним Судом висновку щодо застосування такої норми (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, тощо).

Касаційна скарга містить лише виклад обставин справи, цитування правових норм та незгоду з рішенням судів попередніх інстанцій з підстав порушення норм матеріального та процесуального права, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX і які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» («Levages Prestations Services v. France») від 23 жовтня 1996 року, заява №21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії» («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19 грудня 1997 року, заява №26737/95).

Згідно із пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.

Керуючись статтями 328, 330, 332 КАС України,

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 25 травня 2023 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 240/8720/23 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії повернути скаржнику.

Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя М.В. Білак