ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 жовтня 2023 рокуЛьвівСправа № 140/8273/23 пров. № А/857/13672/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Гудима Л.Я.,

суддів: Довгополова О.М., Ніколіна В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 червня 2023 року, головуючий суддя Лозовський О.А., ухвалене у м. Луцьк, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання неправомірною відмову, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

В травні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ГУПФУ у Волинській області, в якому просив визнати неправомірною відмову щодо встановлення надбавки (підвищення) до пенсії як особі з інвалідністю 2-ої групи внаслідок війни в розмірі не менше 350% мінімальної пенсії за віком; зобов`язати провести перерахунок та встановити з 01.12.2022 року як особі з інвалідністю 2-ої групи внаслідок війни із числа учасників бойових дій надбавку (підвищення) до пенсії відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в розмірі не менше 350% мінімальної пенсії за віком, яка застосовується відповідно до частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного в законах України про Державний бюджет України на відповідний рік; звернути в порядку частини четвертої статті 7 КАС України до Верховного Суду з листом, у якому внести до Конституційного Суду України подання щодо перевірки на відповідність Конституції України статей (частини 1 статті 3, частини першої статті 8, частини першої, другої статті 17, частини другої, третьої статті 22, частини першої, другої статті 24 Конституції України) частини четвертої статті 12, частини четвертої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та пункту 1, 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» від 05.10.2005 (Закон №2939-IV), якою з 1 січня 2006 року інвалідам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються: інвалідам 1 групи - у розмірі 50 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, ІІ групи - 40 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, ІІІ групи - 30 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 01.07.2006 року учасникам бойових дій пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються в розмірі 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що він перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Волинській області та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Також позивач є особою з інвалідністю 2 групи. 21.02.2023 року позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсійного забезпечення з урахуванням підвищення на 350% мінімальної пенсії за віком, яка передбачена положеннями статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Проте, відповідач листом відмовив позивачу у здійсненні вказаного перерахунку, оскільки на виконання норм Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ОСОБА_1 здійснено перерахунок пенсії та розраховано підвищення як особі з інвалідність ІІ групи на рівні 40% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 29 червня 2023 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку, який, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити.

Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тими ж доводами, що зазначались ним у поданому адміністративному позові, однак безпідставно не взяті до уваги судом попередньої інстанції.

На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області як одержувач пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року №2262-ХІІ з 13.04.1993 року.

Відповідно до виписки із акту огляду медико-соціальної експертної комісії серія 12 ААА №744514 ОСОБА_1 з 17.01.2017 року встановлено II групу інвалідності (причина інвалідності - захворювання пов`язане із виконанням обов`язків військової служби).

На підставі поданої заяви позивача з 17.01.2017 року переведено на пенсію по інвалідності та встановлено підвищення як інваліду війни II групи.

21.02.2023 року позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсійного забезпечення з урахуванням підвищення на 350% мінімальної пенсії за віком, яка передбачена положеннями статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Проте, відповідач листом від 24.02.2023 року №10410-5270/В-02/8-0300/23 відмовив позивачу у здійсненні вказаного перерахунку, оскільки на виконання норм Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ОСОБА_1 здійснено перерахунок пенсії та розраховано підвищення як особі з інвалідність ІІ групи на рівні 40% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що на час виникнення права на призначення пенсії по інвалідності, підвищення до пенсії у відповідності до положень статті 13 Закону №2262-XII обчислювалося у відсотковому обчисленні від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність у розмірі 40 процентів для інвалідів II групи.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.

Так, частиною другою статті 19 Конституцією України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

При розгляді спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суди повинні перевіряти їх на відповідність того, чи прийняті (вчинені) вони з дотриманням усіх вимог, визначених частиною другою статті 2 КАС України.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, є Закон України від 09.04.1992 року №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", статтею 25 якого (в редакції, що діяла з 01.01.1996 року) передбачалося, що пенсії по інвалідності підвищуються у таких розмірах: а) на 400 процентів мінімальної пенсії за віком - інвалідам війни I групи; б) на 350 процентів мінімальної пенсії за віком - інвалідам війни II групи; в) на 200 процентів мінімальної пенсії за віком - інвалідам війни III групи.

Законом №3591-ІХ, статтю 25 Закону №2262-XII викладено у такій редакції: "особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б" - "д" статті 1-2 цього Закону, які мають право на пенсію за цим Законом і які є ветеранами війни, та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пенсії по інвалідності підвищуються в порядку і на умовах, передбачених зазначеним Законом (набрав чинності з 29.04.2006 року).

В свою чергу, статтею 13 Закону України від 22.10.1993 року №3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", в редакції, чинній станом на вказану вище дату набрання чинності Законом №3591-ІХ, до якого відсилає стаття 25 Закону №2262-XII, встановлювалося, що інвалідам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії підвищуються: інвалідам I групи - у розмірі 400 процентів мінімальної пенсії за віком, II групи - 350 процентів мінімальної пенсії за віком,групи - 200 процентів мінімальної пенсії за віком.

Разом з тим, Законом України від 05.10.2005 року №2939-ІV "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (який набрав чинності з 1 січня 2006 року) положення частини четвертої статті 13 Закону №3551-XII викладено у новій редакції, зокрема, визначалось, що інвалідам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються: інвалідам I групи - у розмірі 50 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, II групи - 40 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, III групи - 30 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Отже, інвалідам війни пенсії за вислугу років підлягали підвищенню у відсотковому обчисленні від мінімальної пенсії за віком до 28.04.2006 року включно, а з 29.04.2006 року у відсотковому обчисленні від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

За приписами статті 18 Закону №2262-XII пенсії по інвалідності особам, які мають право на пенсію за цим Законом, призначаються в разі, якщо інвалідність настала в період проходження ними служби або не пізніше трьох місяців після звільнення зі служби, або якщо інвалідність настала пізніше тримісячного терміну після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва тощо), яке виникло в період проходження військової служби чи під час перебування в полоні або заручником, якщо полонення чи захоплення заручником не було добровільним і особа, яка має право на пенсію за цим Законом, перебуваючи в полоні або заручником, не вчинила злочину проти миру і людства.

Відтак, право позивача на призначення та отримання пенсії по інвалідності та, зокрема, підвищення до пенсії, безпосередньо пов`язано із встановленням йому інвалідності у зв`язку з проходженням військової служби.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачу пенсію на підставі Закону №2262-XII призначено у 1993 році , а ІІ групу інвалідності встановлено у січні 2017 року.

Таким чином, на час на час призначення пенсії по інвалідності позивачу, підвищення до пенсії у відповідності до положень статті 25 Закону №2262-XII обчислювалося у відсотковому обчисленні від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Верховний Суд у подібних правовідносинах у постанові від 18 жовтня 2018 року (справа №196/1022/16-а), сформулював правовий висновок про те, що у спірних правовідносинах застосуванню підлягає статті 25 Закону №2262-XII і стаття 13 Закону №3551-XII в редакції, чинній саме на час у якому у позивача виникло право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону №2262-XII.

Таке правозастосування норм матеріального права також висловлено Верховним Судом у постанові від 25 липня 2019 року у справі №196/881/16-а.

Крім цього, в ході розгляду даної справи судом не встановлено, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, відтак відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах ч. 4 ст. 7 КАС України.

Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок суду попередньої інстанції про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.

З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 червня 2023 року у справі №140/8273/23 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Л. Я. Гудим судді О. М. Довгополов В. В. Ніколін