Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 серпня 2023 року Справа№200/3280/20-а

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кравченко Т.О.,

за участю

секретаря судового засідання Бєлєнькової Є.О.,

позивача ОСОБА_1 в режимі відеоконференції,

представника третьої особи Свистунова А.В. в режимі відеоконференції,

розглянув в порядку загального позовного провадження в судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, державного підприємства «Інформаційні судові системи», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Державного бюро розслідувань, про визнання дій протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій,

встановив:

25 березня 2020 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі позивач) до Державної судової адміністрації України (далі відповідач 1, ДСА України), державного підприємства «Інформаційні судові системи» (далі відповідач 2, ДП «ІСС»), в якому позивач просив:

- визнати протиправними дії ДСА України щодо дачі вказівок ДП «ІСС» виконувати постанови слідчого, прокурора про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування та вживати всіх відповідних технічних заходів для їх виконання до закінчення досудового розслідування;

- зобов`язати ДСА України утриматися від дачі вказівок ДП «ІСС» виконувати постанови слідчого, прокурора про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування та вживати всіх відповідних технічних заходів для їх виконання до закінчення досудового розслідування;

- визнати протиправними дії ДП «ІСС» щодо обмеження доступу до судових рішень на підставі постанови про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування від 05 листопада 2019 року, постановленої слідчим третього слідчого відділу Першого управління організації досудових розслідувань Державного бюро розслідувань Сергєєвою А.С.;

- зобов`язати ДП «ІСС» утриматися від обмеження доступу в Єдиному державному реєстрі судових рішень до судових рішень на підставі постанови про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування від 05 листопада 2019 року, постановленої слідчим слідчого третього слідчого відділу Першого управління організації досудових розслідувань Державного бюро розслідувань Сергєєвою А.С.

Заяви, клопотання учасників справи. Процесуальні дії у справі.

31 березня 2020 року Донецький окружний адміністративний суд постановив ухвалу про відкриття провадження в адміністративній справі № 200/3280/20-а.

08 липня 2020 року Донецький окружний адміністративний суд ухвалив рішення у цій справі, яким відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

06 жовтня 2020 року Перший апеляційний адміністративний суд прийняв постанову, якою апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 липня 2020 року без змін.

25 травня 2023 року Верховний Суд прийняв постанову, якою касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково; рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 липня 2020 року і постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2020 року скасував, а справу № 200/3280/20-а направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

07 червня 2023 року справа № 200/3280/20-а надійшла до Донецького окружного адміністративного суду.

09 червня 2023 року суд постановив ухвалу про прийняття до провадження адміністративної справи № 200/3280/20-а; вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Скасовуючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанції та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд в постанові від 25 травня 2023 року, серед іншого, зазначив таке:

«[…]

Спірні правовідносини виникли у зв`язку із оскарженням дій Державної судової адміністрації України та Державного підприємства «Інформаційні судові системи» щодо обмеження права ОСОБА_1 як користувача на доступ до судових рішень, які внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень.

Суди встановили, що такі дії відповідач вчинив на підставі постанови про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування від 28 жовтня 2019 року, постановленої слідчим третього слідчого відділу Першого управління організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) Державного бюро розслідувань Козловим М.Б. та постанови про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування від 05 листопада 2019 року, постановленої слідчим третього слідчого відділу Першого управління організації досудових розслідувань Державного бюро розслідувань Сергєєвою А.С.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій послалися на приписи Кримінального процесуального кодексу Україну у контексті мети збереження таємниці досудового розслідування та дійшли висновку, що в силу норм кримінального процесуального законодавства відповідач, отримавши постанови слідчих від 28 жовтня 2019 року та 05 листопада 2019 року, повинен був їх виконати і ці постанови є чинними.

У цьому контексті Суд зауважує, що судові рішення, які внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень й доступ до яких обмежений, стосуються Державного бюро розслідувань, позаяк саме через постанови слідчих цього органу Державне підприємство «Інформаційні судові системи» обмежило доступ до судових рішень.

Наведене свідчить про те, що результат розгляду справи має безпосередній вплив на права й обов`язки не лише для позивача, але й для Державного бюро розслідувань, однак ця особа до участі у справі не була залучена.

Внаслідок незалучення третьої особи до участі у справі суди вирішили питання щодо забезпечення прав, інтересів та обов`язків останньої стосовно збереження таємниці досудового розслідування.

[…]

За встановлених обставин справи та з огляду на характер і предмет спірних правовідносин, Суд дійшов висновку, що вирішення цього спору та ухвалення судових рішень може мати безпосередній вплив на права й обов`язки Державного бюро розслідувань, яке не є учасником справи.

Подібний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 10 лютого 2023 року у справі №200/257/20-а.

У порушення наведених норм процесуального закону та принципів адміністративного судочинства, суд першої інстанції не залучив зазначену особу до участі у справі в якості третьої особи.

Суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що суд першої інстанції прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі.

Отже, суди попередніх інстанцій прийняли рішення про права та інтереси особи, яка не була залучена до участі в справі.

[…]

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій не можуть вважатися обґрунтованими й законними, а тому їх належить скасувати з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, який має вирішити питання про необхідність залучення Державного бюро розслідувань.

Під час нового розгляду суду слід врахувати наведене та ухвалити законне й обґрунтоване рішення за результатами повного, всебічного та об`єктивного розгляду всіх обставин справи в їхній сукупності.

Оскільки Суд встановив порушення судами норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судових рішень, то в межах розгляду цієї скарги не переглядає ці рішення на предмет дотримання вимог норм матеріального права.

[…]».

Відповідно до ч. 5 ст. 354 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Оспорювані дії відповідачів вчинені на виконання постанови слідчого Державного бюро розслідувань, як наслідок, рішення у цій справі може вплинути на права та обов`язки Державного бюро розслідувань, яке до участі у справі не залучено.

Отже, наявні визначені ч. 2 ст. 49 КАС України підстави для залучення Державного бюро розслідувань до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів.

З огляду на викладене ухвалою від 09 червня 2023 року суд залучив до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Державне бюро розслідувань (далі третя особа, ДБР).

Про прийняття справи до провадження сторони і третя особа повідомленні в порядку, визначеному КАС України, що підтверджено звітами про доставку електронних примірників ухвали від 09 червня 2023 року в електронні кабінети учасників справи як користувачів підсистеми ЄСІТС «Електронний суд».

14 червня 2023 року суд постановив ухвалу, якою задовольнив заяву позивача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження; розпочав підготовче провадження та призначив підготовче засідання на 14 липня 2023 року.

Про дату, час і місце проведення підготовчого засідання сторони і третя особа повідомлені в порядку, визначеному КАС України, що підтверджено звітами про доставку електронних примірників ухвали та повісток в їх електронні кабінети як користувачів підсистеми ЄСІТС «Електронний суд».

20 червня 2023 року суд постановив ухвалу, якою зобов`язав позивача надіслати третій особі копію позовної заяви та доданих до неї документів.

14 липня 2023 року в підготовчому засіданні позивач повідомив, що інших клопотань, пов`язаних з підготовкою справи до судового розгляду по суті, ніж ті, що заявлені під час первісного розгляду справи, він не має.

Так, 20 березня 2020 року позивач звернувся до суду з клопотанням про витребування у ДП «ІСС» постанови про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування від 05 листопада 2019 року, постановленої слідчим третього слідчого відділу Першого управління організації досудових розслідувань ДБР Сергєєвою А.С., судових рішень слідчих суддів Печерського районного суду м. Києва, ухвалених в кримінальному провадженні № 62019000000000683 та оприлюднених в Єдиному державному реєстрі судових рішень під номерами 83480020, 83083555, 83084520, 83339229, 83972125, 83339305, 84302655, 85407992, а також листа ДСА України від 04 жовтня 2019 року № 10-24496/19.

Постанова про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування від 05 листопада 2019 року була надана відповідачем 1 на виконання ухвали Першого апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2020 року і наявна в матеріалах справи.

В підготовчому засіданні представники відповідача 2 і третьої особи не ставили під сумнів відповідність оригіналам копій згаданих вище судових рішень та листа ДСА України, які позивач надав суду разом з позовною заявою.

З огляду на викладене при новому розгляді справи позивач не наполягав на клопотанні про витребування доказів.

Крім того, 20 березня 2020 року позивач звернувся до суду з клопотанням про огляд з метою встановлення їх змісту веб-сторінок в мережі Інтернет: https://reyestr.court.gov.ua/Review/83480020, https://reyestr.court.gov.ua/Review/83083555, https://reyestr.court.gov.ua/Review/83084520, https://reyestr.court.gov.ua/Review/83339229, https://reyestr.court.gov.ua/Review/83972125, https://reyestr.court.gov.ua/Review/83339305, https://reyestr.court.gov.ua/Review/84302655, https://reyestr.court.gov.ua/Review/85407992.

В підготовчому засіданні представники відповідача 2 і третьої особи визнали факт того, що загальний та повний доступ до електронних примірників судових рішень, які вказані в позовній заяві, обмежений на виконання постанови про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування від 05 листопада 2019 року.

У зв`язку з цим при новому розгляді справи позивач не наполягав на клопотанні про огляд веб-сторінок.

В підготовчому засіданні оголошена перерва до 11 серпня 2023 року для надання третій особі можливості подати пояснення щодо позову та відзивів.

17 липня 2023 року суд постановив ухвалу, якою продовжив строк підготовчого провадження на тридцять днів з дня закінчення шістдесятиденного строку, визначеного ч. 4 ст. 173 КАС України.

11 серпня 2023 року суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 25 серпня 2023 року.

Про дату час і місце проведення судового засідання сторони і третя особа повідомлені в порядку, визначеному КАС України, про що свідчать звіти про доставку ухвали від 11 серпня 2023 року та повісток в їх електронні кабінети як користувачів підсистеми ЄСІТС «Електронний суд».

Відповідач 1 ДСА України явку свого представника в судове засідання не забезпечив.

Зважаючи на те, що участь в судовому засіданні є правом учасника справи, передбаченим пп. 2 ч. 3 ст. 44 КАС України, та з огляду на відсутність підстав для відкладення судового засідання, визначених ст. 205 цього Кодексу, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача 1.

Справа розглянута по суті 25 серпня 2023 року за участю позивача та представників відповідача 2 і третьої особи, які в судовому засіданні надали пояснення, аналогічні тим, що викладені у поданих ними заявах по суті справи.

На підставі ч. 1 ст. 229 КАС України під час судового розгляду справи здійснювалося повне фіксування судового засідання за допомогою відеозаписувального технічного засобу.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що він є громадянином України, адвокатом та здійснює адвокатську діяльність у складі адвокатського об`єднання «Головань і Партнери».

Позивач вказує на те, що в Єдиному державному реєстрі судових рішень (далі Реєстр) були оприлюдненні судові рішення, ухвалені слідчими суддями Печерського районного суду м. Києва в кримінальному провадженні № 62019000000000683, зокрема:

- ухвала від 04 липня 2019 року у справі № 757/33318/19-к (номер рішення 83480020);

- ухвала від 04 липня 2019 року у справі № 757/34319/19-к (номер рішення 83083555);

- ухвала від 04 липня 2019 року у справі № 757/34341/19-к (номер рішення 83084520);

- ухвала від 18 липня 2019 року у справі № 757/37545/19-к (номер рішення 83339229);

- ухвала від 30 липня 2019 року у справі № 757/37664/19-к (номер рішення 83972125);

- ухвала від 29 липня 2019 року у справі № 757/39628/19-к (номер рішення 83339305);

- ухвала від 10 вересня 2019 року у справі № 757/48268/19-к (номер рішення 84302655);

- ухвала від 31 жовтня 2019 року у справі № 757/58043/19-к (номер рішення 85407992).

Однак в подальшому відповідачі 1 і 2 обмежили загальний та повний доступ до цих судових рішень, а також інших судових рішень, які ухвалюватимуться у кримінальному провадженні № 62019000000000683, на підставі постанови про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування від 05 листопада 2019 року, яка постановлена слідчим третього слідчого відділу Першого управління організації досудових розслідувань ДБР Сергєєвою А.С.

Вважаючи такі дії відповідачів 1 і 2 протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Позивач покликався на норми ч. 2 ст. 19 Конституції України, Закон України від 22 грудня 2005 року № 3262-ІV «Про доступ до судових рішень» (далі Закон № 3262) і зазначав, що жодна із згаданих вище ухвал слідчих суддів не стосувалась питань, визначених ч. 4 ст. 4 цього Закону; суд не ухвалював рішення про розгляд відповідних справ в закритому судовому засіданні.

Отже, на переконання позивача, обмеження доступу до вказаних судових рішень є неправомірним і таким, що не відповідає положенням законодавства, зокрема ч. 4 ст. 4 Закону № 3262.

Позивач вказував на те, що Кримінальний процесуальний кодекс України (далі КПК України) не передбачає повноважень слідчого щодо обмеження доступу до судових рішень, тому положення ч. 4 ст. 4 Закону № 3262 є обов`язковими для застосування відповідачами. Слідчий не має повноважень змінювати положення Закону № 3262 своїми процесуальними рішеннями, а винесення ним постанов про обмеження доступу до судових рішень є прямим виходом за межі його повноважень.

За висновком позивача, ДСА України та ДП «ІСС» вчинили перешкоди для доступу суспільства до судових рішень, які згідно з Законом № 3262 мають бути вільними для ознайомлення, чим порушили приписи цього Закону.

Позивач вказував на невідповідності оскаржуваних дій відповідачів положенням ст. 6 Конвенції про захист прав людині і основоположних свобод, яка гарантує право на справедливий суд в аспекті забезпечення громадського контролю за судовою владою, та практиці Європейського суду з прав людини.

Так, позивач зазначив, що згадані ним судові рішення ухвалені у відкритих судових засіданнях, хоча й без виклику зацікавлених осіб та у строки, які унеможливлювали присутність громадськості при їх проголошенні. Будь-яких рішень щодо обмеження публічності ухвал слідчих суддів самим судом не приймалося, а тому обмеження доступу до цих судових рішень в Реєстрі порушує вимоги п. 1 ст. 6 Конвенції.

Позивач вказував на те, що оскаржуваними діями відповідачі порушили його право на доступ до судової рішень та право відтворювати судові рішення, що проголошені судом прилюдно, у будь-який спосіб (ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 6 Закону № 3262).

З огляду на те, що позивач не має відомостей щодо конкретного переліку судових рішень, доступ до яких обмежений відповідачами, він вважає, що належним та ефективним способом захисту його порушених прав має бути визнання протиправними оскаржуваних дій відповідачів та покладання на них обов`язку утриматися від вчинення дій щодо обмеження доступу до таких судових рішень.

Просив задовольнити позов.

Відповідач 1 ДСА України позов не визнав, надав відзив на позовну заяву. Доводив, що у спірних правовідносинах діяв в межах повноважень, в порядку та способом, що визначені законодавством.

Відповідач 1 покликався на ч. 2 ст. 19 Конституції України, Закон № 3262 та Порядок ведення Єдиного державного реєстру судових рішень, затверджений рішенням Вищої ради правосуддя від 19 квітня 2018 року № 1200/0/15-18 (далі Порядок ведення Реєстру).

Між тим зазначив, що відповідно до ст. 8 Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-VІ «Про доступ до публічної інформації» (далі Закон № 2939) таємна інформація інформація, доступ до якої обмежується відповідно до ч. 2 ст. 6 цього Закону, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Таємною визнається інформація, яка, серед іншого, містить таємницю досудового розслідування. Порядок доступу до таємної інформації регулюється цим Законом та спеціальними законами. В даному випадку таким спеціальним законом є КПК України.

Відповідач 1 покликався на норми ст. ст. 40, 110 КПК, якими визначені повноваження слідчого під час досудового розслідування та встановлено, що органи державної влади, підприємства, установи та організації, службові особи зобов`язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішенні слідчого, а також те, що постанова слідчого, прийнята в межах компетенції згідно із законом, є обов`язковою для виконання фізичними та юридичними особами, прав, свобод чи інтересів яких вона стосується.

Зауважив, що згідно зі ст. 6 Закону України від 12 листопада 2015 року № 794-VІІІ «Про Державне бюро розслідувань» (далі Закон № 794) ДБР відповідно до покладених на нього завдань та у межах своєї компетенції здійснює досудове розслідування злочинів, віднесених його до підслідності; забезпечує відповідно до законодавства додержання режиму захищеної законом таємниці та іншої інформації з обмеженим доступом.

Відповідач 1 вказував на те, що слідчий ДБР в процесі досудового розслідування в кримінальному провадженні № 62019000000000683 встановив, що інформація, яка міститься в ухвалах слідчих суддів є такою, що містить відомості досудового розслідування, а її оприлюднення зашкодить належному розслідуванню та збиранню доказів у кримінальному провадженні.

Зазначав, що КПК України надає слідчому повноваження приймати процесуальні рішення в межах власних повноважень з дотриманням вимог законодавства для забезпечення проведення досудового розслідування, а при необхідності для забезпечення таємниці досудового розслідування, що і мало місце у даному випадку.

Слідчий ДБР прийняв процесуальне рішення про необхідність встановлення обмеження для користувачів у перегляді та доступі до змісту згаданих судових рішень в Реєстрі на час досудового розслідування.

Недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування передбачена ст. 222 КПК України.

З огляду на викладене ДП «ІСС» обмежило в Реєстрі загальний та повний доступ до судових рішень, винесених у кримінальному провадженні № 62019000000000683 на підставі постанови про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування від 05 листопада 2019 року, яка постановлена слідчим третього слідчого відділу Першого управління організації досудового розслідування ДБР Сергєєвою А.С.

Відповідач 1 наголосив, що ДП «ІСС» є адміністратором Реєстру. В Реєстрі оприлюднюються всі судові рішення, в тому числі й ті, що прийняті містять відомості досудового розслідування.

Отже, ДСА України та ДП «ІСС» є суб`єктами, дотичними до процесу проведення досудового розслідування, і не вправі розголошувати відомості досудового розслідування.

Твердження позивача про те, що ДСА України та ДП «ІСС» перешкодили суспільству в доступі до судових рішень, чим порушили вимоги Закону № 3262, відповідач 1 вважав помилковими і такими, що не відповідають дійсності.

Відповідач 1 наголосив, що ДСА України та ДП «ІСС» не створювали суспільству будь-яких перешкод в доступі до судових рішень, діяли згідно з нормами чинного законодавства, що унеможливлює порушення права на безперешкодний доступ до судових рішень.

Лист ДСА України від 04 жовтня 2019 року № 10-24496/19 має рекомендаційних характер і не порушує та не змінює норм законів.

Відповідач 1 вказав на те, що гарантоване ст. 55 Конституції України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було реальним.

Відповідач 1 наголосив, що ДП «ІСС» є державним комерційним підприємством, а не органом державної влади.

ДСА України та ДП «ІСС» не приймали самостійного рішення про обмеження загального та повного доступу до судових рішень Печерського районного суду м. Києва, винесених в кримінальному провадженні № 62019000000000683, а лише виконали постанову слідчого ДБР про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування, яка є обов`язковою до виконання в силу положень ст. ст. 40, 110 КПК України.

При цьому перевірка законності постанов слідчих про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування виходить за межі повноважень ДСА України та ДП «ІСС».

До того ж порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування, (в тому числі постанов про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування), визначений КПК України, і такі постанови не можуть бути оскаржені в порядку адміністративного судочинства.

Просив відмовити в позові.

Позивач надав відповідь на відзив відповідач 1, в якому наполягав на задоволенні позовних вимог з підстав, аналогічних тим, що вказані у позовній заяві.

Відповідач 2 ДП «ІСС» позов не визнав, надав відзив на позовну заяву. Доводив, що у спірних правовідносинах діяв в межах повноважень, в порядку та способом, що визначені законодавством. Навів заперечення, аналогічні тим, що викладені у відзиві на позовну заяву, поданому відповідачем 1 ДСА України.

Просив відмовити в позові.

Третя особа ДБР надала письмові пояснення, в яких вказала на необґрунтованість позовних вимог.

ДБР, приймаючи постанови про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування та керуючись ст. 222 КПК України, виходило з того, що витік інформації, яка стосується матеріалів кримінальних проваджень, може надати зацікавленим особам можливість блокувати діяльність правоохоронного органу, що полягає у збиранні, дослідженні, оцінці, перевірці та використанні доказів з метою попередження, запобігання та розкриття злочинів.

Розголошення відомостей досудового розслідування несе за собою ризики підвищення уразливості діяльності ДБР до злочинного впливу та інших факторів, які становлять небезпеку у сфері правоохоронної діяльності.

З огляду на положення ч. 7 ст. 110 КПК України, отримавши постанови слідчих ДБР про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування, якими ДП «ІСС» та ДСА України зобов`язано обмежити користувачів у доступі до судових рішень, останні мали виконати вимоги вказаних постанов.

Третя особа наголосила, що звернення позивача до суду з цим позовом зумовлено здійсненням ДСА України та ДП «ІСС» їх обов`язків, визначених кримінальним процесуальним законом.

На переконання третьої особи, вимоги позивача взагалі не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. Цей спір стосується вилучення інформації з Реєстру, яка була внесена до нього у зв`язку з розслідуванням кримінальних проваджень та обмежена в доступі на підставі постав слідчих, а тому він підлягає розгляду в порядку кримінального судочинства.

Третя особа доводила, що спосіб захисту, про застосування якого просить позивач, нівелює дії слідчого, вчинені в рамках, визначених кримінальним процесуальним законодавством, та призведе до грубого порушення норм КПК України.

Позивач оскаржує дії відповідачів, які за своєю сутністю не є управлінською діяльністю, яка створює безпосередньо для позивача певні правові наслідки.

Третя особа покликалася на висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 20 січня 2021 року у справі № 826/14743/18, відповідно до якого адміністративний суд не вправі надавати оцінку діям посадових осіб відповідних установ, порядок вчинення яких регулюється КПК України, фактично втручаючись таким чином у хід кримінального провадження.

Чинне законодавство не передбачає право адміністративного суду визнавати незаконними рішення, прийняті в рамках кримінального провадження, та, як наслідок, визнавати неправомірними дії суб`єкта владних повноважень, вчинені на виконання вказаних рішень, і більш того зобов`язувати суб`єкта владних повноважень не виконувати вказані рішення. Відсутність процесуально передбаченого права на оскарження таких дій у межах кримінального процесу не свідчить про виникнення такого права в межах адміністративного процесу, оскільки це питання не належить до повноважень адміністративного суду.

КПК України визначає суб`єктний склад, процедуру ініціювання і початку досудового розслідування, а також порядок оскарження дій чи бездіяльності слідчого або прокурора у разі нездійснення ними процесуальних дій, які вони зобов`язані вчинити у визначений цим Кодексом строк.

Відповідно до приписів ст. 222 КПК України відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим.

Приймаючи постанови про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування, слідчі діяли з метою захисту інформації, отриманої в рамках досудового розслідування кримінального провадження, передчасне розголошення якої може негативно вплинути на розкриття злочину, викриття винних, оскільки обізнаність окремих зацікавлених осіб про те, в якому напрямку йде розслідування, які конкретно слідчі (розшукові) та інші процесуальні дії будуть виконуватись, дозволить їм перешкоджати встановленню істини.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 23 лютого 2022 року у справі № 560/7790/20.

Зокрема, Верховний Суд вказав на те, що системний аналіз норм ст. ст. 4, 7 Закону № 3262, а також ст. ст. 40, 110, 222 КПК України зумовлює висновок, що виконання ДП «ІСС» постанови слідчого ДБР є законним.

Також третя особа зауважила, що ухвали слідчих суддів, які згадані позивачем у позовній заяві, наразі наявні в Реєстрі у відкритому, а тому вважає, що між сторонами відсутній публічно-правовий спір, який потребує вирішення судом.

Просила відмовити в позові.

Позивач надав відповідь на пояснення третьої особи, в яких наголосив на належності справи до адміністративної юрисдикції.

Вказав на незаконність постанови про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування, покликаючись на висновки Київського апеляційного суду, викладені в ухвалах від 29 березня 2021 року у справі № 761/7750/21 та від 29 березня 2021 року у справі № 761/7749/21, які полягають у тому, що норми ст. ст. 2, 7, 9, 28, 36, 110, 222 КПК України не наділяють слідчого повноваженнями приймати рішення про обмеження користувачів Реєстру у доступі до судових рішень.

Позивач наполягав на наявності спору між ним та відповідачами. Зазначав, що оскаржувані дії відповідачів мають бути визнані незаконними. До того ж постанова про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування винесена на майбутнє, оскільки стосується обмеження доступу до заздалегідь не визначеного кола судових рішень, які ще не ухвалені, але можуть бути винесені у кримінальному провадженні № 62019000000000683, тому позивач звернувся до суду з вимогою покласти на відповідачів обов`язок утриматися від вчинення певних дій.

Посилання третьої особи на постанову Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі № 560/7790/20 позивач вважав недоречним, оскільки ця постанова не містить висновків щодо застосування норм права; підхід, застосований Верховним Судом під час вирішення згаданої справи не відповідає ст. 6 Конвенції та судовій практиці Європейського суду з прав людини та є непропорційним по відношенню до користувачів Реєстру.

Позивач наголошував на тому, що обмеження доступу до судових рішень на підставі постав про недопущення розголошення відомостей досудового розслідування є звичною практикою для ДСА України, зокрема, згідно з інформацією, оприлюдненою на сайті Судової влади України станом на 06 липня 2020 року з початку 2019 року опрацьовано та знаходиться в постійному опрацюванні понад 1400 постанов про недопущення розголошення відомостей досудового розслідування, на виконання яких обмежено доступ до 42000 судових рішень.

На переконання позивача, свідченням обґрунтованості його вимог також є той факт, що лише 20 липня 2023 року Вища рада правосуддя внесла зміни до Порядку ведення Реєстру, передбачивши, що обмеження (відтермінування) забезпечення загального доступу до електронних ресурсів Реєстру відбувається, серед іншого, на підставі мотивованої постанови слідчого, прокурора. Позивач вважає, що до внесення цих змін у відповідачів не було правових підстав вчиняти дії, правомірність яких є предметом спору у справі, що розглядається.

Третя особа в додаткових поясненнях вказала на необхідність застосування до спірних правовідносин висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 23 лютого 2022 року у справі № 560/7790/20, а також на те, що цей висновок був врахований і Вищою радою правосуддя при ухваленні рішення від 20 липня 2023 року про внесення змін до Порядку ведення Реєстру.

Наголосила, що у спірних правовідносинах відповідачі не здійснювали владних управлінських функцій по відношенню до позивача, а також на тому, що в даному випадку у позивача відсутнє право, свобода чи інтерес, яке б потребувало судового захисту.

Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Докази відхилені судом, та мотиви їх відхилення.

На виконання вимог ст. 90 КАС суд оцінив докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні; оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи з того, що жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 77 КАС кожна особа повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

За правилами абз. 1 ч. 2 ст. 77 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З`ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що встановлено на підставі паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .

З 06 вересня 2000 року постійне місце проживання позивача зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить штамп про реєстрацію місця проживання, проставлений в паспорті.

ОСОБА_1 має право на здійснення адвокатської діяльності відповідно до свідоцтва від 25 березня 2009 року № 2258, виданого Донецькою обласною кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури на підставі рішення від 21 квітня 2006 року № 76.

Позивач здійснює адвокатську діяльність в адвокатському об`єднанні «Головань і Партнери», про що свідчать відомості Єдиного реєстру адвокатів України.

Відповідач 1 Державна судова адміністрація України (ідентифікаційний код 26255795) зареєстрована як юридична особа, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі ЄДР) внесений відповідний запис.

Згідно з ч. 1 ст. 151 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі Закон № 1402) ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 152 Закону № 1402, серед іншого, ДСА України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень.

Згідно з пп. 13 п. 6 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя від 17 січня 2019 року № 141/0/15-19, ДСА України відповідно до визначених завдань забезпечу ведення Єдиного державного реєстру судових рішень.

Відповідач 2 державне підприємство «Інформаційні судові системи» (ідентифікаційний код 34614292) зареєстроване як юридична особа, про що до ЄДР внесений відповідний запис.

Основний вид діяльності ДП «ІСС» 62.01 Комп`ютерне програмування.

Згідно з п. 1 розділу І Статуту державного підприємства «Інформаційні судові системи», затвердженого наказом ДСА України від 26 листопада 2019 року № 1142, (далі Статут), ДП «ІСС» є державним комерційним підприємством, яке засноване на державній власності та належить до сфери управління ДСА України.

Відповідно до п. п. 1, 2 розділу ІІ Статуту ДП «ІСС» створено з метою:

1.1 Надання послуг з технічного, технологічного забезпечення створення та супроводження програмного забезпечення ведення автоматизованих систем (електронних баз даних), у тому числі, державних реєстрів, що створюються відповідно до законів України, нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, наказів Уповноваженого органу управління;

1.2. Організації доступу фізичним та юридичним особам до автоматизованих систем державних реєстрів;

1.3. Організації збереження та захисту даних, що містяться в автоматизованих системах державних реєстрів;

1.4. Надання послуг з інформаційно-технічного забезпечення судів;

1.5. Задоволення потреб органів досудового розслідування, судових органів, інших державних органів, а також юридичних та фізичних осіб у забезпеченні їх належною, кваліфікованою і об`єктивною експертизою, орієнтованою на максимальне використання досягнень науки та техніки;

[…].

Предметом діяльності ДП «ІСС» є:

2.1. Забезпечення створення, запровадження, експлуатація програмно-інформаційних комплексів системного ведення:

- Єдиного державного реєстру судових рішень;

- Інших реєстрів, розробка та впровадження яких належить до повноважень Уповноваженого органу управління, а також реєстрів, що запроваджуються відповідно до законодавства України.

[…]

2.16. Надання інформації з електронних баз даних;

[…].

Відповідно до п. 3 розділу ІІ Статуту до основних завдань ДП «ІСС» належать:

3.1. Забезпечення належного та якісного технічного супроводу та технологічного створення програмного забезпечення ведення автоматизованих систем (електронних баз даних), в тому числі, державних реєстрів, що створюються відповідно до законів України, нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, наказів Уповноваженого органу управління;

3.2. Забезпечення структурної систематизації інформації в автоматизованих системах (електронних базах даних), в тому числі, в державних реєстрах, що створюються відповідно до законів України, нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, наказів Уповноваженого органу управління;

3.3. Забезпечення створення та функціонування інформаційно-пошукових систем доступу, що створюються відповідно до законів України, нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, наказів Уповноваженого органу управління;

3.4. Підвищення ефективності збору та оброблення інформації, що міститься в створених або вже існуючих автоматизованих системах (електронних базах даних) чи державних реєстрах;

3.5. Забезпечення підвищення оперативності взаємодії органів державної влади та громадян за допомогою створення та технічного забезпечення функціонування інформаційних ресурсів, державних реєстрів;

[…]

3.7. Забезпечення підвищення інформованості суспільства про діяльність системи правосуддя України та органів державної влади;

3.8. Забезпечення надання доступу фізичним та юридичним особам до автоматизованих систем, єдиних та державних реєстрів;

3.9. Забезпечення збереження та захисту даних, що містяться в автоматизованих системах, єдиних та державних реєстрах;

[…]

3.12. Забезпечення формування інформаційного простору судів загальної юрисдикції, інших установ системи судоустрою України;

[…].

Третя особа Державне бюро розслідувань (ідентифікаційний код 41760289) зареєстроване як юридична особа, про що до ЄДР внесений відповідний запис.

Відповідно до ст. 1 Закону України від «Про Державне бюро розслідувань» (далі Закон № 794) ДБР є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону № 794 ДБР вирішує завдання із запобігання, виявлення, припинення, розкриття і розслідування:

1) злочинів, вчинених службовими особами, які займають особливо відповідальне становище відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про державну службу», особами, посади яких віднесено до першої - третьої категорій посад державної служби, суддями та працівниками правоохоронних органів, крім випадків, коли ці злочини віднесено до підслідності детективів Національного антикорупційного бюро України;

2) злочинів, вчинених службовими особами Національного антикорупційного бюро України, заступником Генерального прокурора - керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури або іншими прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, крім випадків, коли досудове розслідування цих злочинів віднесено до підслідності детективів підрозділу внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України;

3) злочинів проти встановленого порядку несення військової служби (військових злочинів), крім злочинів, передбачених ст. 422 Кримінального кодексу України.

Серед іншого, що повноважень ДБР належить здійснення досудового розслідування кримінальних проваджень, віднесених до підслідності ДБР, на підставах та в порядку, встановлених законом (п. 4 ч. 1 ст. 6 Закону № 794).

Так, слідчі третього слідчого відділу Першого управління організації досудових розслідувань ДБР здійснюють досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62019000000000683 від 21 травня 2019 року, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 109, ч. 1 ст. 111, ч. 1 ст. 426-1 КПК України

Впродовж серпня-листопада 2019 року в Реєстрі були оприлюднені судові рішення слідчих суддів Печерського районного суду м. Києва, ухвалені в рамках кримінального провадження № 62019000000000683, зокрема:

08 серпня 2019 року ухвала від 04 липня 2019 року у справі № 757/33318/19-к (https://reyestr.court.gov.ua/Review/83480020);

19 липня 2019 року ухвала від 04 липня 2019 року у справі № 757/34319/19-к (https://reyestr.court.gov.ua/Review/83083555);

19 липня 2019 року ухвала від 04 липня 2019 року у справі № 757/34341/19-к (https://reyestr.court.gov.ua/Review/83084520);

01 серпня 2019 року ухвала від 18 липня 2019 року у справі № 757/37545/19-к (https://reyestr.court.gov.ua/Review/83339229);

04 вересня 2019 року ухвала від 30 липня 2019 року у справі № 757/37664/19-к (https://reyestr.court.gov.ua/Review/83972125);

01 серпня 2019 року ухвала від 29 липня 2019 року у справі № 757/39628/19-к (https://reyestr.court.gov.ua/Review/83339305);

19 вересня 2019 року ухвала від 10 вересня 2019 року у справі № 757/48268/19-к (https://reyestr.court.gov.ua/Review/84302655);

08 листопада 2019 року ухвала від 31 жовтня 2019 року у справі № 757/58043/19-к (https://reyestr.court.gov.ua/Review/85407992).

Однак 05 листопада 2019 року слідчий третього слідчого відділу Першого управління організації досудових розслідувань ДБР Сергєєва А.С., розглянувши матеріли досудового розслідування у кримінальному провадженні № 62019000000000683, винесла постанову про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування.

Постанова обґрунтована тим, що відповідно до ч. 1 ст. 222 КПК України відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з дозволу слідчого або прокурора в тому обсязі, в якому вони визначать можливим.

З метою збирання доказів орган досудового розслідування отримав ухвали слідчих суддів Печерського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2019 року у справі № 757/58043/19-к та від 01 листопада 2019 року у справі № 757/57280/19-к про отримання тимчасового доступу до речей та документів.

Ст. 4 Закону № 3262 передбачена можливість обмеження права вільного доступу до певних судових рішень, інформація в яких підлягає захисту від розголошення.

Разом з тим, оприлюднення в зазначених ухвалах слідчих суддів інформації, яка підлягає захисту від розголошення, зашкодить належному розслідуванню та збиранню доказів у цьому кримінальному провадженні.

Тому, з метою нерозголошення відомостей досудового розслідування, а саме вказаних судових рішень слідчих суддів Печерського районного суду м. Києва у кримінальному провадженні № 6201900000000683 від 21 травня 2019 року, а також інших судових рішень, що будуть ухвалені в цьому кримінальному провадженні необхідно на час досудового розслідування встановити обмеження у перегляді та доступі до їх змісту на ресурсі ДСА України .

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 2, 7, 28, 40, 110, 222 КПК України слідчий третього слідчого відділу Першого управління організації досудових розслідувань ДБР Сергєєва А.С., постановила:

1. обмежити користувачів Реєстру ДСА України у доступі до судового рішення, ухваленого у кримінальному провадженні № 62019000000000683 від 21 травня 2019 року слідчим суддею Печерського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2019 року (справа № 757/58043-19к), слідчим суддею Печерського районного суду м. Києва від 01 листопада 2019 року (справа № 757/57280/19-к) про отримання тимчасово доступу до речей та документів, а також інших судових рішень, що будуть ухвалені під час досудового розслідування вказаного кримінального провадження в подальшому;

2. направити для виконання вказану постанову до ДСА України;

3. роз`яснити, що постанова під час досудового розслідування оскарженню не підлягає, скарга на неї може бути предметом розгляду під час підготовчого провадження в суді згідно з правилами ст. ст. 314-316 КПК України.

05 листопада 2019 року разом із супровідним листом № 01-18514 слідчий направила постанову про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування від 05 листопада 2019 року до ДСА України.

Того ж дня ДСА України отримала цей лист разом з постановою про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування та зареєструвала за вхідним № 1-65344.

На виконання постанови про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування від 05 листопада 2019 року був обмежений загальний та повний доступ в Реєстрі до судових рішень, ухвалених в рамках кримінального провадження № 62019000000000683, в тому числі до ухвали від 04 липня 2019 року у справі № 757/33318/19-к, ухвали від 04 липня 2019 року у справі № 757/34319/19-к, ухвали від 04 липня 2019 року у справі № 757/34341/19-к, ухвали від 18 липня 2019 року у справі № 757/37545/19-к, ухвали від 30 липня 2019 року у справі № 757/37664/19-к, ухвали від 29 липня 2019 року у справі № 757/39628/19-к, ухвали від 10 вересня 2019 року у справі № 757/48268/19-к та ухвали від 31 жовтня 2019 року у справі № 757/58043/19-к.

Також суд встановив, що аналогічна постанова про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування була винесена 28 жовтня 2019 року слідчим третього слідчого відділу Першого управління з організації досудових розслідувань (Управління з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) ДБР Козловим М.Б. у кримінальному провадженні № 62019000000000945, а на її виконання був обмежений загальний та повний доступ в Реєстрі до судових рішень, винесених в рамках цього кримінального провадження.

27 листопада 2019 року адвокатське об`єднання «Головань і Партнери» звернулося до ДП «ІСС» зі скаргою № 19-445-0812 з приводу незаконного, на їх думку, обмеження доступу в Реєстрі до 11 судових рішень, ухвалених слідчими суддями Печерського районного суду м. Києва у кримінальному провадженні № 62019000000000945, та 8 ухвал слідчих суддів цього суду, ухвалених в кримінальному провадженні № 62019000000000683.

За наслідками розгляду скарги адвокатського об`єднання «Головань і партнери» ДП «ІСС» надало відповідь листом від 10 грудня 2019 року № 5818/0/2-19вих.

ДП «ІСС» повідомило, що відповідно до ст. 2 Закону № 3262 усі судові рішення підлягають оприлюдненню в електронній формі, а ст. 8 цього ж Закону прямо забороняє вилучення судових рішень з Реєстру. Порядком ведення Реєстру чітко визначено коло повноважень та зона відповідальності ДП «ІСС» як адміністратора Реєстру, до якого не входить можливість внесення до Реєстру судових рішень та їх редагування. Крім того, п. 3 розділу ІV Порядку ведення Реєстру містить пряму заборону ДП «ІСС» як адміністратору Реєстру виключати з цього Реєстру електронні копії судових рішень.

ДП «ІСС» зауважило, що при виконанні своїх обов`язків як адміністратора Реєстру не вчиняє жодних перешкод суспільству у доступі до судових рішень, діє виключно в правовому полі, що унеможливлює порушення законодавчо закріпленого права громадян України на доступ до судових рішень.

Відповідно, електронні копії судові рішення Печерського районного суду м. Києва не зникли та не були вилучені з Реєстру.

Водночас ДП «ІСС» повідомило, що загальний та повний доступ до матеріалів кримінального провадження № 62019000000000945, в рамках якого прийняті зазначені у скарзі судові рішення, обмежено в Реєстрі на підставі постанови про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування від 28 жовтня 2019 року, постановленої слідчим ДБР.

ДП «ІСС» покликалося на норми ст. ст. 40, 110, 222 КПК України і зазначило, що не може надати скаржнику будь-яку інформацію щодо судових рішень, прийнятих у кримінальному провадженні № 62019000000000945, а також копію постанови слідчого, оскільки вони містять відомості досудового розслідування.

Обмеження доступу на час досудового розслідування зумовлено необхідністю нерозголошення відомостей досудового розслідування.

З посиланням на норми ст. ст. 8, 19 Конституції України, рішення Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року у справі № 6-рп/2001 ДП «ІСС» вказало, що дотримання ним в своїй діяльності норм КПК України, зокрема в частині обов`язковості виконання вимог слідчого, жодним чином не є порушує інші акти законодавства, в тому числі Закон № 3262 та Порядок ведення Реєстру, та не порушує право громадян на доступ до судових рішень.

Додатково ДП «ІСС» повідомило, що ідентифікація та обмеження доступу до судових рішень в Реєстрі відбувається з використанням автоматизованих засобів ідентифікації та зміни відповідних статусів документів, створених в робочому порядку фахівцями підприємства.

Загальний та повний доступ користувачів до судових рішень, щодо яких прийнято процесуальне рішення про обмеження доступу до них в Реєстрі, обмежується за допомогою відповідного програмного забезпечення в автоматичному режимі без персональної участі працівників ДП «ІСС». Доступ обмежується на строк, визначений відповідним процесуальним рішенням.

Суд зауважує, що правомірність дій відповідачів 1 і 2 щодо обмеження загального і повного доступу в Реєстрі до судових рішень, ухвалених в кримінальному провадженні № 62019000000000945, є предметом спору в адміністративній справі № 200/257/19-а, та перебуває поза межами предмета спору у справі, що розглядається.

Також суд встановив, що у відповідь на лист ДП «ІСС» від 06 вересня 2019 року № 4292/0/2-19вих стосовно виконання постанов слідчого, прокурора про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування, що містяться в Реєстрі, листом від 04 жовтня 2019 року № 10-24496/19 ДСА України повідомила, що ДП «ІСС» як адміністратор Реєстру зобов`язане виконувати постанови слідчого, прокурора про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування та вживати всіх відповідних технічних заходів для їх виконання до закінчення досудового розслідування.

При цьому ДСА України покликалася на норми п. 5 ч. 1 ст. 3, ч. 5 ст. 40, ч. 7 ст. 110 та ч. 1 ст. 222 КПК України.

Крім того, в судовому засіданні встановлено, що на час розгляду цієї справи в Реєстрі доступні електронні копії судових рішень, ухвалених слідчими суддями Печерського районного суду м. Києва в рамках кримінального провадження № 62019000000000683, при переході за посиланнями, які позивач вказав у позовній заяві, а також у разі здійснення пошуку за реєстраційним номером відповідного судового рішення в Реєстрі.

Водночас, на час розгляду справи при здійсненні пошуку, наприклад за номером справи, вказані позивачем судові рішення в загальному доступі в Реєстрі не відображаються.

Будь-які інші докази щодо предмета доказування учасники справи не надали.

Норми права, які застосував суд, мотиви їх застосування.

Висновки суду по суті позовних вимог.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади […], їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації регулює Закон України від 02 жовтня 1992 року № 2657-ХІІ «Про інформацію» (далі Закон № 2657).

За визначенням, наведеним у ч. 1 ст. 1 Закону № 2657 інформація це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Захист інформації являє собою сукупність правових, адміністративних, організаційних, технічних та інших заходів, що забезпечують збереження, цілісність інформації та належний порядок доступу до неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2657 до основних принципів інформаційних відносин, крім іншого, належать: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону № 2657 одним із основних напрямів державної інформаційної політики є забезпечення доступу кожного до інформації.

Право на інформацію закріплено в ст. 5 Закону № 2657.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону № 2657 кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Гарантії права на інформацію закріплені у ст. 6 Закону № 2657.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону № 2657, крім іншого, право на інформацію забезпечується створенням механізму реалізації права на інформацію; створенням можливостей для вільного доступу до […], інших інформаційних банків, баз даних, інформаційних ресурсів; здійсненням державного і громадського контролю за додержанням законодавства про інформацію; встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію.

Водночас в силу положень ч. 2 ст. 6 Закону № 2657 право на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону № 2657 право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації.

Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію, що передбачено ч. 2 ст. 7 Закону № 2657.

Одним із різновидів інформації в залежності від її змісту є правова інформація (ст. 10 Закону № 2657).

Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону № 2657 правова інформація будь-які відомості про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правовідносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними та їх профілактику тощо.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону № 2657 джерелами правової інформації є […], інші джерела інформації з правових питань.

Доступ до інформації визначає ст. 20 Закону № 2657.

Так, ч. 1 ст. 20 Закону № 2657 установлено, що за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 Закону № 2657 будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

Інформацію з обмеженим доступом визначає ст. 21 Закону № 2657.

Ч. 1 ст. 21 Закону № 2657 установлено, що інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація.

Відповідно до ч. 3 ст. 21 Закону № 2657 порядок віднесення інформації до таємної або службової, а також порядок доступу до неї регулюються законами.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації визначає Закон України від 13 січня 2011 року № 2939-VІ «Про доступ до публічної інформації» (далі Закон № 2939).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 2939 публічна інформація це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом (ч. 2 ст. 1 Закону № 2939).

Ст. 6 Закону № 2939 визначає публічну інформацію з обмеженим доступом.

Серед іншого, до інформації з обмеженим доступом належить таємна інформація (п. 2 ч.1 ст. 6 Закону № 2939).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону № 2939 обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Згідно з ч. ч. 3, 4, 7 ст. 6 Закону № 2939 інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо він правомірно оприлюднив її раніше. Інформація з обмеженим доступом має надаватися розпорядником інформації, якщо немає законних підстав для обмеження у доступі до такої інформації, які існували раніше. Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений.

За визначенням, наведеним у ч. 1 ст. 8 Закону № 2939, таємна інформація інформація, доступ до якої обмежується відповідно до ч. 2 ст. 6 цього Закону, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі. Таємною визнається інформація, яка містить державну, професійну, банківську таємницю, таємницю досудового розслідування та іншу передбачену законом таємницю.

Порядок доступу до таємної інформації регулюється цим Законом та спеціальними законами, що передбачено ч. 2 ст. 6 Закону № 2939.

Отже, інформація, яка містить таємницю досудового розслідування, належить до таємної інформації, розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі.

Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (ч. 1 ст. 1 КПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

За визначенням, наведеним в п. 5 ч. 1 ст. 3 КПК України, досудове розслідування стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, клопотання про закриття кримінального провадження.

Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 3 КПК України слідчий службова особа […], органу Державного бюро розслідувань, […], уповноважена в межах компетенції, передбаченої цим Кодексом, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень.

Згідно з ч. 1 ст. 40 КПК України слідчий несе відповідальність за законність та своєчасність здійснення процесуальних дій.

Повноваження слідчого органу досудового розслідування визначені ч. 2 ст. 40 КПК України.

Зокрема, слідчий уповноважений:

[…]

2) проводити слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії у випадках, встановлених цим Кодексом;

3) доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам;

[…]

5) звертатися за погодженням із прокурором до слідчого судді з клопотаннями про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій;

[…]

9) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Кодексом.

Відповідно до ч. 5 ст. 40 КПК України слідчий, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється. Органи державної влади, […], підприємства, […], службові особи, інші фізичні особи зобов`язані виконувати законні вимоги та процесуальні рішення слідчого.

Згідно з ч. 1 ст. 110 КПК України процесуальними рішеннями є всі рішення органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді, суду.

Ч. 3 ст. 110 КПК України встановлено, що рішення слідчого, […] приймається у формі постанови. Постанова виноситься у випадках, передбачених цим Кодексом, а також коли слідчий, […] визнає це за необхідне.

Відповідно до ч. 5 ст. 110 КПК України постанова слідчого, прокурора складається з:

1) вступної частини, яка повинна містити відомості про:

місце і час прийняття постанови;

прізвище, ім`я, по батькові, посаду особи, яка прийняла постанову;

2) мотивувальної частини, яка повинна містити відомості про:

зміст обставин, які є підставами для прийняття постанови;

мотиви прийняття постанови, їх обґрунтування та посилання на положення цього Кодексу;

3) резолютивної частини, яка повинна містити відомості про:

зміст прийнятого процесуального рішення;

місце та час (строки) його виконання;

особу, якій належить виконати постанову;

можливість та порядок оскарження постанови.

Згідно з ч. 6 ст. 110 КПК України постанова слідчого, […] виготовляється на офіційному бланку та підписується службовою особою, яка прийняла відповідне процесуальне рішення.

При цьому, відповідно до ч. 7 ст. 110 КПК України постанова слідчого, […], прийнята в межах компетенції згідно із законом, є обов`язковою для виконання фізичними та юридичними особами, прав, свобод чи інтересів яких вона стосується.

Ст. 222 КПК України встановлює недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування

Так, відповідно до ч. 1 ст. 222 КПК України відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим.

Слідчий, прокурор попереджає осіб, яким стали відомі відомості досудового розслідування, у зв`язку з участю в ньому, про їх обов`язок не розголошувати такі відомості без його дозволу. Незаконне розголошення відомостей досудового розслідування тягне за собою кримінальну відповідальність, встановлену законом, що передбачено ч. 2 ст. 222 КПК України.

Таким чином, захист інформації, яка містить відомості досудового розслідування, (таємниці досудового розслідування) регламентують норми КПК України, і лише цей спеціальний закон визначає порядок кримінального провадження на території України.

Порядок доступу до судових рішень з метою забезпечення відкритості діяльності судів загальної юрисдикції, прогнозованості судових рішень та сприяння однаковому застосуванню законодавства визначає Закон України від 22 грудня 2005 року № 3262-ІV «Про доступ до судових рішень» (далі Закон № 3262).

Станом на серпень-листопад 2019 року, тобто на час оприлюднення в Реєстрі ухвал слідчих суддів Печерського районного суду м. Києва, винесених в кримінальному провадженні № 62019000000000683, про які позивач зазначає у позовній заяві, а також на час обмеження користувачів Реєстру в загальному доступі до цих судових рішень на виконання постанови про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування від 05 листопада 2019 року, Закон № 3262 діяв в редакції від 15 грудня 2017 року.

Відповідно до ст. 1 Закону № 3262 цим Законом регулюються відносини щодо забезпечення доступу до судових рішень (рішень, […], ухвал), ухвалених судами загальної юрисдикції, та ведення Єдиного державного реєстру судових рішень.

Питання відкритості судових рішень регламентовані нормами ст. 2 Закону № 3262.

Так, згідно з ч. 1 ст. 2 Закону № 3262 […]. Кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону № 3262 усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. […].

Якщо судовий розгляд відбувався у закритому судовому засіданні, судове рішення оприлюднюється з виключенням інформації, яка за рішенням суду щодо розгляду справи у закритому судовому засіданні підлягає захисту від розголошення.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону № 3262 для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень.

За визначенням, наведеним у ч. 2 ст. 3 Закону № 3262, Єдиний державний реєстр судових рішень (далі Реєстр) автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Абз. 1 ч. 3 ст. 3 Закону № 3262 установлено, що суд загальної юрисдикції вносить до Реєстру всі судові рішення […], викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону № 3262 порядок ведення Реєстру затверджується Вищою радою правосуддя.

Доступ до Реєстру регламентований нормами ст. 4 Закону № 3262.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону № 3262 судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону № 3262 загальний доступ до судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України забезпечується з дотриманням вимог ст. 7 цього Закону.

Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону № 3262 для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

Ч. 4 ст. 4 Закону № 3262 передбачено, що обмеження права вільного користування офіційним веб-порталом судової влади України допускається настільки, наскільки це необхідно для захисту інформації, яка за рішенням суду щодо розгляду справи у закритому судовому засіданні підлягає захисту від розголошення.

Загальний доступ до ухвал про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи, про відмову у задоволенні клопотання про обшук житла чи іншого володіння особи, про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії, про відмову у задоволенні клопотання про проведення негласної слідчої (розшукової) дії забезпечується через один рік після внесення таких ухвал до Реєстру.

Ст. 8 Закону № 3262 регламентує питання захисту інформації, внесеної до Реєстру.

Зокрема, ч. 2 ст. 8 Закону № 3262 передбачено, що не допускається вилучення судових рішень із Реєстру.

Вже після виникнення спірних правовідносин до Закону № 3262 вносилися зміни.

Так, на підставі пп. «а» пп. 12 п. 6 розділу Х «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2019 року № 361-ІХ «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» перше речення абз. 1 ч. 2 ст. 2 Закону № 3262 було доповнено словами «крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, які підлягають оприлюдненню не раніше дати їх звернення до виконання».

На підставі пп. пп. «а», «б» пп. 18 п. 5 розділу ІХ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 17 вересня 2020 року № 912-ІХ «Про розвідку» у ч. 2 ст. 2 Закону № 3262 в абз. 1 слова «Усі судові» замінені словом «Судові»; у ч. 2 ст. 2 Закону № 3262 абз. 2 доповнений другим реченням такого змісту: «У визначених законом випадках судове рішення про надання дозволу на проведення розвідувального заходу або про відмову в наданні такого дозволу, винесене у закритому судовому засіданні, не оприлюднюється і не публікується».

Отже, ні на час виникнення спірних правовідносин, ні на час розгляду цієї справи по суті Закон № 3262 не регулював правовідносини щодо обмеження загального доступу до судових рішень на виконання постанови слідчого (прокурора) про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування, постановлених в порядку, визначеному КПК України.

Порядок ведення Єдиного державного реєстру судових рішень (далі Порядок) затверджений Рішенням Вищої ради правосуддя від 19 квітня 2018 року № 1200/0/15-18.

Згідно з пп. 3 п. 1 розділу І Порядку адміністратор Єдиного державного реєстру судових рішень (адміністратор) адміністратор Єдиної судової інформаційної системи ДП «ІСС», віднесене до сфери управління ДСА України. Адміністратор вживає заходи, пов`язані із технічним та організаційно-технологічним забезпеченням функціонування Реєстру, у тому числі такі: створення, вдосконалення та супроводження державної інформаційної системи Реєстру; адміністрування Реєстру; надання доступу до Реєстру; забезпечення зберігання та захисту даних, що містяться в Реєстрі, у тому числі шляхом визначення моделі захисту від загроз витоку інформації та засобів обробки електронних документів у Реєстрі та надання до них безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі «Судова влада України»; виконання інших функцій, передбачених цим Порядком.

Відповідно до пп. 4 п. 1 розділу І Порядку володілець інформації Єдиного державного реєстру судових рішень (держатель Реєстру) ДСА України, яка вживає організаційних заходів, пов`язаних із забезпеченням ведення Реєстру.

Згідно з пп. 9 п. 1 розділу І Порядку Єдиний державний реєстр судових рішень державна інформаційна система, що входить до складу Єдиної судової інформаційної системи і забезпечує збирання, облік (реєстрацію), накопичення, зберігання, захист, пошук та перегляд інформаційних ресурсів Реєстру та їх образів. З дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи Реєстр переходить до її складу.

Загальний доступ до судових рішень (далі загальний доступ) доступ до образів інформаційних ресурсів Реєстру, що передбачено пп. 10 п. 1 розділу І Порядку доступу до Реєстру.

Відповідно до пп. 12 п. 1 розділу І Порядку інформаційні ресурси Єдиного державного реєстру судових рішень сукупність електронних примірників судових рішень та електронних примірників окремих думок суддів.

Згідно з пп. 14 п. 1 розділу І Порядку образ електронного примірника судового рішення або окремої думки судді (далі образ) автоматично створена копія електронного примірника судового рішення […], що не містить відомостей, які не можуть бути розголошені в текстах судових рішень, відкритих для загального доступу, відповідно до вимог законодавства.

Зберігання інформаційних ресурсів Реєстру регламентовано нормами розділу VI Порядку.

Відповідно до п. п. 1-2 розділу VI Порядку інформаційні ресурси Реєстру зберігаються у вигляді електронних даних, які за допомогою програмно-апаратних засобів можуть бути перетворені у візуальну форму.

Електронні примірники судових рішень […] є документами безстрокового зберігання.

Забезпечення надання загального доступу до Реєстру визначають норми розділу VIII Порядку.

Відповідно до п. 1 розділу VIII Порядку образи інформаційних ресурсів Реєстру відкриваються для загального доступу не пізніше наступного робочого дня після завершення оброблення та знеособлення відповідних інформаційних ресурсів Реєстру.

Згідно з п. 2 розділу VIII Порядку для неавторизованих користувачів надання безоплатного цілодобового доступу до образів інформаційних ресурсів Реєстру здійснюється через офіційний веб-портал «Судова влада України».

Відповідно до п. 4 розділу VIII Порядку для реалізації права доступу до судових рішень та окремих думок суддів, внесених до Реєстру, неавторизованим користувачам надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судового рішення або його частини з дотриманням вимог цього Порядку. […].

Відповідальність адміністратора визначена розділом ХІ Порядку.

Так, згідно з п. 1 розділу ХІ Порядку адміністратор відповідає за внесення до Реєстру надісланих інформаційних ресурсів, надання доступу до них відповідно до вимог цього Порядку, забезпечення захисту внесеної до Реєстру інформації від її викрадення, перекручення чи знищення.

Відповідно до п. 2 розділу ХІ Порядку володілець інформації Реєстру здійснює контроль за захистом відомостей, за допомогою яких можливо ідентифікувати фізичну особу, що містяться в судових рішеннях у режимі повного доступу, від випадкової втрати або знищення, незаконної обробки, у тому числі незаконного знищення чи доступу до таких відомостей.

Суд зауважує, що на час виникнення спірних правовідносин, Порядок не містив норм, які б регламентували обмеження (відтермінування) забезпечення загального доступу до електронних ресурсів Реєстру, в тому числі на підставі постав слідчих (прокурорів) про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування.

Між тим, 23 грудня 2021 року Вища рада правосуддя прийняла Рішення № 2364/0/15-21 «Про затвердження Змін до Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень», на підставі якого розділ VІІІ Порядку був доповнений новим пунктом такого змісту:

«6. Обмеження (відтермінування) забезпечення загального доступу до електронних ресурсів Реєстру відбувається в порядку, визначеному законами України «Про доступ до судових рішень», «Про державну таємницю» та цим Порядком. Обмеження (відтермінування) загального доступу до електронних ресурсів Реєстру з інших підстав не допускається.».

Внесення цих змін до Порядку було наслідком розгляду Вищою радою правосуддя звернень Національної асоціації адвокатів України (далі НААУ) про вжиття заходів щодо недопущення безпідставного обмеження загального доступу до судових рішень в Реєстрі.

Для забезпечення відкритості діяльності судів загальної юрисдикції, прогнозованості судових рішень, сприяння однаковому застосуванню законодавства України, а також з метою реалізації прав, свобод і законних інтересів громадян НААУ висловила прохання вжити заходів реагування та дослідити питання про вчинення адміністратором Реєстру дій, які не відповідають чинному законодавству, зокрема щодо безпідставного обмеження доступу до судових рішень на підставі звернень прокурорів.

При цьому на підставі листа ДП «ІСС» від 10 лютого 2021 року № 645/4/10-00-21 Вища рада правосуддя встановила, що з з 2017 року було отримано до виконання 1 790 постанов слідчих органів щодо обмеження повного та загального доступу до електронних копій судових рішень у Реєстрі. На виконання зазначених постанов слідчих органів ДП «ІСС» обмежено повний та загальний доступ до 60 080 електронних копій судових рішень, що містяться в Реєстрі.

20 липня 2023 року Вища рада правосуддя прийняла Рішення № 742/0/15-23 «Про затвердження Змін до Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень», на підставі якого п. 6 розділу VІІІ Порядку був викладений в такій редакції:

«6. Обмеження (відтермінування) забезпечення загального доступу до електронних ресурсів Реєстру відбувається в порядку, визначеному законами України «Про доступ до судових рішень», «Про державну таємницю», цим Порядком, а також на підставі мотивованої постанови слідчого, прокурора. Обмеження (відтермінування) забезпечення загального доступу до електронних ресурсів Реєстру на підставі мотивованої постанови слідчого, прокурора здійснюється на строк, зазначений у постанові, який не може перевищувати строку досудового розслідування. Обмеження (відтермінування) загального доступу до електронних ресурсів Реєстру з інших підстав не допускається».

Приймаючи це рішення, Вища рада правосуддя виходила з такого.

До Вищої ради правосуддя надійшло звернення Національного антикорупційного бюро України від 17 липня 2023 року № 01-179/21676 із пропозицією внести зміни до п. 6 розділу VІІІ Порядку, а саме встановити можливість обмеження (відтермінування) доступу до електронних ресурсів Реєстру, у тому числі на підставі мотивованої постанови слідчого, прокурора.

У зверненні Національне антикорупційне бюро України зазначило, що розголошення відомостей досудового розслідування може призвести до неможливості виконання завдань кримінального провадження. Відповідні пропозиції змін до Порядку надані з метою збереження інформації, що становить таємницю досудового розслідування та міститься в ухвалах слідчих суддів, які виносяться за результатами розгляду клопотань слідчих, прокурорів у рамках кримінального провадження.

За наслідками аналіз норм Закону № 3262 та п. 9 ч. 2 ст. 36, п. 8 ч. 2 ст. 40, ч. 5 ст. 40, ч. ч. 1, 3, 7 ст. 110, ст. ст. 219, 222 КПК України Вища рада правосуддя дійшла висновку, що обмеження доступу до судових рішень може бути здійснене як з підстав, визначених у законах України «Про доступ до судових рішень», «Про державну таємницю», Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень, затвердженому рішенням Вищої ради правосуддя від 19 квітня 2018 року № 1200/0/15-18 (зі змінами), так і з підстав, зазначених в КПК України, який є спеціальним законодавчим актом, що регулює порядок доступу до інформації, яка містить таємницю досудового розслідування.

З огляду на викладене Вища рада правосуддя вважала за доцільне доцільне передбачити обмеження (відтермінування) забезпечення загального доступу до електронних ресурсів Реєстру на підставі мотивованої постанови слідчого, прокурора на строк, зазначений у постанові, який не може перевищувати строку досудового розслідування відповідно до ст. 219 КПК України.

Згідно з ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, 23 лютого 2022 року Верховний Суд прийняв постанову у справі № 560/7790/20 за позовом ОСОБА_1 до ДСА України, ДП «ІСС», за участі третіх осіб: Офісу Генерального прокурора, ДБР, про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити дії.

У справі № 560/7730/20 позивач просила визнати протиправними дії ДСА України з надання вказівок ДП «ICC» вжити заходів щодо обмеження права на доступ до судових рішень з підстав, що не передбачені Законом № 3262, якими є необхідність виконання постанови слідчого, прокурора про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування, та зобов`язати ДСА України утриматись від таких дій; а також визнати протиправними дії ДП «ICC» з обмеження права на доступ до судових рішень, що містяться в Реєстрі, з підстав, що не передбачені Законом № 3262, якими є потреба виконання постанов слідчого, прокурора про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування, та зобов`язати ДП «ICC» відновити доступ до судових рішень.

У справі № 560/7790/20 суди встановили, що слідчий ДБР та прокурор Генеральної прокуратури у кримінальних провадженнях винесли постанови про обмеження на час досудового розслідування доступу користувачів Реєстру ДСА України до судових рішень слідчих суддів Печерського районного суду міста Києва, які ухвалено чи буде ухвалено в рамках зазначених кримінальних проваджень (з метою нерозголошення відомостей досудового розслідування).

Відповідно до постанов слідчого і прокурора у кримінальних провадженнях обмежено доступ користувачів Реєстру до судових рішень, ухвалених слідчими суддями Печерського районного суду в рамках цих кримінальних проваджень (з метою нерозголошення відомостей досудового розслідування).

Виконання цих постанов ДСА України і ДП «ІСС» призвело до виникнення спірних правовідносин.

Отже, фактичні обставини справи № 520/7790/20 є подібними до обставин, за яких виникли спірні правовідносини у справі, що розглядається.

В постанові від 23 лютого 2022 року у справі № 520/7790/20 Верховний Суд зазначив таке:

«[…]

16. В аспекті порушених у касаційних скаргах [нормативних] підстав для касаційного оскарження судових рішень в цій справі у поєднанні з доводами скаржників, якими вони їх обґрунтовують, колегія суддів має висловити правову позицію стосовно застосування положень статей 4, 7 Закону № 3262-IV у зіставленні зі статтями 110, 222 КПК України у площині можливості обмеження доступу до судових рішень (у цьому випадку це стосується ухвал слідчих суддів) на підставі постанов слідчого, прокурора.

Скаржники, обґрунтовуючи заявлені підстави для касаційного перегляду судових рішень, зазначили про непідвідомчість цього спору адміністративному суду, адже, з їхнього погляду, оспорювати постанови слідчого, прокурора, ухвалені на досудовому розслідуванні, можна тільки у порядку кримінального судочинства. Водночас оспорені дії ДСА України і ДП «ІСС» у вимірі обставин цієї справи вважають правомірними, адже ті врахували вимоги КПК України і виконали постанови слідчого, прокурора.

Позивачка натомість переконує, що у спірних правовідносинах (які виникли у зв`язку з обмеженням доступу до судових рішень) ДСА України і ДП «ІСС» діяли як суб`єкти владних повноважень, тому їхні дії/рішення підлягають контролю суду адміністративної юрисдикції. У чому позивачка вбачає протиправність цих дій написано вище.

[…]

30. Нагадаємо вкотре, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що спір стосується виключно дій відповідачів щодо виконання постанов слідчого, прокурора про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування (йдеться про обмеження доступу до судових рішень (ухвал слідчих суддів Печерського районного суду міста Києва, які містяться в ЄДРСР).

Цей висновок судів поділяє позивачка. Головно її позиція основується на тому, що обмежувати доступ до судових рішень, які внесені до Реєстру, можна тільки з підстав і в порядку, передбачених Законом № 3262-IV. З цієї її позиції, ДСА України і ДП «ІСС», коли виконували постанови слідчого, прокурора, порушили вимоги цього Закону й таким чином неправомірно обмежили їй як громадянці України доступ до судових рішень.

Водночас, як можна зрозуміти з аргументації позивачки, неправомірність дій відповідачів щодо обмеження доступу до судових рішень пов`язується з неправомірністю постанов посадових осіб органів, які проводять досудове розслідування, які в такий спосіб порушили не тільки положення кримінального процесуального закону, зокрема статті 222 КПК України, але й Закону № 3262-IV.

31. Отож, повертаючись до питання про підвідомчість цього спору, колегія суддів виходить з того, що його заявлено до суб`єктів, які забезпечують роботу і адміністрування ЄДРСР. У широкому сенсі відповідачі є суб`єктами інформаційних правовідносин (у сфері доступу до судових рішень), а позов подала особа, яка вважає, що обмеження у доступі до судових рішень, як це зробили відповідачі, з уваги на їх причини, порушує її гарантоване законом право як громадянки знайомитися з цими судовими рішеннями (засобами Реєстру).

За такого підходу немає підстав не погодитися з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про підвідомчість цієї справи суду адміністративної юрисдикції, а звідси - оцінити правомірність дій ДСА України і ДП «ІСС» щодо обмеження доступу до судових рішень на підставі постанов слідчого, прокурора.

[…]

33. В обсязі з`ясованих обставин справи колегія суддів констатує, що оспорені дії ДСА України і ДП «ІСС» є наслідком, результатом виконання постанов слідчого, прокурора, ухвалених в рамках кримінальних проваджень, а не самостійною формою реалізації власних владно-управлінських функцій у ввіреній їм сфері правовідносин.

Закон № 3262-IV не передбачає такої підстави для обмеження доступу до судових рішень в Реєстрі, як постанова слідчого, прокурора про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування, ухвалена в рамках кримінального провадження.

Водночас це не означає, що питання (не)правомірності обмеження доступу до судових рішень у цій справі не потрібно розглядати винятково як спосіб досягнення завдань кримінального провадження (щонайменше на стадії досудового розслідування). Навпаки, тільки в цій площині й належить розглядати участь ДСА України у цьому процесі.

В описаній ситуації, з якої виник цей спір, ДСА України опиралася не на положення Закону № 3262-IV, а на вимоги КПК України, які однаковою мірою є обов`язковими й для цього органу держави. Іншими словами, ДСА України як державний орган виконувало постанови слідчого, прокурора, які, відповідно до написаних вище положень статей 40, 110 КПК України, є обов`язковими для виконання фізичними та юридичними особами, прав, свобод чи інтересів яких вона стосується.

Ці постанови слідчого, прокурора видані компетентними органами (посадовими особами), на законних підставах і в межах процедури, врегульованої КПК України, тож ставити під сумнів їхню обов`язковість чи доцільність, а чи законність в ДСА України не було.

Обмеження доступу до судових рішень у такий спосіб не є звичайною практикою у роботі ДСА України. Так, КПК України не регулює відносин щодо забезпечення доступу до судових рішень (рішень, судових наказів, постанов, вироків, ухвал), ухвалених судами загальної юрисдикції, але ж і цей спір не про те.

Та обставина, що видані на підставі положень КПК України постанови слідчого, прокурора не «вписуються» у визначені Законом № 3262-IV підстави для обмеження доступу до судових рішень не виводять їх у позаправову площину тобто не роблять такими, що апріорі не можуть виконуватися. У контексті спору, який виник навколо дій ДСА України, положення КПК України й видані на їх підставі постанови слідчого, прокурора не слід трактувати як нове, інакше, «альтернативне» регулювання сфери правовідносин, які стосуються доступу до судових рішень, на противагу положенням Закону № 3262-IV.

КПК України визначає порядок кримінального провадження і зважаючи на широку сферу правовідносин, охоронюваних законом від кримінальних правопорушень, можуть виникати ситуації, коли правоохоронні органи та/чи їх посадові особи задля виконання завдань кримінального провадження можуть «заходити» у певну сферу правовідносин, які врегульовані іншими законами України. У такому аспекті процесуальні механізми і засоби, які передбачає КПК України для досягнення завдань кримінального провадження, потрібно розглядати через призму законної підстави, дотримання правової процедури і легітимної мети, але не як форму, засіб чи спосіб правового регулювання певних суспільних правовідносин.

Тож у цьому спорі, на думку суду, йдеться не про правомірність (самостійного) обмеження відповідачами доступу користувачів Реєстру до (окремих) судових рішень на підставі Закону № 3262-IV (як форми реалізації владно-управлінських функцій), а про правомірність обмеження ними цього доступу на підставі постанов слідчого, прокурора.

У цій справі доходимо висновку, що постанови слідчого, прокурора, які, підкреслимо, видані компетентними посадовими особами й на законних підставах, ДСА України як орган держави правомірно виконала, так, як цього вимагають положення статей 40, 110 КПК України. Водночас за описаної ситуації, коли Закон № 3262-IV не передбачає згаданої підстави для «дій», не робить останніх автоматично незаконними, адже ці «дії», як видно в цій справі, є наслідком виконання іншого закону, який переслідує інші мету і завдання.

34. Суд наголошує, що відповідачі, виконуючи постанови слідчого, прокурора, не діяли очевидно свавільно чи незаконно. Справді, доступ до певних ухвал слідчих суддів, розміщених в Реєстрі, був обмежений, зокрема й для позивачки, але сам факт цього не означає, що це обмеження (з боку відповідачів) було неправомірним й цим порушило право на доступ до судових рішень, яке, зауважимо, не є абсолютним.

Наголосимо, що наведеним суд жодним чином не дає правової оцінки постановам слідчого, прокурора. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчого, прокурора під час досудового розслідування визначено у главі 26 розділу ІІІ КПК України, відповідно до якої перевіряти дії, рішення слідчого або прокурора може слідчий суддя (за правилами кримінального судочинства).

Тобто, відповідно до встановленого КПК України порядку кримінального провадження, особа, якої стосується постанова слідчого, прокурора, якщо вона не погоджується з її правомірністю, чи права, свободи чи інтереси якої вона (постанова слідчого, прокурора) порушує, може оскаржити її у порядку кримінального судочинства. В інший спосіб ставити під сумнів правомірність і обов`язковість постанови слідчого, прокурора, як-от самостійно ревізувати їхній зміст (на відповідність вимогам законів України) і таким чином на власний розсуд вирішувати виконувати їх чи ні, видається неприйнятним.

У порядку адміністративного судочинства аналізувати чи певним чином інтерпретувати положення статті 222 КПК України й на основі цього робити висновки про те, наскільки законним, дозволеним було її застосування у той спосіб, як це зробили слідчі ДБР і прокурор Генеральної прокуратури України, на думку суду, не можна, адже це порушувало б принцип «суду, встановленого законом». Слідчий, прокурор безумовно несуть відповідальність за свої рішення, якщо вони суперечать закону, але оцінювати їх у правовій площині, як згадувалося вище, прерогатива слідчого судді.

Правове регулювання кримінального провадження в цьому сенсі є достатньо визначеним і зрозумілим. Трактувати ці правовідносини у спосіб, який пропонує позивачка, означало б нехтувати існуючим правовим порядком в цій сфері й зводити нанівець завдання такої стадії кримінального провадження як досудове розслідування.

35. Принагідно зауважимо, що подібну правову позицію щодо виконання постанов слідчого Верховний Суд висловив у постанові від 07 серпня 2019 року у справі № 826/2212/17. В окресленій площині спірні правовідносини тієї справи є подібними, адже там йдеться про виконання постанови слідчого, скерованої органу держави для виконання. З-поміж іншого суд касаційної інстанції зазначив, що постанова слідчого є обов`язковою для виконання, але може бути оскаржена до слідчого судді, якщо особа вважає її незаконною. За результатами розгляду скарги на постанову слідчого постановляється ухвала слідчого судді, зокрема, про скасування рішення слідчого або про відмову у задоволенні скарги. Крім того, питання щодо перевірки на предмет законності постанови слідчого, наслідком чого є скасування рішення слідчого або про відмову у задоволенні скарги, не може бути вирішено в рамках адміністративної справи, оскільки віднесено до кримінального судочинства.

[…]».

Повертаючись до обставин справи, що розглядається, слід зазначити таке.

Суд встановив, що на виконання постанови слідчого третього слідчого відділу Першого управління організації досудових розслідувань ДБР Сергєєвої А.С. від 05 листопада 2019 року про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування ДСА України та ДП «ІСС» обмежили загальний доступ в Реєстрі до судових рішень, ухвалених в рамках кримінального провадження № 62019000000000683.

Дії ДСА України і ДП «ІСС», які оскаржує позивач, є наслідком результатом виконання постанови слідчого, ухваленої в рамках кримінального провадження, а не самостійною формою реалізації власних владно-управлінських функцій у ввіреній їм сфері правовідносин.

Дійсно, Закон № 3262 не передбачає такої підстави для обмеження доступу до судових рішень в Реєстрі, як постанова слідчого про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування, ухвалена в рамках кримінального провадження. На час виникнення спірних правовідносин Порядок, який до того ж за своєю правовою природою є підзаконним нормативно-правовим актом, також не передбачав такої підстави для обмеження доступу до судових рішень в Реєстрі.

Втім в контексті спірних правовідносин питання правомірності обмеження доступу в Реєстрі до судових рішень, ухвалених в рамках кримінального провадження № 62019000000000683, необхідно розглядати винятково як спосіб досягнення завдань кримінального провадження (щонайменше на стадії досудового розслідування).

У спірних правовідносинах правовою підставою для оскаржуваних дій відповідачів виступали не норми Закону № 3262 та Порядку, а норми КПК України, які однаковою мірою є обов`язковими як для ДСА України, так і для ДП «ІСС», зважаючи на положення ст. ст. 40, 110 КПК України.

В контексті спірних правовідносин йдеться не про правомірність (самостійного) обмеження відповідачами доступу користувачів Реєстру до окремих судових рішень на підставі Закону № 3262 як форми реалізації владно-управлінських функцій, а про правомірність обмеження ними цього доступу на підставі постанови слідчого органу досудового розслідування.

У спірних правовідносинах ДСА України та ДП «ІСС» виконали постанову слідчого органу досудового розслідування як того вимагають положення ст. ст. 40, 110 КПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просить визнати протиправними дії ДСА України щодо дачі вказівок ДП «ІСС» виконувати постанови слідчого, прокурора про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування та вживати всіх відповідних технічних заходів для їх виконання до закінчення досудового розслідування.

Між тим обов`язок ДП «ІСС» як адміністратора Реєстру виконати постанови слідчого, прокурора про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування (вжити всіх відповідних технічних заходів для їх виконання) ґрунтується на положеннях ст. ст. 40, 110 КПК України і не залежить від наявності чи відсутності відповідних «вказівок» з боку ДСА України.

Лист ДСА України від 04 жовтня 2019 року № 10-24496/19, яким у відповідь на звернення ДП «ІСС» ДСА України повідомила, що ДП «ІСС» як адміністратор Реєстру зобов`язане виконувати постанови слідчого, прокурора про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування та вживати всіх відповідних технічних заходів для їх виконання до закінчення досудового розслідування, не може розглядатися як «дача вказівок».

По суті лист ДСА України містить роз`яснення положень КПК України та не встановлює для ДП «ІСС» нових чи додаткових обов`язків, ніж ті, що вже передбачені законодавством.

Враховуючих викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання протиправними дій ДСА України щодо дачі вказівок ДП «ІСС» виконувати постанови слідчого, прокурора про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування та вживати всіх відповідних технічних заходів для їх виконання до закінчення досудового розслідування та зобов`язання ДСА України утриматися від дачі вказівок ДП «ІСС» виконувати постанови слідчого, прокурора про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування та вживати всіх відповідних технічних заходів для їх виконання до закінчення досудового розслідування, не підлягають задоволенню через їх безпідставність.

Виходячи з положень ст. ст. 40, 110, 222 КПК України та враховуючи висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 23 лютого 2022 року у справі № 520/7790/20, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання протиправними дій ДП «ІСС» щодо обмеження доступу до судових рішень на підставі постанови про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування від 05 листопада 2019 року, постановленої слідчим третього слідчого відділу Першого управління організації досудових розслідувань ДБР Сергєєвою А.С., а також зобов`язання ДП «ІСС» утриматися від обмеження доступу в Реєстрі до судових рішень на підставі постанови про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування від 05 листопада 2019 року, постановленої слідчим слідчого третього слідчого відділу Першого управління організації досудових розслідувань ДБР Сергєєвою А.С. також не підлягають задоволенню.

Як вже було вказано судом, постанова слідчого про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування є обов`язковою для виконання, в тому числі і для ДП «ІСС» як адміністратора Реєстру.

При цьому ні ДСА України, ні ДП «ІСС» не наділені повноваженнями щодо оцінки постанови про недопущення розголошення відомостей досудового розслідування на предмет її законності (правомірності), доцільності чи недоцільності її виконання тощо.

До того ж в порядку адміністративного судочинства аналізувати чи певним чином інтерпретувати положення ст. 222 КПК України й на основі цього робити висновки про те, наскільки законним, дозволеним було її застосування у той спосіб, як це зробила слідчий ДБР, не можна, адже це порушувало б принцип «суду, встановленого законом». Слідчий безумовно несе відповідальність за свої рішення, якщо вони суперечать закону, але оцінювати їх у правовій площині прерогатива слідчого судді.

Суд не приймає аргументи позивача, які ґрунтуються на висновках Київського апеляційного суду щодо відсутності у слідчого органу досудового розслідування повноважень обмежувати доступ до судових рішень в Реєстрі на підставі ст. ст. 40, 110, 222 КПК України.

Судові рішення Київського апеляційного суду стосувалися інших постанов про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування, ніж та, виконання якої відповідачами спричинило виникнення спірних правовідносин у справі, що розгуляється.

До того ж КАС України не визначає висновки щодо застосування норм права, наведені апеляційним судом в судовому рішенні, ухваленому за наслідками розгляду справи в порядку кримінального судочинства, як такі, що обов`язкові для застосування (врахування) адміністративним судом під час розгляду адміністративних справ.

Належні та допустимі докази визнання незаконною та скасування постанови слідчого третього слідчого відділу Першого управління організації досудових розслідувань ДБР Сергєєвої А.С. від 05 листопада 2019 року про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування суду не надані.

Під час розгляду цієї справи суд не надає оцінку правомірності (законності) постанови про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування від 05 листопада 2019 року, яка постановлена в кримінальному провадженні № 62019000000000683, оскільки для цієї мети адміністративний суд не є «судом, встановленим законом».

Крім того, застосуванням адміністративним судом такого способу захисту як зобов`язання ДП «ІСС» утриматися від обмеження доступу в Реєстрі до судових рішень на підставі постанови про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування від 05 листопада 2019 року, постановленої слідчим слідчого третього слідчого відділу Першого управління організації досудових розслідувань ДБР Сергєєвою А.С., призвело б до того, що по суті суб`єкт, на якого покладені певні обов`язки в рамках кримінального судочинства, був би звільнений від їх виконання за рішенням адміністративного суду.

Виходячи з положень ч. 5 ст. 242 КАС України, суд не приймає посилання позивача на висновки, викладені в окремій думці судді Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Єресько Л.О. від 23 лютого 2022 року у справі № 560/7790/20.

З приводу твердження позивача про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм Закону № 3262 у взаємозв`язку з нормами ст. ст. 40, 110, 222 КПК України суд зауважує, що такі висновки містяться в постанові від 23 лютого 2022 року у справі № 520/7790/20. В п. 16 цього судового рішення Верховний Суд прямо вказав, що в контексті доводів скаржників він має висловити правову позицію стосовно застосування положень ст. ст. 4, 7 Закону № 3262 у зіставленні зі ст. ст. 110, 222 КПК України у площині можливості обмеження доступу до судових рішень на підставі постанов слідчого, прокурора.

Щодо посилання позивача на факт відкриття Верховним Судом касаційного провадження у справі № 200/3280/20 як доказ відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, слід зазначити таке.

Як свідчить зміст ухвали Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 200/3280/20-а, якою відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 08 липня 2020 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2020 року, касаційна скарга була обґрунтована:

- порушенням судами норм процесуального права ст. ст. 80, 90, 242 КАС України щодо витребування і дослідження доказів для ухвалення законного і обґрунтованого рішення, без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі №813/4115/17;

- неправильним застосуванням норм матеріального права ст. ст. 2, 4 Закону № 3262, за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та порушення норм процесуального права ч. 9 ст. 79 КАС України, за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

- порушенням судами норми процесуального права ч. 6 ст. 77 КАС України у взаємозв`язку зі ст. 2 КАС України, у зв`язку з необхідністю відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2019 року у справі № 826/22842/15 та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Також, ОСОБА_1 вказував на те, що дана справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а саме застосування ст. ст. 2, 4 Закону № 3262 у взаємозв`язку зі ст. 222 КПК України, та стосується питання права щодо вирішення конкуренції принципів змагальності й офіційності з огляду на завдання адміністративного судочинства (ст. ст. 2, 9 КАС України) і становить значний суспільний інтерес. Обґрунтовуючи дане посилання, скаржником вказував на відсутність сталої судової практики в цьому питанні, вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі (доступом громадськості до судових рішень і збереженням таємниці досудового розслідування, де це потрібно в інтересах кримінального провадження). На думку позивача, метою вирішення наведеної виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

Верховний Суд визнав обґрунтування скаржником наявності підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених п. п. 1, 2, 3 та 4 ч. 4 ст. 328 КАС України у їх сукупності достатньо мотивованими та такими, що потребують перевірки у межах таких доводів, і дійшов висновку, що розгляд відповідної касаційної скарги може мати фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Між тим, висновки щодо застосування норм матеріального права, які суд врахував при розгляді цієї справи по суті, висловлені Верховним Судом в постанові від 23 лютого 2022 року у справі № 560/7790/20, тобто вже після відкриття касаційного провадження у справі № 200/3280/20-а, що мало місце в листопаді 2020 року.

Суд вважає помилковим твердження позивача про те, що факт внесення Вищою радою правосуддя змін до Порядку ведення Реєстру Рішенням від 20 липня 2023 року № 742/0/15-23, є свідченням того, що до липня 2023 року у ДСА України та ДП «ІСС» не було правових підстав для обмеження (відтермінування) доступу до судових рішень в Реєстрі на підставі постанов про недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування.

В мотивувальній частині Рішення від 20 липня 2023 року № 742/0/15-23 Вища рада правосуддя вказала на те, що обмеження доступу до судових рішень може бути здійснене як з підстав, визначених у законах України «Про доступ до судових рішень», «Про державну таємницю», Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень, затвердженому рішенням Вищої ради правосуддя від 19 квітня 2018 року № 1200/0/15-18 (зі змінами), так і з підстав, зазначених в КПК України, який є спеціальним законодавчим актом, що регулює порядок доступу до інформації, яка містить таємницю досудового розслідування.

Отже, шляхом внесення змін до Порядку Вища рада правосуддя не встановила нову підставу для обмеження (відтермінування) загального доступу до судових рішень, а по суті врахувала в підзаконному нормативно-правовому акті, яким є Порядок, вже існуючі норми, що містяться в спеціальному законі КПК України.

З приводу твердження позивача про порушення його права на доступ до судових рішень, а також невідповідності оскаржуваних дій відповідачів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і практиці Європейського суду з прав людини слід зазначити таке.

Дійсно, користувачі Реєстру мають право на доступ до судових рішень, а також інші права, визначені ст. ст. 2, 4 Закону № 3262.

Між тим, право на доступ до судових рішень не є абсолютним і може бути обмежено з підстав, які визначені як Законом № 3262, так і іншими законами, зокрема з підстав, визначених в КПК України, який є спеціальним законодавчим актом, що регулює порядок доступу до інформації, яка містить таємницю досудового розслідування.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Відповідно до ст. 129 Конституції України гласність судового процесу належить до основних засад судочинства.

Можливість ознайомлення з текстами судових рішень є однією з передумов для ефективної реалізації цієї конституційної засади здійснення судочинства.

В преамбулі до Закону № 3262 зазначено, що цей Закон визначає порядок доступу до судових рішень з метою забезпечення відкритості діяльності судів загальної юрисдикції, прогнозованості судових рішень та сприяння однаковому застосуванню законодавства.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 червня 2020 року у справі № 826/20221/16 підкреслила, що така можливість є необхідною для інформування суддів, практикуючих юристів, науковців про правові позиції, що виробляються судовою практикою. Важливим є також і інформування широкого загалу про вирішення спорів судами як запобіжник корупції та несправедливості в судочинстві. Відкритість судових рішень розглядається як необхідна умова контролю громадськості за діяльністю судової влади.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини публічний характер проваджень захищає сторони від таємного виконання правосуддя без контролю суспільства.

Такий публічний розгляд охоплює і публічне оголошення рішення, що своєю чергою, може бути забезпечене оприлюдненням рішень в Реєстрі із загальним доступом до нього.

Відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 7 КПК України гласність і відкритість судового провадження є однією з засад кримінального провадження.

Згідно з ч. 2 ст. 27 КПК України кримінальне провадження в судах усіх інстанцій здійснюється відкрито. […]. Слідчий суддя, суд може прийняти рішення про здійснення кримінального провадження у закритому судовому засіданні впродовж усього судового провадження або його окремої частини лише у разі:

1) якщо обвинуваченим є неповнолітній;

2) розгляду справи про кримінальне правопорушення проти статевої свободи та статевої недоторканості особи;

3) необхідності запобігти розголошенню відомостей про особисте та сімейне життя чи обставин, які принижують гідність особи;

4) якщо здійснення провадження у відкритому судовому засіданні може призвести до розголошення таємниці, що охороняється законом;

5) необхідності забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні.

Відповідно до ч. 7 ст. 27 КПК України судове рішення, ухвалене у відкритому судовому засіданні, проголошується прилюдно. Якщо судовий розгляд відбувався у закритому судовому засіданні, судове рішення проголошується прилюдно з пропуском інформації, для дослідження якої проводилося закрите судове засідання та яка на момент проголошення судового рішення підлягає подальшому захисту від розголошення.

Між тим принципи гласності і відкритості судового процесу не є абсолютними.

У спірних правовідносинах обмеження права позивача як користувача Реєстру на доступ до судових рішень, ухвалених в кримінальному провадженні № 6201900000000683, передбачено законом (ст. 222 КПК України), має легітимну мету захист таємниці досудового розслідування та є пропорційним ймовірна шкода від розголошення відомостей досудового розслідування, яка може ускладнити виконання завдань кримінального провадження, визначених ст. 2 КПК України, є більшою ніж шкода від обмеження позивача на час досудового розслідування в кримінальному провадженні № 62019000000000683 в праві на доступ до ухвал слідчих суддів, постановлених в рамках цього кримінального провадження, з метою забезпечення відкритості діяльності судів загальної юрисдикції, прогнозованості судових рішень та сприяння однаковому застосуванню законодавства.

Суд не приймає посилання позивача на висновки Великої Платати Верховного Суду, викладені в постанові від 15 червня 2020 року у справі № 826/20221/16 про те, що ДСА України не наділена повноваженнями самостійно визначати, яка саме інформація не може бути розголошена, а отже, у таких випадках суд має вказати, яка саме інформація, для забезпечення захисту якої розгляд справи або вчинення окремих процесуальних дій відбувалися у закритому судовому засіданні, не підлягають розголошенню і має бути замінена літерними або цифровими позначеннями, оскільки такі висновки сформульовані за інших фактичних обставин і стосувалися часткового розгляду справи в закритому судовому засіданні у зв`язку з необхідністю захисту наявної у справі інформації та документів, які містять банківську таємницю. Водночас спірні правовідносини не пов`язані з обмеженням доступу до судових рішень в Реєстрі внаслідок повного чи часткового розгляду справи в закритому судовому засіданні.

Виходячи з висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 23 лютого 2022 року у справі № 560/7790/20, суд відхиляє аргументи тертої особи, які зводяться до того, що справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Також суд відхиляє доводи третьої особи щодо відсутності предмета спору у цій справі.

Суд погоджується з аргументацією позивача про те, що ця справа потребує розгляду та вирішення по суті.

Незважаючи на те, що на час судового розгляду образи судових рішень, які наведені ОСОБА_1 в позовній заяві, доступні в Реєстрі в режимі загального доступу при переході за вказаними ним посиланнями або при здійсненні пошуку за реєстраційним номером судового рішення в Реєстрі, до інших судових рішень, постановлених в рамках кримінального провадження № 62019000000000683, як користувач Реєстру позивач доступу не має.

Таким чином, справа № 200/3280/20-а підлягає розгляду по суті в порядку адміністративного судочинства, а у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити повістю.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 2, 12, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Державної судової адміністрації України (ідентифікаційний код 26255795, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Липська, буд. 18/5), державного підприємства «Інформаційні судові системи» (ідентифікаційний код 34614292, місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Липська, буд. 18/5), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Державного бюро розслідувань (ідентифікаційний код 41760289, місцезнаходження: 01011, м. Київ, вул. Мирного Панаса, буд. 28), про визнання дій протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій відмовити повністю.

2. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

4. Повне судове рішення складено 03 жовтня 2023 року.

Суддя Т.О. Кравченко