ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 159/1506/20
провадження № 51-4048км23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
законного представника ОСОБА_8 ,
засудженого ОСОБА_9 ,
потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_11 (у режимі відеоконференції),
представника потерпілих ОСОБА_12 (у режимі відеоконференції)
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисників засудженого ОСОБА_9 - адвокатів ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , а також його законного представника ОСОБА_8 , на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 квітня 2022 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 03 квітня 2023 року, постановлені у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019030110001840, за обвинуваченням
ОСОБА_9 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Ковель Волинської області та жителя цього АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 162, ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 15 пунктами 1, 13 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Рух справи, зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 квітня 2022 року ОСОБА_9 визнано винуватим та засудженодо покарання у виді позбавлення волі: за ч. 1 ст. 115 КК - на строк 14 років; ч. 2 ст. 15 пунктами 1, 13 ч. 2 ст. 115 КК - на строк 10 років. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_9 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років.
Крім того, за цим же вироком ОСОБА_9 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 162 КК і виправдано у зв`язку з відсутністю в його діях складу інкримінованого кримінального правопорушення.
Постановлено стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_10 - 150 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди; на користь ОСОБА_11 - 150 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди та 36450,47 грн - матеріальної шкоди.
Згідно з вироком ОСОБА_9 визнано винуватим у тому, що він за встановлених та детально наведених судом першої інстанції у вироку обставин, вчинив умисне вбивство ОСОБА_13 та закінчений замах на умисне вбивство ОСОБА_11 та ОСОБА_10 .
Зокрема, суд визнав доведеним, що 03 жовтня 2019 року приблизно о 21:00, ОСОБА_9 , перебуваючи на першому поверсі в новобудові літньої кухні, яка розміщена на подвір`ї поряд з будинком на АДРЕСА_2 , під час суперечки з ОСОБА_11 , яка виникла з приводу правомірності перебування засудженого у вказаному приміщенні, яке належить потерпілому, утримуючи руки за спиною, почав наближатися до останнього, який в свою чергу відійшов у коридор до виходу з приміщення.
В цей час з вулиці у коридор до ОСОБА_11 підійшла його дружина ОСОБА_13 , яка розпочала з ОСОБА_9 , суперечку під час якої, нахилившись в його бік, з метою подивитися, що той тримає у руках за спиною, побачила у його руках ніж та почала просити ОСОБА_9 викинути його та припинити вчиняти будь-які дії. Однак ОСОБА_9 , з мотиву раптово виниклих особистих неприязних відносин, неочікувано для присутніх, дістав із-за спини руку, у якій тримав складний кишеньковий ніж і миттєво завдав один удар ОСОБА_13 у грудну клітку і декілька ударів навідмах, спричинивши потерпілій тілесні ушкодження, від яких остання померла.
Після вчинення умисного вбивства ОСОБА_13 , ОСОБА_9 , керуючись раптово виниклим злочинним умислом спрямованим на заподіяння смерті потерпілим, тримаючи у руці складний кишеньковий ніж, умисно завдав один удар в грудну клітку ОСОБА_11 та, побачивши, що дочка останнього - ОСОБА_10 , намагається втекти, та побігла в напрямку квартири сусідів, наздогнав, штовхнув її у спину, через, що потерпіла впала на землю, і намагаючись захиститись від нападу ОСОБА_9 , прикрила руками та зігнутими в колінах ногами обличчя і передню частину свого тіла. ОСОБА_9 , продовжуючи вчиняти свої умисні протиправні дії, почав наносити їй удари ножом, чим заподіяв ОСОБА_10 тілесні ушкодження у виді різаних ран передпліччя та стегна, однак не зміг довести свій злочинний умисел, направлений на умисне протиправне заподіяння смерті потерпілій до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки ОСОБА_11 відтягнув його від дочки і вибив ніж з рук ОСОБА_9 , при цьому останній заподіяв ОСОБА_11 ще декілька різаних ран тулуба і, залишивши ніж, утік з місця вчинення злочину.
Крім того, орган досудового розслідування обвинувачував ОСОБА_9 у незаконному проникненні до житла, тобто у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 162 КК, скоєному за таких обставин.
Так, 03 жовтня 2019 року приблизно о 20:20, ОСОБА_9 прийшов до квартири, де проживає сім`я Місюр ( АДРЕСА_3 ) та, переконавшись, що останні перебувають удома, під приводом попросити у ОСОБА_10 географічний атлас, діючи умисно та, маючи умисел на порушення конституційного права на недоторканість житла особи, передбаченого ст. 30 Конституції України, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, через незачинені вхідні двері, без згоди власника житла - ОСОБА_11 , незаконно проник у середину новобудови літньої кухні, розташованої на подвір`ї поряд з житловим будинком АДРЕСА_2 , чим порушив право потерпілого на недоторканість його житла.
Волинський апеляційний суд ухвалою від 03 квітня 2023 року залишив вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_9 без змін.
Вимоги касаційних скарг і доводи осіб, які їх подали, та заперечення інших учасників провадження
У касаційних скаргах захисники ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильно надану оцінку доказам, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону танеправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просять скасувати постановлені щодо ОСОБА_9 судові рішення і закрити кримінальне провадження.
Суть доводів захисників зводиться до посилань про те, що винуватість їх підзахисного не доведена поза розумним сумнівом, а висновки судів попередніх інстанцій про протилежне ґрунтуються на неналежних, недостовірних і недопустимих доказах. Суд апеляційної інстанцій порушив вимоги статей 404, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) під час перегляду кримінального провадження в апеляційному порядку.
Зокрема, захисники стверджують, що вирок не містить формулювання обвинувачення визнаного судом доведеним із зазначенням місця, часу, способу вчинення і наслідків злочинів. Суди не встановили форми вини, мотиву і умислу вчиненняОСОБА_9 кримінальних правопорушень.
Вважають, що показання ОСОБА_10 і ОСОБА_11 надані в ході судового розгляду та під час слідчих експериментів, різняться між собою, містять суперечності та не узгоджуються, зокрема і з інформацією, яка зафіксована на файлі запису виклику ОСОБА_10 на лінію 102, та іншими обставинами.
Захисники вважають недопустимими доказами:
- висновки судово-медичних експертиз № 230 та № 231, оскільки в матеріалах справи відсутня медична документація ОСОБА_10 і ОСОБА_11 і стороні захисту в порядку ст. 290 КПК вона не відкривалась і не була предметом дослідження. Самі медичні карти потерпілих ОСОБА_10 і ОСОБА_11 , які містять лікарську таємницю, отримані не в установлений законом спосіб, оскільки в матеріалах справи відсутні ухвали про тимчасовий доступ до речей і документів, що містять в собі охоронювану законом таємницю. У висновках всупереч п. 2 ч. 1 ст. 102 КПК не вказано часу початку та закінчення експертиз і хто був присутній під час їх проведення. Крім того висновок № 230 також є недостовірним через те, що у ході обстеження ОСОБА_11 лікар не провів усіх діагностичних заходів, передбачених протоколом надання медичної допомоги хворим і постраждалим з тяжким геморагічним шоком;
- висновок судово-медичної експертизи № 201 (експертиза трупу), у зв`язку з тим, що експертиза проведена до постановлення слідчим суддею ухвали про її призначення; всупереч вимогам Інструкції про проведення судово-медичної експертизи, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 17 січня 1995 року № 6 проводилася майже два місяці, тоді як повинна була бути закінчена протягом одного місяця, з дня отримання від органів дізнання, попереднього слідства або суду всіх матеріалів;
- низку процесуальних рішень і слідчих дій здійснених слідчою ОСОБА_14 , оскільки не підтверджено її повноваження на здійснення досудового розслідування цього кримінального провадження. При цьому надана прокурором в ході судового розгляду постанова про визначення групи слідчих, на думку захисту, є сумнівною;
- протокол затримання ОСОБА_9 , оскільки останній був затриманий 03 жовтня 2019 року о 21:50, а протокол складений 04 жовтня 2019 року. Затримання відбулось за відсутності захисника та законного представника неповнолітнього, внаслідок чого було порушено право ОСОБА_9 на захист, а саме затримання було здійснено без відповідної ухвали слідчого судді;
- протоколи слідчих експериментів за участю ОСОБА_11 та ОСОБА_10 , через невідповідність обстановки під час проведення слідчих дій з тією, яка була на момент вчинення злочину; відсутністю в матеріалах справи добровільної згоди власника житла чи іншого володіння у якому проводилися слідчі дії за участю потерпілих; не зазначення серійних номерів дисків, на яких в подальшому здійснювалось копіювання відеозаписів слідчих дій, не відомий спосіб отримання носіїв інформації і не встановлення оригіналів записів.
ОСОБА_7 також зазначає, що відкриття речових доказів (ножів) засудженому та його законному представнику здійснено із порушенням права ОСОБА_9 на захист через те, що ця процесуальна дія була проведена за відсутності захисника.
В свою чергу ОСОБА_6 вказує, що апеляційний суд не розглянув і не вирішив її клопотання про повторне дослідження доказів, а також визнання доказів недопустимими, внаслідок чого порушив вимоги ч. 3 ст. 404 КПК.
Крім того захисники стверджують, що апеляційний суд не звернув уваги на порушення допущенні місцевим судом, належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги захисника ОСОБА_15 , а тому постановлена цим судом ухвала не відповідає вимогам ст. 419 КПК.
У касаційній скарзі законний представник засудженого ОСОБА_9 - ОСОБА_8 , посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати постановлені щодо ОСОБА_9 судові рішення та закрити кримінальне провадження.
Як і захисники, вважає, що винуватість ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованих йому злочинів не доведена поза розумним сумнівом і в основу його винуватості покладені недопустимі докази.
За твердженням представника, апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, допустив порушення ст. 419 КПК, оскільки належним чином не розглянув доводів апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 , вмотивованих відповідей на них не дав та не зазначив підстав, з яких визнав їх необґрунтованими.
Також ОСОБА_8 вказує, що суд апеляційної інстанції належним чином не розглянув клопотання захисника ОСОБА_7 про повторне дослідження доказів, а клопотання захисника ОСОБА_6 взагалі залишив поза увагою.
У запереченні на касаційні скарги захисників та законного представника прокурор вказує про безпідставність викладених у нихдоводів, просить їх залишити без задоволення, а постановлені щодо ОСОБА_9 судові рішення - без зміни.
Позиції учасників судового провадження у судовому засіданні
Захисники ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , представник засудженого - ОСОБА_8 , і засуджений ОСОБА_9 , навівши відповідні пояснення, підтримали касаційні скарги, просили їх задовольнити на підставах зазначених у цих скаргах.
Потерпілі ОСОБА_10 , і ОСОБА_11 , їх представник адвокат ОСОБА_12 , а також прокурор, заперечили проти задоволення касаційних скарг сторони захисту, вважали постановлені у справі судові рішення законними і обґрунтованими, а тому просили залишити їх без зміни.
Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Межі касаційного перегляду
За ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновки судів попередніх інстанцій щодо виправдання ОСОБА_9 за пред`явленим обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК, Верховний Суд не перевіряє, оскільки законність і обґрунтованість судових рішень в цій частині сторона захисту не оскаржує.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Разом із тим, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду (ст. 410 КПК) та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку.
При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
При цьому касаційний суд наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу (ч. 1 ст. 433 КПК).
В свою чергу за ст. 94 КПК, оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
З огляду на викладене, Суд відхиляє доводи касаційних скарг сторони захисту щодо оспорювання встановлених за результатами судового розгляду обставин з викладенням власної версії подій, оскільки вони стосуються по суті невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Щодо доведеності винуватості засудженого поза розумним сумнівом
У касаційних скаргах сторона захисту стверджує, що винуватість ОСОБА_9 не доведена поза розумним сумнівом.
Верховний Суд, перевіривши матеріали кримінального провадження в межах доводів касаційних скарг і з урахуванням особливостей касаційного перегляду, про які зазначено вище, не погоджується з такими твердженнями захисту.
З матеріалів справи слідує, що висновок суду першої інстанції щодо доведеності винуватості ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованих йому злочинів, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 15 пунктами 1, 13 ч. 2 ст. 115 КК, відповідно до вимог ч. 3 ст. 370, п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджено доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом згідно зі ст. 94 цього Кодексу.
Зокрема, постановляючи вирок, місцевий суд врахував факт невизнання засудженим своєї винуватості. Разом з тим, суд дійшов висновку, що його винуватість підтверджується сукупністю досліджених доказів, серед яких, зокрема показання:
- потерпілих ОСОБА_11 і ОСОБА_10 , які в деталях розповіли про обставини, за яких ОСОБА_9 , коли вони виявили його в приміщені належної їм літньої кухні (новобудови, що розташована у дворі будинку за місцем їх проживання), завдавав удари ножом ОСОБА_13 , від яких вона померла, та їм ( ОСОБА_11 і ОСОБА_10 ), від яких їм заподіяні тілесні ушкодження. Також вказали, що коли у двір приїхали працівники поліції і швидка медична допомога, вони побачили ОСОБА_9 і повідомили працівникам поліції, що саме він завдав ножові поранення їх сім`ї;
- свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 (поліцейських), які серед іншого показали, що коли прибули за викликом у двір по АДРЕСА_3 (за місцем проживання Місюр), виявили труп жінки ( ОСОБА_13 ) з ножовими пораненнями і поранених ОСОБА_11 (у важкому стані), і ОСОБА_10 , які повідомили про обставини заподіяння їх сім`ї ножових поранень, а також те, що ці поранення їм завдав сусід ОСОБА_9 , а коли побачили останнього у дворі вказали на нього і останнього було затримано;
- свідків ОСОБА_21 і ОСОБА_22 (лікаря і фельдшера, відповідно, швидкої медичної допомоги), які розповіли, що на час їх прибуття потерпіла ОСОБА_13 вже померла, а потерпілий ОСОБА_11 , який був поранений і закривавлений повідомив, що йому і його дружині завдав удари ножом сусід. Також свідки вказали, що коли ОСОБА_11 помістили на ноші, один із працівників поліції підвів молодого хлопця і запитав, чи це той хлопець, що порізав його та його дружину, на що ОСОБА_11 підтвердив, що це він;
Зміст показань потерпілих і свідків детально відображений у вироку, і вони визнані судом такими, що узгоджуються із дослідженими письмовими доказами, зокрема:
- протоколами оглядів і додаткового огляду місця події з фототаблицями до них, під час проведення, яких серед іншого було і вилучено складний ніж;
- протоколом огляду трупу ОСОБА_13 ;
- протоколами огляду речей, яким оглянуті аудіозаписи викликів в день події поліції і швидкої медичної допомоги. Зокрема, на аудіозаписі міститься розмова між диспетчером екстреної лінії "102" та дівчиною, яка, викликаючи поліцейських повідомляє: «… До нас просто зайшов хтось в хату і сидить. Зараз я мамі дам трубку. Мам…», «Сусід прийшов, да з ножом стоїть», Диспетчер: «Сусід? З ножом? І хату ви відкрили йому чи що?», після чого починається крик дівчини і вона кричить в трубку телефону «Ріжуть! Ріжуть! Ріжуть! (нестерпний крик) Ріжуть! (нестерпний крик)» і дзвінок переривається;
- протоколом огляду речей, яким оглянуто відеозаписи з нагрудних камер поліцейських, на яких зафіксовано, зокрема обставини подій, що відбувались на подвір`ї Місюр після приїзду правоохоронців, та те, як потерпілі ОСОБА_11 і ОСОБА_10 зазначили, що ножові поранення їх сім`ї завдав сусід ОСОБА_9 , а також, як вони на нього вказували, коли побачили у дворі;
- протоколами слідчих експериментів і відеозаписів до них за участю потерпілих ОСОБА_11 і ОСОБА_10 , в ході яких останні розказали і показали на місці, як саме ОСОБА_9 завдавав ударів ножом ОСОБА_13 і їм;
- висновком судово медико - криміналістичної експертизи № 12-мк, за яким ушкодження на тілі потерпілої ОСОБА_13 могли утворитися при обставинах, на які вказали під час проведення допитів та слідчих експериментів потерпілі ОСОБА_11 та ОСОБА_10 ;
- висновком судово медико - криміналістичної експертизи № 13-мк, за яким ушкодження на тілі потерпілого ОСОБА_11 могли утворитися при обставинах, на які вказали під час проведення допитів та слідчих експериментів потерпілі ОСОБА_11 та ОСОБА_10 ;
- висновком судово-медичної експертизи № 201, яким встановлені на тілі трупу ОСОБА_13 тілесні ушкодження, їх характер, кількість, локалізація, ступінь тяжкості та визначена причина смерті;
- висновками судово-медичних експертиз № 230 і 231, якими виявлені на тілі потерпілих ОСОБА_11 і ОСОБА_10 , відповідно, тілесні ушкодження, встановлено їх характер, кількість і локалізація, та визначена їх ступінь тяжкості;
- а також іншими докази, серед яких протоколи складені за результатами слідчий дій і додатками до них, зокрема, оглядів об`єктів, речей, документів, тимчасових доступів, висновки імунологічних, дактилоскопічних, молекулярно-генетичної, комп`ютерно-технічної, холодної зброї, судово-психіатричних експертиз, інші документи і речові докази, детальний зміст яких наведено у вироку.
Водночас місцевим судом була перевірена і відхилена версія захисту, щодо непричетності ОСОБА_9 до інкримінованих йому злочинів і перебування його в момент їх скоєння в супермаркеті «Наш край», оскільки вона не знайшла свого підтвердження за результатом судового розгляду, не узгоджувалась з дослідженими доказами і спростовувалась, зокрема протоколом огляду речей від 23 грудня 2019 року, яким оглянуто оптичний диск з відеозаписами за 03 жовтня 2019 року з камер відеоспостереження, на території супермаркету «Дисконт» (раніше «Наш край»), у приміщенні якого знаходиться дитячий розважальний центр «Фан-сіті» (загальною тривалістю - 5 год 54 хв), в ході перегляду яких на них не встановлено ОСОБА_9 або особи зовні схожої на нього за зовнішніми ознаками тіла, рисами обличчя, предметами одягу.
Установивши фактичні обставини кримінального провадження, оцінивши всі зібрані докази відповідно до ст. 94 КПК з точки зору їх належності й допустимості, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку, місцевий суд, здійснивши судовий розгляд у межах пред`явленого обвинувачення, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_9 в умисному вбивстві, тобто умисному протиправному заподіянні смерті іншій людині, а також у закінченому замаху на умисне вбивство двох осіб, вчиненому особою, яка раніше вчинила умисне вбивство і правильно кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 115 КК та ч. 2 ст. 15 пунктами 1, 13 ч. 2 ст. 115 КК.
Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, визнав ці висновки місцевого суду обґрунтованими та вмотивованими, навівши відповідні аргументи й підстави для прийняття такого рішення. При цьому з рішення апеляційного суду слідує, що цей суд дав належну оцінку доводам апеляційної скарги сторони захисту, навів достатні мотиви її відхилення.
Підстав сумніватися в таких висновках судів попередніх інстанцій Верховний Суд не знаходить, а доводів, які би ставили під сумнів законність і умотивованість наведених висновків судів першої та апеляційної інстанцій, касаційні скарги сторони захисту не містять.
Верховний Суд відхиляє твердження захисту, що показання потерпілих ОСОБА_10 і ОСОБА_11 надані в ході судового розгляду та під час слідчих експериментів, різняться між собою, містять суперечності та не узгоджуються, зокрема і з інформацією, яка зафіксована на файлі запису виклику ОСОБА_10 на лінію 102, та іншими обставинами.
З матеріалів кримінального провадження слідує, що суди надали оцінку показанням потерпілих у взаємозв`язку з іншими доказами і дійшли висновку, що ці показання були послідовними і узгоджувались між собою та з обставинами, встановленими у кримінальному провадженні.
Очевидним є те, що особі, яка стала жертвою злочину, тим більше такого тяжкого і який наповнений значною численністю подій у короткий проміжок часу, як в цій справі, вкрай важко відтворити у своїх показаннях абсолютно точно перебіг всіх подій по-секундно, чи по-хвилинно, як на це акцентує увагу сторона захисту. Деякі розбіжності в показаннях потерпілих, які не були визнані суттєвими для цього кримінального провадження, об`єктивно можуть пояснюватись швидкістю подій, їх раптовістю, а також суб`єктивним сприйняттям і особливістю їх запам`ятовування.
Суди встановили, що послідовні показання потерпілих, які не тільки стали жертвами протиправних дій ОСОБА_9 , а й були безпосередніми очевидцями нанесення ножових поранень, узгоджуються з іншими доказами:
- з інформацією, зафіксованою під час спілкування оператора лінії 102 з ОСОБА_10 , котра здійснила виклик (згідно з якою на початку розмови і до завдання ударів ножом членам сім`ї потерпіла повідомляє диспетчера, що до них прийшов сусід і стоїть із ножом у приміщенні «хати» (зі справи випливає, що йдеться про новобудову (літню кухню)), потім чутно «нестерпні крики дівчини» зі словами: «Ріжуть» (слід зауважити, що потерпілі знали ОСОБА_9 тривалий час і напад він здійснив не миттєво, а перед цим вони певний час розмовляли з приводу того, що він перебуває в належному їм приміщенні).
- показаннями поліцейських і працівників швидкої медичної допомоги й відповідними записами з нагрудних камер, де зафіксовано події, обстановку після вчинення злочину, за якої потерпілі одразу повідомляли, що ножові поранення їм завдав сусід ОСОБА_9 , і вказали на нього, коли побачили його у дворі.
З урахуванням інших доказів і неспроможності версії засудженого щодо його відсутності на місці вчинення злочину, давали судам достатні підстави для висновку про винуватість ОСОБА_9 відповідно до стандарту «поза розумним сумнівом».
Отже, Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій дали правильну оцінку показанням потерпілих, визнали їх логічними, послідовними й такими, що узгоджуються з іншими доказами у справі, і не знайшли підстав сумніватися у їх правдивості, а також оговорювати ОСОБА_9 , зокрема у зв`язку з тим, що кожна зі сторін кримінального провадження підтвердила, що жодних конфліктів у сім`ї потерпілих із сім`єю засудженого, у тому числі з ним, до моменту вчинення злочинів не було.
На цих підставах Суд відхиляє наведені доводи захисту.
Щодо формулювання обвинувачення, форми вини, мотиву і умислу
Сторона захисту вказує, що вирок суду не містить формулювання обвинувачення визнаного судом доведеним із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочинів, форми вини і мотивів кримінальних правопорушень.
Усупереч таким твердженнями захисту вирок суду містить вказане формулювання обвинувачення зі всіма його ознаками.
Зокрема суд визнав доведеним, що злочини ОСОБА_9 вчинив 03 жовтня 2019 року приблизно о 21:10, за адресою вул. Брестська, 125 у м. Ковель, шляхом завдавання ударів ножом ОСОБА_13 , ОСОБА_11 та ОСОБА_10 , внаслідок чого було заподіяно:
- ОСОБА_13 - проникаюче колото-різаного поранення грудної клітки зліва з пошкодженням серця та навколосерцевої сумки та розвитком тампонади серця кров`ю, яке утворилось від дії колюче-ріжучого предмету типу клинка ножа, і відноситься до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя, та у даному випадку спричинило смерть потерпілої через короткий проміжок часу (приблизно 2-3 хв.) після його заподіяння, та знаходиться у прямому причинному зв`язку з настанням її смерті, а також різаної рани шиї зліва, що утворилась від дії предмету, що має ріжучі властивості, і за ступенем тяжкості стосовно живої особи відноситься до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я;
- ОСОБА_11 - проникаюче ножове поранення лівої половини грудної клітки з пошкодженням нижньої долі лівої легені та розвитком лівобічного гемопневмотораксу, з розвитком геморагічного шоку ІІ ст., яке відноситься до тяжких тілесних ушкоджень, за ознакою небезпеки для життя в момент спричинення, різаної рани правої половини грудної клітки по передній поверхні та різаної рани передньої черевної стінки (непроникаючі), які відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, що утворились від дії предмету, який має колото-ріжучі властивості, можливо від ударів ножом, в кількості не менше трьох;
- ОСОБА_10 - різані рани лівого передпліччя і лівого стегна, що утворились від дії предмету, що має ріжучі властивості, в кількості не менше двох ударів, і за ступенем тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.
При цьому суд, встановивши фактичні обставини справи, дійшов висновку, що спосіб і характер нанесення ОСОБА_9 ножових поранень потерпілим, а саме завдання сконцентрованих ударів ножом у ділянки тіла, де розташовані життєво-важливі органи (окрім потерпілої ОСОБА_10 , яка встигла закрити такі ділянки тіла руками і зігнутими у колінах ногами), вказували на те, що він діяв з прямим умислом направленим на заподіяння смерті потерпілим, однак щодо потерпілих ОСОБА_11 і ОСОБА_10 , виконавши усі дії, які вважав необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, воно не було закінчено з причин, які не залежали від його волі.
Також суд встановив мотив злочинів, а саме раптово виниклі особисті неприязні стосунки, які виникли в ході конфлікту (суперечки) з приводу виявлення потерпілими ОСОБА_9 в належному їм приміщенні новобудови.
Таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі дослідження і оцінки відповідно до ст. 94 КПК сукупності доказів, про які зазначалось вище. Суд апеляційний інстанції перевірив ці висновки, визнав їх обґрунтованими і мотивованими. Верховний Суд не знаходить підстав в них сумніватися, а тому відхиляє такі доводи сторони захисту.
Щодо недопустимості доказів
Сторона захисту в касаційних скаргах стверджує, що суди попередніх інстанцій обґрунтували свої висновки на недопустимих доказах.
Зокрема, захист вважає недопустимими: (і) висновки судово-медичних експертиз № 230 та № 231; (іі) висновок судово-медичної експертизи № 201 (експертиза трупу ОСОБА_13 ); (ііі) процесуальні рішення і протоколи складені за результатом слідчих дій за період 06 листопада 2019 року по 20 березня 2020 року здійснених слідчою ОСОБА_14 ; (іv) протокол затримання ОСОБА_9 ; (v) протоколи слідчих експериментів за участю потерпілих ОСОБА_11 і ОСОБА_10 з відеозаписами до них; (vi) речові докази.
Розглядаючи наведені доводи колегія суддів, виходить з практики Суду і позиції Великої Палати Верховного Суду (далі - ВП ВС), викладеної у постанові від 31 серпня 2022 року у справі № 756/10060/17 (провадження 13-3 кс 22).
Так, названому рішенні Велика Палата Верховного Суду вказала, що ст. 2 КПК завданнями кримінального провадження визначає захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого досудового розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до кримінальної відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Послідовність викладення в диспозиції правової норми наведених вище завдань дає підстави для висновку, що застосування належної юридичної процедури є не самоціллю, а важливою умовою досягнення результатів кримінального судочинства, визначених законодавцем як пріоритетні, - захисту особи, суспільства та держави від злочинних посягань, охорони прав і свобод людини, забезпечення оперативного й ефективного розкриття кримінальних правопорушень і справедливого судового розгляду.
Невідповідність тим чи іншим вимогам закону нівелює доказове значення відомостей, одержаних у результаті відповідних процесуальних дій, не в будь-якому випадку, а лише в разі, якщо вона призвела до порушення прав людини і основоположних свобод або ж ставить під сумнів походження доказів, їх надійність і достовірність. Адже для прийняття законного й обґрунтованого рішення суд має отримувати максимально повну інформацію щодо обставин, які належать до предмета доказування, надаючи сторонам у змагальній процедурі достатні можливості перевірити й заперечити цю інформацію.
В основі встановлених кримінальним процесуальним законом правил допустимості доказів лежить концепція, відповідно до якої в центрі уваги суду повинні знаходитися права людини і виправданість втручання в них держави незалежно від того, яка саме посадова особа обмежує права.
На користь відповідного висновку свідчить зміст ст. 87 КПК, якою визначено критерії недопустимості засобів доказування у зв`язку з недотриманням законного порядку їх одержання. Згідно з ч. 1 ст. 87 КПК недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, одержаній унаслідок істотного порушення прав та свобод людини (абзац 6 розділу «мотиви щодо застосування норми права» постанови ВП ВС від 31 серпня 2022 року).
Частинами 2 та 3 ст. 87 КПК передбачено безальтернативний обов`язок суду констатувати істотне порушення прав людини і основоположних свобод і визнати недопустимими засоби доказування, отримані: в результаті процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, здійснених без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов; внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози його застосування; з порушенням права особи на захист; з показань чи пояснень, відібраних із порушенням права особи відмовитися від давання показань і не відповідати на запитання, або без повідомлення про таке право; з порушенням права на перехресний допит; з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні; після початку кримінального провадження шляхом реалізації органами досудового розслідування та прокуратури своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень; в результаті обшуку житла чи іншого володіння особи, якщо до проведення даної слідчої дії не було допущено адвоката (абзац 7 розділу «мотиви щодо застосування норми права» постанови ВП ВС від 31 серпня 2022 року).
З наведеного слідує, що імперативною законодавчою забороною використовувати результати процесуальних дій як докази охоплюються випадки, коли недотримання процедури їх проведення призвело до порушення конвенційних та/або конституційних прав і свобод людини - заборони катування й нелюдського поводження (ст. 3 Конвенції, ч. 1 ст. 28 Конституції України), прав підозрюваного, обвинуваченого на захист, у тому числі професійну правничу допомогу (п. «с» ч. 3 ст. 6 Конвенції, ст. 59 Конституції України), на участь у допиті свідків (п. «d» ч. 3 ст. 6 Конвенції), права людини на повагу до свого приватного життя, недоторканність житла (ст. 8 Конвенції), на відмову давати показання щодо себе, членів своєї сім`ї та близьких родичів (ч. 1 ст. 63 Конституції України) (абзац 8 розділу «мотиви щодо застосування норми права» постанови ВП ВС від 31 серпня 2022 року).
Відтак у кожному з вищезазначених випадків простежується чіткий зв`язок правил допустимості доказів з фундаментальними правами і свободами людини, гарантованими Конвенцією та/або Конституцією України (абзац 9 розділу «мотиви щодо застосування норми права» постанови ВП ВС від 31 серпня 2022 року).
З огляду на зазначене суд, вирішуючи питання про вплив порушень порядку проведення процесуальних дій на доказове значення отриманих у їх результаті відомостей, повинен з`ясувати вплив цих порушень на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини, зокрема встановити, наскільки процедурні недоліки «зруйнували» або звузили ці права або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання (абзац 10 розділу «мотиви щодо застосування норми права» постанови ВП ВС від 31 серпня 2022 року).
Крім того, процедура отримання доказів у кримінальному провадженні, яка регламентована процесуальним законом, покликана забезпечити й достовірність відомостей, на основі яких приймається рішення у кримінальному провадженні.
При цьому порушення порядку проведення процесуальної дії потребують оцінки можливого впливу на достовірність одержаних відомостей. Тобто під час оцінки джерела доказів з точки зору його допустимості необхідно також переконатися, чи позначилися або могли позначитись процесуальні порушення, якщо вони були допущені, на достовірності та повноті відомостей, які містить дане джерело.
Розглядаючи кримінальне провадження, суд зобов`язаний врахувати допущені порушення закону, які мали місце під час збирання доказів, однак такі порушення не можуть бути безальтернативною підставою для того, щоб суд залишив такі докази без оцінки, відкинувши їх як недопустимі, не з`ясувавши питання про можливий вплив відповідних процесуальних порушень і на достовірність отриманих відомостей.
Отже, у світлі наведеної позиції ВП ВС, колегія суддів має перевірити чи призвели порушення при збиранні доказів, на які посилається сторона захисту, до істотних порушень вимог процесуального закону, що вплинули на ті чи інші конвенційні або конституційні права сторони захисту, а також наскільки такі процедурні недоліки порушили фундаментальні права учасників судового провадження або ж обмежили в можливостях їх ефективного використання.
(і) висновки судово-медичних експертиз № 230 та № 231
Верховний Суд нагадує, що ці висновки стосуються, виявлення і встановлення на тілі потерпілих ОСОБА_11 і ОСОБА_10 , відповідно, тілесних ушкоджень, їх характер, кількість і локалізація та визначення їх ступеню тяжкості.
Захист стверджує про недопустимість цих висновків, зокрема у зв`язку з тим, що в матеріалах справи відсутня медична документація ОСОБА_10 і ОСОБА_11 і стороні захисту в порядку ст. 290 КПК вона не відкривалась і не була предметом дослідження.
Верховний Суд зауважує, що предметом дослідження експертів при проведенні зазначених експертиз була не тільки медична документація, а й результати безпосереднього огляду потерпілих.
Тим не менш, що стосується медичної документації Суд зазначає таке.
Згідно з частинами 11, 12 ст. 290 КПК сторони кримінального провадження зобов`язані здійснювати відкриття одне одній додаткових матеріалів, отриманих до або під час судового розгляду. Якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази.
Згідно з правовою позицією, висловленою об`єднаною палатою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (постанова від 27 січня 2020 року у справі № 754/14281/17, провадження № 51-218кмо19), відсутність у матеріалах кримінального провадження медичних документів, на підставі яких сформовано висновок експерта, невідкриття цих документів стороні захисту на стадії виконання ст. 290 КПК не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в аспекті ст. 412 вказаного Кодексу, автоматично не тягне за собою визнання експертного дослідження недопустимим доказом і скасування на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК судових рішень, якщо зазначені документи було отримано у визначеному законом порядку і згадана сторона не клопотала про надання доступу до медичних документів або при здійсненні судового чи апеляційного провадження їй було забезпечено можливість реалізувати право на ознайомлення з такими документами.
Водночас сторона захисту, будучи обізнаною про наявність вищевказаних висновків експертів, які містять аналіз медичної документації, не порушувала питання саме про надання їй доступу до матеріалів, які досліджував експерт, та не виявляла бажання реалізувати своє право на ознайомлення.
Захист в судах попередніх інстанцій лише стверджував про відсутність у матеріалах кримінального провадження медичних карт потерпілих, однак ці матеріали не містять відомостей, що сторона захисту під час судового розгляду просила відкрити та надати їй цю медичну документацію.
На думку Верховного Суду, за відсутності такого клопотання, з урахуванням ст. 22 КПК слід розуміти, що сторона захисту не вважала за доцільне скористатися правом на відкриття їй медичної документації.
Таким чином, сама по собі відсутність у матеріалах кримінального провадження медичних документів, на підставі яких сформовані висновки експертів, у цьому випадку не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та не зумовлює визнання вказаних експертних досліджень недопустимим доказом. Така позиція колегії суддів узгоджуються із позицією Верховного Суду, висловленою, наприклад у постановах від 20 жовтня 2021 року справа № 369/10141/15-к, (провадження № 51-2308 км 18), від 27 вересня 2023 року справа № 729/521/20 (провадження № 51-3349км23) та іншими.
Водночас Верховний Суд вважає нерелевантним посилання сторони захисту в обґрунтування своєї позиції на постанову Верховного Суду від 28 липня 2022 року у справі № 204/5336/19 (провадження 51-5762км21), оскільки в названій справі апеляційний суд не перевірив доводів захисту, за наявності клопотання про відкриття їй медичної документації. В цій же справі, як вказувалось вище, такого клопотання сторона захисту не заявляла.
Що стосується тверджень захисту, що медичні карти потерпілих ОСОБА_10 і ОСОБА_11 , отримані не в установлений законом спосіб, оскільки в матеріалах справи відсутні ухвали про тимчасовий доступ до речей і документів, що містять в собі охоронювану законом таємницю, то Верховний Суд зазначає наступне.
Дійсно чинне законодавство визначає, що медична документація містить лікарську таємницю, яка охороняється законом, однак ця охорона стосується в першу чергу інформації, що стосується пацієнта.
В цій справі така лікарська таємниця стосується, зокрема відомостей обстеження і лікування потерпілих ОСОБА_10 і ОСОБА_11 , які не скаржились на порушення щодо них лікарської таємниці.
Захисники не обґрунтували, яким чином заявлені ними порушення, які стосувалися охорони прав потерпілих на збереження лікарської таємниці, порушили права і гарантії сторони захисту, або іншим чином мали вплив на їх реалізацію.
Більше того відповідно до позиції, що було висловлено у постанові Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі №757/3303/15-к (провадження № 51-8362км18), якщо потерпілий добровільно надає доступ до речей або документів, які перебувають у його володінні, іншій стороні або експерту, то така дія не вимагає дозволу слідчого судді. Такий дозвіл потрібен лише у разі, якщо необхідно примусити особу в інтересах кримінального провадження робити те, що вона відмовляється робити добровільно. Відсутність ухвали слідчого судді про тимчасовий доступ до речей і документів, які перебувають у володінні особи і які особа надала добровільно, жодним чином не може зумовити їх недопустимість як доказів.
Потерпілі ОСОБА_10 і ОСОБА_11 не заперечували, що добровільно надали експерту медичні документи.
Не заслуговують на увагу і доводи захисту, що у висновках всупереч п. 2 ч. 1 ст. 102 КПК не вказано часу початку та закінчення експертиз, оскільки з цих висновків слідує, що в них зазначені ці відомості. Зокрема експертиза № 230 почата 29 жовтня 2019 року і закінчена 12 листопада 2019 року, а експертиза № 231 почата 29 жовтня 2019 року і закінчена 22 листопада 2019 року.
Що стосується тверджень, що висновок № 230 є недостовірним через те, що у ході обстеження ОСОБА_11 лікар не провів усіх діагностичних заходів, передбачених протоколом надання медичної допомоги хворим і постраждалим з тяжким геморагічним шоком, то це питання стосується достовірності відомостей, що як вже вказував Суд не належить до предмета його перевірки.
Окремо Верховний Суд наголошує, що у цій справі ОСОБА_9 було висунуто обвинувачення не у завданні тілесних ушкоджень потерпілим ОСОБА_11 і ОСОБА_10 , де висновок судово-медичного експерта має вагоме значення для встановлення тяжкості тілесних ушкоджень і відповідно правової кваліфікації дій обвинуваченого, а у закінченому замаху на умисне вбивство двох осіб, вчиненому особою, яка раніше вчинила умисне вбивство (ч. 2 ст. 15 пунктами 1, 13 ч. 2 ст. 115 КК), де тяжкість тілесних ушкоджень сама по собі не завжди має вирішальне значення. У таких справах при кваліфікації дій обвинуваченого береться до уваги вся сукупність обставин події (при цьому така кваліфікація не виключена і в разі, якщо тілесні ушкодження взагалі не були заподіяні).
У цій справі висновки судів про винуватість засудженого у вказаному обвинувачені ґрунтуються, головним чином, на сукупності незалежних від висновків судово-медичних експертиз доказів і встановлених судом обставин. Зокрема факт заподіяння ножових поранень потерпілим у цій справі є настільки очевидним, що в принципі не потребує спеціальних знань, а локалізація тілесних ушкоджень, характер і послідовність дій засудженого поза будь-яким розумним сумнівом свідчать про те, що він мав умисел саме на вбивство потерпілих ОСОБА_11 і ОСОБА_10 .
З огляду на це питання здійснення діагностичних заходів лікарем під час надання медичної допомоги потерпілому ОСОБА_11 , не мало вирішального впливу у цій справі.
Місцевий суд, дослідивши висновки експертів дійшов висновку, що вони відповідають приписам статей 101, 102 КПК, Верховний Суд погоджується з таким висновком і вважає, що зазначені висновки експертів були слушно покладені судами в основу судових рішень.
Враховуючи викладене і те, що матеріали провадження не містять жодних даних, які б свідчили про необґрунтованість проведених судово-медичних експертиз № 230 і № 231, або викликали сумніви в її правильності, дані висновків експертиз були аргументовано визнані судами належними та допустимими доказами.
З огляду на це Суд відхиляє такі доводи захисту.
(іі) висновок судово-медичної експертизи № 201 (експертиза трупу ОСОБА_13 )
Верховний Суд зауважує, що предметом дослідження за цим висновком, зокрема було встановлення на тілі трупу ОСОБА_13 тілесних ушкоджень, їх характер, кількість, давність, локалізація, механізм утворення, ступінь тяжкості та визначена причина смерті.
Сторона захисту не висловлювала жодних заперечень з приводу встановлених у оспорюваному висновку експерта відомостей отриманих щодо причин смерті потерпілої ОСОБА_13 .
Заперечення цієї сторони полягали в тому, що експертиза проведена до постановлення слідчим суддею ухвали про її призначення, що на думку захисту, вказує про недопустимість зазначеного висновку експерта.
Відповідно до ст. 242 КПК (в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017) експертиза проводиться експертною установою, експертом або експертами за дорученням слідчого судді чи суду, наданим за клопотанням сторони кримінального провадження, якщо для з`ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання.
Слідчий або прокурор зобов`язані звернутися з клопотанням до слідчого судді для проведення експертизи, зокрема щодо: 1) встановлення причин смерті; 2) встановлення тяжкості та характеру тілесних ушкоджень.
Частиною 7 ст. 244 КПК визначено, що до ухвали слідчого судді про доручення проведення експертизи включаються запитання, поставлені експертові особою, яка звернулася з відповідним клопотанням. Слідчий суддя має право не включити до ухвали запитання, поставлені особою, яка звернулася з відповідним клопотанням, якщо відповіді на них не стосуються кримінального провадження або не мають значення для судового розгляду, обґрунтувавши таке рішення в ухвалі.
В обґрунтування своїх доводів захист зазначає, що згідно відомостей, що містяться в оспорюваному висновку, експертиза розпочалась 04 жовтня 2019 року об 11:00, тоді як слідує з матеріалів судової справи щодо розгляду клопотання слідчого про призначення цієї експертизи, авторозподіл цього клопотання у суді було завершено 04 жовтня 2019 року о 12:34, а згідно штрих-коду на ухвалі про призначення судово-медичної експертизи, вона була виготовлена в цей день о 17:44:01.
Верховний Суд бере до уваги наведені аргументи сторони захисту і при оцінці допустимості висновку експерта виходить із того, що ухвала слідчого судді про призначення судово-медичної експертизи трупу була постановлена 04 жовтня 2019 року в період з 12:34 до 17:44.
Разом з тим Суд має з`ясувати чи мав вплив час постановлення ухвали слідчого судді про призначення експертизи на допустимість відомостей, що містяться у висновку судово-медичної експертизи трупу потерпілої ОСОБА_13 .
Верховний Суд зауважує, що з висновку експерта, а також наданих в апеляційному суді пояснень експерта ОСОБА_23 , який проводив експертизу слідує, що зазначений у висновку час - 04 жовтня 2019 року з 11:00 до 13:00 - це час зовнішнього дослідження (зовнішній огляд трупу) і внутрішнього дослідження (розтин трупу).
Відповідно п. 2 Розділу ІІІ наказу МВС України, МОЗ України та Генеральної прокуратури України № 087/1193/279 від 29 вересня 2017 року «Про затвердження Порядку взаємодії між органами та підрозділами Національної поліції, закладами охорони здоров`я та органами прокуратури України при встановленні факту смерті людини» (чинній на момент вчинення інкримінованих засудженому дій) працівники бюро судово-медичної експертизи проводять розтин трупа впродовж доби з моменту його надходження до бюро судово-медичної експертизи.
З цього слідує, що працівники бюро судово-медичної експертизи, тобто експерти, за наявності, або відсутності постанови про призначення судово-медичної експертизи повинні були провести розтин трупу упродовж доби.
У свою чергу, згідно правил проведення судово-медичної експертизи (дослідження) трупів у бюро судово-медичних експертиз затверджених наказом МОЗ України № 6 від 17 січня 1995 року і зареєстрованих в Міністерстві юстиції України за № 257/793 від 26 липня 1995 року, зовнішнє та внутрішнє дослідження трупу є складовими елементами судово-медичної експертизи трупу.
Далі Суд підкреслює, що у цій справі експертиза проводилась в період з 04 жовтня до 29 листопада 2019 року. У самому висновку міститься перелік питань, що були вказані в ухвалі слідчого судді про призначення експертизи і саме на ці питання експерт надав відповідь.
Враховуючи викладене, Суд доходить висновку, що проведення зовнішнього і внутрішнього (розтину) дослідження трупу, які є складовими елементами судово-медичної експертизи за декілька годин до постановлення ухвали слідчого судді про призначення такої експертизи, з урахуванням того, що сама експертиза проводилась досить тривалий час і була закінчена через 1 місяць і 25 днів, після постановлення ухвали слідчого судді, у висновку надані відповіді на питання, які були зазначені в ухвалі про її призначення, за обставин цієї справи, не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в розумінні ст. 412 КПК, не порушило фундаментальні права і свободи сторони захисту, про які йдеться у ст. 87 КПК, та не вплинуло на справедливість процесу в цілому.
Більш того, Верховний Суд повторює, що сторона захисту в судах попередніх інстанцій не ставила під сумнів достовірність відомостей, що зафіксовані у вказаному висновку експерта, зокрема, ні щодо того, що ОСОБА_13 дійсно померла, ні що її смерть настала внаслідок завдання проникаючого колото-різаного поранення грудної клітки зліва.
Верховний Суд також бере до уваги, що пізніше законодавець сам визнав вимогу щодо обов`язкового проведення таких експертиз лише на підставі ухвали слідчого судді надмірною та виключив її з тексту кримінального процесуального закону.
Водночас Суд вважає нерелевантним посилання сторони захисту на постанову Верховного Суду від 17 жовтня 2022 року у справі № 570/4782/19 (провадження 51-3855км20), оскільки в зазначеній справі судово-медична експертиза була розпочата і завершена складанням висновку експерта до постановлення ухвали слідчого судді (висновок експерта від 15 липня 2019 року, а ухвала слідчого судді про призначення експертизи від 17 липня 2019 року). На відміну від цього у справі щодо ОСОБА_9 , експертиза почала проводитись 04 жовтня 2019 року, тобто в день постановлення ухвали слідчого судді про її призначення, і була закінчена 29 листопада 2019 року.
Та обставина, що експертиза проводилася майже два місяці, тоді як, за твердженням захисту, повинна була бути закінчена протягом одного місяця, з дня отримання від органів дізнання, попереднього слідства або суду всіх матеріалів, не вливає на її допустимість, чи достовірність, а доводів про протилежне захист не навів.
На цих підставах Суд відхиляє зазначені доводи захисту, щодо недопустимості відомостей, що містяться у висновках судово-медичних експертиз.
(ііі) процесуальні рішення і протоколи складені за результатом слідчих дій за період 06 листопада 2019 року по 20 березня 2020 року здійснених слідчою ОСОБА_14 .
Захист заперечує допустимість низки процесуальних рішень і слідчих дій проведених слідчою ОСОБА_14 , оскільки вважає, що матеріалами справи не підтверджено її повноваження на здійснення досудового розслідування цього кримінального провадження.
На спростування цих доводів прокурор під час судового розгляду надав постанову від 24 жовтня 2019 року про визначення групи слідчих, до складу якої включено слідчу ОСОБА_14 .
Сторона захисту, вважає цю постанову сумнівною, зокрема через те, що цією стороною направлено запит до Офісу Генерального прокуратура і отримано відповідь щодо відомостей у Єдиному реєстрі досудових розслідувань про призначення групи слідчих у цьому кримінальному провадженні. Згідно цієї відповіді слідча ОСОБА_14 визначена старшою групи слідчих 28 жовтня 2019 року.
Разом з тим Суд звертає увагу на те, що матеріали кримінального провадження містять доручення від 25 жовтня 2019 року, яким заступник начальника СУ ГУНП у Волинській області доручає проведення досудового розслідування старшому слідчому в ОВС СУ ГУНП у Волинській області ОСОБА_24 .
Захисники не заперечують вказані обставини, однак, вважають, що призначення слідчого повинно здійснюватись відповідною постановою, яка має відповідати вимогам статей 39, 110 КПК і бути відкритою стороні захисту в порядку ст. 290 КПК.
Верховний Суд не погоджується із такими твердженнями захисту.
По-перше, Суд зазначає, що постанова про призначення групи слідчих може бути надана для ознайомлення стороні захисту не лише при виконанні вимог ст. 290 КПК, а і під час судових розглядів в судах першої, апеляційної та касаційної інстанціях. Наведене слідує із позицію об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеною у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 477/426/17 (провадження № 51-4963кмо20).
По-друге, захисник ОСОБА_7 на обґрунтування своєї позиції посилається на висновок, зроблений у постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 04 жовтня 2021 року у справі № 724/86/20 (провадження № 51-1353кмо21), відповідно до якого за приписами статей 39, 110, ч. 1 ст. 214 КПК рішення про призначення (визначення) групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування, визначення старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих, обов`язково приймається у формі, яка повинна відповідати визначеним кримінальним процесуальним законом вимогам до процесуального рішення у формі постанови. У цьому рішенні об`єднана палата в контексті застосування приписів ст. 110 КПК зазначила, що зміст і значення процесуального рішення у формі постанови визначає не виключно його назва, а зміст, структура і обсяг викладеної у процесуальному рішенні інформації про визначення групи слідчих у кримінальному провадженні з огляду на приписи зазначеної статті кримінального процесуального закону.
Отже, процесуальне рішення керівника відповідного органу досудового розслідування про визначення групи слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування, старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих, має відповідати вимогам ст. 110 КПК. Враховуючи вимоги ч. 6 вказаної статті, таке рішення повинно бути виготовлене на офіційному бланку та підписане службовою особою, яка його прийняла.
Таким чином у разі, якщо процесуальне рішення про визначення слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування, прийнято не у формі «постанови», а у формі «доручення», однак зміст, структура і обсяг викладеної у ньому інформації відповідають вимогам КПК, то потрібно констатувати, що у відповідному кримінальному провадженні є процесуальне рішення, яким належно визначено слідчих, які здійснюватимуть досудове розслідування.
Наявне в матеріалах кримінального провадження доручення керівника органу досудового розслідування на здійснення у кримінальному провадженні № 12019030110001840 досудового розслідування слідчій ОСОБА_14 містить ті самі реквізити, що й постанова: посада особи керівника органу досудового розслідування, дата і місце складання доручення, підстави для його винесення (статті 39, 214 КПК), номер кримінального провадження, внесеного до ЄРДР та вказівки щодо проведення всебічного, повного і неупередженого дослідження всіх обставин кримінального правопорушення, надання їм належної правової оцінки і прийняття законних процесуальних рішень в передбачені законом строки .
Таким чином в матеріалах кримінального провадження наявне письмове рішення про призначення слідчої ОСОБА_14 , а тому наведені стороною захисту обставини, не свідчать, що досудове розслідування здійснювалося неуповноваженою особою і, що отримані під час такого розслідування докази є недопустимими. Наведене узгоджується із позицією Верховного Суду викладеною, зокрема у постановах від 21 березня 2023 року у справі № 336/941/19, (провадження № 51-298км23), від 17 травня 2023 року у справі № 607/20877/19 (провадження № 51-1403км23), та інших.
При цьому слід також зауважити, що сторона захисту заперечує допустимість процесуальних рішень і слідчих дій здійснених слідчою ОСОБА_14 з 06 листопада 2019 року до 20 березня 2020 року, тобто вчинених слідчою за період, після 28 жовтня 2019 року коли, навіть з урахуванням доводів захисту, вже існувала постанова про призначення групи слідчих.
З огляду на викладене Верховний Суд відхиляє такі доводи захисника.
(іv) протокол затримання ОСОБА_9 .
Захист стверджує, що протокол затримання ОСОБА_9 є недопустимим доказом, оскільки останній був затриманий 03 жовтня 2019 року о 21:50, а протокол складений 04 жовтня 2019 року. Затримання відбулось за відсутності захисника та законного представника неповнолітнього, внаслідок чого було порушено право ОСОБА_9 на захист, а саме затримання було здійснено без відповідної ухвали слідчого судді.
Верховний Суд не погоджується з такими доводами захисту, з огляду на таке.
Верховний Суд підкреслює, що в матеріалах кримінального провадження наявний протокол затримання ОСОБА_9 , складений 04 жовтня 2019 року в період з 00:50 по 01:15, який підписаний слідчим, ОСОБА_9 , захисником ОСОБА_25 , законним представником ОСОБА_9 і Директором МЦСССДМ ОСОБА_26 .
У цьому протоколі зазначено, що фактичне затримання ОСОБА_9 відбулось 03 жовтня 2019 року о 21:50.
Верховний Суд зауважує, що ст. 208 КПК не вимагає складання протоколу затримання негайно, в ході затримання. Такий протокол має бути складений, як тільки це стане практично можливим. Про наведене свідчить і вказівка у ч. 5 ст. 208 КПК про те, що в протоколі затримання, крім часу складання протоколу, має зазначатися місце, дата і точний час затримання відповідно до положень ст. 209 цього Кодексу.
Таким чином складання протоколу затримання ОСОБА_9 дещо пізніше, однак із зазначенням точного часу затримання засудженого, який не оспорює і сторона захисту, повністю узгоджується із вимогами кримінального процесуального закону.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 208 КПК уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі, зокрема у випадку, якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин.
Саме таку підставу для затримання було вказано у протоколі затримання ОСОБА_9 , оскільки потерпілі одразу вказали на засудженого як на особу, яка завдала ножових поранень їх сім`ї, а тому всупереч твердженням захисту, працівники правоохоронного органу обґрунтовано затримали ОСОБА_9 без ухвали слідчого суді.
При цьому Верховний Суд зауважує, що закон не ставить перед поліцейським вимоги вже в момент затримання переконатися поза розумним сумнівом у тому, що особа, яку він підозрює у вчиненні злочину, насправді його вчинила. Для цього існують наступні стадії кримінального провадження, під час яких обґрунтованість підозри може бути підтверджена або спростована.
Щодо відсутності захисника при затриманні ОСОБА_9 , Верховний Суд зазначає таке.
Саме фактичне затримання особи без участі захисника не є порушенням вимог кримінального процесуального закону стосовно реалізації права на захист. Вимога присутності захисника в ході затримання не передбачена положеннями КПК, Конституції України чи міжнародних договорів України. Зокрема приписи статей 207, 208 КПК не містять вимог забезпечити обов`язкову участь адвоката під час фактичного затримання (постанова Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 559/2530/19, провадження № 51-328км21).
За пунктами 3 і 4 ч. 2 ст. 87 КПК суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння: порушення права особи на захист; отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права.
Відповідно до усталеної практики касаційного суду Верховний Суд послідовно визнає недопустимими показання, отримані від підозрюваної особи під час слідчих дій у випадку порушення її права зберігати мовчання і не свідчити проти себе. (постанови від 18 грудня 2019 року у справі № 265/4872/16-к; від 26 лютого 2019 року у справі № 206/6798/16-к; від 10 вересня 2019 року у справі № 295/13008/15-к; від 09 грудня 2020 року у справі № 756/12749/18; від 02 березня 2021 року у справі № 737/641/17; від 03 червня 2021 року у справа №522/18414/19).
Однак в цій справі відсутні жодні відомості, які повідомив засуджений поліцейським, з моменту його фактичного затримання, до представлення його захисником. Більше того, засуджений на всіх стадіях кримінального провадження заперечував свою причетність до вчинення інкримінованих йому злочинів.
Крім того Суд зауважує, що одразу після фактичного затримання ОСОБА_9 працівники поліції з`ясували у останнього його вік і, дізнавшись про те, що він є неповнолітнім, одразу повідомили про це його матір ОСОБА_8 (фактичне затримання відбувалось біля дверей квартири, де проживає сім`я ОСОБА_27 ), вказавши останній, що вона є законним представником неповнолітнього затриманого.
Сам протокол було складено, в присутності як законного представника неповнолітнього, так і його захисника і інших осіб.
Таким чином, немає підстав вважати, що протокол затримання ОСОБА_9 складений внаслідок істотних порушень вимог КПК, а тому Суд відхиляє такі доводи сторони захисту.
(v) протоколи слідчих експериментів за участю потерпілих ОСОБА_11 і ОСОБА_10 з відеозаписами до них
Захист заперечує допустимість зазначених протоколів через невідповідність обстановки під час проведення слідчих дій з тією, яка була на момент вчинення злочину; відсутністю в матеріалах справи добровільної згоди власника житла чи іншого володіння, у якому проводилися слідчі дії за участю потерпілих; не зазначення серійних номерів дисків, на яких в подальшому здійснювалось копіювання відеозаписів слідчих дій, не встановлення способу отримання носіїв інформації і відсутністю оригіналів записів.
Верховний Суд відхиляє такі твердження захисту.
Суд зазначає, що сам факт проведення слідчого експерименту не за тих умов освітлення, як про це зазначає захист, не може бути достатньою підставою не брати цей доказ до уваги. Стаття 240 КПК не передбачає обов`язку відтворити всі умови, які існували на час події. У деяких випадках така вимога може поставити перед слідчими органами нездійсненне завдання. Проведення експерименту вимагає моделювання умов, максимально наближених до тих, що існували на момент події і є важливими для мети експерименту.
Більше того, як правильно зауважив апеляційний суд метою даних слідчих дій було встановлення механізму заподіяння тілесних ушкоджень потерпілим за обставин, що мали місце 03 жовтеня 2019 року. В ході проведення слідчих експериментів потерпілі повідомили про обставини події, при яких було заподіяно тілесні ушкодження їм та ОСОБА_13 , механізм їх заподіяння.
Таким чином, враховуючи мету проведення слідчих експериментів з потерпілими, невідповідність обстановки на місці вчинення кримінальних правопорушень і обстановки при проведенні вказаних слідчих дій, а саме часового проміжку, в темну пору доби і у світлу, не ставить під сумнів отриманні в ході проведення слідчих дій відомості.
Твердження захисту про те, що у матеріалах кримінального провадження відсутня згода власника житла та іншого володіння на проведення слідчих дій, не заслуговують на увагу.
Суд відзначає, що слідчі експерименти проводились за місцем проживання сім`ї Місюр.
З протоколу слідчого експерименту за участю ОСОБА_11 слідує, що він до початку слідчої дії надав добровільну згоду на проведення слідчого експерименту, а з протоколу слідчого експерименту за участі неповнолітньої ОСОБА_10 , таку згоду надав її представник ОСОБА_28 .
Таким чином слідчі експерименти проводились у житлі і іншому приміщенні, які перебувають у володінні потерпілих.
Більше того, законодавчі гарантії щодо недоторканості житла чи іншого володіння особи направлені насамперед на забезпечення дотримання прав саме володільця/користувача вказаним житлом чи майном, а не третіх осіб, які до вказаного житла чи майна не мають жодного відношення.
Сторона захисту не навела жодних доводів на обґрунтування того, як проведення слідчих експериментів за місцем проживання потерпілих, вплинуло на право підозрюваного (обвинуваченого), засудженого.
При цьому Верховний Суд бере до уваги те, що потерпілі, як під час досудового розслідування, так і в ході судових розглядів не скаржилась про порушення їх прав в цьому аспекті.
Доводи сторони захисту, що вказана слідча дія є недопустимою через те, що відеозапис проведених слідчих експериментів не є оригіналом, Верховний Суд вважає необґрунтованими з огляду на таке.
Як убачається з матеріалів провадження, слідчі експерименти проводились із фіксуванням ходу цієї слідчої дії за допомогою відеокамери, що також відображено у протоколах.
До протоколів долучено диски із відповідним відеозаписом, які приєднано до матеріалів справи. Сторона захисту в касаційних скаргах не оспорює відповідності зафіксованих на відеозаписах даних тим, які відбувалися під час слідчих дії, і не вказує про будь-яке втручання чи монтування відеозаписів. Проте зазначає, що цей запис не є оригіналом.
Ці твердження, на переконання Верховного Суду є необґрунтованими.
Відповідно до ст. 99 КПК документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об`єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, у тому числі матеріали звукозапису та електронні носії інформації. У ч. 3 ст. 99 КПК законодавець вказує, що оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа - його відображення, якому надається таке ж значення як документу.
З огляду на положення Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»: електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму (ч. 3 ст. 5); допустимість електронного документа як доказу не можна заперечувати винятково на підставі того, що він має електронну форму (ч. 2 ст. 8).
Відповідно до ст. 7 цього Закону у разі зберігання електронного документа на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа.
Матеріальний носій - лише спосіб збереження інформації, який має значення, тільки коли електронний документ виступає речовим доказом. Головною особливістю електронного документа є відсутність жорсткої прив`язки до конкретного матеріального носія. Один і той же електронний документ може існувати на різних носіях. Усі ідентичні за своїм змістом екземпляри електронного документа можуть розглядатися як оригінали та відрізнятися один від одного тільки часом і датою створення.
Ототожнення електронного доказу як засобу доказування та матеріального носія такого документа є безпідставним, оскільки характерною рисою електронного документа є відсутність жорсткої прив`язки до конкретного матеріального носія.
Отже, дослідження диска, на який перенесено дані з іншого накопичувача, за умови того, що сторона захисту не посилається на монтаж та невідповідність відтвореного запису ходу проведення обшуку, не свідчить про порушення порядку дослідження доказів, зокрема тих, що зафіксовані на електронному носії інформації.
Наведене узгоджується з позиціями Верховного Суду, викладеною зокрема в постанові від 26 травня 2021 року (справа № 761/12614/20), об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, висловленою у постанові від 29 березня 2021 року (справа №554/5090/16-к).
Що стосується тверджень захисту, що у протоколах слідчих експериментів не зазначено серійних номерів оптичних дисків на які в подальшому здійснювалося копіювання відеозапису зазначених слідчих дій, то захисники не обґрунтували, яким чином це позначилось на допустимості і достовірності результатів оспорюваних слідчих дій, особливо зважаючи на те, що захист не заперечує, що згадані слідчі дії дійсно проводились.
З огляду на викладене Верховний Суд відхиляє такі доводи сторони захисту.
(vi) речові докази
Адвокат ОСОБА_7 зазначає, що відкриття речових доказів (ножів) засудженому та його законному представнику здійснено із порушенням права ОСОБА_9 на захист через те, що ця процесуальна дія була проведена за відсутності захисника.
Верховний Суд вважає такі доводи захисника необґрунтованими.
З матеріалів провадження слідує, що 20 березня 2020 року стороні захисту, а саме ОСОБА_9 , його законному представнику і захиснику було надано доступ до матеріалів досудового розслідування і вони ознайомлювались з цими матеріалами до 30 березня 2020 року, та заявили, що бажають ознайомитись з речовими доказами.
Далі, як слідує з протоколу надання доступу до матеріалів досудового розслідування, слідча ОСОБА_14 зробила запис у протоколі, про те, що 01 квітня 2020 року сторона захисту категорично відмовилась від ознайомлення з речовими доказами та від підпису цього протоколу, що унеможливило ознайомлення її і надання доступу до речових доказів.
Разом з тим, 07 квітня 2020 року прокурор відкрив стороні захисту речові докази, про що склав відповідний протокол, у якому проставили свої підписи засуджений ОСОБА_9 , його законний представник ОСОБА_8 і захисник ОСОБА_29 .
З огляду на це Суд не знаходить підстав вважати, що у даному випадку було допущено істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, а доводів в обґрунтування протилежного сторона захисту не навела.
Проміжні висновки
Отже, з огляду на викладене, а також з урахуванням наведеної вище позиції ВП ВС колегія суддів доходить висновку, що у цій справі при збиранні доказів не було допущено істотних порушень вимог процесуального закону, що вплинули на ті чи інші конвенційні або конституційні права сторони захисту, чи обмежили в можливостях їх ефективного використання, а тому такі докази правильно були покладені судами в обґрунтування своїх висновків.
Переконливих доводів, які б спростовували ці висновки судів попередніх інстанцій касаційні скарги сторони захисту не містять.
Щодо відмови апеляційного суду у повторному дослідженні доказів
Захисник ОСОБА_6 і законний представник ОСОБА_8 вказують, що апеляційний суд не розглянув і не вирішив клопотання захисту про повторне дослідження доказів, а також визнання доказів недопустимими, внаслідок чого порушив вимоги ч. 3 ст. 404 КПК.
Верховний Суд вважає, що такі доводи не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження.
Як слідує з матеріалів кримінального провадження, під час апеляційного розгляду, захисник ОСОБА_7 заявила клопотання про дослідження апеляційним судом доказів у кримінальному провадженні, допит потерпілих, а також допит судово-медичного експерта, захисник ОСОБА_6 заявила клопотання про дослідження доказів, допит потерпілих, а також про визнання доказів недопустимими.
В судовому засіданні 15 березня 2023 року, апеляційний суд зачитав всі заявлені стороною захисту клопотання, і запитав цю сторону чи це всі клопотання, на що захист відповів що так.
Вислухавши думку учасників судового розгляду, обговоривши мотиви заявлених клопотань, суд видалився до нарадчої кімнати, по виходу з якої, постановив ухвалу від 15 березня 2023 року, якою відмовив у задоволенні клопотань захисників ОСОБА_6 і ОСОБА_7 про повторне дослідження доказів, допит потерпілих, оскільки вони не навели обґрунтованих доводів про порушення, допущені судом першої інстанції при їх дослідженні, та не зазначили мотивів неправильної оцінки місцевим судом наданих стороною обвинувачення доказів, або не врахування будь-яких доказів.
Таким чином твердження сторони захисту про те, що апеляційний суд залишив поза увагою клопотання захисника ОСОБА_6 і не вирішив його, не заслуговують на увагу.
Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що суд першої інстанції дослідив їх не повністю або з порушеннями, і може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно в разі, якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Повторне дослідження доказів є правом, а не обов`язком суду. Сама наявність клопотання про повторне дослідження того чи іншого доказу або факт непогодження сторони з висновками суду першої інстанції щодо оцінки доказів не зобов`язує суд апеляційної інстанції повторно досліджувати докази, оцінені у суді першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції, перевіряючи доводи апеляційної скарги сторони захисту, не вважав за потрібне повторно досліджувати докази і допитувати потерпілих (які були детально допитані в суді першої інстанції і захист був забезпечений правом їх допиту) в порядку ч. 3 ст. 404 КПК, оскільки сторона захисту не навела доводів на обґрунтування того, що місцевий суд дослідив докази неповністю або з порушенням, а тому апеляційний суд обмежився аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих судом першої інстанції, за результатами чого погодився з їх оцінкою.
Відмова в задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів свідчить не про порушення кримінального процесуального закону та неповноту дослідження доказів, а про відсутність аргументованих доводів щодо необхідності цих дій.
Таким чином, Верховний Суд уважає, що під час здійснення апеляційної процедури не було допущено істотних порушень приписів ст. 404 КПК.
Висновки за результатом касаційного розгляду
Верховний Суд дійшов висновку, що вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду є належно умотивованими та обґрунтованими і за змістом відповідають приписам статей 370, 374, 419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися, постановляючи рішення.
За результатом касаційної перевірки матеріалів справи, в межах доводів касаційних скарг, не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо винуватості ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115, ч. 2 ст. 15 пунктами 1, 13 ч. 2 ст. 115 КК, а доводи наведені стороною захисту, не спростовують правильності цих висновків, викладених у судових рішеннях, і не містять вагомих аргументів, які би дозволили Верховному Суду дійти переконання, що рішення були постановлені з істотним порушенням норм процесуального права або з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Ураховуючи наведене і керуючись статтями 433, 434, 436-438, 441, 442 КПК, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги захисників і законного представника неповнолітнього необхідно залишити без задоволення, а постановлені у кримінальному провадженні судові рішення - без зміни.
На цих підставах Верховний Суд ухвалив:
Касаційні скарги захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , а також законного представника неповнолітнього ОСОБА_9 - ОСОБА_8 залишити без задоволення, а вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 квітня 2022 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 03 квітня 2023 року щодо ОСОБА_9 - без зміни.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
