ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2023 року м. Чернівці Справа № 600/4515/23-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Левицького В.К., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії.

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просить:

визнати протиправним рішення Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області № 201-121/С-17/8-2400/23 від 23.01.2023 щодо відмови йому як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, у проведенні розрахунку підвищення пенсії та невиплати підвищення пенсії у розмірі, передбаченому п. "г" ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком та у зарахуванні до трудового стажу у потрійному розмірі періоду його перебування у засланні з 21.10.1947 по 25.02.1960 відповідно до ст. 6 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років";

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок підвищення пенсії у розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком згідно з п. "г" ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій і згодом реабілітованій, починаючи з 18.01.2019 та зарахувати до трудового стажу у потрійному розмірі період його перебування у засланні з 21.10.1947 по 25.02.1960 відповідно до ст. 6 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 1991 років" та здійснити перерахунок його пенсії з 18.01.2019.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Згідно статті 3 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" позивач визнаний реабілітованою особою, що підтверджується посвідченням. Як наслідок, позивач вважає, що має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні", зокрема: підвищення до пенсії передбачене пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком.

Оскільки Головне управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області відмовило у здійсненні перерахунку пенсії, позивач вважає рішення протиправним та таким, що порушує його права.

Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (далі - відповідач), заперечуючи проти позовних вимог, подало до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначало, що в діях органу Пенсійного фонду не вбачається протиправних дій по відношенню до позивача, а розмір пенсії, який отримує позивач станом на час розгляду даної справи не дає підстав для його перерахунку та виплати позовних вимог.

З`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.

Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Чернівецькій області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Згідно довідки про реабілітацію Управління внутрішніх справ в Чернівецькій області №11/СО-390 від 01.02.2006, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, як член сім`ї, 21.10.1947 по рішенню особливої наради при МДБ СРСРС від 16.03.1948, протокол №10-а, був виселений із села Малий Кучурів, Заставнівського району, Чернівецької області в Пермську область, де знаходився на спецпоселенні до 25.02.1960 року. На підставі ст. 3 Закону України від 1704.1991 "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні" ОСОБА_1 реабілітований.

Згідно довідки комісії з питань поновлення прав реабілітованих Чернівецької міської ради від 24.02.2006 №03, ОСОБА_1 є реабілітованою особою відповідно до статті 3 Закону України "Про реабілітації жертв політичних репресій на Україні" і користується пільгами по сплаті за житлово-комунальні послуги відповідно до рішення 36 сесії Чернівецької міської ради IV скликання від 29.09.2005 №851 "Про встановлення пільг реабілітованим громадянам міста Чернівців".

У позивача наявне посвідчення серії НОМЕР_1 від 18.01.2019, згідно якого він має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні".

10.01.2023 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області із заявою, в якій просив здійснити з 06.02.2020 перерахунок пенсії, як особі, що зазнала політичних репресій, у розмірі, передбаченому п. "г" ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком та зарахувати до трудового стажу час перебування у засланні з 21.10.1947 по 25.02.1960.

Листом від 23.01.2023 №201-121/С-17/8-2400/23 відповідач відмовив позивачу в перерахунку нарахування підвищення до його пенсії за п. "г" ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком, оскільки йому встановлено до пенсії надбавку у розмірі 43,52 грн. Крім того, позивачу відмовлено у зарахуванні до страхового стажу період 21.10.1947 по 25.02.1960, оскільки відповідно до наданих документів не підтверджено факт обвинувачення або призначення покарання.

Вважаючи відмову протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд зазначає наступне.

Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі ст. 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов`язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.

Відповідно до ст. 1 Закону України № 962-XII від 17.04.1991 "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" (в первинній редакції) визначено вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі "двійками", "трійками", особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.

Визнати реабілітованими також громадян, засуджених за:

- антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року і статтею 62 Кримінального кодексу України (2001-05, 2002-05) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року "Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року "Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР";

- поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу України;

- порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров`ю громадян чи статевою розпустою.

Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами (статтю 1 доповнено частиною третьою згідно із Законом № 2353-XII від 15.05.1992).

Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.

Законом України № 2325-VIII від 13.03.2018 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" були внесені ряд суттєвих змін до зазначеного Закону.

Так, серед іншого, змінена назва закону на: "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", а також викладено в новій редакції преамбулу та статті 1, 3, 6 Закону, визнано такою, що втратила чинність постанова Верховної Ради України "Про тлумачення Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні".

Зміни набули чинності 05.05.2018.

Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом № 962-XII.

Відповідно до ст. 1-2 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" реабілітованими визнаються особи: які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред`явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.

Статтею 4 цього Закону передбачено поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.

Згідно з п. 2.13 постанови правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005, якою затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Постанова № 22-1), за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається завірена в установленому порядку копія посвідчення реабілітованого. Для осіб, реабілітованих згідно зі статтею 3 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні", приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.

Відповідно до п. "г" ч. 1 ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Згідно з п. 6 Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України № 1058-IV від 09.07.2003 "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення". Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Підпунктом 2 п. 4 постанови Кабінету Міністрів України № 654 від 16.07.2008 "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян" визначено, що з 01.09.2008 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54 грн. 40 коп., а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43 грн. 52 коп.

Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.

Стаття 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначає розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 Закону України № 966-XIV від 15.07.1999 "Про прожитковий мінімум" прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної пенсії за віком.

Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, встановленими ст. 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", згідно з якою мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом.

Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, необхідно керуватися нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення", який має вищу юридичну силу, а не п. п. 2 п. 4 постанови Кабінету Міністрів України № 654 від 16.07.2008 "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян", оскільки останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.

Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом в постановах від 10.10.2018 у справі № 446/1549/16-а, від 27.11.2018 у справі № 446/1515/16-а та від 06.02.2019 у справі № 446/1848/16-а, яка в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України та ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" враховується судом під час вирішення наведеного спору.

Отже, вирішуючи наведений спір, суд на підставі аналізу співвідношення п. п. 2 п. 4 постанови Кабінету Міністрів України № 654 від 16.07.2008 та п. "г" ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", виходить з пріоритетності застосування до спірних правовідносин положень Закону України "Про пенсійне забезпечення", як нормативно-правового акту вищої юридичної сили.

Згідно із наявними у справі документами, що не оспорюються сторонами, позивач визнаний реабілітованою особою, про що йому видано 18.01.2019 відповідне посвідчення.

При цьому, суд зауважує, що позивача було визнано саме репресованою особою, яку в подальшому було реабілітовано, а не визнано членом сім`ї реабілітованої особи.

За таких умов позивач користується пільгами і має право на підвищення до пенсії, що передбачено п. "г" ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Згідно з висновками Конституційного Суду України, викладеними у рішенні № 5-рп/2002 від 20.03.2002 право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.

Таким чином, постанова Кабінету Міністрів України № 654 від 16.07.2008 "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян" є підзаконним актом, при цьому норми Закону України "Про пенсійне забезпечення" мають вищу юридичну силу, тому підлягають до застосування у спірних правовідносинах.

Із урахуванням наведеного та виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії позивачу, як особі, що реабілітовано, підлягають застосуванню приписи п. "г" ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", а не норми постанови Кабінету Міністрів України № 654 від 16.07.2008 "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян", яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

При цьому, суд враховує приписи ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", згідно яких розмір мінімальної пенсії за віком визначається за правилами лише цього Закону, чинним законодавством інший мінімальний розмір пенсії за віком не визначений, тому необхідно застосовувати цей розмір.

За таких умов дії відповідача щодо відмови у проведенні перерахунку підвищення пенсії в розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком на підставі п. "г" ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", не ґрунтуються на вимогах закону.

Стосовно вимоги позивача щодо зобов`язання відповідача здійснити йому перерахунок підвищення пенсії у розмірі 50% від мінімальної пенсії за віком п. "г" ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій і згодом реабілітованій, починаючи з 18.01.2019, суд зазначає наступне.

Пунктом 1.8 Розділу І Постанови № 22-1 встановлено, що днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням виплати пенсії, припиненням перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отриманням пенсії за місцем фактичного проживання, продовженням виплати пенсії за довіреністю, виплатою частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплатою пенсії за шість місяців наперед у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведенням виплати пенсії за новим місцем проживання, у зв`язку із працевлаштуванням (звільненням), початком (припиненням) діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виплатою недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами.

Оскільки із заявою про проведення перерахунку пенсії позивач звернувся до пенсійного органу тільки 10.01.2023, тому вимоги позивача щодо проведення перерахунку та виплати підвищення пенсії за період з 18.01.2019 (дати отримання статусу реабілітованої особи) по 09.01.2023 не підлягають задоволенню.

Стосовно позовної вимоги про зарахування до трудового стажу у потрійному розмірі період його перебування у засланні з 21.10.1947 по 25.02.1960 відповідно до ст. 6 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 1991 років" та здійснити перерахунок його пенсії з 18.01.2019, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач одночасно звернувся до відповідача із проханням здійснити перерахунок стажу роботи згідно зі ст. 58 Закону №1788-ХІІ, однак позивачеві відмовлено у зарахуванні періоду перебування останнього на спецпоселенні у потрійному розмірі, так як відповідно до наданих документів не підтверджено факт обвинувачення або призначення покарання, а тому правових підстав для зарахування до страхового стажу для обчислення пенсії періоду з 21.10.1947 по 25.02.1960 немає.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам в зазначеній частині, суд зазначає наступне.

17.04.1991 прийнято Закон Української PCP "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" №962-ХІІ, за ст. 1 якого, реабілітованими особами слід вважати осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі "двійками", "трійками", особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25.12.1958, за винятком осіб, зазначених у ст.2 цього Закону.

У подальшому, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" від 13.03.2018 №2325-VIII внесено ряд суттєвих змін до зазначеного Закону.

Так, серед іншого, змінено назву закону на "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", викладено в новій редакції преамбулу та ст. ст. 1, 3, 6 Закону №962-ХІІ, а також визнано такою, що втратила чинність Постанову Верховної Ради України "Про тлумачення Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні". Вказані зміни набули чинності 05.05.2018.

Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 роки, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом №962-ХІІ.

Як визначено ст.1-1 цього Закону:

репресована особа - це особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених Законом №962-ХІІ.

вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР;

заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення;

Репресіями комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 року, за визначенням цієї статті, є засоби примусу, що здійснювалися репресивними органами комуністичного тоталітарного режиму у 1917-1991 роки, зокрема, позасудовими органами, проти окремих осіб, груп населення, народів з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів у формах, визначених цим Законом.

Однією з форм репресій, відповідно до Закону № 962-ХІІ, визнано заслання (ст. 1-1 та п.5 ч.1 ст. 2 цього Закону), що передбачало примусове переміщення/вислання особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення.

Статтею 1-1 Закону №962-ХІІ виокремлено декілька мотивів репресій, серед яких є політичний мотив, який мав на меті застосування репресій проти особи, яка сповідувала певну ідеологію, дотримувалася чи здійснювала вираження поглядів, цінностей, позицій, вчиняла дії, що суперечили ідеології комуністичного тоталітарного режиму, на підставі того, що така особа становила реальну або потенційну небезпеку для радянської влади, радянської держави чи радянського ладу.

В свою чергу, соціальний мотив передбачав застосування репресій на підставі належності особи або членів її сім`ї до дворянства, офіцерства, купецтва, торгівців, підприємців, духовенства, чиновництва, заможного селянства, іншої соціальної групи або на підставі визнання особи чи членів її сім`ї соціально небезпечними чи соціально шкідливими з політичних чи ідеологічних мотивів.

За приписом ст.1-2 Закону № 962-ХІІ, особи, щодо яких до 24.08.1991 були здійснені репресії у формах, визначених ст.2 Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних чи соціальних мотивів, визнаються реабілітованими.

Як зазначалось вище, ст. 13 Закону №962-ХІІ визначено, що потерпілими від репресій визнаються: 1) чоловік або дружина репресованої особи, який/яка на момент здійснення репресії перебували у шлюбі з репресованою особою; 2) діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до 18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29.04.1942 N 185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена; 3) інші особи, які на момент здійснення репресії спільно проживали, були пов`язані спільним побутом з репресованою особою або перебували на утриманні репресованої особи.

Очевидним є те, що позивач в розумінні наведених вище норм вважається потерпілим від репресій, який піддався висланню в іншу місцевість з місця постійного проживання, як член сім`ї, внаслідок здійснення репресій щодо батька.

Відповідно до ст. 6 Закону №962-ХІІ реабілітованим громадянам відповідно до ст. 1 цього ж Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.

Аналогічна за змістом пільга для реабілітованих осіб передбачена ст. 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ, за змістом якої, громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі.

Конструкція норм ст. 6 Закону №962-ХІІ та ст. 58 Закону №1788-ХІІ дає підстави для висновку, що до кола осіб, які мають пільгу в зарахуванні у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій певного часу, відносяться такі особи, а саме:

- ті які утримувались під вартою;

- відбували покарання в місцях позбавлення волі;

- перебували у засланні або перебування на примусовому лікуванні.

Більше того, аналогічні за змістом норми містяться в п. 12 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, де визначено, що саме час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та час перебування в засланні і на примусовому лікуванні зараховується до стажу роботи за наявності документів про реабілітацію (довідки суду, органів прокуратури чи досудового розслідування про закриття кримінального провадження або довідки суду про ухвалення виправдувального вироку). У разі відсутності документів, зазначених в абзаці першому цього пункту, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та час перебування в засланні і на примусовому лікуванні реабілітованих осіб може бути встановлено в судовому порядку.

Судом, відповідно до наведених вище норм та обставин справи встановлено, що позивач відноситься до категорії осіб із статусом особи яка піддалася висланню, (а не засланню).

Згідно довідки про реабілітацію Управління внутрішніх справ в Чернівецькій області №11/СО-390 від 01.02.2006, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, як член сім`ї, 21.10.1947 по рішенню особливої наради при МДБ СРСРС від 16.03.1948, протокол №10-а був виселений із села Малий Кучурів, Заставнівського району, Чернівецької області в Пермську область, де знаходився на спецпоселенні до 25.02.1960. На підставі ст. 3 Закону України від 1704.1991 "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні" ОСОБА_1 реабілітований.

За змістом вказаної довідки, позивач та члени його сім`ї піддались саме висланню, а не засланню, що законодавець власне виокремив, як різні поняття, і категорії осіб, які під них підпадають.

На думку суду, наведеними вище положеннями законодавства виокремлено категорії осіб з певним статусом, які в залежності від обставин набувають визначеного права. В іншому б випадку, законодавець не виокремлював членів сім`ї визначених в ст. 1-1 Закону №962-ХІІ по відношенню до осіб, які утримувались під вартою; відбували покарання в місцях позбавлення волі чи перебували у засланні або перебування на примусовому лікуванні, де власне і можливо обрахувати певний час з часу засудження, заслання, поміщення до лікарні, тощо, до часу реабілітації.

Підсумовуючи наведене вище, суд вважає, що позивач за наведених обставин, у розумінні Закону № 962-ХІІ не відповідає категорії особи, яка перебувала у засланні, оскільки останній вважається таким, що примусово виселений (переселений) з місця свого проживання з в іншу місцевість. Відтак, суд погоджується з аргументами відповідача в частині того, що позивач не набув право на зарахування часу з 21.10.1947 по 25.02.1960 в потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій відповідно до вимог ст. 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та ст. 6 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років".

Тому, як наслідок, позовна вимога про визнання протиправним рішення в частині, та зобов`язання відповідача здійснити зарахування часу заслання позивача з 21.10.1947 по 25.02.1960 до стажу у потрійному розмірі, відповідно до вимог Закону України "Про пенсійне забезпечення", задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Приблизний перелік способів захисту порушеного права в адміністративному судочинстві встановлено ст. 245 КАС України.

Визначаючись щодо способу поновлення порушеного права позивача, враховуючи висновок суду про протиправність обмеження розміру пенсії позивача, виходячи з повноважень, визначених ст. 245 КАС України, суд приходить до переконання, що ефективним способом поновлення порушеного права позивача є визнання протиправними дії відповідача щодо відмови у проведенні перерахунку та виплати підвищення пенсії позивачу, як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, у розмірі, передбаченому п. "г" ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", із розрахунку 50% від мінімальної пенсії за віком та зобов`язання відповідача здійснити позивачу з 10.01.2023 (дати звернення із заявою) перерахунок та виплати підвищення пенсії в розмірі 50% від мінімальної пенсії за віком, згідно п. "г" ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Решта позовних вимог задоволенню не підлягають.

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч. 8 ст. 139 КАС України).

З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1073,60 грн.

Враховуючи наведене, суд стягує з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача сплачений судовий збір в розмірі 1073,60 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 9, 72 - 77, 90, 134, 241 - 246, 250 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо відмови у проведенні перерахунку та виплати підвищення пенсії ОСОБА_1 , як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, у розмірі, передбаченому п. "г" ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", із розрахунку 50% від мінімальної пенсії за віком.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області здійснити ОСОБА_1 з 10.01.2023 перерахунок та виплати підвищення пенсії в розмірі 50% від мінімальної пенсії за віком, згідно п. "г" ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області судовий збір в сумі 1073,60 грн.

5. В іншій частині відмовити.

Згідно ст. 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до ст. ст. 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.

Повне найменування учасників процесу:

позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );

відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (площа Центральна, 3, м. Чернівці, код ЄДРПОУ 40329345).

Суддя В.К. Левицький