Справа № 521/3046/23

Провадження № 2/521/2031/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.09.2023 року м. Одеса

Малиновський районний суд м. Одеси, у складі:

головуючого судді Леонова О.С.

за участю секретаря судового засідання Трояненко А.Ю.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні взалі судув м.Одесі цивільнусправу запозовною заявою ОСОБА_1 додержавного підприємстваАдміністрація морськихпортів Українив особіХерсонської філіїдержавного підприємстваАдміністрація морськихпортів України (адміністрація Херсонського морського порту), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Професійна спілка робітників морського транспорту України, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог та заперечень на позов

27.01.2023 року (вх. № 6662 від 09.02.2023 року, т.1 а.с. 1-10) засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 звернулася до Малиновського районного суду м.Одеси з позовною заявою до державного підприємства Адміністрація морських портів України в особі Херсонської філії державного підприємства Адміністрація морських портів України (адміністрація Херсонського морського порту), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Професійна спілка робітників морського транспорту України (ПРМТУ), про поновлення на роботі, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги позивач обґрунтувала наступним. Позивача було звільнено 29.12.2022 року з посади провідного бухгалтера-ревізора (відділи (підрозділи, посади) підпорядковані начальнику філії) Херсонської філії державного підприємства Адміністрація морських портів України (адміністрація Херсонського морського порту) за п. 6 ч. 1 ст.41 КЗпП України, без належних на те підстав, з порушеннями процедури звільнення.

Так, між позивачем і відповідачем не було домовленості про направлення кадрових та інших документів будь-якими альтернативними способами (в т.ч. через онлайн месенджер VIBER). Відповідач не забезпечив можливості позивачу перевестися на іншу роботу в підприємстві. У день звільнення позивачу не видано копію наказу про звільнення та письмове повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні. Відповідачем не проведено консультації з профспілковою стороною (зокрема з ПРМТУ).

27.03.2023 року (вх. № 17326, т.1 а.с. 93-215) засобами системи «Електроний суд» до суду надійшов відзив відповідача на позов, відповідно до якого він просить суд в задоволенні позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на законність звільнення позивача з роботи, дотримання відповідачем процедури звільнення, заперечення факту членства позивача у профспілці, недобросовісну поведінку позивача. Рішенням адміністрації і профкому були внесені зміни до правил внутрішнього трудового розпорядку, якими визначений порядок обміну інформацією/документами з працівниками під час дії воєнного стану. Зважаючи на відсутність поштового зв`язку за місцем реєстрації позивача, документи направлялися позивачу месенджером VIBER. Позивачу були запропоновані вакантні посади. Звільнення відповідно до ст. 43-1 КЗпП України відбувається без згоди виборного профспілкового органу. З позивачем було призупинено дію трудового договору, тому відшкодування заробітної плати покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України. Перебування працівників у місті Херсон та на території Херсонської філії державного підприємства Адміністрація морських портів України (адміністрація Херсонського морського порту) є вкрай небезпечним для життя та здоров`я.

26.04.2023 року засобами поштового зв`язку до суду було подано відповідь позивача на відзив (вх. № 24062, т.1 а.с. 224-236) та заява про уточнення позовних вимог (вх.№24080). В якості заперечень проти доводів відповідача зазначено наступне. Позивача не було ознайомлено зі змінами до правил внутрішнього трудового розпорядку щодо порядку обміну інформацією/документами з працівниками під час дії воєнного. Позивачу не були запропоновані деякі вакантні посади. Відповідачем не було повідомлено Державну службу зайнятості про заплановане масове вивільнення. Надані відповідачем документи не доводять повне знищення (відсутність) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій. Доведення правомірності звільнення обов`язок відповідача.

Остаточними позовними вимогами були скасувати п. 1 Наказу про припинення трудових договорів з працівниками від 15.12.2022 № 53-ОП в частині звільнення ОСОБА_1 . Скасувати Наказ № 221-К (Розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) із ОСОБА_1 від 28 грудня 2022 року. Поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), на посаді провідного бухгалтера-ревізора Херсонської філії державного підприємства Адміністрація морських портів України (адміністрація Херсонського морського порту) (відділи (підрозділи, посади) підпорядковані начальнику філії). Стягнути з державного підприємства Адміністрація морських портів України (ідентифікаційний код юридичної особи: 38727770, 01135, м. Київ, пр-кт Перемоги, буд.14) в особі Херсонської філії державного підприємства Адміністрація морських портів України (адміністрація Херсонського морського порту) (ідентифікаційний код ВП: 38728533, 73000, м. Херсон, пр-кт Ушакова, буд. 4) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу починаючи з 30.12.2022 по дату ухвалення рішення включно, з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів. Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за один календарний місяць у розмірі 25 474,61 грн.

Інші процесуальні дії у справі

Після надходження цивільної справи, суддю визначено автоматизованою системою документообігу суду, відповідно до ст.ст.14,33 ЦПК України.

11.02.2023 року (вх. № 7930) засобами системи «Електронний суд» до суду надійшло клопотання відповідача про залишення позовної заяви без руху (т.1 а.с. 44-47).

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 13.02.2023 року відкрито провадження по справі, визначено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.

08.03.2023 року (вх. № 12726, т.1 а.с. 57-82) до суду подано пояснення третьої особи Професійної спілки робітників морського транспорту України (ПРМТУ), яка підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити. Зазначено, що у відповідача не було підстав для звільнення позивача за п. 6 ч. 1 ст. 41 КЗпП України. Профспілкова сторона витребувала від відповідача документальне підтвердження неможливості забезпечення працівників роботою, а також наголосила на необхідності проведення консультацій. Витребувані документи відповідачем надані не були, а консультації не проведені. Позивачу були запропоновані не всі наявні в підприємстві вакансії. Відповідачем проігноровані обов`язкові для розгляду вимоги профспілкової сторони припинити та скасувати заходи по звільненню працівників.

23.03.2023 року (вх. № 16724/23, т.1 а.с. 88-92) до суду подано клопотання третьої особи про витребування доказів у відповідача.

27.03.2023 року (вх. № 17326) засобами системи «Електронний суд» до суду надійшов відзив на позов, в якому містилося клопотання про проведення огляду доказів за їх місцезнаходженням, а саме будівлі управління Херсонської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрації Херсонського морського порту) за адресою м. Херсон, пр-кт Ушакова 14.

20.04.2023 року (вх. № 22788, т.1 а.с. 219-223) до суду було подано клопотання третьої особи про долучення доказів.

26.04.2023 року засобами поштового зв`язку від позивача надійшли заперечення проти клопотання/заяви відповідача від 11.02.2023 року (вх. № 24065, т.1 а.с. 237-238) та клопотання про розгляд справи за відсутності позивача (т.1 а.с. 240-241).

10.05.2023 року представником третьої особи до суду були подані заперечення проти заяви відповідача про визнання явки позивача в судове засідання обов`язковою (вх.№26922, т.2 а.с. 1-3) та клопотання про долучення доказів (вх. № 26930, т.2 а.с. 4-8).

11.05.2023 року засобами системи «Електронний суд» від відповідача до суду надійшли заперечення на заяву про уточнення позовних вимог (вх. № 27175, т.2 а.с. 9-10), клопотання про огляд доказів за їх місцезнаходженням (вх. № 27166, т.2 а.с. 11-12), клопотання про залишення заяви позивача про уточнення позовних вимог без розгляду (вх. № 27168, т.2 а.с. 13-14), заява про виклик свідка (вх. № 27172, т.2 а.с. 15-16), клопотання про долучення доказів (вх. №27177, т.2 а.с. 17-35), клопотання/заява про визнання явки позивача обов`язковою (вх. № 27152, т.2 а.с. 36-38).

13.06.2023 року від представника третьої особи до суду надійшло клопотання про перехід від спрощеного провадження в загальне (вх. № 34689, т.2 а.с. 40-43).

30.06.2023 року представником третьої особи до суду було подане клопотання про долучення доказів (вх. № 39177, т.2 а.с. 47-56).

03.07.2023 року представником третьої особи до суду було подане клопотання про витребування доказів (вх. № 39461, т.2 а.с. 57-58) та заперечення проти клопотання відповідача про залишення заяви позивача про уточнення позовних вимог без розгляду (вх. № 39457, т.2 а.с. 59-60).

03.07.2023 року представником відповідача було подане клопотання про витребування доказів (вх. № 39544, т.2 а.с. 66-67), клопотання про визнання явки позивача обов`язковою (вх. № 39549, т.2 а.с. 68), клопотання про залишення заяви без розгляду (вх. № 39548, т.2 а.с. 69), клопотання про залишення позовної заяви без руху (вх. № 39547, т.2 а.с. 70), клопотання про залишення позову без розгляду (вх. № 39546, т.2 а.с. 71), клопотання про огляд доказів за їх місцезнаходженням (вх. № 39545, т.2 а.с. 72), клопотання про допит свідка (вх. № 39543, т.2 а.с. 73), пояснення (вх. № 39542, т. 2 а.с. 74-75), заперечення проти розгляду справи в порядку загального позовного провадження (вх. № 39540, т. 2 а.с. 76).

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 03.07.2023 року прийнято заяву позивача про уточнення позивних вимог до розгляду, у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення заяви про уточнення позивних вимог без розгляду відмовлено. Задоволено заяву представника відповідача про виклик свідка. Клопотання представника відповідача про огляд доказів за їх місцезнаходженням залишено без задоволення. Клопотання представника відповідача про визнання явки позивача обов`язковою залишенобез задоволення. Витребувано з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» наступні докази:

-наказ філії від 28 лютого 2022 року №27-ОП «Про організаційні заходи, пов`язані з введенням воєнного стану в Україні» (з усіма додатками, змінами та доповненнями в разі їх наявності);

-наказ філії від 10 травня 2022 року №28-ОП «Про припинення простою та призупинення дії трудових договорів з працівниками «Філії» (з усіма додатками, змінами та доповненнями в разі їх наявності);

-штатний розпис філії станом на 01 грудня 2022 року, 23 грудня 202 року та 30 грудня 2022 року;

-докази неможливості переведення позивача за її згодою на іншу роботу;

-список вакансій (вакантних/вільних посад) по Державному підприємству «Адміністрація морських портів України» станом на 12 грудня 2022 року та 29 грудня 2022 року;

-докази завчасного надання профспілковій стороні інформації про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися про терміни проведення звільнень;

-докази проведення консультацій з профспілковою стороною (в порядку частини 3 статті 8 Закону України «Про соціальний діалог в Україні»);

-документи, які підтверджують повне знищення (відсутність) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій та обґрунтування впливу означених обставин на неможливість забезпечити позивача роботою, визначеною трудовим договором та трудовою функцією.

22.08.2023 року представником відповідача на виконання ухвали суду від 03.07.2023 надані копії витребуваних документів та пояснення (вх.№ 48527).

22.08.2023 року представником третьої особи до суду були подані заперечення проти клопотання відповідача про залишення позовної заяви без руху (вх. № 48454).

В засіданні 13.09.2023 року представники відповідача відкликали всі нерозглянуті клопотання/заяви від них, окрім клопотання про виклик свідка ОСОБА_2 .

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 13.09.2023 року, витребувано з Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» наступні докази:

- інформація про те, чи дійсно керівник ХФ ДП «АМПУ « В`ячеслав Харкавенко перебував у простої на дати винесення наказів (розпорядження) про звільнення працівників, а саме _ 08.12.2022, 12.12.2022, 15.12.2022, 21.12.2022 та 28.12.2022.

- довідка про нараховані та виплачені ХФ ДП «АМПУ» суми на користь Позивача за 2022 рік.

Позивач всудове засіданняне з`явилася,подавала досуду заяву,відповідно доякої позовнівимоги підтримала,просила судїх задовольнитита розглянутисправу заїї відсутності.

Представники відповідача державного підприємства «Адміністрація морських портів України» - Перейма Денис Олександрович та ОСОБА_3 в судове засідання з`явилися, просили суд відмовити у задоволенні позову.

Представник третьої особи Професійної спілки робітників морського транспорту України Пелих Юлія Сергіївна в судове засідання з`явилася, просила суд позов задовольнити.

2. Мотивувальна частина

Фактичні обставини, встановлені судом

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, перевіривши їх доказами, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено,що позивач ОСОБА_1 працювала на посаді провідного бухгалтера-ревізора (відділи (підрозділи, посади) підпорядковані начальнику філії) Херсонської філії державного підприємства Адміністрація морських портів України (адміністрація Херсонського морського порту).

Зареєстроване місце проживання позивача АДРЕСА_1 . Згідно довідки переселенця від 08.12.2022 року фактичне місце проживання/перебування позивача визначено за адресою АДРЕСА_2 .

Наказом начальника Херсонської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» від 28.02.2022 року № 27-ОП «Про організаційні заходи, пов`язані з введенням воєнного стану в Україні» встановлено початок простою для працівників Філії (включаючи позивача та самого керівника Філії) з 01.03.2022 року до припинення або скасування воєнного стану в Україні.

Відповідно до наказу начальника Херсонської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» від 10.05.2022 року № 28-ОП «Про припинення простою та призупинення дії трудових договорів з працівниками Філії» у зв`язку з військовою агресією проти України, що виключає можливість надання та виконання роботи, з 11.05.2022 року призупинена дія трудових договорів з працівниками філії (за переліком до наказу) до відновлення можливості виконувати ними роботу, але не пізніше наступного дня після припинення або скасування воєнного стану в Україні.

П. 5.7 Положення про Херсонську філію державного підприємства Адміністрація морських портів України (адміністрація Херсонського морського порту), затвердженого Наказом Мінінфраструктури від 28.05.2019 року №404 (т.1 а.с. 27-31) визначає, що особа, відповідальна за виконання контрольно-ревізійної роботи, призначається на посаду та звільняється з посади Начальником Філії за погодженням з Головою Підприємства.

Згідно п. 1.3 посадової інструкції провідного бухгалтера-ревізора, затвердженої Начальником Херсонської філії державного підприємства Адміністрації морських портів України (адміністрації Херсонського морського порту) (т.1 а.с. 34-42), провідний бухгалтер-ревізор призначається, переміщується та звільняється наказом начальника ХФ ДП АМПУ (Адміністрації Херсонського МП) за погодженням із службою внутрішнього фінансового контролю (СВФК) апарату управління ДП АМПУ.

Згідно з рішенням спільного засідання Адміністрації і профкому від 25.06.2022 року № 5 «Щодо внесення доповнення до правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників Херсонської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрації Херсонського морського порту) від 14.06.2013 року (зі змінами)», яким визначений порядок обміну інформацією та/або документами між Адміністрацією та працівниками під час дії воєнного стану та Рішення спільного засідання Адміністрації і профкому від 03.10.2022 року № 6 «Щодо внесення змін до правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників Херсонської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Херсонського морського порту) від 14.06.2013 року (зі змінами)», яким змінено номер телефона та електронну пошту, на які працівник може надсилати документи.

Разом із тим, із такими рішеннями позивач ознайомлений не був, домовленості між сторонами трудового договору про альтернативні способи створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин та про будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації, не було.

Наказом начальника Херсонської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» від 15.12.2022 року №53-ОП на підставі пункту 6 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України у зв`язку з неможливістю забезпечення працівника роботою, визначеною трудовим договором, у зв`язку із знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій; з відсутністю організаційних і технічних умов для господарської діяльності Херсонської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрації Херсонського морського порту) (далі-Філія), з виведенням Філії з 01.03.2022 у простій (наказ від 28.02.2022 року № 27-ОП «Про організаційні заходи, пов`язані з введенням воєнного стану в Україні»), з призупиненням дії трудових договорів з працівниками Філії (наказ від 10.05.2022 року № 28-ОП «Про припинення простою та призупинення дії трудових договорів з працівниками Філії) під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 (зі змінами), враховуючи наказ Мінінфраструктури України від 28.04.2022 №256 «Про закриття морських портів», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.04.2022 №470/37806; у зв`язку з розташуванням Філії на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії згідно з наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 № 75 (у редакції наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 28.10.2022 № 248) наказано припинити трудові договори 29.12.2022 року з працівниками Філії, в тому числі і з позивачем.

19.12.2022 року фото зображення наказу про припинення трудових договорів з працівниками, повідомлення про заплановане вивільнення, перелік вакантних посад надіслані позивачу роботодавцем месенджером VIBER на номер телефону ОСОБА_1 .

Повідомленням про заплановане вивільнення від 16.12.2022 року № 159 (т.1 а.с. 18) ОСОБА_1 попереджається про наступне звільнення з 29.12.2022 року на підставі пункту 6 частини першої статті 41 КЗпП України, позивачу пропонується для подальшого працевлаштування ознайомитися з переліком вакантних посад в ДП «АМПУ» та у разі прийняття пропозиції про переведення на вакантну посаду- протягом трьох робочих днів з дня отримання даного повідомлення повідомити адміністрацію Філії у зручний спосіб: текстовим повідомленням на електронну скриньку або месенджером на номер телефону, та листом за адресою: АДРЕСА_3 ; у разі відмови від переведення на вакантну посаду - повідомити протягом трьох робочих днів у вищезазначений спосіб.

Доказів отримання листа позивача з відмовою від запропонованих вакансій відповідачем надано не було.

Окрім того, як вбачається з наявного в матеріалах справи листа Одеського обласного центру зайнятості від 20.01.2023 року № 296/06-01-20/42-23 (т.1 а.с. 79-80), станом на 12.12.2022 (дата, станом на яку було сформовано перелік з вакансіями), позивачу не були запропоновані деякі вакантні посади в ДП АМПУ. Так, в Філії «Усть-Дунайськ» ДП «АМПУ» була наявна вакансія бухгалтер, що відповідає посаді, займаній позивачем. За таких обставин, суд доходить висновку про неналежне виконання відповідачем встановленого ч. 4 ст. 41 КЗпП України обов`язку та, відповідно, про незаконність її звільнення з роботи.

При вирішенні спору суд також враховує, що на час виникнення спірних правовідносин позивач перебувала на обліку в Первинній профспілковій організації Херсонського морського торгового порту та була членом Професійної спілки робітників морського транспорту України, ПРМТУ (відповідно до довідки Первинної профспілкової організації Херсонського морського торгового порту від 15.03.2023 року, т.1 а.с. 222).

Відповідно до пояснень позивача та третьої особи, роботодавцем не проведено консультації з профспілковою стороною як того вимагають положення ст. 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», ч. 7 ст. 49-2 КЗпП України, п. 2.20 Галузевої угоди у сфері морського транспорту.

Листами №28/09-25 від 12.12.2022 року та № 01-135 від 28.12.2022 року профспілкова сторона висувала вимогу відповідачу припинити та скасувати заходи, пов`язані з вивільненням працівників за п. 6 ч. 1 ст. 41 КЗпП України з огляду на відсутність обґрунтованих підстав для вивільнення працівників, а також ненадання раніше витребуваних документів і інформації, що підтверджували б дотримання роботодавцем процедури вивільнення працівників для проведення предметних консультацій.

На виконання вимог ст. 49-2 КЗпП України відповідач повідомив Первинну профспілкову організацію Херсонського морського порту про заплановане звільнення працівників Херсонської філіїдержавного підприємстваАдміністрація морськихпортів України(адміністраціяХерсонського морськогопорту)та направив до територіального органу Державної служби зайнятості України звітність за формою №4-ПН «Інформація про заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці» (лист Херсонської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Херсонського морського порту) № 439/26-01-07/Вих.).

29.12.2022 року ОСОБА_1 звільнено з посади провідного бухгалтера-ревізора (відділи (підрозділи, посади) підпорядковані начальнику філії) Херсонської філії державного підприємства Адміністрація морських портів України (адміністрація Херсонського морського порту) за п. 6 частини 1 статті 41 КЗпП України у зв`язку з неможливістю забезпечення працівника роботою, визначеною трудовим договором, у зв`язку із знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва, майна роботодавця внаслідок бойових дій.

Спірний наказ про звільнення не був направлений відповідачем позивачу засобами поштового зв`язку. Доказів отримання позивачем належним чином засвідченої копії наказу суду не надано.

Строк звернення до суду із даним позовом позивачем дотриманий.

З показань допитаних в якості свідків керівника порту ОСОБА_4 та начальника фінансово-економічної служби порту ОСОБА_5 вбачається, що фактично роботу порт припинив в перший день агресії 24 лютого 2022 року. Свідки зазначили, що фактичне відновлення роботи філії, здійснення будь яких процесів там не можливе у зв`язку з постійними обстрілами. На території порту зараз знаходиться лише поліція охорони. В теперішній час доступу до підприємства не має або дуже обмежена військовими. Працівники, які не перебувають в простої зараз працюють дистанційно. Свідок ОСОБА_4 начальник Херсонської філії державного підприємства Адміністрація морських портів України (адміністрація Херсонського морського порту) підтвердив, що з 01.03.2022 року перебував у простої відповідно до наказу від 28.02.2022 року № 27-ОП по 31.07.2023 року.

Мотиви, з яких виходить суд та застосовані норми права

Ст. 43 Конституції України визначає, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Згідно з ч. 1 ст. 55 кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до положеньстатті 5-1 КЗпП Українидержава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

За змістомстатті 22 КЗпП Українибудь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Згідно статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частинами 1-4 ст. 12ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 13ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Разом з тим, ч. 1 ст. 81 ЦПК України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому, відповідно до вимог ст. 77ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Трудовий договір може бути припинено, а працівника звільнено з роботи, лише з підстав і в порядку, визначених законодавством про працю.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно із ч. 3 ст. 29 КЗпП України ознайомлення працівників з наказами (розпорядженнями), повідомленнями, іншими документами роботодавця щодо їхніх прав та обов`язків допускається з використанням визначених у трудовому договорі засобів електронних комунікаційних мереж з накладенням удосконаленого електронного підпису або кваліфікованого електронного підпису.

У трудовому договорі за згодою сторін можуть передбачатися альтернативні способи ознайомлення працівника, крім інформації, визначеної пунктом 4 частини першої цієї статті, що доводиться до відома працівників у порядку, встановленому цією статтею.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у період дії воєнного стану сторони трудового договору можуть домовитися про альтернативні способи створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин та про будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації, який обрано за згодою між роботодавцем та працівником.

Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи роботодавця може бути розірваний, зокрема, у випадку неможливості забезпечення працівника роботою, визначеною трудовим договором, узв`язку із знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій.

Розірвання договору у такому випадку проводиться, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу (ч. 4 ст. 41 КЗпП України).

Відповідно до ч. 7 ст. 49-2 КЗпП України вивільнення працівників відповідно до пункту 6 частини першої статті 41 цього Кодексу здійснюється в такому порядку:

-про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 10 календарних днів;

-не пізніше ніж за 10 календарних днів до запланованого вивільнення працівників первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини вивільнення, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про строки проведення звільнення;

- у разі, якщо вивільнення працівників є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення" роботодавець за 10 календарних днів до проведення звільнення повідомляє державну службу зайнятості про заплановане вивільнення працівників, а також протягом п`яти календарних днів проводить консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведення їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Аналіз зазначеної правової норми свідчить, що звільнення працівника за цією підставою вважатиметься законним, у разі одночасного дотримання усіх обов`язкових умов, а саме:

1. Неможливість забезпечувати працівника роботою, визначеною трудовим договором та трудовою функцією, яка є обґрунтованою.

2. Відсутність роботи безпосередньо пов`язана з повним знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця.

3. Повне знищення (відсутність) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця є наслідком бойових дій.

За роз`ясненнями Мінекономіки до Закону України від 1.07.2022 року№ 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України що до оптимізації трудових відносин» обов`язковою умовою для звільнення за п.6 ч.1 ст. 41 КЗпП України має бути обґрунтована неможливість забезпечувати працівника роботою, визначеною трудовим договором та трудовою функцією, яка безпосередньо пов`язана з повним знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій.

За положеннями статті 349 ЦК України у разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на це майно припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру.

Так, Верховний Суд дійшов висновку, що умовами для припинення права власності на знищене нерухоме майно згідно з вимогами статті 349 ЦК Украйни є наявність одночасно двох умов: встановленого факту знищення майна, а також відповідної заяви власника майна про внесення змін додержавного реєстру (постанова від 17.01.2019 №708/254/18).

Документами, які підтверджують знищення майна, можуть бути матеріали технічної інвентаризації, що засвідчують факт знищення майна, довідки органів внутрішніх справ України, акт про пожежу, офіційні висновки інших установ або організацій, які відповідно до законодавства уповноважені засвідчувати факт знищення майна, тощо.

Належних, допустимих, достовірних, достатніх доказів неможливості забезпечення працівника роботою, визначеною трудовим договором, у зв`язку із повним знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва, майна роботодавця внаслідок бойових дій на час звільнення позивача відповідачем суду в процесі розгляду справи також не надано.

Відповідна заяви власника майна про внесення змін до державного реєстру відсутня.

Самі по собі витяги з ЄРДР щодо порушення кримінальних проваджень не доводять факт знищення майна роботодавця на час звільнення позивача. З долучених до справи довідок, фотоматеріалів наслідків обстрілів дійсно вбачається пошкодження майна роботодавця, однак доказів знищення майна суду не надано.

Відповідні акти інвентаризації майна, експертні висновки, офіційні висновки установ або організацій, які відповідно до законодавства уповноважені засвідчувати факт знищення майна на час звільнення позивача відсутні.

Позивач працював в державному підприємстві Адміністрація морських портів України (ідентифікаційний код юридичної особи:38727770), яке не припиняло своєї роботи. За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Херсонська філіядержавного підприємстваАдміністрація морськихпортів України(адміністраціяХерсонського морськогопорту),ідентифікаційний кодВП38728533, в процесі припинення не перебуває.

З огляду на вищезазначене, суд погоджується із доводами позивача, що відповідачем не дотримані вимоги ч. 4 ст. 41 КЗпП України, ч. 1 ст. 47 КЗпП України, ч. 7 ст. 49-2 КЗпП України при вивільненні працівника відповідно до пункту 6 частини першої статті 41 цього Кодексу. То ж звільнення позивача проведено без достатніх на те правових підстав, із порушенням процедури та є незаконним.

Більше того, начальник Херсонської філії державного підприємства Адміністрація морських портів України на дати винесення всіх спірних наказів, а також наказу про призупинення дії трудового договору з позивачем, перебував у простої.

Відповідно до ст. 34 КЗпП України простій зупинення роботи.

У простої керівник не може ухвалювати рішення та підписувати документи.

З огляду на означене, начальник Херсонської філії державного підприємства Адміністрація морських портів України не мав повноважень видавати накази та підписувати їх, перебуваючи у простої.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

За правилами ч. 2 статті 235 зазначеного Кодексу при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

З огляду на вищезазначене, суд погоджується із доводами позивача, що відповідачем не дотримані вимоги діючого законодавства про працю при вивільненні працівника відповідно до пункту 6 частини першої статті 41 цього Кодексу. То ж звільнення позивача проведено без достатніх на те правових підстав, із порушенням процедури та є незаконним.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «По оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР (далі - Закон № 108/95-ВР) заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових відносин, а саме відплатності праці, який отримав відображення у пункті 4 частини І Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14.09.2006 № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статтей 1, 12 Закону № 108/95-ВР Конституційний Суду України вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нараховувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснено роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Конституційний Суд України зробив висновок, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-якими строками звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто всіх виплат, на які працівник має право згідно умов трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Тобто, Конституційний Суд України фактично зробив висновок, що навіть у разі невиконання трудової функції працівником не з власної вини, він вважається таким, що працює і отримує заробітну плату, бо саме заробітна плата є тією грошовою виплатою, яка забезпечує можливість самого існування як працівника, так і, можливо, членів його сім`ї, а також наповнення державного бюджету, бо із цієї виплати вираховуються податки і збори, у тому числі внески у Пенсійний фонд України у розмірах, яких передбачений саме для заробітної плати, а період вимушеного прогулу зараховується до страхового стажу.

Такий період невиконання трудової функції можна порівняти з терміном незаконного призупинення дії трудового договору.

Призупинення дії трудового договору з працівником відповідно до положень статі 13 Закону № 2136-ІХ хоча і не припиняє трудових відносин і не є звільнення у розумінні КЗпП України, проте фактично позбавляє працівника роботи і належного йому заробітку, який він отримав, коли б працював та виконував покладені на нього трудові обов`язки.

При цьому, під час призупинення дії трудового договору єдиний соціальний внесок за працівника не сплачується, а відтак йому не зараховується страховий стаж.

Верховний Суд у постанові від 16.12.2020 по справі № 761/36220/17 (провадження № 61-3100св20) дійшов висновків про те, що вимушеності прогулу надають протиправні дії чи бездіяльність роботодавця, унаслідок яких працівник позбавляється права виконувати трудові обов`язки й отримувати за це заробітну плату. Тобто працівник не може вийти на роботу та реалізувати належне йому право на працю й оплату праці через винні дії (бездіяльність) роботодавця. Отже, у трудовому праві превалює підхід, за яким вимушений прогул визначають як час, протягом якого працівник з вини роботодавця був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудові функції, обумовлені трудовим договором. Таким чином, виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу законодавцем пов`язується з певним діянням роботодавця, наслідком яких стала неможливість працівника належним чином реалізовувати своє право на працю.

Велика Пала Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 по справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21) дійшла висновку, що вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію. Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який вчинив неправомірні дії по відношенню до працівника, що позбавили його можливості виконувати трудові функції та отримувати заробітну плату за виконану роботу. Тому за цей час працівник, права якого було порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100), і сама виплата, відповідно, названа середньою заробітною платою.

З аналізу постанови від 08.02.2022 по справі № 755/12623/19 Великої Палати Верховного Суду слідує, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини 2 статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи.

Тобто, держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату. Вказана норма права, крім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування не період його незаконного позбавлення роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

Таке тлумачення відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, сприяє дотриманню балансу прав і законних інтересів незаконного позбавлення працівника можливості працювати та отримувати гарантовану на конституційному рівні винагороду за виконану роботу, та стимулює несумлінних роботодавців, які порушили таке конституційне право працівника, у подальшому дотримуватися норм чинного законодавства.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК).

Відповідно до правового висновку Верховного Суду у справі № 501/2316/15-ц, викладеного у постанові від 26.08.2020 року, вимушений прогул визначається як період часу, з якого почалось порушення трудових прав працівника (незаконне звільнення або переведення на іншу роботу, неправильне зазначення формулювання причин звільнення або затримки видачі трудової книжки при звільненні) до моменту поновлення таких прав, тобто ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі, чи визнання судом факту того, що неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Згідно Постанови Верховного Суду від 28.12.2022 року по справі № 460/2675/18, оплата вимушеного прогулу в установлених указаними статтями КЗпП України випадках є мірою матеріальної відповідальності роботодавця за порушення права працівника на працю.

У постанові Верховного Суду від 03.08.2023 року у справі № 683/1256/22 акцентовано, що вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21).

Доводи відповідача про відсутність підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача відхиляються судом з огляду на вищезазначену судову практику Верховного Суду.

Тому, у зв`язку із поновленням позивача на роботі на його користь належить стягнути суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу починаючи з 30 грудня 2022 року по дату ухвалення рішення включно, розраховані у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Відповідно до п.8постанови КМУ «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» №100 від 08 лютого 1995 рокуз наступними змінами та доповненнями, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Згідно роз`яснень п.6постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24 грудня 1999 року, задовольняючи вимогу про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння та сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Вбачається, що з 01.03.2022 року позивач знаходилася у простої. Таким чином, останніми двома календарними місяцями роботи, які передували події, з якою пов`язана виплата, є січень та лютий 2022 року.

Згідно наданих позивачем довідок та розрахунків, заробітна плата в січні 2022 року становила 23304,60 грн. В лютому 2022 року 27644,60 грн.

У січні 2022 року було 19 робочих днів, у лютому 2022 року 20 робочих днів.

Отже, середньоденна заробітна плата становить 1306,39 грн.

( 23304,60 + 27644,60) / (19+20) = 1306,39 грн.

Час вимушеного прогулу ОСОБА_1 з 30 грудня 2022 року по 21 вересня 2023 року становить 189 робочих днів.

Тому середній заробіток за час вимушеного прогулу складає 248214 гривень 10 копійок

(1306,39 грн. * 190 днів = 248214 гривень 10 копійок), які слід сягнути з відповідача на користь позивача.

У постанові Верховного Суду від 03.08.2023 року у справі № 683/1256/22 акцентовано, що вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив найманого працівника. Тому за цей час працівник, права якого були порушені роботодавцем, відповідно до державних гарантій має безумовне право на отримання заробітної плати, розмір якої обраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21).

На підставі наведеного, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які впливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд, з метою забезпечення в повній мірі захисту прав, свобод та інтересів позивача, дійшов до висновку про задоволення позовних вимог про поновлення позивача на посаді провідного бухгалтера-ревізора (відділи (підрозділи, посади) підпорядковані начальнику філії) Херсонської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Херсонського морського порту) та стягнення з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу починаючи з 30 грудня 2022 року по дату ухвалення рішення включно.

Щодо стягнення судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, якщо його також не звільнено від сплати цих витрат.

Позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», тому із відповідача слід стягнути судовий збір в дохід держави в розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 (шістдесят) копійок.

Керуючись ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», Законом України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», ст.ст. 29, 41, 47, 49-2, 235 КЗпП України, ст. ст. 10, 12, 141, 265, 354 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Херсонської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Херсонського морського порту) про поновлення на роботі, третя особа: Професійна спілка робітників морського транспорту України задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), на посаді провідного бухгалтера-ревізора Херсонської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Херсонського морського порту).

Стягнути з державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (ідентифікаційний код юридичної особи: 38727770, 01135, м. Київ, пр-кт Перемоги, буд.14) в особі Херсонської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Херсонського морського порту) (ідентифікаційний код ВП: 38728533, 73000, м. Херсон, пр-кт Ушакова, буд. 4) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу починаючи з 30.12.2022 року по дату ухвалення рішення включно 21.09.2023 року в розмірі 248214 гривень 10 копійок, з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.

Стягнути з державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (ідентифікаційний код юридичної особи: 38727770, адреса: 01135, м. Київ, пр-кт Перемоги, буд. 14) в особі Херсонської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Херсонського морського порту) (ідентифікаційний код ВП: 38728533, адреса: 73000, м. Херсон, пр-кт Ушакова, буд. 4) до спеціального фонду державного бюджету судовий збір у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 (шістдесят) копійок.

В решті вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду складено 03.10.2023 року.

Суддя Леонов О.С.

03.10.23