ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2023 року

м. Київ

справа №640/17408/19

адміністративне провадження № К/990/19445/22, № К/990/18399/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Соколова В.М.,

суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,

за участю:

секретаря судового засідання Шевченко В.В.,

представника позивача Вінниченка О.О.,

представника відповідача Смикалова В.Р.,

представника третьої особи Яковченка Р.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу № 640/17408/19

за позовом Акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, третя особа - Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго», про визнання протиправними та скасування постанов, зобов`язання утриматися від вчинення дій, провадження у якій відкрито

за касаційними скаргами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг та Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 жовтня 2021 року (головуючий суддя Васильченко І.П.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2022 року (головуючий суддя - Кобаль М.І., судді: Костюк Л.О., Степанюк А.Г.),

УСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року позивач - Акціонерне товариство «Нікопольський завод феросплавів» (далі - АТ «Нікопольський завод феросплавів») звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП, відповідач), третя особа - Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі - ПрАТ «НЕК «УКРЕНЕРГО», третя особа), у якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 29 квітня 2021 року, просив:

- визнати постанову НКРЕКП від 01 серпня 2019 року № 1622 «Про встановлення тарифу на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління ДП «НЕК «УКРЕНЕРГО» (по тексту - Постанова НКРЕКП № 1622 протиправною, нечинною та такою, що не підлягає застосуванню з моменту її прийняття;

- визнати постанову НКРЕКП від 10 вересня 2019 року № 1893 «Про внесення змін до постанови НКРЕКП від 01 серпня 2019 року № 1622» (по тексту - Постанова НКРЕКП № 1893) протиправною, нечинною та такою, що не підлягає застосуванню з моменту її прийняття;

- зобов`язати НКРЕКП утриматися від вчинення дій з прийняття постанов про встановлення тарифу на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління.

На обґрунтування позовних вимог зазначено, що порядок формування тарифу на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, затверджений постановою НКРЕКП від 22 квітня 2019 року № 586 «Про затвердження Порядку формування тарифу на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління», установлює період, на який здійснюється розрахунок тарифу, тривалістю у календарний рік. Однак, спірною Постановою НКРЕКП № 1622 тариф на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління затверджено не на календарний рік, а на значно менший період, ураховуючи, що таку постанову прийнято 01 серпня 2019 року.

На переконання позивача, НКРЕКП не має повноважень щодо формування та реалізації цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг, що узгоджується із правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 13 червня 2019 року № 5-р/2019 у справі №1-17/2018 (5133/16), де встановлено невідповідність повноважень НКРЕКП Конституції України щодо повноважень формування та реалізації цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг. Також, оскільки ДП «НЕК «УКРЕНЕРГО» 29 липня 2019 року припинено шляхом реорганізації (перетворення) у ПрАТ «НЕК «УКРЕНЕРГО» відповідно до наказів Міністерства фінансів України від 29 липня 2019 року № 321, від 15 лютого 2019 року №73 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 22 листопада 2017 року № 829-р, що підтверджується даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, позивач вважає, що: НКРЕКП не мала права встановлювати тариф на передачу електричної енергії особі, яка на момент прийняття оскаржуваної постанови вже була припинена; НКРЕКП не мала права встановлювати тариф на передачу електричної енергії юридичній особі, яка не мала, відповідно до вимог статті 31 Закону України «Про ринок електричної енергії» відповідної організаційно-правової форми, до прийняття остаточного рішення про сертифікацію такого оператора відповідно до цього Закону та до отримання ним після цього відповідної ліцензії на провадження діяльності з передачі електричної енергії; НКРЕКП не мала права враховувати у тарифі оператору системи передачі витрати на «відрахування частини чистого прибутку», які стосуються лише унітарних підприємств.

ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2020 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано Постанову НКРЕКП № 1622. Визнано протиправною та скасовано Постанову НКРЕКП № 1893. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2021 року рішення суду першої інстанції у частині задоволення позову скасовано та прийнято у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. У решті рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2020 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 31 березня 2021 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 лютого 2021 року скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Підставою для скасування указаних судових рішень було недотримання судами вимог статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), зокрема, у частині здійснення публікації оголошення щодо оскарження нормативно-правового акта.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 квітня 2021 року відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати її розгляд у порядку загального позовного провадження та зобов`язано відповідача опублікувати оголошення у порядку, визначеному статтею 264 КАС України.

За наслідками нового розгляду справи Окружним адміністративним судом міста Києва ухвалено рішення від 01 жовтня 2021 року, яке залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2022 року, про часткове задоволення позову АТ «Нікопольський завод феросплавів». Зокрема, вказаним рішенням суду першої інстанції визнано Постанову НКРЕКП № 1622 протиправною, нечинною та такою, що не підлягає застосуванню з моменту її прийняття. Визнано Постанову НКРЕКП № 1893 протиправною, нечинною та такою, що не підлягає застосуванню з моменту її прийняття. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто на користь АТ «Нікопольський завод феросплавів» за рахунок бюджетних асигнувань НКРЕКП суму сплаченого судового збору у розмірі 3 842,00 грн (три тисячі вісімсот сорок дві гривні).

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що Закон України 13 квітня 2017 року № 2019-VIII «Про ринок електричної енергії» (далі - Закон № 2019-VIII) уповноважує НКРЕКП встановити тарифи за передачу електроенергії та послуг з диспетчерського (оперативно-технічного) управління виключно після початку дії нового ринку електричної енергії, тобто після 01 липня 2019 року. Водночас, процедура встановлення тарифу за передачу електроенергії та послуг з диспетчерського (оперативно-технічного) управління не визначається самим Законом № 2019-VIII, оскільки відповідні його положення мають бланкетний характер та, відповідно, відсилають до правового регулювання, визначеного самим Регулятором. У даному випадку, виключно положеннями Порядку формування тарифу на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, затвердженого постановою НКРЕКП від 22 квітня 2019 року № 586 (далі - Порядок № 586), визначені, у тому числі, порядок та, відповідно, період, на який встановлюються тарифи за передачу електроенергії та послуг з диспетчерського (оперативно-технічного) управління. Так, виходячи з аналізу норм Порядку № 586 судом не встановлено передбаченої самим же Регулятором можливості затвердження тарифу лише на частину календарного року та за встановленими формулами розрахунку на період менший календарного року, адже всі прогнозовані складові тарифів розраховуються на період прогнозованого календарного року. Тому, на думку суду першої інстанції, встановлення спірними постановами НКРЕКП тарифу лише на частину календарного року є порушенням не тільки вимог Порядку № 586, але й Закону № 2019-VIII, який, у даному контексті, визначає, що виключно Регулятор уповноважений визначати порядок формування та, відповідно, строки дії тарифу за передачу електроенергії та послуг з диспетчерського (оперативно-технічного) управління. У цьому зв`язку суд першої інстанції визнав необґрунтованими доводи відповідача в частині правомірності встановлення тарифу на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління на ІІ квартал 2019 року, а не на увесь календарний рік, з посилання на пункт 2 розділу XVII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2019-VIII. Наведене, на думку суду, є самостійною та достатньою підставою для визнання Постанови № 1622 протиправною та нечинною.

Задовольняючи позовні вимоги АТ «Нікопольський завод феросплавів» у частині протиправності та нечинності Постанови НКРЕКП № 1893, Окружний адміністративний суд міста Києва виходив з того, що оскільки Постанова НКРЕКП № 1622 є протиправною, то і Постанова НКРЕКП № 1893, якою внесено зміни до Постанови НКРЕКП № 1622, також підлягає скасуванню.

Водночас, суд першої інстанції зауважив, що Постановою № 1893, окрім іншого, внесено до Постанови НКРЕКП № 1622 зміни в частині назви організаційно-правової форми третьої особи у справі, а тому суд не погоджується з доводами позивача про протиправність Постанови № 1622 з підстави помилкового зазначення у ній старої назви третьої особи. До того ж, тариф на послугу з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління встановлюється для оператора системи передачі незалежно від його організаційно-правової форми.

Також суд критично оцінив доводи позивача про протиправність оскаржуваних постанов НКРЕКП з підстав їх прийняття під час дії ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 червня 2019 року у справі № 640/11330/19, якою зупинено дію постанови НКРЕКП від 07 червня 2019 року № 955 «Про встановлення тарифу на послуги з диспетчерського (оперативно-технічного управління) ДП «НЕК «УКРЕНЕРГО» на ІІ півріччя 2019 року, якою установлено ДП «НЕК «УКРЕНЕРГО» на ІІ півріччя 2019 року тариф на послуги з диспетчерського управління на рівні 8,90 грн./МВт год (без ПДВ) та структуру тарифу на послуги з диспетчерського управління згідно з додатком, оскільки ця ухвала прийнята відносно постанови НКРЕКП, яка не є предметом розгляду у даній справі.

Що стосується повноважень НКРЕКП на прийняття спірних постанов, то суд першої інстанції урахував посилання позивача на правові висновки Конституційного Суду України, викладені у Рішенні від 13 червня 2019 року у справі №1-17/2018(5133/16), однак звернув на увагу на те, що відповідно до пункту 3 резолютивної частини цього Рішення, положення Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», які визнано неконституційними, втрачають чинність з 31 грудня 2019 року. Тож ураховуючи, що спірні правовідносини відбулися 01 серпня 2019 року та 10 вересня 2019 року (дати прийняття оскаржуваних постанов НКРЕКП), суд дійшов висновку, що такі висновки не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних постанов.

При цьому суд першої інстанції зазначив, що норми Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» стосовно повноважень щодо здійснення державного регулювання, моніторингу та контролю за діяльністю суб`єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг, Конституційним Судом України не оцінювалися та неконституційним не визнавалися. Більше того, згідно з позицією Конституційного Суду України визнання неконституційними окремих положень Закону про НКРЕКП жодним чином не перешкоджає функціонуванню та виконанню Регулятором своїх повноважень.

Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, Окружний адміністративний суд міста Києва керувався тим, що приписами частини дев`ятої статті 264 КАС України встановлено, що суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині, а частиною другою статті 265 КАС України передбачено, що нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Отже, нормативно-правовий акт на відміну від індивідуального акту не скасовується з моменту його прийняття, а визнається нечинним. При цьому, нормативно-правовий акт, визнаний нечинним, втрачає чинність з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. З огляду на те, що тарифи на послуги з диспетчерського управління, встановлені оскаржуваними постановами НКРЕКП, які за правовою природою є нормативно-правовими актами, діяли до 31 грудня 2019 року включно, саме по собі визнання таких постанов нечинними з моменту набрання законної сили рішенням суду не призведе до поновлення прав та майнових інтересів позивача, оскільки період їх застосування сплив ще до того моменту, коли буде ухвалене рішення суду про їх нечинність.

За наведених мотивів і врахування правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту порушених прав та інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку НКРЕКП як суб`єкта владних повноважень буде не лише визнання протиправними та нечинними постанов НКРЕКП, а й визнання їх такими, що не підлягають застосуванню саме з моменту їх прийняття.

Між тим, Окружний адміністративний суд міста Києва відмовив у задоволенні позовних вимог АТ «Нікопольський завод феросплавів» про зобов`язання НКРЕКП утриматися від вчинення дій з прийняття постанов про встановлення тарифу на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління з огляду на їх передчасність.

Шостий апеляційний адміністративний суд у повній мірі погодився з позицією суду першої інстанції та мотивами ухвалення оскаржуваного рішення, з огляду на що, постановою від 22 лютого 2022 року залишив рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 жовтня 2021 року без змін.

ІІІ. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційних скарг та їхній рух у касаційній інстанції. Позиція інших учасників справи

18 липня 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга НКРЕКП, у якій відповідач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 жовтня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2022 року в частині задоволених позовних вимог, ухваливши у справі нове рішення про відмову АТ «Нікопольський завод феросплавів» у задоволенні позову в повному обсязі.

Рішення судів попередніх інстанцій оскаржуються відповідачем з підстав, визначених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Автор касаційної скарги вказує, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення пункту 1.2. та підпункту 5 пункту 4.2 глави 4 Порядку № 586, у зв`язку із чим дійшли помилкового висновку про неможливість затвердження Регулятором тарифу на частину календарного року. Такі висновки судів попередніх інстанцій зроблені з порушенням норм матеріального права, оскільки із впровадженням нового ринку електричної енергії з 01 липня 2019 року відбулася зміна методологічного підходу врахуванням складових ціни на електричну енергію. Своєю чергою, НКРЕКП має право ініціювати встановлення тарифу заявника як засіб державного регулювання у сфері енергетики, у тому числі за зверненням заявника, зокрема, в інших випадках, передбачених нормативно-правовими актами НКРЕКП саме серед прогнозного року. Водночас відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування положень Порядку № 586 у подібних правовідносинах, а саме, у зв`язку із впровадженням нового ринку електричної енергії з 01 липня 2019 року.

Також заявник касаційної скарги посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та зазначає, що 29 квітня 2021 року позивач подав до суду заяву про зміну предмету позову, яка прийнята судом до розгляду, однак будь якого процесуального рішення щодо прийняття указаної заяви до розгляду судом не приймалося. Окрім того, за загальним правилом зміна предмета, підстав позову у разі направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції не допускаються. Єдиним виключенням із цього правила є те, що така зміна предмета або підстав позову необхідна для захисту прав позивача у зв`язку із зміною фактичних обставин справи, що сталася після початку першого судового засідання при первісному розгляді справи. Разом з тим фактичні обставини щодо прийняття НКРЕКП Постанов № 1622 та № 1893 жодних змін не зазнали. В той же час обставини, на зміну яких покликається АТ «Нікопольський завод феросплавів» (втрата чинності Постанов № 1622 та № 1893) не є обставинами, які вказують на необхідність зміни предмета позову, адже зазначена обставина у розумінні статті 47 КАС України не є зміною фактичних обставин справи. На переконання скаржника, за своєю суттю подана позивачем у порядку статті 47 КАС України заява є виправленням недоліків первісного позову, яке не зумовлене зміною фактичних обставин справи, а відтак позовні вимоги у справі № 640/17408/19 підлягали розгляду в обсязі та у редакції, які були викладені у первісній позовній заяві.

Ухвалою від 08 серпня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою НКРЕКП.

26 липня 2022 року до Суду надійшла касаційна скарга ПрАТ «НЕК «УКРЕНЕРГО», у якій третя особа, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 жовтня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2022 року в частині задоволених позовних вимог, ухваливши у справі нове рішення про відмову АТ «Нікопольський завод феросплавів» у задоволенні позову в повному обсязі.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються третьою особою з підстав, визначених пунктами 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Наявність підстави касаційного оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України касатор обґрунтовує тим, що судом апеляційної інстанції застосовано до спірних правовідносин приписи частини другої статті 265 КАС України та зазначено, що нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Разом з тим, апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував вказану норму права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 липня 2021 року № 9901/400/19 у частині того, що рішення суб`єкта владних повноважень є нечинним, тобто втрачає чинність з певного моменту лише на майбутнє. Так само, судом не враховано висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 08 вересня 2021 року у справі № 640/3041/20, у відповідності до яких визнання протиправною та нечинною з моменту прийняття постанови НКРЕКП свідчить про порушення судом вимог частини другої статті 265 КАС України. У вказаній справі касаційним судом констатовано вихід попередніми судами за межі своїх повноважень.

На думку скаржника, висновки Верховного Суду, викладені в обох вищенаведених справах, можуть бути застосовані до спірних правовідносин, адже предметом спору у вказаних справах, аналогічно предмету спору цієї справи, є рішення суб`єкта владних повноважень. Крім того, висновки у вказаних справах постановлені касаційним судом за релевантного матеріального правового регулювання спірних правовідносин (частини другої статті 265 КАС України). Тобто Верховним Судом надано оцінку наслідкам визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним, а також визначено момент втрати чинності таким актом.

До того ж, апеляційним судом до спірних правовідносин застосовано частину першу статті 2 та частину першу статті 5 КАС України без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 520/12022/17 (Велика Палата) та від 30 червня 2021 року у справі № 305/2127/16-а, а також у рішенні від 06 жовтня 2020 року у справі № 9901/232/20 в контексті того, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Однак, позивачем не було доведено факту порушення своїх прав, свобод чи інтересів постановами НКРЕКП, пов`язаних із переглядом тарифу на послугу НЕК «Укренерго» з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, що є обов`язковою передумовою звернення до суду з даним позовом та що, відповідно, свідчить про безпідставність заявлених позовних вимог та незаконність і необґрунтованість оскаржуваних рішень.

Додатково скаржник зауважив, що покликаючись на висновки Верховного Суду у справі № 160/1088/19, місцевий суд не врахував, що судове рішення у цій справі не підлягає застосуванню у спорі між позивачем і НКРЕКП у справі № 640/17408/19, оскільки постановлене в нерелевантних правовідносинах, за абсолютно відмінних фактичних обставин справи.

На обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень Закону № 2019-VIII та Порядку № 586 у подібних правовідносинах, а саме, пунктів 1.2, 5, 6, додатку № 2 Порядку № 586, а також преамбули, статті 7, частин другої та сьомої статті 52, частин першої - п`ятої статті 53, пункту 2 розділу XVII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2019-VIII.

Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПрАТ «НЕК «УКРЕНЕРГО».

24 та 29 серпня 2022 року до суду касаційної інстанції надійшли відзиви АТ «Нікопольський завод феросплавів» на касаційні скарги НКРЕКП і ПрАТ «НЕК «УКРЕНЕРГО», у яких позивач просить скарги відповідача та третьої особи залишити без задоволення , а оскаржувані судові рішення - без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2022 року відмовлено у задоволенні клопотання НКРЕКП про зупинення виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 жовтня 2021 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2022 року у справі № 640/17408/19.

Ухвалою від 06 квітня 2023 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду у відкритому судовому засіданні.

29 травня 2023 року до суду касаційної інстанції надійшли пояснення АТ «Нікопольський завод феросплавів», у яких позивач вкотре наголошує на тому, що навіть у разі перегляду тарифу Регулятор має виходити з розрахункового періоду в один календарний рік. У той же час, розрахунок та встановлення тарифу спірними Постановами здійснювався на період менше одного року, а саме розраховувався на основі прогнозованих показників ІІ півріччя 2019 року.

У додаткових поясненнях від 08 червня 2023 року НКРЕКП зазначає, що впровадження з 01 липня 2019 року ринку електричної енергії зумовило необхідність затвердження Регулятором тарифу на послуги з передачі електричної енергії окремою постановою на період ІІ півріччя 2019 року.

Третя особа - ПрАТ «НЕК «УКРЕНЕРГО» 08 серпня 2023 року також подала до суду касаційної інстанції додаткові пояснення, у яких, з-поміж іншого, йдеться про те, що у межах спірних правовідносин датою втрати чинності спірних постанов НКРЕКП є дата набрання рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 жовтня 2021 року у справі законної сили - 22 лютого 2022 року (дата ухвалення постанови апеляційним судом). Попри те, що адміністративний суд не наділений компетенцією визнавати нормативно-правові акти нечинними з моменту їх прийняття попередні суди все одно визначили інший, аніж це передбачено частиною другою статті 265 КАС України, момент втрати чинності оскаржуваними Постановами, а саме, з часу їх прийняття. До того ж, застосовуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 10 березня 2020 року у справі №160/1088/19, суди попередніх інстанцій не врахували, що правовідносини у вказаній справі та справі, що розглядається, є різними. Також у поясненнях вказано, що у своїх висновках попередні суди керувались визначенням терміну «встановлення (формування) тарифу», що у контексті спірних правовідносин взагалі не підлягає застосуванню та ігнорування релевантного терміну, що навпаки мав би бути врахований при вирішенні спору - «перегляд тарифу».

У судовому засіданні представники відповідача та третьої особи підтримали вимоги касаційних скарг та просили їх задовольнити.

Представник позивача заперечував проти задоволення касаційних скарг і просив у відмовити у їх задоволенні.

ІV. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Пунктом 1 постанови НКРЕКП від 12 грудня 2018 року № 1905 «Про встановлення тарифу на передачу електричної енергії ДП «НЕК «УКРЕНЕРГО» на 2019 рік» установлено ДП «НЕК «УКРЕНЕРГО»:

1) тариф на передачу електричної енергії, включаючи плату за централізоване диспетчерське (оперативно-технологічне) управління об`єднаною енергосистемою України, на 2019 рік на рівні 5,926 коп./кВтгод (без урахування податку на додану вартість) з розбивкою по кварталах: І квартал - 4,224 коп./кВт·год (без ПДВ); ІІ квартал - 7,103 коп./кВт·год (без ПДВ); ІІІ квартал - 5,740 коп./кВт·год (без ПДВ; IV квартал - 6,846 коп./кВт·год (без ПДВ);

2) структуру тарифу на передачу електричної енергії на 2019 рік згідно з додатком.

Між АТ «Нікопольський завод феросплавів» (Користувач) та ДП «Національна енергетична компанія «УКРЕНЕРГО» (Виконавець) укладено договір від 22 травня 2019 року № 0040-03032/1902921 про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління та додаткову угоду від 22 травня 2019 року №1902922 до цього договору.

Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі також - Реєстр) ДП «НЕК «УКРЕНЕРГО» (код 00100227) припинено 29 липня 2019 року, номер запису: 10741120195009282.

Наказом Міністерства фінансів України від 29 липня 2017 року №321 створено ПрАТ «НЕК «УКРЕНЕРГО» шляхом перетворення ДП «НЕК «УКРЕНЕРГО».

НКРЕКП прийнято постанову від 01 серпня 2019 року № 1622 «Про встановлення тарифу на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління ДП «НЕК «УКРЕНЕРГО», якою з посиланням на закони України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг», «Про ринок електричної енергії», Порядок формування тарифу на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, затвердженого постановою НКРЕКП від 22 квітня 2019 року № 586, Порядок формування інвестиційних програм ліцензіатів з передачі електричної енергії магістральними та міждержавними електричними мережами та з виробництва теплової та/або електричної енергії на атомних електростанціях, гідроелектростанціях та гідроакумулюючих електростанціях, затвердженого постановою НКРЕКП від 30 червня 2015 року № 1972, яку зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 липня 2015 року за № 840/27285, установлено ДП «НЕК «УКРЕНЕРГО» тариф на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління на рівні 8,90 грн/МВт·год (без урахування податку на додану вартість) та структуру тарифу на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління згідно з додатком. Визначено, що ДП «НЕК «УКРЕНЕРГО» зобов`язане подати до НКРЕКП оформлені належним чином зміни до Інвестиційної програми ДП «НЕК «УКРЕНЕРГО» на 2019 рік. Визнано такою, що втратила чинність, постанову НКРЕКП від 07 червня 2019 року № 955 «Про встановлення тарифу на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління ДП «НЕК «УКРЕНЕРГО» на II півріччя 2019 року».

Також, НКРЕКП прийнято постанову від 10 вересня 2019 року № 1893 «Про внесення змін до постанови НКРЕКП від 01 серпня 2019 року № 1622», відповідно до якої внесено до постанови НКРЕКП від 01 серпня 2019 року № 1622 такі зміни:

1) у назві та пункті 2 абревіатуру «ДП» замінити абревіатурою «ПРАТ»;

2) у пункті 1 цифри «8,90» замінити цифрами « 8,04»;

3) у тексті слова «Державному підприємству» замінити словами «Приватному акціонерному товариству»;

4) додаток викласти в новій редакції, що додається.

Вважаючи постанови НКРЕКП від 01 серпня 2019 року № 1622 та від 10 вересня 2019 року № 1893 та дії відповідача щодо їх прийняття протиправними, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

V. Джерела права й акти їхнього застосування

Конституція України

Стаття 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України від 13 квітня 2017 року № 2019-VIII «Про ринок електричної енергії» (у редакції, на час прийняття спірних актів НКРЕКП)

Стаття 6. Державне регулювання ринку електричної енергії здійснює Регулятор у межах повноважень, визначених цим Законом та іншими актами законодавства.

До повноважень Регулятора на ринку електричної енергії належить, зокрема: 6) затвердження: методики (порядку) формування цін на універсальні послуги; методики розрахунку ціни (тарифу) на послуги постачальника універсальних послуг; методики (порядку) формування кошторису гарантованого покупця; методики (порядку) формування ціни, за якою здійснюється постачання електричної енергії споживачам постачальником «останньої надії»; методики розрахунку ціни (тарифу) на послуги постачальника «останньої надії»; методик (порядків) формування цін на допоміжні послуги; методик (порядків) встановлення (формування) тарифів на послуги з передачі електричної енергії; методик (порядків) встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії; методики (порядку) формування тарифу на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління; методик (порядків) формування плати за приєднання до системи передачі та системи розподілу; ставок плати за приєднання потужності та ставок плати за лінійну частину приєднання; переліку поточних рахунків із спеціальним режимом використання; правил, порядків та умов, визначених цим Законом; типових та примірних договорів, визначених цим Законом; форм звітності учасників ринку (крім споживачів); 7) встановлення: цін (тарифів) на послуги постачальника універсальної послуги, постачальника «останньої надії» у випадках, передбачених статтями 63 та 64 цього Закону; тарифу на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління; тарифів на послуги з передачі електричної енергії; тарифів на послуги з розподілу електричної енергії.

Стаття 7. На ринку електричної енергії державному регулюванню підлягають, зокрема тарифи на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління.

Ціни та тарифи на ринку електричної енергії, що регулюються державою (зокрема плата за приєднання), повинні бути: 1) недискримінаційними; 2) прозорими; 3) встановленими з урахуванням вимог цілісності ОЕС України, економічно обґрунтованих та прозорих витрат відповідного учасника ринку електричної енергії та належного рівня норми прибутку.

Стаття 33. Оператор системи передачі надає послуги з передачі електричної енергії та послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління учасникам ринку на підставі договорів, укладених на основі типових договорів про надання послуг з передачі електричної енергії та про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління. Типові договори про надання послуг з передачі електричної енергії та про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління затверджуються Регулятором. Порядок укладання таких договорів визначається кодексом системи передачі.

Оплата послуг з передачі електричної енергії та послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління здійснюється за тарифами, які визначаються Регулятором відповідно до затвердженої ним методики.

Розділ XVII «Прикінцеві та перехідні положення»

Пункт 2. Балансуючий ринок та ринок допоміжних послуг, ринок «на добу наперед» та внутрішньодобовий ринок, двосторонні договори (далі - новий ринок електричної енергії) починають діяти з 1 липня 2019 року. При цьому балансуючий ринок, ринок «на добу наперед», внутрішньодобовий ринок та двосторонні договори запроваджуються одночасно.

Пункт 4. Права та обов`язки учасників ринку електричної енергії, передбачені статтями 30, 33, 46, 51, 57 та 65 цього Закону, які стосуються купівлі-продажу електричної енергії за двосторонніми договорами, участі на ринку «на добу наперед», внутрішньодобовому ринку та/або на балансуючому ринку, виникають з дати початку дії нового ринку електричної енергії.

Порядок формування тарифу на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, затверджений постановою НКРЕКП від 22 квітня 2019 року № 586 (у редакції, на час прийняття спірних актів НКРЕКП)

Пункт 1.2. У цьому Порядку терміни вживаються в таких значеннях:

встановлення (формування) тарифу - встановлення рівня тарифу на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління для суб`єкта господарювання, у тому числі його структури, за заявою суб`єкта господарювання на прогнозний рік;

перегляд тарифу - зміна раніше встановленого тарифу на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління для суб`єкта господарювання серед прогнозного року за заявою суб`єкта господарювання або ініціативою НКРЕКП;

прогнозний рік - період тривалістю календарний рік, на який здійснюється розрахунок тарифу;

тариф на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління (далі - тариф) - розмір плати в розрахунку на одиницю обсягу передачі електричної енергії електричними мережами, що забезпечує відшкодування суб`єкту господарювання обґрунтованих витрат на провадження діяльності з оперативно-технологічного управління ОЕС України, а також отримання прибутку.

VІ. Оцінка висновків судів та позиція Верховного Суду

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом належить застосовувати правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Одночасно, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Касаційні провадження у цій справі відкриті з підстави, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Підставою відкриття касаційного провадження слугувала відсутність висновків Верховного Суду щодо правомірності дій НКРЕКП зі встановлення тарифу на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління ПрАТ «НЕК «УКРЕНЕРГО» серед прогнозованого року у контексті запровадження нової моделі ринку електричної енергії з 01 липня 2019 року.

Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

Як установлено судами попередніх інстанцій, ПрАТ «НЕК «УКРЕНЕРГО» є надавачем послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління за тарифами, що встановлюються НКРЕКП, які повинні забезпечувати покриття економічно обґрунтованих витрат на виконання таких обов`язків.

Постановою НКРЕКП від 12 грудня 2018 року № 1905 було встановлено ДП «НЕК «УКРЕНЕРГО» тариф на передачу електричної енергії, включаючи плату за централізоване диспетчерське (оперативно-технологічне) управління об`єднаною енергосистемою України, на 2019 рік на рівні 5,926 коп/кВтгод (без урахування податку на додану вартість).

У подальшому, АТ «Нікопольський завод феросплавів», як користувач послугами, та ДП «Національна енергетична компанія «УКРЕНЕРГО», як виконавець послуг, уклали договір від 22 травня 2019 року № 0040-03032/1902921 про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління та додаткову угоду від 22 травня 2019 року №1902922 до цього договору.

Водночас, 01 серпня 2019 року НКРЕКП прийняла Постанову № 1622, якою установила ДП «НЕК «УКРЕНЕРГО» тариф на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління на рівні 8,90 грн/МВт·год (без урахування податку на додану вартість) та структуру тарифу на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління згідно з додатком. Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову НКРЕКП від 07 червня 2019 року № 955 «Про встановлення тарифу на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління ДП «НЕК «УКРЕНЕРГО» на II півріччя 2019 року».

Потім, 10 вересня 2019 року НКРЕКП прийняла постанову № 1893, якою внесла до Постанови № 1622 зміни, що полягають у наступному: 1) у назві та пункті 2 абревіатуру «ДП» замінити абревіатурою «ПРАТ»; 2) у пункті 1 цифри « 8,90» замінити цифрами « 8,04»; 3) у тексті слова «Державному підприємству» замінити словами «Приватному акціонерному товариству»; 4) додаток викласти в новій редакції, що додається.

Отже, з обставин справи вбачається, що НКРЕКП, у порядку державного регулювання ринку електричної енергії, встановила тариф на послугу з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління шляхом прийняття постанови «Про встановлення тарифу на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління ДП «НЕК «УКРЕНЕРГО» на II півріччя 2019 року» від 07 червня 2019 року № 955, а 01 серпня та 10 вересня 2019 року змінила цей тариф шляхом прийняття спірних Постанов № 1622 та 1893.

З системного аналізу наведених у розділі V цієї постанови Суду законодавчих положень слідує, що протягом І півріччя 2019 року діяла модель ринку електричної енергії, яка не передбачала окрему оплату учасниками ринку послуг з передачі електричної енергії та послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління. Вартість послуг з передачі електричної енергії з урахуванням вартості послуг за централізоване диспетчерське (оперативно-технологічне) управління об`єднаною енергосистемою України враховувалася в оптовій ринковій ціні на електричну енергію.

Також доречно вказати, що до запровадження нового ринку електричної енергії розрахунок тарифів на послуги з розподілу електричної енергії для суб`єктів господарювання (ліцензіата), здійснювався відповідно до вимог Порядку встановлення (формування) тарифів на послуги з розподілу електричної енергії, затвердженого постановою НКРЕКП від 05 жовтня 2018 року № 1175 (далі - Порядок № 1175), який передбачав, що у складі операційних витрат ураховуються, зокрема, витрати «на послуги оператора системи передачі», «на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління».

Так, як видно з постанови НКРЕКП від 12 грудня 2018 року № 1905, тариф на передачу електричної енергії, що діяв до 01 липня 2019 року включав плату за централізоване диспетчерське (оперативно-технологічне) управління, з розбивкою по кварталах. Тобто, вартість послуг з передачі електричної енергії та послуг за централізоване диспетчерське (оперативно-технологічне) управління до 01 липня 2019 року (у тому числі протягом І півріччя 2019 року) не сплачувалася учасниками ринку окремо, оскільки зазначені витрати були складовими оптової ринкової ціни на електричну енергію.

Разом з тим, з 01 липня 2019 року в Україні почав діяти новий ринок електричної енергії і з цього часу на ПрАТ «НЕК «Укренерго» покладено виконання нових функцій, зокрема, адміністратора розрахунків та комерційного обліку. При цьому, витрати на виконання означених функцій включені як окремі складові до структури тарифу на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління (частина сьома статті 52, частина третя статті 53 Закону № 2019-VIII). Також до структури тарифу на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління включені витрати ПрАТ «НЕК «Укренерго» на закупівлю допоміжних послуг та врегулювання системних обмежень в ОЕС України (абзац 2 частини п`ятої статті 33 Закону № 2019-VIII).

Усі вищеперелічені функції за попередньої моделі ринку електричної енергії, яка діяла до 01 липня 2019 року, ПрАТ «НЕК «Укренерго» не виконувало, а тому витрати по їх виконанню не були включені до структури тарифу при його затвердженні.

Наведене дозволяє дійти висновку про те, що з початком дії нового ринку електричної енергії у НКРЕКП, як Регулятора, виникав обов`язок щодо встановлення тарифу ПрАТ «НЕК «УКРЕНЕРГО» на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічне) управління окремою постановою, плата за яке до 01 липня 2019 року була складовою тарифу на передачу електричної енергії.

22 квітня 2019 року відповідач затвердив Порядок № 586, який застосовується НКРЕКП при встановленні тарифу на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що виключно положеннями Порядку №586 визначені, у тому числі, порядок та, відповідно, період, на який встановлюються тарифи за передачу електроенергії та послуг з диспетчерського (оперативно-технічного) управління.

Виходячи з аналізу Порядку №586, суди не встановили передбаченої НКРЕКП можливості затвердження тарифу лише на частину календарного року та за встановленими формулами розрахунку на період менший календарного року, адже всі прогнозовані складові тарифів розраховуються на період прогнозованого календарного року.

З огляду на викладене, суди дійшли висновку, що встановлення оскаржуваними постановами НКРЕКП тарифу лише на частину календарного року є порушенням не тільки вимог Порядку № 586, але й Закону України «Про ринок електричної енергії», який, у даному контексті, визначає, що виключно НКРЕКП уповноважений визначати порядок формування та, відповідно, строки дії тарифу за передачу електроенергії та послуг з диспетчерського (оперативно-технічного) управління.

Надаючи оцінку таким висновкам судів попередніх інстанцій колегія суддів виходить з того, що відповідно до вимог частини першої та другої статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Пунктом 1.2. Порядку № 586 наведено значення термінів, що використовуються в ньому, зокрема:

- тариф на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління (далі - тариф) - розмір плати в розрахунку на одиницю обсягу передачі електричної енергії електричними мережами, що забезпечує відшкодування суб`єкту господарювання обґрунтованих витрат на провадження діяльності з оперативно-технологічного управління ОЕС України, а також отримання прибутку.

- базовий рік - період тривалістю календарний рік, який передує прогнозному року;

- перегляд тарифу - зміна раніше встановленого тарифу на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління для суб`єкта господарювання серед прогнозного року за заявою суб`єкта господарювання або ініціативою НКРЕКП;

- прогнозний рік - період тривалістю календарний рік, на який здійснюється розрахунок тарифу;

- встановлення (формування) тарифу - встановлення рівня тарифу на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління для суб`єкта господарювання, у тому числі його структури, за заявою суб`єкта господарювання на прогнозний рік.

Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що наведені норми за своєю правовою природою є нормами - дефініціями і не можуть бути застосовані окремо від інших положень Порядку № 586. Зокрема, відповідно до підпункту 5 пункту 4.2. Порядку, НКРЕКП ініціює встановлення тарифу заявника як засіб державного регулювання у сфері енергетики в інших випадках, передбачених нормативно-правовими актами НКРЕКП.

Так, 01.08.2019 НКРЕКП прийняла постанову № 1622, а 10.09.2019 постанову № 1893, що спрямовані на зміну вже існуючого тарифу на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, встановленого постановою НКРЕКП від 07.06.2019 № 955, що в розумінні вимог Порядку № 586 є переглядом тарифу, застосування якого серед прогнозного року передбачена останнім.

Відтак, висновки судів попередніх інстанцій про те, що встановлення оскаржуваними постановами НКРЕКП тарифу лише на частину календарного року є неможливим не відповідають положенням Порядку № 586 та Закону України «Про ринок електричної енергії».

Окремо колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що судом першої інстанції (з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції) спірні постанови НКРЕКП було визнано протиправними, нечинними та такими, що не підлягає застосуванню з моменту їх прийняття. Суди виходили з того, визнання протиправними та нечинними оскаржуваних постанов без зазначення неможливості їх застосування саме з моменту прийняття не зможе належним чином захистити права позивача як споживача послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, оскільки призведе до виникнення спору стосовно можливості/неможливості застосовування постанов відповідача при розрахунку плати за послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління у період з дати набрання такими постановами чинності до дати набрання законної сили рішенням суду про визнання їх протиправними та нечинними.

Однак, з такими висновками не можна погодитись з огляду на наступне.

Приписами ч. 9 статті 264 КАС України встановлено, що суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині.

При цьому, ч. 2 статті 265 КАС України передбачено, що нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Колегія суддів вважає за необхідне відмітити, що процесуальному праву притаманний імперативний метод правового регулювання, який не передбачає такого розширеного тлумачення норм до якого вдалися суди попередніх інстанцій. Формулюючи норми КАС України, щодо оскарження нормативно-правових актів, законодавець виходив із необхідності дотримання, серед іншого, принципу юридичної визначеності та необхідності сталого регулювання суспільних відносин.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Єдиний виняток з даного правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Посилання судів першої та апеляційної інстанції на ту обставину, що для відновлення порушеного права позивача та належного захисту законних прав та інтересів останнього, є необхідним визнання оскаржуваних постанов НКРЕКП протиправними, нечинними та такими, що не підлягають застосуванню саме з моменту їх прийняття, не можуть бути достатньою підставою для ігнорування вимог частини 2 статті 265 КАС України.

Окремо варто зауважити, що посилання при формуванні таких висновків на правову позицію наведену Верховним Судом у постанові від 10 березня 2020 року у справа №160/1088/19 є необґрунтованим, оскільки спірні правовідносини, що були предметом аналізу у наведеній справі не є релевантними до даної справи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27 березня 2018 року у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05 червня 2018 року у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)].

При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінку судами їх сукупності не можна вважати подібністю правовідносин.

Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.

Кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.

У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.

Так, зокрема, в наведеному рішенні Верховного суду надавалась оцінка податковим повідомленням-рішенням, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з орендної плати з юридичних осіб. Дані податкові повідомлення-рішення приймались на підставі відповідного рішення міської ради, яким встановлювалась ставка податку. Дане рішення органу місцевого самоврядування раніше було визнано протиправним і нечинним у судовому порядку. Відтак, в рамках розгляду справи №160/1088/19 не були сформовані висновки щодо можливості визнання протиправним та нечинним нормативного акту з моменту його прийняття.

Таким чином, підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанції, задовольняючи адміністративний позов частково, повно встановили обставини справи, але допустили неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних рішень щодо задоволення позовних вимог Акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів» частково.

Відповідно до частин першої та третьої статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Беручи до уваги, що у цій справі вирішення спору залежить від застосування норм матеріального права, а у питанні застосування та тлумачення норм матеріального права Верховний Суд є судом, який має повну юрисдикцію, то Суд за правилами частини першої статті 351 КАС України, уважає за необхідне скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині, не передаючи справи на новий судовий розгляд.

За вказаних обставин, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень частково та ухвалення у відповідній частині нового рішення про відмову в задоволенні позову.

VІ. Висновки щодо розподілу судових витрат

Порядок розподілу судових витрат встановлений статтею 139 КАС України.

Згідно частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частинами другою, третьою зазначеної статті передбачено, що при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Отже, правила розподілу судових витрат відрізняються залежно від суб`єктного складу осіб, які беруть участь у справі. При цьому положеннями статті 139 КАС України не передбачено стягнення в порядку розподілу судових витрат сплаченого суб`єктом владних повноважень судового збору у справі.

Порядок відшкодування судових витрат, понесених третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, врегульовано частиною одинадцятою статті 139 КАС України, згідно якої судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь зі сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того, заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги

Зміст цієї норми дає підстави для висновку, що право на відшкодування судових витрат, понесених третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, реалізується за правилами розподілу судових витрат, які встановлені для тієї сторони у справі, на боці якої виступала ця третя особа, та залежно від того, заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.

Подібна правова позиція викладена в ухвалах Верховного Суду від 27 травня 2019 року у справі №821/410/17, від 22 січня 2020 року у справі №808/2832/17 та постановах від 27 травня 2021 року у справі №480/6187/20, від 19 жовтня 2021 року у справі №520/13581/2020.

Колегія суддів зазначає, що у даному випадку, третя особа заперечувала проти позову та підтримувала позицію відповідача, який виступає за даних правовідносин суб`єктом владних повноважень.

Таким чином, судові витрати, понесені третьою особою, відшкодовуються у тому ж порядку, у якому відшкодовувались би судові витрати відповідача, тобто в порядку частини другої статті 139 КАС України, положення якої передбачають відшкодування відповідачу - суб`єкту владних повноважень документально підтверджених витрат, пов`язаних лише із залученням свідків та проведенням судових експертиз, та не встановлюють стягнення в порядку розподілу судових витрат на сплату судового збору, сплачених суб`єктом владних повноважень.

Ураховуючи наведене та з огляду на результат касаційного розгляду, витрати понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг та Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 жовтня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2022 року у справі №640/17408/19 у частині задоволених позовних вимог Акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання протиправними та скасування постанов - скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні цих вимог відмовити.

В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 жовтня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2022 року у справі №640/17408/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено та підписано 03 жовтня 2023 року.

...........................

...........................

...........................

В.М. Соколов

Л.О. Єресько

А.Г. Загороднюк ,

Судді Верховного Суду