Яготинський районний суд Київської області

Справа № 382/55/23

Провадження № 2/382/175/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2023 року м. Яготин

Яготинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Нарольського М. М.,

при секретарі Матвієнко Ю. Л.,

за участю представника позивача Конкіна В. В. (в режимі відеоконферецзв`язку),

представника відповідача Лещенка С. О.,

представника третьої особи Кучми А. Г. (в режимі відеоконферецзв`язку),

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 382/55/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Овертон логістик" до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, дочірнє підприємство "Кондитерська корпорація "Рошен", Міністерство оборони України, про відшкодування шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Овертон логістик" (далі - Товариство) звернулося до Яготинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, дочірнє підприємство Кондитерська корпорація "Рошен" (далі - Підприємство), про відшкодування шкоди, відповідно до вимог якого просить: стягнути з відповідача на користь позивача 3549138,60 грн для відшкодування шкоди, завданої під час виконання трудових обов`язків.

Позовні вимоги вмотивовані положеннями ст. ст. 130, 134, 135-3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП). В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наступне. З 05.06.2021 року відповідач був працівником позивача на посаді водія автотранспортник засобів. 23.06.2022 року відповідача звільнено з посади водія автотранспортних засобів за власним бажанням. До кола трудових обов`язків відповідача входило здійснення перевезень вантажів атомобільним транспортом. Для цього його було забезпечено складом транспортних засобів: вантажним автомобілем марки DAF XF, реєстраційний номер НОМЕР_1 , (WIN XLRTE47MS0G308697), з напівпричепом марки SHIMITZ, реєстраційний номер НОМЕР_2 (WIN НОМЕР_3 ) (далі - транспортний засіб). Відповідно до товарно-транспортної накладної № P-SE 02593 від 25.04.2022 року відповідач на транспортному засобі здійснив перевезення вантажу за маршрутом: АДРЕСА_1 . 27.04.2022 року відповідач отримав від позивача чергове завдання на здійснення перевезення вантажу на транспортному засобі за маршрутом: АДРЕСА_2 . Рухаючись за маршрутом, 28.04.2022 року відповідач вчинив адміністративні правопорушення, а саме, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 399208 від 28.04.2022 року, відповідач 28.04.2022 року о 15 годині 15 хвилин на 556 км а/д М-30, не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою та відповідно не відреагував на її зміну і здійснив біля блокпосту на виїзді в м. Умань з`їзд у кювет. Поряд з цим, співробітниками патрульної поліції встановлено, що відповідач під час ДТП керував тренспортним засобом в cтані алкогольного сп`яніння. Під час огляду на стан сп`яніння відповідач продув алкотестер "Драгер", результат якого - 2,95%, чим порушив вимоги пункту 2.9 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР), за що відповідальність передбачена ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративне правопорушення (далі - КУпАП). Постановою Уманського міськрайонного суду Черкаської області в рамках справи № 705/1620/22 об`єднано в одне провадження матеріали справ про адміністративне правопорушення № 705/1620/22 та № 705/1622/22 про притягнення відповідача до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 та ст. 124 КУпАП. В судовому засіданні відповідач свою вину у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 130 та ст. 124 КУпАП, визнав повністю. Постановою Уманського міськрайонного суду Черкаської області у справі № 705/1620/22 від 14.07.2022 року відповідача визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 130 та ст. 124 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Крім цього, після виявлення відповідача стану алкогольного сп`яніння, працівниками патрульної поліції 28.04.2022 року транспортний засіб тимчасово затриманий та розміщений на штрафному майданчику. Відповідно до приписів пункту 3 наказу Черкаської обласної військової адміністрації від 02.03.2022 року № 2, зі змінами внесеними наказом від 26.03.2022 року № 8, матеріали стосовно транспортного засобу направлено на розгляд робочої групи з розгляду питань примусового відчуження або вилучення майна у зв`язку із впровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану саме з причини знаходження відповідача, як водія транспортного засобу, в стані алкогольного сп`яніння. Листом № 20/Л-1986 з від 12.05.2022 року Головне управління національної поліції в Черкаській області на адвокатській запит адвоката повідомила, що відповідно до рішення Робочої групи (протокол № 98 від 29.04.2022 року) транспортний засіб примусово відчужено. Поряд з цим, 18.02.2021 року між Підприємством (орендодавець) та Товариством (орендар) укладено договір оренди транспортних засобів № 5 (далі - договір оренди), предметом якого є тимчасове платне користування транспортним засобом, залогова вартість якого сторони договору визначели в загальному розмірі 98 000 євро.

Таким чином, як стверджує позивач, відповідно до положень договору оренди позивач (Товариство, орендар) допустив порушення своїх господарських зобов`язань з повернення транспортного засобу власнику (Підприємству, орендодавцю). У зв`язку із відчуженням транспортного засобу та згідно з умовами договору оренди у позивача виник господарсько-правовий обов`язок здійснити відшкодування власнику залогової вартості втраченого ним транспортного засобу на загальну суму 98 000 євро. 06.10.2022 року позивач отримав від Підприємства претензію № 06/10-22 з вимогою відшкодування завданих внаслідок неправомірних дій працівника позивача збитку в розмірі 3549138,60 грн. Позивач вважає, що пряма дійсна шкода від дій відповідача полягає у витратах позивача по відновленню свого порушеного права на законне використання у власній господарській діяльності транспортного засобу, які складають спірну суму.

Ухвалою від 27.02.2023 року відкрито провадження та призначено її до підготовчого засідання в порядку загального позовного провадження, а ухвалою від 25.04.2023 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Міністерство оборони України.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що позовні вимоги є необґрунтованими та передчасними. Відповідач зазначає, що відповідно до положень Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану", Постанови Кабінету Міністрів України від 31.10.2012 року № 998 "Деякі питання здійснення повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" примусове відчуження майна в умовах правового режиму воєнного стану може здійснюватися з попереднім повним відшкодуванням його вартості або наступним повним відшкодуванням його вартості; власник має право подати заяву про виплату наступної повної компенсації за примусово відчужене майно, яка приймається, обліковується і розглядається за місцем відчуження майна (до територіального центру комплектування та соціальної підтримки), із додаванням акту про примусове відчуження майна та висновку про його вартість. За результатами розгляду заяви відповідні органи оформлюють висновок про здійснення виплат для наступної повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану. У даному випадку: відповідний акт встановленого зразка взагалі не надано; транспортний засіб на транспортно-товарознавчу експертизу для визначення вартості не надавався; інформація стосовно державного обліку з Єдиного державного реєстру транспортних засобів та відповідного журналу позивачем також не надано; позивач не конкретизує, у кого на даний час знаходиться в розпорядженні транспортний засіб, а з наявної у відповідача інформації слідує, що він перебуває у розпорядженні Підприємства. Отже, на позивача покладений обов`язок, з урахуванням предмету і підстав позову, довести ті обставини, на які він посилається, як на підставу своїх позовних вимог.

Ухвалою від 18.07.2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити. Представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити. Представник третьої особи-2 підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити. Представник третьої особи-1 у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, подав до суду заяву, в якій просив розглядати справу без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить позов задовольнити.

Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, що мають істотне значення для її розгляду і вирішення по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 18.02.2021 року між Підприємством (орендодавець) та та Товариством (орендар) укладено договір оренди транспортних засобів № 5 (договір оренди), предметом якого є тимчасове платне користування транспортними особами, які перелічені у додатку до договору. Відповідно до додатку № 22 від 01.05.2022 року до договору оренди позивачу передано в оренду, зокрема, транспортний засіб, а саме: вантажний автомобіль марки DAF XF, реєстраційний номер НОМЕР_1 (WIN НОМЕР_4 ), залогова вартість якого визначена в розмірі 64 000 євро (дата передачі в оренду 12.04.2021), напівпричіп марки SCHMITZ, реєстраційний номер НОМЕР_2 (WIN НОМЕР_3 ), залогова вартість якого визначена в розмірі 34000 євро (дата передачі в оренду 12.04.2021).

Відповідно до наказу Товариства № 43 від 04.06.2021 року ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду водія.

Відповідно до товарно-транспортної накладної № P-SE 02593 від 25.04.2022 року ОСОБА_1 забезпечено транспортним засобом, на якому він здійснював перевезення вантажу за маршрутом: АДРЕСА_1 .

Згідно з товарно-транспортною накладною № Р634 від 27.04.2022 року водій на транспортному засобі здійснював перевезення вантажу за маршрутом: АДРЕСА_2 .

Згідно з постановою Уманського міськрайонного суду Черкаської області у справі № 705/1620/22 від 14.07.2022 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 130 та ст. 124 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

Відповідно до цієї постанови, згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ДПР 18 № 399208 від 23.04.2022 року, ОСОБА_1 28.04.2022 о 15 годині 15 хвилин на 556 км а/д М-30, керував вантажним транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння. Продув алкотестер "Драгер" результат 2,95‰, чим порушив вимоги п. 2.9 Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП. Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ДПР 18 № 3999209 від 28.04.2022, ОСОБА_1 28.04.2022 о 15 годині 15 хвилин на 556 км а/д М-30, керував транспортним засобом, не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою та відповідно не відреагував на її зміну і здійснив з`їзд у кювет. В результаті ДТП транспортний засіб отримав механічні пошкодження, чим порушив вимоги п. 2.3б ПДР України, за що відповідальність передбачена ст.124 КУпАП. В судовому засіданні ОСОБА_1 свою вину у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 130 та ст. 124 КУпАП, визнав.

Як вбачається із акту огляду та тимчасового затримання транспортного засобу від 28.04.2022 року, транспортний засіб оглянуто та тимчасово затримано органом поліції; власником транспортного засобу вказано "КК "Рошен".

Як вбачається із протоколу оперативної наради робочої групи з розгляду питань примусового відчуження майна у зв`язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану від 29.04.2022 року № 91, відповідно до якого ухвалено: лист Уманського PУП ГУН в Черкаській області від 20.04.2022 № 3958 вважати таким, що розглянуто робочою групою. Відповідно до вказаного в листі Уманського РУП ГУНП в Черкаській області від 29.04.2022 № 3958 майна транспортний засіб робочій групі здійснити примусове відчуження майна у зв`язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану на користь військової частини НОМЕР_5 : транспортний засіб. Відчуження майна робочій групі здійснювати шляхом складання акту про примусове відчуження або вилучення майна. Акт складати в трьох оригінальних примірниках: 1 робочій групі, 2 органу, якому передається транспортний засіб, 3 колишньому власнику (або його законному представнику). У встановленому чинним законодавством порядку визначати вартість відчуженого або вилученого майна. Відповідну інформацію про вартість долучати до матеріалів. Дане протокольне рішення подати на погодження Черкаській обласній військовій адміністрації, відповідно до вимог п. 5 розпорядження Черкаської ОВА від 04.03.2022 № 97. Після погодження, завірену належним чином копію даного протоколу направити до Уманського РУП ГУНП в Черкаській області, оригінал залишити в Черкаській обласній військовій адміністрації.

Відповідно до акту про примусове відчуження або вилучення майна № 106/01/13-13-05 від 29.04.2022 здійснено примусове вилучення транспортного засобу, також вбачається, що "…для сприяння та посилення діяльності правоохоронних органів у забезпеченні правопорядку на території Черкаської області, відповідно до частини четвертої статті 41, статті 64 Конституції України, згідно якої в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії, Законів України "Про правовий режим воєнного стану", "Про оборону України", "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану", Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-ІХ, Указу Президента України від 14.03.2022 № 133/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 15.03.2022 № 2119-ІХ, Указу Президента України від 18.04.2022 № 259/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 21.04.2022 № 2212-ІХ, а також Порядку розгляду заяв та здійснення виплат для наступної повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 31.10.2012 № 998 здійснено примусове вилучення транспортного засобу - вантажний - спеціалізований сідловий тягач - DAF XF 105.460, д.н.з. НОМЕР_1 , 2020 р.в. та напівпричіп SCHMITZ SKO 24L, д.н.з. НОМЕР_2 , 2020 р.в. на користь військової частини НОМЕР_5 , у особи власника яким є: ДОЧІРНЄ ПІДПРИЄМСТВО "КОНДИТЕРСЬКА КОРПОРАЦІЯ "РОШЕН", місто Київ, проспект Науки, 1, код ЄДРПОУ 25392188. Право власності на майно підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 та SCHMITZ SKO 24L - НОМЕР_7 . Опис майна, достатній для його ідентифікації: марка DAF модель XF 105.460, д.н.з. НОМЕР_8 , VIN: НОМЕР_4 , рік випуску - 2020, колір - білий, тип пального - дизельне паливо. Опис майна, достатній для його ідентифікації: марка SCHMITZ модель SKO 24L, д.н.з. НОМЕР_2 , VIN: НОМЕР_3 , рік випуску - 2020, колір -білий. Оцінку транспортного засобу буде проведено у встановлений чинним законодавством термін. На момент підписання цього акта попереднього повного відшкодування вартості майна не проводилось." Даний акт підписаний: уповноваженими особами: Головою робочої групи з розгляду питань примусового відчуження або вилучення майна у зв`язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану (начальник Черкаського обласного штабу) ОСОБА_2 . Члени робочої групи: начальник Черкаського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки ОСОБА_3 , керівник штабу зони територіальної оборони № 13 командир військової частини НОМЕР_9 ОСОБА_4 , командир військової частини НОМЕР_10 ОСОБА_5 , заступник начальника слідчого управління ГУНП в Черкаській області начальник організаційно-методичного відділу О. Матвієнко, начальник Черкаського НДЕКЦ МВС В. Аксьонов, начальник Регіонального сервісного центру МВС в Черкаській області В. Андрущенко, заступник начальника управління превентивної діяльності начальник відділу організації діяльності груп реагування Головного управління Національної поліції в Черкаській області С. Кузнець. Дата підписання акта 11.05.2022 р.

Відповідно до листів № 20/к-1986з від 12.05.2022 року Головного управління Національної поліції в Черкаській області Національної поліції України та № 4548/01/19 від 13.05.2022 року Уманського районного управління поліції ГУНП в Черкаській області Національної поліції України, направлених адвокату В. Конкіну, повідомлено, що відповідно до п. 3 наказу Черкаської обласної військової адміністрації від 02.03.2022 № 2, зі змінами внесеними наказом від 26.03.2022 № 8, у разі виявлення осіб за кермом транспортного засобу у стані алкогольного сп`яніння здійснюється оформлення матеріалів відповідно до КУпАП з одночасним затриманням транспортного засобу на термін не більше 3-х діб, а також передаються відповідні матеріали обласному військовому командуванню для вирішення питання щодо примусового відчуження або вилучення транспортного засобу для виконання завдань з оборони України, її захисту, суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості в умовах правового режиму воєнного стану. Розпорядженням Черкаської обласної військової адміністрації від 04.03.2022 № 97 створено робочу групу з розгляду питань примусового відчуження або вилучення майна у зв`язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану. 28.04.2022 працівниками відділу поліцейської діяльності № 2 Уманського РУП ГУНП відносно водія транспортного засобу ОСОБА_1 складено протоколи про адміністративні правопорушення серії ДПР18 № 399208 за ч. 1 ст. 130 КУпАП та серії ДПР18 № 399209 за от. 124 КУпАП та направлено на розгляд до Уманського міськрайонного суду. В той час, відповідно до п. 3 наказу Черкаської обласної військової адміністрації від 02.03.2022 № 2, зі змінами внесеними наказом від 26.03.2022 № 8, транспортний засіб було затримано та відповідні матеріали Уманським РУП ГУНП за вихідним № 3958 від 29.04.2022 направлено на розгляд Робочої групи. Рішенням Робочої групи (протокол № 98 від 29.04.2022) прийнято рішення про примусове відчуження транспортного засобу у зв`язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану на користь військової частини НОМЕР_5 . 11.05.2022 представниками військової частини НОМЕР_5 транспортний засіб відповідно до протоколу Робочої групи № 98 від 29.04.2022 та Акту про примусове відчуження або вилучення майна від 29.04.2022 № 106/01/13-13-05 отримано з території по АДРЕСА_3 , де він зберігався. Інформацією щодо місця знаходження транспортного засобу після передачі 11.05.2022 представникам військової частини НОМЕР_5 органи поліції не володіють.

Відповідно до копій свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів НОМЕР_11 від 12.03.2021 та НОМЕР_7 транспортнй засіб (вантажний автомобіль марки DAF XF, реєстраційний номер НОМЕР_1 , з напівпричепом марки SCHMITZ, реєстраційний номер НОМЕР_2 ) належить Підприємству, тобто третій особі у справі.

Відповідно до наказу Товариства № 60 від 23.06.2022 року ОСОБА_1 звільнено на підставі ст. 38 КЗпП України, тобто у зв`язку із розірванням трудового договору з ініціативи працівника.

06.10.2022 року Підприємство (третя особа) направило Товариству (позивачу) претензію № 06/10-22 з вимогою відшкодування завданих внаслідок неправомірних дій працівника позивача збитків в розмірі 3549138,60 грн з посиланням на укладений сторонами договір оренди, зазначивши, що транспортний засіб на праві приватної власності належить Підприємству, а Товариство (орендар) відповідно до п. 7.2 договору оренди, ст. 193 ГК України зобов`язано відшкодувати Підприємству вартість транспортного засобу вартістю 98000 євро, що є еквівалентом 3549138,60грн, протягом п`яти банківських днів з дати отримання цієї претензії; у разі не виконання Товариством вимог претензії або залишення претензії без відповіді Підприємство залишає за собою право використати всі засоби правового захисту, передбачені чинним законодавством України, у тому числі поновлення порушеного права, стягнення штрафних санкцій, відшкодування збитків, витрат на юридичні послуги та інших витрат, пов`язаних із відповідними юридичними діями.

Вказана претензія Підприємства Товариством станом на день розгляду справи не задоволена, грошові кошти Підприємству Товариством не перераховані, що підтвердив представник позивача у судовому засіданні. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Спір у справі виник внаслідок того, що, як стверджує позивач у позовній заяві, внаслідок неправомірних дій відповідача (колишнього працівника Товариства під час виконання ним трудових обов`язків), відповідно до положень договору оренди позивач (Товариство, орендар) допустив порушення своїх господарських зобов`язань з повернення транспортного засобу власнику (Підприємству, орендодавцю). У зв`язку із відчуженням транспортного засобу та згідно з умовами договору оренди у позивача виник господарсько-правовий обов`язок здійснити відшкодування власнику залогової вартості втраченого ним транспортного засобу. Позивач отримав від Підприємства претензію з вимогою відшкодування завданих внаслідок неправомірних дій працівника позивача збитків, яку на даний час не задовольнив (грошові кошти Підприємство Товариству не перерахувало).

Позивач вважає, що пряма дійсна шкода від дій відповідача полягає у "витратах позивача по відновленню свого порушеного права на законне використання у власній господарській діяльності транспортного засобу".

З цих підстав позивач просить стягнути з відповідача грошові кошти "для відшкодування шкоди, завданої під час виконання трудових обов`язків".

Суд зазначає, що відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

За змістом ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ЦПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Особа, яка звертається до суду з позовом вказує у позові власне суб`єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

Відповідно до положень ЦПК України обов`язок доведення факту порушення або оспорювання прав і охоронюваних інтересів покладено саме на позивача.

Вирішуючи спір, суд повинен, зокрема, надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина третя та четверта статті 12 ЦПК України).

Аналізуючи спірні правовідносини сторін у широкому розумінні, суд враховує, що за загальним правилом саме юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків (частина перша статті 1172 ЦК України).

У свою чергу, за змістом частини першої статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

Відповідно до частин першої, другої статті 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Статтею 132 КЗпП України передбачено, що за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Матеріальна відповідальність понад середній місячний заробіток допускається лише у випадках, зазначених у законодавстві.

Як роз`яснено в пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками", за правилами статті 132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків, працівники, з вини яких її заподіяно, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди.

Статтею 134 КЗпП України передбачено, що відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли: 1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей; 2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами; 3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку; 4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані; 5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування; 6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків; 7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов`язків; 8) службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу; 9) керівник підприємства, установи, організації всіх форм власності, винний у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць, що призвело до виплати компенсацій за порушення строків її виплати, і за умови, що Державний бюджет України та місцеві бюджети, юридичні особи державної форми власності не мають заборгованості перед цим підприємством; 10) шкоди завдано недостачею, знищенням або пошкодженням обладнання та засобів, наданих у користування працівнику для виконання роботи за трудовим договором про дистанційну роботу або про надомну роботу. У разі звільнення працівника та неповернення наданих йому у користування обладнання та засобів з нього може бути стягнута балансова вартість такого обладнання у порядку, визначеному цим Кодексом.

Підставою настання матеріальної відповідальності працівників є трудове майнове правопорушення, тобто невиконання або неналежне виконання працівником покладених на нього трудових обов`язків, в результаті чого саме цьому підприємству, установі чи організації, де працює (працював) цей працівник, була завдана пряма дійсна майнова шкода.

Згідно з частиною другою статті 130 КЗпП умовами настання матеріальної відповідальності працівника є: 1) пряма дійсна шкода; 2) протиправна поведінка працівника; 3) вина в діях чи бездіяльності працівника; 4) прямий причинний зв`язок між протиправною і винною дією чи бездіяльністю працівника і шкодою, яка настала.

З урахуванням викладеного до категорії прямої дійсної шкоди належать, зокрема, втрата матеріальних цінностей саме у підприємства, установи чи організації, де працює (працював) працівник, їх знищення, пошкодження, зіпсуття. Також, до такої категорії належать виплати підприємства, установи чи організації, де працює (працював) працівник, на користь інших суб`єктів у порядку відшкодування шкоди (збитків), оскільки, як вже зазначалося, саме ці особи відповідають за шкоду (збитки), заподіяну діями її працівників.

Тобто, виходячи із предмету і підстав пред`явленого позову, доведенню підлягає наявність прямої дійсної шкоди саме у Товариства, зокрема, понесення ним певних майнових витрат неправомірними діями працівника.

Разом з тим, відповідно до матеріалів справи, Товариство не є власником транспортного засобу, на відчуження якого посилається позивач. Власником транспортного засобу є Підприємство (третя особа), а не Товариство (позивач). Таким чином, Товариством не доведено наявності втрати саме свого майна, в якості прямої дійсної шкоди, як підстави для настання матеріальної відповідальності працівника.

Як стверджує позивач, у зв`язку із відчуженням транспортного засобу та згідно з умовами договору оренди у нього виник господарсько-правовий обов`язок здійснити відшкодування власнику (підприємству) залогової вартості втраченого ним транспортного засобу. Відповідно до матеріалів справи таке відшкодування перед третьою особою не здійснено. Крім цього, доказів об`єктивної неможливості його здійснити до звернення до суду з позовом Товариством не подано, причин неперерахування коштів не наведено. Натомість, позивач є орендарем транспортного засобу, який і несе певні обов`язки щодо відшкодування вартості за пошкодження або втрату орендованого майна.

Оскільки за загальним правилом чинним законодавством саме на юридичну особу покладено обов`язок щодо відшкодування шкоди перед третіми особами, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків (ч. 1 ст. 1172 ЦК України), це може бути в подальшому, тобто у випадку виконання майнового обов`язку такою юридичною особою (понесення нею певних майнових витрат), доведення існування саме у неї прямої дійсної шкоди та інших умов настання матеріальної відповідальності працівника, підставою виникнення права вимоги до працівника.

Враховуючи викладене, встановивши, що виконання зазначеного обов`язку позивачем не доведено, натомість позивач отримав від Підприємства претензію з вимогою відшкодування завданої шкоди (збитків), яку на даний час не задовольнив, грошові кошти Підприємству (власнику майна) не перерахував, водночас чинне законодавство про працю до умов настання матеріальної відповідальності працівника відносить саме пряму дійсну шкоду, тобто яка вже об`єктивно існує, а не виникає (може виникнути) у майбутньому, суд дійшов висновків про те, що позивачем не доведено здійснення виплати на користь власника майна у порядку відшкодування шкоди, тобто не доведено в цій частині завдання Товариству прямої дійсної шкоди, як підстави настання матеріальної відповідальності працівника.

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що відповідно до спірних правовідносин сторін у зв`язку із невиконанням Товариством свого обов`язку щодо відшкодування шкоди перед третьою особою право вимоги до колишнього працівника на даний час у Товариства фактично не виникло, позивач не довів заподіяння йому відповідачем саме прямої дійсної шкоди, майнові права/законні інтереси Товариства на даний час відповідачем не порушені, суд дійшов висновку про відмову в позові.

Оскільки відсутність порушення прав і законних інтересів є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові, брати до уваги інші доводи, викладені учасниками, суд не вважає доцільним.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України у зв`язку із відмовою в позові судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 258-259, 265, 268, 273, 354-355 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

В позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Овертон логістик" до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, дочірнє підприємство "Кондитерська корпорація "Рошен", Міністерство оборони України, про відшкодування шкоди, відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повні найменування сторін:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Овертон логістик", місцезнаходження: м. Київ, просп. Науки, 1, корп. 1, код ЄДРПОУ 43642720.

Відповідач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_12 .

Треті особи:

Дочірнє підприємство "Кондитерська корпорація "Рошен", місцезнаходження: м. Київ, просп. Науки, 1, корп. 1, код ЄДРПОУ 25392188;

Міністерство оборони України, адреса: просп. Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ 00034022.

Повний текст рішення підписано 04.10.2023.

Суддя М. М. Нарольський