Справа № 420/13546/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2023 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Потоцької Н.В.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку ст. 262 КАС України) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення в Приморському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію на транспортне обслуговування,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення в Приморському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, в якому позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення в Приморському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації на транспортне обслуговування за період з 01 січня 2014 року по перше півріччя 2023 року включно, виходячи з розміру, встановленого пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 року №228 «Про порядок виплати та розміри грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та транспортне обслуговування», в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07 серпня 2013 року №536 «Про внесення змін до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 р. №228», а саме: 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність, у розрахунку на місяць;

зобов`язати Управління соціального захисту населення в Приморському районі м.Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради нарахувати та виплатити (з урахуванням виплачених сум) ОСОБА_1 грошову компенсацію на транспортне обслуговування за період з 01 січня 2014 року по перше півріччя 2023 року включно, виходячи з розміру, встановленого пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 року №228 «Про порядок виплати та розміри грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та транспортне обслуговування», в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07 серпня 2013 року №536 «Про внесення змін до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 р. №228», а саме: 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність, у розрахунку на місяць.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є особою з інвалідністю І групи підгрупи А, який потребує постійного стороннього догляду. Відповідач виплачує йому компенсацію на транспортне обслуговування осіб з інвалідністю рівними частинами двічі на рік (у березні та вересні), однак така компенсація нараховується та виплачується у меншому розмірі, ніж передбачено законодавством.

Позивач 15 травня 2023 року звернувся до відповідача із письмовою заявою про перерахунок та виплату грошової компенсації, виходячи з розміру 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність, у розрахунку на місяць, на що отримав відмову з тих підстав, що вказана грошова компенсація виплачена відповідно до діючого порядку та в межах чинного законодавства.

Позивач не погоджується із вказаною відмовою та вважає, що має право на грошову компенсацію на транспортне обслуговування відповідно до статті 28 Закону України від 06 жовтня 2005 року №2961-IV «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон №2961-IV). Закон делегує Кабінету Міністрів України право визначати порядок виплати та розміри грошової компенсації на транспортне обслуговування осіб з інвалідністю та пунктом 2 Постанови №228 установлено розміри річних грошових компенсацій, зокрема, на транспортне обслуговування - 29 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Поряд з тим, позивач просив врахувати правову позицію Верховного Суду у справі №260/4268/21, за змістом якої положення пункту 2 Постанови №228 треба розуміти так, що відсотковий розмір компенсації до прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність, є сумою, яка належить до сплати за кожен місяць відповідного півріччя, що виплачується двічі на рік рівними частинами. З огляду на наведене, відповідач зобов`язаний провести перерахунок розміру компенсації.

Процесуальні дії

Ухвалою суду від 16.06.2023 року позовну заяву залишено без руху.

03.07.2023 року до суду за вхід. №ЕП/25162/23 надійшла заява на виконання ухвали суду.

Ухвалою суду від 05.07.2023 року визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження (відповідно до ст. 262 КАСУ) без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

28.07.2023 року за вхід.№25598/23 надійшов відзив на позов, в якому, зокрема, наголошено на необґрунтованості вимог позивача, оскільки пунктом 2 Постанови №228 в редакції постанови Кабінету Міністрів від 07 серпня 2013 року №536 було установлено розмір грошової компенсації на транспортне обслуговування - 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність, у розрахунку на місяць. Вказана норма була чинна до 08 серпня 2020 року. Постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 2020 року №683 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 р. №228», яка набрала чинності 08 серпня 2020 року, пункт 2 Постанови №228 було викладено у новій редакції, згідно з якою встановлено розміри річних грошових компенсацій, зокрема, на транспортне обслуговування - 29 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Надалі постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2021 року №283 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 р. №228» було викладено в новій редакції пункт 2 Постанови №228, проте передбачено той же розмір грошової компенсації.

Позивачу компенсація на транспортне обслуговування виплачена з розрахунку 29 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а вимоги позивача ґрунтуються на власних домислах.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Розпорядженням Головного управління праці та соціального захисту населення Одеської облдержадміністрації від 31.12.2004 року №10371 гр. ОСОБА_1 призначено компенсацію на транспортне обслуговування.

ОСОБА_1 є особою з інвалідністю І групи підгрупи А, який потребує постійного стороннього догляду, що підтверджується Довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №226217.

ОСОБА_1 нарахована та виплачена грошова компенсація на транспортне обслуговування в наступних розмірах.

У 2014 році - 275,21 грн. (949*29%=275,21 грн., прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, складав: 01.01.2014-31.12.2014-949 грн.);

У 2015 році - 287,29 грн. ((949*8+1074*7)/12*29%=287,29 грн., прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, складав: 01.01.2015- 31.08.2015-949 грн; 01.09.2015 -31.12.2015-1074 грн.);

У 2016 році - 325,11 грн. ((1074*4+1130*7+1247*1)/12*29%=325,11 грн., прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, складав: 01.01.2016- 30.04.2016-1074 грн; 01.05.2016-30.11.2016-1130 грн; 01.12.2016-31.12.2016- 1247 грн.);

У 2017 році - 375,67 грн. ((1247*4+1312*7+1373*1)/12*29%=375,67 грн., прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, складав: 01.01.2017-30.04.2017-1247 грн; 01.05.2017 -30.11.2017-1312 грн; 01.12.2017-31.12.2017- 1373грн.);

Оскільки, у 2015 році гр. ОСОБА_1 було виплачена компенсація у розмірі 278,23 грн (замість 287,29 грн.), Позивачу була донарахована компенсація - у 2016 році на 8,13 грн.(333,24 грн. замість 325,11 грн), а у 2017 році на 0,93 грн.(376,60 грн замість 375,67 грн).

У 2018 році - 408,66 грн. ((1373*6+1435*51497*1)/12*29%=408,66 грн., прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, складав: 01.01.2018- 30.06.2018 -1373 грн; 01.07.2018-30.11.2018-1435 грн; 01.12.2018-31.12.2018- 1497 грн.);

У 2019 році 445,63грн. ((1497,00*6+1564,00*5+1638,00*1)/12*29%=445,63 грн., прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, складав: 01.01.2019-30.06.2019-1497 грн; 01.07.2019-30.11.2019- 1564 грн; 01.12.2019-31.12.2019-1638 грн.);

У 2020 році - 487,12 грн.((1638,00* 6+1712,00*5+1769,00*1)/12*29%=487,12 грн. прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, складав: 01.01.2020-30.06.2020-1638 грн; 01.07.2020-30.11.2020- 1712 грн; 01.12.2020-31.12.2020-1769 грн.);

У 2021 році - 527,26 грн. ((1769*6+1854*5+1934)/12*29%=527,26 грн., прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, складав: 01.01.2021-30.06.2021-1769 грн; 01.07.2021-30.11.2021-1854 грн; 01.12.2021-31.12.2021- 1934 грн.);

У 2022 році - 575,94грн. ((1934,00*6+2027,00*5+2093,00*1)/12*29%=575,94 грн., прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, складав: 01.01.2022-30.06.2022-1934 грн; 01.07.2022-30.11.2022-2027 грн; 01.12.2022-31.12.2022- 2093 грн.);

У 2023 році - 303,49 грн. (2093*29%=606,97/2=303,49 грн. прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, складає: 01.01.2023-31.12.2023- 2093 грн.).

15.05.2023 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до Управління соціального захисту населення в Приморському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради щодо нарахування та виплати грошової компенсації на транспортне обслуговування за період з 01 січня 2014 року по перше півріччя 2023 року включно, виходячи з розміру, встановленого пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 року №228 «Про порядок виплати та розміри грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та транспортне обслуговування», в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07 серпня 2013 року №536 «Про внесення змін до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 р. №228», а саме: 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність, у розрахунку на місяць, проте, листом від 19.05.2023 року №2749/18-03 позивачу відмовлено.

РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА ВИСНОВКИ СУДУ

Основні засади створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для усунення або компенсації наслідків, спричинених стійким порушенням здоров`я, функціонування системи підтримання особами з інвалідністю фізичного, психічного, соціального благополуччя, сприяння їм у досягненні соціальної та матеріальної незалежності визначає Закон України від 06 жовтня 2015 року №2961-IV «Про реабілітацію осіб з інвалідністю» (далі - Закон №2961-IV).

Відповідно до статті 3 Закону №2961-IV одним із основних завдань законодавства України з питань реабілітації осіб з інвалідністю є створення умов для усунення обмежень життєдіяльності осіб з інвалідністю, відновлення і компенсації їх порушених або втрачених здатностей до побутової, професійної, суспільної діяльності.

Частинами першою, сьомою статті 26 Закону №2961-IV визначено, що держава гарантує розробку, виробництво технічних та інших засобів реабілітації та закупівлю спеціального автотранспорту, виробів медичного призначення та забезпечення ними осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю для соціальної адаптації, полегшення умов праці і побуту, спілкування осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, поширює інформацію про таку продукцію. Облік осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, які забезпечуються технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення, спеціальним автотранспортом, у межах повноважень здійснюють місцева державна адміністрація і охорони здоров`я.

Виплата грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування регламентована положеннями статті 28 Закону №2961-IV, згідно з якою грошові компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля та на транспортне обслуговування виплачуються особам з інвалідністю, на дітей з інвалідністю, які відповідно до законодавства мають право на забезпечення автомобілем.

Грошова компенсація на транспортне обслуговування виплачується особам з інвалідністю, законним представникам недієздатних осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, які перебувають на обліку для одержання автомобілів, а також які мають право на забезпечення автомобілями і за власним бажанням відмовилися від їх одержання і бажають отримувати грошову компенсацію чи які не одержали автомобілі у зв`язку з протипоказаннями для їх керування.

Після одержання особою з інвалідністю, законним представником недієздатної особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю автомобіля виплата їй грошової компенсації на транспортне обслуговування припиняється і виплачується грошова компенсація на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля.

Грошова компенсація на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів виплачується особам з інвалідністю, законним представникам недієздатних осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, які забезпечені автомобілями безоплатно чи на пільгових умовах або які мають право на забезпечення автомобілем безоплатно чи на пільгових умовах, але не одержали його і користуються автомобілями, придбаними за власні кошти.

Грошові компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля та на транспортне обслуговування призначають і виплачують місцева державна адміністрація.

Порядок виплати і розміри грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 28 Закону №2961-IV Кабінет Міністрів України постановою №228 затвердив Порядок виплати грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування (Порядок №228).

Так початково на момент призначення позивачу грошової компенсації на транспортне обслуговування пункт 2 Постанови №228 був викладений у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07 серпня 2013 року №536 «Про внесення змін до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 р. №228» (далі - Постанова №536), яким було встановлено, що грошові компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів виплачуються інвалідам, законним представникам дітей-інвалідів, що мають автомобілі та мотоколяски, - у розмірі відповідно 22 відсотків та 16 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність, у розрахунку на місяць, на транспортне обслуговування - у розмірі 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність, у розрахунку на місяць.

Надалі постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 2020 року №683 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 р. №228» (далі - Постанова №683), яка набрала чинності з 08 серпня 2020 року, пункт 2 викладено у такій редакції: «Установити, що для осіб з інвалідністю і законних представників дітей з інвалідністю, які мають автомобілі та мотоколяски, розміри річних грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів становлять відповідно 22 відсотків та 16 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на транспортне обслуговування - 29% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.».

З 01 липня 2021 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 31 березня 2021 року №283 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 р. №228» (далі - Постанова №283), якою пункт 2 викладено у новій редакції такого змісту: «Установити, що для осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, які мають автомобілі та мотоколяски, розміри річних грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та мотоколясок становлять відповідно 22 відсотків та 16 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на транспортне обслуговування - 29 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації можуть встановлювати розміри компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування вищі, ніж зазначені в цьому пункті, в разі наявності фінансових можливостей.».

Отже, згідно з пунктом 2 Постанови №228 в редакції Постанови №536 особам з інвалідністю виплачувалася грошова компенсація на транспортне обслуговування у розмірі 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність, у розрахунку на місяць; пунктом 2 Постанови №228 в редакції Постанови №683, чинній з 08 серпня 2020 року, встановлено розмір річної грошової компенсації для осіб з інвалідністю на транспортне обслуговування - 29 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Тобто, з 08 серпня 2020 року Кабінетом Міністрів України встановлено інший механізм обрахунку розміру грошової компенсації (на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та на транспортне обслуговування), який призвів до зменшення розміру грошової компенсації.

Пунктом 5 Порядку №228 передбачено, що компенсації виплачуються рівними частинами двічі на рік - у березні за перше та у вересні за друге півріччя поточного року з дня їх призначення.

При цьому перелік осіб, яким призначається компенсація на транспортне обслуговування, визначений у пункті 14 Порядку №228.

Зміст наведених норм права свідчить про те, що грошова компенсація (на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля та транспортне обслуговування) є гарантованою державою виплатою для створення умов для усунення обмежень життєдіяльності осіб з інвалідністю, відновлення і компенсації їх порушених або втрачених здатностей до побутової, професійної, суспільної діяльності, яка призначається особам з інвалідністю та дітям з інвалідністю, які відповідно до законодавства мають право на забезпечення автомобілями на підставі висновку медико-соціальної експертної комісії про наявність у осіб з інвалідністю медичних показань для забезпечення їх автомобілем і заяви такої особи.

Згідно зі статтею 20 Конвенції про права осіб з інвалідністю, ратифікованої Законом України від 16 грудня 2009 року №1767-VI «Про ратифікацію Конвенції про права осіб з інвалідністю і Факультативного протоколу до неї», держави-учасниці взяли на себе зобов`язання вживати ефективних заходів для забезпечення індивідуальної мобільності осіб з інвалідністю з максимально можливим ступенем їхньої самостійності, зокрема шляхом сприяння індивідуальній мобільності осіб з інвалідністю вибраним ними способом, у вибраний ними час та за доступною ціною (пункт «а» частини першої).

До того ж відповідно до Європейської соціальної хартії 1996 року (переглянута), яка була ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року №137-V «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)», Україна взяла на себе зобов`язання вважати обов`язковими для України статті та пункти частини II Хартії (за переліком), зокрема, з метою забезпечення особам з інвалідністю, незалежно від їхнього віку та характеру і походження їхньої інвалідності, ефективного здійснення права на самостійність, соціальну інтеграцію та участь у житті суспільства сприяти їхній всебічній соціальній інтеграції та участі у житті суспільства, зокрема, шляхом вжиття заходів, включаючи технічну допомогу, що спрямовані на усунення перешкод для спілкування і пересування і що надають доступ до транспорту, житла, культурної діяльності і відпочинку (пункт 3 статті 15).

Тобто, держава взяла на себе зобов`язання в процесі виконання своїх соціальних обов`язків вживати заходів для забезпечення та утвердження права осіб на соціальний захист, у тому числі соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, зокрема щодо індивідуальної мобільності.

Суд зазначає, що Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать особи з інвалідністю, які в силу стійкого розладу функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем призводить до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 19 жовтня 2022 року у справі №260/4268/21, вирішуючи спір у подібних правовідносинах (спір стосувався нарахування та виплати особі з інвалідністю з дитинства грошової компенсації на транспортне обслуговування за період з 28 жовтня 2019 року по 01 липня 2021 року включно, виходячи з розміру, визначеного пунктом 2 Постанови №228 в редакції Постанови №536, а саме 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність, у розрахунку на місяць) дійшов правового висновку, що зменшення розміру компенсації на транспортне обслуговування через зміну механізму його обчислення - з 29 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на місяць до 29 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність на рік, тобто у дванадцять разів, вказує на порушення державою конвенційних зобов`язань, взятих на себе у зв`язку з ратифікацією Конвенції про права осіб з інвалідністю та Європейській соціальній хартії (переглянута), оскільки не узгоджується із взятими Україною на себе зобов`язаннями сприяти індивідуальній мобільності осіб з інвалідністю вибраним ними способом, у вибраний ними час та за доступною ціною; а також сприяти їхній всебічній соціальній інтеграції та участі у житті суспільства, зокрема, шляхом вжиття заходів, включаючи технічну допомогу, що спрямовані на усунення перешкод для спілкування і пересування і що надають доступ до транспорту, житла, культурної діяльності і відпочинку.

Верховний Суд звернув увагу, що у рішеннях Конституційного Суду України неодноразово зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається. Разом з тим Конституційний Суд України також неодноразово висловлював позицію щодо можливості встановлення обмежень розміру соціальних виплат.

Так відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні №20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави.

Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що неодноразово, висловлюючи правову позицію щодо можливості обмеження розміру соціальних виплат, ЄСПЛ, не заперечуючи право держав зменшувати такий розмір, не сформулював правової позиції щодо достатнього розміру таких соціальних виплат, підкреслюючи водночас необхідність забезпечення прозорості, недискримінаційного характеру відповідних змін, не покладення надмірного тягаря на заявників внаслідок такого втручання держави. Така практика свідчить про достатньо широке «поле» для розсуду, яке ЄСПЛ залишає державам у питаннях соціального забезпечення.

Наведене свідчить про те, що ЄСПЛ визнає можливість того, що виплати соціального страхування можуть бути зменшені або припинені, однак, розглядаючи питання відповідності таких дій, у кожній конкретній справі враховує всі відповідні обставини справи і з`ясовує: чи було законним таке втручання, чи переслідувало легітимну мету таке втручання та чи не поклало таке втручання надмірний тягар на особу, якої це стосується.

Водночас, як було зазначено вище, зменшення у дванадцять разів розміру компенсації на транспортне обслуговування через зміну механізму його обчислення, не може визначатись як законне втручання держави у мирне володіння майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), оскільки незабезпечення Україною взятих на себе зобов`язань щодо сприяння особам з інвалідністю їх індивідуальній мобільності та усунення перешкод для їх пересування суперечить конвенційним принципам Конвенції про права осіб з інвалідністю та ефективному втіленню в життя прав i принципів Європейської соціальної хартії (переглянутої).

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі №913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі №160/1088/19).

При вирішенні цього спору суд враховує позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 19 жовтня 2022 року у справі №260/4268/21, згідно з якою суди у період чинності пункту 2 в редакції, яка передбачає, що розміри річних грошових компенсацій на транспортне обслуговування становлять 29 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, у правовідносинах щодо виплати грошової компенсації на транспортне обслуговування, передбаченої статтею 28 Закону №2961-IV, повинні застосовувати пункт 2 Порядку №228 в редакції Постанови №536, згідно з якою грошова компенсація на транспортне обслуговування виплачуються особам з інвалідністю у розмірі 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність у розрахунку на місяць з урахуванням положень міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а саме статті 1 Першого протоколу до Конвенції, положень Конвенції про права осіб з інвалідністю та Європейської соціальної хартії (переглянутої).

Суд також зазначає, що хоч наведені правові висновки зроблені Верховним Судом стосовно змін до пункту 2 Постанови №228 в редакції Постанови №683 (до 01 липня 2021 року), однак суттєвих відмінностей пункт 2 Постанови №228 в редакції Постанови №283 з 01 липня 2021 року в частині визначення розміру грошової компенсації не зазнав, а так само як і зміни, внесені Постановою №683, передбачає розмір річної грошової компенсації на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та мотоколясок (відповідно 22 відсотки та 16 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а на транспортне обслуговування - 29 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність), що не змінює суті правових висновків Верховного Суду у постанові від 19 жовтня 2022 року у справі №260/4268/21.

У цьому контексті слід зазначити, що грошова компенсація на транспортне обслуговування та компенсація на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля є аналогічними пільгами (компенсаціями) й гарантованими державою виплатами, однак здійснюються до та, відповідно, після одержання особою з інвалідністю, законним представником дитини з інвалідністю спеціального автотранспорту, оскільки виплачуються особам, які відповідно до законодавства мають право на забезпечення автомобілями.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та встановлених обставин, суд у цій справі дійшов висновку про задоволення позовних вимог повністю.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись ст. ст. 2-9, 242, 246, 250, 251, 255, 262, 293-297 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення в Приморському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію на транспортне обслуговування - задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення в Приморському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації на транспортне обслуговування за період з 01 січня 2014 року по перше півріччя 2023 року включно, виходячи з розміру, встановленого пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 року №228 «Про порядок виплати та розміри грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та транспортне обслуговування», в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07 серпня 2013 року №536 «Про внесення змін до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 р. №228», а саме: 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність, у розрахунку на місяць.

Зобов`язати Управління соціального захисту населення в Приморському районі м.Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради нарахувати та виплатити (з урахуванням виплачених сум) ОСОБА_1 грошову компенсацію на транспортне обслуговування за період з 01 січня 2014 року по перше півріччя 2023 року включно, виходячи з розміру, встановленого пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 року №228 «Про порядок виплати та розміри грошових компенсацій на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобілів та транспортне обслуговування», в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 07 серпня 2013 року №536 «Про внесення змін до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 р. №228», а саме: 29 відсотків прожиткового мінімуму на одну особу, яка втратила працездатність, у розрахунку на місяць.

Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293-297 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення підписано 05.10.2023 року у зв`язку з перебуванням головуючого судді у щорічній черговій відпустці.

ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1 )

Управління соціального захисту населення в Приморському районі м. Одеси Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради (адреса: 65058, Одеська обл., м. Одеса, вул. Маршала Говорова, буд. 7, Код ЄДРПОУ 36290160, тел. +38 (048) 705-17-22, ел. адреса: ІНФОРМАЦІЯ_2)

Головуючий суддя Н.В. Потоцька